asyan.org
добавить свой файл
1
Реферат скачан с сайта allreferat.wow.ua


Мартин Иден как автобиографический роман (Твір Джека Лондона "Мартін Іден" як роман-автобіографія)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова Факультет іноземної філілогії Кафедра російської та зарубіжної літератури Курсова робота з зарубіжної літератури на тему: “Твір Джека Лондона «Мартін Іден» як роман-автобіографія” студента 5 курсу 51 групи заочного відділення факультета іноземної філології Науковий керівник – доц. Корнієнко О.О. Київ - 2004 План Вступ 3 1.Основні віхи життєвого шляху Джека Лондона 6 2. «Мартін Іден» як автобіографічний роман Джека Лондона 10 3. У чому ж трагедія Мартіна Ідена? 22 Висновки 29 Список використаної літератури 32 Вступ З кожної книги, від кожного письменника ми беремо щось у житті. Ікожен справді великий письменник дарує читачеві щось своє. Найчастіше вонозаховане у його головній книзі. Головною книгою видатного американськогописьменника Джека Лондона є роман «Мартін Іден». За формою це - роман,герой якого – робітник та моряк має хист письменника. В творі розкритийпроцес художньої творчості. Кажуть, що життя письменника – в його книгах.Щодо Джека Лондона це речення безумовно справедливе. В кожному творівидатного американського письменника постає могутня постать автора – мибачимо людину надзвичайної енергії, виняткової сили волі,цілеспрямованості, наполегливості в досягненні мети. Майже з кожноїсторінки романів постає особистий досвід письменника, картини, бачені ним,події, ним пережиті.Певна річ, це не означає, що Джек Лондон простопереносив на папір свої думки, події власного життя. Ні, відштовхуючись відних, письменник створював узагальнюючі правдиві картини, що виходять далекоза межі його особистого життєвого досвіду. Багато хто з читачів роману та його критиків не зуміли зрозумітисправжній смисл твору. У своїй статті «Про письменницьку філософію життя»Д. Лондон так говорить про працю письменника: ««Вы должны научиться спониманием всматриваться в лицо жизни. Чтобы постичь характер и фазы тогоили иного движения, вы должны познать мотивы, которые движут личностью имассой, которые порождают и приводят в действие великие идеи, ведут нависелицу Джона Брауна... Писатель должен держать руку на пульсе жизни, ижизнь даст ему его собственную рабочую философию, при помощи которой он всвою очередь станет оценивать, взвешивать, сопоставлять и объяснять миружизнь»(11,С.287). Джек Лондон не розумів чому багато критиків бачили у йогогероєві соціаліста. Адже у романі сказано, що Мартін не вірить усоціалізм, а вірить у теорію англійського філософа Спенсера – виживе той,хто сильніше та у ніцшеанство. Мартін – яскравий індивідуаліст, і саме цепризвело його до загибелі. Проблему автобіографічності роману досліджувалобагато літературознавців, зокрема, І.Антропова, В.Биков, Т.Денисова, В.Бурбан та інші. Якщо переглянути їх статті, то стає зрозумілим, щооднозначного висновку про роман вони все ж таки не дійшли. З одного бокуголовний герой роману та його автор мають багато чого спільного, а з іншого– Мартін не витримав тягаря свого таланту та своєї загубленості на межідвох світів – буржуазного та робітничого, в той час як Джек Лондон ані нахвилину не переставав нести свій власний тягар письменника на межі тихсамих світів. Серед усіх літературних статей, які існують на цей час, дуже малотворів, надрукованих пізніше 1980-х років. В основному зустрічаються статтіросійських авторів. В Україні ця проблема практично зовсім не розроблена.Проблема автобіографічності роману «Мартін Іден» висвітлена на наш погляднедостатньо, чим і зумовлюється актуальність теми наведеної курсовоїроботи. Згідно усього вищезазначеного виокремлюються такі основні завданняданої курсової роботи: . розглянути основні критичні статті літературознавців з даного питання; . вивчити біографію письменника Дж.Лондона та порівняти основні її факти з основними подіями у житті Мартіна Ідена; . простежити, що є спільного та відмінного у реальному житті автора та у літературному житті його героя; . проаналізувати роман Джека Лондона «Мартін Іден» з точки зору його автобіографічності; Метою цієї курсової роботи є грунтовний аналіз роману Джека Лондона «Мартін Іден» з точки зору автобіографічності цього літературного твору та розгляд головного героя роману як створеного автором за власною подобою. 1.Основні віхи життєвого шляху Джека Лондона Джек Лондон прожив недовгі життєві гони – лише сорок років. Алевсього, що він пережив, через що пройшов та про що написав, вистачило б на добрий десяток енегрійних людей. Він завжди ішов непроторенним шляхом,був невтомним шукачем. Як зазначає один з його товаришів:«Він був одержимийпрагненням до правди, до релігії, до економіки, до всього на світі вінпідходив з однією міркою. «Що таке правда?»В голові його народжувалисявеликі ідеї»(10, С.6). Життєвий гарт, незламність духу Джек Лондон здобувще в дитинстві. 12 січня 1876 року у Сан-Франціско народився майбутнійвеликий письменник - Джек. Ріс у бідності. Його батько У.Х.