asyan.org
добавить свой файл
1
ІІ місце
Півторак Дарія (м. Калуш, Івано-Франківської обл.)

Данило Галицький: Концепція творення образу

(за романом у віршах Й. Кащишина «Сказання про короля Данила»)

Створення певного літературного образу – головне завдання письменника. У центрі художнього образу ми вбачаємо зображення життя, за допомогою чого узагальнюються теми та ідеї. Вимисел підсилює та узагальнює значення, воно невіддільне від уяви письменника про певний ідеал.

У ліриці художній образ окреслюється лише приблизно, оскільки у вірші чи у поемі головне завдання автора  – відтворити почуття. Тому в ліриці художній образ є, по суті, ліричним героєм.

Існує й ширше поняття художнього образу. Насамперед, образ народу чи батьківщини. Але в цих випадках частіше говорять про ідею або саму тему твору, оскільки ці образи не можуть виступати як індивідуальні.

Створення правдивого художнього образу не можливе без генератора того чи іншого творчого задуму – письменника, його особистісного неординарного підходу. Творчість, за визначенням М. Євшана, «мусить мати під собою сильний культурний ґрунт, щоб у відповідному моменті не лишатися позаду життя, а освітити йому дорогу попереду». Ці слова відомого українського критика, борця за волю України, заставляють нас думати не тільки про наші насущні потреби, але й про той духовний спадок, який ми залишимо нащадкам.

Здається, що усе вже сказано і великими істориками, і майстрами слова – прозаїками, поетами – про тринадцяте століття, в якому наша Батьківщина на довгі роки втратила незалежність. Смілива спроба осмислити ці події – книга Йосипа Кащишина «Сказання про короля Данила». В ній провідним ліричним героєм (суб'єктом) є Данило Галицький, який тут зображується у розвиткові (як княжич Данилко, князь Данило Романович і, звичайно, король Данило). Його внутрішній і зовнішній образ подаються на фоні діянь інших героїв роману (князя Романа Мстиславовича, княгині Анни, співця Митуси, хана Батия та інших).

Єдина ліро-епічна спроба осмислити ці події –  книга, на жаль, покійного Йосипа Кащишина «Сказання про короля Данила».

Варто зазначити, що ні до, ні після Кащишина, за нашими cпостереженнями, ніхто з українських поетів не зумів подати образу Данила крізь призму роману у віршах, розкрити його в ліро-епічному жанрі.

Усі вісім частин ліро-епічного роману пройняті величезною любов'ю до рідного краю, його багатостраждального народу, але, яскраво вимальовуючи трагізм епохи, автор водночас заряджає нас своїм оптимізмом, вірою в майбутнє.

Заклик до єдності у наші дні є дуже актуальним, а він – провідна тема твору й нашої науково-дослідницької роботи – «Данило Галицький: концепція творення образу (за романом у віршах «Сказання про Короля Данила» Й.Кащишина)».

Ми, серйозно опрацювавши «Сказання про короля Данила» Йосипа Кащишина, впевнилися, що Данило постає багатогранною, різносторонньою особистістю.

Розвиток Галицько-Волинської держави був зв'язаний із її географічним положенням, адже країна знаходилася на шляху, що найкоротшою лінією з'єднував Балтійське та Чорне море (це дало великі прибутки з мит, які платили купці).

Хоч за молодих років Данила і були неузгодженості з угорцями, поляками та ординцями, але пізніше держава набула рівноваги і утвердила свої кордони.

Господарство піднеслось на вищий рівень.

Густота населення у Галицько-Волинській державі була більшою, ніж у східних регіонах, що в деякій мірі спричинено напливом емігрантів з Наддніпрянщини, які утікали від татарських навал.

У роботі повністю розкривається образ Данила у Галицько-Волинському літописі, історичні дані про нього художні характеристики письменників XX століття, зокрема: Раїси Іванченко – «Золоті стремена», Антона Лотоцького – «Княжа слава», Антатолія Хижняка  – «Данило Галицький», та, звичайно, образ Данила у «Сказанні про короля Данила» Йосипа Кащишина, а також власні, інколи,може, й різкі припущення. правди, тлумачиться роль домислу і вимислу, розкривається історична основа образу, його літературні версії вищевказаних трьох авторів XX століття.

Слід наголосити, що ще ніхто до нас не брався за висвітлення повного, цілісного образу Данила за романом у віршах «Сказання про короля Данила», в чому і полягає новизна даного дослідження.

Для розкриття образу ми користувалися методами синтезу та порівняння, і отримали те, до чого й прагнули - цілісний, хоча і не новий, але доповнений образ Данила Галицького у художньому історико-біографічному аспекті. В загальному, – ми отримали результати, які нижче викладаємо лаконічно.

