asyan.org
добавить свой файл
1


- 3 -

О.І.Гуржій
М.С.ГРУШЕВСЬКИЙ ПРО СОЦІАЛЬНУ СТРУКТУРУ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ УКРАЇНИ
Михайлові Сергійовичу Грушевському /1866-1934/, мабуть, як нікому "пощастило" серед українських вітчизняних істориків. Ще за життя його численні /всього понад 2 тис./ праці привертали неаби­яку увагу широких кіл громадськості. Навколо них точилися го­стрі , часом непристойні й образливі щодо автора, суперечки та дис­кусії різних за фахом вчених: істориків, етнографів, філологів, а також громадських і політичних діячів. Наукові здобутки Грушевського неодноразово відверто паплюжили та перекреслювали одні, підні­мали як щит справжньої сподвижницької науки інші. Так, газе­та "Закон и Правда" 1907 р. /№ 144/ назвала дослідника "пресловутым вождем украиноманов". В іншому номері "Закона и Правди"/1907, № 158/ зазначалося:"Как ученый, г.Грушевский несомненно овладел научной техникой, т.е. перечитал и пересмотрел множество книг и статей по русской истории, умеет громоздить цитаты, усвоил себе полемические приемы; но и нем нет самого главного достоинства уче­ного - любви к истине. Он - ученый лгун. С нахальною смело­стью, не моргнув бровью, он извращает прямой смысл памятников, подтасо­вывает факт, присочиняет где нужно целые события, поль­зуясь для этого каким-нибудь глухим намеком в источниках, одним словом, вго­няет историю в рамки своих предвзятых политических вожделений". Далі його названо "злобным политиканом" і засуджено як ворога Ро­сії та спільника всіх її недругів.

Щоденна газета "Киевский голос" /1907, № 81/, навпаки, зазна­чала, що "в лице М.С.Грушевского наука украинской истории нашла себе неутомимого исследователя, а украинство - одного из предан­нейших, убежденнейших, энергичнейших деятелей, благодаря своей удивительной энергии создавшего, можно, без преувеличения, сказать, эпоху не только в украинской историографии, но и в укра­инском об­щественном движении вообще". Український історик держави і права К.П.Василенко /з 1920 p. - академік АН УРСР/, захищаючи Грушевського

- 4 -
від постійних нападок опонентів, сназав, зокрема, так: "Его /тобто М.С.Груишвського. - О.Г./ обвиняли в ряде смертных грехов, а главное - старались набросить тень на его научную работу и науч­ную добросовестность, упрекая его чуть ли не в фальсификации ук­раинской истории". Наукові заслуги Михаила Сергійовича я україн­ській історіографії Василенко порівняв із здобутками С.М.Соловйо­ва в російській історіографії. Разом з тим він застерігав, що не з усіма висновками першого можна погодитись, але робилися ці висновки з великою обережністю .

Як бачимо, вже в дореволюційний період наукова діяльність М.С.Грушевського характеризувалась неоднозначно, з часом діста­вала і діаметрально протилежні оцінки. Звертаючись до них, необ­хідно об’єктивно враховувати, до якого політичного табору нале­жали ті, хто їх висловлював, які наукові позиції обстоювали. Крім того, часта непослідовність історичних концепцій самого Грушев­ського, нерідке підпорядкування їх особистим політичним цілям і намірам* безпосередньо чи опосередковано позначалися на дослід­ницькій роботі вченого: Тому високий професіоналізм викладу ним конкретно-історичного матеріалу нерідко супроводжувався прин­циповими методологічними хибами /в питаннях пізнання суспіль­ного розвитку, національного та інтернаціонального, ролі робітничого класу й значення селянства і т.д./.

Очевидно, саме через це і в радянській історіографії поряд із справедливою, обгрунтованою критикою продовжувалися безпід­ставні нападки на весь творчий доробок вченого /особливо в остан­ній період його життя й до, середини 50-х років/. Причому поступово вони

___________________

І. Василенко Ник. Проф. М.С.Грушевский как историк // М.С.Грушевский /1866-1916/. - М.: издание- "Украинской жизни", 1917. - С. 19, 31.

* В 1899 р. Грушевський став одним з організаторів і лідерів на­ціонально-демократичної партії в Галичині. У 1908 р. /після пере­їзду до Києва/ він входив, до складу керівництва Товарист­ва укра­їнських поступовців. З березня 1917 р. - член Української партії соціалістів революціонерів, тоді ж очолив Центральну раду. З 1919 р.