Чейні залишивдружину до народження дитини. Мати Джека, Флора Уеллман, була жінкоюневрівноважною, жила різними проектами – захоплювалась то спіритизмом, топублічними лекціями, то музикою. Син її ріс майже без материнської уваги.Батька Джекові замінив вітчим – Джон Лондон, який і дав хлопцеві своєпрізвище. Хлопцеві змалку довелося працювати.Він продавав газети, працювавна консервній фабриці, перебивався на випадкових роботах. Підлітком Джекстав «устричним піратом» - він добуває забороненим чином устриці і продаєїх. Невдовзі переходить у рибальський патруль і вже ловить тих браконґєрів,до яких учора належав сам.Потім він стає матросом шхуни, яка полювала накотиків у Японії. Учитися йому не пощастило: короткочасне пребування упочатковій школі у дитячі роки – от і все навчання. І у девґятнадцятьроків він вступає до середньої Оклендської школи, - у той час він заробляєна хліб тим, що прибирає приміщення тієї ж таки школи. Він пише і йоготвори друкуються в шкільному журналі «Егіда». У 1898 році Джек Лондонскладає іспити до Каліфорнійського університету, але після першого семеструзалишає навчання. На Клондайку знайдено золото,і Джек Лондон вирушає доАляски з надією розбагатіти, щоб присвятити себе творчій праці –зайнятися літературою. Джек захворів на цингу і через два роки повертаєтьсядодому не розбагатівшим щасливцем, а знесиленим бродягою. Але він все однопродовжує писати – пише про те, що пережив і побачив. Він створює чималопівнічних оповідань, які друкуються у різних журналах, зокрема у«Трансконтинентальному місячнику». 1900 виходить у світ перша збірка творівписьменника. Лондона цікавить життя у всіх його проявах. Він вирушає доАнглії у 1902 році, декілька тижнів живе у лондонських нетрях і потім пишенариси про їхніх мешканців... Зрештою Джек Лондон стає відомимписьменником. Навесні 1907 року письменник вирушає у довколосвітню подорожна своїй яхті «Снарк». І хоча він не зумів здійснити свій намір в повніймірі (перешкодила хвороба), але подорож тривала понад два роки і далаписьменникові чимало вражень. Перебуваючи на «Снарку»,письменник створюєпрацю свого життя – роман «Мартін Іден». З біографії Дж.Лондона бачимо, що він пережив почуття юнацькогопалкого кохання до дівчини. Ще юнаком, навчаючись у Оклендській середнійшколі, Джек Лондон часто бував у «дискусійному клубі», на зборах міськоїінтелігенції. Саме тут він познайомився зі своїм розумним, освіченимровесником – Едвардом Епплгартом, а через нього – з його сестрою Мейбл.Невдовзі вона цілком заволоділа його серцем.Їй також подобався Джек Лондон,і вона бажала, щоб він якнайшвидше зайняв стійке становище у суспільстві таобійняв яку-небудь посаду, хоча б листоноші. Думки ж юного Лондона булизайняті зовсім іншим: і вдень, і вночі він творив свої перші розповіді іна останні гроші розсилав їх до редакцій різноманітних літературнихжурналів. Нарешті, його оповідання вийшли друком, і він одержав свійперший гонорар — сім з половиною доларів за оповідання. Щасливий через опубліковані оповідання і натхненний перспективами, щовідкриваються перед ним, Джек, захлинаючись від радощів, розповів Мейбл провсе, додавши на закінчення, що він відмовився від посади листоноші, якуйому пропонували. Мейбл стримано вислухала розповідь Джека Лондона ітільки спитала його, скільки йому платять за оповідання. Почувши увідповідь точну цифру — сім з половиною доларів, вона розридалася - яклистоноша він заробляв би більше. Такою прикрістю і закінчився перший романЛондона з дівчиною його мрії. Після виходу друком його творів письменник багато мандрував. Але уйого творчості стає все менше і менше реалістичних мотивів. Добившисьуспіху на літературному полі Лондон стає власником величезної садиби,заводить господарство. І пише він тепер задля того, щоб збільшити красу,яка йому належить, тобто вдосконалити свою садибу. Зрештою Джек втрачаєсмак до літературної діяльності. І зрештою втрачає волю, любов до життя,набуває байдужості...22 листопада 1916 року Джек Лондон помирає. Його творчий доробок просто величезний – на 1915 рік Джека Лондона закількістю видань перевищували тільки В.Шекспір, Л.Толстой, Г.-К. Андерсен. 2. «Мартін Іден» як автобіографічний роман Джека Лондона Звернувшись до твору «Мартін Іден», ми можемо побачити якрозпочиналося життя його героя. Отже, в місті Сан – Франціско жив простий,грубуватий хлопець, герой роману, Мартін Іден. Він зостався сиротою і собіна життя заробляв важкою працею моряка.«Хлопець рушив за своїм супутником,перевалюючись і мимоволі розставляючи ноги, наче рівна підлога під нимпідіймалася й опадала в такт морським хвилям».