asyan.org
добавить свой файл
1 2 3


Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Хмельницької області




Пам’ятка
населенню про хімічну небезпеку

м. Хмельницький

Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Хмельницької області


Пам’ятка
населенню про хімічну небезпеку

м. Хмельницький

Памятка населенню про хімічну небезпеку підготовлена педагогічним колективом Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Хмельницької області під керівництвом начальника Центру підполковника Закреницького Анатолія Анатолійовича.

Як відомо, легше запобігти хворобі, аніж її вилікувати. Тому для запобігання надзвичайним ситуаціям на хімічно-небезпечних обєктах необхідно якомога більше інформації щодо хімічних речовин, а також можливих інцидентів з ними. А люди, що мають відношення до виробництва, зберігання, переробки та транспортування небезпечних хімічних речовин повинні визнати, що безпека є одним з найголовніших обовязків.




Шановні громадяни!
Перед Вами памятка про хімічну небезпеку. Вивчіть її. Це допоможе Вам у випадку виникнення небезпеки – зберегти життя собі, своїм рідним та близьким.




Памятка розглянута і затверджена на методичній нараді Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Хмельницької області і рекомендована для широкого кола читачів, в першу чергу для працівників і керівників хімічно-небезпечних обєктів і які проживають поблизу даних обєктів.



Компютерний набір: Рибінцева О.К.

1. вступ
У відповідності з Міжнародним Регістром у світі використовується в промисловості, сільському господарстві і побуті більше 6 млн. токсичних речовин, 60 тисяч з яких виробляються у великих кількостях, в тому числі більше 500 речовин, які відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) – найбільш токсичних для людей.

Обєкти господарювання, на яких використовується СДОР, є потенційними джерелами техногенної небезпеки. Це так звані хімічно-небезпечні обєкти (ХНО). При аваріях або зруйнуванні цих обєктів можуть виникати масові ураження людей, тварин і сільськогосподарських рослин сильнодіючими отруйними речовинами.

Всього в Україні функціонує 1810 обєктів господарювання, на яких зберігається, або використовується у виробничій діяльності більше 300 тисяч тон небезпечних хімічних речовин, у тому числі – понад 9,0 тис. тон хлору , понад 200 тис. тон аміаку та близько 100 тис. тон інших небезпечних хімічних речовин.

Основними хімічними речовинами, які використовуються та зберігаються на території Хмельницької області є хлор і аміак. В кількості 88,83 тон вони зберігаються на 40 підприємствах нашої області і тому завжди є реальна загроза викиду (виливу) цих речовин і ураження людей.

Виробництво, транспортування і зберігання СДОР суворо регламентується спеціальними правилами техніки безпеки і контролю. Проте при значних промислових аваріях, катастрофах, пожежах і стихійних лихах можуть виникнути руйнування виробничих споруд, складів, ємностей, технологічних ліній, трубопроводів і інше. В результаті цього великі кількості СДОР можуть потрапити в навколишнє середовище: на поверхню грунту, різноманітні обєкти, в атмосферу і поширитися на території населених пунктів, що може бути причиною масових отруєнь робітників виробництва і населення.

Наша інформація з оцінкою загроз хімічної небезпеки, правилами і рекомендаціями щодо дій населення в разі її виникнення допоможуть врятувати життя і здоровя людей.


  1. Аналіз основних чинників хімічної небезпеки


До основних чинників хімічної небезпеки в Україні відносяться наступні обєкти економіки:

  • заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, в тому числі і окремі установки і агрегати, які виробляють, використовують, переробляють або знищують сильнодіючі отруйні речовини;

  • промислові підприємства, які утримують на своїй території хімічні речовини, що не використовуються у виробництві і потребують утилізації;

  • заводи (комплекси) з переробки нафтопродуктів;

  • підприємства, які мають на оснащенні холодильні установки, водонапірні станції і очисні споруди, які використовують хлор або аміак (особливо – ізотермічні сховища аміаку);

  • залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади, на кінцевих пунктах переміщення сильнодіючих отруйних речовин (СДОР);

  • транспортні засоби, контейнери і наливні поїзди, автоцистерни, річкові і морські танкери, що перевозять хімічні продукти;

  • магістральні аміако- та етиленопроводи;

  • склади та бази, на яких знаходяться запаси речовин для дезинфекції, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки;

  • склади і бази із запасами отрутохімікатів для сільського господарства.


