asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 8 9 10 11 12
ТЕМА 26. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН
26.1. Світогосподарські зв'язки та їх форми

Взаємодія національних економік відбувається через міжнародні економічні відносини, які являють собою систему економічних зв'язків з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання, що вийш­ли за межі національних господарств. Розвиток міжнародних економічних відносин базується на міжнародному поділі праці.

Міжнародні економічні відносини, в основному торговельні, існували ще до виникнення світового господарства, але мали міждержавний, вузькорегіональний характер (наприклад, Європа— Близький Схід, Європа — Північна Африка). З виникненням і розвитком світового господарства міжнародні економічні відносини розширюють і поглиблюють сферу свого існування, набувають глобального характеру, стають самостійним явищем, що підпорядковується власним законам.

Традиційно в окрему форму міжнародних економічних відносин виділяють історично перший тип світогосподарських зв'язків — міжнародну (світову) торгівлю товарами та послугами. Переміщення факторів виробництва лежить в основі таких форм міжнародних економічних відносин, як міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародна торгівля знаннями (міжнародна передача технології). В окрему форму слід виділити міжнародні валютні відносини, хоча вони і є похідними від міжнародної торгівлі і руху факторів виробництва, але набули самостійності у світовому господарстві.

Основною рисою сучасної епохи стає не протистояння, а тенденція до співробітництва та взаєморозуміння. Можна говорити про процеси конвергенції моделей національних економік, економічних і соціальних цінностей і стосунків, про зближення економічних рівнів розвитку різних країн.
26.2. Міжнародна торгівля та її економічні основи

Традиційною і найбільш розвинутою формою міжнародних економічних відносин є світова торгівля. Вона являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу, іншими словами — це форма міжнародних економічних відносин, яка передбачає переміщення товарів і послуг за межі державних кордонів.

Міжнародна торгівля посідає особливе місце в складній системі світогосподарських зв'язків. І хоча в сучасних умовах як головну форму міжнародних економічних відносин її відтиснуло міжнародне інвестування, все-таки міжнародна торгівля за своїми масштабами і функціями зберігає винятково важливе значення.

Міжнародна торгівля є важливим стимулом розвитку та підвищення ефективності виробництва кожної країни. Це обумовлюється тим, що вона є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва.

Міжнародна торгівля складається із двох зустрічних потоків товарів — експорту та імпорту. Експорт — продаж товарів, що передбачає їх вивіз за кордон. Імпорт — купівля товарів, що передбачає їх ввіз із-за кордону. Загальна сума експорту та імпорту становить зовнішньоторговельний оборот.

Торговельне сальдо —різниця вартісних обсягів експорту та імпорту. Розрізняють позитивне і від'ємне торговельне сальдо. Якщо вартість вивезених товарів перевищує вартість увезених, сальдо вважається позитивним (активним), за зворотного співвідношення — від'ємним (пасивним). Пасивне сальдо торговельного балансу негативно позначається на економічному стані країни та її зовнішньоекономічних позиціях. Для його покриття країна повинна виплатити іншим країнам відповідні грошові кошти готівкою (золотом або конвертованою валютою) чи отримати кредит від країн-постачальників або інших банківських установ.

Товарна структура міжнародної торгівлі являє собою торгівлю товарами і торгівлю послугами. У свою чергу торгівля товарами поділяється на торгівлю продовольством, сировиною, мінеральним паливом, продукцією переробної промисловості. Другою тенденцією у розвитку товарної структури міжнародної торгівлі є те, що одним з найбільш швидко зростаючих секторів світового ринку є ринок послуг. Торгівля послугами розвивається більш швидкими темпами, ніж зовнішня торгівля в цілому.

Основні види міжнародної торгівлі. Основними видами міжнародної торгівлі є: традиційна торгівля, торгівля продукцією в рамках кооперації, зустрічна торгівля.

Традиційна торгівля — це торгівля між суб'єктами різних національних економік за традиційними правилами, тобто за формулою: товар—гроші (залежно від попиту і пропонування).

Торгівля продукцією в рамках кооперації — це спосіб реалізації продукції між суб'єктами міжнародної виробничої кооперації, котра здійснюється, як правило, за трансфертними цінами в пільговому режимі.

Зустрічна торгівля — це сукупність міжнародних торговельних угод, за укладання яких закупівля продукції супроводжується зворотним постачанням товарів з метою досягнення балансу експортно-імпортних операцій.

Історично склались два протилежних види торгівельної політики: протекціонізм і вільна торгівля.