(10,С.21) Він добре пізнавпохмурі нетрі. Джек Лондон народився у тому ж самому місті. Роман Джека Лондона «Мартін Іден» (1908) починається з опису першоговізиту головного героя до респектабельного буржуазного будинку Морзів, девін познайомився із сестрою студента, також студенткою університету Рут. Випадково життя Мартіна змінилося. На паромі він заступився застудента Артура Морза, якого хотіла побити група хлопців напідпитку. Усе бна цьому і закінчилося, але врятований студент на подяку запросив до себедодому на обід Мартіна. Рут – це бліде і тендітне створіння з великими натхненними очима йрозкішним золотавим волоссям, і з першої ж хвилини справила незабутнєвраження на Мартіна, і не тільки своєю зовнішністю, але й гарним знаннямпоезії, умінням легко і вільно викладати свої думки, зі знанням справиговорити про мистецтво і літературу. Вона здалася йому блідо-золотоюквіткою на тоненькому стебельці. Він порівнює її з божеством, усвідомлює їїдуховну чистоту. Одразу ж пригадавши усіх жінок, яких він знав, тапорівнявши Рут з тими жінками він усвідомив її винятковість. Її гра нароялі приголомшила Мартіна. Знайомство з Рут і всім сімейством Морзівперевернуло життя Мартіна Ідена. Він зрозумів, що кохає її, і що за всежиття нічого так сильно не прагнув, як прагнув Рут. «Жінка – правду сказати, німфа, хмарка ефірна, рада себе віддати, наче ягня офірне, справжньому чоловіку, мурові кам'яному, щоби служити довіку тільки йому одному».(23,С.74) Звернувшись до біографії Дж.Лондона бачимо, що він переживав таке жсаме почуття до дівчини, як і Мартін. На зборах міської інтелігенції вінпознайомився зі своїм ровесником – Едвардом Епплгартом, а через нього – зйого сестрою Мейбл. То була тендітна вродлива дівчина, зовсім не схожа натих дівчат, яких досі зустрічав Джек. Невдовзі він до нестями закохався уМейбл. Точнісінько так само,як і його герой, Мартін Іден. Це перше кохання Джека було майже безнадійне, бо хто ж він, матрос,без освіти і культури, проти неї – вишуканої панянки з буржуазної сімґї? Апроте юнак намагається досягти своєї мети. Він з величезною жадобоюнакидається на літературу, вчить економіку, філософію, природознавство.Намагається вдосконалити культуру своєї мови. І пише, пише... Адже він вжестільки бачив і стільки пізнав у цьому житті. Він урізає свій сон до шести,пґяти і навіть чотирьох годин на добу. Але чотири години сну – замало. Вінспить по пґять годин на добу, а решту часу віддає праці. Він працює по 18 –20 годин на добу, виконуючи собою ж придуману норму – 1000 слів на день.Він сам вивчив себе на письменника. Дія роману «Мартін Іден» розкривається через любов Мартіна до Рут,їхні відносини та завзяті заняття Мартіна самоосвітою, а також черезборотьбу Ідена за місце у суспільстві, за те, щоб це суспільство призналойого як письменника. Чистота Рут, як тілесна так і духовна, викликала уМартінові непереможну жагу до охайності.Глибока, вразлива натура Мартінасаме в образі вихованої, красивої й одухотвореної Рут побачила те, зарадичого варто жити, чого варто домагатися, через що варто боротися і зарадичого варто вмерти....Вона окрилила його уяву, і величезні яскраві полотнавиникали перед ним, і на них роїлися таємничі, романтичні образи, сценилюбові і героїчних подвигів в ім'я коханої жінки. І крізь ці трепетнібачення, як чудовий міраж, він бачив Рут, яка говорила йому про мистецтвоі літературу. Він поглинав книжки за книжками, творив оповідання, кожнахвилина його життя була наповнена працею, йому здавалися важкимипятигодинні перерви без активності. Він розумів, що Рут живе в іншому світіі намагався за будь-яку ціну досягти цього світу. І хоча він прагнув красиі бажав творити до болю, але боровся він заради своєї любові. І коли одногоразу він побачив на її вустах плями від вишень, то це ще більше надало йомунатхнення, він зрозумів, що Рут, як і будь-яка інша жива жінка з плоті йкрові, може його покохати.... Мартін закохався у Рут з першого погляду, насмілився «любити дівчину,яка на мільйони миль вища... й живе серед зір»(10,С.97), але й вона одразуж зацікавилася його яскравою особистістю,неначе заворожена слухала йогорозповіді про морські пригоди.«І поки він розповідав, дівчина дивилася нанього зачарованими очима. Його вогонь грів її...Їй хотілося пригорнутися доцього палкого, могутнього чоловіка, який, немов вулкан, так і клекотівсилою та здоровґям. Бажання було таке сильне, що вона ледвестримувалась»(10,С.35). А він з чуттям справжнього художника обирав середподробиць найяскравіші та найбільш вражаючі, описував картини, сповненісвітла, фарб, захоплював слухачів своїм красномовством, натхненням і силою.«Мартін був подібний до еолової арфи: те, що він пережив і зазнав на своємувіку, було струнами, а потік музики – вітром, що торкався цих струн іпримушував їх бриніти спогадами й мріями...Кожне відчуття набирало форми,кольору й блиску, і все, що виникало в його уяві, перетворювалося у щосьвеличне й чарівне»(10,С.37). Мартін Іден добре розумів , що між ним, простим грубуватим матросом, іРут, дівчиною із заможної буржуазної родини, лежить прірва. Точнісінько таксамо як автор роману, Дж.Лондон усвідомлював свою прірву між ним та МейблЕпплгарт. Вони по-різному дивилися на життя, говорили різними мовами. Рутне завжди розуміла жаргон Мартіна, Мейбл не розуміла мови Джека.Своєрідність поглядів Ідена вражала юну міс Морз. А він же навіть не знавзмісту багатьох уживаних нею слів . І Мартін розвиває у собі чуття мови, завісім місяців він навчився правильно говорити, поважно мислити. На початку роману відносини Мартіна та Рут розвиваються, здавалося б, сприятливо (як тільки можуть розвиватися відносини між такими різними засвоїми характерами і вихованням людьми). Рут охоче зустрічається зМартіном, прихильно сприймає його залицяння, із задоволенням відзначаєзміни у ньому: він став правильно говорити, охайно вдягатися, з ним несоромно з'явитися на людях.