asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4
Підготовка до практичного заняття №6
Гумові вироби.

Предмети догляду за хворими.

Особливості зберігання лікарських засобів різних груп.
ГУМА ТА ГУМОВІ ВИРОБИ.

Гума (лат. гезіпа — смола) — продукт вулканіза­ції каучуку.

Вона являє собою композиційний матеріал — гумову суміш, що містить до 15—20 інгредієнтів, які вико­нують різноманітні функції.
З гуми виготовляється велика номенклатура виробів медичного призначення:

- предмети санітарії та гігієни;

- догляду за хворими4

- закупорювальні засоби;

- засоби для за­хисту від рентгенівських променів і багато іншого.
Основні технічні характеристики будь-яких видів нату­рального і синтетичного каучуку випливають з їх експлу­атаційних властивостей, що виявляються у процесі виготов­лення гумових виробів.
До експлуатаційних властивостей каучуку належать:

1) механічні властивості

- межа міцності при розтягуванні;

- зносостійкість;

- опір розриванню;

- комплекс характеристик пластичності.

2) фізичні й хімічні властивості

- теплостійкіст;

- морозостійкість;

- світлостійкість;

- озоностійкість;

- масло стійкість;

- бензостійкість;

- га­зо непроникність;

- стійкість до дії агресивних середовищ;

- стійкість до старіння;

- діелектричні властивості;

- питома вага.
КЛАСИФІКАЦІЯ ГУМИ
Залежно від умов експлуатації, в яких гума збері­гає високоеластичні властивості, розрізняють такі групи гум:

— загального призначення, що експлуатуються при тем­пературах від 50 до 150 °С;

— теплостійкі, призначені для тривалої експлуатації при 150—200 °С;

— морозостійкі, придатні для тривалої експлуатації при температурі нижче 50 °С;

— масло- і бензостійкі;

— стійкі до дії агресивних середовищ;

— радіаційне стійкі (рентгенозахисні).
До технологічних властивостей сирих каучуків відносять:

  • пластичність;

  • здатність до пластифікації;

  • здатність до змішування;

  • здатність до подальшої переробки;

  • клейкість;

  • усадку;

  • здатність до вулканізації.


Серед виробів медичного призначення є багато таких, які виготовляються з гуми. Це можна пояснити цінними властивостями гуми, а саме її економічністю, газонепроникністю,

механічною міцністю та іншими.
Гума – це продукт вулканізації каучуку, який отримують з рослин або синтетичним шляхом.
Каучуконосні рослини сталі відомі завдяки Кондаміну, який у 1737 р. побачив у індійців непромокальні вироби з каучука. Було встановлено, що джерелом каучука є молочний сік (латекс) з дерева родини молочайних – так званої гевеї бразильскої, що росте на плантаціях Індонезії, Індокитаю, Цейлону, а також в деяких країнах Африки та Південної Америки.

В Україні, в Криму, а також в Середній Азії культивується кок-сагиз, який також може бути джерелом промислового виробництва каучука.
ПОНЯТТЯ ПРО ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРОЦЕС ВИГОТОВЛЕННЯ ГУМОВИХ ВИРОБІВ
Гума — це складна суміш речовин.

Гумові суміші — композиції на основі каучуку, що міс­тять речовини (інгредієнти), необхідні для переробки кау­чуку в гуму.

Інгредієнти можуть бути введені у твердий каучук або його водну дисперсію — латекс,

Технологічний процес виготовлення гумових виробів включає три стадії:

1) підготовку сировини (інгредієнтів);

2) виготовлення гумової суміші;

3) одержання гумових виробів (вулканізацію напівфаб­рикатів).
Підготовка інгредієнтів.

Після того як для даної марки гуми підібрано інгредієнти, їх (при необхідності) су­шать, розмелюють до необхідної дисперсності, просівають і відважують відповідно до рецептури суміші.

Для виготовлення медичних виробів придатні тільки нешкідливі для організму людини каучуки й інгредієнти.

Гумові суміші – це композиції на основу каучуку, що містять інші речовини, необхідні для переробки каучука в гуму.

Це:

  • вулканізуючі засоби;

  • прискорювачі вулканізації;

  • наповнювачі;

  • пластифікатори;

  • прискорювачі пластифікаторів;

  • речовини, що попереджають старіння гуми;

  • барвники;

  • пороутворювачі.


