asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 ... 11 12

Змішана власність. Власність спільних підприємств, іноземних громадян, організацій і держав


Спільні підприємства з участю юридичних осіб і громадян України та юридичних осіб і громадян інших держав можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами.

Приватна власність. Закон передбачає існування приватної власності, яка заснована на праці громадян і є основою створення і примноження їх власності. Власник має право на договірній основі використовувати найману працю громадян. Власник зобов'язаний забезпечити громадянину, праця якого ним використовується, соціальні, економічні гарантії та права, передбачені законом.
4.3. Особливості роздержавлення і приватизації в Україні

Формування ринкової економіки в Україні висунуло як найважливішу умову необхідність приватизації об'єктів державної власності. Приватизація (від лат. "privatus" - приватний) - це передача державної власності (земельних ділянок, промислових підприємств, банків, засобів транспорту і зв'язку, будівель, акцій, культурних цінностей) за плату або безкоштовно в приватну власність.

Основними формами приватизації є:

  • продаж на аукціоні - спосіб приватизації, коли власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну;

  • викуп державного майна, зданого в оренду. За даного способу приватизації власником об'єкта стає його орендар;

  • продаж за комерційним конкурсом. Тут власником об'єкта стає покупець, який запропонував найвищу ціну;

  • продаж за некомерційним конкурсом. У даному випадку власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов - найвищу ціну;

  • продаж акцій відкритих акціонерних товариств (на аукціонах, за конкурсом, на фондовій біржі).

  • викуп об'єктів малої приватизації товариствами покупців, що створені працівниками цих об'єктів. Такий спосіб приватизації не передбачає конкуренції покупців;

  • продаж з відстрочкою платежу. Власником стає покупець, котрий на конкурсних засадах здобув право сплатити за придбаний об'єкт з відстрочкою платежу на три роки за умови попереднього внесення 30% його вартості.

ТЕМА 5. ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА
5.1. Натуральне виробництво і його місце в історичному розвитку суспільства

Натуральне виробництво — це тип господарства, в якому виробництво спрямовано безпосередньо на задоволення особистих потреб і потреб виробництва. Для натуральних господарств характерною є економічна замкнутість. В умовах натурального господарства проявляються такі риси економіки:

  • господарська одиниця не бере участі в суспільному поділі праці;

  • кожне натуральне господарство намагається виробляти необхідні життєві засоби, тобто фонд життєвих благ для виробника і членів його сім'ї;

- засоби виробництва виробляються безпосередньо в господарській одиниці з тим, щоб процес виробництва був забезпечений не тільки земельними ресурсами, а й засобами виробництва, створеними в даному господарстві;

Економічною основою натурального господарства є сільське господарство і домашня промисловість.

Домашня промисловість являє собою виробництво в сільському господарстві готових продуктів для особистого і виробничого споживання. Домашні промисли є необхідною складовою натурального господарства.

Історичне значення натурального господарства полягає в тому, що:

- воно є історично першим типом господарської діяльності людей;

- з'явилися перші галузі господарства: землеробство і тваринництво;

- на базі домашньої промисловості створювались умови для виникнення ремесла і кустарного виробництва, а також для нового великого поділу суспільної праці.
5.2. Товарна форма організації суспільного виробництва

Товарне виробництво виникло в період розпаду первіснообщинного ладу. Необхідною умовою виникнення товарного виробництва і обміну є суспільний поділ праці. Поділ праці, який спочатку формувався в межах первісної общини або роду, з часом виходить за їх рамки. Складається система суспільного поділу праці. Так, скотарські племена відокремлюються від землеробських племен. У зв'язку з цим одні племена займаються переважно землеробством, а інші —скотарством. З виокремленням скотарських племен відбувся перший великий суспільний поділ праці.

