asyan.org
добавить свой файл
1

ПРОБЛЕМИ СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВА PROBLEMY SLOV´IANOZNAVSTVA

2007. Вип. 56. С. 247–251 2007. Vol. 56. Р. 247–251





УДК 821.163.42’06 – 3.09. Г.Трибусон: 1

Оніричні, парапсихологічні і психопатологічні явища

у фантастичних оповіданнях Горана Трибусона

Соломія ВІВЧАР

Львівський літературно-меморіальний музей Івана Франка

вул. І. Франка, 150, 152, Львів, 79011

Книжкові фонди

У статті досліджуються фантастичні оповідання Г.Трибусона, зокрема, наяв­ні у них оніричні, деліричні, парапсихологічні явища, а також внутрішній світ пер­сонажів і різні незвичні стани їхньої психіки (обсесії, нав’язливі стани, психо­патії). Ці явища аналізуються на прикладі оповідань “Віденські гриби”, “Празька смерть”, “Вілла”, “Восьмий окуляр”. Змішування сну і яви, створення псевдо­реалістичної картини, фрагментація дійсності, порушення часової і просторової організації, деформація психіки персонажів – риси, характерні для оповідань Г.Трибусона.

Ключові слова: Горан Трибусон, фантастичне оповідання, оніризм, містич­ність, психіка.

Горан Трибусон (1948) є одним із найвідоміших сучасних хорватських прозаїків, який прийшов у літературу у 70-х роках ХХ ст. одночасно з групою письменників-фантастів*. Розпочавши свою творчість як фантаст, тепер він працює у різних жанрах, пише романи, оповідання, кіносценарії, у яких розробляє різноманітні теми.

Одним із перших літературознавців, який розпочав дослідження прози Г.Трибусона, є Бранимир Донат. Він – один із упорядників “Антології хорватської фантастики”1, а та­кож автор статей “Астролябія для хорватських борхесівців”2, “Сто років фан­тастичного у хор­ватській літературі”3, передмови “Фантастика у хорватській літературі”4 до англомовного видання оповідань хорватських фантастів, в яких аналізує і творчість Г.Трибусона. Ще одним його дослідником є Юрица Павичич, автор монографії “Хорватські фантасти – літературна генерація” (2000)5. Хорватська дослідниця Ягна Погачник займається до­слідженням борхесівських мотивів у короткій прозі Г.Трибусона6. Варто та­кож згадати таких літературознавців, як Бранко Малеш, Івіца Жупан, Вішня Рістер, Дірко Хейнріх Струнк і Велімір Віскович, які розглядають творчість Г.Трибусона у контексті хорват­ської фантастичної літератури і жанру фантастики взагалі.

Тема пропонованої статті – оніричні, психопатологічні, містичні елементи у фан­тастичних оповіданнях Г.Трибусона, написаних у різні роки, починаючи з 1971 р. Ми зробимо спробу дослідити названі вище явища, а також внутрішній світ персонажів цих оповідань, зміни у їхній психіці, такі як одержимість, психопатії і вищий їх рівень – божевілля.

Для оповідань Г.Трибусона звичними і частими є такі теми і мотиви, які умовно можна поділити на такі групи:

  • окультні, містичні елементи (одержимість, наявність демонів, вампірів, дияво­лів, спілкування з померлими) (“Монастир”, “Розповідь про родинну ненависть, фло­рентійський стилет і рай для псів”, “Празька смерть”);

  • часові парадокси (“Віденські гриби”);

  • розповіді про паралельні світи (“Монастир”);

  • тема двійника (“Віденські гриби”, “Восьмий окуляр”);

  • оніризм, зникнення межі між сном і явою (“Віденські гриби”, “Празька смерть”, “Імперія дурману”);

  • деліричні події, маніакальні, психопатичні персонажі, а також деформація їхньої психіки (“Восьмий окуляр”, “Розповідь про родинну ненависть...”, “Віденські гриби”).

У літературних творах, особливо у фантастичних текстах, доволі часто розроб­ляються теми, пов’язані з психіатрією. Ці теми аналізує хорватський літературо­зна­вець Ю.Павичич у монографії “Хорватські фантасти. Літературне покоління”7. Він розкриває субверсивну й епістемологічну домінанти у творах фантастів (демонське, галюцинаторне, непояснюване), а досліджуючи тематику фантастів, вказує на зміну часу і простору, божевілля, одержимість, оніризм.

