asyan.org
добавить свой файл
1 2 3
Площа - 1,039 тис. кв. км, - 5,2 % території області

Районний центр – –

Відстань від районного центру до м. Луцька: - шосейною дорогою - 75 км
Адреса райдержадміністрації :

м. Володимир-Волинський,

вул. Соборна, 3 Тел (03342)24631, факс 21377
Адміністративно-територіальні одиниці:

Кількість населених пунктів - 78

у тому числі:

кількість міст – 1 (м. Устилуг),

Кількість сільських населених пунктів - 77

Природне середовище

Геологічна будова і якість ґрунтів

Ґрунти переважно дерново-підзолисті, в долинах річок – торфово-болотні, на виходах мергелів, крейди – перегнійно-карбонатні, в лісостеповій зоні – темно-сірі опідзолені і чорноземи.

Площа сільськогосподарських угідь сягає 68,9 тис. га у тому числі ріллі – 50,9 тис. га, багаторічних насаджень – 0,9 тис. га, сіножатей – 10,8 тис. га, пасовищ – 6,3 тис. га.

Площа заліснених земель району становить 23 тис. га, забудованих земель – 2,7 тис. га, заболочені землі – 2,8 тис. га, землі залиті водою – 1,6 тис.га, загальна площа осушених земель – 20,76 тис. га.

Мінеральні ресурси:

Ресурсна база Володимир-Волинського району представлена такими корисними копалинами як пісок та торф.

Водна мережа:

На території Володимир-Волинського району розташовані 26 водойм та 7 річок. Найбільші річки Західний Буг та Луга. На території району є велика кількість ставків, призначених для промислового вирощування риби.

Рослинні угруповання, тип рослинності:

Ліси займають 23 тис. га, або 22,1 % території району. Вони здебільшого мішані. Найбільш поширені дерева – сосна, дуб, вільха. Ліси багаті ягодами та грибами.

Заповідні території місцевого значення:

1. (25) Ландшафтний заказник “Березовий гай”, с. Лудин, площа 36,7 га, селянська спілка «Слава», Володимир-Волинський міжгосподарський лісгосп. Утворений рішенням обласної ради № 17/19 від 17.03.94. Унікальні чисто березові насадження 1 бонітету, віком 50 років, повноти 0,4; що зростають на мальовничій горбистій місцевості. У трав’яному покриві зростають: первоцвіт весняний, медунка лікарська, конвалія травнева. Насадження має ґрунтозахисне, водорегулююче і культурно-оздоровче значення.

2. (26) Ландшафтний заказник “Мочиська”, с. Заріччя, площа 137 га, Володимир-Волинський держлісгосп, Устилузьке лісництво. Утворений рішенням облради № 16/6 від 20.12.93. Цінний лісовий масив сосново-березових насаджень з домішкою дуба, ялини, клена, модрини та інших порід дерев (всього-12), що входять у зелену зону м. Володимир-Волинський і віднесені до лісо-паркової його частини. Вік насаджень – 60 років, 1-2 бонітету. Надлісок складає крушина, калина, акація біла. Складовою частиною і окрасою ландшафту є мальовниче озеро площею 10 га з різноманітною іхтіофауною, в прибережній смузі якого зростає понад 200 видів рослин, серед яких зустрічаються цінні квіткові, лікарські та мало поширені види.

3. (43) Лісовий заказник “Липовий гай”, с. Зимне, площа 24,8 га, селянська спілка “Зимнівська” Володимир-Волинський міжгосподарський лісгосп. Утворений рішенням облради № 17/19 від 17.03.94. Єдина велика ділянка чистих липових насаджень на Волині віком до 45 років, розташована на заплаві р. Луга.

4.(105) Лісовий заказник “Микуличі”, с.Микуличі, площа 32,1 га, Володимир-Волинський держлісгосп, Микуличівське лісництво. Утворений розпорядженням облдержадміністрації № 94 від 12.02.97. Цінні високобонітетні насадження сосни звичайної в стиглому віці, де серед різноманітної трав’яної рослинності зростає любка дволиста – рідкісна рослина, занесена до Червоної книги України, а також деякі види лікарських та квіткових рослин.