- 5 –
набули певного політичного "забарвлення" та контрреволюційного "оформлення", перетворивши Грушевського на "заклятого ворога українського народу". Такого роду звинувачення нерідко переходи­ли в нічим не приховане переслідування й цькування, які досить швидко ставали масовими. Так, І.Кравченко в першій половині 30-х років спробував фактично повністю відкинути усі досягнення дос­лідника в галузі історичної науки, прямо звинуватив його в "націонал-фашизмі” та „соціал-фашизмі”, у блокуванні з російськими і поль­ськими "націоналістами-великодержавниками"/?!/*. Щодо історич­них концепцій Кравченко заки­дав Грушевському, нібито він писав про те, що за часів раннього й розвинутого феодалізму /ХІІ-ХУІ ст./ творчими силами на Україні буди князі та боярство, в добу пізнього середньовіччя /ХУІІ-ХУІІІ ст./ старшинська верства, гетьманат, а в період капіталізму - "українська інтелігенція і недиференційоване, однорідне селянство - "трудо­ве" селянство, фактично куркульство"** Далі Грушевському припису­валось повне заперечення соціальної неоднорідності українського народу при феодалізмі, проповідування якогось раю, "без класових суперечностей", невизнання існуючої панської сваволі й жорстокого "грабування" селян феодалами, в ХУІІ-ХУІІІ ст., зокрема на Лівобереж­жі. За ним, твердив І.Кравченко, виходить, що селянство не боролося проти українського панства, проти української козацької старшини і що вона /тобто старшина. - О.Г./ як творець української державності захищала селянина2. За те, що Грушевський "осмілився" зая-

____________________________

перебував в еміграції у Австрії, де створив Український соціологіч­ний інститут /Відень/. У 1924 р. повернувся на Україну,

* ймовірно, йшлося про російських шовіністів та польських націо­налістів. Але ні до перших, ні до других, на наш погляд, Грушевсь­кий не належав.

** Таку суб’єктивну оцінку Кравченко дав лише на підставі промови вченого під час святкування його 60-річчя в 1926 р. - Див.: Кравченко І. Фашистські концепції Грушевського і його школи в українській історіографії: Академік Грушевський і його школа після по­вернення з білоеміграції // Записки історико-археографічного ін­ституту. - К., 1934. - Внп.І. - С.І6.

2. Там же. - С.26.

- 6 -

вити: політика старшини не була позбавлена розуміння загальних інтересів простої людини та її "оборони"3, його було названо "фа­шистом". Але згадаймо: до старшини належали й такі її кращі пред­ставники, як Б.Хмельницький, І.Богун, Д.Нечай, М.Кривоніс і бага­то інших, котрі часто близько сприймали народні сподівання.

Безумовно, подібні зауваження І.Кравченка не можна вважати об’єктивними. В своїй основі вони однозначні, зроблені без ґрунто­вного аналізу й не охоплюють усієї складності та суперечливості в історичних поглядах Грушевського. Цитати з праць вченого, як правило, вихоплюються із загального контексту, а інтерпретація окремих його положень, м’яко кажучи, не завжди точно передав авторську думку. Водночас, як нам здається, Кравченко деякою мірою мав рацію, коли звернув увагу на недооцінку м.С.Грушевсь­ким ролі пролетаріату, перебільшення значимості селянства в сус­пільному розвитку крам, па плутанину в характеристиці української буржуазії як класу.

В тому ж збірнику, де опубліковано статтю І.Кравченка, вмі­щено й велику розгорнуту рецензію Ф.Ястребова на другу частину дев’ятого тому "Історії України-Русі". Про неї зараз можна було б і не згадувати, оскільки вона написана в тому ж дусі, що й стаття Кравченка, але в ній є деякі цікаві моменти, зокрема, згадується про "критику" Грушевським старшинської діяльності, аналізується подача ним сюжетів класової боротьби, хоч при цьому й зазначаєть­ся, що автор відсунув цей матеріал "на останнє місце в своїй пра­ці". Важ­ливим е таке спостереження Ястребова:"... Зміст УІ розді­лу книги акад. Грушевського сходить до класової боротьби всередині України, до натиску польських магнатів..."4. Як бачимо, і на той час деякі історики, котрі явно перебували не в одному "таборі" з вченим, не могли не погодитися об’єктивно /хоча це і робилось з певними засте­реженнями/ що Михайло Сергійович визнавав існування класової боротьби та антагонізму на Україні.

___________________

3. Див.: Грушевський Мих. В 25-ті роковини смерті О.М.Лазарев­ського //Україна, - К., 1927. - № 23. - С.І2.

