asyan.org
добавить свой файл
1
Порядок ведення трудових книжок найманих працівників фізичною особою – підприємцем.

На сьогоднішній день громадяни можуть працевлаштовуватись не тільки до приватних підприємств, але й до приватних підприємців. У зв’язку з цим виникає ряд особливостей, щодо оформлення трудових відносин між роботодавцем та найманою особою.

Статтею 7 КЗпП України визначено, що особливості регулювання праці працівників, які працюють у фізичних осіб — роботодавців за трудовими договорами, установлюються законодавством.

Порядок ведення трудових книжок в Україні визначається двома документами — постановою Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27 квітня 1993 року № 301 та Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі — Інструкція № 58).

Згідно зі статтею 48 КЗпП приватні підприємці зобов’язані вести трудові книжки на всіх найманих працівників, які пропрацювали в них понад п’ять днів, окрім сумісників.

Звернути увагу! Громадяни, які виконують роботи (надають послуги) підприємцеві за договорами цивільно-правового характеру, не є найманими працівниками у межах таких договорів, тому трудовий договір не укладається, трудова книжка не заповнюється.

Згідно з пунктом 8 Наказу № 260 підприємець має право на підставі записів про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору вносити відповідні записи про прийняття і звільнення з роботи до трудової книжки найманого працівника. У свою чергу, відповідальний працівник центру зайнятості повинен завірити особистим підписом записи, внесені фізичною особою до трудової книжки працівника, і засвідчити їх печаткою (п. 9 Наказу № 260).

На практиці це робиться так. Під час прийняття на роботу працівника вноситься запис: «Прийнято (зазначається професійна назва роботи) за трудовим договором (вказується дата і номер договору), зареєстрованим у державній службі зайнятості (зазначається повна назва центру зайнятості)», при цьому у графі 4 вказується, на підставі чого внесено запис (дата і номер реєстрації трудового договору державною службою зайнятості: «Трудовий договір (номер) зареєстровано (дата)». При звільненні працівника робиться запис: «Звільнено з роботи (зазначається підстава звільнення з посиланням на відповідні статті КЗпП)», при цьому у графі 4 зазначається дата зняття трудового договору з реєстрації державною службою зайнятості: «Трудовий договір (номер) знято з реєстрації (дата)».

Внесені підприємцем у трудову книжку записи підтверджуються підписом службової особи центру зайнятості, який зареєстрував трудовий договір, та завіряються його печаткою .

Згідно з пунктом 2.20-1 Інструкції № 58 трудові книжки працівників, які працюють на умовах трудового договору у фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов’язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо), зберігаються безпосередньо у працівників.

Якщо найманий працівник улаштовується на роботу вперше, хто вправі заповнювати та завіряти першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки? Адже в пункті 2.12 Інструкції № 58 вказано, що титульний аркуш трудової книжки (відомості про працівника) підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, а відтак завіряє печаткою підприємства (або печаткою відділу кадрів). Тобто виходить, що підприємець, як фізична особа (не юридична), не має права завіряти першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки. Чи так це?

Думки державних органів з цього приводу різняться:

1. Думка Міністерства праці та соціальної політики України (лист від 23 березня 2006 року № ДЦ-12-1528/0/6-06) зводиться до того, що ні фізичні особи — роботодавці, ні службові особи державної служби зайнятості не наділені правом заповнювати титульний аркуш трудової книжки працівника. Їхні повноваження поширюються лише щодо ведення трудових книжок працівників у межах, визначених пунктом 2.20-1 Інструкції № 58, тобто щодо завірення факту трудових відносин між працівником і фізичною особою — роботодавцем відповідно до зареєстрованого в державній службі зайнятості трудового договору. Натомість період трудової діяльності працівника в роботодавця — приватного підприємця підтверджуватиметься письмовим трудовим договором на підставі пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. А страховий стаж працівника, який ураховується для призначення пенсії, можна також підтвердити даними персоніфікованого обліку Пенсійного фонду України.

