asyan.org
добавить свой файл
1
Дулуман Є. К.,
ФІЛОСОФСЬКА ПРОПЕДЕВТИКА

(Курс лекцій)

«Жизнь подобна игрищам:

некоторые приходят на них соревноваться,

некоторые торговать, а самые счастливые – смотреть.

Так и в жизни: некоторые, подобные рабам,

рождаются жадными к славе и наживе,

между тем как философы - к одной только истине».

Пифагор

"Образованный народ без метафизики - нечто вроде храма,
в общем-то, разнообразно украшенного, но без святыни".
Г. Гегель
Всякоє нинє отложім

житєйскоє попєчєніє.

(З Літургії Іоанна Златоуста)

«Коли назви невірні – судження невідповідні.

Коли судження невідповідні – справи не здійснюються»

Конфуцій


ЗМІСТ:

1. ВСТУП 1

1.1. Поняття про філософську пропедевтику. 1

1.2. Виникнення світу та походження людини 2

1.3. Становлення та специфіка людини 5

2. МОРАЛЬ 7

2.1.Фактори, що сприяли виходу з тваринного світу і становленню Людини 7

2.2. Логіка процесу формування моралі 9

а) В суспільно-історичному плані: 9

б) В психологічному плані індивида/особи: 9

2.3. Мораль – найбільш суттєва ознака Людини 10

1. ВСТУП

1.1. Поняття про філософську пропедевтику.


Філософ пропедевтика (від грецького слова propedeo - випереджую, підготовляю) - це попередній цикл лекцій, що знайомлять студентів (читачів) з особливостями філософії як навчальної дисципліни; готує їх до творчого засвоєння ними філософського курсу і до самостійного вивчення філософії. Задача філософської пропедевтики - підготувати студентів (слухачів, читачів) до переходу від рівня їхнього повсякденного світогляду до рівня світогляду теоретичного, від світогляду стихійного - до світогляду усвідомленого, від світогляду, що утримується на вірі, - до світогляду доказового, що спирається на розум.

1.2. Виникнення світу та походження людини


Знайомство з Філософською пропедевтикою розпочнемо з найбільш давнього минулого часу: а) з виникнення Всесвіту і б) з появи в цьому світі Людини.

Згідно сучасних наукових космологічних теорій/гіпотез Всесвіт, в якому ми живемо, виник 18 -20 мільярдів років тому назад внаслідок так званого Великого Вибуху (Big Bang). Розмір нашого Всесвіту, якого називають ще – Метагалактика, у вигляді величезної кулі простяглася на 20 мільярдів світлових років в своєму поперечнику.

Перед вибухом Всесвіт перебував в стані сингулярності, вся матерія якого була зосереджена в точці величиною кванта Планка і температурою в десятки мільярдів градусів. Після Великого Вибуху з сингулярної точки (за словами сучасного великого вченого фізика і математика Стівена Хавкінга – Stiven Hawking), або з «Першоатома Отця» (за словами голови папської Академії наук абата Леметра) матерія почала розлітатися у вигляді кварків – фотонів – електронів – нейтрино – мезонів – гіперонів и нарешті так званих уречевлених елементарних частинок: електронів, протонів і нейтронів, що увійшли до складу хімічних атомів та молекул. Утворюються величезні газоподібні згустки матерії, які продовжують розлітатися, охолоджуватися и скупчуватися в галактики, а в межах кожної галактики в скупчення зірок, навколо деяких з них утворюються планети. Таким чином 5-6 мільярдів років тому назад утворилося наше Сонце, а навколо нього 4-3,5 мільярдів років тому назад начала обертатися наша Земля в сім’ї інших планет Сонячної системи.

Десь 3 – 3,5 мільярді років тому на Землі з’являються перші ознаки життя, що потім привело до появи найдавніших живих організмів у вигляді синьо-зелених водоростей. Розпочалася еволюція живого світу. Генеалогія походження людини можна розпочинати аж з самих синьо-зелених водоростей. Вченими еволюціоністами така наукова праця здійснена. Ми візьмемо найближчий до нас час та появи найближчих до нас еволюційних попередників, ну хоча би з спільних нам і сучасним людиноподібних мавпам (шимпанзе, горіли, орангутанги і гібони) – парапітеки що жили і вимерли десь 5-8 мільйоні років тому назад. Наступний еволюційний шлях до людини можна зобразити такою схемою:


