asyan.org
добавить свой файл
1


Психолог Новосілківської ЗОШ І-ІІІ ст.

Харченко Альбіна Василівна
В Новосілківській загальноосвітній школі працюю з 2008 року.

Стаж педагогічної роботи – 4 роки.

Кваліфікаційна категорія – спеціаліст.

Закінчила Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова у 2011 році за спеціальністю практичний психолог, вчитель біології.

Починаючи з 1991 року психологічна служба є неодмінною складовою системи освіти. Учні та батьки, педагоги, адміністрація закладів освіти переконані, що забезпечення сучасного рівня освіти неможливе без практичних психологів.

Головні завдання психологічної служби в школі:

  1. оптимізація навчально-виховного процесу, поліпшення психологічного клімату в педагогічному колективі;

  2. профілактика дезадаптації новоприбулих дітей;

  3. психологічний супровід дітей «групи ризику»;

  4. психологічна підготовка дітей до школи.

Головними напрямками роботи вважаю:

  1. зміцнення психофізичного здоров'я дітей;

  2. пропаганда здорового способу життя;

  3. об'єднання зусиль педагогів, батьків для виховання здорової дитини;

  4. здійснення психологічної діагностики;

  5. консультативна робота;

  6. проведення розвивальної роботи для розвитку комунікативниї здібностей, подолання тривожності, страхів;

  7. практична допомога педагогам у навчально-виховному процесі, у створенні необхідного середовища для забезпечення повноцінного психофізичного розвитку.

Являюсь членом творчої групи вчителів, яка працює над реалізацією завдань та провідних ідей оздоровчого музико-педагогічного проекту «Гармонія інтелекту та здоров'я» в умовах сільської школи.

У 2011-2012 навчальному році вела гурток «Захисти себе від ВІЛ», а у 2012-2013 навчальному році веду факультатив «Психологія» для учнів 10 класу за програмою Пєтушкової Л.А.

Мої учні 11 класів є активними учасниками І та ІІ етапів Всеукраїнських олімпіад з психології.

Протягом 2009-2012 років приймала активну участь в науково-практичних заходах для слухачів обласної творчої групи «Ініціатива» - «Впровадження музико-терапевтичної педагогіки «ПіснеЗнайка» в умовах сільської школи, які були проведені в нашій школі. (розробки заходів у додатках)

Активно співпрацюю з батьківською громадою. Приймаю активну участь у засіданнях педрад, психолого-педагогічних семінарах, районних методичних нарадах практичних психологів.

У просвітницько-профілактичній роботі з учнями і дорослими використовую притчі. Це один з ефективних методів. Коли планую тематичні зустрічі, обов'язково добираю притчу, яка відповідає меті, темі розмови. Притча виконує функцію дзеркала, функцію моделі, збереження досвіду.

Заняття з елементами тренінгу

«Конфлікт і Я»

Мета: сформувати поняття про конфлікт, його природу та способи вирішення.

Обладнання: стікери, бланк з малюнком дерева, бланк № 1, бланк № 2, бланк № 3, на ватмані перелік позитивних і негативних рис характеру.

Хід заняття

  1. Вправа «Знайомство»

Мета: Встановлення емоційно-позитивного контакту. Формування почуття приналежності до групи.

«Якщо ви забули, мене звуть ... Моя характерна риса ...»
Слово ведучого: ми постійно перебуваємо в складі певних груп. Почуваємо при цьому себе комфортно, а іноді відчуваємо дискомфорт. Зустрічаються люди, які нас дратують. Сьогоднішнє заняття має на меті допомогти розібратися , чому ж так буває.

  1. Вправа 2.

Візьміть бланк № 1. Складіть портрет героя. Це може бути герой фільму, серіалу, казки або реальна людина. Далі складаємо портрет антигероя. Підкреслюємо рису, яка найбільше Вас дратує. Потім бланк перевертаємо і відкладаємо в сторону.

Слово ведучого: в групі, між її членами, постійно виникають певні взаємозв'язки. Одні люди чинять певний вплив на інших. Скажіть, будь-ласка, чи зустрічали ви людей тільки з набором позитивних якостей? А лише негативних? Звичайно, що ні. Всі ми з набором тих і інших рис. Людину необхідно розглядати окремо від її вчинків. І засуджувати лише вчинки, а не людина. Виконаємо наступну вправу.