Внаслідок появи надлишків продукту в спеціалізованих племенах виникає обмін продуктами між племенами і общинами. Таким чином, на стадії першого великого поділу праці виникає обмін надлишками вироблених продуктів між племенами і общинами. У міру зростання виробництва поряд із землеробством і скотарством розвивалося й ремесло. У скотарських і особливо землеробських общинах і племенах розвивалось ремісниче виробництво — ковальське, гончарне, ткацьке та ін.

Ремесло — це дрібне виробництво, яке основане на особистій праці виробника і ручному інструменті. Виробництво більш досконалих знарядь праці та зброї, що все частіше виготовлялися з металу, вимагало великої і вмілої праці, з'явилася об'єктивна необхідність відокремлення ремесла від землеробства і скотарства. З відокремленням ремесла від сільського господарства настав другий великий суспільний поділ праці.

Відокремлення ремесла сприяло виникненню виробництва продуктів спеціально для обміну. Продукт, що виробляється не для особистого споживання, а для обміну, називається товаром. Виробництво товарів мало місце ще до другого великого суспільного поділу праці, але після виокремлення ремесла в самостійну сферу діяльності, воно стає більш регулярним, стійким.

Основні риси товарного виробництва. Товарне виробництво — це така організаційна форма суспільного виробництва, за якої продукти виробляються не для власного споживання, а для обміну через купівлю-продаж на ринку. Товарне виробництво має такі основні риси:

-суспільний поділ праці. В умовах товарного господарства виробництво складається з різнорідних і відокремлених галузей, кожна з них спеціалізується на виробництві певного продукту, так, промисловість розпадається на різні галузі: текстильну, харчову, шкіряну, металургійну та ін.;

-приватна власність на засоби виробництва. В процесі розпаду первіснообщинного ладу виникла приватна власність на землю та на засоби виробництва. Відносини власності на засоби виробництва і продукцію є важливою рисою товарної форми виробництва;

-обмін товарами як форма економічного зв'язку між виробниками. В умовах спеціалізованого виробництва, коли кожен товаровиробник виробляє не для себе, а на ринок, і через ринок отримує все необхідне, то єдиною формою зв'язку між товаровиробниками виступає обмін товарами;

Суб'єкти та об'єкти товарних відносин. З утвердженням суспільного поділу праці і спеціалізованого товарного виробництва практично кожен вироблений продукт набуває такої суспільної форми, яка одержала назву товар.

Об'єктами товарного виробництва є все те, що виробляється ним на ринок.

Суб'єктами товарних відносин є перш за все товаровиробники. Той, хто виробляє товари, автоматично виступає суб'єктом товарного господарства і товарних відносин.
5.3. Товар і його властивості

В умовах товарного виробництва кожне благо виробляється як товар. Товар є попередником багатьох інших економічних категорій ринкової економіки — грошей, капіталу, найманої праці.

Товар — це насамперед продукт виробництва, здатний задовольняти яку-небудь потребу і призначений для обміну. Кожен товар має кілька властивостей: споживчу вартість і вартість. Товар, крім цих властивостей, має ще одну властивість, а саме — відносну рідкість Ця рідкість є іншим вираженням закону зростаючих потреб та закону обмеженості виробничих ресурсів.

У сфері обміну товарами виникає і функціонує категорія мінової вартості. Мінова вартість характеризується перш за все як кількісне співвідношення, пропорція, в якій один товар обмінюється на інший.

Таким чином, товар, як продукт виробництва, являє собою єдність трьох основних властивостей: корисності, відносної рідкісності і вартості. Ці властивості є спільними для всіх товарів, що виробляються

Вартість і ціна: альтернативні теорії. Що ж являє собою вартість як категорія товарного виробництва? Слід сказати, що на це питання економісти XVIII, XIX, XX і початку XXI ст. не дають однозначної відповіді.

Теорія трудової вартості . Її основоположниками є У. Петі, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс. Згідно з цією теорією обмін товарів у певній пропорції означає, що вони кількісно порівнюються. Таким загальним знаменником для товарів, що вступають в обмін, є праця, яка створила їх. Величина вартості товару визначається і вимірюється суспільно необхідним робочим часом.