Парапітекам наслідували Дріопітеки і Пропліопітеки, що появилися 4-5 мільйонів років тому назад. Пропліопітеки стали предками безпосередньо сучасних гібонів та орангутангів. Дріопітеки («дріо» - давні, «пітекос» - мавпи) дали початок таким видам мавпоподібних як шимпанзе, горіла і австралопітек. Австралопітеки («austpalopithecus» - мавпа південна), що жили протягом 3 – 2 мільйонів років тому назад, є найближчими в тваринному світі попередніми родичами людини. Вони дали початок найдавнішому виду гомінід (від слова «Homo» - гомо, людина). Про рівень розумового розвитку г
омінід можна судити по формі та об’єму їх мозку (див. схема 2).
Походження людини від австралопітека до сучасного типу людини в часовому вимірі можна зобразити такою схемою 3.

1.3. Становлення та специфіка людини


Детально про людину як предмет філософського бачення ми будемо говорити на 2-курсі при вивченні теми «Філософська антропологія». А зараз лише зазначимо, що специфіка та сутність людини краще всього проглядається на тлі (на фоні) тваринного.

Біологічний вид Homo sapiens, як один з видів тварини, остаточно сформувався приблизно 40 тисяч років тому назад. За біологічними ознаками той Гомо Сапієнс був таким ж, як і Людина сучасна, тобто – ми з вами. Проте, 40 тисяч років тому назад Гомо сапієнс, на відміну від нас, був твариною в повному розумінні цього слова. Тому т ой Гомо Сапієнс біологічно був лише підготовлений до того, що стати Людиною в сучасному розумінні цього слова.. На мою думку на процес становлення людиною Гомо сапієнс у знадобилося понад 10 тисяч років. …Лише через десять тисяч років 40-тисячної давнини Гомо Сапієнс виділився і вийшов з тваринного світу, ставши Людиною.
На фоне животного мира и в отличие ото всех животных человек видится нами как существо, которому присущи следующие три отличительных признака: Сознание и Самосознание (1), Общественная жизнь (2) и Труд (3). Графично специфику человека можно изобразить таким образом:
Общественная Сознание

жизнь
Ч Е Л О В Е К



Т Р У Д




(Биологический вид -

H o m o S a p i e n s)


А. Производя классификацию животного мира, первый президент Шведской академии наук Карл Линней (1707-1778), включив Человека в состав животного мира, отнёс его, на ряду с человекообразными обезьянами, к роду гоминидов, поставил его на самом верху иерархической лекции и назвал Homo sapiens. Человек - единственное в мире существо, животное, которому присуще сознание. Последнее существует благодаря членораздельной речи. Речь же проявляет себя в "движении слов". В словах происходит осознание человеком самого себя и окружающей действительности. Слова становятся первичными ячейками и носителями духовной жизни человека. Материализация слов в виде звуков (естественная речь) или изображений, знаков (искусственная речь) разрешает людям обмениваться между собой содержанием своей внутренней жизни.
Б. В структуре специфики человека неотъемлемое место принадлежит Труду. Английский классик политической экономии Адам Смит (1723-1790), ученик Давида Юма и предшественник Карла Маркса в вопросах политической экономии, определял человека, как "A toolmaker animal" - животное, изготовляющее орудия труда; а шире - животное трудящееся.

В специфике человека труд имеет определяющее значение. Благодаря эволюции человек выделился, вышел, из животного мира; а благодаря труду он выделился, вышел, из природы! В соответствии со своим пониманием и возможностями человек своим трудом воздействует на природу и приспосабливает природу к себе, преобразует природу - и таким образом живёт уже не в природе, а во "второй природе". Эту, вторую, природу человек создаёт себе своим трудом и по-человечески живёт именно во второй - а не в первой, из которой вышел, - природе, которая создана трудом человека. Создавая вторую природу, человек создаёт себе новую среду обитания, новые - не существующие в первой природе! - условия жизни. Жизнь человека по всем параметрам с течением времени всё больше и больше становится зависимой именно от второй природы. Таким образом, создавая себе своим трудом вторую природу, от которой потом зависит, человек становится творцом самого себя. Марксизм справедливо придаёт труду наибольшее значение в определении специфики человека. Энгельс даже с очевидным преувеличением говорил, что именно труд способствовал эволюционному становлению биологической природы человека, что приводит к неверному заключению о существовании труда в животном мире. А это - неверно.