5. (41) Лісовий заказник “Нехворощі”, с. Нехвороща, площа 551,6 га, Володимир-Волинський держлісгосп Микуличівське лісництво. Утворений розпорядженням облдержадміністрації № 132 від 26.05.92. Лісовий масив цінних дубово-липових насаджень з домішкою дуба, 2 бонітету, віком до 140 років, що входять у зелену зону м. Володимир-Волинського і входить до лісів 1 групи, які характеризуються високими рекреаційними властивостями. У підліску ліщина, і бересклет, серед трав’яного покриву – папороть, лікарські та інші квіткові рослини. У лісі знаходяться місця розмноження птахів, яких у різні сезони тут нараховується понад 80 видів, найчисельніші з них – горобцеподібні. У кв. 38 знаходиться цінне джерело, яке живить притоку р. Луги, а також колонія чапель сірих, одна з найбільших на Волині.

6. (42) Лісовий заказник “Новосілки”, с. Новосілки, площа 385 га, Володимир-Волинський держлісгосп, Устилузьке лісництво. Утворений рішенням облради № 16/6 від 20.12.93. Унікальний лісовий масив насаджень дуба і липи, з домішкою граба, 2 бонітету, віком до 60 років. Входять у зелену зону м. Володимир-Волинського і віднесені до лісо-паркової частини лісів, має велике санітарно-гігієнічне та оздоровче значення. Ліс багатий на горіхоплідні чагарники ліщини, ягідники, запаси лікарської сировини.

7. (102) Ботанічна пам’ятка природи “Бук”, с.Зоря, площа 0,01 га, Зорянська сільська рада, утворена розпорядженням облвиконкому № 393-р від 29.09.75. Бук – рідкісне дерево на Волині, віком 150 років, висотою 26 м, діаметр стовбура 0,8 м.

8. (287) Ботанічна пам’ятка “Дуб звичайний” с.Овадне, Оваднівська сільська рада, утворена розпорядженням облвиконкому № 393-р від 29.09.75.

Дуб звичайний, віком 500 років, висотою 25 м, діаметр стовбура 2,8 м.

9. (361) Зоологічна пам’ятка природи “Озеро невидимка”, с.Стенжаричі, площа 2,2 га, Володимир-Волинський держлісгосп, Стенжаричівське лісництво, Утворена розпорядженням облдержадміністрації № 132 від 26.05.92. Мальовниче озеро льодовикового походження, площею 2,2 га, глибиною до 5 м, оточене дубово-сосновим лісом. У прибережній смузі озера та на водному плесі зростають ряд цінних видів рослин, в тому числі і лікарських: багно, суниця, малина, а також рідкісна рослина, занесена до Червоної книги України – журавлина дрібноплідна.

10. Лісовий заказник “Стенжаричівський”, с.Ліски, площа 32 га, утворений рішенням облвиконкому № 226, від 31.10.91, Володимир-Волинський держлісгосп.

11. Осіянська гора – урочище, період неоліту с. П’ятидні.

12. Загально-зоологічний заказник “Ішівський”, с. Кладнів, площею 152 га, утворений розпорядженням облдержадміністрації № 132 від 26.05.92.

13. Загальноекологічний заказник “Устилузькій” с. Пархоменкове, площею 293,4 га, утворений розпорядженням облдержадміністрації № 132 від 26.05.92.

14. Гідрологічний заказник місцевого значення “Луга”, загальною площею 2039,1 га, утворений рішенням обласної ради № 12/3 від 30.05.2000.

Користувачами є:

 Бубнівська сільська рада, на площі 412,7 га;

 Селецька сільська рада, на площі 570,2 га;

 Хмелівківська сільська рада, на площі 335,9 га;

 Зимнівська сільська рада, на площі 441,8 га;

 Зарічанська сільська рада, на площі 126,9 га;

 П'ятиднівська сільська рада, на площі 151,6 га;

 Устилузька міська рада, на площі 1425,3 га.

Оцінка стану навколишнього середовища – забруднення середовища

У зв’язку з відсутністю великих промислових підприємств забруднення атмосферного повітря відбувається за рахунок викидів автомобільного транспорту та твердих побутових відходів.

На території району знаходиться склад по збереженню непридатних отрутохімікатів.

У зв’язку з відсутністю системи централізованого збору твердих побутових відходів спостерігається утворення несанкціонованих стихійних сміттєзвалищ.