Протекціонізм — це політика обмеження імпорту, що проводиться з метою захисту національної економіки, стимулює розвиток вітчизняного виробництва. Інструменти політики протекціонізму поділяються на тарифні та нетарифні. Тарифні заходи пов'язані з митом, митними зборами та податками, а нетарифні —з ліцензуванням і квотуванням експортно-імпортної діяльності.

Свобода торгівлі — це зовнішньоторговельна політика, яка не обмежується жодними протекціоністськими бар'єрами. За її проведення держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю і дозволяє їй розвиватися під впливом попиту та пропонування.

Проте в економічній дійсності абсолютно вільної торгівлі не існувало ніколи. Основною ж тенденцією розвитку світової торгівлі на сучасному етапі є її лібералізація. Одночасно зростають і протекціоністські тенденції на рівні економічних угрупо­вань, торговельно-економічних блоків.

26.3. Сутність і форми міжнародного руху капіталу

Міжнародний рух капіталу визначається як переміщення капіталів між країнами в пошуках вигіднішої сфери їх використання. Відповідно міжнародні фінансово-кредитні відносини являють собою відносини, що виникають між суб'єктами світового господарства з приводу переміщень з одних країн в інші вартостей у товарній або грошовій формі з метою отримання їх власниками прибутків.

Вивіз капіталу вигідний не лише його експортеру, а й приймаючій країні. Іноземні інвестиції сприяють розширенню виробництва, збільшенню кількості робочих місць, розвитку сфери послуг, отриманню нових технологій, зростанню продуктивності та технічному оновленню підприємств. Вивіз капіталу здійснюється у трьох основних формах: експорт підприємницького капіталу, експорт позичкового капіталу, міжнародна економічна допомога.

Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення (інвестування) в промислові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання частини їх акцій. Підприємницький капітал вивозиться у двох формах: прямі та портфельні інвестшіії. У першому випадку експортер капіталу є повним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій, у другому — придбані експортером акції іноземного підприємства не забезпечують повного контролю над ним.

Позичковий капітал експортується у вигляді грошових кредитів уряду одної країни іншій на платній основі під відсоток.

Міжнародна економічна допомога виступає у вигляді грантів, субсидій для отримання безоплатних консультацій та інженерної допомоги, поставки обладнання, стажування і навчання за кордоном.

Світовий ринок позичкових капіталів умовно поділяють на світовий грошовий ринок і світовий ринок капіталів.

26.4. Міжнародні валютно-фінансові відносини

Міжнародні валютні відносини як форма міжнародних економічних відносин являють собою систему відносин, пов'язаних з функціонуванням грошей як світових грошей. Саме валюти як грошові одиниці окремих країн виступають у ролі об'єктів даних відносин. Вони обслуговують зовнішню торгівлю і послуги, міграцію капіталу, надання позик і субсидій, науково-технічний обмін, туризм, державні і приватні грошові перекази.

З'єднуючою ланкою між національними валютними системами виступають валютний паритет і валютний курс. Валютний паритет — це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо, а валютний курсце ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни. Валютні паритети лежать в основі валютних курсів, але останні можуть не збігатися з паритетом.

Здатність валюти обмінюватись на інші валюти є конвертованість. Конвертована валюта —це національна грошова одиниця, що має здатність вільно (через купівлю-продаж) обмінюватись на іноземні валюти, виконувати функції світових грошей, тобто) вільно використовуватись у міжнародному платіжному обігу для здійснення міжнародних розрахунків.

Розрізняють дві основних форми конвертованості валюти:

- вільна, або повністю конвертована, - частково конвертована.

Часткова конвертованість валюти означає допущення лише зовнішньої конвертованості, тобто вільне використання валюти лише іноземними особами, і лише в поточних, а інколи лише в зовнішньоторговельних розрахунках.

Міжнародна валютна система та етапи її розвитку. Міжнародна валютна система — це форма організації валютних відносин у межах світового господарства. Світова валютна система -Паризька (1867 р.)стихійно склалася в XIX ст. у вигляді так званого золотого стандарту. Він передбачав золото в ролі світових грошей і конвертованість кожної валюти в золото. Як різновид золотого стандарту можна розглядати систему золотодевізного стандарту, яка стала результатом рішень Генуезької конференції (1922 р.). Дана система передбачала обмін провідних валют на золото за фіксованими співвідношеннями.