  1. Вправа 3.

Візьміть бланк з намальованим деревом з листочками (на листочках написані позитивні і негативні риси впливу колективу на особистість, яка в ньому працює). Уважно розгляньте. Виберіть і приклейте на дерево лише ті листочки з почуттями, які ви відчуваєте, відвідуючи школу. Абстрагуйтесь, згадайте, як впливає на вас колектив...(на жовтих листочках-стікерах – негативні прояви, а на зелених – позитивні).

  • Якого кольору листочків більше?

Звичайно більше зелених листочків. Тобто, наші колеги впливають на нас позитивно.

  1. Вправа 4.

Візьміть бланк № 2. Працюємо в групах. Необхідно в правій колонці проставити номери в переліку нижче (особистісні риси), що провокують негативні риси.

Обговорення...(Провести паралелі, що саме в людині провокує, наприклад, хамство і т.д.)

  1. Вправа 5.

Візьміть бланк № 3. Знову попрацюємо в групах. Спробуйте позитивно інтерпретувати негативні риси. Тобто, зрозуміти власні вчинки, та вчинки інших людей.

Обговорення...

Слово ведучого:

Намагаймося, перш ніж підтримати конфліктну ситуацію, пояснити, чому той чи інший так вчинив. І пам'ятаймо, якщо людині постійно вказувати на негативну рису, то її вона і буде постійно проявляти.

А тепер повернемось до бланку № 1. Позитивні риси героя – це наші риси, які ми хочемо мати і розвивати або маємо. Риси антигероя – це риси властиві нам, які ми хочемо приховати і саме ці риси нас і дратують в інших. Це є причиною багатьох конфліктів. І нарешті риса, яка найбільше дратує вас в інших – властива вам, і ви найбільше хочете її приховати або позбутися.

Заглянувши в бланк № 2 можна визначити, яка особистісна риса її провокує.

Тож розібратись у різних ситуаціях можна лише тоді, коли розберешся у собі.

Рефлексія заняття. Підведення підсумків.

А наостанок притча для натхнення.

Бланк №3

Негативні риси

Позитивна інтерпретація негативних рис




Здатність захистити свою територію




Ініціативність, відкритість до нових вражень, відсутність страху діяти самостійно.




Уміння економити зусилля, зберігати енергію, відмовлятись від непотрібного




Здатність позбуватися зайвого тягаря




Здатність відчувати й задовольняти нагальні потреби




Здатність бути чутливим, сприймати світ близько до серця

  1. Бродяжництво

  2. Безвідповідальність

  3. Схильність до крадіжок.

  4. Лінощі




  1. Агресивність

  2. Депресивність

Бланк №2

Риса, що різко критикується

Особистіна риса

Схильність до обману




Агресивність




Невдячність




Соціальна непристосованість




Впертість, негнучкість




Хамство, грубість




Зарозумілість, пихатість




Демонстративність




Поверховість




Безвідповідальність




  1. Категоричність, зверхність, невміння рефлексувати, завищена самооцінка, самовпевненість.

  2. Невміння цінувати особистий внесок інших у спільну справу, схильність нав'язувати іншим невмотивовані для них цінності.

  3. Недостатність вольових рис, невміння контролювати себе та інших.

  4. Агресія, невміння виявляти повагу до особистої тepитopii людини, приниження її гідності.




  1. Дратівливість, невміння бути послідовним.

  2. Небажання чути правду, замовчування своїх вад.

  3. Самовпевненість, впертість.

  4. Бажання привертати максимум уваги до себе, бути «останньою інстанцією».

  5. Відвертість в оцінках, поверховість та оцінковість суджень.

  6. Небажання вчитися у інших, відсутність емпатійної здатності.




Бланк №1

Складітъ портрет вашого


Героя

Антигероя

Визначіть, яка iз перерахованих рис найбільше вас дратує та підкресліть її.

Схилъність до обману, агресивність, невдячністъ, соціалъна непристосованістъ, впертість, хамство, грубістъ, зарозумілість, демонстративність, поверховість, безвідповідальність.