Але з часом їхні відносини змінилися. Рутзрозуміла, що вона змінилася. «Проживши до двадцяти чотирьох років спокійноі безтурботно, без ніяких любовних захоплень, вона не навчилася глибшерозумітись на своїх почуттях і, ані разу не запалившись коханням, не моглазбагнути, що запалилась тепер». (10,С.87) Коли ще почуття Рут до Мартіна було не зовсім усвідомлене нею, вонавирішила перекроїти цю людину за зразком людей її кола. Таким бувмолодший партнер її батька по бізнесу, Чарльз Бетлер, що у дитинствілишився сиротою і зумів ціною самозречення досягти становища, яке давалойому тридцять тисяч річного доходу. Рут сподівалася, що Мартін вивчитьстенографію і піде працювати до її тата в контору юристом. Але Мартіна, сповненого життєвою енергією і обравшего собі гідну метув цьому житті, така перспектива ніяк не надихала. Він не збиравсявідмовляти собі в усьому, щоб у старості мати прибуток, який не зможепринести йому аніякої радості. Ні, у нього зовсім інша мрія: «... Вінписатиме. Він стане одним оком з тих очей, що ними дивиться світ, чоднимвухом із тих, якими світ слухає, серцем – одним із сердець, що ними світвідчуває. Він писатиме все - поезію й прозу, романи й нариси, п'єси, якШекспір... Адже письменники —це велетні світу...»(10,С.76) Але згодом ?«Це, певно, кохання, подумала Рут, коли на мить у неїпрояснів розум.А коли не кохання, то це ж сором! Ні, це не інакше яккохання. Вона кохала цього чоловіка...»(10,С.152) По один бік — Мартін, що жадає стати письменником і упевнений, щосаме цим він скорить серце коханої дівчини.По інший— Рут, спочатку більше впевнена, ніж Мартін. Але з часом вона втратила свою впевненість,тому щоне зуміла зрозуміти глибини його думок і суджень. Мартін, який навчивсяглибоко розуміти життя і серйозно займався вивченням філософії ілітератури, висловлює думки, які занадто глибокі для розуміння Рут. Винятковий розум Мартіна Ідена жадав рівних собі співрозмовників.Йому не спадало на думку, що щирих і глибоких мислителів потрібно шукатине у вітальні Морзів.... Мартін уперто домагався свого місця в житті, вінмандрував по життю, не знаючи спокою, поки не знайшов, нарешті, книги,мистецтво і любов. Черпаючи натхнення з усіх цих знахідок, він довгімісяці завзято працював, перебиваючись з хліба на воду, голодував,підтримуючи себе лише обідами у Морзів. Так працював і Джек Лондон,прагнучи досягти своєї мети. «Нічим жити? Але залишається кохання! Вічнекохання! Залишається Рут». (10,С.13) На останні гроші він купував поштові марки й розсилав свої статті,розповіді і оповідання до редакцій літературних журналів . Через якийсьчас усі його твори поверталися назад.Він віддавав у заставу свої речі,знову купував марки і знову відсилав усі на нові адреси. Але успіху всеж не було. Щастя загубило адресу Мартінового помешкання.Відносини з Рутзайшли у безвихідь. Для неї головне було в тому, що вони не можутьодружитися через шедеври, яких ніхто не купує. Рут ніяк не могла зрозумітипошуків Мартіна. Замкнена у вузькі рамки свого світу, вона не розуміє, що між ними зМартіном далека відстань: вона не допомагає Мартіну в його літературнихшуканнях, намагається зштовхнути його з літературного шляху на шляхчиновницької служби. Рут мріє про своє одруження з коханим, а задля того,на її думку, він повинен знайти справжню роботу, у який-небудь конторі, ане літературне поприще. Вона намагається обрати для нього карґєру, абажання писати вважає маленькою слабкістю, якої він згодомпозбудеться.Дівчина критикує всі його твори, але ця критика лише розчаровуєМартіна.Адже суть не в тому, щоб робити школярські поправки, а в тому, щобосягнути все величне, що він намагався вкласти у твори. Батькові Рут напрям думок Мартіна також був незрозумілий. Не дивно,що під час одного з обідів у Морзів висловлювані Мартіном судженняздалися усім блюзнірськими. Іден висловив свої думки про Ніцше, та проСпенсера. А через те, що батько Рут дотримувався протилежних поглядів,виникла суперечка. Іден дуже палко відстоював свої позиції, що видавсяусьому товариству грубим. А так як усі вважали суддю Блаунта людиноювидатною і впливовою, грубість Мартіна шокувала їх. Він же просто не зумівстерпіти те, що суддя ображав істину. Після цієї події Мартін вирішує незґявлятись на званих обідах у Морзів.Та на жаль, його спроби заговорити доРут на вулиці також стали марними. Вона зізналась, що не бажає спілкуватисяз ним з власної волі, через те, що він зганьбив її перед усіма друзями. Описаний в романі розвиток подій підтверджувався власним життєвимдосвідом автора роману. Коли Джек Лондон ступав на шлях літератури, йомуподобалася Мейбл Эпплгарт, витончена красуня, дочка інженера. Їй такожподобався Джек Лондон, і вона бажала, щоб він якнайшвидше зайняв стійкестановище у суспільстві та обійняв яку-небудь посаду, хоча б листоноші.