asyan.org
добавить свой файл
1
ФІЛІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО

КОЗАЦЬКОГО ТОВАРИСТВА У БОЛГАРІЇ (1923-1936)

ЗА МАТЕРАЛАМИ БОЛГАРСЬКОГО ТА ЧЕСЬКОГО АРХІВІВ
Власенко В.М.
Власенко В.М. Філія Українського національного козацького товариства у Болгарії (1923-1936) за матеріалами болгарського і чеського архівів.

Автор публікує документи Українського національного козацького товариства, оригінали яких зберігаються у Науковому архіві Болгарської Академії наук і Національному архіві Чеської Республіки та містять цікаву інформацію про діяльність української політичної еміграції у Болгарії.

Ключові слова: Болгарія, козацтво, еміграція.
Власенко В.М. Филиал Украинского национального казацкого общества в Болгарии (1923-1936) по материалам болгарского и чешского архивов.

Автор публикует документы Украинского национального казацкого общества, оригиналы которых хранятся в Научном архиве Болгарской Академии наук и Национальном архиве Чешской Республики и содержат интересную информацию о деятельности украинской политической эмиграции в Болгарии.

Ключевые слова: Болгария, казачество, эмиграция.
Vlasenko V.M. Branch of the Ukrainian national cossack association in Bulgaria (1923-1936) on materials of the Bulgarian and Czech archives.

An author publishes the documents of Ukrainian national cossack society, the originals of which are kept in the Scientific archive of Bulgarian Academy of sciences and National archive of Czech Republic and contain interesting information about activity of Ukrainian political emigration in Bulgaria.

Key words: Bulgaria, the cossacks, emigration.
Під час Національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. утворилася своєрідна форма воєнізованої громадської організації – Вільне козацтво. Створена на Чигиринському з’їзді у жовтні 1917 р., ця організація діяла в Україні до 1923 р. У 1920 р. у Берліні була започаткована її закордонна частина – «Українське вільне козацтво» (Українське козацьке товариство).

У 1922-1936 рр. організація мала назву Українське національне козацьке товариство (УНАКОТО або УНКТ). Вона виникла з ініціативи колишнього ад’ютанта П. Скоропадського, генерального писаря Української держави 1918 р. Івана Полтавця-Остряниці. Він же був обраний отаманом УНАКОТО. Мета організації – відновлення незалежної України у формі «Національної Диктатури, опертої на Національне Козацьке Військо, створене на його історичних традиціях, позаяк під час відбудови Української Держави та до встановлення Українським Козацьким Народом конечних форм державности це єсть єдина форма, яка відповідатиме національним завданням в розумінню розвою культури й могутности, та повної охорони від спроб наших ворогів в друге підбити Україну під себе»1. Українська емігрантська преса програму УНАКОТО називала «фашистською»2. Його ідеології були притаманні такі риси тоталітаризму, як військова диктатура та пріоритет інтересів держави над інтересами особи, партії та класу. Cам І. Полтавець-Остряниця мав звязки з німецькими націонал-соціалістами, листувався з А. Розенбергом та Р. Гессом3.

Осередки організації існували на західноукраїнських землях, у Німеччині, Польщі, Румунії, Швейцарії, Югославії та інших країнах Європи. Важливе місце серед них займала філія УНАКОТО у Болгарії. В українській історіографії питання діяльності у Болгарії міжвоєнної української політичної еміграції взагалі та окремих її громадських організацій зокрема висвітлено недостатньо. Окремі відомості про організації емігрантів у цій балканській країні подані у працях С. Наріжного4, В. Трощинського5, В. Павленко, П. Соханя6 та В. Піскун7. Згадуються вони також у роботах, присвячених лідерам української еміграції у цій країні М. Паращуку8 та В. Филоновичу9, а також у збірниках документів з історії української політичної еміграції в Європі10. Уривчасті відомості про емігрантські організації містять роботи представників сучасної української діаспори у Болгарії В. Жуківського11 та А. Якімової12. Уявлення про організаційну структуру української еміграції дають також документальні каталоги та науково-документальні описи окремих фондів болгарських архівів, підготовлені місцевими й українськими фахівцями13. У роботах болгарських авторів з історії російської еміграції іноді виокремлюється й український аспект, у тому числі і діяльність організацій українських емігрантів14. Польський автор Я. Замойські звернув увагу на взаємовідносини міжвоєнної російської й української еміграції в Європі взагалі та окремих країнах зокрема, у тому числі у Болгарії, побіжно згадавши й українські козацькі організації15. Серед російських авторів питанню діяльності на Балканах українських емігрантських організацій, в тому числі «вільних козаків» приділив увагу В. Косик16. Проте поза увагою дослідників залишилися політичні та культурні аспекти діяльності організації «вільних козаків» у Болгарії.

