asyan.org
добавить свой файл
1
УДК 316.77:32.019.5](477)

Проблема створення засобами масової інформації соціокультурного образу влади: інструментальний підхід



Оксана Подаряща,

старший викладач Львівської

філії КНУКіМ
Теоретичний інтерес до проблем взаємин засобів ма­сової інформації та влади не ставить під сумнів величезне розмаїття тих схем, які інтерпретують ці стосунки. Простір аналізу цієї проблеми вивчається у різних ракурсах, дифе­ренціація характеристик залежить від зміщення акцентів у бік суверенності засобів масової інформації як соціокуль­турного інституту (наприклад, погляди Володимира Різуна, Анатолія Ручки та Юрія Фінклера) чи то виконання ними функцій правового репрезентанта суспільної свідомості (на­приклад, погляди Валерія Іванова, Наталії Костенко, Тетяни Приступенко). Проблема, таким чином, звужується до по­становки питання про шляхи та методи відтворення влад­них потенцій сучасними засобами масової інформації.

У цьому контексті діапазон поглядів на взаємини засо­бів масової інформації та влади прослідковується у несхо­жості американської та європейської масово-комунікативної традиції (це — як приклад). Особливості європейського мен­талітету, де переважає культурологічний підхід до аналізу діяльності засобів масової інформації як посередника, де популяризуються концепції про засоби масової інформації як про впливового представника соціокультурного конт­ролю за стабільністю політичного клімату, передбачають домінанту ідеологічної доктрини. В американській науковій традиції засоби масової інформації розглядаються переваж­но в річищі ліберальної теорії, в дусі максимальної автоном­ності інститутів масової комунікації, їхньої незаангажова­ності до державних та громадських структур.

Взагалі, модель формування комунікаційних орієнта­цій аудиторії враховує взаємодію двох механізмів: інсти­туціональної системи масової комунікації та соціокультур­ного досвіду аудиторії. Отже, комунікаційні орієнтації насе­лення формуються під впливом двох складних чинників, які самі змінюються в умовах системної трансформації сус­пільства — а тим паче, коли йдеться про можливості вільної інтерпретації засобами масової інформації дій владних чин­ників.

У рамках інституціональної системи масової комуні­кації діють різного роду соціокультурні інститути, здійс­нюється інформаційна політика, функціонують різноманітні засоби, реалізуються комунікаційні проекти, нав’язуються комунікаційні взірці поведінки та діяльності. Тут проду-куються тексти, які тиражуються та розповсюджуються в суспільстві. Для ретельнішого вивчення особливостей функ­ціонування комунікаційної сфери суспільства в контексті оцінки її чинниками владних дій слід аналітично вирізнити в то­тальній цілісності цієї сфери систему засобів масової інформації.

На практиці підсистеми влади та засобів масової інфор­мації діють разом, функції їх переплетені, для досягнення мети вони чинять вплив на один і той самий суб’єкт — ауди­торію. Але в аналітичному плані ці системи треба розгля­дати цілком автономно. Функціонування комунікаційної підсистеми пов’язано насамперед з діяльністю масової ко­мунікації, яка намагається цілеспрямовано впливати на мен­тальність аудиторії — і значною мірою це відбувається саме через інтерпретації при створенні владного образу.

Отже, модель комунікаційної сфери суспільства має подвійне співвідношення. В одному випадку комунікаційні орієнтації аудиторії формуються і реалізуються під впливом самих засобів масової інформації, і тут ми спостерігаємо за комунікаційною включеністю аудиторії або за її включ-ністю у мас-медійний простір. В іншому випадку комуніка-ційні орієнтації населення і формуються, і реалізуються під класичним впливом владного тиску: мається на увазі процес участі аудиторії в суспільній практиці з огляду на рамки тих рішень, які вже прийняті владою. Отже, комунікативна активність аудиторії, яка є безпосередньо пов’язаною з, по-перше, конкретною життєвою ситуацією, по-друге, менталі-тетом аудиторних кластерів, не може не враховувати факто­ра створення образу влади самими засобами масової інфор­мації. Останнє і призводить до отримання диференційованої характеристики оцінки засобами масової інформації дій владних чинників.