Думки ж юного Лондона були зайняті зовсім іншим: і вдень, і вночі вінтворив свої перші розповіді і на останні гроші розсилав їх до редакційрізноманітних літературних журналів. Нарешті,коли його оповідання вийшлидруком, і він одержав свій перший гонорар — сім з половиною доларів заоповідання, він, викупивши від лихваря свій єдиний скарб – велосипед,запросив Мейбл на прогулянку. Щасливий через опубліковані оповідання інатхненний перспективами, що відкриваються перед ним, Джек, захлинаючисьвід радощів, розповів Мейбл про все, додавши на закінчення, що вінвідмовився від посади листоноші, яку йому пропонували. Мейбл стримановислухала розповідь Джека Лондона і тільки спитала його, скільки йомуплатять за оповідання. Почувши у відповідь точну цифру — сім з половиноюдоларів, вона розридалася, через те, що як листоноша він заробляв бибільше. Розрив Рут та Мартіна переростає рамки особистих відносин героїв істає відображенням відносин, що панують у суспільстві того часу. Аджепроблема полягає не в тому, що Рут виявляється слухняною дочкою і ненасмілюється піти всупереч батькам і припиняє розмови з Мартіном. Всенабагато глибше. Кордони моралі вузького світу Морзів виявляютьсясильнішими за кохання — от у чому суспільний відзвук розриву Рут таМартіна. Любов у такому світі можлива тільки у рамках його моралі. Мартіна ж неможливо ніякими силами перекроїти за зразком Морзів,неможливо змусити кинути свої писання і піти на «нормальну службу». Вінсамозаглибленно продовжує писати й завзято бомбардувати редакції івидавництва своїми творами. І, нарешті, приходить той день, коли зотриманого від видавця листа він дістав не повернутий рукопис, а чек.Наполегливість і здатність усім жертвувати для досягнення своєї метизрештою перемагають. Тут ми знову впізнаємо Джека Лондона: «Наполегливість– ось законний батько віри в себе... Я прийшов до висновку, що такої речі,як натхнення не існує, та й талантів малувато. Наполегливість – осьтаємниця літератури»(10,С.14). Так писав письменник, автор роману, у одномуз листів ще 1899 року. Але Мартін вже не здатен завмирати від захвату,побачивши видавничий чек. Раніше чеки здавалися йому запорукою майбутніхвеликих успіхів, а зараз перед ним лежали просто двадцять два долари, наякі можна було купити що-небудь поїсти. Ото і все. Колесо фортуни повернулося до Мартіна обличчям. Усі його праці, якітак завзято відкидалися всіма редакціями на протязі двох років, теперприймалися. Велика видавнича фірма прийняла і опублікувала невеликимтиражем його критико-філософську книгу «Ганьба сонця». Вона відразу жвикликала великий відгук у пресі. За першим виданням було друге, третє,книгу перевидали в Англії, перевели французькою, німецькою іскандинавською мовами. Видавництво навіть запропонувало Мартіну великийаванс за його наступну книгу, не висунувши при цьому ніяких умов щодо їїзмісту. Таким чином Мартін Іден став визнаним письменником. Усі, хто байдуже проходив повз голодного Ідена, тепер почализапрошувати його на банкети, бо він – модний письменник, уславленийписьменник, популярний письменник. Здавалося б, тепер він досяг всього, прощо тільки мріяв: його книги охоче друкувалися видавцями і дуже швидкорозкуповувалися читачами; усе, що коли-небудь було ним написане, дісталосясвого місця на сторінках журналів і газет; критики на всі ладиобговорювали його твори; газетні репортери пробивалися до нього, щободержати інтерв'ю; на його поточному рахунку в банку лежали сто тисячдоларів. Але бентежна душа Мартіна не знаходила в тому ніякогозадоволення. Тепер, коли журнали і видавництва готові були друкувати усе,що виходило з-під його пера, він раптом утратив всяке бажання писати. Йогодумки були зайняті одним — як зрозуміти все те, що відбулося з ним, щоузагалі відбувається в людському житті. На Мартіна дуже сильно вплинули дві події — розрив з Рут тасамогубство Реса Брісендена, з яким Мартін якось познайомився у Морзів.Спочатку Брісенден здавався Мартіну блідим і нецікавим. Але незабаромрозмови з хворим на сухоти поетом переконали його в протилежному: у ційлюдині був якийсь вогонь, надзвичайна проникливість і чутливість, якасьособлива воля польоту думки. А його розумовий погляд проникав у якісьдалекі області, які не можливо осягнути людським мозком, про які, якздавалося не можливо було розповісти звичайною мовою. Молоді люди стали друзями, проводили разом багато часу, ходили досоціалістичного клубу. Мартін умовив Брісендена надіслати до редакціїодного з журналів його поему «Ефемерида». Одержавши згоду журналу напублікацію поеми, Мартін відправився до Брісендена, щоб розповісти йомупро цю радісну звістку. Але у готелі, де жив поет, йому повідомили, щовін п'ять днів тому покінчив життя самогубством. Приголомшений цієюзвісткою, Мартін все ж таки знову пише дні і ночі, безперервно. Але пишевін немов уві сні. Закінчивши повість, названу ним «Запізнілий», вінперестає писати взагалі. Життя для нього стало схожим на величезну пустку,порожнечу після самогубства друга та розриву з Рут, і він не знав, чимзаповнити його. У цей час вийшов у світ журнал з «Ефемеридою» Брісендена. Поеманаробила багато шуму, її автора висміювали в пресі, проклинали з амвонівцерков. Мартін з гіркотою усвідомлював, що, якби Брісенден був живий,тоувесь цей шум був би йому дуже неприємний. Самому ж Мартіну «після того, якзвалився його світ, увінчаний любов'ю, катастрофа віри до друку й у публікувже не здавалася катастрофою... Він хотів злетіти в надхмар'я, а валився усмердюче болото».