За призначенням інгредієнти гумових сумішей поділя­ються на такі групи:

  • хімічні прискорювачі пластикації;

  • вул­канізатори;

  • прискорювачі або уповільнювачі вулканізації;

  • підсилювачі (активні наповнювачі);

  • пом'якшувачі (пласти­фікатори)

  • інертні наповнювачі (розріджувачі);

  • захисні ре­човини;

  • барвники.


Крім перелічених основних груп, є групи інгредієнтів спеціального призначення:

  • пороутворювачі (для пористих гум);

  • абразивні (для шліфувальних матеріалів);

  • антипірени (для зниження горючості гуми).


Основні компоненти гумових сумішей утворюють кіль­ка груп:
1. Каучуки.

Для медичних гум використовують такі каучуки:

- натуральний;

- бутилкаучук;

- бутадієновий;

- бутадієн-нітральний;

- силіконовий із вінільними групами;

- ізопренів;

- бутадієнстирольний4

- бутадієнметилстирольний.
2. Вулканізуючі речовини.

Для утворення полімерів просторової будови (гуми), тобто для зшивання макромоле­кул поперечними зв'язками, проводять основний процес гу­мового виробництва — вулканізацію.
Сірка є головним вулканізуючим агентом: 93 % усіх каучуків вулканізуються сіркою.

Від кількості сірки зале­жать властивості гум; так, при 1—3,5 % сірки одержують м'які гуми, при 15—20 % — напівтверді, при 30—50 % — тверді, які називають ебонітами, що за якостями подібні до термореактивних полімерів і значно перевершують гуму за міцністю, електроізоляційними властивостями, хімічною стійкістю, проте не мають еластичності.

У гумовій промис­ловості застосовують мелену сірку, сірчаний цвіт і осадже­ну сірку.

Деякі види каучуків можна також вулканізувати за допомогою:

- оксидів металів;

- оксигену;

- селену;

- деяких синте­тичних смол.
3. Прискорювачі вулканізації.

Поряд із сіркою й інши­ми вулканізуючими речовинами в гумові суміші в невели­ких кількостях (від 0,5 до 2 %) уводять прискорювачі вул­канізації. Вони бувають неорганічні, але найчастіше — ор­ганічні.

З неорганічних прискорювачів і активаторів вулканіза­ції широке застосування одержали оксиди металів: магнію, цинку, барію та ін.

З органічних прискорювачів перевага віддається групі тіазолу (каптакс, альтакс, сульфенаміди).

Прискорювачі слід рівномірно розподіляти в гумовій сумі­ші і не розпорошувати при змішуванні, тому їх вводять у вигляді дисперсних паст у вазеліновому або парафіново­му маслі.
4. Наповнювачі.

Наповнювачі використовують з метою збільшення міцності при деформаціях і зносостійкості.

В якості останніх застосовують сажу, каолін, цинку оксид та інші, які відносять до підсилювачів.

При їх додаванні поліпшуються фізико-хімічні властивості вулканізаторів, що в кінцевому результаті зміцнює гуму і збільшує її зносостійкість.
Більшість каучуків як у сирому, так і у вулканізованому вигляді мають малу міцність при дефор­маціях і малу зносостійкість. Тому в гумову суміш уводять спеціальні наповнювачі.

Наповнювачі бувають:

  • активні (під­силювачі);

  • неактивні (розріджувачі).

До підсилювачів належать: сажа, каолін, цинку оксид й інші речовини, з додаванням яких у гумову суміш поліп­шуються фізико-хімічні властивості вулканізаторів, що вре­шті-решт зміцнює гуму, збільшує зносостійкість.

Крім того, їх уведення вдосконалює технологію переробки гумових су­мішей.

Крім підсилювачів, до гумових сумішок додають так звані розріджувачі, до яких відносяться крейда, тальк, барій та інші наповнювачі, які тільки поліпшують фізичні та механічні властивості гуми, збільшують її об’єм, проте не змінюють хімічні властивості.

В якості загущувачів додають:

- амонію казеїнат;

- натрію альгінат
5. Пластифікатори (пом'якшувачі).

