asyan.org
добавить свой файл
1 2 3




Звивисті шляхи Свирида Коцура

Олександр Солодар, м. Черкаси



Історія українського народу переповнена драматичними сторінками. З давніх-давен спроби державотворення завершувались періодами руїн, причин яких не потрібно було шукати далеко за межами України. Не сусід-завойовник руйнував державні надбудови українського суспільства, а недалекоглядні українські політики вели свій народ у добровільну чергову неволю. Поет Середньовіччя Олександр Бучинський-Яскольд писав про цей феномен: «През незгоду всі пропали: самі себе звоювали». Одним з таких повчальних прикладів української історії були визвольні змагання початку двадцятого століття.

Лютнева революція 1917 року зруйнувала мури московських в’язниць. З-під уламків самодержавства проростали паростки нового життя. 17 березня 1917 року в Києві утворилася Центральна Рада, яка з початку свого існування висунула гасло автономії України в складі федеративної Росії.1 Не стояла осторонь подій, що сколихнули світ, Чигиринщина. Серед селянства тут жила пам’ять про Гетьманщину, гайдамаччину, Коліївщину 2. Ще живими були свідки та учасники Чигиринської змови та революційних подій 1905 – 1910 років. Чигиринський повітовий урядник у 1908 році писав: «Население Чигиринского уезда издавна революционизировано, распропогандировано, проникнуто духом своеволия и противодействия властям, подчиняется только военной силе, а потому малейшее послабление власти (...) повело бы к возникновению в уезде вооружённых банд, которые осюда распространили бы волнение дальше» 3. Отож в Чигиринському повіті існували всі передумови виникнення феноменальних Холодноярської та Чигиринської (Свирида Коцура) республік.

Свирид Дементійович Коцур народився 30 січня 1890 року в багатодітній селянській сім’ї у селі Суботові Чигиринського повіту 4.

Коцури згадуються як жителі села Суботова Чигиринського повіту в документах початку ХІХ століття. У 1833 р. в селі проживали Єлісей Коцарь та його син Степан Коцаренко, якому на той час виповнилося 20 років 5. Зі скарги 17 селян с. Суботова, поданій генерал-губернатору у 1870 р. довідуємося, що заможний селянин і волосний старшина І. Коцуренко захопив собі 120 з 240 десятин запасної землі в Суботові, «разделив оную по полдесятины и продаёт, а деньги скрывает в пользу свою». Рештою 120 десятин він наділяє «своих тех любимцев, которые с ним постоянно пьянствуют и держут сторону за ним» 6. В період першої російської революції брат Свирида Петро Дементійович затримується жандармами за підозрами у приналежності до Української партії соціалістів-революціонерів, в його будинку проводяться обшуки 7. За агентурними даними жандармського управління Петро Коцур був одним з активістів утвореної на Чигиринщині партії Українська Народна Оборона, яка виникла на основі УПСР з метою «вопрос национальный и земельный слить в одно», підняти загальноукраїнське повстання, здобути автономію України 8.

За браком матеріалів, важко відновити реалії дитячих та юнацьких років Свирида Коцура, але можна з певністю сказати, що юнак не залишався осторонь політичної діяльності. Значний вплив на Свирида мав настоятель Свято-Іллінської церкви і вчитель церковно-приходської школи Марко Грушевський, який активно пропагував українську мову, виступав за повалення самодержавства, «организовал для своей охраны ночную вооружённую охрану из известных крестьян» 9. За переказами, в період першої російської революції за завданням Марка Грушевського, Свирид разом з братом Кузьмою (1885 р. н.) розповсюджували листівки і були вперше затримані 10. Очевидно, вже в період першої світової війни, проживаючи в Катеринославі, Свирид Коцур з котроюсь анархічною групою стає учасником пограбування банку, за що потрапляє до суду. Суд виніс смертний вирок. Проте після «касації» до царя вирок замінено десятьма роками каторги 11.