Погіршення якості підземних ґрунтових вод на території окремих сільських рад.
Археологічні дослідження, проведені на берегах річок Західний Буг та Луга підтвердили, що тамтешні родючі терени були заселені ще в період неоліту (с.П'ятидні, Білі Береги, Зимне, Шистів, Острівок). Ранньослов’янська доба поселень відкрита і в сусідніх селах (Новосілки, Фалемичі, Заріччя).

Першим проявом давньоруської державності вважають дулібський союз. Центром дулібського об’єднання 5-7 ст. на думку багатьох славяністів (В. Ауліх, В. Баран, В. Сєдов) було Зимнівське городище. Територія дулібів доходила до Прип'яті на півночі, до Верхнього Дніпра на півдні, до Горині на сході i до Західного Бугу i Сану на заході.

Ще до того, як наприкінці X ст. західні регіони, заселені східними слов'янами, увійшли до складу Давньоруської держави, племінний союз волинян згадується як у західноєвропейських, так і в арабських джерелах. Це підтверджує і повсюдне вживання територіально-адміністративної назви Волинь, Волинська земля. Слов’янські племена дулібів і бужан, що заселювали Волинь після великого переселення народів, підтримували зв’язки з Візантією, з грецькими чорноморськими колоністами і підпадали під їх християнський та культурний вплив. Археологічні пам’ятки, знайдені на старих городищах, оселях, монастирях і церквах, такі як візантійські монети, хрести-енколпіони та інші предмети культу свідчать про давні і постійні взаємовідносини між Візантією і племенами дулібів та бужан.

Починаючи з кінця ІХст. городища над Бугом поступово занепадають, а розвитку набувають «Червенькі городи». «Повість временних літ» розповідає як київський князь після свого охрещення йде війною проти племені Білих Хорватів. Найцікавішим є те, що Володимир Великий провадив зі собою двох єпископів, адже в Червенських городах вже існувало християнство, проповідуване учнями Кирила і Мефодія. Володимирська єпархія заснована в 992 році і є однією з найстаріших (четверта) на Русі. Першим єпископом був Стефан болгарин. Резиденцією єпископів, очевидно, була Стара Катедра в урочищі Федорівка – ротондова церква – найстарший тип церковної будівлі в краї.

Зимненське городище – один з найбільш ранніх укріплених пунктів на землях раннього середньовіччя, це ранньо-слов'янське поселення VI-IX століть.

За кілька кілометрів від сучасного Володимира-Волинського, поблизу с.Зимного, височить серед заболоченої заплави річки Луги видовжений півострів. Круті схили півострова полегшували його захист, і тому це місце здавна було обжите людьми. В результаті проведених тривалих розкопок тут виявлено й досліджено багатошарову археологічну пам’ятку: рештки двох поселень племен доби міді, що прийшли на зміну одне одному (ІІІ тис. до н.е.), ранньозалізного віку (ІV-ІІІ ст. до н.е.), та ранньослов’янське городище (VІ-VІІ ст. н.е.).

Городище (поселення, укріплене валами і ровами) існувало поблизу Зимного приблизно півтори тисячі років тому. Це одне з найдавніших слов’янських поселень, яке вже можна вважати осередком міста. Півтори тисячі років тому, приблизно одночасно із появою у дулібів Зимненського городища, подібне «зародкове місто» виникло й у полян і отримало назву Києва. Виникнення таких городищ як осередків ремесла, торгівлі, адміністрації пов’язують з розкладом первіснообщинного ладу і зародженням класового суспільства та державності. Саме в той час окремі племена об’єднуються в племінні союзи, які пізніше переростають у племінні князівства. Осередком одного з них, очевидно, було Зимненське городище; натомість об’єднавчим центром для групи союзів стало розташоване над Бугом городище Волинь, від назви якого дулібів-бужан стали називати волинянами.

Розкопки Зимненського городища показали, що воно було захищене частоколом та стіною з покладених одна на одну дерев’яних колод, закріплених вертикальними стовпами. В систему укріплень входили також три башти і велика дерев’яна споруда, прибудована до стіни з внутрішнього боку. Знайдено зброю і речі з військового обладунку – отже, тут перебували дружинника, ймовірно, і один з вождів. Як засвідчують знахідки виробів та знарядь праці, в межах укріплень розвивалися ремесла: косторізне, ковальське, ювелірне. Зокрема, виготовлялися бронзові, срібні та залізні прикраси: браслети, пряжки (одна з них формою нагадує птаха). Збереглися і ливарницькі формочки, тигельки, ковадло. Виявлені складні за формою прясельця з мергелистої крейди дозволяють зробити висновок, що для обробітку каменю застосовувався токарний верстат. Знайдено також візантійську монету імператора Юстина, або Юстиніана.