Офіційно золотодевізний стандарт протримався до 1944р., а фактично обмін валют на золото було припинено в 1930-х рр. Нові положення щодо формування і функціонування світової валютної система були закріплені на Бреттон-Вудській конференції у 1944р. Ця валютна система отримала назву золотодоларового стандарту, тому що світовими грошима вважалися золото і долар, а міждержавне регулювання здійснювалось головним чином через Міжнародний валютний фонд (МВФ).

Становлення національних економік, зокрема, посилення економічної могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи, нереальність офіційної ціни золота, наростання дефіциту державного бюджету США призвело до розвалу системи золотодоларового стандарту на початку 1970-х рр. У 1976 р. у Кінгстоні (о.Ямайка) члени МВФ оголосили про перехід до якісно нової Ямайської валютної системи. В її основу покладено такі основні принципи:

• перехід до системи плаваючих курсів. Коливання курсу обумовлені двома основними факторами: купівельною спроможністю валют на внутрішніх ринках країн, співвідношенням попиту та пропонування національних валют на міжнародних ринках;

• золото вже не виконує роль світових грошей, воно переходить до національних валют разом з інтернаціональними розрахунковими грошима — спеціальними правами запозичення (СПЗ);

• юридичне закріплено процес демонетизації золота: скасовано офіційну ціну на золото та фіксацію золотого вмісту національних валют (золотих паритетів).

По типу світової у Європі створено регіональну валютну систему, що діє з 1979 р. і є результатом та водночас одним із важливих інструментів європейської інтеграції. Найважливішим результатом цього процесу став перехід до єдиної валюти в межах ЄС — євро, яка, на думку спеціалістів, має всі шанси бути однією з наймогутніших у світі.

Платіжний баланс. Ключовим поняттям міжнародної економіки є платіжний баланс, який систематизує і дозволяє аналізувати взаємовідносини країни із зовнішнім світом. Практично лише на основі вивчення платіжного балансу уряд у змозі зрозуміти макроекономічні проблеми, що стоять перед ним, не тільки з точки зору своїх суто національних інтересів, але і з точки зору численних зв'язків країни зі світовою економікою в цілому.

Платіжний баланс — це статистичний звіт, в якому в систематизованій формі наводяться сумарні дані про зовнішньоекономічні операції даної країни з іншими країнами світу за певний період часу.

На максимально можливому рівні узагальнення платіжний баланс складається з двох частин: перша — потоки реальних ресурсів — експорту та імпорту товарів і послуг; друга — потоки фінансових ресурсів, що є оплатою за придбання кредитів або платежем за інвестиції. Зрештою в платіжному балансі відображується стан національної економіки та її місце у системі світогосподарських зв'язків. Така інформація необхідна для вибору та формування грошової, податкової та валютної політики уряду.
26.5. Міжнародна трудова міграція

Важливою частиною процесу інтернаціоналізації міжнародного господарського життя у другій половинні XX ст. стала міжнародна міграція робочої сили. Міжнародна трудова міграція — це форма міжнародних економічних відносин, яка полягає у переливанні трудових ресурсів з одних країн в інші і виражає процес перерозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства. Вона виникає спочатку як стихійне явище, але поступово держава охоплює її своїм регулюванням.

Причинами міграції робочої сили є фактори як економічного так і неекономічного характеру. До причин неекономічного типу відносять: політичні, національні, релігійні, расові, сімейні. Економічні причини пов'язані з відмінностями економічного рівня розвитку окремих країн, зокрема: низький рівень життя, масове безробіття, рівень заробітної плати.

Міжнародне науково-технічне співробітництво. Важливішу роль у світогосподарських зв'язках відіграє обмін продукцією науково-технічної сфери. Міжнародне науково-технічне співробітництво — це форма міжнародних економічних відносин, що являє собою систему еко­номічних зв'язків у сфері науки, техніки, виробництва. Структура міжнародного науково-технічного співробітництва включає:

• створення координаційних міжнародних програм спільних наукових і технічних досліджень;

• міжнародне ліцензування, обмін науково-технічними документами, патентами, ліцензіями;

• міжнародний інжиніринг, співробітництво з приводу проведення і складання проектів, консультації при їх виконанні;

• співробітництво в підготовці наукових та інженерно-технічних кадрів;

• проведення міжнародних наукових конференцій, симпозіумів;

• розробка науково-технічних прогнозів.

ТЕМА 27. ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ

27.1. Причини виникнення, сутність і класифікація глобальних проблем

Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток людства в останній чверті XX ст. відбувається під знаком глобалізації. Зростають міжнародна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків і ринків робочої сили, відчутно зросла роль ТНК у світогосподарських процесах, загострилася глобальна конкуренція, з'явилися системи глобального менеджменту.

