asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3

Культура Давнього Китаю та Давньої Індії

Культура Давнього Китаю сформувалась у III тис. до н.е. і розвивається майже безперервно протягом 5 тис. років. Китайський етнос створив особливий тип культури, що відрізняється від культури інших народів. Соціальна етика та адміністративна практика тут завжди відігравала більшу роль, ніж містика та індивідуалістичні пошуки спасіння. Найбільшими, загальновизнаними пророками тут вважалися ті, хто вчив жити гідно відповідно до прийнятої норми. Жити заради життя, а не заради блаженства на тому світі чи спасіння від страждань. Не релігія як така, а, перш за все, ритуа-лізована етика формувала обличчя традиційної китайської культури. Важливою рисою стародавньої китайської культури було, на відміну від європейської, не досягнення практичних цілей, а особисте самовдосконалення людини.

Характерними особливостями китайської культури виступають: традиціоналізм - орієнтація на підтримку способу життя предків, на підпорядкування індивіда соціальному порядку; релігійно-поетичне ставлення до природи, що була предметом поклоніння; китайська церемонія - наявність фіксованих норм поведінки і мислення, що склалися на основі культу древності, і які були покладені в основу нового типу міської раціональної культури; "розчиненням" релігійного начала в соціальному, що знайшло яскраве відображення в конфуціанстві. Докладніше про особливості конфуціанства див. у третьому розділі, присвяченому історичним формам релігії.

Основними видами мистецтв у Китаї виступають архітектура, література, музика, живопис, прикладне мистецтво. Уже у XV столітті до н.е. в Китаї існувала розвинена система ієрогліфічного письма, що нараховувала близько двох тисяч ієрогліфів. Надзвичайно бурхливий розвиток китайської писемності характерний для перших століть нашої ери: так, у ІІ столітті число ієрогліфів складало більше 10 тис., у ІІІ столітті - більше 18 тис. Створення ієрогліфічної писемності дало можливість легко спілкуватися носіям численних мовних діалектів, що не розуміли усного мовлення, в письмовій формі. При імператорських дворах створюються великі бібліотеки. До початку І тис. до н.е. відносяться найбільш ранні пам'ятки давньокитайської літератури - "Книга пісень", що містить близько 300 пісень і віршів, і "Книга змін".

Широко відомі стародавні китайські монументальні споруди - Великий канал, що будувався протягом багатьох віків, та Велика китайська стіна, будівництво якої здійснюється в період об'єднання країни в єдину централізовану державу 221-207 до н.е. і яка повинна була захистити Китай від зовнішніх ворогів.

У культурному житті Китаю важливу роль відігравали буддійські монастирі, котрі були прикрашені скульптурними зображеннями Будди і буддійських божеств, імператорські палаци (у ІІІ столітті до н.е. їх було збудовано більше 700).

У VII-XVIII століттях основне місце серед інших видів мистецтва посів живопис, котрий відобразив преклоніння людей перед красотами Всесвіту, природи. Самостійними жанрами були "люди", "квіти-птахи", "гори-води", що стали традиційними на багато століть.

Давнім китайцям належать багато технічних винаходів: магнітний прилад - прародич компасу, водяний млин, перший у світі сейсмограф, спідометр, папір, книгодрукування, порох, фарфор тощо.

З наук бурхливо розвивалась астрономія, математика і медицина. Так, вперше в історії людства тут був створений небесний глобус, що відтворював рух небесних тіл, складений каталог медичних книг, у яких були зібрані рецепти лікування багатьох хвороб, вперше китайці ввели поняття негативних чисел.

Культуру Стародавнього Китаю, що зберегла власну самобутність протягом тисяч років, можна по праву віднести до "вічних цивілізацій".

Однією з оригінальних і величних культур, що існують на нашій планеті, є індо-буддійська, що сформувалася головним чином на території Індії.

Культура Давньої Індії склалася на півострові Індостан у ІІ тис. до н.е. в результаті синтезу двох традицій:

- традицій автохтонного (протодравидського) населення, що створило Хараппську цивілізацію з централізованою державою, ієрогліфічним письмом, високою культурою міського будівництва; з розвиненим духовним життям, що характеризувалося культом богині-матері, ідеями перевтілення та воз-даяння (ці ідеї увійшли у більш пізні релігійно-філософські доктрини Давньої Індії - брахманізм, буддизм, індуїзм);

- традицій індоаріїв, що прийшли сюди в сер. ІІ тис. до н.е. і принесли свою мову, священні тексти - Веди, ведичну релігію багатобожжя, посіли домінуюче місце в суспільстві.