4. Ястребов Ф. Націонал-фашистська концепція селянської війни 1648 року на Україні /3 приводу 2 половини ІХ т. "Історії України-Русі” акад. М.Грушевського // Записки історично-археографічного інституту. - К., 1934. - Вип.І. - С.55-120.
- 7 -
Наслідком упередженого підходу до праць М.С.Грушевського стала поява спеціальної праці М.Рубача5. В ній було зібрано вое негативне, що говорилося та писалося про Грушевського й деяких інших буржуазних істориків. "Буржуазні націоналісти, - наголошу­вав її автор, - зображували український народ у вигляді споконвіку "демократичної", виключно селянської нації, в якій не було ні класу українських поміщиків, ні класу української буржуазії, ні класу ук­раїнських робітників. Твердження про споконвічний демократизм, безкласовість українського народу було ще в 40-х роках XIX сто­ліття висунуто ліберально-буржуазним істориком М.Костомаровим. У другій половині ХІХ століття воно поширювалося і розвива­лося буржуазно-націоналістичним істориком В.Антоновичем, а потім, на початку XX століття, - заклятим ворогом українського народу М.Грушевським"6. Останній твердив, зазначається далі в праці, що "ук­раїнський народ втратив "вищі майнові класи", що велике землеволо­діння на українській території стало надбанням "чужих" народнос­тей, а також, що на Україні, в ХУІІ-ХХ століттях не було українських поміщиків"7.

Сказати, що вое це - фальсифікація, ми не маємо повного права. Окремі зауваження є цілком слушними. Адже Грушевський заявляв у 1918 p.: "Буржуазії у нас не було й нема". Він також помилково вважав селянство основною рушійною силою суспільства. Селян­ство, писав він, є "фундаментом, на котрім треба будувати все"8. Одночасно не можна стверджувати, що більшість закидів М.Рубача справедливі. У них відбивається лише один бік життя й діяльності великого вченого, у чому нас переконує більшість його досліджень /особливо історичні праці, написані до першої російської революції 1905-1907 pp., значення і характер якої він так до кінця і не зрозумів/.

_______________________

5. Рубач М. Реакційна суть націоналістичних "теорій" безкла­совості та "єдиного потоку". - К. 1955. -С.7І.

6. Там же. - С.8

7. Там же. – С.11.

8. Грушевський М. На порозі нової України. - К., 1918. -. 37с.

- 8 -
Відомі радянські дослідники І.Бойко та Є.Кирилюк у другій половині 60-х років, у зв'язку із 100-річчям від дня народження М.Грушевського, спробували по-новому підійти до висвітлення про­блеми і дати об'єктивнішу оцінку науковій спадщині вченого. Поряд з досить принциповими зауваженнями в ювілейній статті містяться важливі позитивні оцінки. Зокрема, автори справедливо відзначили, що національне питання Грушевський ставив вище класового, а ук­раїнський народ часто розглядав як селянську націю. Водночас у статті відзначаться, що "Історія України-Русі" написала "на рів­ні буржуазної світової історіографії і являла собою узагаль­нення надбань української історіографії доби феодалізму й капіта­лізму". Ця праця, на думку І.Бойка Й Б.Кирилюка, мала не тільки наукове, а й політичне значення, оскільки давала рішучу "відповідь австрій­ським, польським і російським реакціонерам, які не визна­вали за українським народом права на власний розвиток, на свою національ­ну культуру"9.

Крок назад у цьому питанні, як нам здасться, було зроблено у в цілому оригінальній і корисній синтетичній праці з українсь­кої історіографії. Один з її авторів намагався переконати читача, нібито праці М С.Грушевського та деяких інших буржуазних істориків завдали тільки "величезної шкоди розвитку історичних знань"10 .

Звичайно, в одній статті ми не маємо можливості навести всі, навіть найважливіші оцінки, дані вітчизняною історіографією істо­ричним концепціям М.С.Грушевського, і спинилися лише на найха­рактер­ніших з них, з урахуванням різких точок зору. Спробуємо простежити, що ж корисного дали праці вченого у вивченні питання історії класів-станів на Україні у дожовтневий період, чи завжди в них йшлося про „реакційні націоналістичні теорії "безбуржуазності" та "єди­ного потоку".

Передбачаючи, що деякі радянські історики, які звикли бачити і виділяти в концептуальних поглядах М.С.Грушевського головним чином "безкласовість" і "безбуржуазність", будуть з автором незгод­ні, хочемо сказати: хай хоч і не завжди правильно з позицій істо­ричної дійсності та методологічних засад, вчений у багатьох своїх

__________________

9. Бойко І., Кирилюк Є. Михайло Грушевський: 3 нагоди 100-річчя від дня народження // Літ.Україна. - 1966. - 30 верес.

10. Историография истории Украинской ССР. - Киев, 1986. - С.64.