Отже, Данило, за нашими спостереженнями, вимальовується як:

  • хоробрий, мужній;

  • мудрий, але іноді схильний до передчасних гарячкових рішень;

  • прекрасний воєнний стратег;

  • вище власних інтересів (часто нехтуючи добробутом своїх рідних і близьких) ставить державні;

  • вірний слуга рідного народу; багатогранна особистість;

  • відданий син не тільки своєї держави, але й рідної матері – Анни;

  • визначний державотворець.

У майбутньому наша робота, мабуть, матиме логічне продовження в контексті інших історико-біографічних ліро-епічних полотен Й. Кащишина, які вийшли друком ще за життя автора.

Найближчим часом плануємо написати статтю до газети, приурочену 810-річчю з моменту народження Данила Галицького (1201-1264).

Варто зазначити, що ні до, ні після Кащишина, за нашими даними, ніхто з українських поетів не зумів подати образу Данила крізь призму роману у віршах, розкрити його в ліро-епічному жанрі.

Усі вісім частин роману у віршах пройняті величезною любов'ю до рідного краю, його багатостраждального народу, але, яскраво вимальовуючи трагізм епохи, автор водночас заряджає нас своїм оптимізмом, вірою в майбутнє.

Заклик до єдності у наші дні є дуже актуальним, а він – провідна тема твору й нашої науково-дослідницької роботи – «Данило Галицький: концепція творення образу (за романом у віршах «Сказання про Короля Данила» Й.Кащишина)».

Розділ І. Проблема історичної та художньої правди ліричного суб'єкта

Із усіх земних випробувань найсуворішим було й залишається випробування правдою. Зневага до неї завжди розцінювалась у народі як гріх, за який покарання уникнути не можливо: «Брехнею світ пройдеш, а назад не повернешся».

Про фатальні наслідки ігнорування правди збоку правителів і держав писав Володимир Короленко: «Відомий вам англійський історик Карлейль, – звертався він у листі до більшовицького народного комісара Анатолія Луначарського, говорив –, що уряди, частіше всього, гинуть від брехні. Я знаю, – казав той, – тепер такі категорії, як істина чи брехня, правда чи неправда, найменше в ходу і здаються «абстрактностями». Вашій диктатурі передувала диктатура дворянства. Вона базувалася на грандіозній брехні, яка довго тяжіла над Росією».

Чи вся правда й у нашому суспільному ладі, чи не є наша президентська республіка тільки ширмою, за якою ховається ще не розвинута диктатура «Великої» Росії? Але якщо її не зупинити зараз, то хто знає, що може трапитися в майбутньому.

Не в останню чергу проблема історичної та художньої правди стосується й літературних творів. Хоча й видаються досить категоричні твердження тих сучасних літературознавців, котрі протиставляють «просто українську» й «українську радянську» літератури і викривають ту фальш, ту брехню, яка захована у них.

Правда, в широкому розумінні, – це те, що відповідає дійсності, реаліям буття взагалі. Інакше кажучи, це життєва істина, яка включає в себе наші уявлення, погляди як на сучасне, так і на минуле – менш чи більш віддалене. Про правду говорить історія, а історична правда уже під пером майстра слова стає правдою художньою.

У справді мистецькому творі історична істина не існує окремо від істини художньої. Про нерозривний зв'язок між ними слушно писав дослідник великих форм української історичної прози М.Сиротюк: «Вірне розуміння письменником історичної дійсності допомагає йому яскравіше, в досконалих мистецьких формах, відтворити її, тобто сприяє глибшому виявленню правди художньої. Історичний фальш, як правило, веде до фальшу художнього, а в художньо безпорадній, немічній формі неможливо висловити історичну істину на всю її глибину і багатоманітність».

Усі художньо-історичні твори об'єднує наявність у них героя, котрий не тільки існував насправді, але й залишив слід – великий чи малий – у суспільному, політичному, науковому чи мистецькому житті.

Наш талановитий краянин, Йосип Казимирович Кащишин, вивів цілісний художній образ Данила Галицького, який ще й сьогодні є до кінця не з'ясованим у історичному аспекті. Тому деякі перебільшення збоку автора у досліджуваному нами творі не кидаються у вічі (а вони є). Звичайно, повністю висвітлити літературну версію нам не вдасться, але наблизити образ досліджуваного нами літературного суб'єкта для усвідомлено-піднесеного сприйняття сучасним читачем – наш обов'язок.

Схильний, як правило, до дуже сміливих гіпотез, у цьому поетичному творі, Й.Кащишин помітно стримав свій запал до вимислів та домислів. Та спочатку з'ясуємо різницю між цими двома поняттями.

Згідно з «Коротким словником літературознавчих термінів» В.Лесина та О.Пулинця «вимисел у художній літературі – це те, що створено творчою уявою, фантазією письменника. Вимисел – один із засобів створення художніх образів, здобутому митцем при вивченні життя. Без нього не можлива справжня література». Гадаємо, автори словника мали на увазі виключно художню літературу, оскільки, на нашу думку (про що вже й говорилося), справжнім шедевром вважатиметься історико-біографічний твір віршами, з захоплюючим сюжетом, без жодного відсотка вимислу.