Всього в Україні функціонує 1810 хімічно-небезпечних обєктів.

Ці обєкти розподілені по ступенях хімічної небезпеки:

  • І ступінь – 75 обєктів (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає більше 3 тис. чол.);

  • ІІ ступінь – 191 обєкт (у зонах можливого хімічного зараження від кожного мешкає від 0,3 до 3 тис. чол.);

  • ІІІ ступінь – 408 обєктів (у зонах можливого хімічного зараження від кожного мешкає від 0,1 до 0,3 тис. чол.);

  • ІV ступінь – 901 обєкт (у зонах можливого хімічного зараження від кожного мешкає менше 0,1 тис. чол.).


Всього у зонах можливого хімічного зараження від цих обєктів мешкає понад 17 млн. чол. (35% від населення країни).

Понад 400 адміністративно-територіальних одиниць мають ступінь хімічної небезпеки, з них до І ступеня хімічної небезпеки (в зоні хімічного ураження знаходиться понад 50% мешканців) віднесено понад 90 адміністративно-територіальних одиниць, до ІІ ступеня хімічної небезпеки (від 30 до 50% мешканців) – понад 20, до ІІІ ступеня (від 10 до 30%) – більше 70, до ІV ступеня (до 30%) – 245.

Аналіз структури підприємств, що виробляють або використовують у виробництві СДОР, показує, що в їхніх технологічних лініях обертається, як правило, незначна кількість токсичних хімічних продуктів. Значно більша за обсягом кількість СДОР міститься на складах підприємств. Це призводить до того, що при аваріях в цехах підприємств в більшості випадків має місце локальне зараження повітря на території підприємств. При цьому ураження в таких випадках може отримати, в основному, виробничий персонал.

Безпека функціонування хімічно небезпечних об'єктів (ХНО) залежить від багатьох чинників: фізико-хімічних властивостей сировини, характеру технологічного процесу, конструкції та надійності обладнання, умов зберігання і транспортування хімічних речовин, стану контрольно-вимірювальних приладів та засобів автоматизації, ефективності засобів протиаварійного захисту тощо. Крім того, безпека виробництва, використання, зберігання і перевезень СДОР в значному ступені залежить від рівня організації профілактичної роботи, своєчасності і якості планово-запобіжних ремонтних робіт, підготовленості і практичних навичок персоналу, системи нагляду за станом технічних засобів протиаварійного захисту.

Рівень безпеки хімічних, нафтохімічних та нафтопереробних виробництв характеризується як моральним старінням застосованих технологій, так і ресурсним зношенням, моральним та фізичним старінням основних фондів. Близько 140 тисяч одиниць технологічного обладнання та транспортних засобів хімічного комплексу (близько 1%) не відповідають вимогам безпеки, а понад 16,2 тис. одиниць (12%) технологічного обладнання вичерпали встановлений ресурс експлуатації, 0,6% технологічних процесів хімічних виробництв не відповідають вимогам безпеки.

Зниженню рівня безпеки хімічних виробництв сприяє недосконалість нормативно-правової бази, яка не забезпечує в нових економічних умовах стабільного функціонування виробництв, стимулювання заходів щодо зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій. Розпочата в 2003 році робота з ідентифікації та декларування безпек обєктів підвищеної небезпеки, якими є більшість хімічних виробництв, дасть змогу покращити ситуацію з безпекою.

Зниженню рівня безпеки виробництв вибухових речовин сприяють неритмічна робота та експлуатація технологічного обладнання, яке вичерпало встановлений ресурс, застосування недосконалих технологій при утилізації боєприпасів за конверсійними програмами.

Майже 80% аміачно-холодильних установок перебувають у незадовільному стані через відсутність в Україні виробництва комплектуючих, фізичне та моральне їх старіння. Холодопродуктивність діючих аміако-холодильних установок значно нижча, ніж у їх аналогів, що застосовується в країнах Євросоюзу, та призводить до застосування в технологіях значно більших обємів аміаку.