Глобалізація світової економіки — це складна, багатоаспектна проблема, за якою приховується безліч явищ та процесів, що відбуваються одночасно, а також проблем, котрі зачіпають усе людство і які прийнято називати глобальними проблемами сучасності.

В умовах інтернаціоналізації виробництва економічний і соціальний прогрес все більшою мірою залежить від глобальних проблем. Виникнення цих проблем — очевидний прояв глобалізації світового господарства, що проходить у конфліктній, проблемній, суперечливій формі.

Глобальні проблеми — це всезагальні проблеми, що відзначаються загальнопланетарним за своїми масштабами і значенням характером, пов'язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу життю для всього людства і можуть бути вирішенні спільними діями всіх країн світу.

Серед глобальних проблем найчастіше фігурують проблеми миру та роззброєння, екологічна, демографічна, енергетична, сировинна, продовольча, подолання бідності та відсталості. У міру розвитку людської цивілізації можуть виникати і вже виникають нові глобальні проблеми. Так, до групи глобальних стали відносити проблему освоєння та використання ресурсів Світового океану, освоєння та використання космосу. Дослідження цих проблем дозволяє помітити, що вони тісно взаємопов'язані, зокрема енергетична та сировинна проблеми співвідносяться з екологічною, екологічна з демографічною, демографічна з продовольчою.

Класифікація глобальних проблем. За походженням, характером і способам вирішення глобальні проблеми класифікуються на такі три групи.

До першої групи належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії природи і суспільства (надійне забезпечення людства сировиною, енергією, продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища, освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором).

Друга група — це проблеми соціально-економічних і воєнно-політичних відносин, а саме:

відносини між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються; відносини між розвинутими країнами і постсоціалістичними країнами та державами різних соціально-економічних устроїв; подолання економічної відсталості багатьох країн; проблеми роззброєння і збереження миру; локальні, регіональні та міжнародні кризи.

Третя група охоплює проблеми, пов'язані з розвитком людини, забезпеченням її майбутнього, зростанням народонаселення, боротьбою із зубожінням, голодом, хворобами, наркоманією.
27.2. Глобальні проблеми і шляхи їх розв'язання людством

Загострення загальних для всього суспільства глобальних проблем посилює необхідність узгоджених дій з їх розв'язання, спільної розробки оптимальних варіантів розвитку. Світова спільнота може протистояти цьому лише об'єднавши зусилля та ресурси, оскільки вирішення глобальних проблем потребує величезних витрат.

Шляхи розв'язання глобальних проблем людством. Тенденція до зростання ресурсів, що відволікаються на військові потреби, веде до загострення економічних і соціальних проблем у багатьох країнах, негативно впливає на розвиток цивільного виробництва і рівень життя народів. А потреби вирішення глобальних проблем постійно і гостро вимагають змін на користь цивільних потреб національних пропорцій між ресурсами, що йдуть на воєнні і мирні цілі, тобто демілітаризування економіки.

Демілітаризація економіки країни — це роззброєння і ліквідація оборонних галузей виробництва. Оскільки мілітаризовані галузі становлять воєнно-промисловий комплекс країни, то демілітаризація ВПК передбачає конверсію підприємств, що працюють на оборону. Конверсія — це зміна пропорцій розподілу фінансових, людських і матеріальних ресурсів між цивільною і воєнною сферою, переобладнання воєнного виробництва та інших видів військової діяльності на мирні цілі. За оцінками експертів, початкові витрати на конверсію перевищують витрати на гонку озброєнь. .

Складний комплекс проблем виникає на стику взаємовідносин суспільства, людини і природи. Глобальні проблеми суттєво впливають на структуру і механізм суспільного відтворення і формують якісно новий еколого-економічний тип відтворення; впливають на біологічні і соціальні аспекти відтворення не тільки робочої сили, але й людської популяції взагалі.

Однією з таких проблем є ліквідація зубожіння, голоду, хвороб, безробіття і неграмотності, які охоплюють великі зони сучасного світу. Зараз у світі більше голодуючих, ніж будь-коли в історії людства. Бідність і відсталість характерні перш за все для країн слаборозвинених. Тому дану глобальну проблему часто називають проблемою подолання відсталості країн, що розвиваються. Проблема рідкості ресурсів і зон зубожіння набирають загальносвітового характеру.