Заняття для курсантів по

«ПіснеЗнайці»

26.01.12
Вправа взята з тренінгу «Молодь України за здорову державу» і називається «Чоловічок». Мета тренінгу – формування менталітету нації.

Дітям пропонується спонтанно зайняти місце навкруги столу. Працюють 2 тренера: один ведучий, другий констатує ситуацію.

1. Методом виривання зробити чоловічка, з залишків кульку (завдання повторюється лише 2 рази, щоб перевірити увагу і пам'ять учнів).

2. Далі малюємо чоловічку обличчя. Проводимо аналіз:

Чоловічок: педантичні діти, математики складають навпіл при вириванні; якщо голова у формі серця – щось сильно гальмує життя (події в сім'ї, обстановка в сім'ї чи в школі, може закохався без взаємності); якщо дівчинка зробила хлопчика або навпаки – стан закоханості або передбачається закоханість; чим менше чоловічок за розміром, тим менша самооцінка.

Обличчя: якщо промальовані зуби – дитина в стані агресії; величезні круглі очі – дитячі страхи; досить великі, добре промальовані губи – демонстративна поведінка; відсутність органів чуття (ніс, вуха) – несприйняття інформації ззовні і т.д.

Провести прорахунок (розрахуватись по порядку). Далі малюємо чоловічку футболочку, кофтинку і ставимо номер прорахунку (визначаємо короткотривалу пам'ять).

Далі чоловічка кладемо на животик і малюємо йому серце. Якщо серце намальовано в окулярах або розфарбовано в червоно-чорні кольори – дитина потребує консультації психолога (найтяжчий варіант). Серце має бути зліва, якщо серце дуже велике – дитина дуже добра. Далі говоримо , що на голівці написати свою мету (якщо зациклені на сексуальних переживаннях – будуть реагувати на слово «головка»).

На руках пишемо: ким хочеш бути і хобі.

На ногах: що допомагає цьому, а що заважає ( треба щоб було написано мама, сім'я. Якщо цього не написано – то це не вкладено в голову дитині і треба над цим попрацювати).

Розселення: де хто хоче жити? На столі посередині кладеться ватман з написами село, селище, невеличке місто, мегаполіс, куди діти кладуть своїх чоловічків в залежності від того, де хочуть жити в майбутньому. Задаємо запитання: чи залежить від того, де ти живеш, чи є в тебе друзі?

Повертаємось до кульок – якщо дитина знаходиться за межею нормального життя, може кульку , коли робить, пожувати. Далі з кульками проводимо ігри. Дітей для гри ділимо на команди, наприклад, по місцям розселення їхніх чоловічків.

Прощання: всі беруться за руки у коло і пускаємо імпульс, поки не повернеться до ведучого. При цьому можна сказати, що все добре чи погане, яке ви випромінюєте повернеться до вас як цей імпульс. Тож робімо лише хороше, щоб таке і отримувати.

План-конспект

відкритої виховної години

у 8 класі

«Життя – дар божий. Бережіть його.»

Підготувала

психолог Харченко А.В.
Мета: допомогти учням зрозуміти цінність життя, визначити своє місце в ньому, спри­яти вихованню людяності, чесності, працьо­витості, відповідальності, любові до людей; плекати християнські чесноти (віру, надію, любов); виховувати шанобливе ставлення, лю­бов до життя.

Ведучий:. Людське життя... Неповторне і звич­не, радісне і сумне, сповнене глибоких пережи­вань, солодке, як мед, і гірке, як полин.

Ведуча:. Люди, їх мільйони... Усі вони зовсім різні й чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

Ведучий: Так, життя кожної людини —- це сте­жина, устелена жовтогарячими чорнобривцями, духмяними вишеньками, стежина з червоними і чорними тонами, як у пісні: «Червоне — то лю­бов, а чорне — то журба».

Ведуча: Бо й справді, кожне життя здається нам якоюсь дивовижною квіткою, що вранці вмивається росою, зустрічаючи новий день, ніж­но простягає руки-пелюстки до сонця, аби воно захистило її від усього злого і недоброго. Увечері квітка тихо й сумовито складає свою голівку до матері-землі, сподіваючись наступного дня побачити світ кращим.

