asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 5 6


Жовтнева районна державна адміністрація

Миколаївської області

Відділ освіти




Девіантна поведінка учнів: форми, прояви, попередження

(методичні рекомендації практичним психологам, соціальним педагогам, вчителям загальноосвітніх навчальних закладів)







Миколаїв, 2011

Девіантна поведінка учнів: форми, прояви, попередження (методичні рекомендації практичним психологам, соціальним педагогам, вчителям загальноосвітніх навчальних закладів) / укладач Білецька В.В. - Миколаїв: 2011. – 40 с.



Укладач: Білецька В.В., методист РМК з психологічної служби

Відповідальний за випуск: Пирожок С.І., завідуюча методкабінету

Рекомендовано методичною радою районного методичного кабінету

©Білецька В.В., 2011
ЗМІСТ

ВСТУП.

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА УЧНІВ: АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ ……...… 4
І. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА УЧНІВ: ФОРМИ, ПРОЯВИ …………………….. 7


    1. Девіантна поведінка учнів: фактори ризику, форми прояву ………… 7


1.2. Методи ранньої превенції девіантної поведінки ……………………...… 9
ІІ. ПСИХОЛОГІЧНА СКАРБНИЧКА. ПОПЕРДЖЕННЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ………………………………………………………………………… 11


    1. На допомогу практичному психологу, соціальному педагогу ………. 11




      1. Вправи для початку корекційної роботи з учнями ……….…. 11


2.1.2. Корекційні вправи для учнів з метою зниження агресії, подолання гніву, страхів, формування позитивної «Я-концепції» .... 20


    1. На допомогу вчителю …………………………………………………..… 29


ЛІТЕРАТУРА ……………………………………………………………………...… 39

ВСТУП. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА УЧНІВ: АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ

Бачити гарне в людині завжди важко…

Гарне в людині доводиться проектувати,

І вихователь зобов’язаний це робити.

А.С. Макаренко
Проблема девіантної поведінки та її корекції завжди була однією з найважливіших у педагогіці, психології, кримінології, але сьогодні, вона носить масовий характер та потребує особливої уваги.

Аналіз психолого–педагогічної літератури дозволив зробити висновок, про те що цій проблемі велику увагу приділяли такі науковці як І.Єрмаков, О.Зюбіна, Л.Сохань, М.Рижков, Е.Павлютенков, В.Крижко, Т.Титаренко, М.Степаненок, О.Дьяченко, Б.Рей, Г.Халаш та ін. Однак, порушення життєвої компетентності не розглядалося в руслі чинників становлення девіантної поведінки. Тому метою нашої роботи є визначення складових життєвої компетентності, спотворення яких викликає становлення девіантної поведінки.

Компетентність – це здатність приймати рішення й нести відповідальність за їх реалізацію у різних галузях людської діяльності. Поняття компетентності передбачає сукупність фізичних та інтелектуальних якостей людини і властивостей, необхідних людині для самостійного й ефективного виходу з різних життєвих ситуацій, щоб створити кращі умови для себе в конструктивній взаємодії з іншими.

Отже, компетентність означає наявність знань про різні аспекти життя людини, навичок творчого володіння інтелектуальним і фізичним інструментарієм, здатності взаємодіяти з іншими людьми в різних ситуаціях, враховуючи конфліктні [17]; характеризує повноту, достатність та адекватність здійснюваних дій, що базуються на наявності великих знань та відповідного практичного досвіду [8]. Під компетентністю сьогодні розуміється інтегрована характеристика якостей особистості людини і рівня її підготовки до виконання діяльності у певній галузі діяльності. Компетентність включає когнітивний, емоційно-вольовий, комунікативний компоненти [15].

Тому, розглядаючи компетентність, важливо враховувати не тільки те, що знає людина і якими методами вона користується, але і те, що рухає її діями, які погляди вона поділяє, як вона реагує на різні ситуації, причому все це розглядається не окремо, а в цілому. Крім цього компетентність - це ситуативна категорія, тому що виражається в готовності до здійснення якої-небудь діяльності в конкретних життєвих ситуаціях. Зовнішня дійсність структурується відповідно до внутрішньої, а внутрішня, у свою чергу, відтворює вплив навколишнього середовища [4,5] Прояв компетентності можна оцінити тільки на основі сформованої в людини сукупності умінь та її поведінкових реакцій. Аналіз зазначених положень дає змогу висловити думку про те, що некомпетентність може служити критерієм девіантного розвитку людини.

Розглядаються окремі сторони компетентності: у спілкуванні, інтелектуальна компетентність, соціально – психологічна компетентність та ін.

