asyan.org
добавить свой файл
1
Та іноді внутрішні сили Землі виявляють свою силу в раптових катастрофічних руйнуваннях. Глибокі тріщини розколюють земну поверхню. Внаслідок підземних поштовхів руйнуються будинки в містах і селах, під уламками яких гинуть тисячі людей. І все це відбувається за лічені секунди. Такі явища називають землетрусами і відносять до розривних рухів літосфери. Причинами землетрусів є раптові розриви та зміщення пластів у глибинах земної кори і навіть у верхніх шарах мантії, які передаються на великі відстані і викликають струси земної кори. Енергія, що звільнюється внаслідок цих зміщень, дорівнює за потужністю вибуху кількох десятків ядерних бомб. Вона поширюється сейсмічними (від грецького слова «сейсмос» — землетрус) хвилями від вогнища землетрусу (гіпоцентру) до поверхні Землі як хвиля від кинутого у воду каменя.



Мал. 22. Поширення коливань під час землетрусу.
Місце на поверхні Землі, що міститься над вогнищем, називають епіцентром землетрусу. Руйнування тут найбільші. Чим далі від нього, тим сила землетрусу слабшає. Сила землетрусу вимірюється в балах від 1 до 12.

Щороку на нашій планеті прилади реєструють у середньому 300 тисяч землетрусів. Приблизно кожні п'ять хвилин відбуваються відчутні землетруси. А раз в 3-4 зароджуються в зоні зіткнення літосферних плит в період складкоутворення.

В Україні землетруси силою до 6-7 балів траплялись у Карпатах і Кримських горах.

Одним з катастрофічних наслідків землетрусів під дном океанів є велетенські хвилі висотою до 60 м, що набігають на океанські узбережжя. Вони мають назву цунамі. У відкритому морі висота цих хвиль невелика. Найбільшої висоти цунамі досягають у вузьких бухтах. У перекладі з японської мови «цунамі» означає «хвилі в гавані».

Підземна стихія землетрусів ще не підвладна людині. Передбачити наближення землетрусів дуже важко. Для вивчення цього явища природи будують сейсмічні станції, що знаходяться глибоко під землею, в шахтах. Високочутливі прилади цих станцій — сейсмографи фіксують найменші коливання земної кори.

Таблиця 4

Шкала сили землетрусів

Сила землетрусів у балах

Характеристика

землетрусів

Зовнішні вияви землетрусів

1-3

Слабкі

Відчутні окремими тваринами (риби, собаки, коти, коні, ведмеді). Людиною відчуваються слабо

4-5

Відчутні

Добре відчутні в приміщеннях. Б'ється або дзвенить посуд, тріскають шибки у вікнах. Надворі майже не відчутні

6-7

Сильні

Руйнуються старі будови. Зміщуються важкі меблі. Обсипається штукатурка

8

Руйнівні

Падають фабричні димарі, частково руйнуються кам'яні будови. Змінюється рівень води в криницях

9

Спустошливі

Руйнується більшість будов. Розриваються підземні трубопроводи. Великі тріщини на земній поверхні

10

Знищувальні

Викривляються залізничні рейки. Безліч тріщин на поверхні. Вода водойм затоплює береги

11

Катастрофічні

Завалюються мости. З'являються широкі тріщини на поверхні. Підземні трубопроводи і всі будинки повністю руйнуються

12

Дуже катастрофічні

Предмети підкидаються у повітря. На поверхні землі утворюються хвилі. Дуже змінюється рельєф місцевості



Магматизм. У верхній частині мантії є шар астеносфери, речовина якої знаходиться в тягучому стані і має високу температуру. Тут утворюється магма — розплавлена речовина мантії, насичена газами. Під тиском магма може підніматися угору по тріщинах у земній корі. Це явище дістало назву магматизму.

Отже, магматизм — процес утворення та руху магми від шару астеносфери до поверхні Землі.