Аміак є найбільш багатотоннажною сировиною у хімічній промисловості, зберігається у резервуарах з одиничною ємністю в декілька десятків тис. тон (ізотермічні сховища) і широко використовується в різних технологіях, причому виробничі обєкти часто розташовані поблизу населених зон.

В Україні діє велика мережа трубопровідного транспорту, нафтопроводів, нафтопродуктопроводів, газопроводів та аміакопроводів, труби та обладнання яких зношені, внаслідок чого щороку відбуваються аварійні скиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище, що призводить до забруднення земель, водних обєктів, а подекуди спричиняють і загибель тваринного та рослинного світу. Останнім часом ще одним джерелом забруднення стали численні навмисні пошкодження продуктопроводів з метою крадіжки нафтопродуктів. Подібні аварії найчастіше трапляються у регіонах розташовані магістральні трубопроводи та густота мереж трубопровідного транспорту найбільша. Це, насамперед, західні області країни, а також Полтавська та Луганська області.

Дільниця траси магістрального аміакопроводу, яку обслуговує державне підприємство „Укрхімтрансаміак”, проходить територією восьми областей України.
Загальна протяжність аміакопроводу складає 2427 км, у тому числі територією України – 1022,7 км. Аміакопровід призначено для транспортування рідкого аміаку від виробничого обєднання „Тольятіазот” і Горлівського виробничого обєднання „Стирол” на Одеський припортовий завод (далі – ОПЗ) для експорту з одночасним роздаванням його вздовж траси аміакопроводу для потреб сільського господарства.

При тиску аміаку в трубопроводі більше 80 кг/см2 , кожний кілометр труби містить 56 тон аміаку. В зоні можливого ураження при аварії на аміакопроводі може опинитися від 200 до 15000 чоловік, залежно від місця виникнення аварії.

Окрему проблему становить великомасштабне нафтохімічне забруднення підземних вод та грунтів.

На сьогодні в Україні 133 з 197 великих водозаборів розташовано в зонах впливу потенційних джерел нафтохімічного забруднення. Вже забруднено майже 150 джерел водопостачання в населених пунктах, забруднені площі перевищують 30 тис. га. Практично кожен з 43 військових аеродромів є джерелом потужного забруднення довкілля легкими фракціями вуглеводнів.

Ситуація, що склалася в Україні у сфері поводження з відходами внаслідок утворення великих їх обсягів і відсутності протягом тривалого часу адекватної реакції на створювану ними небезпеку, залишається кризовою. Спостерігається відчутний розрив між прогресуючим накопиченням відходів і здійсненням заходів щодо їх утилізації та знешкодження.

Скорочення обсягів виробництва, яке спостерігалося у більшості галузей економіки в Україні, суттєво не позначилося на загальній ситуації щодо утворення відходів. Відмічається стійка тенденція до зниження обсягів використання відходів – щороку в середньому на 20% у порівнянні з попередніми роками. Загальна площа земель, зайнятих під нагромадження відходів (відвали, терикони, шламонакопичувачі, різного роду звалища тощо), становить понад 160 тис. га (з загального обсягу понад 5 млрд. тон близько 60 млн. тон належить до1-3 класів хімічної небезпеки). Щорічний приріст твердих побутових відходів від загальної маси утворюваних відходів становить близько 1,5-2%, а абсолютний обсяг їх утворення в Україні досяг 10 – 11 млн. тонн на рік (близько 40 млн. м3). Під останніми зайнято понад 2,6 тис. га земель.

Станом на кінець 2003 року в Україні налічувалось 1443 зареєстрованих полігони твердих побутових відходів, на яких накопичено більше 128,9 млн. тонн відходів. Крім того, існує більше 5000 стихійно створених звалищ (з них 3691 – протягом 2003 року було ліквідовано).

Проблематичним залишається питання щодо поводження з непридатними до використання пестицидами та забруднення земель сільськогосподарського призначення.