Ще три десятиліття тому Анатолій Погрібний казав: «Говоримо про роль домислу, а розуміємо та тлумачимо це поняття як кому заманеться. Тут (маючи на увазі сторінки книги, - замітка Р.Д.), не місце переповідати зміст численних і вже трохи набридлих дискусій, варто уже літературознавцям навести лад...».

Згідно з А. В. Полтавчуком, який присвятив з'ясуванню вище поставлених термінів цілий розділ у своєму кандидатському дослідженні, домисел тлумачиться як "припущення, для якого немає достатніх підстав і яке не підтверджують життєві факти (тут уже йде явне посилання на третє видання «Словника літературознавчих термінів»), і саме в цьому значенні його вживають в судженнях про біографічну прозу. Поділяючи думку критиків, які не залишають за домислом права на місце у біографічному творі,і дисертант головну увагу приділяє дослідженню функції домислу в процесі створення характеру».

Отже, розрізнення понять «вимисел» і «домисел» має своїх прихильників і служить початком координат, відправним пунктом навіть для відкритих досліджень. Та, не зважаючи на це, воно не є прийнятим у історико-біографічних творах.

Чомусь Йосип Кащишин, детально розповідаючи "про докоролівське" життя Данила, не наважився подати у художній історико-біографічній версії (взагалі забув) про яскраві історичні моменти.

Історична основа образу та його літературні версії

Перш ніж розповідати про самого Данила, вважаємо, варто сказати кілька слів про його батьків.

Отже, мати Данила Анна, на думку деяких істориків, була племінницею візантійського імператора. Інші вважають, що вона була дочкою одного з волинських бояр, як би там не було, але після трагічної загибелі Романа Великого у 1205 році (про якого мова піде далі), на її долю випали тяжкі випробування. Попідіймали голови бунтівні галицькі бояри. Великі чвари почалися на Руській землі. Княгиня Анна правила від імені малолітнього сина Данила. Державні права княгині були визнані угорським королем Андрієм і малопольським князем Лєшком Білим. Та король старався не так допомагати Анні, як створити на теренах Галичини побічне угорське королівство. Але він не зміг перешкодити нащадкам Ігоря захопити Галичину і Волинь. Княгиня Анна була змушена разом із Данилом і Васильком втікати в Краків до Лєшка. Почалося багаторічне поневіряння Романовичів по чужих світах.

Та перед цим на Галицькій землі правив батько Данила Роман Мстиславович, якого називали «самодержцем Руської землі». В 1199 році він об'єднав Галицьке і Волинське князівство в єдину державу, рівну за площею Священній Римській імперії часів Фрідріха Барбаросси. Тверду руку Романа відчули всі - і в державі настав спокій і порядок. Половці перестали пустошити руські землі, угри уклали мирний договір з ним, імператор Візантії видав за нього свою племінницю. Цей безстрашний "витязь в тигровій шкурі" по-зрадницькому був убитий у Польщі, через яку він спішив на допомогу німецькому імператору Філіпу, що вів тоді воєнні дії проти вельфів.

Данило у чотирирічному віці (його брату Васильку було тоді два роки) зостався без батька Романа, «вікопомного самодержця всія Русі, який одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей Божих. Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив їх, як той крокодил і переходив землю, як орел, а хоробрий же був, як той тур». Ці якості успадкував Данило від батька. Спершу князь Данило у 1253 році був «помазаний» на короля Русі. Так виникло найбільше за площею королівство в цілій Свропі. В офіційних документах Ватикану Данило Романович титулувався як Joann гех Russie – тобто Іван, король Русі. Довідавшись про коронування Данила, Батий вирішив його покарати. Але в 1225 році Батий помирає. В Золотій орді починається боротьба за владу. Данило вирішив скористатися невеликою перервою. Він будує нові міста та фортеці, зміцнює укріплення в Холмі, по суті, відбудував Данило Холм заново після пожежі в 1256 році. А в 1259 на теренах Галичини появляється орда Бурундая. Знову війна. І так до кінця життя. Вольовий, рішучий «він, – пише М.Костомаров, – великодушний, доброзичливий до наївності. В його вчинках не бачимо політичної хитрості. Він цілковита протилежність князям Східної Русі, які перейняли від своїх дідів дорогу хитрощів і насилля та привикли не перебирати способів для досягнення своєї мети». Безперервні битви підірвали здоров'я короля Данила, і в 1264 році він несподівано помер.

Версія образу Данила Галицького у творах українських письменників XX ст.

«Плід має право впасти на землю, коли вистигне». Цей вислів Ю.Яновського стосується, напевно, таємниці «вистигання» художнього твору. Він, без сумніву, також стосується таємниці «вистигання» таланту художника. Талант «має право впасти на землю», відкритися людям усією своєю сокровенністю лише тоді, коли сягне пори зрілості.