Фундаментальні проблеми теорії та історії культури в контексті інтерпретації їхньої діяльності як соціокультур-ного інституту примушують звузити методологічний спектр розгляду до співвідношення інтересів та способів. Конкрет­ніше, говоримо про той образ влади, який виражається за посередництва засобів масової інформації.

Внутрішнє співвідношення суб’єктів масової комуніка­ції актуалізується (особливо!), коли розглядається проблема взаємин засобів масової інформації та влади. Механізми реалізації когнітивних функцій засобів масової інформації в контексті оцінки діяльності владних структур залишаються приблизно такими самими, як і в оцінці аудиторних харак­теристик засобів масової інформації — йдеться про обмін та взаємозбагачення когнітивних каталогів (ієрархія ідей чи цінностей), які формуються у груповій (аудиторія в цілому) та індивідуальній (кластерне представництво аудиторії) сві­домості суб’єктів масової комунікації.

Щодо соціокультурного аспекту структуризації суб’єк­та масової комунікації, на якого було здійснено інформа­ційний вплив, тобто аудиторії, то структуризація владних утворень відбувається головним чином під впливом потуж­ніших, ніж інформаційні, стимулів людської активності. За­соби масової інформації, поза сумнівом, беруть участь у цьому процесі, однак не так безпосередньо, як це від­бувається тоді, коли мається на увазі будь-який інший чин­ник формування громадської думки — і відбувається це то­му, що роль засобів масової інформації у структуризації вла­ди є мінімальною. Будь-які джерела інформації спроможні виступати знаком ідентифікації з суспільним кластером, який ідентифікується з аудиторією конкретного засобу масової інформації чи групи засобів масової інформації — у відповідності до сталих соціокультурних орієнтацій цієї групи.

Дійсно, засоби масової інформації виконують симво­лічну репрезентацію влади у будь-яких проявах масово-ко­мунікативної діяльності. Втім, маркування аудиторних клас­терів шляхом присвоєння їм титулу аудиторії конкретного засобу масової інформації — це лише поверхнева частка глибинної структуризації аудиторії через масову комуніка­цію. Що ж до влади як суб’єкта комунікативних процесів, то можна припустити, що завдання засобів масової інформації, пов’язані із структуризацією такої специфічної аудиторії (влада ж бо!) обмежуються лишень пропагандою символів.

Цією обставиною можна пояснити і розширення функціональних зв’язків між засобами масової інформації та владою як соціокультурними інститутами саме за рахунок реалізації тих контролюючих функцій засобів масової інфор­мації, які і дозволяють їм здійснювати жорсткіший вплив на легітимні владні структури. З цієї точки зору можна го­ворити про те, що засоби масової інформації відстежують процеси прийняття рішень органами влади — а, отже, здійснюють певний морально-правовий тиск, сутність якого і полягає в публічній оцінці діяльності влади.

Щодо владних структур — засоби масової інформації демонструють оцінки дещо іншого ґатунку, ніж це відбу­вається тоді, коли йдеться про теоретичне обґрунтування шляхів та методів формування громадської думки — зокре­ма, з допомогою тих самих засобів масової інформації. В цьому контексті інструментальний підхід до масово-кому­нікативної діяльності як суспільного феномену проявляється в декларативних оцінках владних репрезентантів, які вира­жають інтерналізовані уявлення цих репрезентантів — що, в кінцевому результаті, можна інтерпретувати як орієнтова­ність на ціннісне обґрунтування соціокультурних явищ та процесів. Погодьмося, що тим більш правомірними ви­даються співставлення цих оцінок з ідеальними конструк­ціями іншої — теоретичної — скерованості.