Критерії комунікативної компетентності вперше були сформульовані Т.Гордоном. Він визначив її як уміння вийти з будь-якої ситуації, не загубивши внутрішньої волі і водночас не давши втратити її партнерові по спілкуванню. Таким чином, критерієм компетентності є партнерська позиція в спілкуванні або "на рівних" (на відміну від "прибудови зверху" або "прибудови знизу"). У працях Ю.Ємельянова, Л.Петровської та ін. під комунікативною компетентністю розуміється "здатність установлювати і підтримувати необхідні контакти з людьми. До складу компетентності включають певну сукупність знань і вмінь, що забезпечують ефективне протікання комунікативного процесу"

Характерною рисою девіантних підлітків є недостатня сформованість у них навичок спілкування, а саме

  • замкнутість;

  • нездатність одержувати інформацію в спілкуванні;

  • нездатність використовувати зворотний зв'язок, тобто наявність труднощів при формулюванні запитання для одержання додаткової інформації;

  • нездатність звернутися по допомогу і прийняти її;

  • нездатність брати участь у спільній діяльності з іншими дітьми при виконанні спільного завдання.

Як ми бачимо, такі характерні риси являють собою критерії наявності відхилень у комунікативній сфері або критерії девіантності.

Когнітивна компетентність дає змогу визначити, що є істина, а що-неправда. Удосконалення когнітивної компетентності сприяє, з одного боку, пізнавальній активності суб’єкта діяльності в пошуках життєвої „істини”, а з іншого, – використанню розуму як засобу аналізу проблемної ситуації, обставин, самоаналізу, власної позиції, можливості і здатності позитивного вирішення проблеми.

На основі осмислення проблеми відбувається спочатку схвалення в почуттях, а потім здійснюється моральний вибір, вольове рішення – прийняття моральних цінностей, моральних вимог як керівництво поведінкою та діяльністю.

Когнітивна компетентність визначає здатність людини розуміти саму себе, тобто усвідомлення власних бажань, цілей та можливостей їх досягнення, нормативів поведінки у суспільстві та завдань, які ставляться перед нею.

Критеріями наявності відхилень у когнітивній сфері підлітка можна вважати: ситуативний інтерес до інших людей; відсутність розуміння мотивів поведінки та емоційного стану іншої людини; нестійка самооцінка; ситуативне самосприйняття; підвищений рівень тривожності; нездатність передбачати наслідки власних дій; нездатність до логічного узагальнення; нездатність розуміти логіку розвитку ситуації взаємодії, значення поведінки інших людей; нездатність розуміти невербальні реакції іншої людини; нездатність мислити абстрактними категоріями.

Компетентність в емоційно – вольовій сфері несе в собі домінуюче психологічне навантаження у формуванні моралі підлітка, бо в цьому відбувається ставлення особистості до моральних вимог і норм. Вона є також джерелом мотиваційної збуджувальної функції моральної спрямованості особистості, відкриває для неї ставлення до себе як цінності і до іншого як до самого себе, відкриває цінності переживання, обрії спілкування і почуттів.

„Людина, духовно дефективна з дитинства, може виробити в себе навіть особливий душевний уклад, який при неуважному спостереженні може бути прийнятий за „характер”, і особливі погляди, що помилково приймаються за „переконання”. Насправді вона, безпринципна й безхарактерна, залишається завжди рабом своїх дурних пристрастей, полоненою вироблених душевних механізмів, які тримають її і всесильні в її житті, позбавлені духовних вимірів і складають криву її потворної поведінки. Вона не опирається їм, але спритно насолоджується їхньою грою, примушуючи наївних людей приймати її злу одержимість за волю, її інстинктивну хитрість за розум, поривання її злих пристрастей за почуття” [6]. Воля- це здатність людини діяти у напрямі свідомо поставленої мети, долаючи при цьому внутрішні перешкоди (тобто свої безпосередні потяги та устремління [7], тільки докладаючи вольових зусиль, індивід віддає перевагу мотивам, спрямованим на досягнення своєї мети, а якщо вольові зусилля не докладаються, то гору беруть безпосередні потяги і цей процес відбувається імпульсивно та ситуативно.

Критеріями несформованості емоційно–вольової компетентності можуть бути:

  • емоційна нестійкість;

  • невпевненість у власних силах;

  • тривожність та неадекватне сприйняття дійсності;

  • нездатність контролювати свою поведінку та емоції;

  • погана стресостійкість;

  • висока емоційна напруженість;

  • нездатність адаптуватися до обставин, що змінюються;

  • несформованість емпатії.

Кардинальні зміни, пережиті нашим суспільством у всіх сферах політичного й соціально-економічного життя, не можуть не поширюватися на превентивну й пенітенціарну практику в області попередження й корекції відхиленої поведінки дітей і підлітків.

