asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 4 5



З М І С Т
ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1 НАЦІОНАЛЬНА ДЕРЖАВОТВОРЧА ІДЕЯ

ТА УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У

СЕРЕДИНІ XVII СТ. 12
РОЗДІЛ 2 ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І

УПРАВЛІННЯ 24

2.1 Загальна військова рада 24 2.2 Генеральний уряд 41

2.2.1 Гетьман 41 2.2.2 Рада старшин 88

      1. Генеральні старшини. Рада генеральної

старшини. Канцелярії генерального уряду. 104
РОЗДІЛ 3 МІСЦЕВІ ОРГАНИ ВЛАДИ І УПРАВЛІННЯ 129 3.1 Полковий уряд 129

3.2 Сотенний уряд 157
ВИСНОВКИ 184

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 190

ДОДАТКИ 212

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html


В С Т У П
Актуальність теми дослідження. Розбудова незалежної демократичної України зумовила розвиток різних напрямів вітчизняного правознавства. Відбувається нове піднесення і у галузі історико-правової науки.

За умов становлення державно-правових інститутів України неухильно зростає інтерес до утворення та розвитку національної держави українського народу другої половини XVII ст. Адже між державно-правовими явищами України, які віддаляють понад три століття, існує об’єктивний історичний зв’язок. Щонайперше, їх поєднує така непересічна подія, як утворення незалежної Української держави та ті революційні перетворення, що стались внаслідок цього.

Фактором, котрий зближує державотворчі процеси другої половини XVII ст. із сучасністю, є збереження основних рис політичної ментальності українського народу. Одним із проявів цього може слугувати діяльність громадської національно-патріотичної організації - Українське козацтво, яка користується державною підтримкою [1]. Враховуючи визначальну державотворчу роль козацтва в минулому, воно знову покликане сприяти процесу розбудови суверенної демократичної України.

Як у другій половині XVII ст., так і зараз Україна зіткнулася з проблемою перерозподілу державної влади з метою впровадження нової ефективнішої її організації [2.-C.5]. Тому слід скористатись історичним досвідом державного будівництва. Варто звернути увагу на суть, характер і наслідки тих державних перетворень, що стались в органах влади України другої половини XVII ст. Такий аналіз дасть можливість краще усвідомити логіку сучасних державно-правових явищ, допоможе спрогнозувати перспективи реформування державного апарату України.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно плану науково-дослідних робіт кафедри історії держави і права України та зарубіжних країн Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в межах державної цільової комплексної програми “Актуальні проблеми історії держави і права України” (державна реєстрація № 0186.0.070872).

Стан наукової розробки проблеми. Органи державної влади України другої половини XVII ст. - явище недостатньо досліджене. Це пояснюється тривалою відсутністю власної національної держави та пануванням на території України антидемократичного режиму.

За часів Російської та Австро-Угорської імперій дослідження даної проблеми розглядались у політичному контексті і розцінювалися цими державами як прояв сепаратизму. В радянський період науковці змушені були керуватись псевдонауковими принципами та підходами. Дослідження процесу формування української національної державності, її самобутніх державно-правових інститутів підмінялося непомірним звеличенням акту “возз’єднання” українського і російського народів, всебічним аналізом феодальних відносин та характерних для них соціальних антагонізмів. Намагання творити власну державу та протидія імперській колоніальній політиці Росії дореволюційною і радянською історіографією розцінювалось як “зрада”.

Та незважаючи на це, організація державної влади України другої половини XVII ст. залишалась у полі зору вітчизняної історико-правової та історичної науки. У XIX ст. правознавці дану проблему порушували лише фрагментарно і побічно. На початку XX ст. органи державної влади України-Гетьманщини стали предметом дослідження М.Є.Слабченка [3, 4]. Однак, далеко не завжди його твердження носять об’єктивний науковий характер, на що свого часу справедливо вказував академік М.П.Василенко [5.-C.102-116].

