asyan.org
добавить свой файл
1
Знаменні та пам’ятні дати в лютому 2010 року



2 лютого

Міжнародний день збереження водо-болотних угідь


7 лютого

Початок Маслениці





14 лютого

День комп’ютерщика

День святих Кирила та Мефодія, просвітителей слов’ян


15 лютого

День вшанування учасників бойових дій на території інших держав


19 лютого

Входження Криму до складу України (1954 рік)

Верховна Рада України затвердила Тризуб малим гербом України (1992рік)

150 років від дня народження Веніаміна Олександровича Кордта (1860-1934), українського історика, картографа, бібліографа, педагога, одного із засновників Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського

21 лютого

Міжнародний день рідної мови


22 лютого

Міжнародний день підтримки жертв злочинів


23 лютого

День захисника Вітчизни





27 лютого

У 1932 р. була утворена Одеська область



До дня утворення Одеської області

Історічна довідка

    Одеська область була утворена Постановою IV позачергової сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету XII скликання від 9 лютого 1932 р., яка набула чинності з 27 лютого 1932 р. Область була утворена у складі 4 міст обласного підпорядкування (Одеса, Кіровоград, Миколаїв, Херсон) та 46 районів. У 1937 р. на території приміської зони Одеської міськради було створено Одеський район. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 вересня 1937 р. із Одеської області виділена Миколаївська область у складі міст Миколаїв, Херсон, Кіровоград та частина районів. У серпні 1940 р. до Одеської області було приєднано райони колишньої Автономної Молдавської Радянської Соціалістичної Республики. 15 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР Указом затвердила подання Президії Верховної Ради УРСР про ліквідацію Ізмаїльської області і передачу її території до складу Одеської області. На сьогодні Одещина - це обласний центр м.Одеса, 26 адміністративних районів, 7 міст обласного значення з населенням 2392,2 тис. осіб (за станом на 01.01.2009 р.), 1362 кілометри державного кордону.

Географічне і геополітичне положення Одещини

         Одеська область - приморський і прикордонний регіон України, розташований на крайньому південно-заході країни, з територією  33,4 тис. кв. км. і з населенням близько 2,4 млн. чоловік. По території області проходять державні кордони України з Румунією і Молдовою. На півдні Одеська область своєю окраїною виходить до Чорного моря. Довжина морських і лиманних узбереж від гирла ріки Дунай до Тилигульского лиману досягає 300 км. Одеська область є частиною морського фасаду України. Вона розташована на перетинанні найважливіших міжнародних водних шляхів: Дунайський водний шлях після завершення будівництва в 1992 році каналу Дунай-майн-Рейн є найкоротшим виходом із країн Європи в Чорної море, далі - у Закавказзя, Середню Азію, на Близький Схід; ріка Дністер зв'язує регіон з Молдовою, а Дніпро - з Центральною Україною і Бєларуссю, а після завершення реконструкції Дніпровсько-Бугзького і Дніровско-Неманського каналів - з Польщею і країнами Балтії. Волго- Донська система зв'язує Азово-Чорноморський басейн із Росією (аж до Санкт-Петербурга і Мурманська), Казахстаном, Туркменістаном, Азербайджаном, Іраном, забезпечуючи виходи до Каспійського, Балтійського і Білого морів. Геополітичне положення Одещини обумовлене як вигідним транспортно-географічним розміщенням, так і зростаючою активізацією її участі у великих європейських міжрегіональних організаціях - Асамблеї Європейських Регіонів і Робітничьої Співдружності Придунайських Країн. Будучи частиною морського фасаду країни, Одеська область значною мірою сприяє активній участі України в роботі країн-членів Чорноморського Економічного Співробітництва (ЧЕС).

Природно-ресурсний потенціал краю

Поряд з дуже вигідним транспортно- географічним розташуванням, Одещина має сприятливі умови, що в цілому формують високий природно-ресурсний потенціал регіону.
Головне природне багатство області - її земельні ресурси, що представлені переважно чорноземними грунтами з високою природною родючістю. У сполученні з теплим степовим кліматом вони формують високий агропромисловий (сільськогосподарський) потенціал регіону. В області понад 2,5 млн. га сільськогосподарських угідь, у тому числі більш 2 млн. га ріллі, більше 80 тис. га виноградників і садів. Клімат краю, особливо в південній частині області, посушливий. Тому тут майже 10% оброблюваних земель зрошуються. Тепле море, лікувальні грязі, мінеральні води, морські пляжі створюють винятково високий рекреаційний потенціал Одещини. У пониззі великих річок (Дунай, Дністер) і лиманів, на морських узбережжях і в шельфовій зоні розташовані високо цінні й унікальні природні комплекси, водно-болотні угіддя, екосистеми, що формують високий біосферний потенціал регіону, який має національне і міжнародне, глобальне значення.