Українські письменники минулих століть робили спроби художніх версій висвітлення образу Данила Галицького. Щоправда, досягти праведності у зображенні цієї історичної постаті вдалося не всім.

Зважаючи на регламентований обсяг цієї роботи, ми зумисне вдаємося до побіжного огляду тільки тих історико-біографічних художніх полотен, які створювались письменниками у XX столітті. Нам відомі такі твори: «Княжа слава» А. Лотоцького, «Данило Галицький» А. Хижняка, «Золоті стремена» Р. Іванченко.

Традиційно тема старого й новішого Києва у вітчизняній літературі завжди була живою і актуальною. «Здавна огорнутий Київ всенародною любов'ю, що проявляється у легендах, піснях, переказах», – писав О.Білецький. Останніми десятиліттями до сучасного й минулого Києва увага митців активізувалася з особливою силою. Як наслідок - поява низки різножанрових творів (П. Загребельного, Б. Олійника, О. Коломійця, В. Малика, С. Плачинди, В. Шевчука та багатьох інших). Новим у їхніх творах стало те, що на перший план у них вийшов мотив трудового Києва, Києва трудівничо-народних мас, які в усі часи були творцями його історії. Цим, зокрема, найбільше цікавий роман Р.Іванченко "Золоті стремена". Навіть в образах князів (особливо Данила Галицького) авторка роману прагнула розкрити (недарма Данила ще називають Будівничим) народно-патріотичну місію в історії.

Патріотичність Данила проявляється тоді, коли він зустрів у Кракові послів від Папи Інокентія IV. Вони йому запропонували корону, та Данило відмовився її прийняти на чужій землі. І вибрав князь Данило для коронації місто Дорогочин, яке дуже близько до Чеського кордону, та все ж знаходиться в Галичині.

Під кінець 1262 року король Данило скликав у Тернів: обох синів Лева і Шварна, брата князя Василька з сином Володимиром і краківського князя Болеслава. Домовилися вони про те, що разом завжди будуть виступати проти Золотої Орди, яка на той час була дуже небезпечною для всієї Європи. На жаль, більше ніхто, крім осіб, названих вище, небезпеки не бачив, бо були вони надто перейняті проблемами своєї держави. Повернувшись із з'їзду в Тернові до Холма, Данило Галицький занедужав. Прохворів він півтора року, а у березні 1264 помер. Було на його похороні стільки люду, що в Холмі не могли поміститися і таборувалися на полях довкола княжої столиці.

Поховали короля Данила в церкві Пресвятої Богородиці у м. Холм (тепер місто Хелм у Польщі).

Розділ ІІ. Хронотипна художня характеристика образу

Поки що не є належно поцінованим серед широкого читацького загалу роман у віршах «Сказання про короля Данила» Йосипа Кащишина. Цей роман хоч і невеликий за обсягом, але історичні події в об'єкті дослідження відтворюються досить повно. Власне, послідовністю викладу характеризується хроніка.

У «Сказанні про короля Данила» переплітаються реалістичні та романтичні події, хронікальна оповідь взаємодіє з художньою. Кащишин не виступає байдужим фіксатором подій, він вдається до коментарів з приводу тієї чи іншої історичної ситуації. Кащишин дозволяє собі пофантазувати, але не забуває про констатацію фактів, вдається до своєрідних авторських пророкувань. Та особливу роль у створенні естетичного ефекту відіграють простір і час, адже вони є:

а) чи не найбільш універсальними категоріями культури, що втілюють «світовідчуття» епохи і характеризують її сукупність у взаємопов'язаності і повноті;

б) не тільки каркасом твору, але й одним з дійових засобів організації його змісту;

в) найважливішими характеристиками художнього образу, що організовують композицію твору і забезпечують його сприйняття як цілісної і самобутньої дійсності;

г) стилетворчими і жанровизначальними факторами.

Простір і час ніколи не існують окремо один від одного. Вони взаємозалежні і взаємозумовлені. На цю ознаку вказував свого часу В.Вернадський: «Ми не знаємо жодного явища в природі, яке б не займало частини простору і часу». А С. Бабушкін, розглядаючи проблеми єдності і часу в мистецтві казав: «Спробуйте уявити собі час як такий. Ви досягнете цього лише тим, що уявите собі простір. Ви будете змушені розташувати послідовно явища в одну пряму. Словом, для того, щоб уявити собі час, ви викличите ряд просторових образів». Очевидно, тому О. Ухоловський запровадив у науковий обіг термін «хронотоп», як означення часопростору. Для характеристики твору ним вперше скористався М. Бахтін. На його думку хронотоп - це «суттювий взаємозв'язок часових і просторових відносин, художньо освоєних у літературі. Злиття часопросторових прикмет забезпечує естетично довершене пізнання людини і світу».

