asyan.org
добавить свой файл
1 2
http://ua-energy.org/post/10518

Правове регулювання енергоефективності в Україні
Тетяна КІСТИНЮК, юрист МЮФ Integrites

 

Підприємствам, для яких газ є сировиною (в основному, це підприємства металургійної та хімічної галузі) доцільним є впровадження енергоефективних технологій, адже енергозбереження (фактично, економія на енергоносіях) безпосередньо впливає на обсяги виробництва у бік їх зниження. Тим не менше, у даній статті мова піде про юридичні, а не економічні або технічні аспекти реалізації проектів з енергоефективності на підприємстві [1]. Варто зауважити, що види енергоефективних технологій та методи їх впровадження різняться, в залежності від специфіки виробництва та системи менеджменту на підприємстві.

 

Поняття енергоефективності. Чинне законодавство не містить визначення енергоефективності, замість цього чинний Закон [2]визначає, що «енергоефективна продукція, технологія, обладнання» являє собою продукцію або метод, засіб її виробництва, що забезпечують раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів порівняно з іншими варіантами використання або виробництва продукції однакового споживчого рівня чи з аналогічними техніко-економічними показниками. У широкому розумінні, під енергоефективністю мають на увазі організаційну, наукову, практичну, інформаційну діяльність, спрямовану на ефективне використання паливно-енергетичних ресурсів. Саме таке визначення запропоновано в одному з останніх законопроектів [3], підготовленому групою народних депутатів України. На мою думку, у випадках, коли йдеться про енергоефективність на виробничих підприємствах, більш точним є таке визначення: енергоефективність - це система засобів і методів, що застосовуються разом або окремо, результатом впровадження / застосування яких є досягнення оптимального рівня енергоспоживання, балансу між витратами енергії та досягнутими виробничими потужностями.

 

Правова основа енергоефективності. Правовим базисом є, безперечно, законодавчі акти, серед яких можна виділити такі: Закон України «Про енергозбереження», Закон України «Про альтернативні джерела енергії» [4], Закон України «Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу» [5] і Закон України «Про альтернативні види палива»[6]. Як не дивно, закону про енергоефективність у національному законодавстві досі немає.

 

На розвиток законодавчих норм було прийнято ряд підзаконних актів: Постанова Кабінету Міністрів України «Про організацію державного контролю за ефективним (раціональним) використанням паливно-енергетичних ресурсів» № 935 від 22 жовтня 2008 року, Постанова Кабінету Міністрів «Про деякі заходи щодо раціонального використання паливно-енергетичних ресурсів» № 1071 від 7 липня 2000 року, Наказ Держкоменергозбереження «Про затвердження Порядку проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах і організаціях та усунення фактів їх неефективного використання» № 64 від 4 серпня 2000 року, Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 30 травня 2008 року «Про стан реалізації державної політики щодо забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про програми підвищення енергоефективності та зменшення споживання енергоресурсів» № 1567-р від 17 грудня 2008 року. На виконання даного Розпорядження Державним агентством України з інвестицій та інновацій Наказом № 49 від 25 вересня 2009 року була затверджена Галузева програма підвищення енергоефективності економіки України шляхом впровадження інновацій на 2010 - 2014 роки. 

 

Локальні акти органів місцевого самоврядування є важливою складовою процесу реалізації державної політики у сфері енергоефективності. Так, розпорядженнями відповідних обласних рад та постановою Верховної Ради АРК були затверджені регіональні програми підвищення енергоефективності на 2010-2014 рр.

 

Передбачається, що, згідно з Концептуальними засадами державної політики щодо забезпечення ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів (енергоефективності) [7] буде розроблена і впроваджена система показників енергоефективності, що складатиметься з інтегрованого показника - енергоємності внутрішнього валового продукту (ВВП), показників, що характеризують енергоємність галузей економіки та енергоефективність виробництва окремих видів продукції (послуг), а також з показників, що характеризують окремі види технологій, види обладнання, матеріалів. При цьому, система показників буде підлягати періодичному моніторингу та уточнення цільових показників за сферами та рівнями управління, в залежності від рівня технологічного та економічного розвитку.

 

Поза всяких сумнівів, стандартизація і нормування грають важливу роль, в тому числі і в сфері енергоефективності. Відповідні норми, стандарти та методики різняться, в залежності від галузевої специфіки. Так, наприклад, методики нормування витрат паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах різних сфер, затверджені відповідними профільними міністерствами. Наказом Державного комітету України з енергозбереження № 132 від 5 грудня 2002 року «Про затвердження Методики аналізу та розрахунку питомих витрат енергоресурсів під час проведення експертизи з енергозбереження та інспектування споживачів енергоресурсів як рекомендаційного документа» затверджені відповідні методики.