(По черзі на сцену виходять шість дівчат. У руках вони тримають свічки, що символізують народження, підлітковий вік, юність, молодість, зрілість.)

Перша дівчина. Коли дитина народжується, її , свічка тільки починає горіти. Тремтливий вогник поступово розгоряється, але він може згаснути будь-якої миті від легенького вітру, як малюк від хвороби. Тому батьки прикривають це полум'я долонею, щоб їхній син чи донечка мали шанс на довге життя.

Друга дівчина. Виростаючи, дитина стає підлітком. Вогонь ще тріпотить, неспокійний, наче характер підлітка. Підлітковий вік — особлива пора людського життя, коли ти вже відчув силу земного тяжіння, опору, але легенькі крила дитинства ще піднімають тебе в небо, де живе казка, де панує мрія.

Третя дівчина. Пізніше людина переходить в юність. Частина свічки згоріла, вогонь заспо­коївся, але його колір постійно змінюється так само, як думки та емоції змінюються в головах. А юних людей. Юність — це період нашого життя, коли ми робимо найвеличніше відкриття — самих себе. У таких пошуках глибокий зміст: кожен може розкрити свої реальні, досі незвідані можливості.

Четверта дівчина. Після юності настає молодість. Людина на землі живе для щастя, до­бра і любові. Вона шукає вічного кохання, мріє про взаємність, боляче переживає прикрощі та шалено радіє, коли на це є причина, здобуває : освіту, влаштовується на роботу, створює сім'ю, виховує дітей. Тому її свічка горить і гріє вже стабільно.

П'ята дівчина. Згоріла вже чимала частина свічки. Людина починає підбивати підсумки, думає про те, що вона зробила за той час, як горів її вогонь.

Шоста дівчина. На своєму останньому етапі свічка горить найяскравіше. Це тому, що люди­на стає мудрою. Вона ділиться своїм теплом з іншими, передаючи їм свій досвід, а коли віск, закінчується — гасне.

(Діти зі свічками виходять.)

Ведуча

Життя людей — то наче свічки,

Які горять в нічній пітьмі,

Течуть, неначе воску річка,

Кудись прожиті вже роки.

Ведучий. У будь-якій державі так чи інакше поширені соціальні небезпеки, які загрожують життю і здоров'ю людини; алкоголь, паління, наркоманія, СНІД.

Ведуча

Хвороби косять нам життя,

Мов у вогонь дме вітерець.

Сьогодні в щасті все буття!

А завтра — все... Всьому кінець.

Та ми живем життям своїм,

Марнуючи за миттю мить.

Ніхто не думає над тим,

Ще скільки свічечці горіть.

Ведучий. Ось послухайте сторінку з незакінченого щоденника однієї молодої людини, вслухайтесь і зрозумійте.
Незакінчений щоденник

Учора відсвяткував своє вісімнадцятиріччя. Як завжди: алкоголь, сигарети. Друзі, можна ска­зати, змусили спробувати курнути траву. Красно дякую! Гидота неймовірна. Упевнений, що біль­ше ніколи не вживатиму наркотиків.

Збрехав. Нудна компанія, робити було нічого. Викурили по косяку. Насміялись. У курінні трави не бачу нічого поганого. Залежності не викликає. Якийсь час відчуваєш легкість, свободу, радість, любов до всіх і до всього, що тебе оточує, забу­ваєш про проблеми. По-моєму, це найкращий спосіб розслабитися.

Деякі з моїх друзів говорять, що я став на слизьку доріжку. Дурниця. Сила волі є. Звикання немає. У будь-який момент зможу кинути. Наркоманом бути не хочу і не буду. Наркомани — не люди, а живі трупи. До нарко­манів усім байдуже, крім таких, як вони. Не хочу стати одним із них. Трава — незначний момент у моєму житті. Незабаром набридне.

Хто б міг подумати, що так багато людей у мо­єму дворі курять травку регулярно. З'явилися нові друзі, багато старих від мене відвернулися. Дивні люди. Яка різниця, курю я чи ні? Ідеальних людей не існує. Це були несправжні друзі, вони просто шукали привід розірвати стосунки зі мною — і знайшли.

