asyan.org
добавить свой файл
1
ІІ місце

Маняца Марія, (м. Ужгород)

Коли зірки стають ближчими?

Світлій пам’яті Мотрі Василівни

Братійчук присвячується

“Коли зірки стають ближчими?” Нема на світі двох людей, які б на це запитання дали однакову відповідь. Адже у кожного свій шлях до Неба.

Якби у світі панували гармонія соціального та космічного устроїв, таку дорогу можна б було знайти без зусиль. Проте…

Шлях до Неба професора Братійчук виявився нелегким. Ні, на її долю не випало ні тортур, ні знущань. Її долі випало забуття на Землі. Лише у небі холодно висвічує зоря №3372, яка з 1996 року носить її ім’я.

Якби долі було завгодно, то наступного 2012 року громадськість відзначала б 85-річчя від дня її народження. Проте…

Як багато отих проте…! Як круто вони змінювали долі людей у минулому.

Весною 1957 року Астрономічною радою Академії наук колишнього СРСР було вирішено організувати в місті Ужгороді на Закарпатті пункт спостережень за космічними об’єктами. Цю не вельми легку справу доручили молодій вченій – фізику Мотрі Братійчук. Умов для такої важливої наукової роботи у той час, звісно, не було ніяких. Але молода вчена-астрофізик з наполегливістю та ентузіазмом взялася до роботи.

Передувало цьому багато різних подій.

Батьки Мотрі, активні члени “Просвіти” з Рівненщини, вчили жити з вірою у серці і національною гордістю, яку, до речі, вона зуміла пронести через усе своє життя. Шкільний вчитель і священик Дмитро Ісаєвич (батько відомого вченого-історика Я. Д. Ісаєвича) прищепив любов до книг. Разом із сусідськими дітьми у селі Верба читали Шевченка і Лесю Українку, Франка і Ольгу Кобилянську. Друга світова війна перешкодила навчанню і тільки у 1947 році Мотря Братійчук закінчила Дубнівську середню школу. Батько, який за плечима мав тільки два класи початкової школи, завжди прагнув дати Мотрі вищу освіту, бачив її студенткою… Ніби виконуючи його намір, вона згодом вступила на фізичний факультет Київського державного університету. Проте батькові не судилося бачити щасливих очей випускниці. Без слідства й суду, як колишній активний просвітянин, був заарештований та відправлений у табори ГУЛАГу. Там, у вічній мерзлоті, подібно до десятків тисяч наших співвітчизників, залишилося і його життя. Його ім’я у Вічності – поряд з іншими українцями – борцями за національну ідею. За іронією долі не вельми освічений батько своїми просвітницькими ідеями зумів розпалити жагу доньки до пізнання незвіданого, таємничого і ще невідомого людству.

Нелегко довелося починати доросле життя. Дочка в’язня ГУЛАГу – це тавро, яке тодішнє суспільство прикріплювало міцно і надовго. Тим більше, що Мотря Братійчук ходила до церкви, довго не вступала до лав ВЛКСМ. Все це так не вписувалося у моральні критерії більшовицької доби. Були голодні повоєнні роки, нікого з студентського середовища того часу не оминули доноси та так званий “впливколективу. Але Мотря наполегливо вчилася і, незважаючи на всілякі перешкоди, працювала. Як одна з найуспішніших випускниць вона незабаром вступила до аспірантури, яку закінчила у 1956 році за рідкісною на той час спеціальністю “астрофізика”. Замислимося, у чому тут справа? Як могло статися так, що дочка “ворога народубула допущена до скарбниці знань? Чому довкола її імені так багато таємничості, чому навіть ті, хто добре пам’ятає її, не спішить поділитися спогадами? Мотря Братійчук, як на мене, була однією з небагатьох особистостей тієї ваги, яких комуністична партія і держава допускали-залучали до наукової і творчої діяльності, маючи на меті не тільки всіляко використовувати у подальшому їх досягнення, але і мати їх як яскравий приклад успішної діяльності велетенської машини з “перевиховання ” мас. Лише уявімо собі образ жінки-вченої, фізика, що вивчає Космос, переконаної атеїстки, яка замість батьків першими вчителями називає апологетів нової комуністичної віри. Але життя все розставило на свої законні місця.

При розподілі Мотря обрала місто над Ужем, новий, щойно відкритий університет, який став для неї рідним назавжди. Тут ніхто не знав її минулого, ніхто не пробував заводити викривальних і задушевних бесід, ніхто не залучав до принизливої викривальної роботи і тавруючих виступів у пресі. А ще, важливо, тут непотрібно було публічно визнавати відсутність Бога і помилковість Біблії. У листах до подруг і рідних називала провінційний Ужгород напрочуд гарним і мальовничим, містечком із казок Гофмана. Тут їй довелося працювати поряд з провідними науковцями Володимиром Шкодою-Ульяновим, Іваном Запісочним, Юрієм Ломсадзе, Дмитром Чепуром, які були засновниками перших глобальних досліджень з фізики у вищому навчальному закладі. Їй же дісталася унікальна на той час і дуже цікава тематика – спостереження за штучними супутниками Землі.