Лютнева революція 1917 року звільнила політичних ув’язнених з в’язниці. Свирид Коцур повертається до Суботова і поринає в активну суспільно-політичну роботу. Прекрасний оратор, він вмів запалювати людей: «Свирид був на трибуну як вийде, (...) сход збирався, то він як стане на трибуні, аж світиться» 12. В березні 1917 року утворилась Чигиринська рада робітничих і солдатських депутатів 13. В Чигирині відновлює роботу товариство культурної самодіяльності «Просвіта», активно формуються загони Вільного козацтва 14. 16 – 17 жовтня в старій гетьманській столиці за участю 2000 делегатів, серед яких і С.Д.Коцур, відбувся Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва 15. З’їзд постановив «запропонувати Українській Центральній Раді негайно особим актом оголосить саму широку автономію України»; оскільки російська демократія «ще не зрозуміла наших домагань», з’їзд висловив їй «глибоку догану» та прийняв рішення домагатись виведення російських військ з території України, «а на їх місце перевести українські частини, що перебувають в Росії» 16.

Жовтневий більшовицький переворот і похід червоної армії на Україну докорінно змінили суспільно-політичну ситуацію на Чигиринщині. На запрошення Центральної Ради на Україну прибувають німецькі війська. 29 квітня 1918 року владу Центральної Рад було повалено. В цей день було проголошено Українську Державу з гетьманом Павлом Скоропадським на чолі 17.

У Чигирині розташувався загін гетьманської варти в 119 чоловік 18. Навесні 1918 року на Чигиринщину прибув і один з німецьких батальйонів 19. За переказами, «регулярного війська не було – інвалід. Грабить – не граблять, а тільки оцих бандітів шукали, шо безпорядки роблять (...), бешкетів не робили, вели себе дуже хорошо» 20. В Чигирині розмістилися повітова управа і комендатура. Спроби навести в повіті залізну дисципліну не вдавалися, а навпаки, викликали опір, що переростав в збройну боротьбу.

Боротьбу з гетьманцями та німцями очолив Підпільний повстанком, що виник зразу ж з появою окупаційних німецьких військ в повіті. Його організаційне засідання відбулося в с. Суботові за участю С. Д. Коцура, І. І. Ворони, М. Ю. Ставенка, Я. Христича, І. Тютюнника, Компанійця, Телятника та інших. Керівником повстанкому та командиром повстанського загону, що утворився, обрано С. Д. Коцура 21.

13 травня гетьманський генеральний штаб доповідав: «В Чигиринском уезде крестьяне самочинно рубят Мотроненский лес». Про збройні сутички не повідомлялось 22. Далі інформаційні повідомлення набувають все більш грізного характеру. «В Чигиринском уезде: шестого июня в имении Раевских неизвестной шайкой преступников обстреляны в поле рабочие, раненных нет. Седьмого, при разоружении немцами с. Субботова, выпущено двадцать орудийных снарядов, убито три человека» 23. Вже в доповідній від 2 – 3 липня говорилося, що в Чигиринському повіті «движение не утихает. У повтанцев имеется незначительное количество артиллерии, но в огромном числе пулемёты». Повстанці захопили склади зі зброєю 24. В Чигирині за вбивство німецького коменданта заарештовано близько 500 осіб. Німці перенесли повітову комендатуру до с. Нова Осота 25.

Скориставшись відсутністю частини гетьманської варти, яка в той час перебувала в селах на Побережжі, Свирид Коцур став готуватися до захоплення Чигирина. Свідки згадують: «А на Рублівці було два: начальник станції, другий – вєсовщик – Ільченко і Ключник. Їм рекомендовано приїхать додому і підняти повстання проти нємців. Приїхали у неділю, вдарили в дзвін, щоб набрать отряд. З Полуднівки пішло душ двадцять – скільки було винтовок і патронів, щоб наступать вночі на Чигирин. На кожну винтовку було по 5 патронів» 26. В ніч 28 листопада 1918 року загін Свирида Коцура в кількості 42 чоловік ( з них вогнепальну зброю мали лише 34 партизани) оточив і роззброїв в чигиринських казармах гетьманську варту. Як трофеї, повстанцям дісталися 500 гвинтівок та чотири станкових кулемети. Протягом декількох днів партизанський загін зріс до 200 чоловік за рахунок селян навколишніх сіл: Суботова, Янича, Новоселиці, Боровиці, Худоліївки, Трушівців, Розсошинців та інших сіл Побережжя 27.