Тисячолітня культурна традиція Індії склалась у тісному зв'язку з розвитком релігійних уявлень її народу. Ментальності народів, що відносяться до цього типу цивілізації, властива яскраво виражена своєрідність: свідомість орієнтована на ідеали та духовні цінності. Певність релігійного пошуку, аскеза, прагнення до духовної досконалості характерні для індобуддійської культури. Людина починає внутрішньо протиставляти себе світу, виказуючи прагнення прожити життя як індивідуальність: вона іде від колективу, розвиває свою суб'єктивність, стає самітником, мудрецем, шукає знання, висуває умосяжні ідеї про світовий порядок.

Індо-буддійська цивілізація відрізнялася тим, що робила акцент на вищу цінність небуття. Життя людини - це очікування звільнення від світу. Усе визначалося постулатом про вищу справедливість карми, що воздає кожному відповідно до його заслуг. Релігія орієнтувала на відстороненість від реальності, пасивність особистості, хоча людина й повинна була прагнути до покращення карми шляхом самовдосконалення. Особистість не мала власної цінності. Людина уявлялась як піщинка на березі океану вічності, від неї нічого не залежало. Не випадково поширеним символом східної культури є людина у човні без керма і весел.

Звідси фаталізм, віра у напередвизначеність долі і подій як відображення відсутності можливості впливати на історичний процес. Тому прагнення до свободи було реалізовано у духовній сфері, де було можливо відсторонитися від влади земної, що і знайшло свій вираз у релігійних системах Давньої Індії: брахманізмі, буддизмі та індуїзмі. Детальніше про давньоіндійські релігійні системи див. у відповідних розділах посібника.

Цивілізації Стародавнього Сходу зробили величезний внесок до світової культури. Це були перші, по справжньому тверді кроки на шляху до опанування та осмислення навколишнього світу та усвідомлення свого місця в ньому

На початку І тисячоліття до нашої ери провідна роль у суспільному розвитку переходить від давньосхідних цивілізацій до нового культурного центру, що виник у Середземномор'ї та отримав назву антична цивілізація. До античної цивілізації відносять історію і культуру Давньої Греції і Давнього Риму. Ця цивілізація базувалася на якісно інших соціально-економічних і політичних засадах, ніж цивілізації Сходу, і виявилася значно динамічною від них.

Античність є культурним та історичним фундаментом сучасної Європи. Величезна культурна спадщина стародавньої Греції та Риму цілком справедливо вважається колискою європейської цивілізації. Саме античний світ заклав основи європейських філософських, правових, політичних, художніх та наукових систем, котрі виникли набагато пізніше.

Античною традиційно називають греко-римську культуру, що розвивалася в період з ІІІ тис. до н.е. до сер. V ст. н.е. Епоха античності починається з утворення грецьких полісів - міст-державна початку І тисячоліття до нашої ери і завершується з падінням Римської імперії в У столітті нашої ери.

У своєму розвитку антична культура пройшла ряд етапів, виступила в різних історичних модифікаціях, представлених культурою Давньої Греції, елліністичною культурою, культурою Давнього Риму. При цьому "прелюдією" античної культури була ще більш давня крито-мікенська культура, або егейська цивілізація, котра існувала одночасно з давньосхідними культурами. Центрами цієї егейської цивілізації були Крит та місто Мікени на півдні Греції.

Незважаючи на суттєві відмінності між культурою Давньої Греції, елліністичною і давньоримською, вони належать до одного історико-культурного комплексу, мають ряд загальних типологічних рис. Це пов'язано, перш за все, з тим, що давньогрецька та давньоримська культури формувались на базі в принципі схожих форм соціальної організації: і давньогрецький поліс, і римська "цивітас" епохи Республіки являють собою різні варіанти античної громадянської общини.

Громадянська община об'єднувала повноправних вільних громадян, кожний із яких мав право на земельну власність та на участь у вирішенні державних питань. Така форма організації соціального життя визначила шкалу основних цінностей античного суспільства:

- ідеал першочергової значимості громадянської общини як основи блага окремої людини;

- ідея верховної влади народу;

- орієнтація на земні інтереси; в античному світогляді немає ідеї бога-творця, що стоїть поза світом і встановлює незмінний та вічний світовий і соціальний порядок (як це мало місце у східних народів);

- на відміну від культур Сходу з їх теоцентризмом антична культура звернена до людини, яка знаходиться в центрі уваги філософії та мистецтва.