Суб'єктивно-психологічна теорія вартості.У 70-ті рр. XIX ст. австрійська школа політичної економії на чолі з відомим австрійським економістом К. Менгером, розгорнула наступ на трудову теорію вартості. Для обґрунтування своєї концепції вартості вони застосували суб'єктивно-психологічний підхід до визначення цінності речей, використавши для цього теорію граничної корисності. Незалежно від австрійської школи цю теорію розробляли англійський економіст В. Джевонс, швейцарський Л. Вальрас, а згодом розвинули це вчення австрійські економісти Е. Бем-Баверк, Ф. Візер та італійський економіст. В. Парето. Автори теорії вважали, що цінність речі вимірюється величиною граничної корисності цієї речі.

Неокласична теорія вартості. А. Маршалл розрізняє два види вартості: ринкову і нормальну. Ринковою є вартість, яка формується в короткі проміжки часу. На цю вартість впливають витрати виробництва і корисність товарів.

Але в довгостроковому періоді роль витрат виробництва є визначальною для формування «нормальної» вартості. «Нормальна», або, за А. Смітом, «природна» вартість товару — це та його вартість, яку економічні сили створюють лише в кінцевому результаті.

У кожному випадку вибір у межах обмежених ресурсів означає відмову людини від чогось, фактичну втрату можливості зробити чи спожити щось інше. Ця втрачена альтернатива називається вартістю втрачених можливостей, або альтернативною вартістю.

Вартість втрачених можливостей — це вартість товару чи ресурсу, від яких відмовились. Витрати виробництва робочої сили, землі, засобів виробництва та підприємницького таланту, як відносно рідкісних факторів виробництва, є вартістю втрачених можливостей.

Вартість утрачених можливостей дозволяє нам зрозуміти те, що вартість є категорією, яка містить у собі витрати не одного, хоч і найбільш цінного ресурсу, а всіх виробничих ресурсів, які є взаємозаміщуваними.

Праця людини як головної продуктивної сили, як чинник виробництва — основний компонент витрат виробництва, зафіксованих у кінцевому продукті суспільства. Але складовою його вартості є й витрати засобів виробництва та земельних ресурсів
5.4. Проста і розвинена форми товарного виробництва

Товарне господарство, в якому продукти виробляються для обміну самостійними дрібними виробниками — ремісниками, кустарями, селянами тощо являє собою просту форму товарного виробництва. Просте товарне виробництво виступає як перша форма товарного виробництва, яка ніколи, за рідкісним винятком, не була головною ні в докапіталістичних, ні, у капіталістичному суспільствах.

Розвинена форма товарного виробництва. У XIV—XV ст. з’являються елементи розвиненої форми товарного виробництва. Його вищий ступінь являє собою такий стан розвитку, коли товаром стають не тільки ресурси і продукти, що можуть відтворюватися людиною, а й такий ресурс, як робоча сила. Крім того, виникають і одержують товарну форму акції, облігації, кредитні ресурси.

Класичним вираженням розвиненої форми товарного виробництва є капіталістичний спосіб виробництва. Капіталістичне виробництво ведеться на основі використання найманої робочої сили. Між простим і розвиненим товарним виробництвом існують такі суттєві відмінності:

-простому товарному виробництву властиве пряме поєднан­ня виробника із засобами виробництва, а розвиненому, навпаки, властиве відокремлення виробника від засобів виробництва, перетворення маси виробників у найманих працівників, які позбавлені засобів виробництва, відчужені від власності на них;

- просте товарне виробництво основане на особистій праці, а розвинене товарне виробництво — на найманій, відчуженій праці;

- в умовах простого товарного господарства селяни і ремісники виробляють товар одноосібне, а при розвиненому товарному виробництві на кожному підприємстві колективно працюють десятки, сотні і тисячі найманих робітників.