Для більшої пла­стичності каучуків, полегшення формування виробів, а та­кож у деяких випадках для підвищення клейкості гумових сумішей, зниження їх горючості, поліпшення морозостій­кості тощо додають пластифікатори (пом'якшувачі).

Плас­тифікатори дещо знижують міцнісні якості гуми, але підви­щують її стійкість до деформацій.

Роль пластифікаторів виконують:

- вищі жирні кислоти;

- продукти нафтового і кам'яновугільного походження (олії, парафіни марки А, смоли, складні жири);

- речовини рослинного походження (каніфоль, віск, соснова смола);

- синтетичні речо­вини (дибутилфталат, трикрезилфосфат).

Кількість плас­тифікаторів, які вводяться до суміші, залежить від властивос­тей компонентів гумової суміші й коливається від 5 до 8 %.
Для запобігання втомлення гуми, що має місце при багаторазових деформаціях, коли гуму розтягують, а потім стискають,в гумові суміші вводять спеціальні протистомлювачі, які одночасно виступають як антиоксиданти.
6. Прискорювачі пластифікації.

Для прискорення процесу вулканізації та зменешення температури в гумові суміші в невеликих кількостях додають прискорювачі ( оксиди магнію, цинку, барію, речовини групи тіазолу – каптакс, альтакс тощо)

Деякі каучуки (нату­ральний, СКС-10, СКС-30) мають недостатню пластичність і потребують попереднього розм'якшення перед обробкою, що й досягається шляхом окисної деструкції з додаван­ням деяких органічних речовин (тіонафтолу, плофенолів, ренацитів, пентолів тощо).
7. Протистаріючі добавки.

З часом каучуки й гуми покриваються тріщинами, твердіють, стають ламкими і крих­кими, втрачають еластичність і міцність — тобто старіють. Старіння гуми відбувається в результаті деструкції або зми­вання молекул полімеру під дією кисню, особливо при опро­міненні, нагріванні й т. п.
Оскільки з часом каучуки і гуми старіють, тобто тверднуть, покриваються тріщинами, втрачають еластичність і міцність, до гумових сумішок додають антиоксиданти.

Основними причинами старіння гумових виробів є кисень повітря, особливо озон, сонячні промені, температура, вологість та інші фактори. Додавання антиоксидантів сприяє захисту гуми від окисного старіння.

В якості антиоксидантів викоористовують речовини, які на поверхні гуми утворюють захисний шар, що захищає її від дії кисня повітря.

Щоб запобігти цьому або хоч уповільнити процес старін­ня, до гумових сумішей вводять добавки, більшість з яких є антиоксидантами (протиокиснювачами), що захищають каучуки й гуми від окисного старіння.

До них належать речовини так званої фізичної дії (віск, парафін, озокерит), що створюють на поверхні гуми захис­ний шар і тим самим позбавляють її від шкідливих впли­вів, наприклад, хімічної дії неозону Д, ароматичних амінів, які реагують із киснем повітря з більшою швидкістю, ніж каучук, і таким чином запобігають старінню.

Каучук у гумі старіє не тільки під дією кисню, світла, тепла, але й внаслідок багаторазових деформацій розтягу­вання або стискання, яким піддаються гумові вироби під час експлуатації.

Для захисту каучуку від втомлення в гумові суміші вво­дять спеціальні протистомлювачі (похідні парафеніланді-аміну й ін.), що є одночасно антиоксидантами.

Щоб запобігти утворенню в гумі глибоких тріщин, які з'являються під впливом озону, застосовують особливі до­бавки — антиозонанти.
8. Антискорчинги

Антискорчинги — бензойна, бурштинова, щавлева, молочна, саліцилова, малеїнова кислоти — речовини, що пе­решкоджають самовулканізації.
9. Барвники.

Для отримання кольорової гуми до гумових сумішок додають барвники - берлінську блакить (дає синій і блакитний колір);

-оксид хрому (зелений колір);

-сурик (червоний колір);

-оксид заліза (цегельний колір) та інші органічні та неорганічні пігменти й лаки.

10. Пороутворювачі

Пороутворювачі — оцтова кислота, вуглекислий амоній, натрію бікарбонат.

В якості пороутворювачів застосовують:

- оцтову кислоту;

- натрію гідрокарбонат;

- амонію карбонат.