Могут сказать, что трудится и животное: строит гнездо, плетёт сеть, перекрывает запрудой речку и так далее. Но всё это - не труд. Мы не будем сейчас развивать дискуссии вокруг признаков труда. Всё это вы будете изучать или уже изучили в курсе Политической экономии. Но сделаем временную уступку. Если всё перечисленное нами - это труд животных, то этот "труд" жестоко закодирован. Он производится по неотвратимым законам физики, химии, биологии, физиологии, генетики. Паук, к примеру, может плести паутину и плести только так, а не по-другому. Если, к примеру, пауку дать попробовать крови больного человека (в крови некоторых больных есть дополнительные химические элементы), то он с необходимостью изменит рисунок своей сети. По изменениям сети паука можно наиболее точно диагностировать некоторые, главным образом - психические, заболевания. Следовательно, в этом случае "труд" паука обусловлен химическим составом его пищи. Таким же образом закодирован "труд" муравья, пчелы, бобра, ласточки.

А человек в своём труде - свободен. Он способен выполнять любую работу и по-всякому. Человек на столько свободен в своём труде, что он может даже ... не трудиться. А паук не может не плести паутины, ласточка не может не лепить своего гнезда для своих будущих деток, пчела не может не собирать мёд...

В. Человек - существо общественное, - зоон политикон, как говорил Аристотель, - он живёт в обществе. Иногда жизнь человека в обществе, обществом, отождествляют с жизнью коллективных животных, а само общество со стадом, стаей, муравейником. Но такое отождествление неправомерно. Поведение животного в коллективе себе подобных строго регулируется инстинктами, а поведение человека в обществе регулируется не инстинктами, а общественным мнением. Инстинкты поведения навязаны животному самой природой. Инстинкт животного - явление биологическое и стихийное, передаётся и усваивается животным генетически А правила поведения в обществе устанавливаются самими людьми, навязываются индивиду воспитанием, общественным мнением, усваиваются каждым на индивидуальном уровне.

А куда делись инстинкты у человека? Никуда не делись. Выйдя из животного мира, человек потянул с собой в общество всю гаму животных инстинктов. Один острослов как-то сказал: "Нам не надо научно доказывать, что человек произошел от животного. Достаточно присмотреться к современному, даже вполне интеллигентному человеку, чтобы увидеть, что в нём до сих пор сидит скотина". У человека, как и у животного есть целая цепь животных инстинктов. Мы, как и животные, чувствуем боль, голод, жажду, половое влечение, насыщение, равновесие... Мы, как и животные плодимся и размножаемся таким же механизмом с теми же чувственными удовольствиями и страданиями... Но все наши инстинкты поставлены под контроль общества. А поэтому в обществе мы вынуждены вести себя не согласно инстинктам, а согласно общественному мнению. Все наши животные инстинкты постоянно при нас, мы принуждаемся самой природой подчиняться этим инстинктам, но подчиняемся и действуем согласно инстинктам мы не так, как это подчиняются и действуют животные. Мы, конечно, едим, оплодотворяемся, освобождаемся от экскрементов, умираем не как скоты, а как существа, которые согласовывают своё поведение с общественным мнением: едим ложечкой, вилочкой, с тарелки; для удовлетворения своих половых инстинктов прячемся от публики, залазим под одеяло; для опорожнения строим отхожие места, удаляемся с глаз людей... Общественное мнение обуздывает наши инстинкты и тем самым превращает нас из скотов в людей.

Указанные нами три специфические признаки человека - Сознание, Общественная жизнь и Труд - проявляют себя в человеке не рядом одно с одним, а в тесной взаимосвязи между собой. Труд - это осознанная деятельность человека, которая усваивается человеком в обществе. Общественная жизнь сформировалась в результате осознанного отбора и закрепления в трудовых процессах. А содержание сознания формируется под влиянием общества и закрепляется, прежде всего, в процессе активного участия человека в производственных отношениях.