 

Таким чином, можна говорити про те, що, незважаючи на прийняття низки нормативно-правових актів, системний підхід до регулювання інституту енергоефективності в українському законодавстві відсутній, правове регулювання інституту енергоефективності та енергетичного сектору в цілому потребує подальшого законодавчого розвитку та систематизації. Більше того, на мою думку, існує необхідність в конвергенції національного законодавства України з правовою системою Європейського Союзу (ЄС), що має забезпечити відповідність правової основи енергетичного сектора України європейському енергетичному законодавству відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, Програмою інтеграції України до ЄС, затвердженою Указом Президента України від 14 вересня 2000 року № 1072/2000, Спільною програмою адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затвердженою Законом України 18 березня 2004 року № 1629-IV та Протоколом про приєднання України до Європейського енергетичного співтовариства, що підписаний в м. Скоп'є 24 вересня 2010 року.

 

Передумови до інвестування. На мою думку, державна політика у сфері енергоефективності повинна балансувати між системою реальних пільг, преференцій і штрафними санкціями. Усім відомий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання заходів з енергозбереження» № 760-V від 16 березня 2007 року передбачав деякі митні та податкові пільги [8], які наразі містяться у Податковому кодексі України.

 

Прийнятий Податковий кодекс, який набрав чинності з 1 січня 2011 року, вводить набагато більше податкових преференцій ніж існувало раніше. Однак попередній аналіз відповідних положень Податкового кодексу дозволяє зробити висновок, що більшість з них все ж застосовуватиметься до підприємств, внесених до Державного реєстру підприємств, установ, організацій, що здійснюють розробку, впровадження та використання енергоефективних технологій та енергоефективних проектів. Можливо, такий підхід і є оптимальним, з точки зору запобігання зловживанням у сфері енергоефективності, однак відсутність прозорої процедури і механізму внесення підприємств до вказаного реєстру ставить під сумнів практичну користь таких пільг для підприємств енергетичного сектору та розвитку інституту енергоефективності в цілому.

 

Регулюючі органи у сфері енергоефективності. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної політики у сфері ефективного використання енергетичних ресурсів та енергозбереження є Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів [9] (НАЕР). Серед повноважень та завдань НАЕР можна виділити такі:

 

- внесення пропозиції щодо формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері ефективного використання енергоресурсів та енергозбереження;

 

- розробка державних програм у сфері ефективного використання енергетичних ресурсів, енергозбереження та альтернативних джерел енергії, контроль за їх виконанням;

 

- забезпечення створення системи моніторингу та державного контролю за ефективністю використання енергетичних ресурсів підприємствами, установами, організаціями;

 

- виступає державним замовником науково-дослідницьких та проектно-дослідницьких робіт у сфері ефективного використання енергетичних ресурсів та енергозбереження.

 

Контролюючим органом є Державна інспекція з енергозбереження, до завдань якої входить:

 

- виконання контрольно-наглядових функцій щодо використання паливно-енергетичних ресурсів;

 

- проведення державної експертизи на предмет відповідності енергозберігаючих технологій та енергоефективних проектів критеріям енергозбереження;

 

- виконання регуляторних і дозвільно-реєстраційних функцій щодо фізичних та юридичних осіб;

 

- здійснення контролю за виконанням законодавства та розробка пропозиції щодо його вдосконалення у сфері енергозбереження та енергоефективності;

 

- здійснення контролю за виконанням державних програм та внесення пропозицій щодо виконання енергозберігаючих заходів.

 

Перевірки здійснюються державними інспекторами Державної інспекції з енергозбереження відповідно до Порядку проведення перевірок ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів на підприємствах, в установах та організаціях та усунення фактів їх неефективного використання, затвердженим Наказом Державного комітету з енергозбереження № 64 від 4 серпня 2000 року (далі - Порядок). Згідно з чинним Порядком при здійсненні перевірок державними ♣інспекторами перевіряються: енергетичне і енерготехнологічне обладнання, прилади, матеріали і енерготехнологічні схеми, порядок зберігання палива; дотримання термінів виконання налагоджувальних робіт на енерговикористовуючому устаткуванні; наявність режимних і технологічних карт та їх дотримання при роботі обладнання; відповідність обладнання, що експлуатується, стандартам енергозбереження, встановленим нормам і нормативам витрат паливно-енергетичних ресурсів, правилам і вимогам їх раціонального використання та економії; стан обліку та нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів; застосування резервних видів палива; споживання паливно-енергетичних ресурсів з визначенням обсягів їх неефективного використання.