Розрізняють внутрішній і зовнішній магматизм. Внутрішній, коли магма не досягає земної поверхні і застигає в тріщинах та порожнинах земної кори. Якщо це трапляється близько до поверхні, то верхні шари Землі разом з магмою утворюють невисокі гори. Такою горою, наприклад, є Аюдаг у Криму.

Магму, що вилилася на поверхню, називають лавою, її застиглі потоки утворюють конуси вулканів. Канал, по якому підіймається магма, називається жерлом вулкана. Жерло закінчується кратером (мал. 23). Це вияв зовнішнього магматизму, або вулканізм.


Мал. 23. Будова вулкана.

Нині на планеті відбуваються ті самі процеси, що й у Карпатах у далекому минулому. З 2000 кратерів вириваються гази й попіл, гримлять вибухи, виливається лава. Такі вулкани називають діючими. Найвищий діючий вулкан Євразії — Ключевська сопка на Камчатці, висота його 4750 м.

Вулкани на Землі розміщені нерівномірно. Вони, як і землетруси, виникають на межах літосферних плит внаслідок руху земної кори.


Більша частина діючих вулканів розташована на узбережжі Тихого океану. Ці райони дістали назву Тихоокеанського вулканічного поясу.
У 79 році нашої ери вулкан Везувій знищив разом з населенням три міста Стародавнього Риму: Помпеї, Стабію, Геркуланум.


Поряд з діючими вулканами, а часто й згаслими, трапляються гарячі джерела та гейзери. Це свідчить про те, що розжарена магма близько підходить до поверхні і нагріває підземну воду. Гарячі джерела спокійно витікають з тріщин у земній корі. Гейзери ж б'ють фонтаном з-під землі з певною періодичністю. Чим же пояснити цю загадку природи? Працює гейзер за принципом чайника (мал. 25). В підземних пустотах вода нагрівається до 100 °С, закипає і під тиском з шумом викидається нагору, як виривається пара з носика чайника. Ці фонтанчики іноді досягають висоти 40-90 м. Потім з охолодженням води виверження припиняється до нового її нагрівання та утворення пари.


Мал. 25. Схема дії гейзера.
Кожний гейзер має свій режим дії (від хвилини до кількох діб). Гейзери відомі на Камчатці (Долина Гейзерів), у США (Єллоустонський національний парк), на острові Ісландія. Багато гарячих джерел на Курильських островах, у Новій Зеландії.
Зовнішні сили Землі.

Вивітрювання — це руйнування та зміна гірських порід під дією коливань температури повітря, вологи і живих організмів.

Розрізняють фізичне, хімічне та органічне вивітрювання (мал. 26).

Фізичне вивітрювання відбувається в основному під впливом зміни температури повітря протягом доби. Доторкнись до каменя вдень і ти відчуєш, що він гарячий. Вночі ж він охолоджується. І так повторюється щоденно. При нагріванні камінь розширюється, при охолодженні стискається. Врешті-решт він розтріскується. Від скелі при цьому відриваються брили різної величини, які з подальшим фізичним вивітрюванням розпадаються на дрібні уламки, а потім перетворюються на пісок та пил.
Робота текучих вод. Під час дощу можна помітити, що разом з водою з горбів зносяться дрібні камінчики та піщинки. Ці піщинки переносяться і відкладаються в іншому місці. Отже, вода виконує три види роботи: руйнівну — вимивання, або розчинення речовин земної кори, транспортну — переносить своїм потоком дрібні частинки, творчу — створює нові форми. Які ж?


Мал. 27. Етапи утворення яру.
Якщо схили горбів складені пухкими породами, то вода поступово прокладає собі постійний шлях, по якому вона стікає, і виносить ці породи. Поява невеликої вимоїни свідчить про те, що розпочався процес ерозії — руйнування поверхні водяними потоками. Поступово вода поглиблює і розширює вимоїну (мал. 27). Вона перетворюється в яр, спочатку невеликий, а потім глибокий та широкий (мал. 28). Так, в Україні трапляються яри, довжина яких вимірюється в кілометрах. Яри знищують родючі землі, заважають будівництву. Якщо не вести боротьбу з яром, він продовжує рости після кожного дощу. (Як у твоїй місцевості ведуть боротьбу з ярами?)