Чесно кажучи, не розумію, що я робив раніше. Життя було нудним і одноманітним. Трава від­криває в мені й у навколишньому світі речі, яких я раніше не помічав. Я насолоджуюся життям, мене багато чого цікавить. Але не хочу, щоб про це довідалася мама. Вона мене не зрозуміє. їй буде боляче. Як це — дізнатися, що твоє дитя, на яке покладала такі надії, — наркоман. їй же не станеш пояснювати відмінність між наркоманом і растаманом, ким я помалу стаю. Мене це не лякає. Розумні люди кажуть, що трава шкодить здоров'ю менше від сигарет.

Купую багато — у надійних людей. Продаю ще надійнішим. І з цього маю свій відсоток. Подумати тільки: це — мій перший бізнес.

Забив косяк перед парами. Ніколи не думав, що вища математика — це так смішно.

Був на вечірці. Познайомився з хлопцями, які запропонували мені «екстазі». Я довго «ла­мався», але потім погодився на символічну дозу. Супер, я увійшов у ритм музики і танцював до ранку.

Весь наступний день — депресія. Більше нічого.

Колеса — це супер. Проковтнув одну таблет­ку — і тобі добре. Сині сонячні промені освітлю­ють різнобарвну галявину, на якій я лежу. Мені добре, легко... Знаю, що завтра буде погано, все болітиме. Але це — ніщо порівняно з кількома годинами блаженства.

Одного разу на черговій трансовій вечірці під «екстазі» я полетів у космос. Бачив зірки, міг до них доторкнутися. Було цікаво подивитися, що там на них. Раптом я згадав маму, яку люблю, без якої не можу жити — і повернувся на Землю, уже таку далеку... Прийшов до тями у лікарні. Лікарі сказали, що в мене сильний «передоз». Мене дивом відкачали. Мама, звичайно, про все дізналася. У той день я серйозно замислився про своє життя. До чого я дійшов?! Більше — ніяких наркотиків.

Ходили до лікаря. Він сказав, що я зможу по­долати це самостійно, без сторонньої допомоги.

Уже тиждень я без наркотиків. Важко... Мене тягне до... Сам не знаю до чого. А, ну звичайно, ось що таке — залежність.

Ходив на медичне обстеження. У крові зна­йшли ВІЛ. Коли це я встиг? Хоча, звичайно, я ж не пам'ятаю, що було на вечірках... Хворобу не міг приховати від своєї дівчини. Вона була єдиною людиною, яка мене завжди підтриму­вала й любила, незважаючи ні на що. Пішла. Сказала, що це була остання крапля. Я зайшов надто далеко. Звичайно, її можна зрозуміти, ніхто б не витримав. Навіщо, для кого жити? О чорт, що це зі мною? Звичайно ж, для мами. Піду-но вип'ю пива.

Запій. Довгий запій. Глибокий запій. Мене знайшли наркомани. Так, так, саме ті особи, що розкладаються. Укололи мені дозу. Мені було все одно. Я навіть не пам'ятаю, що зі мною було.

Мати занепала духом. Вона ходила похмура. Схудла. Не хотіла зі мною розмовляти. Знала все і розуміла, що допомогти вже не може. Можливо, їй варто було прив'язати мене до ліжка, поки я спав, і викликати лікаря. Мене б забрали до лі­карні, може, вилікували б. Мати не винна, її я не звинувачую. Не маю права.

Опинився вдома, слава Богу. Але мене щось гнітило. Я вийшов надвір. Зустрів тих самих нар­команів і прийняв дозу. Цього разу я пам'ятав усе. Краще б не пам'ятати — світ став чорним. Над моєю головою літали величезні птахи, сон­це було чорне, люди перетворилися на мон­стрів. Мене охопив жах, я боявся невідомо чого, мене трусило, я постійно чув якийсь звук, який не можу описати. Так тривало весь день.

Нарешті протверезіла голова. Я зрозумів, що дійшов до межі. Я вмер уже давно, заодно занапастивши долю своєї матері. Безглуздо жити і завдавати близьким болю. Мамо, пробач мені за все. Я завжди тебе любив. Мені не хотілося, щоб так усе закінчилося. Годі. Набридло. Усе...

Ведуча: Ми не знаємо, чи жила ця людина колись, чи ні, але з упевненістю можемо сказати, що зараз її немає серед живих.