Спільна риса простого і розвиненого товарного виробництва — існування ринку та грошей.

Функціонування товарного виробництва і його закони. Функціонування товарного господарства органічно пов'язане з приватною власністю на ресурси, а також з використанням системи ринків і цін для координації економічної діяльності й управління нею.. Ринок функціонує як механізм, завдяки якому індивідуальні рішення і потреби стають гласними і координуються законами ринку:

• закон вартості;

• закони попиту і пропонування;

• закон конкуренції;

• закон грошового обігу.
ТЕМА 6. ГРОШІ
6.1. Виникнення грошових відносин. Еволюція і типи грошей

Гроші є категорією товарного господарства, і історія їх появи нерозривно пов'язана з товарообміном. На ранніх етапах розвитку людського суспільства, коли суспільний поділ праці тільки започатковувався, відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли в різних груп людей унаслідок певного збігу обставин з'являлись надлишки окремих продуктів за нестачі інших, що і зумовило виникнення потреби в обміні. Такий обмін може бути виражений формулою: х товару А = у товару Б. Відповідна форма вартості товару А = у товару Б) отримала назву простої, одиничної, чи випадкової, де одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає тільки один інший товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості

Подальше поглиблення суспільного поділу праці, зокрема, по­ява спочатку ремісників, а потім і купців, сприяло розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного.

Його формулу можна виразити так: х товару А = у товару Б = z товару В = q товару Г = w товару Д. Отже, на відміну від простої форми вартості при її розгорнутій формі еквівалентами вартості окремого товару (товару А) в обміні виступає велика кількість інших товарів, а мінові пропорції вже отримують усталений характер, що пов'язано зі зростанням регулярності обміну.

Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають у еквівалентній формі вартості.

Саме тому в умовах подальшого поглиблення суспільного поділу праці відбувається поступове стихійне виділення із загальної маси товарів таких, які починають відігравати роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних народів була худоба, в інших — зерно, у третіх — хутро тощо. Однак сама поява такого товару, який виконував функції загального еквівалента, є ; закономірною. Вона свідчить про перехід від повної, чи розгорнутої, форми вартості до загальної, чи грошової.

Загальна, чи грошова, форма вартості — це така форма, за якої безлічі товарів, що перебувають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що перебуває в еквівалентній формі, внаслідок цього цей товар перетворюється у загальний еквівалент і набуває властивості загальної обмінюваності.

Формулу загальної, чи грошової, форми вартості можна виразити таким чином: х товару А; у товару Б; z товару В; q товару Г = w товару Д. Таким чином, загальна, чи грошова, форма вартості відрізняється від повної тим, що в ній замість численних еквівалентів з'являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а вже його обмінюють на потрібні їм продукти чи послуги.

Еволюція і типи грошей. Виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну. При цьому треба зауважити, що того товару, який стає ще і грішми, з'являється крім основної корисності (споживної вартості) як предмета побуту та споживання ще й додаткова корисність загального еквівалента.

На початкових етапах розвитку гроші були представлені певними споживчими продуктами, які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктів. Такі гроші за ознаками свого матеріального тіла отримали назву продуктових грошей.

Металеві гроші — це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу.

Історії відомі мідні, залізні, свинцеві, бронзові, олов'яні та інші металеві гроші. Тільки з IV—III ст. до н. е. функції грошей беруть на себе благородні метали — срібло та золото. При цьому протягом тривалого часу ці два метали використовувались як гроші паралельно. Через це система грошового обігу, яка базувалась на використанні як грошей двох різних металів, отри мала назву біметалічної.

Під впливом зростання обсягів капіталістичного товарного виробництва в Х1Х ст. у більшості країн роль грошей монопольно була закріплена за золотом, що означало встановлення золотого стандарту та перехід від біметалічної грошової системи до монометалічної.

