asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3

  Особливо  ж  часто сучасники  твору виділяли   його  історичну інформативність,   деталізовану   історико-соціальну  основу,  що “давало  підставу  критикам 20 – 30-х  років  визначати  твір  як  історико-художній,  а  його  автора  вважати  першим  творцем  історичного  роману  в   українській  літературі”  (  6 ,  4).

  І   все  ж, незважаючи  на  окремі  високі  оцінки,  роман С.Божка       не   зустрів  проникливого  художньо-естетичного  аналізу  і,  скоріш за  все,  у  період  домінування  спрощено соціологізованої  естетики  був  приреченим  на  те,  щоб  чекати  на  зміну  не  тільки  ідеологічної  доби,  але  і  якості  літературознавчого мислення. 

Не  мав  роман  адекватної  оцінки  й  на  хвилі  реставрування  національних  художньо-культурних  цінностей, що  прийшлася  на  другу  половину  80-х -  90-ті роки  ХХ  століття. У  його трактуванні продовжували  превалювати  соціальні  та  історіографічні  моменти,  що притлумлювали  вагу  й  значення  філософських,  культурологічних,  оригінальних концептуальних та композиційно-структурних  особливостей  твору   ( 6 ). Він   так  і  залишається   гордою  скелею  серед мистецьких  подій  доби  “українського  Відродження”,  скелею,  до  якої  ґрунтовно  не  підступали  літературознавці, критики,  соціомислителі.    ( А  скільки  ж  ще  таких  скель,  оаз,  вершин  в  українській  художній  культурі! Перерахувати їх  не  легше, ніж  дослідити.)   

  “В  степах”  -  це  роман  про  соціальні  й  психологічні  реформи,  про  форсований,  надзвичайно  динамічний  період  у   розвитку  суспільства,  про  шлях  і   здійснення  реформ  в  Україні  на межі  ХIХ  -  ХХ століть;  це   роман  про  усталене  й  нове  життя, про   особистісну  й   громадську  психологію  під час  реформувань,  про  широкий спектр людських ставлень до  реформаторських  нововведень,  про   конфлікти  й  зіткнення,  інколи  дуже гострі,  болючі,  що  неминуче  стаються   у  процесі великої реформації.  Це твір  про  той період  у житті суспільства, народу,  нації,  коли  все  навколо підлягає  змінам  і замінам,  загостренню  й   конфліктизації,  посиленню  радикалістської  психології  та  радикальних  виявів.    

Основним  у  романі  є  те,  що детально  й  різноаспектно зображуються  зміни  у  якості  й  формах  життя:   зміни  у стосунках,  етичних  нормах,  соціальних  пріоритетах, індивідуальній  та  суспільній  психології, світоглядних  цінностях.  Письменник  сценою за сценою,  розділ  за  розділом  показує,  як   все  -  свідомість,  мораль, культура, традиції,  економіка  стає  іншим.

 “В  степах”   – це  романна  панорама  українського  буття  ХIХ  -  початку ХХ  століть,  що  зображує  народні явища, національну ментальність,  колорит  національного  життя  й  динаміку суспільних  та  психологічних  тенденцій  в Україні. Основний  художній  час  охоплює межу століть,   проте  автором  і  його  персонажами  постійно  здійснюється  екскурс  у  недавні  та  більш  віддалені  події,  що  й  давало  підстави  говорити  про  історичний  характер  твору.

 Серед  дійових осіб  роману   -  різні  верстви  української громади:  селяни,  чабани,  управитель маєтку, землевласники, господарі-реформатори,  священик, купці,  підприємці, робітники, заробітчани,  шахтарі,  соціал-демократи  тощо.  

У  творі  змальовано  чабанське життя,  його традиції  та  специфіка,  зображено  українське село за  часів  панщини  та  у  пореформений  період,  розвиток   шахтарської справи,  урбанізації,  революційного  процесу, виведено  різні   характери,  психології,  долі.

  “В  степах” -  це твір,  до якого дуже  влучно  підходить поняття  “полотно”.  Це  достеменне  художнє полотно,  у просторово-часових  зв’язках  якого  взаємопов’язано  повсякденні  й  визначальні,  малопомітні  й  непересічні  вияви,  явища.  У  ньому  все  тісно  переплетено:  побутові  події й  соціально-політичні  реалії,  інтимне, навіть  інтимно-біологічне  начало  й  виробничо-економічні  тенденції,  буття  природи  й  полемічні діалоги, сутички  різних  за  соціальним статусом  персонажів.  У  ньому  є ознаки  соціального,  побутового, етнографічного,  інтимного  й   полемічного  роману. 