11. Спеціальні інгредієнти

Спеціальні інгредієнти — у рентгенозахисну гуму вводять плюмбуму оксид, непроникний для рентгенівських променів.

До латексних виробів додають ігредієнти латексних сумішей:

— емульгатори і стабілізатори — калію олеат, калій-каніфольне і каніфольно-аміачне мило;

— загусники — амонію казеїнат, натрію альгінат.
На основі каучука (перевожно синтетичного) отримують г у м у, яка є складною сумішшю речовин.

Головним вулканізуючим засобом є сірка.

Від її кількості та температури нагрівання залежать властивості гуми. При вмісті сірки 1,0-3,5% отримують м’які гуми, а при 30-50% - тверді, які називають ебонітами. Вони значно міцніші, хімічно стійкіші, мають більші електроізоляційні властивості, ніж гума, але не є еластичними.

До гум, призначених для виготовлення окремих груп виробів, ставлять ряд вимог, які забезпечують виконання цими виробами їх функціонального призначення.

Так, у рентгенозахисну гуму вводять оксид свинцю, який попереджає проникнення рентгенівських променів
Аналогічно ставлять певні вимоги до латексу, з якого виготовляють хірургічні рукавички, піпетки, соски, напальчники тощо.

За методами виготовлення гумові вироби поділяють на:

-неформовані, які виготовляють методом ручного клеєння;

-безшовні – виготовляють методами екструзії та мочання;

-формові – виготовляють пресуванням або литтям під тиском.

Гуми, з яких виготовляють вироби медичного призначення, повинні відповідати ряду вимог.
Оскільки ці гуми контактують з тканинами, кров’ю та лікарськими засобами, то вони не повинні виділяти у біологічні середовища речовини, які можуть змінювати активність лікарських засобів або негативно впливати на організм людини.
Вони не повинні мати неприємний запах, повинні піддаватися стерилізації або дезінфекції.
Маркування гумових виробів.

Виготовлені гумові вироби обов’язково маркуються. При цьому на кожному виробі незмивною фарбою або відбитком прес-форми наносять:

- товарний знак виробника;

  • сорт;

  • розмір;

  • номер виробу;

  • дату виготовлення.


На ярлику коробки, куди пакуються гумові вироби, зазначають: - найменування виробу;

  • кількість виробів в коробці;

  • вагу виробів в коробці;

  • номер пакувальника;

  • вказують ДСТУ або ТУ.


Виготовлення гумової суміші.

Виготовлення гу­мової суміші здійснюють на вальцях або в закритих гумо-змішувачах.

Більшість каучуків мають низьку пластичність і їх важ­ко обробляти на машинах гумового виробництва. Тому їм надають більшої пластичності, так званої пластикації каучуку.

Пластикація проводиться на вальцях упродовж 15— 20 хв. (при цьому температура вальців не повинна переви­щувати 40 °С) або в спеціальних термопластикаційних казанах.

При виготовленні гумової суміші на вальцях усі інгреді­єнти варто додавати поступово і по всій довжині валка, а не висипати їх одразу.
Виготовлення гумових виробів.

За методами ви­готовлення гумові вироби прийнято розрізняти на:

— неформові (виготовлені методом ручного клеєння);

— безшовні (методами екструзії та мочання);

— фермові (виготовлені пресуванням або литтям під тиском).
Метод ручного клеєння.

Полягає в одержанні виробів шляхом склеювання окремих, вирізаних за шаблонами шматків. Для цього гумову суміш із змішувача про­пускають через каландри — машини, що мають велику кіль­кість валків. Швидкість обертання І температура валків регулюються. При виході з каландра гума має форму листів різної товщини. Для одержання рельєфного малюнка остан­ній валок каландра роблять із гравірованою поверхнею. Щоб уникнути злипання листів, гуму пересипають тальком.

Як клей використовують той самий каучук, що входить до складу гуми, розчинений у розчиннику.
Метод екструзії.

Метод екструзії (шприцювання, або видавлювання) застосовують для виготовлення медичних трубок, джгутів, зондів тощо.

Принцип полягає в тому, що гумова суміш надходить у завантажувальний бункер екструдера (або шприц-маши­ни), підігрівається і подається обертовим черв'ячним валом до мундштука, що має отвір необхідного профілю. Потім гумова суміш обтікає середник, розміщений на вихо­ді мундштука.
Метод мочання.