Серед вітчизняних істориків одним з перших даної проблеми торкнувся А.Шафонський [6]. Опис окремих державно-правових інститутів України-Гетьманщини знаходимо і в працях В.Б.Антоновича [7, 8], М.С.Грушевського [9-14], М.І.Костомарова [15-17], О.М.Лазаревського [18-20], Д.І. Яворницького [21-23].

Початок системних досліджень у галузі історії держави і права України в 20-ті роки XX ст. поклала Комісія з питань вивчення українського права при Всеукраїнській Академії Наук УСРР, яку очолив М.П.Василенко [24.-С.25]. Працюючи в складі названої Комісії, дослідження Загальної військової ради, Ради старшин та Генеральної старшини провів Л.О.Окіншевич [25-27]. Але на початку 30-х років ХХ ст. Комісія припинила свою діяльність. Частина науковців, звинувачених у “буржуазному націоналізмі”, змушена була емігрувати за кордон і там продовжувати свою роботу. Вже в еміграції Л.О.Окіншевич опублікував нові праці про загальні принципи організації державної влади України другої половини XVII-XVIIIст. [28, 29].

Деякі аспекти діяльності органів державної влади України другої половини XVII ст. знайшли своє відображення в працях істориків-емігрантів Ю.Гаєцького [30], З.Когута [31], О.Оглоблина [32], О.Пріцака [33, 34].

Дещо пожвавились історико-правові дослідження радянською вітчизняною наукою після гучної кампанії по відзначенню 300-річчя “возз’єднання України з Росією”. До проблеми організації державної влади України другої половини XVII ст. звертались відомі історики права А.Й.Пашук [35], А.П.Ткач [36].

У радянський період поряд з розглядом соціально-політичної історії питання державної влади України другої половини XVII ст. вивчав І.П.Крип’якевич [37, 38]. Окремі полково-сотенні органи влади і управління України кінця XVII - початку XVIII ст. висвітлено у монографії В.А.Дядиченка [39]. Формування Української держави у період національно-визвольної війни середини XVII ст. та становлення органів влади розглядали В.А.Смолій [40] та В.С.Степанков [40, 41]. Але у цей час науковці змушені були обмежуватися тими дослідженнями, які не виходили за рамки дозволених панівною ідеологією.

Після проголошення незалежності 1991 року питання Української держави і права другої половини XVII ст. перебувають у центрі уваги В.Д.Гончаренка [42, 43], Л.О.Зайцева [42-44], О.М.Мироненка [45, 46], А.Й.Рогожина [42, 43], І.П.Сафронової [42-44], І.Б.Усенка [47] та інших вчених-правознавців. Проте детальних і всебічних досліджень, які б охоплювали весь комплекс органів державної влади і управління України-Гетьманщини, не проводилось.

Останнім часом проблеми, зв’язані з організацією влади Української держави даного періоду, піднімали вітчизняні історики-медієвісти О.М.Апанович [48], О.І.Гуржій [49], В.І.Сергійчук [50], А.С.Чайковський [51].

Українська держава другої половини XVII ст. в контексті її взаємовідносин з Річчю Посполитою перебувала в полі зору польських істориків М.Богучки [52], З.Войціка [53], В.Серчіка [54] та інших.

Мета і задачі дослідження. Метою наукової роботи є розкриття суті, основних характерних рис та особливостей органів державної влади і управління України другої половини XVII ст., встановлення їх історичного значення у процесі розвитку національної держави і права.

Відповідно до поставленої мети основну увагу в дисертації зосереджено на вирішенні наступних завдань:

  • дослідити походження, становлення та розвиток національних державних інститутів України;

  • з’ясувати принципи формування, склад, функціонування та компетенцію органів державної влади і управління;

  • визначити державно-правовий статус Української держави;

  • визначити форму державного правління;

  • встановити роль та історичне місце організації державної влади України другої половини XVII ст. у контексті розвитку європейської державно-правової культури.