Монометалічною називається така грошова система, в межах якої лише один певний .метал визнається за матеріальну основу грошей. Система організації металевого грошового обігу також постійно вдосконалювалась. Якщо на початкових етапах функціонування цих грошей в обігу були зливки (зливок — переплавлений у певну форму шматок металу), вага та проба яких іноді досить суттєво різнились (проба — вміст чистого металу у сплаві), то в подальшому їх замінила монета (певна кількість металу визначеної форми, ваги та проби з відповідним державним клеймом). Монета з'явилась як розвинута форма зливка і початково відрізнялась від нього лише зовнішньо.

Паперові гроші — це такі гроші, які є лише знаками вартості, виготовленими з паперу, і які заміщують в обігу певну кількість повноцінних грошей. Паперові гроші cпочатку випускалися державними казначействами у формі казначейських білетів для покриття дефіциту державного бюджету і були обов'язковими для приймання за всіма видами платежів відповідно до того номіналу, який на них зазначався.

Подальшим запереченням реального вартісного змісту повноцінних грошей є кредитні гроші. Кредитні гроші — це такі гроші, які являють собою боргові зобов'язання суб'єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу.

Першою формою кредитних грошей став вексель. Вексель — це торгове боргове зобов'язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк. Поява векселя зумовлена продажем товарів у кредит, коли покупець, не маючи в даний момент грошей, зобов'язується сплатити їх продавцю за отриманий від останнього товар тоді, коли гроші в нього з'являться.

Банкноти — боргове зобов'язання (вексель) банку. Банки, скуповуючи звичайні векселі, розраховувались за них своїми власними векселями. У цьому разі векселедавцем виступала не окрема особа, а банк, який був не тільки більш відомим, а й більш платоспроможним, ніж будь-який інший комерційний векселедавець, що давало змогу значно розширити сферу кредитних відносин.

Також досить значного поширення набули кредитні картки, що являють собою пластиковий носій, на якому записана в електронній формі інформація про розміри кредиту, що наданий власнику картки банком.

Починають широко застосовуватися також і дебетні картки. Вони не тільки виконують усі функції кредитних, але й дозволяють попередньо вносити гроші на рахунки своїх власників. Потрібно зазначити, що кредитні та дебетні картки є носіями електронної інформації, а тому нині все частіше говорять про появу електронних грошей, які, будучи одним з різновидів депозитних грошей, існують у вигляді електронного запису в пам'яті банківського комп'ютера.

Відповідно до розвитку грошової форми вартості можна виділити два найважливіших типи грошей: повноцінні та неповноцінні. Повноцінні гроші це ті, які є загальним еквівалентом завдяки витратам виробництва на виготовлення їх матеріалу на рівні номінального знака вартості, який на них позначений. До повноцінних належать продуктові та ті металеві гроші, які виготовлені з благородних металів. Неповноцінні гроші це ті, витрати на виготовлення яких є значно меншими ніж той номінальний знак вартості, який на них позначений. До них належать монети з недорогоцінних металів, паперові та всі види кредитних грошей.
6.2. Сутність і функції грошей

Люди завжди намагались зрозуміти природу грошей та описати їх властивості. Ці прагнення історично втілювались у різні теорії, що описували феномен грошей з різних боків. Так, металістична теорія ототожнювала гроші з благородними металами, приписуючи останнім властивість бути грішми від природи. Номіналістична теорія зводила гроші до умовних знаків, а державна розглядає їх як продукт творіння державної влади, установлений політичним законом платіжний засіб.

Оскільки гроші виникли внаслідок розвитку обміну товарів і є однією зі сторін обміну, то можна дійти висновку, що гроші самі є товаром, але товаром особливим, таким, який служить загальним еквівалентом вартості, її представником. Якщо виходити з цього, то можна розкрити і функції грошей, які є способами реалізації їх сутності.