Застосовують для одержання таких безшовних виробів, як рукавички хірургічні й анатомічні, напальники, соски та ін.

Форму зроблену з дерева, порцеляни, скла або іншого матеріалу, що імітує виріб, опускають у латекс.
Формовий метод.

Цей метод придатний для одержан­ня гумових виробів, що мають внутрішню порожнину (гріл­ки, спринцівки, пузирі для льоду, балони, катетери й ін.) або складну різнотовщинну конфігурацію.

їх виготовляють, поміщаючи розкроєні за шаблонами листи гумової суміші у металеві прес-форми і штампи. По­рожнина у виробах забезпечується розміщенням у прес-фор­мах спеціальних сердечників або за допомогою газоподіб­них засобів чи води. Після цього прес-форми поміщають у вулканізаційний казан (вулканізатор) з температурою 140— 200 °С і тиском 0,3—20 МН/м2. Після вулканізації вироби витягають із прес-форми й остаточно доробляють (обчища­ють уламки й задирки, монтують необхідні пристосування). Зазначений спосіб малопродуктивний і дуже трудомісткий. Тому останнім часом для формового методу одержання ви­робів існують преси або ливарні машини, на яких установ­лено прес-форми, отже, процес відбувається автоматично.

При пресуванні заготовку у вигляді пластини або труб­ки поміщають у встановлену між плитами преса нагріту прес-форму, в якій після змикання плит відбуваються як формування виробів, так і їх вулканізація. У виробництві малогабаритних виробів застосовують звичайно багатогніздові форми.
Лиття під тиском.

Виготовлення виробів литтям під тиском здійснюється на ливарних машинах аналогічно до процесу екструзії. Тіль­ки за даної технології гумова суміш із мундштука надхо­дить у прес-форму під тиском, а в ній відбуваються формо-перетворення гумової суміші на виріб та вулканізація.
Вулканізація гуми — це перетворення сирої гумо­вої суміші в готову гуму — вулканізат.

Розрізняють два види вулканізації:

  • гарячу;

  • холодну.

Гаряча вулканізація — обробка гумової суміші, до скла­ду якої входить вулканізуючий агент, нагріванням до тем­ператури 130—180 °С. При цьому між молекулами каучуку відбувається зшиття з утворенням просторової тривимір­ної сітки, що змінює структуру каучуку і надає гумі ряду цінних властивостей, наприклад, підвищеної механічної міцності, еластичності, пружності, стійкості до температур та хімічних реагентів тощо.

Холодна вулканізація — здійснюється зануренням ви­робів у слабкий розчин хлористої сірки в сірковуглець із наступним висушуванням виробу гарячим повітрям. Про­цес цей дорожчий, малоефективний, трудомісткий, шкідли­вий і тому майже не знаходить застосування.
ОДЕРЖАННЯ КАУЧУКУ

Натуральний каучук (НК) — полімер рослинного походження, вулканізацією якого одержують гуму.
Латекс — молочно-біла рідина, що являє собою полідис-персну колоїдну систему, яка містить 34—37 % каучуку, 52— 60 % води, 2—2,7 % білків, 1,65—3,4 % ,смол, 1,5—4,2 % цукру П),2—0,7 % мінеральних солей. Склад латексу зале­жить від віку дерева, кліматичних умов, часу добування.

На місці добування латекс перемішують і коагулюють, додаючи в нього розведену мурашину або оцтову кислоту. Отриманий продукт (гель) промивають водою, прокочують на вальцях у листи, сушать, коптять або відбілюють і від­правляють споживачеві.
Синтетичні каучуки (СК), одержувані шляхом син­тезу.

Поділяють на:

- органічні, що складаються в основному з вуглеводнів або їх похідних;

- елементо-органічні, до мак­ромолекул яких входять атоми силіцію, оксигену, сульфуру, стануму, а бічні ланцюги містять карбонові групи;

- неорганічні — що не містять карбону.

Синтетичні каучуки, до яких входять ланки одного мо­номеру, називаються гомополярними, а ті, що складаються з двох або більше мономерних ланок,— сополімерними кау­чуками.