Філія УНАКОТО у Болгарії виникла у 1923 р. Її керівниками були колишній сотник Армії УНР, згодом генеральний бунчужний, кошовий отаман ІІІ Козацького кошу УНАКОТО Д. Гулай17 та генерал Ф. Жеребко. Вони ж входили до складу центральних органів УНАКОТО. До керівництва філії належали також брати Орлови, В. Колесниченко, Ф. Полтавців. Максимальна кількість членів філії – 50 осіб18.

Між УНАКОТО як гетьманською організацією та Українською громадою (УГ) у Софії, що була прихильницею УНР, йшла гостра боротьба за вплив на місцевих українських емігрантів. «Вільні козаки» сприяли закриттю УГ у 1925 р.19, проте після її відновлення суперництво між цими двома організаціями продовжувалося. У 1927 р. прихильники П. Скоропадського вирішили порвати усі стосунки з УНАКОТО. Поступово організація на чолі з І. Полтавцем-Остряницею втратила союзників. Це відбилося і на діяльності місцевого осередку УНАКОТО в Болгарії. Зі складу філії вийшла велика група козаків на чолі з І. Міщенком20. А на початку 1933 р. на засіданні Генеральної козацької ради (один з вищих органів організації) стався розкол між її членами та вождем. У новому складі Українського центрального національного козацького комітету у Болгарії перебували Ф. Жеребко (голова), І. Орлов (заступник голови і начальник загального відділу), Д. Гулай (радник і начальник організаційного відділу) та інші21.

Філія УНАКОТО у Болгарії влаштовувала панахиди по загиблим воїнам за незалежність України (щороку на свято Покрови Богородиці), Головному Отаману військ УНР С. Петлюрі, відзначала українські державні (день проголошення Незалежності України, ІV Універсалу УЦР, 22 січня) та національні (Шевченківські дні) свята, брала участь у відкритті памʼятника М. Драгоманову у Софії (1932 р.). Її члени були співзасновниками Українсько-болгарського товариства (Украйнско-Българско Дружество) і листувалися з його головою І. Шишмановим22, а також членами Українсько-болгарського й Українського громадського комітетів, української військово-спортивної організації «Сокіл» у Болгарії та засновниками Українського культурного обʼєднання в Болгарії (голова І. Орлов). Більшість членів останньої організації складали «вільні козаки» та їхні прихильники.

Культурно-освітня діяльність філії виявлялася в організації та участі у товариських вечірках, концертах, святкових академіях, літературних вечорах, заходах, присвячених дню народженню та роковинам смерті Т. Шевченка, світським (болгарським й українським) і церковним святам (Різдво, Пасха, Трійця, Покрова тощо). Український чоловічий хор (близько 40 осіб) під орудою І. Орлова брав участь у концертах, що влаштовувалися Словʼянською Бесідою (болгарська культурно-освітня організація) та Союзом словʼянських культурних товариств у Софії. Виступи хору транслювалися на столичному радіо.

Наприкінці 1933 р. Українське культурне обʼєднання відкрило свою власну будівлю, в якій влаштовувалися лекції з історії, культури та економіки України, концерти, вистави, свята, щотижневі вечірки за участю струнного оркестру, хору та сольних виступів. В окремій кімнаті була бібліотека-читальна23.

У 1935 р. І. Полтавець-Остряниця оголосив про розпуск УНАКОТО і УКТ та створення нової організації – Українського національного козацького руху (УНАКОР), а наступного року було прийнято статут цієї організації. Саме з того часу розпочався новий етап у розвитку руху українських козаків, що охоплював період 1936-1947 рр.

Нещодавно у зарубіжних архівах нами виявлено нові джерела з історії української еміграції у Болгарії, а серед них – документи про діяльність організації українських вільних козаків. Нижче подаємо 6 документів про політичні та культурні заходи УНАКОТО у Болгарії у середині 20-х – на початку 30-х рр. ХХ ст. Перші три документи (№ 1-3) знайдено у Науковому архіві Болгарської Академії наук (НА БАН ф. 11К – особовий фонд Івана Дмитровича Шишманова), наступні три (№ 4-6) – Національному архіві Чеської Республіки (НАЧР, ф. «Український музей у Празі»). Пʼять документів (№ 1-5) мають офіційний, публічний характер, це – листи-запрошення на культурні та пам’ятні заходи, протокол установчих зборів організації, відозва та декларація, а один (№ 6) – агентурний характер, оскільки інформація (уривки з листів керівників УНАКОТО та його філії у Болгарії) таємно передавалася ідеологічним супротивникам «вільних козаків» – керівництву Організації українських націоналістів.