Функції грошей. У літературі існують різні підходи до розгляду функцій грошей: міри вартості, засобу обігу, засобу утворення скарбів, засобу платежу і світових грошей. Отже, являючи собою еквівалент вартості, гроші тим самим виступають засобом виміру вартості іншого товару в обміні. Тому насамперед вони виконують функцію міри вартості. Її здійснення дістає прояв у категорії ціни як грошового вираження вартості товарів. А сама вартість, представлена у грошовій одиниці, виступає як масштаб для цін.

Проте гроші не просто вимірюють вартість, а представляють її в русі, переході від одного суб'єкта економічної діяльності до іншого, в оплаті товарів і послуг, у податкових платежах тощо, тобто є засобом платежу (засобом покриття певних зобов'язань). Платіжний засіб виступає таким відносно і продавця, і покупця. Але для останнього він є також купівельним засобом (засобом придбання необхідного товару). Функція купівельного та платіжного засобів інтегрується у функцію засобу обігу. Адже через ці функції товари приводяться в реальний рух.

До надзвичайно важливих функцій грошей належить також функція засобу збереження вартості. Хоча при цьому різні автори називають її по-різному — засіб утворення скарбів, засіб заощадження, засіб нагромадження. Але суть цієї функції одна й та сама — збереження у грошовій одиниці тієї купівельної сили, яка характеризує її як одиницю вартості, тоді коли гроші тимчасово випадають з обігу.

Ще одна функція грошей, яку вони починають виконувати, коли виходять на міжнародну арену. Це функція світових грошей. Проте вказану функцію світових грошей не можна поставити в один ряд з уже названими, оскільки вона виражає не способи реалізації сутності грошей, а сфери їх здійснення.

Сучасні функціональні форми грошей

Різні види грошових форм поєднуються у певні агрегати. Грошовий агрегат — це встановлене законодавством відповідно до принципу ліквідності специфічне групування грошових, форм. Під ліквідністю розуміється можливість використання певного активу в ролі засобу обігу (чи платежу) і одночасно його здатність зберігати свою вартість.

Грошові агрегати МО, МІ, М2, МЗ. Першим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат МО, який являє собою готівку чи гроші поза банками. Грошовий агрегат МО має найбільшу ліквідність. Його структурними елементами є:

монети, що їх карбують державні установи;

скарбничі білети, що є казначейськими зобов'язаннями, випуск яких пов'язаний з фінансуванням дефіциту державного бюджету (ця форма грошей нині в Україні не використовується);

банкноти, що являють собою різновид кредитних грошей, емісія яких здійснюється центральними банками (в Україні Національним банком). Банкнота має загальну оборотність і, як і монета, абсолютну ліквідність.

Другим групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат МІ. Його ще називають грошовою масою у вузькому розумінні. Функціональні форми грошей, що поєднані в агрегат МІ, використовуються переважно у функції засобу обігу. Структурними елементами грошового агрегату МІ є готівкові гроші (агрегат МО) та трансакційні депозити.

Трансакційні депозити — це вклади фізичних, та юридичних осіб у комерційні банки й ощадні установи, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів.

Наступним групуванням функціональних форм грошей є грошовий агрегат М2. Його називають грошовою масою в широкому розумінні. Функціональні форми грошей агрегату М2 використовуються не тільки як засіб обігу, але і як засіб нагромадження чи збереження купівельної спроможності. Його структурними елементами є грошовий агрегат МІ та строкові депозити, що отримали назву «майже грошей» або «грошових активів»

Ще нижча ліквідність у тих грошей, які клієнти зберігають на рахунках, відкритих для ведення банками довірчих операцій. Сукупність цих активів і грошового агрегату М2 становить грошовий агрегат МЗ.
6.3. Закони грошового обігу

