asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 24 25 26 27 28

на дорог → на дороге [читай на дорогє]

в стрх → в стрехе [читай в стрєхє]

в мук → в муке [читай в мукє].

Тому, нема жодного сумніву, що від початку хрещення Руси звук ’’ вимов­лявся як сучасне ’і’’.

Можуть спитати, а чому ж нема такого написання дороз, дус, муц у сучасній Біблії?

Нема, бо Біблію століттями виправляли в Росії. Невиправлені – стародавні – Біблії, навіть видавані на початку ХХ ст. зберігали чергування ’г’, ’х’, ’к’ із ’з’, ’с’, ’ц’. Не знаю, як нинішня РПЦ висловлює деякі вирази, але ще в ХІХ столітті (і, очевидно, на початку ХХ ст.) російська Церква практикувала вираз

в Боз почивший.

У журналах і газетах часів убивства царя Олександра ІІ (1888 р.) цей вираз був широко вживаний:

“...в Боз почивший императоръ Александръ ІІ” (Тодішня преса).

“В Боз” по нашому треба сказати “в Бозі” або “у Бозі”.

Хто має доступ до стародавніх Біблій та інших інкунабул, може знайти там і на дороз, і в Боз, і в дус, і в муц.

Укладена ченцями абетка, у частині щодо літери ’’, дуже добре відповідала саме українській мові. І ця відповідність сотні років існувала в церковній бого­служ­бі в Україні та скрізь, де ширилась юрисдикція Київського Патріярхату і Київсь­кого Патріярха, до перекуплення цієї посади Москвою.

Тому, в російській мові збереглися такі українізми, як “калики перехожие”. Ця пара писалася “калки перехожіе”, а вимовлялася “каліки перехожіє”. І саме завдаки мовцям ця вимова збереглася до наших днів, коли вже під впливом московського наріччя слово калки стало звучати калєки. Але мовці звикли говорити так, як навчено їхніх предків сотні років тому: “калики перехожие”.

Про те, що російські церковнослужителі та інші вчені люди вимовляли ’’, як ’і’, збереглося багато свідчень у самій російській мові. Так, до 1918 року російський правопис вимагав писати слово они [вони], як он, а вимовлялося це слово → они [оні]: ’’ = ’і’.

Про рівнозначність звуків ‘’ та ‘і’ маємо багато свідчень у діялектах ро­сійської мови.

Пояснюючи слово дитва волж. → снасть, рея, Даль зазначає “На яєчка, лялечки й гусінь бджіл говорять також замість дитвадтва”. Тобто, слово записане із літерою ‘’ вимовляося мовцями або як ‘і’ або як ‘є’.

З цього всього, ми бачимо, що в давній давнині літера ‘‘ відповідала сучасному звукові ‘і’.

Звичайно, що ця вимова страшно не подобалась московським царям, бо ді­лила їхніх підданих на дві різні мовні групи. А московські царі прагли “дабы не было различия” серед їхніх підданих: їм українська вимова пахла самостійністю, якої вони боялися, як смерти.

Тому, цар Петро, бувши в московській Церкві рівним Патріярхові, почав після Полтавської битви викорінювати традиційну вимову в українських церквах і в Києво-Могилянській Академії. Це тяглося протягом усього ХVІІІ століття.

Галицька Церква, яка не підлягала Москві, поки служила старослов’янською мовою, вимовляла літеру ‘’, як ‘і’, і то навіть за сталінських часів. Чи служать галицькі церкви Московського Патріярхату так і нині, не маю інформації. Це тра­диційна вимова старослов’янських текстів.

Коли службу по церквах почали правити по-українськи та по-російськи за­мість старослов’янщини, то гострота питання про літеру ‘’ відпала.

Але сталінська наука знайшла місце, де і далі боротися з літерою ‘’. Ідеться про курс старослов’янської мови у вищих школах СССР. Цей курс читано у про­імперському форматі, де літеру ‘треба вимовляти, як ‘є’. І цей же формат викла­дання збережено в незалежній Україні. Це проімперський залишок у мовознавстві, який проімперці боронять з усіх сил. Зайве свідчення, що наука в незалежній Укра­їні не вільна від політики, а саме від проімперської політики. Прикро, але факт.