(10,С.291) 3. У чому ж трагедія Мартіна Ідена? Мартін болісно міркував про зміст людського життя та свою роль уньому, у цьому житті. Ходіння по ресторанах і захоплення єгипетськимисигаретами заспокоєння не принесли. Гроші, яких у нього тепер було такбагато, не втішали. Він щедро обдарив своїх сестер, свого друга по роботі у пральні Джо, свою квартирну господарку. І навіть Руф, яка готова теперстати його дружиною, не цікавить його – кохання до неї давно вже померло усерці юнака. Іноді йому здається, що найкращий вихід із того становища,якенад ним тяжіє, - повернутися до своїх колишніх занять. Але занадто глибокапрірва пролягла між створеним власноруч відомим письменником і простимизвичайними матросами. Ні, назад дороги йому більше не було, його старий рай вже загублений назавжди. З листів Джека Лондона ми спостерігаємо такий самий відчай ірозчарування. «Навіщо розвивати розум? – Це не потрібно для щастя»(25,С.1), -стверджує він. Але на відміну від Ідена, Лондон не збирається припинятисвою боротьбу.«Загину я чи ні, але мушу боротись до останнього – сам...Менібайдуже, якщо я втрачу все, що маю, - я створю собі нове; якщо я завтрабуду голий і голодний – що ж, я йтиму далі голий і голодний, поки не впаду;якби я був жінкою, я продавав би себе всім чоловікам аби досягти свого.Одне слово, я не здамся»(25,С.4). Але Мартін нового раю так і не знайшов , незважаючи на багатство іславу, нащо звалилися на нього. Ззовні все виглядало цілком нормально: йогобезперервно запрошували на обіди та вечері, з ним жадали знайомства, нанього заглядалися красиві жінки. Але душа його не знаходила задоволення увсій цій мішурі життя. Він ніяк не міг зрозуміти, що власне змінилося вньому, людині на ім’я Мартін Іден, настільки що його тепер всі намагаютьсязапросити до себе на обіди. Адже всі його праці були написані ще два рокитому, сам він з того часу зовсім не змінився, але тоді його не запрошувалина обіди навіть його родичі і близькими знайомі, адже ж він цілими днями немав у роті ні шматка хліба. А тепер навіть суддя Блаунт вважає за честьзапросити його до обіду. Той самий Блаунт, якого він колись ненавмиснообразив у Морзів і через якого, власне кажучи і відбувся його розрив зРут. Мартін зрештою розуміє, що зміна у відношенні до нього викликанаєдиним — «Увесь свій доробок він кинув публіці одним величним жестом, іцим, очевидно, пояснювалася його неймовірна слава»(10,С.322).Мартінуздається, що він зуміє знайти своє щастя, утікши на острови у південнихморях, живучи в очеретяній хатині, займаючись ловом акул і полюванням надиких кіз, торгуючи перлами і копрой. Він замовляє квиток на пароплав«Маріпоза», що відправляється на острів Таїті, і готується до від'їзду. Іот він — на пароплаві. Але і тут усі дивляться на нього, як назнаменитість, яка тільки-но народилася. Він розуміє обмеженість буржуа, якіє духовно вгобими. Йому здавалось, що світ буржуа – рай і він над усепрагнув його досягти, а коли досяг – оглядається назад і шукає там своговтраченого раю. Він не розуміє грубих і тупих істот - матросів. Але таксамо важко йому і з тупими джентельменами і галасливою молоддю першогокласу. І Мартін замикається в собі. «Життя було для нього мукою, як яскравесвітло для людини з хворими очима. Воно вигравало довкола нього і над нимрізким сліпучим блиском, і йому було боляче, нестерпно боляче».(10,С.327)Він перечитує поезії Суінберна, і знаходить порятунок від своєї хвороби: «Позбувшись життєвої мряки, Бажань і страху, і надій – Тоді складаємо ми дяку Богам у щирості своїй, Що не повік життя триває, Що мертвий вже не оживає. Що й річка стомлена конає, Віддавшись глибині морській. ... Життя – це лихо, чи радше воно стало лихом, нестерпнимтягарем...Коли життя стає до болю важким, смерть готова заколисати вічнимсном».(10,С.329). Десь на такому улюбленому ним океанському просторіМартін викидається з ілюмінатора каюти до океанської безодні і зводитьрахунки з життям. Роман закінчується трагічно. Які ж мотиви рухали особистістю Мартіна Ідена, що ховалося за йогозавзятим прагненням стати письменником? У романі показано, що Мартін був«природженим борцем, сміливим і витривалим», однак боротися йому булопризначено «у мороці, без світла, без заохочення». Єдиним дороговказом вцій нелегкій боротьбі довгий час була любов до Рут, прагнення стати наодин рівень з нею і з'єднати свою долю з долею своєї обраниці. Отже,Мартіном рухало почуття любові до жінки. Мартіну здавалося, що Рут відповідає на його почуття взаємністю. Удійсності ж відношення Рут до Мартіна ніколи не було однозначним. Розуміючийого незвичайність, почуваючи від нього якусь магічну силу, захоплюючисьйого наполегливістю і працьовитістю, Рут у той же