 

Відповідальність за порушення законодавства у сфері енергоефективності. Якщо під час перевірки державним інспектором буде встановлено факт порушення з боку підприємства, можливе застосування економічних санкцій за такі правопорушення [10]:

 

- марнотратне витрачання та прямі втрати паливно-енергетичних ресурсів;

 

- несвоєчасне проведення експертного обстеження використання паливно-енергетичних ресурсів, за їх споживання понад показники питомих витрат, визначених системою стандартів, а до введення системи стандартів у дію - нормами питомих витрат енергоресурсів, а також за невідповідність показників когенераційних установок кваліфікаційним показникам;

 

- невиконання або несвоєчасне виконання приписів органів державного управління енергозбереженням щодо усунення фактів марнотратного використання паливно-енергетичних ресурсів.

 

Законодавство передбачає, що за перевитрату паливно-енергетичних ресурсів понад встановлених показників норм питомих витрат, підприємства сплачують енергетичний збір у розмірі 200 (двісті) відсотків вартості перевитрачених ресурсів. Однак в обсяг перевитрат паливно-енергетичних ресурсів, на які нараховується енергетичний збір, не включається обсяг видів палива та паливно-енергетичних ресурсів, отриманих підприємством від альтернативних джерел енергії.

 

Ряд санкцій за порушення у сфері енергоефективності міститься в Кодексі України про адміністративні правопорушення [11]. Так, за марнотратне витрачання паливно-енергетичних ресурсів (систематичне, без виробничої потреби недовантаження або використання на холостому ходу електродвигунів, електропечей та іншого електро- і теплоустаткування і т.д.) можливе накладення штрафу на керівників, заступників керівників, головних інженерів, головних енергетиків (головних механіків), начальників цехів, керівників адміністративно-господарських служб підприємств від десяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Окрім іншого, Кодексом також передбачена адміністративна відповідальність за недотримання вимог щодо ефективного використання паливно-енергетичних ресурсів [12], за порушення, пов'язані з неефективною експлуатацією паливо- та енерговикористовуючого устаткування [13], невиконання законних вимог посадових осіб органів Державної інспекції з енергозбереження [14] та ін.

 

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що незважаючи на існуючі передумови до впровадження та застосування енергоефективних технологій на виробництві, реальні економічні стимули, наразі, відсутні.

 

[1]
 На противагу енергоефективності на загальнодержавному або побутового рівнях

[2] Закон України «Про енергозбереження» № 74/94 ВР від 1 липня 1994 року зі змінами та доповненнями

[3] Проект закону«Про енергоефективніть» № 5016 від 23 липня2009року

[4] № 555-IV від 20 лютого 2003 року зі змінами та доповненнями

[5] № 2509-IV  від 5 квітня 2005 року зі змінами та доповненнями

[6] № 1391-XIV від 14 січня 2000 року зі змінами та доповненнями

[7] Схвалено Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 30 травня 2008 року

[8] діючі до 31 грудня 2010 року

[9] раніше – Державний комітет України з енергозбереження

[10] ст. 17 «Про енергозбереження» № 74/94 ВР від 1 липня 1994 року зі змінами та доповненнями

[11]  № 8073-X від 7 грудня 1984 року зі змінами та доповненнями

[12] ст. 101-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення

[13] ст. 102 Кодексу України про адміністративні правопорушення

[14] ст. 188-14 Кодексу України про адміністративні правопорушення

 

Вперше опубліковано в "Юридичній газеті", лютий 2011 року
http://www.kpi.kharkov.ua/archive/%D0%9D%D0%B0%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BA%D0%B0/vestnik/%D0%A2%D0%B5%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B5%D1%81%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B5%D1%84%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0/2011/3/Goral.pdf

УДК 338.45:622.324

Л.Т. ГОРАЛЬ, к.т.н., доцент, ІФНТУНГ, Івано-Франківськ

ВПЛИВ ВИРОБНИЧОЇ ПОТУЖНОСТІ ГАЗОТРАНСПОРТНОГО ПІДПРИЄМСТВА НА ЙОГО

ВИРОБНИЧУ ПРОГРАМУ

Розглянуто економічний зміст поняття «виробнича потужність», подано його специфічні особливості застосування щодо газотранспортних підприємств, наведено основні показники виробничої програми підприємств магістрального транспорту газу, показано вплив використання основних засобів та виробничих потужностей на формування плану газопостачання.

Ключові слова: виробнича програма, основні засоби, виробнича потужність, раціональність, ефективність виробництва.


следующая страница >>