За призначенням каучуки діляться на:

  • каучуки загального призначення, придатні для виготовлення шин, ременів, взуття;

  • каучуки спеціального призначення — для виробництва гумових виробів з особливими властивос­тями (високою хімічною стійкістю, морозостійкістю, тепло­стійкістю), що застосовують у спеціальних галузях техніки й медицини.


Каучук, одержаний з природньої сировини, еластичний, на холоді твердіє, але не стає крихким і зберігає надану йому розтягнуту форму.
Використання чистого каучуку для виготовлення виробів значно обмежується внаслідок того, що при температурі 0 град. він зовсім твердий, а при 30-50 град. – дуже м’який.

Ці недоліки усувають шляхом вулканізації каучуку, яка є фізико-хімічним процесом, що призводить до різкої зміни його властивостей.

Каучук стає еластичним, більш міцним і стійким до дії ряду хімічних речовин.
Поряд з натуральним каучуком широко застосовують синтетичні каучуки, які одержують синтетичним методом.



Ці каучуки поділяють на:

  • органічні, які в основному складаються з вуглеводнів або їх похідних;

  • елементоорганічні, які вміщують атоми силіцію, сульфуру, стануму та інші,а бічні ланцюги містять карбонові групи;

  • неорганічні, які вміщують вуглець (карбон). Сировиною для синтетичних каучуків служить нафта, природний газ, кам’яне вугілля.


СТАРІННЯ ГУМИ. ЗБЕРІГАННЯ ТА ВІДНОВЛЕННЯ ГУМОВИХ ВИРОБІВ

Старіння гуми — це природний процес, при якому вироби втрачають пружні механічні властивості. Це пояс­нюється колоїдним характером каучуку. Старіння гуми про­являється як її ущільнення і затвердіння. Надалі вона ро­биться сухою, крихкою і ламкою. На поверхні виробів з'яв­ляється мережа дрібних зморшок, а потім неглибоких тріщин, від яких надалі відбувається руйнація.

Псування гумових виробів спричиняють: кисень повіт­ря, особливо озон, дія сонячного світла (передусім УФ-промені), температура й т. ін. Ці агенти обумовлюють окиснювання та інші процеси, що впливають на фізико-механічні властивості гуми.
Зберігання гумових виробів.

Абсолютно ефектив­них заходів, що могли б уповільнювати природний процес старіння гумових виробів, поки що немає. Тому велике зна­чення має правильна організація їх зберігання на складах і в аптеках.

При зберіганні гумових виробів за правилами необхідно:

  1. обмежити надходження кисню до приміщення, не прові­трювати його і максимально заповнити виробами.. Упо­вільнити окиснювання можна також шляхом насичен­ня повітря вуглекислотою й аміаком, для цього в шафи і ящики, де лежать гумові вироби, поміщають мішечки з вуглекислим амонієм із розрахунку 5 г на 1 дм3 по­вітря. Припудрювання тальком також уповільнює адсорб­цію кисню і запобігає злипанню;

  2. захистити гумові вироби від прямої дії сонячного світла,

тобто затемнити приміщення;

3) забезпечити постійну температуру в межах 8—12 °С і во­логість 50—60 %.

Отже, найкращим для зберігання гумових виробів є під­вальне приміщення, повітря в якому можна зволожувати, розбризкуючи воду або тримаючи її у відкритій тарі. Під­логу на складі варто робити з плиток або асфальту, але не земляну.

Гумові вироби зберігають у заводській упаковці, трубча­сті — у бунтах великого діаметру, а підкладкову клейонку — в підвішеному стані на козлах.

Гумові вироби необхідно зберігати на відстані не менше 5м від опалювальних приладів і не менше 1 м від батарей. При зберіганні гумові вироби не можна перегинати, здавлю­вати, тобто піддавати будь-якій деформації. У приміщенні не повинно бути кислот, органічних розчинників, масел тощо.

Ясна річ, гумові вироби слід реалізовувати зі складів і аптек з урахуванням часу їх виготовлення.
Відновлення гумових виробів.

Як уже зазначало­ся, внаслідок тривалого зберігання гумові вироби змінюють свої властивості, однак вони можуть бути піддані регенерації.

Товстостінні вироби (наприклад, грілки, пузирі тощо) рекомендується відновлювати шляхом занурення їх на 15— 20 хв. у кипляче вазелінове масло. Після пом'якшення роб­лять масаж виробу. Можна зробити відновлення і при кім­натній температурі, так само у вазеліновому маслі, однак триватиме воно значно довше (понад добу).