Безперечно, що у незалежних приватних школах, такого проімперства треба уникати, але, де ті “незалежні приватні школи”?
21. Ляпи у словниках

Працюючи із словниками, нам доводилось подибувати, коли йшлося про українську мову, “учені ляпи”, що підривали авторитет тих учених, які при­пус­калися ляпів. Гадаю, що не буде зайвим у розвідці про походження мов про ці ляпи згадати. Помічені нами ляпи – це, очевидно, лише мала частина їх, затим, що наша праця торкалася лише невеликого числа слів. І в цьому невеликому числі помічено такі ляпи:

У праці М. Фасмера “Этимологический словарь русского языка” [ЭСРЯ]:
Гніздо Вага:

вага укр.; наголос хибний, бо правильно буде вагатягар і вагаважіль.

Після такого початку, бере сумнів щодо правильности наголосів у інших мовах.
Гніздо Господь:

господь укр.; наголос неправильний, хоч на результат міркувань не впливає.

господин укр. Узято зі словника [Жел.]. Треба зазначити старо-укр.
Гніздо Дважды:

дважди укр. Знову таки взято у [Жел.], де слово дважди не перекладено, а скеровано до двічі, але Фасмером цю вказівку зігноровано. Насправді, дважди слово неукраїнське – залишок москвофільства.
Гніздо Грязнуть:

грязнути укр. Взято у [Жел.], який спрямовує на грузнути. Зігноровано.
У словнику Грінченка [Гр.]:

Гніздо Перевесло:

Наголос у [Гр.] на третьому ‘е’: перевесло хибний. Живши 1927 р. У міс­течку Козельці (Чернігівщина), автор цих рядків засвоїв це слово як перевесло. Це абсолютно правильний український наголос у словах з приставкою пере-:

переворіт

перевірка

перебіжка

перегорок [Гр.]

перевесло.

Уманець та Спілка у [СРУ] наводять правильний наголос: перевесло.

У словнику [А.К.], редагованому з участю дружини Б. Грінченка, слово пере­весло наведено з одним наголосом на другому е: перевесло. [СУМ], [Анд.] та [Гол.] наводять два наголоси: перевесло. Наголос на третє ‘е’, укладачі цих слов­ників ставлять, треба думати, з поваги до Грінченка, який помилився, і то не тільки в цьому разі. Помилка могла статися через множину, яку подекуди вживано з наголосом на третє ‘е’: перевесла. А вже “Орфографічний словник української мови” [ОСУМ] карбує лише один хибний наголос на третьому ‘е’.

Який висновок можна зробити з цих ляпів?

Очевидно, що одноосібна праця над величезним масивом слів, неможлива без помилок. Тому, сучасник, який працює у царині слова, не мусить ставитися до творчости навіть висококваліфікованих попередників, як до володарів істин в останній інстанції. Істин в останній інстанції у мовознавстві вироблених, як і неви­роблених, мов не може бути, а надто, коли ідеться про працю окремих подвиж­ників. Люди помиляються, і це стосується і до Грінченка, і до Фасмера, і до Даля, і, очевидно, до автора цих рядків.

Мовні факти потребують всебічного і безстороннього розгляду, з ураху­ван­ням цілої низки чинників, зокрема порівняння низки окремих джерел, а також знання духу живомовної стихії окремих розгляданих мов.
22. Можливості порівняльного мовознавства

Порівняльне мовознавство таїть у собі цілий ряд можливостей для цілої низки мовно-лексичних проблем.

Дана розвідка найчастіше розглядала й порівнювала дві близькі й споріднені мови: українську та російську. І це порівняння пролило світло на ряд нерозв’язаних або зовсім неторканих наукою питань.

По-перше, ми мусимо підкреслити той факт, що саме порівняння мовних фактів близьких, споріднених мов найефективніше й найрезультативніше з точки зору вірогідности результатів порівняння. Зокрема, ці результати схилили нас до таких висновків:

А). Відхилення від норм канонізованих граматикою окремих лексичних форм, або шарів лексики, або моделей відмінювання й дієвідмінювання найяскра­ві­ше відкриваять моделі творення окремих мов.

Б). Дуже помічною у праці мовознавця-етимолога є лексика застаріла, прос­торічна, живомовна, діялектна, обласна. З цієї лексики найдоцільніше почи­нати по­рівняльні дії.

В). Ці висновки стосується не лише до розгляданих нами слов’янських мов, а й до мов неслов’янських, бо моделі усіх мов, моделі мовотворчости та словотвор­чости кінець кінцем підлягають одним законам природи, фізики, фізіології, фоне­тики й акустики.

Г). Узагальнення наших висновків сприятиме вироблення світових стандартів словотвору й мовотвору.

Д). На підставі проведення порівняльних дій можливий пошук і збагачення лексики окремих мов, тобто наше дослідження може мати практичне застосування.