В основі ж написання будь-якого художнього твору на історичну теми лежать два фактори: художнього вимислу і правдивості зображення. Тому, розповідаючи про дії Данила Галицького, Й. Кащишин був змушений базувати художній хронотоп повістевого циклу на реальній історичній ситуації. А автор дотримується майже ідеальної хронології, спершу розповівши про Романа («самодержця Руської землі»), потім, починаючи з 1205 року, бере до уваги й Данила, далі розповідає про його дитячі роки (княжича Данилка), роки юності, зрілості (князя Данила) і, нарешті, про короля, доводячи твір до логічного кінця, до смерті Данила.

Під час свого правління Данило стабілізовував життя народу, розбудовував церкви, зводив фортеці, укріплював міста. То був короткий період добробуту у житті української землі.

Кащишин переходить з одного місця на інше, тим самим розширюючи хронотопність. В основному дії відбуваються в Галичині та Золотій Орді.

Постійні війни знівичили українську землю, яку Данило намагався відбудувати. Це йому вдалось, але на дуже короткий термін, оскільки по смерті суб'єкта нашого дослідження українську землю завойовували багато разів.

Взагалі, якщо погодитися з талановитим істориком В.Липинським, то серед причин недержавності України знайдемо:

  • родючі землі, які,постійно притягали до себе завойовників та вели до «надзвичайно швидкої дегенерації громадських інстинктів у людей»;

  • найгірше географічне положення в Європі (битий шлях);

  • «неусталеність раси» – «повний брак патріотизму і зненависть до своїх власних земляків»;

  • в нашому характері емоціональності над добре обдуманими рішеннями».

«Особливе місце в ієрархії хронотопічної структури твору, - згідно з Б.Вальнюк, – посідає зустріч. Зав'язка, розвиток дії, кульмінація й розв'язка основного конфлікту відбувається саме в цьому хронотопі». Зустрічі бувають з різними людьми, у різних топосах, мають неодинакове значення у творі. Вони можуть інтригувати, загострювати ситуацію, як от, приїзд Данила до хана Батия, а можуть розчулювати.

Внутрішній хронотоп Данила має свої особливості. Данило не є незворушною особою, він – людина, він, так само, як простий селянин, переживає, бореться, відчуває докори сумління, обурюється, любить. Не зважаючи на свій привілейований стан, він, на відміну від більшості інших князів, зберігає досить теплі стосунки з народом.

Перед осмисленням питань вічності час і простір ніби відступають. Щодо хронотопу, то варто не оминути й проблеми відкритості і замкненості. Відомо, що «закритий» час реалізується тільки в межах сюжету, він не пов'язаний з подіями, що відбуваються поза межами твору. Зміст твору Кащишина замкнений у своїй епосі, у своєму XIII столітті. Та все-таки Кащишин у дуже прихованій формі виходить за рамки історичних меж життя та діяльності Данила. Автор думає про майбутнє, адже питання державності є і залишатиметься для людства актуальним.

Досліджуваний літературний персонаж у становленні державотворчого процесу

У різних видах мистецтва художні образи створюються за допомогою різних засобів та матеріалів. Літературні образи створюються за допомогою мови. Для створення образу письменник вивчає багато явищ дійсності, узагальнює їх. У творі це узагальнення подається у вигляді конкретної особи, події, явища. Образ становить собою діалектичну єдність загального й поодинокого: широкі життєві узагальнення в ньому подаються як живі, неповторні, індивідуальні постаті і картини. Велику роль у творі відіграє художній вимисел і домисел.

Художній образ – не просто копія чи фотографія якогось життєвого факту чи людини, – письменник немовби заново створює життя й показує його в живій, відчутній речевності й рухові. Відтворюючи життя в образах, письменник разом з тим через них виражає свої почуття та вказує на ідеали. Таке саме ставлення він прагне викликати у читача. Ідеал прекрасного автор висловлює при змалюванні позитивного у прямій формі, а негативного у формі заперечень.

Образи художнього твору допомагають читачеві пізнати життя, щоб впливати на нього. Вони виховують суспільні ідеали людини, дають естетичну насолоду, хвилюють.

Суб'єкт нашого дослідження Данило Галицький був для своєї епохи визначним державотворцем. Цю думку підтверджує і автор «Сказання про короля Данила» Данило вимальовується у творі, як:

  • вірний син своєї держави;

  • мудрий правитель;

  • умілий військовий керівник;

  • хороший політолог;

  • дипломат;

  • порядний сім'янин.

За ідею єдності Данило готовий піти на все, звідси випливає і мета його діянь:

Одну він ціль стеріг в своїм житті -

З'єднати землі всіх князівств і вотчин,

Молився він і мріяв стати зодчим

Могутньої воскреслої Росі.

І подолати розбрат і розруху,

Поставити фортеці вздовж доріг

Щоб заздрий ворог здалеку лиш нюхав

Духмяний запах руських паляниць.

Данило буває й нестримним, через що страждає не тільки він, не тільки вороги, а й люблячі свою землю українці. В злобі Данило нищив багато ворогів, та вбивав і своїх:

А час летів, дзвенів мечами люто!