- 9 -

студіях эпичною мірою достовірно показав еволюцію класів на Украї­ні за феодальної доби й частково за часів капіталізму. Звернемось спочатку до загальних авторських положень стосовно цього процесу. Так, історію українського народу в одній з праць він поділив на три основні періоди. Перший /ІХ-ХІІІ ст./ характеризу­вався, на його думку, такими рисами, як поділ, суспільства на дру­жину і общину, утворення купецько-боярського /капіталістичного/ класу землевлас­ників, сильним розвитком /а пізніше занепадом торгівлі, промис­ловості і т.д. Другий, "перехідний період" /ХІУ-ХУП ст./, харак­теризувався прискореними темпами формування вищого, привілейова­ного класу і повним економічним і юридичним поневоленням народних мас. Водночас "этот привилегированный класс,- пише Грушевський,- вое решительнее отделяется от массы народ в культурном и нацио­нальном отношении, антагонизм массы в отношении к правительствен­ному и привилегированному мень­шинству, существовавший, конечно, и в предшествующее время, теперь обостряется национальной и рели­гиозной рознью". Особ­ливо яскрава оцінка дана вченим наступному, третьому, періоду /починається з ХУІІІ ст./, змістом якого стала, за його переконанням, "история борьбы народа с ненавистным обще­ственным и экономи­ческим строем, стремящегося к ниспровержению его и реформе общественных отношений сообразно народным идеалам общест­венной справедливости". Причому в той час "борьба экономичес­кого и общественного характера объединяется о борьбою религи­озною и национальною; благодаря этому, она захватывает собою необыкновенно широкий круг интересов и проникает сверху донизу во все общественные классы"11.

В іншій праці, характеризуючи українську народність як одну з трьох великих гілок "східного слов'янства" /дві інші великороси і білоруси/, вчений неодноразово наголошує: перша - зазнавала національного й економічного гніту, що приводило до значних повстань і, зокрема, до могутньої "національної війни”12

______________

11. Грушевський Мих. Очерк истории украинского народа. - Изд. 3-е, доп. - СПб., 1911. - С.16-17.

12. Грушевский Мих. Освобождение России и украинский вопрос: Ста­тьи и заметки. - СПб, 1907. - С.12-14.

- 10 -
М.С.Грушевський відзначав, що українська народність розді­лена рабством одних і пануванням інших, роз'єднана станами і економічними привілеями13. Це дало йому підстави зробити на по­чатку ХХ ст. принциповий висновок: "Між українцями, як і в кож­нім іншім народі, е ріжні партії, ріжні верстви і стани, вони мають не однакові свої хозяйські /економічні/ і громадські /соціальні/ інтереси: що інше займає робітника, що інше селянина, а що інше інтелігента або промисловця"14.

Звичайно, коментуючи наведені вище положення, можна заки­нути їх авторові й певну умовність і деякий схематизм запропоно­ваної ним періодизації суспільно-політичної історії України, звину­ватити в неправильному ототожненні купецького та боярського ста­нів ІХ-ХІІІ ст. з класом капіталістів і т.д. Однак цілком очевидним є те, що Грушевський прямо пише про існування різних кла­сів, при­вілейованих і експлуатованих груп населення. Причому їх взаємо­зв’язок розглядається ним на загальному фоні антифеодальної боротьби, загостренні антагонізмів.

Як же конкретно подано історію класів-станів і розвитку соці­альних суперечностей в основних працях вченого? Спробуємо хоча б стисло відповісти на це питання, не претендуючи на його всебічне висвітлення.

Основною верствою феодального суспільства, як справедливо зазначив Грушевський, було селянство. За часів Київської Русі він виділяв серед нього групу вільних і економічно незалежних смердів, які "сиділи" на власних грунтах; розряди безземельних, що працю­вали на чужій, землі й економічно залежали від землевлас­ників, - так званих ізгоїв, закупів, сябрів; численну категорію невільників. Причому, за його спостереженнями ряди безземельних, напіввільних і залежних селян швидко зростали чисельно за раху­нок першої групи. Цей процес супроводжувався переходом до феода­лів селянських земель.15 Для періоду Великого князівства Литовського М.С.Грушевський визначив дещо інші групи селян: І/ ті, котрі

______________________

13. Грушевский Мих. Движение политической и обществен­ной украинской мысли в Щ столетии. - СПб., 1907. - с.6-7.

  1. Грушевський Мих. Хто такі українці і чого вони хочуть: 2-е, вид., доп. - К., 1917. - СИ.