Конструктивна функція засобів масової інформації, їхня здатність впливати на прийняття соціокультурних рі­шень безпосередньо пов’язані з тим, що саме засоби масової інформації підпорядковані цілям та завданням, які став­ляться засновниками і видавцями, — в тому числі (увага!) і протилежним. Інструментальний підхід до особливостей (чи то навіть технологій) створення засобами масової інформа­ції образу влади може сприйматися як постулат про перева­жання тих ситуацій, за яких засоби масової інформації використовуються владним чинником як інструмент впливу на аудиторію. Отже, не відмовляючись брати участь у ви­роб­ництві масової інформації, структуризації аудиторії за групами думок, владні чинники не орієнтовані на вико­ристання засобів масової інформації як джерела даних про громадську думку.

Розгляд комунікативних суспільних процесів у цін­нісному контексті функціонування масової комунікації фік­сує наявне переважання саме інструментарних тенденцій по відношенню до створення засобами масової інформації образу влади. Специфічні прояви функцій засобів масової інформації в цьому напрямі можна узагальнити у вигляді трьох модифікацій створення образу влади сучасними за­собами масової інформації.

За першою модифікацією, засоби масової інформації здійснюють повномасштабну каталогізацію цінностей, ідей та перспектив реалізації образу влади, пропонуючи ауди­торії самостійно відбирати у якості нагальних певні актуаль­ні проблеми влади (когнітивний аспект створення засобами масової інформації владного образу).

За другою модифікацією, засоби масової інформації структурують аудиторію за групами її ставлення до влади, трансформуючи окремих кластерних представників ауди­торії в організовану спільноту та сприяючи перетворенню думки в певну суспільну силу, у фактор впливу на суспільні процеси. При цьому в текстах, що їх використовують засоби масової інформації, символічним чином віддзеркалюється соціокультурно-групова структура суспільства (соціокультур-ний аспект створення засобами масової інформації владного образу).

За третьою — засоби масової інформації здійснюють відслідковування (ризикнемо вжити термін "моніторинг", хоча за умов українських реалій робимо це з великою засто­рогою) процесу прийняття рішенням владними чинниками, здійснюючи при цьому певний морально-правовий тиск на ці чинники шляхом публічної оцінки їхніх дій (контролюючий аспект створення засобами масової інформації владного образу).

Практика діяльності українських засобів масової інфор­мації із створення образу вітчизняної ж влади свідчить про те, що інформаційне розмаїття підпорядковується спромож­ності виокремити певну кількість тематичних напрямів, які обумовлюються суспільними перевагами того чи іншого джерела інформації. Засоби масової інформації як найпотуж­ніший представник масової комунікації здійснює структуру­вання аудиторії за групами думок, будучи певною мірою самостійним символом структуризації влади, образ якої пропонується суспільству. Отже, засоби масової інформації, створюючи той чи інший (конкретний у кожному конкрет­ному випадку) образ влади, самі виконують функцію сим-волу — виразника близькості до того чи іншого кластера аудиторії, який самим фактом участі в масово-комуні-кативному процесі став заручником оцінки діяльності влади.

Недалекоглядним уявляється нам ігнорування ролі влади в управлінні суспільною свідомістю — втім, не варто сумніватися і в потужностях комунікативних технологій, які застосовуються задля даного управління. Довіра народу до влади — навіть за наявності ось цих комунікативних тех­нологій — є основою легітимізації влади. В цьому контексті засоби масової інформації виступають одним з найважливі­ших компонентів створення в суспільстві образу влади, яка керує цим суспільством. Проблема артикуляції соціокуль­турних інтересів виходить за межі владного інтересу. У нау­ковому плані, якщо зосередити увагу на аналізі взаємо­переплетіння інтересів і владних чинників, і засобів масової інформації, ця проблема може бути предметом суспільних розвідок. Проте якщо вважати артикуляцію інтересів як одну з найважливіших складових частин трансформації со­ціокультурних інтересів, то вона цілковито може скласти предмет соціокультурного аналізу.