Земля навколо спрагло пила кров,

Хоча й міцні були монгольські пута

Данило праг їх розірвати знов.

Карав усіх прислужників Батия,

У дикій люті знищував й своїх;

Криваві розгорталися події,

Щодня вогонь рвавсь в небо із під-стріх.

Народ не знав від кого утікати,

Наляканий, обкрадений, без прав.

Та й хан Батий, що перейшов Карпати,

(ішли чутки) от-от вертатись мав.

Величезне бажання об'єднати Русь у творі висвітлюється неодноразово:

Ми одновірці від Дністра до Клязьми!

Разом – це сила! Спробуй зачепи! -

І зайдам легко ми б скрутили м'язи,

Не наші кості б всіяли степи,

Не наші б коні дичавіли в балках.

Живий зостанусь – Богові клянусь –

Одному тут мене навчила Калка:

Усе зроблю, щоб об'єднати Русь!.

Данило, прагнучи виконати поставлені завдання, робив усе можливе:

Спокійно витяг дзеркальце із бронзи -

Столиця ж бо. Не те, щоб чепуривсь,

А не хотів, щоби якийсь там бонза

Смішне щось в ньому бачив і крививсь.

Досліджуваний суб'єкт став королем, об'єднав Русь. Після його смерті Русь розпалася, оскільки постійні війни і неправильне керування ослабило державу.

Однак Кащишин у наступному ліро-епічному історико-біографічному творі «Дума про батька Богдана» виводить Данила як образ-символ, котрий з'являється перед Богданом Хмельницьким уві сні, з'являється до Богдана, говорячи йому, що вже давно час закінчувати постійні розрухи та неполадки у самій Русі й навколо неї:

Тобі судилось воскресить Вітчизну

І заявить про неї ще раз на весь світ,

Щоби її як рівню собі визнав

І ворог лютий, і близький сусід.

Міжособистісні взаємини

Найбільшим Даниловим другом, порадником та настановником була його матір, яка завжди допомагала, завжди підтримувала: її рука в його руці тремтіла, А він усе пригадував собі, Як, притиснувши до свойого тіла, Втікала з ним, – і врятував їх Біг. Втекли-таки з волинської столиці

Від найманих убивць аж до Лєшка.

Він-то й завів степами їх до угрів.

Не менш і там вони зазнали лих.

Та мати, хрест свій несучи, не впала,

І навіть розпач з ніг її не збив.

І аж тепер на думку йому спало,

За віщо матір він свою любив.

О! Як уже не було порятунку,

Й здавалося, прийшов йому кінець,

Чув її голос - він дзвенів в нім лунко:

«Ні! Синку, ні! Тобі судивсь вінець!»

І смерть над ним, махаючи косою,

Летіла пріч під дзвін його меча,

Немов воскреслий він ставав до бою.

Ставлення Данила до керівників держав-сусідів

Для створення держави, для підвищення рівня розвитку країни потрібне уміння ведення дипломатичних стосунків, деколи і застосовуючи силу. Сам автор цю думку намагається вкласти в економічні, політичні тасоціальні діяння Данила Галицького.

Перш за все, треба бути врівноваженим у веденні державних справ. Іноді згинаючись, іноді й змушуючи згинатись інших до поступливих дій, при чому вдаючись не тільки до розумових переконань, а й до фізичних, що були особливо притаманні у тодішні часи. Данило не раз проклинає свою долю через ті величезні муки, випробування та постійні війни:

Доле, доле! Ти ж моя недоле! -

Всюди кров! Різня, розбій, плачі...

Диким полем перекотиполем

Не втечеш від тебе і вночі!

Здоженеш! Настигнеш серед поля!

І накинеш люто свій аркан!

Щез Котян! Та ось - нова неволя.

Отчий край плюндрує хан Батий.

В основному Кащишин звертає увагу на політиці та на всіх діях Данила проти Золотої Орди - головного ворога Русі. Суб'єкт дослідження вдавався до різних методів, щоб отримати дозвіл на повноправне правління країною. Ризикуючи своїм життям, ставлячи під загрозу своє життя і життя своїх близьких, Данило збирається їхати до хана Батия. Як його не відмовляли, та рідна земля і рідний народ, покращення їхнього стану є визначальною метою діянь Данила:

Хан наказав йому віддати Галич!

Дізналася Ганнуся звідкілясь

І до грудей, до ніг йому припала.

«А я ще сердивсь...» – каявсь в думці князь.

Він не признався, що в страшну дорогу

Збиравсь рушати... І в останній день

Вона йому молилась, наче Богу:

«Не їдь! Не їдь, - не сироти дітей!

Що ти затіяв? В руки до Батия

Летиш, як голуб в кігті до шулік!

Данилоньку, не їдь до лиходія!

Поїдеш, милий, – щезнеш там навік».