  2. Грушевський Мих. Історія України-Руси.-Львів,І905. -T.У:

- 11 -
"сиділи на більших грунтах" і мали "повні господарства" - так зва­ні тяглі; 2/ посполиті, "осаджені на менших грунтах", а також без орної землі - "городники", "підсусідки", "коморники", які були "обложені" панщиною. Історик детально прослідковує поступове обме­ження "особистих прав" селян і виключення їх із "загальної юрис­дикції"16. Зокрема, він наголошував:"...Их /тобто селян. - О.Г./ личная свобода, гражданские и имущественные права подвергаются ряду ограниче­ний, и рядом с прежними данями развивается издольная, барщинная повинность. Одновременно из фискальних мотивов прово­дится строгая регламентация крестьянского землевладения и хозяйствен­ных отношений, разрушающая прежние формы крестьянского хозяй­ства, более сложные экономические единицы, и низводящая их к ми­нимальным дворам - хозяйствам, причем развитие господ­ских запа­шек фольварочного хозяйства все более уменьшает величину крестьян­ского участка и создает чрезвычайно тяжелые формы эксплуатации кре­стьянского труда" /!/17.

Цитата, на наш погляд,є дуже красномовною. Вона спростовує твердження тих істориків, які вважали, що Грушевський не визнає існування в минулому феодальної експлуатації й великого землево­лодіння, закономірностей формування останнього. Крім того, як бачимо, вчений писав і про диференціацію селянства за феодальної доби.

У відповідь на посилення соціального гніту середньовічне се­лянство вдавалося до різних форм боротьби: від "бойкотувань" дер­жавців /великих землевласників/ до масових збройних виступів, неза­лежно від поділу на окремі соціальні групи'18. Особливо вороже воно зустрічало "всякий намек на крепостные порядки, грозило бегством, объявляло себя казаками, и все усилия сломить это противодействие только приготовляли горючий материал для народных движений"19.

________________________

Суспільно-політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях ХІУ-ХУП в. - С.І07.

16. Там же. - С.135-151.

  1. Грушевский Мих. Очерк истории украинского народа. - С.175.

  2. Грушевський Михайло. Історія України-Русн. - К.; Львів, _ 1907. -Т.УІ; Житє економічне, культурне, національне ХІУ-ХУП віків. -С.264-270.

19. Грушевский Мих. Очерк истории украинского народа. - С.187.

- 12 –
Слабо висвітленим у вітчизняній історіографії є питання про зародження та еволюцію такої категорії населення, як робітні люди. Історії робітних людей на Україні певну увагу приділив М.С. Гру­шевський. Їх "зародок" він вбачав насамперед у колишніх феодально залежних "холопах" і "парубках"*, переведених на селянські земель­ні ділянки і зобов'язаних постійно працювати в господарствах замож­них хазяїв, "Найближчий типологічний зв'язок" появи робітних людей дослідник бачив у погіршенні становища городників й коморників20.

Значне місце на сторінках своїх праць Грушевський відвів історії міщанського стану. За його переконанням, місто вже за ча­сів Київської Русі стало "центром і огнищем економічного і сус­пільно-політичного життя... Міська громада, а краще сказати - міський пат­риціат, що стояв на чолі її, багаті бояре - купці і промисловці, завдавали тон суспільному й політичному життю. Пізні­ше, на думку вченого, багаті "патриції-капіталісти" розширюють сферу свого впливу: переселяються до міст Західної України на північні райони, а також "ідуть на село"21.

Нам здасться, характеристика давнього міського патриціату і процесу зростання та поширення його економічного впливу подані тут дещо однобічно. Але те, що місто було тоді тісно пов’язано із селом, із сільським господарством, не викликає, на нашу дум­ку, ніяких заперечень /"Старый украинский город /как вообще города в старом славянском быту/ был тесно связан с землею...22 .

________________________

* Починаючи з часів Київської Русі й фактично до XУІІІ ст., холопи /хлопи/ на території українських, російських і білоруських земель становили категорію поневоленого населення. В ХІУ-ХУ ст. пере­важну більшість їх було перетворено на кріпаків. Парубками /паробками/, як правило, ставали наймані неодружені працівники. Однак це явище е характернішим для ХУІІІ - першої половини ХІХ ст.

20. Грушевский Мих. Очерк истории украинского народа. - С.177.

21. Грушевський Мих. Студії з економічної історії України /Еконо­мічний і соціальний перелом ХУ-ХУП вв. Господарство польського магната на Задніпров"ю/. - К., 1917. - С.5.

22. Грушевский Мих. Очерк истории украинского народа. - С.168.