2. МОРАЛЬ

2.1.Фактори, що сприяли виходу з тваринного світу і становленню Людини


Процес та конкретні елементи виходу Гомо сапієнс с тваринного світу на шляху до утвердження його, Гомо сапієнс, Людиною ховається від нас за горизонтом історії. Користууючись методами наукового дослідження та скарбами антропологічних, археологічних, палеоантропологічних, психологічних, та побіжних достовірних даних, ми можемо зобразити лише логіку становлення людини як, перш за все, соціальної істоти. Колективи Гомо сапієнс і навіть уже людські суспільства разом зі всіма своїми членами неминуче гинули, коли свідомо чи неусвідомлено ігнорували закони логіки свого існування та розвитку. Підкреслимо, колективи і суспільства, що ігнорували логіку свого розвитку та існування неминуче гинули або й зникали з уже історичною для них арени. Вони, як тії Обри, про яких писали київські літописці, «невідомо звідкіль прийшли і невідомо куди поділися». Де ті трипільці, кімерійці, сармати, скіфи, печеніги, половці, чорі клобуки, половці, що колись жили на землях сучасної України? Від них, поселянцях на наших землях, залишилися лише черпки їхніх горшків, кам’яні баби, насипні кургани та письмові свідчення сторонніх для них людей: греків, латинян та арабів

Звичайно, процесс перетворення Гомо сапієнс на Людину не можна відобразити у всій його конкретній різноманітності. Ми будем розглядати його в аспекті курсу нашої навчальної проблеми1, а саме в контексті зародження та розвитку таких форм суспільнох свідомості як мораль (етика), мистецтво (естетика) релігія, філософія та логіка.

Розпочнемо з моралі, оскільки саме мораль є найбільш суттєвою ознакою, що відрізняє людину від тварини. В твариному світі немає моралі. Без моралі немає суспільства, отже, без моралі немає і Людини.

Вивчаючи сферу духовного життя суспільства наука встановила, що вона, сфера духовного життя, складається з семи форм суспільної свідомості, до яких належать: мораль, мистецтво, релігія, філософія, право, наука і політика. Форма суспільної свідомості – це форма, в якій людина усвідомлює своє суспільне буття. Для існуівння та функцінування суспільства найбільш важливе значення має мораль. Не випадково людина на відміну від тварини називають істотою моральною, морально-духовною (духовно-нравственной). Виходячи з цього можна сказати, скільки в людині/суспільстві моралі стільки в ній/в ньому людського/суспільного.

Є незлічена кількість визначень сутності моралі. Ця різноманітність зумовлена тим чи іншим підходом до моралі або до тих чи інших сторін моралі. Найбільш загальне, філософське, визначення моралі може бути таким:

Мораль – це форма суспільної свідомості, яка оцінює поведінку людини в суспільстві з точки

зору добра чи зла
Словники, енциклопедії та підручники дають таке визначення моралі:

«Мораль (лат. moralis – моральний, від mores звичай) – система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регулюють поведінку людей; одна з форм суспільної свідомості» ( Філософський словник. Головна редакція Української Радянської Енциклопедії. Київ, 1973).

«Мораль (лат. mores – нравы) одна из форм общественного сознания; социальный институт, выполняющий функцию регулирования поведени я людей во всех без исключения областях общественной жизни» (Философский словарь. Издательство политической литературы. Москва, 1972).

«Мораль регулирует отношения людей путем убеждения: внутреннего — через совесть, и внешнего — через мнение других, общественное мнение.

Право регулирует отношения людей путем принуждения — внешнего — со стороны государства, и внутреннего — через законопослушание». (Балашов Л.Е. Этика Учебное пособие, Москва. 2003).

«Мора́ль (лат. moralisкасающийся нравов) — один из основных способов нормативной регуляции действий человека [1]. Мораль охватывает нравственные взгляды и чувства, жизненные ориентации и принципы, цели и мотивы поступков и отношений, проводя границу между добром и злом, совестливостью и бессовестностью, честью и бесчестием, справедливостью и несправедливостью, нормой и ненормальностью, милосердием и жестокостью и т. д» (Википедия).
В сучасних умовах є три основні фактори формування моралі: :

1.Вихователі (батьки, педагоги) та в цілому суспільство методами свого виховання, заохочення, примусу та покарання;

2. Суспільна думка оточення/громади/нації де здійсюється життедіяльність Людини;

3. Світогляд та переконання особи Людини.

2.2. Логіка процесу формування моралі

а) В суспільно-історичному плані:


1.Усвідомлення себе як колективну (стадну) істоту. ((Леви і буйволи. Наполеон про французьких солдатів і мамлюків))

2.Усвідомлення індивідом себе як істоту, якість життя якої залежить, перш за все, від стану суспільного життя.

3.Упорядочення відношення до жінки (гальмування найсильнішого інстинкту всіх істот біологічного світу)

4.Вшановування батьків (старих людей) як гарантія свого довголіття та носіїв суспільного досвіду.