Тонкостінні гумові вироби (рукавички й т. ін.) при на­явності перших ознак старіння можна відновити в такий спосіб: помістити на 15—120 хв. у теплий 5 %-вий розчин нашатирного спирту з наступним зануренням на 15—20 хв. у воду з додаванням гліцерину (5 %) при температурі 40 °С.
Стерилізація і дезінфекція.

Такі гумові вироби, як рукавички, катетери, зонди, наконечники в медичних установах необхідно піддавати стерилізації або дезінфекції, що здійснюється кип'ятінням у стерилізаторі протягом 15 хв. Після остудження кип'ятіння повторюють ще двічі.

Стерилізація відбувається також при зберіганні гумових виробів у 5 %-вій карболовій воді з гліцерином.

Після використання гумові вироби необхідно відразу мити теплою водою.
Випробування гуми.

Мета випробувань гуми — кон­троль якості сировини, напівфабрикатів і готових гумових виробів.

Випробування проводять у лабораторії заводу-виготовлювача, при цьому насамперед досліджують показник міц­ності на розривання — визначають на розривних машинах на спеціальних зразках (лопатках), вирубаних з листової гуми.
Розглянемо окремі види гумових виробів для догляду за хворими.
Грілки гумові.
Випускаються двох типів: А і Б.

Грілка типу А призначена для місцевого зігрівання тіла.

Грілка Б - комбінована, застосовується і як грілка, і як іригаторна кружка.

Відрізняється від грілки типу А наявністю гумової трубки з краном, двох клістерних наконечників (для дітей і дорослих) і одного наконечника з ебоніту або пластмаси для маткового спринцювання.

Інструкція з експлуатації грілок типу Б

  1. Призначення

Грілка типу Б призначена для місцевого зігрівання тіла (грілка з пробкою), промивання та спринцювання (грілка з комплектуючими деталями).

Комплектність:

  1. Грілка у зборі -----------------------------------------------------------1шт.

    1. корпус грілки з вмонтованою втулкою ---------------------------1шт.

    2. пробка------------------------------------------------------------------- -1шт.

    3. гумова стрічка--------------------------------------------------------- -1шт.

    4. гвинтовий затвор з наскрізним отвором --------------------------1шт.

    5. наконечники: для дітей -----------------------------------------------1шт.

для дорослих ------------------------------------------1шт.

матковий---------------------------------------------- -1шт.

    1. гумова пробка -----------------------------------------------------------1шт.

    2. поворотний кран --------------------------------------------------------1шт.

  1. Інструкція з експлуатації ----------------------------------------------1шт.

  2. Ярлик-----------------------------------------------------------------------1шт.




  1. Правила користування

  1. Промити грілку гарячою водою при температурі не вище ніж 90ºС, ззовні протерти два рази марлевим тампоном, змоченим в 1%-ному за масою розчині хлораміну чи 3%-ному за масою розчині пероксиді водню з доданням 0,5%-ного за масою розчину мийного засобу ( „Новость”, „Астра”, „Прогрес”, „Лотос”), потім промити проточною водою .

В разі використання грілки для місцевого зігрівання тіла, у втулку вгвинтити пробку.

2. В разі використання грілки для промивання та спринцювання, пробку замінити на гвинтовий затвор з наскрізним отвором, на вільний кінець якого одягти гумову трубку. У другий кінець гумової трубки вставити наконечник. За наявності двох відрізків трубки використати довгий відрізок.

Під час користування поворотним краном гумову трубку розрізати на два відрізки ( якщо трубка суцільна).

Відрізок більшої довжини одним кінцем одягти на вільний кінець гвинтового затвора, а другий - на поворотний кран. Відрізок меншої довжини одним кінцем одягти на вільний вихід поворотного крана, в другий вставити наконечник ; у разі застосування зажиму – трубку не розрізати;

  1. Перед кожним застосуванням для промивання та спринцювання грілку разом з системою призначеною для таких цілей за пунктом „1” приєднати простерилізований наконечник;

  2. Режим дезінфекції передстерилізаційного очищення та стерилізації, хімікати, що застосовуються, послідовність обробки- згідно з ГОСТ 42-21-2;

  3. Під час індивідуального користування можлива дезінфекція грілки з системою розчинниками за пунктом „1” не перед кожним застосуванням.