На думку хорватського дослідника Ю.Павичича, оніризм притаманний тво­рам фантастів не лише у плані змісту твору, а й у структуруванні простору і часу опо­віді. У багатьох оповіданнях показано структуру сну, специфічну граматику оніричного. Заслу­говує на увагу опис структури сну Жана П’єро: “Те, що нас вражає – не­ко­герентний характер тих пригод. Сон виглядає порізаним на серію погано пов’язаних між собою епізодів, перерваних білими плямами – подібно до погано змонтованого фільму”8. Тобто, йдеться про якість простору і часу – маються на увазі характерні для фантастів фрагментація, дисконтинуїтет, порушення часової і просторової організації.

Для оповідань Г.Трибусона характерним є не лише оніричний спосіб конст­рую­вання сюжету, а й введення в оповідь мотиву сну, переплетення сну і яви тощо (“Ві­денські гриби” і “Празька смерть”).

В оповіданні “Віденські гриби” – одному з ранніх оповідань Г.Трибусона, яке належить до “борхесівської прози” – найбільшу частину оповіді займають галю­цинації. Головний герой – молодий скрипаль Андреас Ашенрайтер переживає низку деліричних подій: він сідає в таємничий екіпаж, який відвозить його до лісу, де на галявині квартет скрипалів грає на снігу, повертається через сім днів, на горищі дому своїх друзів бачить той самий екіпаж і себе мертвого у ньому. Він не сумнівається у достовірності подій, які сталися з ним, не вважає їх галюцинаціями, перед своїми друзями (які йому не вірять) демонстративно їсть дивні гриби, знайдені у лісі. Нара­тивна техніка, до якої вдається автор у цьому оповіданні, підсилює впевненість чи­тача у правдивості подій9. Багато уваги автор приділяє визначенню простору і часу (Відень, зима 1913–1914 рр., 7 година пополудні на Святвечір, назви кав’ярень і ву­лиць). Також Г.Трибусон майже не використовує внутрішнього монологу, показую­чи внутрішнє життя персонажа через третю особу – всезнаючого оповідача. Оніричні переживання Андреаса Ашенрайтера, розказані ним самим, викликали б у читача сум­нів у їх правдивості, а коли їх розповідає третя особа, то ці галюцинації отримують підтвердження і долають відчуття сновидіння й обману10. Автор спростовує всі факти, які могли б підтвердити, що пригода Андреаса галюцинативна. Така стратегія, разом з чітким описом середовища віденського вищого світу, тяжіє до трактування подій як псевдореалістичних. Але сам сюжет, особливо кульмінація твору (коли з’яв­ляється двійник Андреаса Ашенрайтера), свідчить саме про фантастичність цих по­дій.

Ще один твір, у якому автор використовує мотив сну – “Празька смерть”. Сон го­ловного героя Макса Дворського, який він бачить на початку твору, є передчуттям майбутніх містичних і гротескних пригод. Також відбувається низка дуже дивних подій (телефонний дзвінок незнайомця, який знає про Макса все, знайомство з карли­ком Фьодором і його дружиною), які поступово набувають галюцинаторного і оні­ричного характеру, завершуючись смертю (або сном про смерть) головного героя. Оповідання “Празька смерть” має ознаки “борхесівської прози”, готичної повісті, во­но містить цитати і алюзії з творів багатьох відомих письменників – М. Булгакова, Ф.Достоєвського, Я.Гашека, Ф.Кафки, а також мотиви празьких легенд.

На думку хорватської дослідниці Я. Погачник11, тематика сну, змішування реаль­ності і вигадки у прозі Г.Трибусона, як і в Х.Л.Борхеса, є виразно маньєристичною. Автор наполегливо запевняє читача у тому, що насправді не існує межі між сном і явою, тобто, не можна категорично стверджувати, що дійсність є реальнішою, ніж сон. Саме так відбувається в оповіданні “Віденські гриби”, де галюцинації героя стають дійсно реальними.