5.Формування родоплемінного способу життя. Матріархат і патріархат та «адміністративне» насадження і закріплення правил моральної поведінки. ((Древнекитайский философ Мо-цзы писал: «При выполнении дел в Поднебесной нельзя обойтись без подражания образцу… В таком случае что же можно принять за образец?»))

6.Усвідомлення правил моралі на світоглядному та релігійному рівні. Чаклуни та жерці.

7.Розшарування виробничого і соціального життя. Поява соціальної верхівки та ідеологів, що задовольняли духовні потреби соціального та індивідуального життя.

8.Елементи загальнолюдської моралі. Золоте правило моралі. На запитання свого учня: "Чи можна все життя керуватися одним словом?» - Конфуцій відповів: «Це слово: Взаємність. Не чини по відношенню до інших такого, чого не бажаєш собі».
Вказані етапи логіки еволюційного розвитку моралі всі стада/груп/коллективи Гомо сапієнс пройшли історичною дорогою до Людини і до сучасних цивілізованих суспільств. Сучасна новонароджена людина приходить в світ не Людиною, а лише кандидатом на Людину. Сучасний/сучасна новонароджений/новонароджена за своїм біологічним станом тотожна новонародженому Гомо сапієнс, що з’явився 40 тисяч років тому. Отже, народженому в людському суспільстві сучасному Гомо сапієнс теж належить пройти всі етапи дороги від свого біологічного виду до Людини соціальної («зоон політікон» за Аристотелем), Людини розумної (за Карлом Лінеєм) та людини працюючої (за Адамом Смітом та Карлом Марксом). Проте цей шлях від кандидати в Люди до Людини сучасний новонароджений проходить не історично, як то здійснено первісним Гомо сапієнс, а психологічно. Чому лише психологічно? А тому, що він, сучасний кандидат на людину, народжуються уже в людському суспільству, де уже твердо утверджено функціонування моралі, як показника і фактора існування та постійного відтворення суспільства. В сучасному суспільстві історичні етапи формування моралі як форми суспільної свідомості залишилися позаду в далекому минулому. Проте на індивідуальному рівні сучасний новонароджений як і давній Гомо сапієнс залучаються чи засвоюють систему моральної, Людської, поведінки однаково. А саме:

б) В психологічному плані індивида/особи:


1.Гальмування індивідуальних інстинктів в ім’я колективного виживання чи залучення до існування в суспільстві від повторення перетворюється в привичку індивіда. Привичка і колись/тоді, і зараз/тепер не передається інстинктивно, а виробляється шляхом тренування, дресировки, наслідування (подражания). ( Їсти паличками по-китайськи, ложкою чи виделкою. Олдос Гекслі «О, дивный новый мир» і «Вечная философия»).

2. Привичка, що закріплюється і гармонує з суспільною думкою чи суспільною свідомістю стає звичаєм .

"Без визначених ритуалів громадське життя неможливе.

Шанобливість без ритуалу стає метушливістю,

обачність - боягузтвом, сміливість - нахабністю" (Конфуцій).

3. Усвідомлення системи звичаїв створює те, що ми називаємо нравами. («Каждому городу нрав і права» - Григорій Сковорода. «Нравственность» в розумінні різних народів не однакова.)

4. Піднесення нравів на рівень моралі утворює те, що ми називаємо нравственностью.

5. Система нравственності з поправкою на загальнолюдські правила соціальної поведінки створює мораль, як форму суспільної свідомості.

6. Філософське осягнення суті і змісту моралі створює те, що ми називаємо етикою.

2.3. Мораль – найбільш суттєва ознака Людини


За біологічними ознаками, людина належить до тваринного світу. Але людина на відміну від тварини гнуздає свої, по суті тваринні інстинкти, від яких вона нікуди не може дітися. А придушення інстинктів в ім’я суспільної поведінки та життя в суспільстві і є сутністю моралі; сутністю того, чим людина відрізняється від тварини. Другими словами, мораль – це загнуздання скотських інстинктів та скотської поведінки в ім’я торжества соціальних норм і соціальної поведінки.

Але придушення, загнуздання інстинктів – це тиск на біологічну природу людини. Цей тиск об’єктивно (на рівні біологічної природи людини) і суб’єктивно (на рівні відчуттів особистого Я) сприймається болісно, неприємно. В цьому плані біологічна і духовна природи людини бунтують проти його природи соціальної… В цьому стані біологічна природа відчуває загрозу своєму існуванню, а духовна – приниження свого Я, втрату свободи, самостійності. Але цей подвійний – знизу і зверху – бунт має бути подоланий в ім’я суспільної природи Людини, в ім’я Людини як такої. Людини біологічно і духовно надзвичайно еластична. Вона, на відміну від тварини, не прикована намертво до своїх біологічних інстинктів, а в духовному плані може набувати рис від небесного ангела до пекельного сатани.