Мал. 28. Яр.
З часом ерозія послаблюється, схили яру стають положистими, на них оселяються рослини. Яр старіє і перетворюється в балку — улоговину, порослу травою, чагарниками або деревами. Звичайно балка — це кінцева стадія розвитку яру (мал. 29).



Мал. 29. Заліснення балки.
До поверхневих текучих вод належать також річки, з життям і роботою яких ти ознайомишся в темі «Гідросфера».

Частина води після дощу просочується в грунт та у верхні шари земної кори і вже там, під землею, продовжує свою роботу. Підземні текучі води вимивають або розчиняють окремі гірські породи. При цьому під землею утворюються пустоти — печери.

Робота вітру. Перед грозою часто посилюється вітер. Він підіймає в повітря піщинки різної величини і часто переносить на великі відстані, де відкладає. А в деяких районах Землі вітер створює химерні витвори, обточує скелі, як скульптор, надаючи їм форм, що нагадують то фігуру людини, то тварину, то казкові замки.

Отже, вітер, як і текучі води, виконує три види роботи: руйнівну — видуває пухкі породи, викликає пилові бурі та обточує скелі, транспортну — переносить піщинки на десятки й сотні кілометрів, творчу — створює нові форми рельєфу.

Які ж форми рельєфу на рівнинах створює вітер? Коли кажуть про пустелі, перед очима постає така картина. Під нещадним промінням сонця вітер перевіває гарячий пісок, утворюючи величезні горби серповидної форми — бархани. Схил бархана, повернутий до вітру (навітряний), пологий. По ньому вітер підіймає піщинки на вершину і скочує їх вниз по крутому підвітряному схилу. Так бархан пересувається зі швидкістю до кількох сот метрів на рік. Висота цих горбів досягає 200-500 метрів.

Якщо бархани трапляються лише в пустелях, то дюни (мал. 30) виникають і в інших природних зонах на піщаних берегах морів, озер, річок. Багато дюн на узбережжі Балтійського моря. Дюни мають таку саму форму, як і бархани. І пересуваються вони так само, як і бархани. Проте дюни значно менші (від 5 до 100 м) і переміщуються значно повільніше (до 10 метрів за рік).


Мал. 30. Дюни.
Бархани та дюни, пересуваючись, можуть завдавати великої шкоди. Вони засипають дороги, сади, поля, житло людей.

Щоб припинити їх рух, необхідно на пологих схилах садити дерева, кущі. За цих умов вітер не зможе переносити піщинки через вершину.

Змінюється поверхня Землі і під впливом морів та льодовиків. Хвилі й морські течії руйнують береги, льодовики — долини гір. І ті й інші переміщують гірські породи.


Мал. 26. Складові вивітрювання.
При хімічному вивітрюванні приступають до роботи повітря і вода з розчиненими в ній речовинами. При цьому порода не лише подрібнюється, а й перетворюється в іншу, зовсім не схожу на первісну. Наприклад, щільний твердий польовий шпат при хімічному вивітрюванні перетворюється в м'яку й пухку білу глину, з якої виробляють фарфоровий посуд.

Органічне вивітрювання призводить до руйнування та зміни земної поверхні під впливом живих організмів — бактерій, грибів, лишайників, тварин. Ці організми виділяють розчини, які діють на гірські породи і руйнують їх.

Найвищий діючий вулкан нашої планети Льюльяйльяко в Південній Америці. Висота його 6723 м. Останнє виверження вулкана було в 1877 році.

Найактивнішим вулканом світу є Ісалько в державі Сальвадор у Центральній Америці. Його висота 1885 м.

Єдиний материк, на якому немає діючих вулканів, — Австралія. Поки що не зареєстровано жодного землетрусу в Антарктиді.
Найбільшу кількість землетрусів у світі зареєстровано в Японії та Чилі. В кожній з цих країн щороку відбувається понад 1000 землетрусів різної сили, тобто по 3 на день.