Участь Одеського регіону в національному і міжнародному поділі праці. Народногосподарські функції

Економіка Одещини відіграє дуже помітну роль у господарському комплексі України. Визначальними особливостями економіки Одеської області є:

  • потужний море господарський комплекс: 75 % потенціалу галузі держави, складається з 7 морських портів, судноремонтних і суднобудівних заводів;

  • значний економічний та промисловий потенціал: у промислових зонах області розташовані підприємства з переробки нафти, машинобудування, металургії та обробки металу, хімічної, харчової, легкої промисловостей;

  • багато профільне сільське господарство: виноградарство, тваринництво, вирощування та переробка зернових, овочів та фруктів;

  • розвинена туристично- рекреаційна та курортна інфраструктура: 170 км. Піщаних пляжів, 6 лиманів, 2 судноплавних річки, 60 готелів, 50 дитячих оздоровчих центрів, понад 500 кемпінгів, туристичних баз;

  • сприятливий інвестиційний клімат: область входить у п’ятірку інвестиційно привабливих регіонів України;

  • значний науковий та освітній потенціал: близько 30 навчальних закладів;

  • галузевий сектор науки включає близько 80 науково-дослідних установ різних рівнів;

  • багате культурне середовище: у області працюють 6 театрів, філармонія, 15 музеїв;

  • багатонаціональний склад населення: у регіоні проживають представники 133 національностей.

НАЦIОНАЛЬНИЙ СКЛАД ТА МIЖНАЦIОНАЛЬНI ВIДНОСИНИ

За національним складом населення області суттєво відрізняється від інших регіонів України. Тут проживають понад 100 національностей та народностей, при чому особи некорінної національності складають понад 45% населення області, тоді як у цілому по Україні цей показник складає 26,4%. При перевазі українського населення - 54,6%, в області проживають росіяни - 27,4%, болгари - 6,3%, молдовани - 5,5%, євреї - 2,6%, гагаузи - 1,0%, білоруси - 0,8%, поляки - 0,2%, вірмени - 0,2%, цигани - 0,15%, татари - 0,14%, німці - 0,13%, албанці - 0,07%, чехи, греки та інш. Найбільша строкатість в національному складі спостерігається в південно-західній частині області в межиріччі Дністра та Дунаю. Тут переважає українське населення - 35,8%, болгари - 24,8%, росіяни - 17,7%, молдовани - 15,2%, гагаузи - 4,6% та ін. В північних та центральних районах населення більш однорідне за національним складом та складається здебільшого з українців. В області зареєстровано 56 громадських об`єднань національних меншин. Створена мережа освітніх та культурно-мистецких закладів. 22 дошкільні заклади з молдовською (румунською), єврейською, грецькою, корейською, німецькою, вірменською мовами виховання. Для задоволення культурних запитів національних меншин створені національно-культурні та фольклорно-етнографічні центри болгарської, гагаузької, молдовської спільнот. Функціонують самодіяльні театри- студії, хорові, танцювальні, музичні колективи (російські, болгарські, молдовські, грецькі, циганські, гагаузькі). У бібліотеках працюють відділи літератури мовами національних спільнот. В області видаються: болгарський тижневик “Роден край” (додаток до “Голосу України”), газета асоціації національно-культурних об`єднань області “Злагода”, 3 єврейські, 1 циганська, 1 албанська газети. Одеське видавництво “Маяк” друкує книги болгарською, єврейською, гагаузькою, грецькою мовоми.

http://region.odessa.gov.ua/Main.aspx?sect=Page&IDPage=54&id=4
http://who-is-who.com.ua/bookmaket/encykloped2007/16/71.html

«Слов’янські апостоли: святі Кирило та Мефодій

на перехресті історії та сьогодення»
Св.Кирило (світське ім’я Константин) народився у 826 чи 827 р., а його старший брат Мефодій — в 814 р. в місті Солунь, сучасна назва Фесалоніки (Греція) у сім’ї Лева — друнгарія, військового середнього чину. За походженням Лев був греком, а мати Кирила і Мефодія, як припускає багато дослідників, була слов’янкою. Оскільки Солунь ІХ ст. був двомовним: місцева людність розмовляла грецькою мовою та болгаро-македонським діалектом, то св.Кирило та Мефодій ще з дитинства добре засвоїли слов’янську мову. Молодший із солунських братів — Константин-Кирило освіту здобував у Константинополі у Магнаврській школі, найкращому навчальному закладі Візантії. У 850 або 851 р. Константин стає професором цієї уславленої школи, де він прославився не лише як філософ, але і як знавець інших мов. Окрім грецької, він досконало володів слов’янською та латиною, а також староєврейською мовою, адже при складанні слов’янської азбуки він використав ряд елементів гебрейсько-самаритянського письма.

Про молодість Мефодія, старшого брата Константина-Кирила, збереглося обмаль свідчень. Є припущення, що замолоду Мефодій був імператорським намісником на слов’янських (болгарських) землях Візантії, та, розчарувавшись у державній кар’єрі, постригся в ченці й оселився в одному з монастирів на горі Олімп, що поблизу сучасного міста Бурса у Туреччині.