В Україні на 5831 складі зберігається близько 22 тис. тонн непридатних та заборонених до використання хімічних засобів захисту рослин, їх сумішей та пестицидів, причому на багатьох складах під час довгострокового зберігання в незадовільних умовах внаслідок хімічних реакцій утворились суміші нових, невідомих сполук з невивченими властивостями і характеристиками.

Обмеження виробництва утворення токсичних відходів можливо здійснювати шляхом удосконалення існуючих і впровадження новітніх ефективних технологій, а також створення замкнених схем організації виробництва.

Утилізація накопичень токсичних відходів має на меті їх технологічну переробку для видобування цінних компонентів (кольорових металів) тощо. Певна частина відходів може використовуватись для отримання теплової енергії шляхом попутного спалювання.

Виходячи з зазначеного, заходи щодо поводження з твердими відходами доцільно спрямувати у двох стратегічних напрямках:

  • впровадження ефективних технологій утилізації і ліквідації твердих відходів (відповідно до конкретних економічних і енергетичних можливостей);

  • заходи щодо надійної ізоляції твердих відходів (що передбачають будівництво місць поховання та довгострокове зберігання твердих відходів у спеціально створених обєктах з подальшою можливістю їх утилізації або ліквідації).




  1. Хімічні речовини і їх класифікація, шляхи попадання

в організм людини
У промисловості і сільському господарстві широке використання мають десятки тисяч різних хімічних сполук, і їх кількість щорічно збільшується.

Більшість із цих речовин може стати причиною отруєння лише в тому випадку, коли речовина володіє відносно високою токсичністю, здатною уразити навколишнє середовище і внаслідок широкого використання в народному господарстві накопичується та тій чи іншій території у великих кількостях.

Хімічні речовини або сполуки, які використовуються у народному господарстві, при викиданні їх на поверхню землі і викиді в атмосферу здатні викликати масові ураження людей, тварин і рослин, і називають їх сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР).

До них відносяться аміак, бромистий метил, мишяковидний водень, окиси азоту, сірководень, сірковий ангідрид, синильна кислота, фосген, фосфор трихлористий, хлор, хлористий метил, етиленоксид й інші.

Хімічно-небезпечний об’єкт (ХНО) – промисловий об’єкт (підприємство) або його структурні підрозділи, на якому знаходяться в обігу (виробляються, переробляються, перевозяться, завантажуються або розвантажуються, виконуються у виробництві, розміщуються або складуються /постійно або тимчасово/, знищуються тощо) одне або декілька небезпечних хімічних речовин.

СДОР зберігається і транспортується у спеціальних, герметично закритих резервуарах, танкерах, цистернах й інше. При цьому у залежності від умов зберігання СДОР може бути в газо подібному, рідкому і твердому агрегатному стані. Під час аварії викид газоподібної речовини веде до дуже швидкого зараження повітря. У момент розливу рідкого СДОР на поверхню (земля, бетон або інше покриття) проходить його випаровування, швидкість якого визначається летючістю речовини (здатність переходити у газоподібний стан) і метеорологічними умовами (температура повітря, швидкість вітру та інше). Швидкість випаровування СДОР може значною мірою збільшуватися під час пожеж. У момент вибухів тверді і рідкі речовини розпилюються в повітрі – тверді (дим) і рідкі (туман) аерозолі.

Всі СДОР, заражаючи повітря у тому числі чи в іншому агрегатному стані, проникають в організм через органи дихання (інгаляційні ураження). Багато людей може бути уражено шляхом проникнення через незахищені шкіряні покрови, а також через рот під час вживання зараженої води або їжі. Масові інгаляційні зараження найбільш вірогідні під час аварій на ХНО.

Дія СДОР на організм надто різноманітна. Це обумовлено багатьма причинами, основними із яких є: структура, фізико-хімічні та біологічні властивості отрути, її кількість, біологічні особливості організму і чинники зовнішнього середовища в момент дії зараженого агента.

Між хімічною і біологічною активністю отрути визначається тісний звязок. Так, схожі за молекулярною структурою токсичні сполуки викликають однакову або у крайньому разі ідентичну (подібну) картину отруєння.

Із фізико-хімічних властивостей, які визначають уражаючу дію СДОР, особливо важливі такі: летючість, температура кипіння, щільність, розчинність.



следующая страница >>