  Сава  Божко  за письменницькою  природою  є  епіком. Він  епічно  розгортає  дію,  епічно  показує психологічний стан  персонажа, епічно  будує  епізоди, картини  та змальовує  народні  обряди, звичаї,  епічно  зображує пейзаж  та  пейзажні сюжети,  епічно  виводить конфлікти  й  зіткнення персонажів твору, епічно  виводить численні подробиці -  побутові,  економічні, інтимно-сімейні.

Роман Сави  Божка  цікавий ще  й  тим,  що  становить  собою  різновид  синкретичного   твору,  в  якому  спостерігаються риси  етнографічної  та  етнокультурної  розвідки,  історичного  дослідження,  сімейної  та  родинної  оповіді,  культурологічної  студії, ліричної  драми,  психологічної  новели,  дискусійного  діалогу, документальної  історії, економічного  огляду, гротескної сатири, художньо-публіцистичного нарису, газетної  статті.   Романна  структура  має багатоінтонаційне  фольклорне  озвучення, що   його  утворюють  “пісні,  частівки,  обрядова  поезія,  прислів’я, приказки,  повір’я ”,  з  допомогою  яких  художник  “своєрідно  орнаментує  розповідь,  відбиває  думки,  настрої,  переживання  персонажів” (  6,  13).         

“В  степах”  -   твір  епопейного  ґатунку.  Одна  з  характерних  його  ознак  -  поліперсонажність.  Серед  галереї  дійових  осіб виділяються  старий  чабан Сапрон  Джермеля,  його  дружина  гордовита  красуня Уляна,  правдолюб  Кирило  Руденко,  статечний  і  авторитетний  Микола  Байда,  управитель маєтку  Іван  Петрович Рудан,  дієвий  і  раціональний  Генріх  Найман.  У  романі  чимало  епізодичних  осіб, які можуть  не  з’являтися,  а  лише називатися  у мові  більш  значущих  персонажів  чи  в  авторському  тексті.  Щедра наявність фрагментарних  персонажів  посилює ефект панорамності, синкретичної  цілісності  у  зображенні плину  українського  життя  протягом  понад  століття.

Більшість персонажів Сави Божка є експресивними,   рельєфними, імпульсивними  натурами,  які  виразно  передають вагому сутність  національного  характеру. 

У   початкових  розділах  “Чабанського  віку”  -  першої частини  роману  -  перебувають  звичаї села  Зачепилівки,  долі  її  людей, селянських  родин.   Другий  розділ  так  і  називається  -  “Зачепилівка”. (Асоціативно  в  пам’яті  постає  інша  назва – Зачіплянка  з  Гончарового  роману;  так  і  формується   проблема:  світи  Зачепилівки  і  Зачіплянки,  яка,  до речі,  теж  з’явилася  на  терені  українських  степів,  “В  степах”  і  “Собор”,  С.Божко  і  О.Гончар.)  У  “Чабанському  віці”  письменник передає  колорит українського села  -  побуту, стосунків, стилю життя,  говірки,  виражає  його  образно-ритмічну  тональність. 

Власне  сюжету в  першій  частині немає.  Її  складають  етнографічні нариси, побутові й характерографічні картини, динаміка різноманітних  історій.  Письменник  використовує  розповідну  манеру,  детальний  опис  художніх   реалій, ретроспекції,  розлогі  діалоги,  пейзажні  обшири,  монологи-сповіді, вставні  мікроновели. Життя  зображено  не лише  у формах, але  й  у  потоці  самого  синкретичного  життя.  Чимало  уваги  приділяється  інтимним  стосункам  персонажів. У цьому  плані  виділяється образ  Уляни  - вродливої звабливої жінки,  красою якої  захоплюються  чоловіки.   Інтимне  часто  переходить у  категорію  почуттєвого,  яка  відіграє  помітну роль у  “Чабанському  віці”.

У  романі,  як  зазначалося,  дві  частини  -  “Чабанський  вік”  та “Сполохи”.  Проте  концептуально  й  проблемно  не  вони  розділяють  твір, а шостий  розділ  “Чабанського  віку”, наприкінці якого  у  дію вводиться  образ молодого  німця  Генріха  Наймана,  який  приїжджає  до  Зачепилівки  для   проведення  господарських  перетворень  і  з  яким  пов’язано  розвій  мотиву  духовно-соціальних  реформ .

Поява  Генріха  Наймана  є  тим   рубіконом,  що  розділяє два світи  у  романі  “В степах”. Перший світ - одвічно  природний,  селянський,  традиційно плинний,  розмірено безсюжетний,  це  світ Зачепилівки  та  її  споконвічного  існування . Другий  -  це  світ  ділової напруги, змін і новацій,  економічних та  соціально-духовних перетворень,  зовнішніх та внутрішніх реформ.  Перший  світ  - статечний  і незмінний, другий -  динамічний  і непередбачений.  У  другому світі,  у якому  після  приїзду  Генріха  Наймана (пізніше автор  уводить  ще  один  духовно споріднений  Генріху образ  -  Густава Наймана, його брата)  починають жити  персонажі роману  “В  степах”, немає  спокою, сталості, багато незвичного, чимало такого,  чого  раніше не було,  чого багатьма  мешканцями  Зачепилівки  не  передбачалося  й  не  думалося.