- 13 -

В періоди ж, коли частини території українських земель входи­ли до окладу державних об"єднань Великого князівства Литовсько­го й Речі Посполитої, роль і значимість міського стану в суспільно­му процесі, на думку Грушевського, помітно зменшується, а згодом і взагалі зводиться нанівець. "Оперта на реципованім чужім, зовсім готовім праві, - пише він, - що потім, на тутешнім грунті, майже не розвивалося; розбита на безконечний ряд малих держав, якою в принципі була кожна міська громада; не зв’язана навіть якимись спільними інститутами, організаціями, репрезентаціями в одно сус­пільно тіло, міщанська верства в сім періоді, від коли попадає в нову організацію, визначається великою безвладністю. Її історія відтепер властиво стає одною історією затікання й упадка*, хіба з малими, локальними проблесками світла й блеска"23. На думку вче­ного, міщани, втративши свої "імунітети" /привілеї/, були виключе­ні із загальної державної організації й політичного життя, переста­ли впливати на економічний і культурний розвиток українців. За­мість національних представників міщанства найголовніші позиції на той час займають "чужі елементи". Грушевський твердить; в сус­пільному рухові воно дуже мало що значило**. Водночас занепад ук­раїнського міста він правильно пов"язує з наслідками панування і "культурної місії" польської шляхти та магнатів24.

________________________

* На наш погляд, це явне перебільшення автором занепаду міщанського стану і не­дооцінка його місця в тогочасному феодальному суспільстві.

23.Грушевський Михайло. Історія України-Руси. - Т.У; - С.222.

** 3 цим ми також не можемо погодитись. Наприклад, відомо, що в другій половині ХУІ - першій половині ХУІІ ст. міське насе­лення брало активну участь у селянсько-козацьких повстаннях. Важливу роль у той час відігравали і національно-релігійні організації українського міщанства-братотва. - Див.; Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль в розвитку української культури SJ-ХУШст. - К., 1966. - 251 с.

24. Грушевський Михайло. Історія України-Руси. - т.У. - С.261.

- 14 -
Говорячи про недооцінку М.С.Грушевський міщанського стану, хотілося б звернути увагу і на дещо інше трактування цього питання ним же самим. Під гнітом шляхетської Польщі, пише вчений, "в тес­ных городских стенах, при постоянных сношениях и совместной жизни о привилегированными притеснителями, подвижной и срав­нительно ин­теллигентный мещанский элемент особенно живо чувствует националь­ное неравенство, национальный гнет, а при­вычка к организации, к самоуправлению, которую давала муници­пальная жизнь и корпоративная цеховая организация, приводят к первым попыткам национальной ор­ганизации. Таким образом, из мещанских общин выходят первые кадры борцов за права украинс­кой народности"25.

Останній тезис мае дуже важливе і принципово значення. Адже одна справа - писати про "занепад" міщанства, підміну його націо­нальних представників "чужими елементами", а зовсім інша - гово­рити про формування саме в його середовищі "перших кадрів борців" за національні інтереси! Це ще раз підтверджує наше попереднє зау­важення щодо непослідовності історичних концепцій вченого.

Особливо активізується діяльність міщан у ході визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького. В ній во­ни, на думку вченого, "поруч української шляхти і духовенства, але в далеко діяльнішій і важнійшій ролі, ніж ті, виступають як го­ловний революційний елемент, як ініціатори, провідники і агітатори повстання"*. Грушевський наводить цікаві приклади на підтверд­ження своїх думок. Після визвольної війни 1648-1654 pp. міщанство, за його твердженням, разом з духовенством і "заможнішими катего­ріям сільської людності", становило вже той основний грунт, де культивувалася і підтримувалася "зубожіла руська культура й національна традиція"26. Особливо це стосується, на його думку, західноукраїн­ського міщанства.

Окремі фундаментальні праці /насамперед маємо на увазі "Істо­рію української козаччини"/, що становлять тт.7 і 8 "Історії України-Русі". Грушевський присвятив висвітленню проблеми зародження та

____________________

25. Грушевский Мих. Очерк историй украинского народа. - С 190.

* Про рушійні сили у визвольній війні, на наш погляд, тут ска­зано неправильно. Викликає, зокрема, заперечення теза, про те, що мі­щани стали її "провідниками". Та і сам автор в іншому місці пише: "Главную массу участников восстания дало крестьянство... А толчок к движению вышел из среды реестрового казачества, раздра­женного притеснениями со стороны поляков-начальников” - Див.: Грушевский Мих. Очерк истории украинского народа. - С.238.

26.Грушевський Михайло. Історія України-Руси. -T.УІ. - С.260-262.