Лише дехто надіявся на повернення Данила від Батия, та навіть й сам ліричний суб'єкт мав сумніви, але не мав вибору:

Знов не поїду?! Не врятує й небо! -

І знов на Русь накинеться орда.

Під час перебування у хана Данило змушений діяти за порадою товмача, при цьому руйнуючи своє власне я, переборюючи свою шляхетну незламну вдачу.

Чим нижче кланяйсь! Зуби шкір ти ширше!

І не перчи, коли впаде він в гнів!

Покажеш тут себе мудрішим,

Забулькаєш в приволзькому багні.

Терпіння - мудрість чистого сумління, –

переконує князя товмач перед візитом до володаря Золотої Орди, що, напевно, й врятувало Данила. Він повернувся живим і неушкодженим, хоча й без очікуваного ярлика. Цей візит дав йому величезні пріоритети: перш за все зріс його авторитет як державотворця в очах володарів інших держав; пришвидшив здобуття титулу короля:

Тепер усі боялися Данила:

І угр, і лях, Войшелек і Миндовг -

Надіялись не так на свої сили,

Як на князеву приязнь і любов.

Дбаючи за державу, Данило засватав усіх своїх дітей з дітьми закордонних державних правителів, незважаючи на можливу нелюбов у подружніх парах. Такі шлюби були часті у родинах великих правителів, адже перш за все -інтереси держави. Лев одружився з дочкою угорського короля Бели -Констанцією, Мстислав - з дочкою половецького хана Тігаки. Шварно одружився з дочкою литовського короля Миндовга, хоча Мирославу й видали заміж за руського князя Андрія Суздальця.

Родинні стосунки

Звичайно, у формуванні характеру людини, у базовій настанові на подальше життя відіграють родинні стосунки.

Батько Данила помер, коли останньому було 4 роки, тому головним "соратником" майбутнього короля Русі стала Данилова мати Анна, яка врятувала його разом з молодшим братом Васильком від пожежі в Буді. Виховувала їх, завжди давала мудрі поради. Можна сказати, що в неї був улюбленець, і це – Данило, про якого волхв Анні напророчив, що він,її старший син, стане королем Русі. Малим Данилко неодноразово захищав свою матір, беручись за меч:

Був при мечі. Рішучий, войовничий,

Нахмуривсь й крикнув:

«Геть від мами! Геть!»

І сльози покотились по обличчю,

І гострий меч тремтів в руці ледь-ледь.

Данило та Василько впродовж цілого свого життя були у дуже дружніх тісних стосунках, що було великою рідкістю в часи міжусобних війн.

Із зятем своїм, Мстиславом, Данило довго не міг бути приязним, хоча з часом вони навіть стали друзями:

Він нісся степом поруч із Мстиславом,

Його навік він полюбити встиг

І не собі – йому бажав він слави,

Він знав, що й батько теж його любив

За відчайдушну мужність і відвагу.

Мати і Василько – основні найбільші життєві друзі Данила, навіть опікун Кормильчич і той майже не звертав уваги на юного Данила:

Характеристика героя іншими представниками його доби

Авторитет Данила постійно зростав як в очах друзів, родичів, так і в очах сусідніх, ще добре не знайомих йому державотворців і просто у очах народу. Його брат Василько про Данила казав:

Даниле! Брате, славен ти в Європі,

Не раз в біді ти німцям помагав.

Данила боявся багато хто, та хан Батий, хоч і маючи іскру боязкості в душі, старався дуже сильно натиснути на Данила:

Князь дивувавсь, Батий ж йому був стриєм,

А той його відкрито зневажав,

І щедро лив на родича помиї,

О, як би зміг встромив би і ножа.

Батий каже Данилові:

Ах який нахаба!

Та є у нім привабливість якась.

Куремса, помічник Батия, просив хана:

Хай поки що живе урус поганий.

Данило, як уже вище говорилося, страшенно не любив Батия та його прислужників. Він був змушений воювати із руськими князьками, які перейшли на службу до хана. Книжник Тимофій з цього приводу пише:

Позаторік татари взяли Київ,

Торік на Галич кинулась Орда,

А наш товчеться, як у пеклі грішник.

По згарищах країною гаса.

А ось ще підтвердження,сказаному вище:

Славутного Митусу, що Данилу

Служить відрікся, воїни побили

І волокли, зв'язавши, до рова.

Лєшко каже:

А де ж Данило-витязь?

Я чув, що він з волинськими вояками

Загарбав Галич і престол посів.

Скажи йому [до Митуси] нехай відкриє браму

Законному володарю Русі!.

Митуси Данило не любить, що й не дивно, адже той неодноразово його карав ні за що, у чому був переконаний і сам співець. Митуса вважає князя ганебною особою. Його ненависть до Данила висвітлюється у таких словах:

Наш князь Данило не Мстислав.

Гоніть його у степ до тестя,

Щоб він нам угрів не прислав.