Зростання агресивних тенденцій у підлітковому середовищі відбиває одну з найгостріших соціальних проблем нашого суспільства, де за останні роки різко зросла молодіжна злочинність, особливо злочинність підлітків. При цьому тривожить факт збільшення числа злочинів проти особистості, що тягнуть за собою тяжкі тілесні ушкодження. Почастішали випадки групових бійок підлітків, що носять запеклий характер.

Зміст перебудови виховно-профілактичної системи насамперед визначається тим, що існуюча раніше "каральна" профілактика, заснована на мірах соціального контролю, суспільно-адміністративного й карного покарання, повинна бути замінена на охоронно-захисну профілактику, представлену комплексом мір адекватної соціально-правової, медико-психологічної й соціально-педагогічної підтримки й допомоги родині, дітям, підліткам, юнацтву. Всі ці негативні прояви стали поштовхом до розвитку превентивної педагогіки, яка використовує найрізноманітніші педагогічні, психологічні методи для подолання соціальних відхилень серед підлітків і молоді.

І. ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА УЧНІВ: ФОРМИ, ПРОЯВИ
1.1. Девіантна поведінка учнів: фактори ризику, форми прояву
Щоб змінити людей, їх треба любити.

Влив на них – пропорційний любові до них.

І.Песталоці
Девіáнтна поведíнка (відхильна поведінка) — поведінка індивіда або групи, яка не відповідає загальноприйнятим нормам, внаслідок чого відбувається порушення цих норм [18].

Проблема девіантної поведінки та її корекції завжди була важливою у педагогіці, психології, кримінології, але останнім часом вона набуває масового характеру.

У період різких переломів у суспільстві часто порушується єдність буття і свідомості, виникає невідповідність взаємодії суб'єктів і соціальних інститутів, неадекватність соціальної політики і моралі. Розмитість норм, ослаблення соціальної регуляції спотворює духовні і культурні підвалини. Відбувається розрив між прагненням до швидкого зростання матеріального добробуту і відсутністю важелів саморегуляції, заснованих на високій культурі, духовності.

Проблему девіантної поведінки аналізували такі науковці як Іван Єрмаков, Лідія Сохань, Микола Рижков, Євген Павлютенков, Василь Крижко, Тетяна Титаренко та інші.

Фактори ризику девіантної поведінки

Біологічні:

  • наслідки спадковості;

  • вплив природного середовища;

  • порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;

  • вроджені психопатії;

  • мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку.

Психологічні:

  • акцентуації характеру;

  • інфантилізм;

  • підвищеній рівень тривожності;

  • різноманітні реакції (емансипації, групуванню з друзями, відмови, компенсації, захоплення (хоббі);

  • задоволення почуття цікавості;

  • потяг до самоствердження;

  • потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації.

Соціально-економічні:

  • зниження життєвого рівня населення;

  • майнове розшарування суспільства;

  • обмеження соціально схвалених способів заробітку;

  • безробіття;

  • доступність алкоголю та тютюну.

Соціально-педагогічні:

  • зростання кількості сімей з конфліктними та асоціальними стилями виховання.

Соціально-культурні:

  • зниження морально-етичного рівня населення;

  • поширення кримінальної субкультури;

  • руйнування духовних цінностей;

  • наростання неформальних об'єднань, в яких домінує культ сили;

  • пропаганда в засобах масової інформації насильницьких та безвідповідальних стереотипів поведінки.


Види девіантної поведінки

В залежності від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства прояви девіантної поведінки поділяються на 5 видів:

  • Делінквентний вид девіантної поведінки - сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.

  • Адиктивний вид девіантної поведінки - поведінка, що зумовлюється залежністю від різних хибних пристрастей.

  • Патохарактерологічний вид девіантної поведінки - поведінка, що зумовлюється патологічними змінами характеру, що сформувалися в процесі виховання.

  • Психопатологічний вид девіантної поведінки - ґрунтується на психопатологічних симптомах та синдромах - це прояви тих чи інших психічних порушень та захворювань.

  • Ґрунтується на суперцінностях - це виявлення обдарованості, таланту, геніальності в якійсь сфері діяльності, які виходять за рамки звичайного, нормального сприйняття.


Прояви девіантної поведінки та профілактика відхилення від норми [21]:


  • Алкоголізм та наркоманія як прояви девіантної поведінки

  • Агресія як форма прояву девіантної поведінки

  • Суїциди як крайня форма відхилення у поведінці



1.2. Методи ранньої превенції девіантної поведінки
Методи формування досвіду поведінки [17]:

1. Вимога – педагогічний вплив на свідомість учнів з метою спонукати їх до позитивної діяльності або гальмування дій і вчинків вихованців, якщо вони мають негативний характер. Наприклад, звернення керівника групи чи майстра виробничого навчання припинити негативну поведінку окремими учнями, виконати поставлене завдання.