Мінерали — це однорідні тіла, які складаються з однієї речовини. Наприклад, вода, золото, кварц, польовий шпат, слюда, кам'яна сіль, алмаз та ін. За станом речовини мінерали бувають твердими, рідкими і газоподібними.
Мінерали в чистому вигляді трапляються в природі порівняно рідко. Найчастіше вони бувають у різноманітних сполуках, утворюючи гірські породи.

Гірські породи — це сполучення кількох мінералів або скупчення одного у великій кількості в земній корі.



Мал. 32. Схема утворення магматичних гірських порід.
Гірські породи утворюються в різноманітних умовах. Одні — при застиганні магми в земній корі, другі — при відкладанні речовин на дні морів та океанів, треті — з залишків живих істот, четверті — при руйнуванні інших гірських порід, п'яті — під впливом високих температур і тиску на великих глибинах та ін.

За походженням гірські породи поділяються на магматичні, осадові, метаморфічні.
Мал. 33. Граніт — магматична гірська порода.

Магматичні гірські породи утворюються при застиганні магми на поверхні чи в глибинах земної кори. Вони є результатом магматизму як однієї з внутрішніх сил Землі (мал. 32). При внутрішньому магматизмі утворюються вкорінені (глибинні) гірські породи. Вони складаються з кристалів різної величини залежно від глибини залягання (чим ближче до поверхні застигла магма, тим кристали дрібніші). До цих порід належать граніти (мал. 33) та лабрадорити.


При зовнішньому магматизмі утворюються гірські породи, що вилилися з надр Землі на поверхню. На відміну від глибинних гірських порід, ці не мають кристалів, їм властива пористість. Складаються такі породи із застиглої лави (базальт) або з пресованого вулканічного попелу (туфи, пемза).

Осадові гірські породи утворились під дією температури повітря, води, живих організмів та інших процесів, що відбуваються на поверхні Землі й в глибинах морів і океанів (мал. 34).

Осадові породи поділяються на три групи: а) уламкові, що утворюються при руйнуванні інших гірських порід (пісок, глина, галька, гравій, валуни). Вони називаються уламковими тому, що кожна частка цих гірських порід є уламком інших порід, у тому числі і магматичних; б) хімічні — є наслідком відкладання розчинених речовин на дні океанів, морів, озер. До них відносять кам'яну (мал. 35) і калійну солі, вапняк та ін.; в) органічні. Сама назва свідчить про їх походження. Скам'янілі залишки давніх і сучасних організмів утворили такі гірські породи, як вугілля, крейда.



Мал. 34. Схема утворення осадових гірських порід.

Метаморфічні гірські породи утворюються внаслідок метаморфізму.

Метаморфізм (у перекладі — «перетворення») — зміна гірських порід на великих глибинах під дією високого тиску та температури. Так, вапняк перетворюється в мармур (мал. 36), пісковик — у кварцит, граніт — у гнейс, вугілля — в графіт.



Мал. 35. Кам'яна сіль — осадова гірська порода.



Мал. 36. Мармур — метаморфічна гірська порода.
Усі мінерали та гірські породи, які використовує людина, називаються корисними копалинами. Залежно від застосування в господарстві корисні копалини умовно поділяють на три групи: паливні, що використовуються як паливо (нафта, газ, торф, кам'яне та буре вугілля); рудні, з яких виплавляють метали (чорні — чавун, сталь, кольорові — мідь, алюміній, олово, свинець); нерудні — сировина для хімічної промисловості (кам'яна і калійна сіль, фосфорити, сірка), будівельні матеріали (граніт, базальт, фосфорити, пісок, глина та ін.) (мал. 37)



Мал. 37.

В Україні ртутну руду (кіновар) видобувають у Донецькій області.



Основні форми рельєфу суходолу
Рівнини — це рівні або горбисті великі простори суходолу і дна Океану, на яких висоти сусідніх точок мало відрізняються одна від одної. Гори — це ділянки земної поверхні, високо підняті над навколишньою місцевістю, що мають дуже розчленований рельєф.