Німецький загін з Чигирина відступив до Старої Осоти, де зосередився на цукровому заводі. Загін Свирида Коцура атакував німців. Кулеметник з Полуднівки «задавив» німецьку кулеметну точку. Німці відійшли на Кам’янку 28. До чигиринських повстанців приєднались загони на чолі з Тихоненком, Шостаком, Лопатою та Зубком. На спільному засіданні командирів загонів новоутворену військову одиницю названо Чигиринським куренем червоного козацтва, а командиром обрано Свирида Коцура 29. Курінь налічував вже до 300 бійців 30. Вирішено було запропонувати німцям, що зосереджувались у Кам’янці, капітулювати. Дві послані повстанцями делегації були затримані німецьким командуванням. «Тоді Коцур поїхав сам і сказав, що якщо через час мене не буде, то ламайте все. Німці погодились капітулювати. Німців розділи і роззброїли» 31.

14 грудня 1918 року в результаті повстання проти гетьманату владу в свої руки взяла Директорія УНР. Почався вивід німецьких військ на батьківщину. За словами Л. Троцького, на Південному фронті, в Україні «б’ється як в пульсі доля нашої влади»: більшовицькій Росії потрібен був хліб 32. Росія готувалася до війни з УНР. Інсценований у Москві 5 – 12 липня 1918 року І-й з’їзд КП(б)У, аналізуючи умови боротьби в Україні, відмічав: «В Черкассах, Чигирине, Ходоровке имеются партийные ячейки, в сёлах же пришлось закладывать новые» 33. На початку грудня більшовики з Курська переходять в наступ проти армії УНР 34.

На початку січня 1919 року загін Свирида Коцура перший в Київській губернії виступив проти Директорії і захопив Чигирин 35. 18 січня 1918 року курінь червоного козацтва розповсюдив відозву до громадян Чигиринського повіту, в якій сповіщав: «...Червоні козаки на чолі з своїми вірними трудовому народу отаманами мусили повстати як один чоловік на боротьбу з Директорією і передати усю власть до рук трудового селянства та робітників. Власть ця повинна керувати так, щоб нашому українському народові з’єднатися з російським трудовим народом і вкупі з ним вести боротьбу з капіталістами та іншими гнобителями трудової людності, не порушуючи національних принципів кожного народу... На чолі всієї влади тимчасово стає військово-революційний комітет, котрому належить вся влада як в м. Чигирині, так і в повіті» 36. 25 січня на заклик С. Д. Коцура до місцевого клубу прибули представники політичних партій та громадських організацій: комуністи-більшовики, соціалісти-революціонери, представники Бунду, чигиринського земства, міського самоуправління, союзу трудящих, союзу інвалідів, червоноармійських частин, союзу служащих земства, селянської спілки37. Всього на з’їзд прибуло 54 делегати. Головою зборів обрано представника Союзу трудящих всих професій, комуніста М. Брайка (до цього обирався делегатом на Губернський з’їзд по виборах до Трудового Конгресу). За встановлення радянської влади проголосували 38 чоловік. У зв’язку з веденням «военных действий» було створено військово-революційний комітет з представників «партій, що стоять на позиціях радянської влади» (до ревкому не були включені представники Бунду та правих есерів). Революційний комітет, що складався з 12 більшовиків та 12 лівих есерів, очолив Михайло Брайко. На зборах виступили командири куреня червоного козацтва «Тихоненко та Коцур, закликаючи до щирої, негайної та продуктивної роботи» 38. В Наказі №1 Ревкому говорилося: «Революційний комітет взяв ... всю повноту влади в свої руки ... до скликання Повітової Ради (Совіта) Селянських, Робітничих та козацьких депутатів. Революційний комітет при своїй організації мав дуже велику допомогу від 1-го куреня Червоного Козацтва, особисто від т. т. Коцури і Тихоненка, з котрими Революційний комітет йде в своїй революційній роботі в повнім контакті» 39.