У жовтні 1957 року, через два дні після запуску в СРСР першого рукотворного космічного дива, весь світ із повідомлення Телеграфного агентства Радянського Союзу дізнався: вперше супутник спостерігали в містах Ленінграді та Ужгороді. Дослідження в місті над Ужем на первісній станції оптичних спостережень штучних супутників Землі проводила Мотря Василівна. Це була наймолодша обсерваторія на теренах України, яка народилася у день початку космічної ери людства – 4 жовтня 1957 року. З цього дня слова “перший”, “вперше” надійно прописалися у характеристиках наукової діяльності Мотрі Василівни. Вражало її зачарування красою зоряного неба, захоплення наукою, уміле керівництво дослідницькою роботою студентів і постійний пошук незвіданих, ще ніким не проторених шляхів. Оптичні спостереження нових в історії людства космічних тіл стали надзвичайно популярними серед студентської молоді Ужгорода. Сприяли цьому і лекції Мотрі Василівни, які читала у державному університеті, ентузіазм і захоплення, з якими бралася до будь якої роботи. Студенти фізичного факультету університету були не тільки помічниками, але й справжніми соратниками вченої-астрофізика. Першу точку появи на зоряному небі штучного супутника Землі на карту наніс студент – учень Мотрі Василівни Братійчук, а пізніше професор фізичного факультету Іван Алєксахін. До речі, колектив, керований М. В. Братійчук, більш ніж на 90 відсотків був укомплектований випускниками фізичного факультету Ужгородського державного університету.

Кілька десятків станцій оптичних спостережень за штучними супутниками Землі, які пізніше було відкрито у багатьох містах колишнього СРСР, займалися подібними космічними дослідженнями. Але тільки три з них – Ризька, Звенигородська та Ужгородська зуміли вийти на рівень потужних наукових та дослідницьких підрозділів астрономічного спрямування і займатися оригінальною тематикою, не розроблюваною до цього жодним науковим колективом світу. Успіхи у розвитку нової галузі космічної науки в маленьке західне містечко привели всесвітньовідомих вчених-фізиків М. Келдиша і Л. Арцимовича, які ґрунтовно ознайомилися з роботою молодих ужгородських астрофізиків. І зразу ж у 1969 році маленьку станцію в Ужгороді було реорганізовано у Лабораторію космічних досліджень. Вона стала найактивнішим пунктом мережі оптичних спостережень колишнього СРСР на західному рубежі величезної держави. Адже рівень наукової роботи, яка проводилася тут, дозволяв на високому фундаментальному рівні виконувати всі завдання Астроради при АН СРСР і брати участь в усіх наукових програмах Академії наук та програмах, які координувалися США, Францією, Німеччиною, Угорщиною, Болгарією. Участь Лабораторії та особисто Мотрі Братійчук у багатьох спільних міжнародних проектах США та Європи, оборонних проектах, гідрометеорологічних дослідженнях, експедиційних спостереженнях штучних супутників Землі були вагомим внеском у розвиток космічної науки і залишили свій слід у десятках наукових розробок. Світовій космічній науці відомий факт з далекого 1968 року. На американському штучному супутнику Землі “Геос-2” сталася прикра подія – на Землю перестав надходити обов’язковий сигнал. Це незрозуміле фізичне явище, що виникло, у дуже стислі строки вдалося пояснити тільки співробітникам Лабораторії космічних досліджень з Ужгорода. У відповідь від американської астрофізичної обсерваторії, що у Кембриджі, надійшло повідомлення: “... Ужгород працює дуже добре. Будь ласка, передайте поздоровлення доктору Братійчук”. Американські астрофізики не раз висловлювали вдячність Мотрі Василівні. Доля супутника “Геос-4” також опинилася у її руках. Вірними і точними розрахунками вона зуміла вивести його на навколоземну орбіту з блукань неозорими космічними просторами. Так від найпростіших оптичних спостережень за небесними тілами лабораторія, керована М. В. Братійчук, перетворилася у потужний науковий заклад, що протягом тривалого періоду займався складними комплексними і лазерними спостереженнями, виробляв власні методики їх обробки, інтерпретації і впровадження.

Сьогодні на Закарпатті все ще існує Лабораторія космічних досліджень при Ужгородському національному університеті, 55-річчя створення якої припадає на наступний 2012 рік, Закарпатській регіональній організації УМАКО “Сузір’я”, що носить ім’я Мотрі Василівни, наступного року виповниться 20 років. Ось і вся пам’ять. Пам’ять про людину, чиє ім’я Міжнародним астрономічним союзом у 1996 році присвоєне малій зірці №3372. Пам’ять про надзвичайно скромну жінку, якою захоплювався свого часу весь науковий світ. Запитай сьогодні в Ужгороді, якому вона віддала всі свідомі роки життя, всі наукові здобутки, всі перемоги, хто така Братійчук, і не отримаєш відповіді. Поодинокі газетні публікації вчених Л. Шимона, В. Єпішева, Є. Сірого, які особисто знали Мотрю Василівну, зберігаються у бібліотечних фондах минулого століття. Навіть в обсерваторії космічних спостережень в Ужгороді, яку засновувала та відкривала М. Братійчук, нема жодної згадки про вчену.

Коли зірки стають ближчими? На це питання, мені здається, нема відповіді простої і однозначної. Лише усвідомлюючи походження усіх стереотипів суспільного життя на Україні минулого сторіччя і впевнено відмітаючи їх сьогодні, лише у контексті нинішнього часу можна спробувати відповісти. Зваживши походження Мотрі Василівни, виховання, яке одержала, життєві колізії, які довелося пережити, відповідь на це запитання могла б бути такою: небо і зорі стають ближчими, коли з життєвої пустки, полону фальшивого оптимізму, катастрофи невизнання і применшення досягнень порятувати може лише Небо. І вселити дух, і зміцнити сили, і вивищити над злом, і досягти душею Вічності.

Крізь все життя пронести любов до науки, наполегливість у праці, чистоту думок, заповіти свого дитинства їй допомогло захоплення зоряним небом, яке колись так сильно полонило Мотрю. ІІ життя – це повсякденні справи прості і великі – полум’яне життя людини-зірки.