- 15 –
еволюції козацького отаку на Україні. Нещодавно вже було зробле­но спробу дати об’єктивну й урівноважену характеристику основ­ним міркуванням історика з цього приводу37. Тут додамо лише таке. На думку Грушевського, із самого початку виникнення "козаччина" виз­начала рід занять і спосіб життя певної групи людей. Вони ще не становили тоді ні окремого класу, ні стану: лише "ходили в коза­ки". Серед них були представники різних суспільних верств і націо­нальностей. Більшість козаків становили знедолені та збіднілі тру­дівники, частково - заможне духовенство й міщанство, що заз­нали поразки на арені політичної, релігійної чи національної бо­ротьби. Вчений досить обережно зазначає: протягом ХУІ-ХУІІ ст. козаки поволі оформилися в самостійний стан. Центром їх він на­зиває Черкаси. Поступово козацький стан санкціонується вищою вла­дою законодавчо, чіткіше визначаються його права та обов’язки. До нього починають відносити себе "всі суспільні елементи" /на­віть боярство і дрібна шляхта/, котрі прагнули позбавитися "тіс­них рамок" польської державної структури і соціальних обмежень. У ході визвольної війни 1648-1654 pp. козаки, як і селяни, віді­гравали велику роль. Грушевський пише про виникнення та форму­вання після завершення війни, нової соціальної групи - козацької старши­ни, яка згодом дедалі більше віддалялася від простого люду. Під час гетьманування І.Самойловича й Т.Мазепи закладалися, як пише вчений, міцні основи станових прав козацької старшини і поміщи­цького володіння на Україні. Це відбувалося паралельно з ліквіда­цією форм виборного козацького правління. Поступово старшина складається в "яскраво виражений клас" з відповідними становими, економічними і політичними прагненнями, відсуває на другорядний план військову раду і намагається взагалі ізолювати вплив "козаць­кої черні" на українську політику й правління. Останнє сприяє встановленню тіснішого союзу рядових козаків з пригнобленими маса­ми посполитих. Одночасно Грушевський прямо вказує на за­гострення боротьби між трудящими і верхівкою пануючого класу - старшиною. Він переконаний /про що не один раз зазначав у своїх студіях/

_______________________

27. Див.: Смолій В., Гуржій О. Спадщина // Вітчизна,-1989. - № 1. - C.168-172.

- 16 –
старшина не уявляла собі суспільного устрою без особистих пільг, "без підданих і панів" /!/. Початок оформлення нового панівного класу і процесу закріпачення селянства, що настав після подій 1648-1654 pp., вчений хронологічно відносив до кінця ХУІІ ст. Ба­гато разів на сторінках його праць старшини постають як новоявлені "пани".

Серед старшини Грушевський розгледів паростки нової сус­пільно-політичної й економічної сили - буржуазії, яка тільки-но народжувалася і пускала вглиб власне коріння. До неї, на думку дослідника, належав і Самовидець - автор відомого літопису істо­ричних подій на Україні другої половини ХУІІ - початку ХУІІІ ст. Са­мовидець певною мірою відобразив погляди української буржуа­зії, що стояла, як відзначив вчений, в стороні "чисто козацьких вимог”. Нерідко її класові інтереси вступали в суперечність із загальним напрямом політики уряду, особливо в питаннях державної монополії на винокуріння, продаж тютюну, дьогтю і т.д.28

В "Історії України-Русі" та багатьох інших працях, описую­чи "суспільні стани" і їх генезис, М.С.Грушевський навів вели­чезний фактичний матеріал про "всевласне дворянство", "шляхетський клас і його інтереси", охарактеризував різні "категорії боярства". Причому, їх історію подано, як правило, регіонально; що дало вченому мож­ливість прослідкувати ті чи інші місцеві особливості. Скажімо, про стан шляхти в Галичині він відзначив, що тут воші була дуже неод­норідна, бо "скомпліктована" різними "відмінами в конкретних економічних і класових інтересах". Сильне "спольщення" було притаманне шляхтичам Поділля. Автор різнить „стару українську шляхту" від "панів і шляхтичів польських"29. Крім того, він виділяє "дрібних", "убогих","неповних" шляхтичів, показує їх юридичне місце в загальній структурі феодального, а також частко­во капіталістичного суспільств 30. Одні з них, як правильно вка­зує М.С.Грушевський, "видиралися" на гору ієрархічної драбини, інші - "спадали до становища майже або й зовсім селянського"

Протягом тривалого історичного розвитку значної еволюції зазнало і духовенство. У переважній своїй більшості "монастирі

___________________

  1. Грушевский Мих. Очерк истории украинского парода. - С,237, 304.

  2. Грушевський Михайло. Історія України-Руси. - Т.УІ.-С.245-252.

  3. Там же - Т.У.- С.58, 62, 82.