З  цього  розділу  суттєво  змінюється колорит  і  тональність роману  “В  степах”. Натомість  ліричних інтонацій,  відступів, сюжетів  уводяться  цифри, економічні  показники,  факти  виробничої  дійсності,  масштабні  міркування  економічного  ґатунку.  Змінюється й  масштаб мислення.  У мові персонажів  з’являються  нові  географічні  й  мислительні  категорії  -  Австро-Угорщина,  Центральна  Росія,  Німеччина,  Берлін,  Петербург,  Бельгія,  Люблінська  губернія  тощо.

           Ритм твору стає  напруженішим, посилюються  “ділові”  інтонації  твору, письменник  збільшує увагу зображенню   й  опису  виробничих  процесів,  економічних тенденцій   на  терені  степової  України.

 Письменник  показує,  що  Генріх Найман  -  хазяїн,  підприємець  і організатор - постать  масштабна,  що  він  докорінним  чином  відрізняється від  інших  персонажів  роману.  Насамперед це    стосується  його  соціумного  “іміджу”.  Один з  епізодичних  персонажів  роману  так схарактеризував   нові для зачепилівців  риси  в  образі  й поведінці   Наймана:  “Біда-а-а,  -  каже,  -  що за чоловік. Ні світ  ні  зоря,  він вже  на  ногах. І з  тим  поздоровкається,  того по плечі  вдарить,  тому  кивне,  тому  моргне. І  охотніше,  - каже,  - робиться.  Бо  бачиш,  що  з  його  толк  є” (  2 , 72).

           Генріх  Найман - раціональний і  прагматичний господар.  Тільки з’явившись  у маєтку,  він  “садівникові  Карпові  заборонив  ганятися  за  горобцями  щоранку. Натомість  звелів  поробити  клумби  та  доглядати  квіти”  ( 2 ,  70).    Він  відзначається  неабиякою  енергійністю, дієвістю,  наполегливістю, сам  постійно  працює й  підтримує  вправну роботу  інших. Петро Руденко, який  “був простим  робітником, а  тепер... за якесь начальство”, говорить про Генріха  Наймана:  “Полюбив, - каже,  -  мене новий  пан за щиру роботу.  Рік  проробив я, нічого не  зруйнував  і  для  інших  був  гарним  зразком. От тепер  мені  й  менше  роботи. Доглядаю  тепер  за  іншими”  ( 2 ,  82).

Молодий  німець  -   тонкий психолог, знавець  людської натури,  невипадково  письменник  називає  його  “мудрий  Найман”.  Він  багато  спілкується  з селянами,  робітниками,  поціновує  у  них  насамперед вміння добре виконувати завдання, сумлінно  працювати. Його цікавить  насамперед  справа,  добре  зроблена справа,  й  цьому  він  підпорядковує   увесь  свій  реформаторський  та  організаторський  хист.

С.Божко   фіксує увагу  на  тих  змінах,  що  сталися   з   приїздом  до  маєтку  німця-підприємця. Письменник  ретельно виписує   зміни  в  сільському  побуті  й  житті.  У розділі  “Теплої  осені”  він  розповідає:  “Пройшло  три  роки... День  за  днем  на  подвір’ї  маєтку  виростали  комори,  стайні для  худоби  та будівлі  для  хліборобського  реманенту.  За вісімнадцять  верстов  од  вокзалу   щороку  привозили  той  реманент,  машини  та  коней”  ( 2  , 76).  Художник  також  наголошує  на тому, що зміни  торкалися не  тільки  психології,  а й  мови,  лексики селян,  яка осучаснювалась,  наближаючись  до  нових  життєвих  реалій.

           Письменник   зображує  Генріха  Наймана  не  лише  талановитим  організатором, але  й  приємним  та  чемним співрозмовником,  який  вміє  переконувати,  умовляти,  майстерно впливати на інших.  Уляна  після  розмови  з  ним,  коли  він переконав її перейти працювати  до  нього,  в економію, зробила  висновок:  “ - А  який  він  справді  хороший.  Простий та розумний, -  шепотіла вона  сама  собі, спускаючись  у  долину”  ( 2 ,  85).