Військовою опорою радянської влади на Чигиринщині був Курінь Червоного Козацтва під командуванням С. Д. Коцура. В лютому 1919 року курінь налічував 1095 бійців, на озброєнні мав 900 гвинтівок, 12 кулеметів та 3 гармати 40. На дільниці залізниці Знам’янська – Бобринська діяв бронепотяг «Зірниця», що належав до куреня 41. Більша частина загону С. Коцура була розосереджена «по уєзду для охорони й подавлення всяких протисовєтських виступів контр-революції» 42. 27 січня 1919 р. загін С. Коцура залишив Чигирин. До «розпорядження» чигиринського революційного повітового комітету залишено «38 чоловік піхоти і 2 кулеметники з 2 кулеметами під командою півсотника Кучеренко» 43. Проте утримання й таких незначних частин лягало важким тягарем на плечі міської управи. 29 січня Чигиринська міська управа скаржилась революційному комітету: «В настоящее время содержание войск городу обходится ежедневно более 2500 руб. ... Городская касса не в силах в настоящее время нести такую тяжёлую повинность» 44. З допомогою зброї Свирид Коцур намагався розширити свій вплив на інші території та частково захистити повіт від реквізицій, а то і просто грабунків, що чинилися «чужими» військовими частинами. Утримуючи під контролем залізницю, чигиринський ревком призначив свого уповноважений на станцію Фундукліївка, що викликало обурення Бобринського ревкому 45. В телеграмі від 26 лютого 1919 р. Свирид Коцур звертається до Черкаського ревкому з вимогою «оповістити штаб першого куреня червоного козачества на Чигірінщині про це, які роспорядження ви даєте з приводу реквізицій коней, хліба і всілякого майна на чігірінском повіті і коли посилаєте, то давайте цім людям мандати» 46. Отамани з сусідніх повітів вимушені були звертатися до С.Коцура з проханням про допомогу продовольством. 9 лютого 1919 р. отаман Бондар надсилає телеграму: «Атаману Коцуру. По распоряжению атамана Григорьева вышлите на ст. Бобринскую крупу, пшено и муку в распоряжение коменданта» 47. Таким чином, в повіті було закладено основи Чигиринської республіки, «де існує якась оригінальна радянська влада, хоч більшовики бояться і носа совати до совати до Чигирина» 48.

Для боротьби з військами Директорії УНР більшовицький уряд намагався використати повстанські загони, влити їх до складу Червоної армії. 24 лютого 1919 р. Чигиринський ревком отримав телеграму №264 такого змісту: «На основании приказа начальника второй дивизии все отряды, находящиеся в районе расположения дивизии, включаются в регулярные части. Посему все части, находящиеся в Чигиринском уезде переходят в распоряжение командира второй дивизии Украинских Советских войск товарища Жупана» 49. На початку березня 1919 року Курінь червоного козацтва Свирида Коцура вирушає на фронт. Для охорони міста залишився караульний батальйон під командуванням І.І.Ворони.50 Чигиринський курінь з боями пройшов шлях від Фундукліївки, через Цвітково, Звенигородку, Тальне, Умань, Жмеринку, Проскурів до Волочиська 51. Згадує учасник подій тих Д. М. Дивнич: бронепотяг армії УНР «підійшов і обстріляв Фундукліївку», що контролювалась частинами Свирида Коцура. «Ми пустили порожній паровоз щоб збить петлюрівський ешелон - петлюрівці вчасно побачили і вивантажились, і пішли на нас в наступ, бій тривав цілу ніч. У нас було мало зброї і відійшли на Нову Осоту. Полки з Черкас, Умані та інші з’єдналися в Черкасах і повели наступ на петлюрівські частини. Далі по залізниці з боями дійшли до Підволочиська» 52. Бої були важкими, загін ніс втрати. 15 квітня С. Коцур звернувся до Чигиринського ревкому з проханням «послать на пополнение эшелон в Волочиск. Люди в полку необходимы» 53.

За відсутності червоного куреня події на Чигиринщині розвивалися стрімко. Ще 5 березня відбулося засідання Златопольських волосного та містечкового виконкомів, яке прийняло рішення про «возбуждение ходатайства о разделении Чигиринского уезда на два и преобразования м. Златополя в уездный город» 54. 27 березня загін з Чигиринського полку під командуванням помічника командира батальйону голови військово-польового революційного суду Лопати прибув у Златопіль для наведення порядку та збору контрибуції. 31 березня Лопата проголошує містечко на «осадном положении», розпускає волосну міліцію. Голова виконкому Златопільської ради солдатських, робітничих і селянських депутатів Д.Кахно повідомляє до Києва: «Лопата стал угрожать исполкому насилием и вести открытую антисемитскую пропоганду, на второй день ...были арестованы члены исполкома». У приміщенні виконкому були «растоптаны ногами портреты Ленина, Троцкого и Свердлова. Портреты последнего были проколоты штыками». На запрошення златопільського виконкому до містечка прибув військовий загін з Єлисаветграду. Загін Лопати, що в цей час був розосереджений по волості, був розігнаний, частина солдат заарештована, їм вчинено допит 55. 5 – 7 квітня в Чигирині відбувся перший Повітовий з’їзд Рад робітничих, селянських та червонокозачих депутатів за участю 186 делегатів. На з’їзді «т. Лопата вносе позачергову заяву про події в м. Златополі, котрі мали наслідком його поранення, смерть декотрих товаришів та роззброєння, а потім і арешт останніх товаришів. ...З окремою реальністю виявилась зрадницька роля Златопольського містечкового Виконкома. ...З’їзд заявляє категоричний протест перед Єлисаветградським Виконкомом проти втручання в справи Чигиринського повіту» та передає справу Златопольського виконкому на розгляд ЧК. З’їзд прийняв рішення «все экономические, церковные и монастырские земли ... немедленно передать комитетам бедноты для распределения между нуждающимися» 56. Перед українським селянином постала примара комуни, до якої він не поспішав іти.