Парапсихологічні явища в оповіданнях Г.Трибусона пов’язані з передчуттям влас­ної долі, здатністю передбачати майбутнє, телепатією, однак вони не є доміную­чими, лише окремі моменти автор використовує для розвитку сюжету і наголошення на пев­них деталях. Парапсихологічні явища у творах Г.Трибусона переплітаються з окульт­ними і містичними подіями. Як приклад для підтвердження цієї думки – опо­відання “Вілла”. Це розповідь про вампіра, але не класичний сюжет, розроблений ще Бремом Стокером і продовжений у величезній кількості книг і фільмів, а постмодер­ністична оповідь про вампіра, який, розуміючи свою природу, намагається з нею бо­ротися. Не в силах здолати її, наклав на себе руки, забивши собі осиковий кілок у серце. Па­ра­психологічний елемент у цьому оповіданні дуже стислий – майбутня жертва вампіра Катаріна приймає від нього телепатичні сигнали. Цей момент автор вводить для того, щоб запевнити, що йдеться про справжнього вампіра, адже досвід­чений читач має знати, що парапсихологічний зв’язок з жертвою є однією з рис вампіризму.

Ще одне явище, яке умовно можна назвати парапсихологічним – спілкування з потойбічними істотами. Такий мотив, наявний в оповіданні “Празька смерть”, пов’я­заний з легендою про празьких чаклунів. Головний герой Макс Дворський – пись­менник, який приїхав до Праги відпочити й отримати натхнення для творчої праці, поступово вступає у певну гру з дивними персонажами – карликом і його “дружи­ною” Воборніковою, яка і є потойбічною істотою. Побачивши цю жінку один раз, її неможливо забути, і будь-який контакт з нею призводить до неминучої смерті. Об­равши жертву, вона спокушає і “забирає” її, тобто, вбиває. Усі знають цю легенду, попереджують Макса, однак він, перебуваючи під впливом цієї істоти, гине під трам­ваєм.

Однією з улюблених тем фантастів є різні види патологічних психічних станів
і божевілля. Ю.Павичич стверджує, що у творчості письменників “нової прози”* наявна “маніфестація суб’єктивності як літературна тема. Божевілля, одержимість – теми, що найчастіше трапляються у творчості фантастів, і по своїй частоті можуть змагатися лише з темою диявол – демон – чужинець”12. Ю.Павичич нарахував у творчах фантастів щонайменше 40 текстів короткої прози, у яких є тема деформації психіки або одержимості героя. У Г.Трибусона такий мотив знаходимо в оповіданні “Розповідь про родинну ненависть, флорентійський стилет і рай для псів”. Письмен­ник використовує псевдодокументальний тип розповіді – він, начебто, знайшов фото­графії, за якими і встановив реальні події. Це оповідь про двох братів – Крешимира Лео і Александра, які з дитинства ненавидять один одного і живуть з цим почуттям усе життя. Вони конкурують один з одним, вдаються до взаємних образ і знущання, обоє мають психічні зрушення. Крім того, у кожного з них існує містичний зв’язок з псами. Старовинний флорентійський стилет з написом “Рай для псів” стає при­чиною смертельної сварки між братами і, зрештою, містичної і загадкової смерті Кре­шимира Лео.

Особистостями з певними психологічними зрушеннями є також майже всі персо­нажі оповідання “Вілла”. Головний герой, студент технічного факультету Іван Грабов­ський – особа дуже неврівноважена і, крім того, сомнамбула (з точки зору психіатрії такий стан не вважається патологічним, він є перехідним між нормою і розладом), який після важких переживань вчинив самогубство. Персонажами оповідання є також старий Кох – соціопат, Бруно – невпевнений у собі невротик, для якого визнання оточуючих є надзвичайно важливим. Розповідь ведеться від імені трьох осіб – Бруно, Коха і шефа поліції. Усі вони викладають свою версію події, яка трапилася на Віллі, і саме з їхніх монологів випливає висновок про їх психічний стан.

В оповіданні “Восьмий окуляр” Г.Трибусон вдається до борхесівського прийому – розказує нібито правдиву історію про життя загребського священика й астронома Се­рафина Лауренчича, з яким відбуваються дивні містичні події і який поступово боже­воліє, переселяючись у свій вигаданий світ, у іншу реальність. Причина містичних переживань і дивних вчинків героя з’ясовується у кінці твору, після його смерті від руки кишенькового злодія, і є доволі банальною – сифіліс головного мозку.