Суспільна свідомість античного полісу носила в основному раціональний характер. Світ сприймався як реальний, хоча визнавалось надприродне, і це мало суттєвий вплив на різні сторони життя. Тому при характеристиці античної культури необхідно проаналізувати релігійні уявлення давніх греків і римлян.

На думку деяких європейських теоретиків, наприклад, Леві-Строса, поведінка людини може визначатися за її основною мотивацією. Це може бути "культура сорому" або "культура провини". Культура провини характерна головним чином для християнства, тобто вона звернена до голосу совісті, до внутрішнього суду над собою. Культура ж сорому орієнтована на оцінку поведінки людини з боку представників тієї чи іншої соціальної групи. "Культура сорому", що склалася в Греції, включала в себе два моменти: уявлення про богорівність елліна і відчуття змагальності. Основними мотивами поведінки виступало наслідування кращим і суперництво. Для греків не характерне почуття внутрішньої гріховності, але яскраво виражене почуття сорому перед співгромадянами. Другою стороною цього було прагнення стати першим, стати кращим. Дух змагальності панував в області науки, риторики, у спорті, навіть на загальних зборах. Будь-який член полісу міг висловити свою думку при обговоренні суспільних проблем. Важлива особливість менталітету афінського громадянина - прагнення до слави. Наприклад, перемога на Олімпійських іграх вважалася перемогою не окремої людини, а полісу. Це для греків слугувало підтвердженням їх значимості для суспільства. Всі особливості взаємовідношень між громадянами грецького полісу виховували особливе почуття патріотизму.

У грецькій міфології боги людяні і людиноподібні. Тому серед різних міфологій світу грецька стала найбільш привабливою. Грецька олімпійська релігія антропоморфна. Боги часто поводять себе як прості смертні, тому у світі олімпійської релігії людина почувала себе досить комфортно.

Давньогрецька культура характеризується великими досягненнями в галузі науки. При всій серйозності наукових досягнень інших ранніх культур, наприклад Єгипту чи Китаю, там не виникло систематичної науки. У грецькому світі знання перестало бути священним, сакральним, таємничим, яке належало б тільки особливій касті людей - жерцям. Воно стало доступним кожному, хто взявся присвятити йому своє життя. Тим більше, що "культура сорому" не заохочувала невігластво, дурість і пихатість. Саме в Греції здійснюється перехід від міфології та релігійного світорозуміння, що спиралося на віру, до науки, котра потребувала постановки, формулювання, логічного розгляду проблем, а розум стає головним засобом пізнання. Глибина і продуманість наукових теорій, якими б умосяжними вони не виглядали, лягли в основу багатьох прикладних і теоретичних наук. Істина - не предмет сліпої віри, а знання, засноване на логіці, на розумному (раціональному) розумінні. Таким новим шляхом самовизначення людини в античному суспільстві стає філософія - принципово інший тип світоспоглядання, який базувався на позиціях розуму та інтелекту. Філософія пропонувала людині новий тип самовизначення - не через звичку і традицію, а через власний розум. Стаючи однією з форм подолання залежності індивіда від роду, вона вперше закликає людину повірити в себе, у свої власні сили, а не в міфологічних богів. Побутуючі в народі міфи зазнають перегляду з позицій розуму, їм надається раціональне тлумачення.

Період найвищого розквіту грецької культури (V ст. до н.е.) пов'язаний з найвищим розквітом полісного життя та всіх інших явищ культури.

Давньогрецькій культурі належить особливе місце у створенні фундаменту європейської культури. Давні греки заклали основи розвитку сучасної науки, філософії, історіографії, архітектури, образотворчого мистецтва, літератури та театру. Важливим їх внеском у світову культуру було створення вперше в історії нового типу суспільної організації - демократичного громадянського суспільства, у рамках якого склалися соціальні та духовні передумови гармонійного розвитку вільної людини. У рамках цієї культури були закладені духовні основи європейської культури: гуманістичний світогляд, утвердження цінності земного буття, раціоналістичне ставлення до світу, уявлення про прекрасне як одну з вищих цінностей, ідеал довершеної гармонійно розвиненої особистості, демократичні стосунки між суспільством та індивідом, ідея самоствердження у процесі змагання рівних людей та ін.

У кінці IV ст. до н.е. Грецію підкоряє Македонія, а завойовницькі походи Олександра Македонського знаменують початок нової епохи в еволюції античної культури - елліністичної.


<< предыдущая страница