У першій половині квітня в повіті прокотилась хвиля антибільшовицьких виступів. Силами міліції (навесні 1919 року в ній працювало 263 чоловіки) та караульного батальйону станом на 12 квітня тимчасово «удалось подавить контрреволюционное выступление» 57. 14 квітня 1919 року Чигиринський виконком для заспокоєння селян повинен був опублікувати оголошення про те, що більшовики заявляють «категорично всяке об’єднання селян в комуни можуть проводитися тільки на безумовно вільних початках» 58. Виступи продовжувалися в Златопольській волості. В середині квітня селяни с. Оситняжки пограбували поміщицьку економію До них приєдналися жителі шести сіл. За свідченням місцевого контролера в наведенні порядку «аресты и шомпола не действуют» 59. Згодом в Златополі були вбиті червоноармійці. Волосний комітет прохав відрядити в Златопіль загін в 100 чоловік «за для встановлення твердої совітської влади ..., а також для припинення анархичних виступів» 60. Селяни села Листопадово та навколишніх сіл організували загін до 100 осіб і на початку травня продовжували нападати на містечко Златопіль 61. До неспокійної волості відбув голова Чигиринського Ревкому М. Брайко 62.

9 травня 1919 р. кавалер ордена Червоного Прапора, командир бригади зі складу Задніпровскої дивізії П. Ю. Дибенка, Матвій Григор’єв видав універсал, в якому закликав до повстання проти більшовиків, які «замість землі та волі ... насильно нав’язують комуну, чрезвичайку та комісарів із московської обжорки й тієї землі, де розп’ято Христа» 63. У відповідь на Універсал Григор’єва 11 травня повстав охоронний загін Чигирина. Відділ надзвичайної комісії було розгромлено, її членів заарештовано. В ніч з 11 на 12 травня в Чигирин ввійшов загін в 200 чоловік під командуванням Вівчаренка. Не зважаючи на те, що міський караульний батальйон приєднався до повстання, за наказом Вівчаренка частину батальйону було роззброєно, заарештовано комуністів і членів ревкому 64. В місті проведено обшуки та реквізиції65. В телеграмі до штабу Григор’єва 12 травня Вівчаренко звітував: «Чигирине коммуна подавлена, порядок восстановлен, всё спокойно» 66. Проте спроба відібрати кулемети у караульного батальйону закінчилася для загону Вівчаренка трагічно. Не зважаючи на свою чисельну перевагу, він був розгромлений і залишив Чигирин 67. До штабу Григор’єва члени УПСР надіслали телеграму, в якій інформували про події в місті та прохали більше військових загонів у Чигирин не присилати, оскільки «красноармейский батальйон Чигирине стоит Ваш универсал, селянские отряды, вошедшие сюда и организованные по повиту все стоят за Ваш универсал» 68. 15 травня 1919 року в Чигирині відбулась нарада представників політичних партій та організацій, на якій утворено новий тимчасовий повітовий військово-революційний комітет та обрано делегатів до штабу Григор’єва 69.

22 травня до Чигирина ввійшов відділ Уварова та смілянський загін сотника Ліхарєва 70. Чигиринський караульний батальйон відступив до с. Янича, де, укріпившись в його околицях, витримав всі атаки загонів Уварова 71. Загін Уварова пробув у старій гетьманській столиці два тижні. Вечорами в місті грав духовий оркестр, що складався зі студентів - добровольців Черкаської гімназії 72. В місті була розповсюджена листівка, в якій роз’яснювалось, що «атаманы партизан Григорьев, Уваров и другие являются противниками коммуны и еврейской власти, но никогда не шли против Советской власти... Украина настолько богата, что всегда сумеет


следующая страница >>