Він дав Перемишль в руки вражі,

І Галич жде судьба така ж.

Гоніть його, бо він продажний,

Гоніть його, бо він не наш.

Характеристика Данила ліричним героєм

Автор має право домислу і вимислу, він має право на власну думку, яка все ж мусить узгоджуватися з попередньо висловленими думками інших героїв.

Кащишин часто змінює свою авторську думку про Данила. Але на рахунок великої мужності короля автор у своїх переконаннях залишається непохитним впродовж цілого твору. Для підсилення уяви читача автор використовує різні епітети: «мужній», «хоробрий», «безбоязкий» та інші. Юним Данило постає таким:

Данило йшов у вишитій сорочці, Русоволосий і з худим лицем, Мов беркут злий,

Він ціль вже мав на оці.

У зрілі роки Данило постає перед нами як

Русявий смаглий, як лущак горіх.

Всі кажуть:

«Романова кровинка,

І ніс, і губи, та ж навіть і сміх,

І, певно, сили є у нім багацько,

Як легко он розмахує мечем".

До військових умінь ліричного суб'єкта Кащишин не має ні найменших претензій:

Се говорив сам бог війни - Данило. Неодноразово Данило картав себе за допущені помилки, перед смертю його гризла совість за всі неправильні дії:

Замовк король, оглушений думками

І спогадом про страту співака...

Відчув в душі, як тисне, наче камінь,

Правда життя, оголена, гірка!

Ліричний герой уміє критично мислити,аналізувати власні вчинки, бо наділений від природи цінною рисою – сумлінням.

Розділ III. Данило Галицький і сьогодення

Читач, сприймаючи будь-який твір, має можливість не лише насолоджуватись пригодами героїв, але й вдосконалювати уяву. Це значно розширює світогляд, культуросприйняття світу в минулому та сьогоденні, це шлях до глибшого сприйняття світу, збагачення емоційних вражень.

За допомогою уяви та майстерного володіння словом письменник творить яскравий художній образ ліричного суб'єкта, який впливає і на сюжет, і на характери інших героїв.

Галицько-Волинська держава щасливо перейшла період поділів і під сильною князівською владою зберегла територіальну єдність. Заслугою Данила було уміння подолати боярську олігархію, так що наступники могли зайнятися ширшими державними справами. В організації війська, використанні (на той час) новітніх західних стратегій, щоб посилити надійність захисту держави від монголо-татарських навал.

Галицько-Волинська держава об'єднувала тільки етнографічні землі, що сприяло збереженню національної культури, а після занепаду Києва Галицько-Волинська держава стала основним культурним та політичним центром тодішньої України.

Але Галицько-Волинська держава не змогла довго проіснувати незалежною. З того часу українці до недавнього відродження державності понад 600 років жили в неволі. Давня Київська Русь існувала до 1240 року, поки не була зруйнована монголами. Пізніше вдалося відновити державність у вигляді Галицько-Волинського князівства, яке проіснувало до середини XIV століття і впало під ударами польських та угорських завойовників. З того часу Україна, якщо не враховувати короткочасних просвітків, перебувала під владою тих чи інших сусідів: монголів, литовців, поляків, росіян. За ці більш ніж 600 років вона робила неодноразові спроби визволитися, але майже безрезультатно.

У неволі ні держава, ні народ не можуть розвиватися. Адже всяке діло може бути по-справжньому виконане тільки тоді, коли за нього братися з внутрішнім бажанням, коли дух людей звільнений, спонукає їх до творчої активності. Давно зауважено, що праця вільних людей набагато продуктивніша від праці рабів.

Данило зміг об'єднати Руські землі, та не зміг надовго приборкати ворогів-сусідів, не зміг встановити непорушну незалежність держави, у якій живе патріотичний народ, народ спраглий до незалежності.

Нинішні державотворці, на жаль, обходяться без тих хороших рис, які були притаманні Данилу Галицькому. Видно, вони їм абсолютно не передались. Адже Данило був і чудовим воєначальником, і хорошим сім'янином, і, в деякій мірі, альтруїстом. Ми (а особливо державні мужі) маємо можливість наслідувати найкращі риси Данила, вчитися будувати державу, маючи перед собою як позитивні, так і негативні приклади непересічного державного мужа. Якби найвищі посадовці України мали хоча б десяту частку позитивних рис Данила, то ми б зажили краще. Якби військові тренування скеровувалися особою, яка має розум і непідробну любов до Вітчизни, притаманні Данилові, то жодних ситуацій, загрозливих життю, не могло б бути.

Висновки

Ми, серйозно опрацювавши «Сказання про короля Данила» Йосипа Кащишина, впевнилися, що Данило постає багатогранною, різносторонньою особистістю.

Тепер учителі, учні, студенти чи просто люди, які цікавляться літературою, зможуть використовувати результати цієї наукової праці для збагачення свого інтелектуального запасу, знань із літератури рідного краю.