Гори і рівнини суходолу розрізняють: а) за висотою над рівнем моря; б) за способом утворення та віком; в) за зовнішнім виглядом.

Гори бувають: низькі — з абсолютною висотою до 1000 м (Кримські); середні — від 1000 до 2000 м (Карпати, Скандинавські); високі — вище 2000 м (Кавказ, Гімалаї, Памір, Анди) (мал. 39). На карті вони позначаються відповідно світло-коричневим, коричневим та темно-коричневим кольорами (див. шкалу висот і глибин на фізичній карті).


Мал. 39. Відмінності гір та рівнин за висотою над рівнем моря.
Рівнини поділяються на: а) низовини (абсолютна висота їх не перевищує 200 м над рівнем Океану). Наприклад, При чорноморська (мал. 40), Амазонська; б) височини (від 200 до 500 м). Наприклад, Придніпровська, Волинська, Подільська (мал. 41); в) плоскогір'я (понад 500 м). Наприклад, Середньосибірське, Аравійське.

Мал. 40. Причорноморська низовина.

За віком гори бувають молоді й старі. Умовно молодими називають гори, процес утворення яких не завершений. їх вік, як правило, не перевищує 60 млн. років. Гори, що утворилися раніше цього часу, вважають старими. їх вік може бути понад 600 млн. років. В основному молоді гори високі. Наприклад, Альпи, Памір, Гімалаї. Та немає правил без винятків. В Україні і Кримські, і Карпати — це невисокі гори, але молоді.

За утворенням гори поділяються на складчасті, вулканічні (пригадай, як вони утворюються) та складчасто-брилові.

Рівнини за утворенням і віком поділяються на первинні та вторинні. Внаслідок вікових вертикальних рухів літосфери окремі прибережні ділянки морів та океанів попіднімались, утворюючи великі низовини (Причорноморська, Західносибірська). Такі рівнини називають первинними.

Та є рівнини, що утворилися на місці колишніх гір, які зруйнувались за сотні мільйонів років (Східноєвропейська рівнина). Окремі рівнини були утворені річковими наносами (Амазонська, Месопотамська, Індо-Гангська). Такі рівнини називають вторинними (мал. 42).



Мал. 42. Краєвид на Східноєвропейській рівнині.
Вік рівнин різний: від 1-2 млрд років (Східноєвропейська) до кількох десятків тисяч (Причорноморська).

За зовнішнім виглядом гори і рівнини дуже різні: гостроверхі піки Кавказу та Анд вкриті снігом і льодом, рівні, як стіл, вершини Кримських гір, плоска Західносибірська рівнина, звідки видно околиці на десятки кілометрів, та горбисті рівнини України. Які не схожі вони одна на одну! А неповторності їм надають дрібні форми рельєфу.

У горах виділяються окремі вершини, гірські хребти, що складаються із з'єднаних між собою гір, а також гірські долини — зниження між гірськими хребтами. Вузькі глибокі гірські долини називають гірськими ущелинами.


Мал. 43. Гостровершинні піки Паміру.


Мал. 41. Краєвид на Подільській височині.
На карті рівнини позначаються відповідно зеленим, жовтим, коричневим кольорами. Якщо рівнина лежить нижче рівня моря, вона пофарбована на карті в темно-зелений колір (наприклад, Прикаспійська низовина).

Гімалаї з найвищою вершиною світу Джомолунгма (Еверест) — 8848 м.

За висотою такі гори бувають середні (наприклад, Українські Карпати) (мал. 44) та низькі.


Мал. 44. Карпати.


Мал. 45. Кримські гори.
Трапляються гори з плоскими вершинами. Схили цих гір круті або східчасті. В Україні до таких гір належать Кримські (мал. 45).
За зовнішнім виглядом розрізняють рівнини плоскі, що мають рівну поверхню (Причорноморська, Західносибірська) і горбисті, на яких чергуються горби з улоговинами, ярами. Такі дрібні форми рельєфу властиві рівнинам України.