  4. Там же. – С.91.

- 17 -

засновувалися або фундувалися коштами князів і панів"32. Грушев­ський досліджує шляхи збагачення духовних феодалів і за рахунок на­родних мас, наводить при цьому численні конкретні приклади. Неод­нозначно оцінює вчений роль церкви в суспільстві, зокрема як нега­тивний, так і позитивний її вплив /наприклад, під час освоєння но­вих земель/. Оцінюючи значення православної церкви для Захід­ної України за часів середньовіччя, історик звернув увагу, що "духо­венство при своїй тодішній численності становило також дуже замітний елемент і опору руських традицій і руського життя... Воно сто­яло в тіснім зв’язку з українськими масами... мало й можність ве­ликого впливу, проникання в самі інтимні сторони духовного народ­нього життя - що стало неприступним пізніншим, культурній­шим, але більш відірваним від народа поколінням духовенства..."33. Разом з тим вище духовенство "вгорі" вмикалося із світською "аристократією".

У характеристиці класів-станів першорядне значення мають їх права на землю, яка становила економічну базу феодальної форма­ції. Про принципове розуміння вченим того, кому належала насп­равді земля, свідчить його висновок: "Создается убеждение, что крестьянин сидит не на земле своей, а лишь пользуется государст­венною, под условием исправного отбывания связанных о ней повин­ностей в пользу государства или того лица, которому прави­тельство переуступит права на крестьянские повинности...”34.

Правильне трактування ним положення про земельну феодальну власність і землеволодіння мао і сьогодні велике теоретичне зна­чення36.

Ще одне, дуже гостре й болюче питання ми не можемо обійти в нашій розвідці, оскільки воно тінню лягло на оцінку практично

_______________________

  1. Там же, - С.264.

  2. Там же. - Т.П. - С.263.

  3. Грушевский Мих. Очерк истории украинского народа. - С.163.

  4. Див.: Гуржій О.І. Про характер земельної власності та земле­володіння на Україні за доби пізнього феодалізму //Історичні дослідження: Вітчизняна історія. - К., 1986. - Вип.І2. - С. 65-69.

- 18 -

всіх історичних концепцій М.С.Грушевського /звісно, особливо з упередженої точки зору до його наукового доробку/. Досить часто в спеціальних історіографічних працях і енциклопедичній виданнях подибуємо такі тези: Грушевський негативно ставився до акту воз-з’єднання України з Росією, засуджував діяльність Б.Хмельницького36. Справді, подібні судження траплялися в окремих студіях вченого. Але заради справедливості слід вказати й на протилежні твердження: "Українці і білоруси руським найблизші, як рідні брати... Українці до неї /Росії. - О.Г./ приєдналися, - не з примусу, не силою, а своєю волею"37. Україна добровільно приєдналася до Росії", - писав він у іншій своїй праці58. Щодо Б.Хмельницького: "Даровитый полково­дец, гениальный, можно оказать, администратор, искусиый политик, дипломат"39; "Трудно без волнения следить за подъемом политиче­ской и общественной мысли у этого даровитого человека, олице­творявшего в себе современное ему украинское общество, весь украинский народ, неожиданно вырвавшийся из связывавших его вековых пут политического, экономического и национального порабощения, о восторгом и смятением созерцавший открывав­шиеся перед ним горизонты и открывавшего в них возможность совершенно новых, немыслимых перед тем общественных и политических отношений"40.

Таким чином, навівши лише найголовніші положення з історич­них праць М.С.Грушевського, можемо констатувати: вчений одним з перших у буржуазній історіографії створив історію класів-станів на Україні. Безпідставними в своїй більшості є закиди, нібито

______________________

  1. Наприклад, див.:.Грушевський Михайло Сергійович //РЕ ІУ. - К., 1969. - T.I. - С.484.

  2. Грушевоький Мих. Про українську мову і українську школу:2-е вид. - К., 1917. - С.Ї7.

  3. Грушевский Мих. Единство или распад России. - С.6.

  4. Грушевский Мих. Очерк истории украинского народа. - С.239.

  5. Там же. - С.40.

- 19 -

він заперечував існування класу українських панів, великої земель­ної власності у період феодалізму, а також у дещо пізніші часи. Коригування потребують і звинувачення на адресу Грушевського в засудженні ним діяльності Б.Хмельницького, його нега­тивного ставлення до акту возз’єднання України в Росією. Висвіт­лення вченим питань класової боротьби дає підстави твердити про її більшу чи меншу недооцінку, але ніяк не про повне заперечення. Думаємо, наукові праці М.С.Грушевського добром послужать ще не одному поколінню радянських істориків.