Освіченість св.Кирила високо цінувалась у найвищих колах Константинополя тому його часто залучали до різних дипломатичних місій. Однак для слов’ян найважливішою місією св.Кирила стала Великоморавська, яку він розпочав разом зі своїм старшим братом Мефодієм у 863 р. У середині ІХ ст. Великоморавське князівство активно бореться за незалежність від сусідніх франкських (германських) князівств. У політичній та військовій сферах великоморавський князь Ростислав досяг значних успіхів, однак церковне життя Великої Моравії й надалі залишалося цілком підпорядкованим франкському єпископату. Щоб обмежити недружні впливи сусідньої держави через церкву, у 859 р. князь Ростислав, бажаючи проповідувати християнське віровчення рідною мовою, вирішив запросити з Риму єпископа, який не був би пов’язаний із сусідніми князівствами. Однак Рим на прохання Ростислава відповів мовчанкою. Тоді великоморавський князь у 861 чи 862 році звернувся до візантійського імператора Михайла III та патріарха Фотія за допомогою. Імператор Михайло III та патріарх Фотій, побоюючись втручатися у релігійні справи Великої Моравії, що підпадала під сферу впливу Риму, задовольнили просьбу князя Ростислава лише частково. Вони не наважилися послати єпископа, проте доручили очолити місію ревним християнам, які намагалися у всьому чинити по-християнськи, та й, поза сумнівом, найталановитішим філологам свого часу.

Оскільки св.Кирило та Мефодій не були наділені ніякими привілеями чи повноваженнями, то своє перебування у Великій Моравії вони розпочали з каторжної праці: створювали норми першої літературної мови слов’ян; активно перекладали основні конфесійні тексти, що дозволило б вести богослужіння слов’янською мовою; навчали слов’янської грамоти та богослов’я близько 50 учнів, які повинні були стати священиками. Ця праця, як свідчать джерела, тривала 40 місяців, після чого св.Кирило та Мефодій разом із учнями вирушили у тривалу подорож до Рима, де, як вони сподівалися, римські єпископи висвятять підготовлених ними священиків (самі вони такого права не мали), а також хотіли одержати офіційне визнання створених ними перекладів основних богослужбових текстів слов’янською мовою.

Найбільшим успіхом не лише св.Кирила та Мефодія, а й усього слов’янського світу можна вважати офіційне визнання Римом кирило-мефодіївських перекладів конфесійної літератури, що по суті прирівнювало у правах із трьома традиційними богослужбовими мовами і старослов’янську, норми якої заклали саме Кирило і Мефодій. Завдяки солунським братам слов’яни першими серед європейських народів здобули право говорити з Богом рідною мовою. При цьому слід наголосити, що св.Кирило і Мефодій зуміли так вирішити вкрай складну проблему визнання церквою старослов’янської мови. Це помітно сприяло єдності церкви, зміцнювало східну і західну гілки християнства, тоді як адепти запровадження у церковне життя інших європейських мов, зокрема англійської, німецької, нерідко породжували церковні розколи.

Коли на початку 869 р. св.Кирило захворів та помер, то Папа, визнаючи величезні заслуги покійного, всупереч традиції, запропонував, щоб св. Кирила було поховано в усипальниці пап — соборі св.Петра, але за наполяганням Мефодія св.Кирила було поховано праворуч від вівтаря храму св. Климента; його мощі і нині тут зберігаються. Прагнучи зберегти слов’янську богослужбову традицію, Рим, у міру своїх можливостей, сприяв діяльності архієпископа Мефодія після смерті його брата: коли зальцбурзькі єпископи схопили та ув’язнили Мефодія, «віддячивши» йому у такий спосіб за виведення з-під їх впливу великоморавської єпархії, Папа двічі посилав булли з вимогою звільнити бранця, а коли це не допомогло, то вислав свого легата Павла з Анцони, який зміг визволити Мефодія.

Таким чином, право називатися слов’янськими просвітителями та апостолами слов’янства св.Кирило і Мефодій заслужили тим, що, по-перше, створили першу слов’янську азбуку — глаголицю; по-друге, витворили норми першої літературної мови слов’ян — старослов’янської; по-третє, зробили перші переклади основного корпусу християнської богослужбової літератури старослов’янською мовою; по-четверте, підготували цілу когорту учнів (близько 200) ; по-п’яте, завдяки неперевершеному дипломатичному хисту св.Кирила та Мефодія слов’яни першими в Європі офіційно здобувають право говорити з Богом рідною мовою, а вся їхня діяльність слугує єдності християнської церкви і в минулому, і нині.

Св.Кирило та Мефодій показали і сучасникам, і прийдешнім поколінням, що лише невтомна просвітницька праця, освячена християнською любов’ю, дає щедрі плоди, які здатні служити людям тисячоліття. 
http://www.konstlib.net/node/686