До глобальних проблем слід віднести проблему охорони здоров'я. Становлення і розвиток системи світового господарства, на жаль, сприяє розповсюдженню страшних епідемій (у масштабі окремої країни) і пандемій (у світовому масштабі). Боротьба проти них на національному рівні виявляється малоефективною. Потрібні узгоджені міжнародні дії щодо охорони здоров'я населення.

На рубежі XXI ст. загострюється екологічна проблема. Вона зачіпає основи існування людської цивілізації; забруднення навколишнього середовища сьогодні досягло загрозливих масшта­бів. Характеризуючи загальний стан навколишнього середовища, учені різних країн, як правило, використовують такі визначення, як «деградація глобальної екологічної системи», «руйнування природних систем життєзабезпечення» і т.п. Багато з них заявляє про наростаючу глобальну екологічну кризу, яка в окремих регіонах уже набула досить відчутних форм.

Як і раніше, гостро стоїть проблема забезпечення людства сировиною та енергією. Як передбачав на початку XX ст. академік В. І. Вернадський, антропогенні фактори (викликані діяльністю людини) призвели до виникнення економічних меж зростання. Економічний розвиток більше не може базуватися на зростаючих обсягах використання сировини і енергії. Це веде до надвеликого навантаження на природні ресурси, які обмежені. По суті глобальна енергосировинна проблема являє собою дві досить близькі за характером походження проблеми — енергетичну та сировинну.

Ці глобальні проблеми постачання сировини і палива є надто гострими для України, особливо щодо постачання нафти, газу, вугілля, деревини, кольорових металів.

Останнім часом набула глобальності проблема освоєння Світового океану і космосу. Світовий океан займає 71 % площі Землі. Відношення обсягу океанської пели (товщина води як середовище життя організмів) до обсягу тих шарів атмосфери, де можливе життя, становить 183: 1. Рослини моря дають 70 % річного виробництва кисню на нашій планеті. Проблема вивчення та освоєння Світового океану є комплексною, оскільки, по-перше, Світовий океан є одним з регуляторів умов життя на планеті; по-друге, він є «світовою фабрикою» погоди; по-третє, служить одним із джерел, що допомагають вирішити продовольчу проблему (риба, тварини, водорості); по-четверте, на дні океану зосереджені ще маловивчені запаси корисних копалин, які багаторазово перевищують за обсягом уже розвідані; по-п'яте, у самій океанічній воді розчинені практично всі відомі елементи таблиці Менделєєва; по-шосте, вагомим є транспортне значення світового океану (морське судноплавство забезпечує транспортними послугами переважну частину світових зовнішньоекономічних зв'язків).

Особливу роль у подальшому розвитку продуктивних сил людства має освоєння космічного простору. Космонавтика визначає рівень науково-технічного розвитку країни. Водночас вона відкриває широкі можливості для вирішення таких завдань, які мають глобальне значення:

- розвиток внутрішніх і міжнародних систем зв'язку;

-довгострокове прогнозування погоди;

- навігація морського і повітряного транспорту;

- розвиток і вдосконалення таких галузей, як машинобудування, електроніка, обчислювальна техніка, енергетика, нові види матеріалів.

Серед проблем, що тільки народжуються, спеціалісти частіше називають вивчення будови Землі, управління погодою і кліматом. Особливу тривогу в останній час викликають зростаюча організована злочинність, міжнародний тероризм, наркоманія, порушення громадянських прав людини.

Ці нові проблеми ще не отримали офіційного статусу глобальних, але є надто серйозними і навіть небезпечними для розвитку людства.
Література

1. Основна література


    1. А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.І. Галкін. Основи економічних знань: Навч. посібник ­– К. : Вища школа, 1998.- 544 с.

    2. Г. І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В. С. Медвєдєв. Політична економія : Підручник. – К.: Ніка – Центр Ельга, 2000. – 527 с.

    3. Общая экономическая теория (политэкономия). Под.ред. Видяпина В.И., Журавлевой Г.П.- М.,1995.

    4. Основи економічної теорії. /За ред. С.В. Мочерного.- Тернопіль:Тарнекс,1993.

    5. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. За ред. Г.Климка, В.Нестеренка. - К.,1997.

    6. Основы економической теории: политэкономический аспект: Учебник / Отв. ред. Г.Н. Климко.- 3-е изд., перераб. и доп. – К.: Знания-Прес, 2001.-646 с.

    7. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, ВС. Савчук, О.О. Бєляєв та інш. – К.: КНЕУ, 2001. – 508 с.






<< предыдущая страница   следующая страница >>