Ведучий. Так, людське життя коротке і дається воно тільки раз. Варто старатися прожити його так, щоб не було соромно за марно прожиті роки. А якщо вам буде важко, якщо на серці неспокій, якщо немає чим зайнятися, якщо те, до чого прагнете, не вдається, то слід шукати допомоги у Господа. Бог дасть вам сили і навіть може по­слати у ваше життя потрібних людей.|3 Його до­помогою ви зрозумієте, що життя це дарунок від Бога. Уявіть собі, що б ви відчували, якби подарували комусь коштовний подарунок, а він викинув би його геть, навіть не спробувавши ним як слід покористуватись. Ми не маємо права шкодити собі чи добровільно переривати життя.

Ведуча. Бог — Творець неба і землі, всього живого й неживого. А людина за своєю природою і покликанням — істота релігійна. Прийшовши від Бога, прямуючи до Нього, вона повністю живе людським життям тоді, коли вільно відчуває свій зв'язок із Всевишнім. Ми всі створені, щоб жити в єдності з Богом, у якому знаходимо своє щастя.

Ведуча. Не тривожся, не хитайся на життєвих злих дорогах. Усе у світі є минущим, вічний — Бог і ласка Божа. Терпеливість подолає злигодні земні й напасті. Хто пізнає Всеблагого — відшу­кає корінь щастя.

Читець 1

А ти прийди у Божий храм

І храм душі відкрий.

Бог — це любов, любов — життя,

Розважити зумій.

Ти вір у силу доброти:

Добро завжди сильніше злого.

Зложи молитву ревно ти

І серце піднеси до Бога.

Читець 2

І тут осмисли все і вся,

Адже в житті бувало різне,

Щоби не було каяття,

Щоб не було уже запізно.

А ти прийди, зміни життя,

Не будь байдужим ти і гордим...

Прийди — і вийдеш звідтіля

Облагородженим і добрим.

(Мар'яна Дульська.)

Ведуча. Життя — це дорога терпіння і ви­пробувань. Ми можемо щось просити у Бога і не отримувати. Але це не значить, що Він не відповідає на нашу молитву. Це тільки озна­чає, що Він сказав «ні» замість «так». Ми не повинні сумніватися в Його мудрості, любові, розчаровуватись.

Ведучий. Життя — це подорож. Потрібно жити, довіряючи Провіднику. Для нас майбутнє — не­відома пустиня, для Бога — знайомий шлях. Він не лише йде поряд, але й тримає нас за руку, щоб ми не заблукали, не спіткнулись. Ви лише не від­пускайте цю руку, прибиту цвяхами до хреста. Бог не вестиме людину за руку проти її волі.

Ведуча. Щодня перед кожним із нас постають запитання: «Хто я? Навіщо я прийшов у цей світ? Куди йде моє життя? Що залишу після себе? Чи хтось колись про мене згадає?».

Ведучий. Кожного дня, який дарує нам Господь, ми з маленьких фрагментів (із наших думок, намірів та вчинків), наче з окремих кольо­рових скелець, самі викладаємо мозаїку власного життя. І тільки від нас залежить, чи гарним вийде малюнок.

Пропонуємо вашій увазі коротенькі притчі Бруно Ферреро з книги «Життя — це все, що ми маємо». Сподіваємось, вони допоможуть вам пізнати життєву мудрість.

Притча «Потріскана амфора»

Селянин щоденно привозив до села воду із джерела у двох пузатих амфорах, прикріплених на спині осла, який чимчикував поруч.

Одна амфора була стара й потріскана, під час мандрівки з неї постійно витікала вода. Друга — нова, утримувала воду до краплини.

Стара потріскана амфора почувалася нещас­ною й непотрібною. Нова ж ніколи не оминала нагоди, щоб підкреслити свою досконалість: «Я не втрачаю й краплини води». Одного ранку стара амфора звернулася до власника:

— Я знаю про свої вади. Через мене йде на­марне твій час, праця і гроші. Коли доходимодо села, я вже наполовину порожня. Вибач мені мою недосконалість і мої рани.

Наступного дня під час мандрівки власник сказав старій амфорі:

— Поглянь на узбіччя. Яка краса, яке розма­їття квітів! Вони розквітли завдяки тобі. Я купив насіння і засіяв його вздовж шляху. Ти ж, не здо­гадуючись про це, поливаєш його щодня.