 У  романі  постійно  підкреслюється, що Генріх  Найман  - це  новий тип  господаря-хазяїна,  якого можливо,  ще   й  не  знала  українська земля.  Він  чіткий, діловитий, конструктивний, мобільний, оперативний  у  діях  та  рішеннях.  Це  хазяїн  зовсім  іншої  ментальності,  ніж ті, що традиційно  жили й діяли на  українських  землях. Він  живе  не  для  того,  щоб  відчувати  себе хазяїном  і  від  цього  насолоджуватися,  а  для  щоденної  і  непростої  організаційно-керівної  роботи.  “Не  пан,  а  якась  машина... Дивись,  ще  чорти  навкулачки  не  б’ються,  а  він  бігає  по  подвір’ю,  запрягає  коні  й    їде”,  - характеризує  його  один  з  персонажів  ( 2 ,  87 ).

У  “Чабанському  віці”  Генріха  Наймана  зображено  коректним  та   інтелігентним  підприємцем,  інколи  навіть  його  образ   ідеалізовано.  У  сцені,  коли  Кишкун,  Дорош  і  Сапрон   “підрубали  стовпа  до  телефона,  порвали дроти  і  йшли  палити  комори  з  хлібом” ( 2, 106),   Генріх  Найман  відмовляється  від  ідеї  покарання  цих  селян  і  відпускає  їх,  мотивуючи  своє  гуманне  рішення  такими  соціальними  міркуваннями, більш  логічними   для  борця  за  соціальну справедливість,  ніж  для  практичного  господаря:   “Ось  що  я  скажу,  люди  добрі.  Не добре ваші  земляки  затівали. Але  темнота  їхня  більше  всіх  винна  в  цьому,  їм  усе  прощаю. Розв’яжіть  їм  руки”  (  2,  111).   Він  поціновує жіночу  гідність  і  заступається за  Уляну,  коли  Сапрон  збирається  її побити    (розділ  “Продавали  отару”),  проте   може стати  грізним  і  категоричним,  коли  йдеться  про  захист  людської  честі.

У  другій  частині  роману  -  “Сполохах”  -  письменник  зображує    зміни  в  образі  й  свідомості  Генріха  Наймана,  підкреслюючи  появу  в  його  характері  таких  рис,  як  жорсткість,  різкість. 

 Цікавим  у  романі  є  аспект  сприйняття  прагматичними  європейцями української  дійсності. Молодий Генріх  Найман  дивиться на  Україну  як на  перспективний  і  дуже  багатий  край,   але скептично,  точніше,  критично  оцінює  той  стиль  життя,  спосіб  господарювання,  який традиційно мав  місце  на  українських  землях,  а, можливо,  й  самих  українців  як  хазяїв  та  господарів. “Мені  здається,  що ваші  поміщики  просто  не  вміють  господарювати”,  -   узагальнює  він власні  спостереження  щодо  української дійсності  Івану  Петровичу  Рудану ( 2 ,  67). Розвиваючи  свою  тезу,   Генріх  Найман  з  відчутним  сарказмом говорить  про українських  господарів  своєму  братові, Густавові,  так:  “Вони не  вміють  використовувати  навіть  того,  що  в них  є”  (  2 ,  96). 

Спочатку  він  вірить  у  те, що  працевідданістю  й  раціональною  організацією  справи,  людської  діяльності можна  піднести  суспільство,  громадську  свідомість.   Проте  важливим  моментом  у  другій  частині  роману  є  така  деталь,  як  наростання  у  Генріха  Наймана  розчарування  навколишньою  дійсністю.  Критицизм  його  висновків  посилюється,  узагальнення його  стають  жорсткішими  й  позначаються  помітним  скепсисом. У розмові  з  Яковом  Зільберовським   (розділ  тридцять  шостий  -  “Блок  “прогресистів”)  він,  від  природи  стриманий,  делікатний, з  радикальною  категоричністю  викладає  свої  думки:

“Все  розкрадається...  Все  грабується,  пане  Зільберовський...  Вся  ця  проклята  азіатська  держава  росла  на  грабунках.  Грабують всі.  Хіба  не грабіжництвом  пояснити   і  далекосхідну  авантюру  царя?  Хіба  не  для  свого  сіятельного  кодла  вони  хотіли  заволодіти  багатими  концесіями  Кореї?  Грабують руські князі,  грабують  дворяни,  губернатори  й  дрібні  урядовці;  грабують  Урал  англійці,  Донбас  -  французи  та  бельгійці,  все  і  всюди  грабіжництво,  дике  й  безсоромне...”  (  2,  452). 

Письменник  уводить  драматичний  ракурс  у  зображення  “цивілізованого хазяїна” Генріха Наймана:  він  все  глибше починає  усвідомлювати  нездійсненність  своїх  планів на  поступове  окультурення   української  реальності.  З’являються  нові  пріоритети  в  його  свідомості:  він  прагне  жити  за  тими  жорсткими  канонами,  що  навколо  панують.



<< предыдущая страница   следующая страница >>