Досліджуючи психопатологічні явища у коротких оповіданнях Г.Трибусона можна сказати, що і герой оповідання “Віденські гриби”, Андреас Ашенрайтер виглядає як людина з нестійкою психікою. Він залишає улюблену професію (гру на скрипці), різко змінює спосіб життя – такі ознаки можуть вказувати на психічний розлад, а по­дальші події, галюцинації чи сни (дарма, що вони показані з реалістичною точністю) свідчать про душевну хворобу персонажа.

Наявність у творах фантастів, зокрема Г.Трибусона, персонажів, схильних до психічних розладів, оніричні, деліричні, галюцинаторні явища є хорошим тлом для розвитку фантастичних подій, вони дають можливість створювати картину пізнавану (нібито реалістичну), тобто, виправдати фантастичні пригоди ненормальністю героїв.

У своїх оповіданнях Г.Трибусон часто залишає відкритим фінал, даючи читачеві змогу самому придумати закінчення твору і на свій смак вирішити, йдеться про справді фантастичні події чи лише про оніричні, деліричні, галюцинаторні переживання, тобто, такі пригоди відбувалися насправді чи лише в уяві персонажа. Такий прийом, а також авторська інтерпретація класичних літературних сюжетів є ознакою постмодерністич­ного дискурсу, до якого належать і фантастичні твори Г.Трибусона.

ONEIRIC, PSYCHIC AND PSYCHOPATHOLOGIC EVENTS

IN G. TRIBUSON’S FANTASTIC STORIES


Solomia Vivchar


Lviv Literary-memorial museum of Ivan Franko

150, 152, Franko str., Lviv 79011

Book store department

The present article is aimed at researching fantastic stories written by Goran Tri­buson (Croatian writer), which provide oneiric, delirious, psychic events. Inward of characters and different uncommon conditions of their psyche (obsessions, psychopa­thia) are analyzed on by the example of short stories “Viennese mushrooms”, “Death in Prague”, “Villa”, “Eights ocular”. Mixing of dream and reality, creation of pseudo realistic story, defragmentation of reality, deformation of the psyche of the character – these features are typical for G. Tribuson’s short stories.

Key words: Goran Tribuson, fantastic short story, oneirism, psyche.

Стаття надійшла до редколегії 06.09.2006

Прийнята до друку 10.10.2006


* Фантасти (хорв. Fantastičari) – загальна назва групи письменників, які з’явилися у хорватській літе­ратурі наприкінці 60-х на початку 70-х років ХХ ст., основною темою їхніх творів є фантастика.

1 Donat B. Antologija Hrvatske fantastične proze i slikarstva. Zagreb, 1975.

2 Donat B. Astrolab za Hrvatske Borgesovce/ Izabrana djela/ Pet stoljeća Hrvatske književnosti, knjiga 157 // II. Zagreb, 1991. S.206–225.

3 Donat B. Stotinu godina fantastičnoga u hrvatskoj prozi. Zagreb, 1975.

4 Donat B. The fantastic in Croatian literature // Croatian Tales Of Fantasy/. Zagreb, 1996. P.5–15.

5 Pavičić J. Hrvatski fantastičari – jedna književna generacija. Zagreb; 2000.

6 Pogačnik J. Borgesovski model fantastike i kratke proze Gorana Tribusona // Književna revija. Matica Hrvatska. Osijek. № 1/ 2. 2000, S. 181–192.

© Вівчар С., 2007

7 Pavičić J. Hrvatski fantastičari – jedna književna generacija. Zagreb; 2000. S. 71–81.

8 Там само. С. 96.

9 Pavičić J. Hrvatski fantastičari – jedna književna generacija. С. 49.

10 Там само. С. 49.

11 Pogačnik J. Borgesovski model fantastike i kratke proze Gorana Tribusona // Književna revija. Matica Hrvatska. Osijek, broj 1/ 2, 2000, S. 189.

 Про маньєризм Г. Трибусона, а також інших фантастів детальніше можна прочитати у книзі Ю.Павичича “Hrvatski fantastičari. Jedna književna generacija”. Zagreb, 2000.

* Хорватські фантасти у літературній критиці фігурують під трьома різними назвами – фантасти, нова проза і борхесівці.

12 Pavičić J. Hrvatski fantastičari – jedna književna generacija. Zagreb; 2000. S. 77.