Подані нижче документи публікуються вперше. Вони опрацьовані згідно з археографічними правилами видання історичних джерел. При переданні текстів документів збережено їхні лексичні й орфографічні особливості. В окремих випадках упорядником проставлено розділові знаки. Скорочені слова розкриті у квадратних дужках. Поняття, назви та прізвища осіб пояснено у коментарях, що подані посторінково. В археографічній легенді наведені вихідні дані про місце зберігання документів, їх достовірність та спосіб відтворення.

1 Národni arhív České republiky (Національний архів Чеської Республіки, далі – НАЧР), ф. «Український музей в Празі», інв. № 439, арк. 2.

2 Лободаєв В.М. Революційна стихія. Вільнокозацький рух в Україні 1917-1918 рр. К., 2010, с. 279.

3 НАЧР, ф. «Український музей в Празі», інв. № 184, арк. 3, 8.

4 Наріжний С. Українська еміграція. Культурна праця української еміграції 1919-1939 (матеріали, зібрані С. Наріжним до частини другої). К., 1999, с.119-121.

5 Трощинський В.П. Міжвоєнна українська еміграція в Європі як історичне і соціо-політичне явище. К., 1994, с. 172-173.

6 Сохань П.С., Павленко В.В. Українська емігрантська преса в Болгарії у міжвоєнний період. – Українська діаспора. К.,Чикаго, 1992, № 1, с. 85-98; Павленко В. Українсько-болгарські взаємини 1918-1939 рр. / Інститут історії України НАНУ. К, 1995, с. 166-185.

7 Піскун В. Політичний вибір української еміграції (20-і роки ХХ століття): Монографія. К., 2006, с. 289-290.

8 Степовик Д.В. Скульптор Михайло Паращук: життя і творчість. Едмонтон, Торонто, К., 1994, 227 с.

9 Власенко В.М. «Тут повстали нові Карпатські Крути» (до біографії автора спогадів «Березневі дні Карпатської України» Василя Филоновича). – Сумський історико-архівний журнал, 2009, № УІ-УІІ, с.141-148; він же. До громадсько-політичної діяльності Василя Филоновича у Болгарії у 1921-1922 рр. – Київська старовина, 2010, № 6, с. 97-116.

10 Українська політична еміграція 1919-1945: Документи і матеріали. К., 2008, 928 с.

11 Жуківський В. Українська громада в Болгарії. – Матеріали І, ІІ та ІІІ наукових конференцій «Драгоманівські студії». Софія, 2008, с. 18-23.

12 Якімова А. Українство в Болгарії. – Українознавство, К., 2010, № 2, с. 227-232; вона ж. Українці в Болгарії: філософія історичного буття. Софія, 2011, с. 58-89.

13 Украинската емиграция в България след Първата световна война. Документален каталог / Автори и съставители В. Москаленко и Е. Хакова. София, 2000, 151 с.; Хакова Е., Москаленко В. Проф. Михайло Иванович Парашчук: украински скульптор и общественно-политически деец (1878-1963). Научно-инвентарен опис на личния архив на проф. Михайло Парашчук ЦДА на Р.Б. Ф. 1717К. София, 2007, 349 с.

14 Даскалов Д. Бялата емиграция в България. София, 1997, 181 с.; Райчевски Ст. Украински организации в България. – Детонация, София, 2009, февруари, с. 4.

15 Замойски Я. Отношение «белой» русской эмиграции к украинским вопросам. – Славяноведение, М., 1993, №4, с. 39-48.

16 Косик В.И. Украинский вопрос и проблема «балканизации» России в среде русских эмигрантов в 1930-е годы: в связи с выходом в свет сборника документов «Чему свидетели мы были» // Славяноведение, 1999, № 4, с. 64-70.

17 Центральний державний архів громадських об’єднань України (ЦДАГО), ф. 269, оп. 2, спр. 267, арк. 27.

18 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України, ф. 3534, оп. 1, спр. 1, арк. 5.

19 ЦДАГО, ф. 269, оп. 2, спр. 267, арк. 49зв.

20 Там само, арк. 282.

21 НАЧР, ф. «Український музей в Празі», інв. № 184, арк. 1-6.

22 Науковий архів Болгарської Академії наук (НА БАН), ф. 11К, оп. 2, спр. 585, арк. 17-20.

23 Наріжний С. Вказ. праця, с.120-121.