asyan.org
добавить свой файл
1
Пастернак Н.Д., асп.

кафедра геоморфології та палеогеографії

ОСОБЛИВОСТІ морфоструктурИ ТЕРИТОРІЇ м. Києва

Територія міста Києва розташована у тектонічно складній зоні переходу від Українського щита (УЩ) на заході до Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ) на сході. В загальній схемі геологічної будови виділяють два структурних поверхи: докембрійський, складений інтенсивно дислокованими метаморфізованими кристалічними породами, і палеозойсько-кайнозойський, складений комплексом осадових утворень.

Місто розміщене у пограничній зоні двох неотектонічних блоків І-го порядку: Макарівського з середніми показниками сумарних амплітуд неотектонічних піднять 170–180 м та Бориспольського з неотектонічними підняттями в районі Києва до 155 м.

За М. Барщевським та ін. територія Києва розташована на перетині трьох геоморфологічних районів: Київської (Макарівської) акумулятивної і акумулятивно-денудаційної морено-зандрової рівнини з “лесовими островами”; Київської акумулятивно-денудаційної лесової рівнини (плато); Придніпровської акумулятивно-алювіальної низини, які відповідають разом східному схилу УЩ.

У межах трьох порівняно крупних геоморфологічних одиниць, що є морфоструктурами 3-го порядку, виділяються більш дрібні таксони – підрайони на основі поєднання генетичних типів рельєфу, неотектонічної активності та особливостях морфометрії. Це морфоструктури 4-го порядку.

У межах Київської морено-зандрової рівнини – це морфоблоки: Гостомельська алювіальна рівнина; Мощунська морпенго-зандрова рівнина; Вишгородська морено-зандрова рівнина з лесовими островами (Вишгородський блок); Пуща-Водицька морено-зандрова рівнина з окремими лесовими островами; Святошинська донно-моренна та морено-зандрова рівнина; Лук‘янівсько-Чоколівська морено-зандрова рівнина; Жулянська морено-зандрова рівнина з частими лесовими островами; Білогородська морено-зандрова рівнина з частими лесовими островами.

У межах Київської лесової рівнини: Печерсько-Старокиївське плато (Печерський блок); Хотівсько-Пирогівська лесова рівнина (Хотівський блок); Тарасівсько-Лісниківська лесова рівнина.

На території Придніпровської алювіальної низовини виділяються такі підрайони: Оболонсько-Чапаївська заплавна низовина; Куренівсько-Подільська терасова низовина; Рожнівсько-Хотянівська терасова низовина; Троєщино-Воскресенська терасова низовина; Дарницька терасова низовина.

Рельєф Київського Правобережжя дуже розчленований, утворює низку виразних висот-пагорбів, розділених та/або порізаних балками та ярами, знижуючись до долини Дніпра. Яскравими прикладами останців Київського плато є гори, що височіють над Подолом, зокрема Замкова (Дитинець).

Лівобережжя має вирівняний плоскогорбистий рельєф. При забудові у другій половині ХХ століття тут були утоврені значні ділянки намивних грунтів, що покрили заплаву Дніпра і утворили сучасні мікроміста: Русанівку, Березняки, Троєщину, Райдужний тощо. Геометрична забудова названих районів-міст якраз і пояснюється вирівняним характером рельєфу Лівого берега Києва.

Низовинна прибережна частина (Дніпровська заплава) через активне переформування поверхні у період частих, іноді катастрофічних весняних водопіль використовується виключно виключно у рекреаційних цілях або зайнята дачними масивами, а також лікувальними закладами (Конча-Заспа та ін.).

Центральна, південна та південно-західна частини міста розташовані у межах Придніпровської пластової височини, яка слабонахилена у західному напрямку. Саме тут знаходяться найбільш припідняті ділянки міста – Батиєва гора, Печерськ, Звіринець, Лук‘янівка, що досягають відміток 180–190 м і вище. Її поверхня характеризується глибоким (до 80 м) та щільним (1–2 км/км2 ) ерозійним розчленуванням.

