asyan.org
добавить свой файл
1
Легенда про вічне життя

1
Олександер Великий весь світ звоював

І отеє в Вавілоні мов бог раював.
А побожний аскет вік в пустині прожив

І молитвою й постом богині служив.
Наче сонце, що разом прогонює тьму,

Так богиня в опівніч явилась йому.
Прихилилась і мовить: «Мій вірний слуго,

Чим тебе вдоволить? Чи бажаєш чого?»
Аскет мовить:

«Хоч яке се життя і трудне, і сумне.

Дай, щоб старість і смерть оминули мене».
Богиня мовить:

«Ну, як се в тебе дар найцінніший з усіх.

На ж тобі сей малий золотистий горіх.
Одну нічку не спи, один день промовчи

І, очистивши ум, сей горіх розтовчи.
Шкаралющу в огонь, а розкусиш зерно.

Дасть тобі молодим вічно жити воно».
2
Цілий день промовчав, і не спав усю ніч,

І готовивсь аскет на великую річ.
Ось огонь розпалив із пахучих полін

І кадило в огонь щедро кидає він,
І закони господні проходить умом.

Щоб очистити ум, не схибити притьмом.
Та ось сумніви в серці повстали страшні:

«Вічно жить — молодим — ну, пощо се мені?
Чи вертати у світ, де панує борба?

Чи ось тут вічно жить? Се ж безумство хіба!
О богине, прости! Я згрішив, бачу сам!

Та безцінний твій дар комусь іншому дам.
У нас цар молодий, богорівний наш цар!

Богорівним зовсім його зробить твій дар.

Міліонам він сонце, життя є нове,

Для добра міліонів хай вічно живе».
3
Олександер Великий весь світ звоював,

Та дівчини рабом себе він почував.
Персіянки Роксани предивна краса

В його серці горить, мов пожар, не згаса.
У обіймах його та красуня горда

Наче тає, на груди його припада;
Та хвилина мине, і він чує, що ось

В її серці вороже ворушиться щось,
І в очах, ще вогких від любві і жаги.

Дикі іскри горять, наче злі вороги.
З її уст вилітають бажання страшні —

Се бажання пожарів, убійсгва, різні.
їй опертись король не здоліє й на мить:

Там згорів Персеполь! Завтра Суза згорить!
Кліта вбив при вині! Чи любов се, чи чад?..

День у день із небес його кидає в ад.
4
Олександер Великий богині моливсь:

«Дай, богине, щоб нині весь світ проваливсь!
Або дай, щоб скінчилася мука моя,

Щоб я знав, чи богиня вона, чи змія?
Чом міняється так, кілько є в дні годин?

І чи в серці її я паную один?»
В тій хвилині аскет перед ним опинивсь

І покірно царю до землі поклонивсь.
Вічно жий, царю мій! Хай твої вороги

Згинуть! Ось тобі дар від твойого слуги.
Не згордуй! Сей малий золотистий горіх –

Від богині се дар! Моя гордість, мій гріх».
І він все розповів, відки має сей плід,

Що робить, щоб богині сповнить заповіт.
«Міліонам ти сонце, добродій єси,—

Будеш жить вічно юний, як плід сей з'їси»
5
«Вічно жить! Молодим! Справді, божеський дар!»

І великим, безсмертним почув себе цар.
«Вічно жить! Молодим! А вона? А вона?

Постаріє, зів'яне, мов квітка марна!
Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай?

З нею жить! Або радше ти сам умирай!»
Вже й не думає цар, до Роксани біжить:

«Серце, ось тобі дар: вічно в юності жить!»
І сказав їй усе, відки має сей плід,

Що робить, щоб богині сповнить заповіт.
«Коли любиш мене, моє сонце ясне,

Дасть безсмертя обом нам зерно те дрібне.
А не любиш...— урвав.— Кого хочеш люби!

Ось тобі сей горіх! Що захочеш —роби!»
Зчервоніло дівча, в личко вдарила кров,—

Олександер не ждав її слова — пішов.
6
Гей, Роксано, красуне, що думаєш ти?

Чи про те, щоб з царем до безсмертя дійти?
Не про те! Інший жар в її серці горить!

Інший бог там живе! Інший цар там царить.
Він мета її мрій, осолода очей,

Над усіх милий їй генерал Птолемей.
Хоч не любить її і холодний, як лід.

Вона рада свій вік дать за сам його вид.
«Вічно жить молодій, а без нього? О, ні!

Краще він хай живе, дасть безсмертя й мені!
Ну ж, поможе сей плід його серце здобуть!

А як ні, то мені краще в світі не буть».
Птолемея знайшла і дала йому плід,

І сказала, який в нім лежить заповіт.
А як ніч надійшла, вона тихо пішла,

Олександру в вино трути-зілля влила.
7
Занедужав король, важко стогне, кричить,

А Роксана при нім не ридає, мовчить.
Головами хитають старі лікарі,

І тривога, як ніч, залягла у дворі.
По всім краю йде вість, наче змора та сон,

І сумує весь край, і рида Вавілон.
Ось у строях, білилах, рум'янах ціла,

В Олександрів покій куртизана ввійшла.
«Вічно жий, царю мій, на потіху для всіх!

Ось від мене тобі чудодійний горіх!
Се богині є дар. Як з'їси те зерно.

Вічно жить тобі дасть вічно юним воно».
Спалахнув Олександер: «Нещасна, дрижи!

Від кого маєш плід сей? По правді скажи!»
Та дівча не дрижить, не спускає очей:

«Мені дав його твій генерал Птолемей».
8
Олександер у болях жорстоких лежав

І в руці своїй плід чудодійний держав.
«Вічно жить і любить! День за днем! День від дня!

А життя — то борня! А любов — то брехня!
Вічно жить у борні! Биться в сітях брехні!

День за днем! День за днем! Без кінця! Ні, ох, ні!
Не для нас, о богине, твій божеський дар!

Хоч над світом я цар, та над серцем не цар
Міліони людей можу вбить, погубить.

Та чи змушу кого мене вірно любить?
Вічно жить! О богине, се жарти, се сміх!

Вічне щастя чи дасть сей чудовний горіх?
А без щастя, без віри й любові внутрі

Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!
Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!

Я в нірвану волю, чи в Олімп, чи у ад!»
9
Серед болю в постелі підводиться цар,

І побожно цілує чудовний той дар,
І в тріскучий огонь із пахучих полін

Чудодійний горіх бистро кидає він.
І здалось, що вже біль не так люто палив.

Мовби в збурену кров охолоди налив.
Прояснів його ум, серце збулось химер,

А в опівніч саму Олександер умер.

Коментар
«Легенда про вічне життя» І. Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини - для чого вона живе, що є для неї найціннішим. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не наважився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба. А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не примусить полюбити іншого щиро, від душі, вірно: «А без щастя, без віри й любові внутрі Вічно жить — се горіть віку вік на кострі!»

Використовуючи казковий сюжет, І. Франко розглянув важливу філософську проблему про життя і смерть і дійшов висновку, що людина має жити стільки, скільки їй відпущено, дано.