Отже, висновок. При підкресленні специфічних харак­теристик спроможностей засобів масової інформації форму­вати образ влади обов’язково необхідно відштовхуватися від специфіки соціокультурних інтересів, які є характерними для кожного аудиторного кластера. Відомою є теза про те, що — при наявності специфічних, винятково вузькокластер­них інтересів — умови, за яких засоби масової інформації формують образ влади, суттєво впливають на формування громадської думки. Але не варто сумніватися і в тому, що ці інтереси цілком спроможні здійснювати неабиякий вплив на актуальну державну політику. Але йдеться вже не про адек­ватність інтересів влади та засобів масової інформації, а про співвідношення відтворення у засобах масової інформації інтересів, які формуються самими засобами масової інформації.

Артикуляції підлягають ті інтереси, які дістали достат­нього рівня розвитку, але залишаються у стані ненормова­ності. Звідси можна зробити висновок про те, що артикуля­ція інтересів у засобах масової інформації відбувається у вигляді конкретизації вимог до репрезентантів спромож­ності приймати рішення. Багатоканальність інформації про владу та різноманіття соціокультурних інтересів, які вини­кають у зв’язку з формуванням в останніх образу влади, тісно пов’язані з можливістю протиріч та конфліктів.

Втім, саме ось на цьому місці наших роздумів актуалі­зована у заголовку тема вже, мабуть, вичерпується, оскільки конфліктологія — не лише осібна, а й до того ж невдячна наука. Щоправда, складно уявити собі повноцінний аналіз конфліктів між суспільними кластерами без тих методів та принципів, які використовує теорія та історія культури, але залишимо хліб для тих науковців, які займаються аналізом конфлікту. Тим більше, що — хотілося б в це вірити — матеріал наших роздумів стане їм у пригоді.
Список використаної літератури


  1. Іванов В. Деякі моменти когнітивно-регулятивного підходу до масової комунікації // Наук. зап. Ін-ту журналістики КНУ ім. Т.Шевченка. — К.: ВЦ КНУ, 2001. — Т. 4. — С. 85 — 88.

  2. Іванов В. Політика і мас-медіа як вагомі сили суспільного роз­витку // Публіцистика і політика: Зб. наук. пр. — К.: ВЦ КНУ, 2000. — С. 76—82.

  3. Костенко Н.В. Ценности и символы в массовой коммуникации / АН Украины; Ин-т социологии. — К.: Наук. думка, 1993. — 128 с.

  4. Приступенко Т. Деякі аспекти функціонування сучасного на­ціонального простору України // Доп. та повідомл. VІ Всеукр. наук.-теорет. конф. "Українська періодика: історія і сучасність". — Львів: ЛНБ ім. В.Стефаника. — 1999. — С. 422—433.

  5. Різун В. Роль ЗМК в демократичному суспільстві // Публіцис­тика і політика: Зб. наук. пр. / Ін-т жур­налістики КНУ ім. Т.Шев­ченка. — К.: ВЦ КНУ, 2001. — С. 13—15.

  6. Різун В. Системи масової комунікації // Наук. зап. / Ін-т жур­налістики КНУ ім. Т.Шевченка. — К.: ВЦ КНУ, 2001. — Т. 3. — С. 9—25.

  7. Ручка А.А. Особенности системной трансформации современного украинского общества // Соврем. о-во. — 1994. — № 4. — С. 8—19.

  8. Фінклер Ю. Сучасна структуризація друкованих мас-медіа Ук­раїни в контексті владного впливу на них // Зб. матеріалів І Міжнар. наук. конф. "Засоби масової інформації та становлен­ня державності в Україні". — Ужгород, 2000. — С. 188—193.

  9. Dominick, Joseph R. The Dynamics of Mass Communication. — N. Y.: McCraw-Hill, Inc., 1993. — Vоl. XXII. — P. 219.

  10. Lasswell H., Kaplan A. Power & Society. — New Haven, 1980. — P. 75.