При цьому грілку з системою промити гарячою водою температурою не вище ніж 90ºС, приєднати наконечник, оброблений 1%-ним за масою розчином хлораміну протягом 30 хв., чи 3%-ним за масою розчином пероксиду водню протягом 80 хв. та промити гарячою проточною водою ;

  1. Після кожного застосування наконечник грілки, що використовується в лікувальному закладі, занурити в один із дезрозчинів за пунктам „1” – згідно з ГОСТ 42-21-2.

Після кожного застосування наконечник для індивідуального користування промити проточною водою з милом, обполоснути;

  1. Після користування грілку для місцевого зігрівання тіла звільнити від води і підвісити на петлю. Грілку для промивання та спринцювання разом зі системою для таких цілей, промити гарячою проточною водою і навісити за петлю. При цьому поворотний кран відкрити для звільнення від води.



Зберігання

Грілку необхідно зберігати у підвішеному за петлю стані у приміщені при температурі 0ºС-25ºС на відстані 1м. від нагрівальних приладів.

Грілки не повинні зазнавати дії прямих сонячних променів, масел, бензину та інших розчинників.

Гарантійний термін зберігання грілок 3-5 р. з моменту вироблення, гарантійний термін експлуатації грілок – 2 роки з моменту введення в експлуатацію.

Гума, з якої виготовляють грілки, може бути різного кольору, крім чорного.

Поверхня грілки може бути гладкою або з графіровкою.

Випускаються грілки місткістю по 1, 2 і 3 л, які мають наступні розміри: - 1 л грілка має довжину 195 мм і ширину 155 мм;

- 2 л грілка – відповідно 260 мм і 185 мм;

- 3 л – довжину 295 мм і ширину 200 мм.

При перевірці якості грілки визначають її герметичність.

Для цього у грілку наливають воду, заповнюючи її на ¾ об’єму, щільно закривають, зверху кладуть дошку з вантажем масою 25 кг на 3 години.

При цьому грілка не повинна давати течі. Виготовляють грілки формовим методом.

Кружка іригаторна гумова



– це плоский ш ирокогорлий резервуар з гумовою трубкою, яка має твердий наконечник і ебонітовий або пластмасовий поворотний кран.

Випускається 3-х розмірів в залежності від місткості:

- 1 л кружка має довжину 270 мм і ширину 155 мм;

- 1,5 л кружка – відповідно 300 мм і 180 мм;

- 2 л кружка має довжину 320 мм і ширину 190 мм.
При перевірці герметичності кружку повністю заповнюють водою, закривають і підвішують на 8 годин краном до низу. При цьому вода не повинна витікати назовні.

Особливо слід звертати увагу на з’єднання кружки з трубкою. Для перевірки герметичності в цьому місці кружку заповнюють повітрям і занурюють у воду; при цьому не повинні виділятися бульки повітря.
Круги підкладні гумові.

Застосовують для захисту тіла хворого від утворення пролежнів.

Вони являють собою кільцеподібний гумовий резервуар, який назовні має вентиль велосипедного типу. Через цей вентиль круг підкладний за допомогою насосу або навіть просто ротом заповнюється повітрям. Для міцності краї круга назовні і всередині обклеєні гумовою стрічкою завширшки 8 мм.

Круги випускають 3-х розмірів.

Міцність і герметичність круга перевіряють за допомогою дошки з вантажем у 90 кг, який поміщається на одну годину на надутий повітрям круг. Про витік повітря можна судити по зменшенню висоти круга.

Герметичність можна також визначити наступним методом : круг наповнюють повітрям до певної висоти, занурюють його у воду і стискають рукою. При цьому не повинні виділятися бульки повітря. Потім круг виймають з води, залишають на 24 години і знову перевіряють його висоту.

Виготовляють круги підкладні методом ручного клеєння.
Судно підкладне гумове.


Застосовують для обслуговування важкохворих в домашніх і лікарняних умовах.

Відрізняються від підкладних кругів наявністю дна.

Випускають судна круглої або овальної форми , 3-х розмірів ( № 1, 2, 3 ) залежно від довжини та ширини , які вміщують до 2 л рідини.



следующая страница >>