Об’єктом дослідження є Українська держава, що виникла в результаті Визвольної війни українського народу в середині XVII ст.

Предмет дослідження - органи державної влади і управління України другої половини XVII ст.

Хронологічні рамки дослідження обмежені 1648 роком та початком XVIII ст. Саме в цей період відбувався процес становлення і розвитку організації державної влади України.

Географічні межі дослідження охоплюють територію Української держави, створеної в середині XVII ст. Б.Хмельницьким, а після її розколу - територію Лівобережної України, що ввійшла до складу Росії.

Методологічною основою дисертації є закони діалектики і логіки суспільного розвитку. Специфіка роботи обумовила використання різноманітних наукових методів. У дисертації широко використано системно-структурний та логічний методи, що дало можливість послідовно розкрити систему органів державної влади і управління у їх єдності, взаємозв’язку і взаємозалежності. Державно-правові існститути другої половини ХVІІ ст. розглянуто відповідно до конкретно-історичних умов того часу, спираючись на соціологічний та хронологічний методи. Аналітичний та історико-правовий методи стали у нагоді в процесі дослідження історичних прешоджерел. Дослідження установ полкового та сотенного урядів проведено переважно з допомогою логічного та порівняльного наукових методів.

Теоретична основа дослідження - новітні досягнення вчення про державу і право, теорія пізнання і осмислення державно-правових явищ. Її наріжними каменями є наукові розробки сучасних провідних юристів-теоретиків та істориків держави і права, істориків, політологів В.Б.Авер’янова, О.М.Апанович, В.Д.Бабкіна, В.Й.Борисенка, В.Д.Гончаренка, О.І.Гуржія, В.А.Дядиченка, Л.О.Зайцева, Ю.А.Мицика, І.П.Крип’якевича, В.С.Кульчицького, П.М.Рабіновича, А.Й.Рогожина, І.П.Сафронової, В.А.Смолія, В.С.Степанкова, М.М.Страхова, В.Ф.Тищика, А.П.Ткача, І.Б.Усенка, В.А.Чеховича, Ф.П.Шевченка, Ю.С.Шемшученка, О.Н.Ярмиша.

Джерельну базу дослідження склали архівні документи, наукові публікації, літописні спогади сучасників. У процесі роботи над дисертацією використано документи, що містяться у фондах Центрального державного історичного архіву України в Києві [55]; у Інституті рукописів Центральної наукової бібліотеки ім. В.І.Вернадського при НАН України [56]; у Відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника при НАН України [57]; у Фонді рукописів Львівського державного історичного музею [58]. У результаті було проаналізовано більше 100 справ вищеназваних фондів. Частина з них вперше вводиться до наукового обігу або дається нова інтерпретація раніше опублікованих матеріалів.

Важливу інформацію про державні установи України другої половини XVII ст. несуть у собі такі історико-правові пам’ятки як “Полное собрание законов Российской империи” [59, 60] та Реєстр Війська Запорозького 1649 року [61]. У значній мірі результати дослідження спираються на збірники першоджерел, опубліковані у другій половині XIX - на початку XX ст.: “Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России” [62-74], “Акты, относящиеся к истории Западной России” [75], “Архив Юго-Западной России” [76, 77], “Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора древних актов” [78-81] та на документи, зібрані Д.Н.Бантиш-Каменським [82], М.П.Василенком [83], О.М.Лазаревським [84, 85], В.Л.Модзалевським [86-88].

Окремі історичні факти запозичено із нарративних джерел - літописів С.Величка [89, 90], Г.Грабянки [91], О.Рігельмана [92], Самовидця [93], П.Шевальє [94], Ж.-Б.Шерера [95], спогадів Г.Л. де Боплана [96], Е.Лясоти [97].

Проаналізувати становлення державних інститутів України в період гетьманування Б.Хмельницького дають змогу документи, що містяться у збірниках першоджерел, опублікованих у радянський період: “Воссоединение Украины с Россией” [98-100], “Документи Богдана Хмельницького” [101], “Документы об освободительной войне украинского народа 1648-1654 гг.” [102] та у новому доповненому виданні -“Універсали Богдана Хмельницького” [103].