час ніяк не розділялайого прагнень, не розуміла його внутрішньої потреби стати письменником. Вона заохочувала його до діяльності тільки заради того, щоб він зайняв гідне місце в буржуазному світі, тобто став чиновником або дрібнимбізнесменом. Його захоплення літературою не тільки не зрозуміле їй, але івикликає в неї роздратування й опір. Вона також не розуміє змісту творівМартіна, не бачить у них ніякої цінності. Суспільні ідеали робочого хлопцяМартіна Ідена, що живляться глибоким розумінням життя, не знаходять відгукуу вихованої на традиціях буржуазної моралі Рут Морз, що разом зі своїмкласом сповідає обмежений погляд на життя. Цю принципову різницю у поглядах на навколишнє життя Мартін зрозумівзанадто пізно. І він прямо говорить їй про це під час останнього побачення:«... Ти трохи не занапастила моєї творчості, мого майбутнього! Я вдачеюреаліст, а буржуазна культура не зносить реалізму. Буржуазія боягузлива.Вона боїться життя. Отож ти хотіла й мене примусити боятися життя. Типрагнула замкнути мене в тісну клітку, навґязати мені обмеженість, хибнийвульгарний погляд на життя...І ти хотіла зробити мене одним з ваших,втовкти в мене ваші класові ідеали, класову мораль, класові забобони...»(10, С.316) У цьому зізнанні Мартіна — ключ до розуміння джерел його особистоїтрагедії. Моряк Мартін Іден був людиною свого класу. І його життя, і йогодумки — такі ж самі що й життя і думки тисяч його побратимів по праці.Але от моряк перетворився на письменника, навіть на письменника модного,процвітаючого, що заробляє великі гроші. Причому його популярність, йогозаробітки мали свою основу на його реалістичному баченні світу, нависловлюванні ним ідей, яких буржуазне суспільство не приймало, але якілоскотали його нерви, і обізнаність з якими дозволяла вважати себелібералом. Тому книги Ідена розкуповувалися заможною публікою, ставалимодними, приносили їх авторові неочікуваний прибуток. У результаті Мартін Іден, сам того не бажаючи, потрапив у становищелюдини, що сидить на двох стільцях. За своїми ідеями, за своїм мисленнямвін залишився реалістом, йому були далекі мораль і забобони буржуазії. Алеза своїми прибутками, за своїм новим способом життя він тепер належавдо класу буржуазії. І це протиріччя вимагало вирішення. Мартін Іден бувписьменником, але він міг бути, наприклад, талановитим музикантом абоскульптором, художником або медиком. Трагізм долі і життєвий шляхписьменника Мартіна Ідена типовий для тогочасної дійсності. Відомий американський критик назвав роман Лондона «трагічноюнаціональною історією успіху». Ван Вік Брукс із гіркотою відзначав , щотворчі розуми у США « лишают питательной почвы, им противопоставляютстрасть к стяжательству и ореол богатства. Буквально все тенденцииобщественной жизни Америки вступили в заговор с целью связать по рукам иногам таланты страны...»(11, С.297). Як діє це у житті, Д. Лондон показуєна прикладі Мартіна Ідена. Його ніхто не розуміє: ні родичі, ні друзі, нілюди, у яких він бачить представників інтелігенції — Рут, її батьки, їхнєоточення. Так зване суспільство не поспішає простягнути руку допомогишукаючому свій шлях художникові. Навпаки, воно намагається збити його зобраного шляху, зіштовхнути на так добре знайому і зрозумілу дорогучиновничого служіння або бізнесу і комерції. Потрібно мати чималу мужність,твердість характеру і впевненість у своїх силах, щоб протистояти цьомунатискові, витримати його і пройти свій шлях до кінця. Вдається це далеконе всім. Мартін Іден на своєму тернистому шляху досягає успіху всупереч усім.Справжній трагізм цього успіху полягає в тому, що Мартін домагається йогопоодинці, без найменшої допомоги, у боротьбі з тим суспільством, у якомувін живе і трудиться. У цій боротьбі він втрачає кохану, від ньоговідмовляються родичі, він поступово зневірюється у своїй правоті й зрештоювирішує ніколи більше не брати до рук перо. Заслужений успіх не приноситьйому ніякого задоволення. У романі фатальний стрибок Мартіна описаний як зовсім природний,простий і навіть повсякденний крок. Але ж на цей крок йде зовні здорова, урозквіті свого таланту людина, що домоглася слави й успіху. І тащоденність, з яким ідуть з життя Брісенден і Іден, - це теж невід'ємначастина «трагічної національної історії успіху» талановитих художників уСША. Висновки Мартін Іден був індивідуалістом, не маючи ні найменшого уявлення пронестатки інших, він жив тільки для себе, боровся лише заради себе і вмер– теж через самого себе. Він пробився в буржуазні кола і був прикровражений відразливою посередністю тих кіл. Такою була трагедія митця тогочасного світу. І якщо Д.Лондон створивМартіна Ідена за своїм образом і подобою, то Мартін Іден передрік долюсвого творця. Крах. Смерть. Джек Лондон наполегливо заперечував проти того, що його самогоуособлювали з його героєм. Письменник недвозначно викривав подібнітвердження. « Позвольте указать мне на главную слабость такой параллели,—писав Д. Лондон у звґязку з цим,— Мартин Иден покончил с собой, а я все ещежив»(11, С.299). Такою була трагедія митця тогочасного світу. І якщоД.