Приблизно в середині VІІ ст. н.е. городище, повністю знищене аварами, перестало існувати. Як припускають історики, частина жителів з-під Зимного, після руйнування поселення вибрала новим своїм осідком місцевість, на котрій тепер знаходиться місто Володимир. Це, можливо, один з найбільш ранніх випадків так званого «перенесення міста».

Проте вже в 1001 році Великий князь Володимир заснував тут, на Святій горі монастир. Є легенда, згідно якої Київський князь Володимир Великий звів серед красивої природи терем. На Волинь він приїжджав взимку. Ймовірно, це була його зимова резиденція, куди він часто виїжджав на полювання. За переказами, виникла вона відтоді, як на Волинь опинилася в полі зору західноєвропейської політики.

Першу писемну згадку про цю обитель знаходимо в «Житті Феодосія Печорського» (ХІ ст.), пов’язану з перебуванням першого Ігумена Києво-Печерської лаври Варлаама, що повертався з Царгорода. Всього двічі побував в монастирі Варлаам. Під час повернення із однієї зі своїх подорожей до Єрусалима, Варлаам захворівши, зупинився в монастирі "Святі Гори". Тут і помер, а тіло ченця монахи перенесли у Києво-Печерську Лавру. Підземну церкву з тих пір і називають Варлаамівською.

Святу обитель на березі р.Луги пов'язують ще з іншим Києво-Печерський ігуменом Стефаном. В 1090-1094р. він був в Володимирі єпископом Волині. В 1097р. в монастирі побував преподобний Нестор. Він був постриженником преподобного Стефана і його духовним учнем.

На північ від основних споруд Святогорського монастиря знаходиться невелика Троїцька церква-ротонда (1465-1475рр.) Ротондова церква – найстаріший тип церковної будівлі, характерний для часу послідовників Кирила та Мефодія, коли християнство ще не було офіційною державною релігією та могла бути побудованою учнями, які проповідували християнську віру в надбужанських краях.

Саме в ці часи на теренах Володимирщини з'явились ченці-коліоти – задовго до офіційного хрещення Володимиром киян 988 року. Початки монашества започаткувались у нас як коліотно-відлюдне, тобто подвижницьке, бо поселялись ченці обираючи, як правило, відлюдні місця.

Археологічні дослідження зимненських печер виявили старовинні надписи на стінах і древні поховання.
В 9 ст. Дуліби - Бужани - Волиняни на нашій території створюють найменші державні одиниці — удільні князівства. У другій половині Xст. адміністративним центром однойменного князівства став Володимир, а Волинь як адміністративний центр поступово зійшов з політичної арени.

У середині XIIст. при князі Ізяславі відбувся поділ Волині на князівства Володимирське i Луцьке.

Помітне піднесення земель відбулося з кінця XII ст., після об'єднання Волинсько-Галицької держави. Численні писемні і археологічні джерела можна стверджують, що в її складі Волинська земля була одним із найрозвинутіших регіонів Русі як у суспільно-економічному й політичному, так і у військовому та культурному аспектах. Свідченням цього є те, що тут продовжувалося велике будівництво, в той час як в інших землях, що були під гнітом татаро-монголів, воно фактично припинилося.

У 1199 р. після об'єднання Романом Мстиславовичем Волині та Галичини утворилася Галицько-Волинська держава. Володимирського — близько 15 тис. км2, Луцького — 20-25 тис. км2, Белзько-Холмського — понад 15 тис. км2.

У 1349 р. Галицько-Волинська держава i Волинь потрапили під владу Литви.

У 1452 р. були ліквідовані удільні столи i утворилися три повіти — Луцький, Володимирський i Кременецький. Вони існували до середини 1560-х років.

Сільські поселення ілюструють високий рівень землеробства, ремесла, феодальних відносин, культури і побуту основної маси населення. Причому в період існування Волинсько-Галицької держави у зв'язку з необхідністю обживати нові райони, увага князівської, адміністрації зосередилася на Волинському Поліссі. В період існування Волинсько-Галицької держави це був досить розвинутий регіон, навіть після татарського нашестя. Причиною цього було те, що Володимирщина і Волинь в цілому не зазнала такого погрому, як інші руські землі, а залежність її від татар мала номінальний характер.