2. Громадська думка як вимога до колективу полягає в оцінці громадою дій і вчинків з метою спонукання учнів до зміни на краще в його поглядах, навиках і звичках поведінки; може бути виражена самою учнівською спільнотою, органами самоврядування, педагогами. Наприклад, формування ставлення до колективу, неформальних об’єднань у межах групи й поза ним, до моральних норм та проявів поведінки учнів.

3. Доручення – учням дають завдання, виконання якого вимагає відповідних позитивних дій і вчинків. Наприклад, здійснювати навчальну опіку над учнями, яким важко дається виконання пізнавальних і практичних задач.

Методи стимулювання діяльності і поведінки:

1. Творче суперництво – виникає як бажання підлітків до самоутвердження. Наприклад, поділивши групу учнів на підгрупи згідно їх неформального поділу, зорієнтувати їх навчальну й поза навчальну діяльність на досягнення позитивних, суспільно значущих цілей.

2. Заохочення – діяльність колективу оцінюється позитивно і це стає стимулом до її самоорганізації й вдосконалення діяльності. Наприклад, відмічення позитивних досягнень колективу в ставленні до інших учнівських груп, до окремих учнів.3. Покарання як педагогічний метод має місце з метою припинити або попередити негативну діяльність колективу. Наприклад, за негативну поведінку щодо окремих учнів, позитивне сприйняття колективом негативних дій підлітків чи неформальних об’єднань у межах колективу чи поза ним.

4. Превентивне прогнозування й планування.

Процес отримання, обробки й аналізу необхідної інформації називається прогнозуванням. За часом прогнози поділяються на короткотермінові (передбачається вирішення повсякденних завдань), середньотермінові (своєчасне розроблення адекватних заходів з нейтралізації та послаблення можливих негативних наслідків) і довгострокові (загальне оцінювання можливих тенденцій).

Мета превентивного прогнозування – вказати умови (соціальні явища, процеси, спрямованість політики), за яких стала б можливою позитивна зміна стану правопорушень. Таке прогнозування допомагає своєчасно нейтралізувати або послабити дію асоціальних детермінант, застосувати найбільш ефективні профілактичні заходи.

В превентивному прогнозуванні використовуються три основні методи:

а) екстраполяція – проекція на майбутнє тенденцій і стану асоціальних дій в минулому і теперішньому;

б) експертна оцінка – врахування думки наукових і практичних працівників;

в) моделювання – розроблення математичних моделей функціонування яких-небудь соціальних явищ, визначення закономірностей їх розвитку, особливостей взаємодії з іншими соціальними об’єктами.

Превентивне планування (програмування) – розроблення мети і завдань боротьби з правопорушеннями, шляхів і засобів їх вирішення та відповідного забезпечення (нормативного, інформаційного, ресурсного).

Класифікація методів індивідуальної роботи, які використовуються соціальним педагогом та практичним психологом з профілактичною метою:

Методи соціальної роботи:

- методи соціальної діагностики (інтерв’ю, моніторинг, соціологічне опитування, експертна оцінка, біографічний метод);

- методи соціальної профілактики (превентивний метод, соціальна терапія, група підтримки);

- методи соціальної реабілітації (статусне зміщення, групова терапія).

Психологічні методи:

- психодіагностичні (тести, анкети, соціометрія);

- психокорекційні (артотерапія, тренінг поведінки, ігрова корекція, соціально-психологічний тренінг);

- методи психологічного консультування (інтерпретація, ідентифікація);

- методи психотерапії (психоаналіз, самопереконання, групова терапія, сімейна психотерапія).

Соціально-педагогічні методи:

- методи як елемент соціального виховання (метод мотивації, репродукування);

- методи впливу (які впливають на свідомість, почуття, поведінку);

- методи організації соціально-педагогічної взаємодії (метод цілепокладання, ціннісного орієнтування, організації діяльності, спілкування, оцінки, самореалізації).

Педагогічні методи:

- організаційні (педагогічний експеримент);

- педагогічної діагностики (педагогічне спостереження, природний експеримент);

- навчання (словесні – бесіда, лекція, дискусія, наочні – ілюстрація, демонстрація, робота з підручником, практичні – вправа, гра, проблемна ситуація);

- виховання (позитивний приклад, переконання, привчання, заохочення і покарання, перспектива, гра, довіри, організація успіху, самовиховання).

ІІ. Психологічна скарбничка. Попередження девіантної поведінки.
2.1.На допомогу практичному психологу, соціальному педагогу




следующая страница >>