Таким чином, якщо не ведеться трудова книжка, у цьому разі це не є порушенням норм трудового законодавства і, отже, приватного підприємця — роботодавця не можна притягнути до адміністративної відповідальності, передбаченої статтею 41 КУАП.

2. Думка Держкомпідприємництва (лист від 30 березня 2006 року № 2421): приватні підприємці мають право заводити трудові книжки на найманих працівників, які працевлаштовуються вперше, та завіряти записи на титульному аркуші їхньої трудової книжки. А ось працівники центру зайнятості цього робити не зобов’язані.

3. Думка Міністерства юстиції України (лист від 24 березня 2006 року № 21-5-172): у пункті 2.12 Інструкції № 58 чітко не передбачено, як саме заповнює трудову книжку приватний підприємець — роботодавець, який приймає на роботу працівника, що працевлаштовується вперше. А тому пункт 2.12 Інструкції № 58 потребує перегляду і з цього приводу пропонують Міністерству праці та соціальної політики України внести до неї відповідні зміни.

Тим часом і досі в Інструкцію № 58 цих змін не внесено і питання щодо заведення трудової книжки приватним підприємцем — роботодавцем на працівника, який влаштовується на роботу вперше, залишається відкритим. Як же тоді на практиці повинен чинити підприємець у таких випадках?

Вважаємо, що насамперед варто керуватися найвищим нормативно-правовим актом, який регламентує трудове законодавство в Україні, — КЗпП, зі статті 48 якого випливає, що на працівника, який уперше влаштовується на роботу, трудову книжку оформляє власник або уповноважений ним орган, тобто роботодавець, яким у цьому випадку є підприємець. Адже наявність записів у трудовій книжці свідчить не лише про трудовий стаж працівника, а й про його досвід, який має вирішальне значення у формуванні працівника як професіонала та забезпечує йому значні переваги під час майбутнього працевлаштування, оскільки, як вказує стаття 48 КЗпП, саме трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Іще одне цікаве питання щодо ведення трудових книжок приватним підприємцем: чи повинен підприємець заповнювати трудову книжку на самого себе?

Підприємець не веде на себе трудової книжки, оскільки трудову книжку як основний документ про трудову діяльність працівника повинен заповнювати роботодавець, а підприємець у межах своєї підприємницької діяльності ні з ким не перебуває у трудових відносинах та не є найманим працівником. Так стверджує Міністерство праці та соціальної політики України (лист від 30 листопада 2005 року № 06-К54813/26; далі — Лист № 06-К54813/26). Ведення трудових книжок передбачене на працівників, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб (ст. 48 КЗпП), а співпраця приватного підприємця та замовника його робіт чи послуг базується на цивільно-правових відносинах (залучаючи чи не залучаючи для цього найманих працівників). І це логічно, адже підприємець провадить свою діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи — підприємця, а не на підставі трудового договору (лист Держкомпідприємництва від 29 березня 2002 року № 2-222/1832). У цьому випадку пенсійний стаж для підприємця зараховуватиметься на підставі сплачених страхових внесків до Пенсійного фонду, навіть якщо нема запису у трудовій книжці. Підставою для цього буде довідка, видана Пенсійним фондом України (лист Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2002 року № 06/2-4/133).

Разом з тим ніщо не перешкоджає приватному підприємцеві укладати трудовий договір з іншим роботодавцем і самому бути найманою особою. При цьому підприємець може працювати як в одного роботодавця (це буде його основне місце роботи), так і в кількох (тобто за сумісництвом). У цьому разі його трудові відносини з роботодавцями узаконять у трудовій книжці (якщо це буде його основне місце роботи, або без неї — якщо робота здійснюватиметься за сумісництвом). Статус особи як приватного підприємця ніяк не впливатиме на коло його трудових обов’язків на роботі за наймом.

Державний інспектор праці Т.Ю. Черняк