Чи не найяскравішим показником суспільно-економічного розвитку регіону є наявність міст. Слід зауважити, що Волинь у давньоруський час відзначалася їх значною концентрацією. Яскравим підтвердженням розвитку градобудівництва є виникнення та розвиток міста Устилуга.

Перша згадка про Устилуг в руських літописах належить до 1150 року, коли великий князь Ізяслав Мстиславович під час міжусобної боротьби послав в Устилуг «на покорм» своїх союзників угорців. Пізніше місто згадується в документах, як Устилугов (1545), Усчилуг (1576),Усцилуг (1577) Ружиямполь (польська назва, 1765 р.). Остання назва не прижилась, і з кінця XVIII ст. місто знову почали називати Устилугом.

Розташоване на правому березі Західного Бугу, біля гирла річки Луги (звідки і походить назва міста, гирло – «устья»). Найдавніше поселення на його території існувало в епоху міді (ІІІ тис. до н.е.). Над самою річкою Буг здіймається укріплення старого городища Хст. з періоду так званих Червенських городів і наступних ХІ – ХІІІ століть, коли Устилуг належав до Галицько- Волинської держави і Володимирського князівства. Це городище мисового типу: зі сторони річки захищене крутим схилом, висотою близько 10м. В північній частині городища розташовувався в’їзд. Вал розміщений майже по всьому його периметру, крім ділянки проти річки, укріпленням такої фортифікації були і дерев’яні стіни стовпової конструкції. Будівництво городища проходило в два етапи: першопочатковий насип здійснений в Х–ХІст., а в ХV–XVIст. проведена підсипка. В розрізі валу виявлений закопаний в його вершині сосновий стовп. Археологи припускають, що там збереглися залишки воріт, які з’єднували слов’янські землі з Європою.

Через Устилуг пролягав головний королівський шлях – «шлях Собеського» – на Київ, про що свідчила стара дорога до Володимира, обсаджена старими кленами і ясенами. В ХІ – ХІІІ ст. Устилуг мав велике торгівельне і політичне значення, як один із найбільших і найбагатших портів Волині. Через нього проходило багато таких товарів, як збіжжя, шкіра, ремісничі вироби і дерево. Річка Західний Буг являла собою головну артерію, якою спливали згадані товари до Польщі, Литви, Ятвяг і прибалтійських країн,особливо до головного порту Гданська.

В 1241 році (1240?) Устилуг був зруйнований татаро-монголами (ордами хана Батия). Про це свідчить велика кількість деревного вугілля та попелу, знайденого на території городища.

В середині XIV ст. Устилуг захопили литовські феодали. В 1431 р. польський король – Казимир ІІІ намагався захопити частину Волині, а в тому числі і Устилуг. Тому вів майже безперервні війни з луцьким князем Львом Свидригайлом .

За ревізією володимирського замку в 1545 р. містечко Устилуг належало до Єронима Крупського (з Крупи). В 1570 р. І. Крупський платив до володимирського замку з Устилуга податки від 36 димів, 12 город 23, а Миколай Лисаковський - з с. Верби, Устилуга і сіл що йому належали - від 93 дим, 2 боярів путних, 55 город, 69 городників, 17 комірників, 11 комірників вбогих, з 3 млинів , 2 горілчаних котлів, 2 коршми.

За поборовим реєстром Володимирського повіту з 1583 р. з Устилуга податки платив князь Степан Збаражський від «16 дим, 9 город, 4 вальних коліс, одної ступи і ½ пага». Частина Устилуга належала тоді до князя Олександра Вишневецького, а з XVIII ст. Устилуг був володінням князів Любомирських.

Розташування на важливому торгівельному шляху сприяло тому, що Устилуг у XV – XVI ст. став визначним центром торгівлі зерном у північно – західній частині Волині. З Володимирського і Луцького повітів сюди надходили транспорти із збіжжям, що потім по річці Західний Буг відправлялося на Захід. До середини XIX століття Устилуг – зерновий порт для Волині й частини Поділля. На березі Бугу розміщувались склади, восени і взимку сюди звозили збіжжя, а весною барками сплавляли на Гданськ. Волинські експортери переважно використовували збудовану з соснової деревини судно-ком'ягу. Відстань від Гданська долали Бугом і Віслою за 33 дні, а після розвантаження в Гданську ком'яги продавали на дрова.