Ми не виключаємо, що цими висновками не обмежується користь від пророб­леного порівняння. Очевидно, що можливі й інші висновки, які під сучасну пору себе не виявляють і вислизають з поля зору дослідника.

Лишивши теоретичні висновки для дальшої розробки та вивчення дослід­ни­кам мов, перейдім до практичного їх застсування, і то застосування у розглянутих нами мовах.

Серед спостережених мовних фактів мали місце випадки, коли певні лексичні форми з одної /матірньої/ мови переходять до другої і там закріплюються, але у матірній мові ці форми в наслідок ряду причин забуваються. Тоді, в наслідок порів­няльних дій матірня мова може забуті форми відзискати.

Приклад.

Українське слово запертяув’язнення, перейшовши до російської мови і закріпившися у вислові в заперті /російська транскрипція – взаперти/, збереглося там у цьому вислові, тоді як в Україні – забулося. Порівняння українських та ро­сійсь­ких форм під час порівняльних дій відкрило це забуте слово для української мови. Слово запертя – з крови й кости українське слово – може фігурувати в українських словниках, як забутий двійник сучасного слова ув’язнення.

Очевидно, що таких забутих слів, як і забутих моделей словотвору, порів­няльне мовознавство може відшукувати більше.

Порівняльні дії можуть бути корисні у спірних питаннях наголошення слів. Так, порівнюючи наголоси у словах натще [Гол.] і натщесерце [Гол.], досвід­ченого мовознавця бере сумнів щодо правильности, записаних у словнику [Гол.] наголосів.

У такому разі, насамперед треба порівняти ці наголоси в інших словниках:

натще серце [СРУ]

на-тще, на-тще серце [Жел.]

натще, на-тще-серце [А.К.]

натще, натщесерце [Анд.]

натще, натщесерце [ПСУМ]

натще, натщесерце [СУМ]

натще, натщесерце [ОСУМ].

У цій довгій лозі наголосів видно, що слово натще мало велику схильність наголошуватися на ‘а’: натще. Тому, наведену другу форму у [Жел.] на-тще серце треба вважати найнаближенішою до української мовної стихії, виходячи з порів­яння із сучасною російськоя мовою. У російській мові збереглися давні києво-руські наголоси на прийменниках:

за ногу, на ночь, из лесу, по полю, во поле,

які були властиві й нашій мові в минулому. Залишки цього наголошення збереглися і в нашій мові: рідко в окремих прийменниках: світ за очі [Гр.], а також у при­тавках:

намір, прилад, розказ, похід, захід, відлік, обсяг, простір, надмір, заривка, підліток, покритка, приказка, промашка, розписка, від­устка.

Тому, форму натщесерце не можна виключати з числа українських форм і цю форму слід записувати у словниках так:

натщесерце.

Такий запис буде найближчим до мовної та живомовної стихії, бо варіянт натщесерце поза всім іншим, найпоширеніший серед мовців, хоч треба сказати, що мовці віддають перевагу коротким формам, і це дає зелену вулицю формі натще. Форма натщесерце може вживатися в поезії і наявність у неї різних наголосових можливостей сприятиме такому вжиткові.

Це лише приклад, який показує користь порівняльного мовознавства для розв’язки спірних випадків у щоденному мовленні.
23. Післямова А (мовознавча).

У Вступі ми говорили про ряд можливостей, які можна висновити із загадок, які поставили нам слова вулиця та плохий.

Чи ж наша розвідка дійшла до якогось із цих висновків?

На жаль, ми можемо сказати твердо лише про п’ятий та шостий пункти здогадів до слова плохий, що рос. мова є синтезом улр., блр. та ст.сл. мови. Загадка українських слів вулиця та плохий і далі лишилася загадкою. Але ми дещо таки розчовпали у мовознавчих ребусах.

Ми розглянули великий масив російської лексики у порівнянні з лексикою українською і частково білоруською, досягши таких висновків:

1. Російська мова – це складне мовне утворення, в якому головну роль грали білоруська, українська та старослов’янська мови. Останню прищепляли російській мові київські “вчені люди”, зокрема вчені Києво-Могилянської Академії.

2. Літературна мова росіян, хоч і базувалася на живій мові окремих земель

Великоросії, під впливом урядових структур розвинула великий масив канцелярської лексики на противагу просторічній. Однак, цей факт не пошкодив якості виробленої мови.

3. До просторічної, застарілої, обласної, живомовної лексики здебільшого належить лексика, запозичена з української та білоруської мов.