Північна (північніше р. Сирець) та північно-західна частини міста знаходяться у межах Поліської низовнини, формування рельєфу якої зумовлено водно-льодовиковими процесами. Рельєф цих частин носить слабогорбистий характер із абсолютними висотами поверхні до 140–190 м.

Східна (лівобережна) частина Києва розташована у межах Придніпровської низовини. Ця територія являє собою плоско-горбисту терасовану рівнину, яка утворилась внаслідок розвитку долині Дніпра.

У кристалічному фундаменті під Києвом дешифрується досить велика багатокільцева структура з кільцями радіусами 1,5; 4,5; 7; 10,5; 17; 29 км, яку назвали Київською кільцевою структурою (ККС). На карті ізодинам території України вона підтверджується кільцевим розташуванням ділянок позитивних магнітних аномалій інтенсивністю до 500-700 нТл, що чергуються з кільцями негативних аномалій інтенсивністю до – 300 нТл. Особливо чітко така структура магнітного поля простежується на правобережжі Дніпра, де фундамент залягає на менших глибинах. На карті локальних аномалій сили тяжіння будова ККС підкреслюється кільцевим ланцюжком невеликих за площею позитивних гравітаційних аномалій інтенсивністю до 2 мГал і більше в її периферійній зоні і виликою ділянкою пониженого (до – 2мГал) гравітвційного поля – в центрі.

Північно-Український, як і Південно-Український тектоноконцентри були виділені О. Гінтовим у 1978 р. на основі геофізичних та геологічних даних, що знайшли своє відображення на картах аномального магнітного та гравітаційного полів території Української та Молдавської РСР.

Північно-Український тектоноконцентр розташований у західній частині УЩ, має форму практично замкнутого кільця з діаметром 400 км з центром в районі м.Сквира на Київщині. Згідно з проведеними реконструкціями структура складається із зовнішнього кільцевого обрамлення, що включає кільцевий вал та кільцевий пояс синклінальних трогів, та внутрішньої ділянки.

ККС знаходиться саме у внутрішньо-кільцевій ділянці, у північно-східній його частині і є що до Північно-Українського тектоноконцентру структурою ІІ-порядку.

Більш чітко ККС проявляється в геоморфологічних особливостях території. Так, майже всі водотоки на правобережжі Дніпра у межах ККС узгоджуються з її будовою: вони спрямовані або по концентрах структури (річки Стугна, Нивка, частково Ірпінь тощо), або по радіусах від центральної зони ККс до її переферії. До центральної зони ККС приурочені ділянки сучасного яроутворення. Все це свідчить про її підняття у сучасну геотектонічну епоху. Можна вважати, що ККс зародилась у середині архейської ери, була дуже активною протягом протерозою і пережила етап повторної активізації у неоген-антропогенову епоху.

Своє тлумачення тектонічної будови фундаменту дав Р. Фурдуй, який проаналізував характер розміщення культових споруд Києва. Виявилося, що майже 80 % культових споруд (як існуючих, так і зниклих) вписалися у сітку, утворену паралельними лініями двох напрямків: ПнЗ 305о та ПнС 20 о. Вони є складовою частиною так званої діагональної системи розломів, наявних на багатьох докембрійських щитах, зокрема і Українському. Свердловинами встановлено, що в деяких ділянках цих розломів, насамперед в зонах їх перетинів, породи фундаменту сильно катаклазовані. Всі ділянки катаклазованого фундаменту є, за Р.С.Фурдуєм, сприятливими зонами для здоров‘я людей: Пуща-Водиця, Тарасівка–Боярка, Феофанія–Пирогів, Старокиївська гора у центра Києва (район стародавніх храмів). Київські церкви і храми розміщені у геопозитивних зонах, а кладовища – у геопатогенних зонах цієї структури.