Отже, ця притча вчить нас, що кожен має свої рани і вади. Але якщо довіримося Богові, Він через нашу недосконалість може вчинити чудо.

Притча «Два ослики»

До Віфлеємської печери прийшли два втом­лені, геть знесилені ослики. Під важким ван­тажем, яким щодня навантажував тварин їхній власник-мельник, а ще від ударів кийка, яких ніколи не шкодував для них, їхні спини облізли й вигнулися. Захоплені Божим дитятком, осли­ки поклонилися Йому та якийсь час молились, як усі. При виході їх уже чекав немилосердний

господар.

Обидва ослики вирушили з похиленими голо­вами і важким тягарем на спині.

  • Усе марно, — мовив перший. — Я просив Месію звільнити мене від вантажу, а Він не зро­бив цього.

  • А я, — озвався другий, який рухався енер­гійно, — просив Його, щоб додав мені сил.

Отже, ця притча вчить — коли хтось тобі каже: «Життя таке важке», — запитай: «У порівнянні з чим?».
Притча «Блакитне каміння»

Ювелір сидів за столом і крізь вітрину своєї елітної крамниці байдужим поглядом позирав на вулицю.

Якесь дівча підійшло і притиснуло носика до вітрини. її очі кольору неба зблиснули, коли побачила один із виставлених предметів.

Увійшла рішучим кроком і вказала пальцем на прекрасне намисто з блакитної бірюзи.

— Можете його гарно запакувати? Це пода- рунок для моєї сестри.

Власник крамниці зміряв недовірливим по­глядом малу клієнтку і запитав:

— Скільки в тебе грошей?

Дівчинка зовсім не знітилась, зіп'явшись на пальчики, поклала на прилавок металеву ко­робочку, відкрила її й перевернула. Звідти виси-... пались кілька монет, квіточок, декілька мушель і ще якихось фігурок.

— Вистачить? — запитала гордовито. — Я хочу зробити подарунок своїй старшій сестрі. Відколи

не стало нашої матінки, сестра замінила її мені. Не має для себе жодної вільної хвилини. У неї нині день народження, і я переконана, що мій подарунок зробить її щасливою. Це каміння має такий самий колір, як і її очі.

Ювелір пішов у підсобне приміщення, виніс звідти прекрасний червоний із позолотою папір і старанно обгорнув ним скриньку.

— Прошу, — простягнув її дівчинці. — Неси обережно.

Дівчинка рушила, гордо несучи в руці паку­ночок, неначе трофей.

Минула година, коли в магазин увійшла пре­красна дівчина з волоссям кольору меду й пре­красними блакитними очима. Вона рішуче по­клала на прилавок шкатулку, яку ювелір так старанно запакував, і запитала:

  • Це намисто куплене тут?

  • Так, панночко.

  • І яка його ціна?

  • Ціни у моїй крамниці конфіденційні, їх
    знаю лише я і мої клієнти.

  • Але в моєї сестри було лише кілька дрібних
    монет. Вона ніколи не могла б заплатити за таке
    намисто!

Ювелір узяв шкатулку, зачинив разом із на­мистом, знову старанно запакував і віддав дівчині.

— Твоя сестра заплатила ціну вищу, ніж будь-хто інший: вона віддала все, що мала.
Ведучий. Щоб цінувати життя — треба знати й розуміти своє місце в ньому. Звичайно, нікому не дано абсолютно точно визначити майбутнє. Та все ж кожному до снаги намітити шлях тво­рення себе, кожному слід знати, що він спро­можний підсилити в собі, а що відкинути чи хоча б пом'якшити.

Ведуча. Пам'ятайте: якої б думки не були ви про себе, у Божих очах ви маєте найбільшу цінність.

Ведучий. Умійте дивитись на людей, бо це — цілий світ Божий. Послухаймо, як такого дару навчали своїх дітей люди.