Виконуючи функцію засобу обігу, гроші безперервно переміщуються від одного суб'єкта економіки до іншого. Процес руху грошей, що обслуговує реалізацію суспільного продукту, називається грошовим обігом. Між процесами реалізації суспільного продукту та грошовим обігом існує внутрішній зв'язок, який дістав назву законів грошового обігу. Цей закон визначає кількість грошей, необхідну для реалізації суспільного продукту за різних умов. Так, за умов нерозвинутості кредитних відносин сутність закону грошового обігу полягає в тому, що кількість грошей, які є в обігу, визначається сумою цін усіх товарів і послуг, що підлягають реалізації, поділеною на швидкість обігу грошової одиниці. Цей зв'язок можна виразити формулою: M V=P Q

де М кількість грошей або їх пропонування; Q — фізичний обсяг товарів і послуг; Р — середня ціна, за якою продається кожен товар; V — швидкість обсягу грошей протягом року.

К. Маркс, проаналізувавши вплив розвитку кредиту, дещо модифікував цю формулу, увівши в неї нові показники: К — сума цін товарів, проданих у кредит цього року; П — сума цьогорічних платежів за попередніми борговими зобов'язаннями; ВП — сума взаємопогашених платежів. У результаті формула набула вигляду: Кг = Т Ц – К + П – ВП /Со
6.4. Інфляція та її форми. Грошові реформи

Під купівельною спроможністю грошової одиниці надалі будемо розуміти ту масу товарів, яку можна придбати за цю грошову одиницю. Потрібно також за­значити, що в умовах зростання загального рівня цін купівельна спроможність кожної окремої грошової одиниці буде зменшуватись, тобто на кожну грошову одиницю можна буде придбати все менше товарів. Такий процес зменшення купівельної спроможності грошової одиниці дістав назву інфляції. Причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей в обігу перевищує потребу в них. Це й викликає зростання загального рівня цін. Провідним чинником інфляції є зростання грошової маси. Якщо ціни зростають темпом до 10% на рік, то такий стан визначають як повзучу інфляцію. За темпів зростання цін від 10 до 100% на рік говорять про галопуючу інфляцію. А коли темпи зростання цін перевищують 100% то йдеться про наявність гіперінфляції.

Отже, існує дві форми інфляції — відкрита та придушена. Відкритою називають інфляцію, якщо порушення законів грошового обігу (коли кількість неповноцінних грошей в обігу є надмірною порівняно з потребою в них) проявляється у підвищенні цін.

Придушеною називають інфляцію, якщо порушення законів грошового обігу (коли кількість неповноцінних грошей в обігу є надмірною порівняно з потребою в них) призводить до появи дефіциту товарів, а не до підвищення цін.

Забезпечення стабільності купівельної спроможності грошової одиниці та грошові реформи. В умовах інфляції гроші поступово припиняють виконувати таку свою функцію, як засіб збереження вартості. А це призводить до того, що їх все більш неохоче починають брати і в обмін на свій товар, намагаючись якомога швидше їх позбутись, і все менше роблять заощаджень у грошовій формі. Через це нормальне життя суспільства, в якому обмін уже став нормою, починає порушуватись, що викликає потребу в стабілізації купівельної спроможності грошової одиниці. До цієї мети йдуть кількома шляхами. Перший — обмеження емісії грошей (емісія — це випуск в обіг додаткової кількості грошей). Крім того, можуть здійснюватися заходи щодо стимулювання зростання суспільного продукту.

Одним із засобів відновлення довіри до національної грошової одиниці є грошові реформи. Вони крім усього іншого можуть допомогти й у вирішенні завдання щодо зменшення вже наявної в обігу грошової маси. Грошова реформа — це перебудова державою наявної в країні грошової системи. Розрізняють три основних види грошових реформ: формальну, деномінаційну та конфіскаційну. Формальна грошова реформа зводиться до впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Деномінаційна полягає в тому, що разом зі зміною зразка купюри відбувається зміна існуючого масштабу цін (зменшення кількості нулів на купюрах). Конфіскаційна грошова реформа полягає в безоплатному вилученні державою частини грошей суб'єктів економіки.




<< предыдущая страница   следующая страница >>