4. Розвиток російської мови дає нам приклад, як мусять розвиватися мови, які мають амбіцію стати якщо не світовими, то бодай цілком розвиненими мовами. Цей приклад полягає ось у чому: зберігаючи самобутність своєї мовної стихії, не замикатися у ній, а всотувати в себе кращі зразки мов близьких /сусідніх/ і далеких.

Ця риса російської мови варта наслідування іншим мовцям, зокрема укра­їнцям. Українська мовознавча сметанка продовж двох останніх століть замикалась у собі аж до сміхоти. Візьмім такий приклад. Вираз мало того визнано укра­їнсь­кими мовними світилами виразом неукраїнським, дарма що пропонувана світилами заміна звучала неоковирно. Вираз зліплений з двох цілком українських слів мало і той, який дуже влучно віддає цілий корпус лексичних відносин, визнано неука­їнським, оскільки нібито цей вислів належить російській мові.

Панове, таж російська лексика розвинулась великою мірою на базі українсь­кої лексики, і вираз мало того не є виняток. Навіть, якби це й справді був чисто російський вираз, то що: ми не маємо права свої слова сполучати, як нам вигідно, тільки тому, що хтось у іншій мові зробив це нібито поперед нас?

Це якесь підліткове мислення. Гляньте на російських мовців: вони гарненько вживають наші слова повстанець, допитливий, в заперті, до лампочки, на босу ногу, рильце в пушку і це аж ніяк не шкодить російській мові, а навпаки. Ми ж у своїй мовній зашкарублості обмежуємо себе у виборі лексики і копіюємо таки російські вирази, аби не вживати наших двох слів, визнаних світилами ненашими. Ми кажемо:

“Ми посварилися, більше того, ми стали ворогами”.

щоб не сказати

“Ми посварилися, мало того, ми стали ворогами”.

Вираз більше того суперечить нашій граматиці і є копією російського зво­роту более того, але його вживають усі в тому числі й мовознавча еліта.

Вираз мало того не суперечить нашій граматиці, і створено його з наших питомих слів, але через твердолобість нашої мовознавчої еліти його не вживають.

Що тут можна ще сказати?

5. Той факт, що українська мова зробила вагомий внесок до російської мови, а також попри столітні утиски та переслідування, змогла розвинутись, як цілком самостійне мовне явище, свідчить про великі можливості української мови.

6. Ряд фактів від порівняння білоруської, української та російської мов ви­явив досі не вивчене питання про вплив української мови на розвиток ряду сло­в’янських мов, починаючи від старослов’янщини.

7. Російську мовознавчу науку силами політиканів заполітизовано. Російській мовознавчій науці дано вказівку згори всякими правдами й неправдами не пока­зу­вати українських та білоруських коренів у родоводі російської мови, тобто готувати ґрунт для відродження в майбутньому теорії М. Погодина, про великоруське насе­лення України до монгольської навали.

Про те, що саме цього хочуть домогтися російські політики сталінського розливу, свідчить ряд фактів перекручення історії російською каґебістською елі­тою. Дуже показовим під цим оглядом може бути заява В. Путіна про те, що Росія могла б перемогти у ІІ Світовій війні без України. Просто дивом дивуєшся що такі з підлітковим розумом політики вершать долю многомільйонного народу. Чи ж такі політики колись визнають історичний факт утворення російської нації з двох су­сідніх націй та російської мови з двох сусідніх мов? Очевидно, що ніколи. Та полі­тика, яку вони ведуть, зазнала у двадцятому столітті двох ганебних крахів: у 1917 та 1991 році. А підліткові розумом політики хочуть, щоб історія поставила їх перед крахом у ХХІ ст. ще раз.

Політизація мовознавства на ділі веде до сміховинних курйозів. Чого варте лише пояснення походження виразу калики перехожие від слова туфлі?

Ми проти політизації мовознавства, бо мовознавство належить до наук, а в науці політиці нема місця.

Щоб не перекручувати мовознавство і не виставляти себе у смішному світлі, ми пропонуємо такі заходи:

Укладаючи словники, де зазначувано походження того чи того слова або виразу, потрібно вказувати з якої мови вони походять.

Так, наприклад, [СРУ-81] реєструючи слово самостийность указує на укра­їнське походження цього слова. Правильна мовознавча практика, але унікальна. Більше у словнику нема вказівок ні на українську ні на білоруську мови, хоч є десятки посилань на польську, німецьку, французьку та інші мови. І це тоді, коли обсяг російських запозичень тільки з української мови в десятки разів перевищує запозичення зі згаданих европейських мов:

Рос. Укр.



<< предыдущая страница   следующая страница >>