В 1595 році українське населення міста підтримало селянсько-козацькі загони Наливайка в боротьбі проти ненависної панщини. Жителі міста взяли активну участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького у 1648-1654 роках.

У грудні 1653 року місто дуже потерпіло від нападу кримських татар. Вони три дні стояли табором під Устилугом, спалили 23 житлові будинки,33 господарські приміщення, взяли в полон 68 чоловік, забрали багато худоби, птиці. До 1648 року в Устилузі лишилось тільки 10 домів.

На початку XVIII ст. в Устилузі було засновано монастир католицького чернечого ордену капуцинів. У 1747 році тут побудували костел, руїни якого були повнісю знищені в 80-х роках минулого століття.

Після третього поділу Польщі в 1795 році Устилуг відійшов до Росії.

У 1812 році район Устилуга став ареною воєнних дій. На Волині з 1811 року стояла 3–тя резервна армія, якою командував генерал О.П. Тормасов. Вона мала обороняти Волинь і Поділля. Після боїв у липні 1812 р. 3-тя армія відступила. Прикордонні повіти Волинської губернії опинилися у руках наполеонівських військ. В Устилузі розташувалися польські частини. Однак наполеонівські війська перебували на Волині не довго. Наприкінці серпня 1812 року армія Тормасова, з’єднавшись з Дунайською армією, якою командував П.В.Чичагов, розпочала визволення Волині. 26 жовтня 1812 р. на полі між Устилугом і Володимиром-Волинським відбувся вирішальний бій, який закінчився перемогою російських військ. Наполеонівські війська відступили в Польщу, за річку Західний Буг.

Основним заняттям населення Устилуга у XIX ст. були: сільське господарство, ремесло і торгівля. З 1845 р. в місті діяли два невеликі шкіряні заводи, які щорічно давали продукції на 515 крб. Вся продукція реалізувалась у Волинській губернії. В місті жили і кріпаки. Поміщиці Рачинській в Устилузі належало 23 селянські двори, з них тяглих - 5, піших - 3, городників -15. Селяни, які мали польові наділи ,виконували феодальні повинності у формі панщини. Городники платили щорічно оброк, а влітку відбували панщину. Значно більше було чиншових селян, тобто особисто вільних,які не мали своєї землі, а за користування поміщицькими угіддями платили регулярний податок – чинш.

Устилуг був одним із транзитних пунктів, через який проводилась торгівля сільськогосподарською продукцією з закордоном. Так, у 1837–1838 рр. через устилузьку митницю відправили в Польщу близько 200 волів і корів, 500 свиней, 20 тис. пудів сала, 21 тис. пудів сальних свічок та інше.

В 1832 р. у місті не було жодної брукованої вулиці. Майже всі будинки у місті були дерев’яні, тому часто виникали пожежі. Наприклад, у 1832 у місті згоріло 26 будівель. У червні 1858 р. вогонь знищив майже всю центральну частину міста, згоріло близько 100 будинків.

На початку ХІХ ст. в Устилузі відкрито міське училище з польською мовою викладання. Училище утримувалось на кошти місцевих поміщиків і католицького духовенства. Після придушення польського повстання 1831 р рішенням уряду училище було закрите. І тільки у 1875 р в місті почало працювати парафіяльне училище, де навчалося 33 учні.

У1892 р в Устилузі було 13 ремісників і 100 крамничок, 3 невеликі заводи по виробництву кісткового борошна ,а на одному з них виготовляли свічки.

На початку ХХ ст. Устилуг був перевалочним пунктом торгівлі хлібом. Вниз по Західному Бугу щорічно вивозилося 30 тис пудів зерна і сплавлялося будівельного лісу на 40 тис. карбованців.

Сто років тому в місті був тартак, де робили паркет для облаштування морських лайнерів, спиртоочисний завод, з яким пов'язаний цікавий історичний факт: у 1915 році, аби австрійським військам не дістався спирт, весь його запас із заводу, власником якого був Григорій Белянкін, спустили в Лугу! За переписом 1911 р. в містечку Устилуг була міщанська управа, пошта, телеграф, поштова земська станція, початкова школа, шпиталь, лікар, аптека, 40 крамниць, бібліотека, гуральня, 2 крамниці з горілкою, кредитове товариство, склад дерева, водяний млин, щомісячні ярмарки.



следующая страница >>