Виходячи з тваринного світу і вступаючи в світ соціальний, людина розпочинає жити не в першій природі, яка її біологічно породила, а в природі другій, що твориться вже самою людиною. В цій другій, соціальній, природі людина сама стає істотою з принципово другою, соціальною, природою. Народившись «кандидатом на людину», тобто набувши життя біологічного виду, Homo Sapiens вступає в суспільство і зразу ж починає набувати другої природи, природи соціальної. В міру набування соціальної природи людина розпочинає жити по правилам другої природі так же вільно, як вільно живе по законам інстинкту тварина в природі першій. Шляхом наслідування поведінці дорослих, тілесних примусів та словесних настанов у людини виробляється привичка, що і стає для неї ось саме цією «другою природою» (Consuetudo est altera natura).

Коли ж не завжди зручні моральні обмеження замінюються поступливістю скотським інстинктам, коли на місце надмірній соромливості приходить нахальне безстидство, коли тайни інтимного життя перетворюються в безсоромно розкладений на кожному розі товар, коли природні потяги перетворюються в розпусту, в протиприродні вчинки, доречно запитати: яка в кінцевому підсумку ціна такого звільнення і чи не є таке звільнення звільненням від усього людського?

Зараз звільнення людини від морального тягаря суспільства називається відродженням. - Відродження? Відродження чого? – Дикунства? Тваринного, скотоподібного життя? Вихід з суспільства в тваринний світ? Відродження Людини в світі тваринного життя?
Дозвольте мені процитувати доречну в нашій темі про мораль думку видатного дослідника соціоантропогенезу Людини і Суспільства Юрія Івановича Семенова. Він написав:



«Мораль — самая важная форма общественной воли. Чувства долга, чести и совести образуют костяк морального облика человека и тем самым ядро человека как общественного существа. С формированием этих чувств общественные отношения, продолжая свое бытие вне человека, начинают одновременно существовать и в нем самом, входят в его плоть и кровь. Формирование этих чувств есть процесс интернализации, или «вовнутривления», общественных отношений. И эта интериоризация, которая начинается с формирования чувств вины и стыда и завершается становлением чувств долга, чести и совести, является процессом социализации, очеловечивания человека. В результате этого процесса появившийся на свет индивид вида Homo sapiens становится человеком, т.е. общественным существом.

В конечном счете, то, каким становится человек, определяет социально-экономическая структура общества. Однако формирует человека во всех докапиталистических обществах не экономика непосредственно, а детерминируемая экономикой общественная воля, прежде всего мораль. Но, разумеется, в формировании человека участвует не только мораль, но и вся духовная культура общества в целом.24 Подробнее см.: Семенов Ю.И. Личность, общество, культура // Философия и общество, 2001. № 3.

Совесть — стержень человека. Она не только не в меньшей, но, напротив, в еще большей степени родовой признак человека, чем наличие у него разума, мышления. Человек, лишенный разума, не человек. Это — человекоподобное животное. Человек, не имеющий совести, тоже не человек, даже если он сохранил разум. Он в таком случае — пусть рационально мыслящее, но животное. Он тогда — рационально мыслящий и поэтому особенно опасный зверь.

Во всех докапиталистических обществах система социально-экономических отношений определяла волю, а тем самым действия людей не прямо, а через посредство общественной воли: в первобытном обществе — в основном через посредство морали, в классовых — через посредство морали и права. Мораль и право определяли действия людей и в экономической области — прежде всего в сфере распределения общественного продукта. Член раннепервобытной общины делился своей добычей с остальными его членами потому, что этого требовали нормы морали. Крепостной крестьянин отдавал часть продукта своего труда владельцу поместья потому, что этого требовал закон, прикрепивший его к земле, и потому, что согласно закону помещик мог его физически наказать.

.


1 Навчальна програма нашого курсу, що рекомендована і затверджена Міністерством Науки та Освіти України, називається: «Етика, естетика, релігієзнавство, логіка і філософія», що її студенти вивчають і засвоюють протягом двох семестрів 1-го та 2-го курсів.