Вагомим джерелом дослідження стали праці названих вище істориків та правознавців : В.Б.Антоновича, М.С.Грушевського, М.І.Костомарова, О.М.Лазаревського, Л.О.Окіншевича, М.Є.Слабченка, Д.І.Яворницького та інших.

Наукова новизна одержаних результатів. У процесі роботи над дисертацією на основі нового архівно-документального матеріалу вперше проведено історико-правову реконструкцію всього комплексу органів державної влади і управлінння України другої половини XVII ст. Суттєво поглиблено і систематизовано вже існуючі знання про органи державної влади, запропоновано принципово нову їх оцінку, спростовано деякі хибні уявлення, встановлено низку нових, раніше невідомих державно-правових явищ.

  • Вперше у історико-правовій науці автором детально досліджено систему канцелярій генерального, полкового і сотенного урядів та доведено, що саме вони забезпечували функціонування державного механізму;

  • вперше розкрито інститути наказного гетьмана, наказного полковника і наказного сотника та встановлено, що їм належало помітне місце в механізмі державної влади України;

  • вперше відтворено полкову козацьку раду та сотенну козацьку раду і доведено, що поступово вони втратили повноваження органів місцевого самоврядування;

  • вперше реконструйовано полкову раду старшин, раду полкової старшини, сотенну раду старшин та раду сотенної старшини. Названі ради забезпечували принцип колегіальності в діяльності полкового і сотенного урядів;

  • вперше відстежено діяльність інституту висланої старшини , відряджених на місця до сотень спеціальних представників гетьмана або полковника.

В результаті дослідження дістали подальший розвиток наступні наукові положення:

  • встановлено причини занепаду найвищого органу влади - загальної військової ради в наслідок чого Українська держава частково відійшла від тих демократичних принципів, які передбачалися козацькими звичаями;

  • реконструйовано структуру та механізм діяльності генерального, полкового і сотенного урядів. Доведено, що названі козацькі уряди вдало поєднували принцип колегіальності і одноосібності в управлінні, нижчестоящий уряд у зменшеному вигляді повторював структуру вищестоящого уряду, що свідчить про досконалість апарату державної влади;

  • обгрунтовано положення про те, що гетьман - глава Української держави, завдяки широкому обсягу владних повноважень мав визначальний вплив на розвиток Української держави другої половини XVII ст. та її апарату. Зміна влади гетьмана неодмінно екстраполювалася на державно-правове становище України;

  • доведено, що рада старшин і рада генеральної старшини близькі за повноваженнями, взаємозамінюючі органи генерального уряду. Їхнє місце в системі генерального уряду залежало від влади гетьмана;

  • встановлено, що особливе місце в системі органів державної влади і управління належало полковникам. Вони забезпечували вертикаль державної влади. Обсяг повноважень полковників свідчить про те, що вони дублювали владу гетьмана у межах полку;

  • обгрунтовано положення про те, що влада сотника залежала від характеру взаємовідносин з полковником. У старшинській ієрархії полкові сотники займали становище вище, порівняно з іншими сотниками;

  • встановлено, що повноваження городового отамана та його місце у старшинській ієрархії визначалися статусом міста. Городовим отаманам полкових міст належало становище вище за сотників;

  • зроблено висновок про те, що Переяславсько-Московською угодою 1654 року царський уряд Росії визнавав за Україною статус суверенної держави. Наступні україно-російські угоди другої половини XVII ст. обмежували суверенітет України, але прямо не вказували на її державно-правовий статус. Фактично ж, до початку XVIII ст. Україна перебувала у стані хитання від суверенної держави до автономії у складі Росії;

  • доведено, що за формою правління Українська держава другої половини XVII ст. була аристократичною старшинською республікою.



следующая страница >>