Василь Стус «Лист до сина»

«...Коли в тебе буде чисте, безгрішне серце, тоді тобі легко житиметься у світі — де б ти не був і які б лиха не зазнав. Бо будеш, як світлий вогник, чистий промінь, до якого все тягнеться з найчистішими поривами. Бо будеш сам пре­красною людиною. Не гріши, сину. Це перше правило. І, може, єдине. Ні перед ким — ні пе­ред людьми, ні перед деревом, ні перед птахою. Байдуже, ким ти будеш, тобто з якої чесної праці ти їстимеш свій хліб-щоденний. Бо маючи ясну безгрішну душу, будеш таким, яким тебе, людину, задумала природа».

Ведуча. Життя — це місія. Ми маємо жити, щоб бути корисними для інших. Щире «доброго ранку», люб'язне «доброї ночі», слова співчуття і розради, підтримка чи порада, ковток холодної води — усе це допомога. Тому Він дав людині розум, щоб вона зважила все й усвідомила: тільки духовно сильні можуть вижити в цьому світі.

Ведучий. Життя — це ваша таємниця, про­те ви повинні реалізувати себе, свій потенціал, свою суть, пройшовши всі етапи, запрограмовані віковими особливостями: молодість, зрілість, за­лишити спадщину, посадити дерево, збудувати дім, виростити дитину.

Ведуча. Вдумаймося у слова Леонардо да Вінчі: «Пам'ятай! Життя є дар, великий дар, і той, хто його не цінує, цього дарунка не вартий».

Ведучий. Про дар і цінність життя писали ба­гато видатних людей. До вашої уваги — поезія.
Себе любити — річ проста,

Любити друга також можна,

А спробуй недруга любити,

І разом з ним у згоді жити,

Й творити добрії діла!

Не є це зовсім річ проста,

А все ж таки є справедлива,

До того й навіть і можлива,

І корисна є для життя.

Коли ти будеш це уміти,

Ти будеш завжди добре жити.

(Мар 'ян Ковальський.)

На світі можна жить без еталонів,

По-різному дивитися на світ:

Широкими очима, з-під долоні,

Крізь пальці, у кватирку, з-за воріт.

Від цього світ не зменшиться нітрохи,

А все залежить від людських зіниць —

В широких відіб'ється вся епоха,

У звужених — збіговисько дрібниць.

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур, .

і ми живем уже після потопу..

Не знаю я, що буде після нас,

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, — час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш — то уже навіки.

(Ліна Костенко.)


Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя єдина,

Очі твої — одні.

Більше тебе не буде

Завтра на цій землі.

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві і злі.

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж, не проспи!

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

(Василь Симоненко.)

Ведучий. Людино! Організуй, упорядкуй світ думок, своє буття. Нехай постукає твоя душа до воріт краси, до святинь віри — прислухайся до Божого заклику: «Прийдіть до Мене всі втом­лені й обтяжені, і Я заспокою вас...».

Ведуча

Дар життя — то над усе.

І в кожному із нас

Дзвенить його мелодія обнови.

І чар душі не стишився, не згас,

Де все одвіку зіткане з любові.

(Виходять учасники заходу, по черзі зачитують духовний заповіт матері Терези.)

ЗАПОВІДІ МАТЕРІ ТЕРЕЗИ
Люди бувають нерозумними, нелогічними й егоїстичними — і все ж люби їх!

Коли ти робиш добро, то люди звинуватять тебе у прихованій особистій користі й самолюбстві — і все ж виявляй доброту!

Коли ти досяг успіху, то може з'явитися бага­то фальшивих друзів і справжніх ворогів — і все ж прагни успіху!

Якщо ти чесний і відвертий, то люди обманюватимуть тебе — і все ж будь чесним і відвертим!

Те, що ти будував роками, може бути зруйноване в одну мить — і все ж будуй!

Люди потребують допомоги, але вони згодом, дорікатимуть тобі за неї — і все ж допомагай!

Якщо ти досягнув безмежного щастя, тобі заздритимуть — і все ж будь щасливим!

Добро, яке ти зробив сьогодні, люди завтра забудуть — і все ж твори добро!

Ділись найкращим, що в тебе є. Цього ніколи не буде достатньо — і все ж ділись!



Заняття з курсантами «ПіснеЗнайки»




Тренінг з учасниками семінару по «ПіснеЗнайці»



Виховна година у 8 класі «Життя – дар Божий. Бережіть його»