Лондон створив Мартіна Ідена за своїм образом і подобою, то Мартін Іденпередрік долю свого творця. Хоча Джек Лондон тояв набагато вище за Мартіна Ідена, його ідеали імрії не дуже відрізнялися від ідеалів та мрій Ідена. Лондон мріяв про свійзатишний куточок, коло близьких друзів та двоє дітей... Він і насправдістав власником величезної садиби, досягши успіху як письменник. В одномуінтерв'ю за два роки до смерті він сказав: «Я пишу тепер тільки для того,щоб додати триста-чотириста акрів до своєї чудової садиби. Я пишуоповідання тільки для того, щоб купити жеребця. Моя череда значно більшецікавить мене, ніж моя професія. Мої друзі не вірять, коли я так говорю,але це – правда».(10,С.16) Всі критики судили Джека Лондона не з «відстані серця, а з відстанірозуму»(3,С.17). Адже слід памґятати насамперед про творче кредописьменника, у якому він стверджував: « Не розповідайте читачеві. Ні вякому разі. Нізащо...Читачеві не потрібні ваші дисертації.., вашіспостереження, ваші знання як такі, ваші думки і ваші ідеї – ні, вкладітьвсе своє в розповіді героїв, в історії, а самі станьте збоку »(3, С.17) Але Джек Лондон, розбагатівши і ставши відомим, намагається догодитисмакам того самого суспільства, з яким він боровся. На смак буржуа віндодоає до своїх творів штучний «хепі-енд», бо всі люблять щасливий кінець.Письменник витримав вогонь і воду, але не витримав мідяних сурмпопулярності та слави. Він зрадив самому собі, престав бути собою. ДжекЛондон втратив бажання до літературної творчості. Деградація особистостіпризвела до смерті восени 1916 року. Згідно усього вищенаведеного можемо зробити такі висновки: 1. Розглянувши основні критичні статті за проблемою дослідження бачимо, що проблема автобіографічності роману «Мартін Іден» не була вирішена критиками однозначно. 2. Вивчивши біографію Джека Лондона та порівнявши її з життям Мартіна Ідена приходимо до висновку, що життевий шлях Джека Лондона покладено майже увесь в основу роману. 3. Простеживши спільне та відмінне у життєтворчості автора та його героя стає очевидним, що Джек Лондон і Мартін Іден – не одні й ті ж самі особистості, але Іден неначе відбиток самого Лондона, його юнацького кохання, переживань, розчарувань на шляху до слави. 4. Поклавши в основу роману свій життєвий шлях, Джек Лондон збагатив образ Мартіна рисами, взятими у інших людей. Письменник надав йому думок і поглядів, яких сам не дотримувався. Але не наділив героя тими поглядами і переконаннями, тим розумінням життя, його сутності та мети існування, які мав сам. 5. Хоча ці особистості – Джек Лондон та Мартін Іден – різні, але вони мають дуже багато спільного, і прослідкувавши за їх історіями ми безумовно можемо назвати роман «Мартін Іден» автобіографічним. Навіть сам автор стверджує:«Мартін Іден – це я. Я надав Мартіну Ідену весь свій письменницький досвід»(10,С.11). Список використаної літератури 1. Антропова І. Джек Лондон // Сільська школа України. – 2002.-№ 6.-С.17. 2. Белью С. Джек Лондон.– М.: Кристалл, 2001. – 286с. 3. Бурбан В. Життя і пророцтва “Моряка в сідлі” // Дзеркало тижня. – 2001.-№ 2.-С.17. 4. Быков В. Вопрос имени. Джек Лондон // Книжное обозрение. – 1995.- № 28.-С.16. 5. Быков В. Обитатели Лунной долины: В гостях у потомков Дж.Лондона // Литературная газета. – 1996.-№ 21.-С.7. 6. Быков В. По следам волка: Возрождение мечты Джека Лондона //Литературная газета. – 1998.-№ 6.-С.12. 7. Денисова Т. Одіссея Джека Лондона // Зарубіжна література.– 1997.- № 22.-С.4-5. 8. Кингман Р. Иллюстрированная жизнь Джека Лондона. – М.: Изд-во МГУ, 1998.- 368с. 9. Лондон Д. Белый клык. Зов предков.– М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. – 480с. 10. Лондон Д. Мартін Іден / Пер. М.Рябової.– К.: Молодь, 1973.-336с. 11. Лондон Дж. Мартин Иден: Пер. с англ./ Послесл. С.С.Иванько.–М.: Просвещение, 1986.-303с. 12. Лондон Д. Мартин Иден. Зов предков / Пер.с англ. Колесниковой Е.– Екатеринбург: Средне-Уральское изд-во, 1993.- 956с. 13. Лондон Д. Мартин Иден. Люди бездны. Очерки / Пер.Оболонской Р., Лимановской В.–М.: АСТ,2001.- 528с. 14. Лондон Д. Повести и рассказы.– Минск: Народная асвета, 1988. – 686с. 15. Лондон Д. Повести и рассказы / Ред. Семенюк Н.П.– Днепропетровск: Проминь, 1988.-382с. 16. Лондон Д. Рассказы / Пер.с англ. Калашниковой Е.– Минск:Мастакая литература, 1985.- 574с. 17. Лондон Д. Рассказы / Пер.с англ. Облонской К.– М.: Правда,1985.- 590с. 18. Лондон Д. Собрание сочинений / Пер. с англ. Ставеник В., Бродской Л. – М.: Терра, 1999.- 382с. 19. Лондон Д. Собрание сочинений. Избранное в 3 т. Т.1 / Пер. с англ. Сологуб Ф.– М.: Скифы, 1993.- 384с. 20. Лондон Д. Собрание сочинений. Избранное в 3 т. Т.2 / Пер. с англ. Андреев Л.– М.: Скифы, 1993.- 364с. 21. Лондон Д. Собрание сочинений. Избранное в 3 т. Т.3 / Пер. с англ. Куприн А.– М.: Скифы, 1993.- 511с. 22. Лондон Д. Сочинения.– М.: Книжная палата, 1999.- 1231с. 23. Савка М. Гірка мандрагора. – Львів:Вид-во Старого Лева, 2002.- 128с. 24. Стоун И. Джек Лондон.– М.: Историк, 1998. – 416с. 25. Тріщик Л. У змаганні за щастя: Джек Лондон та його “Біла тиша” //Зарубіжна література. – 2000.-№ 7.- С.3-4.