asyan.org
добавить свой файл
1
Економічний світогляд Степана Бандери.
В останні роки помітно зростає заці­кав­леність громадськості політичною діяльністю і революційним спадком Степана Бандери, який, безумовно, є видатною постаттю не тільки в укра­їн­сь­кій визвольній боротьбі середини ХХ сто­ліття, але й борцем за демократію при­наймні загальноєвропейської міри. Вод­но­час доводиться констатувати, що автори більших і менших публікацій про Степана Бандеру обминають його еконо­мічні погляди, які наповнювали, нада­вали змістового значення очолюваній ним революційній боротьбі.

Однією з причин такого стану є те, що Степан Бандера не писав економічних трактатів, не займався економічним аналізом, але тим не менше він мав своє бачення економічних процесів, у полі­тичні гасла вкладав реальний економіч­ний зміст. Розуміння останнього вимагає прискіпливого вивчення писань самого провідника ОУН у контексті розвитку економічної думки тогочасної доби.

Формування світогляду Степана Бандери проходило у священичій сім'ї у той час, коли на західноукраїнських землях здійснювались теоретичні пошу­ки і експерименти перебудови економіки в інтересах широкого загалу. Про це яскраво свід­чать розвиток української коо­пе­рації, діяльність Товариства «Сіль­сь­кий господар», широка пропаганда суспільної агрономії тощо.

Все це, в якійсь мірі, визначало еконо­мічні погляди Степана Бандери, родина якого була в тісних контактах з керів­никами українського кооперативного руху, різних форм підприємництва. Не випадково і те, що Степан Бандера навчався на агронома, які, як тоді говорили, були головними провідниками суспільної еконміки в життя.

Спілкуючись з кооперативними діяча­ми, зокрема в родинному колі, Степан Бандера в дитинстві, а ще більше в юнос­ті, засвоював демократичні та морально-етичні засади в поглядах на економічні процеси, події та явища, розуміння шкідливості тоталітарного економічного режиму, не здатного забез­печити добро­бут людей.

Суттєвою прикметою економічного сві­тогляду Степана Бандери було дотри­ман­ня генетично-еволюційної парадигми при розгляді економічних процесів, тобто врахування прадавніх витоків економіч­ного побутування народу його зв'язку з ду­ховною культурою, зокрема з христи­ян­ськими морально-етичними ціннос­тями.

Економічне побутування він розгля­дав через призму єдності минулого, сучасного і майбутнього, соборності, органічності матеріального стану і духов­ності, без якої не можна забезпечити повноцінний добробут широкого загалу.

У написаній 1946 року статті «Значен­ня широких мас та їх охоплення» Степан Бандера писав: «Пізнати середовище – значить пізнати пересічний його тип, його окремі вияви, відхилення від пересіч­ного, різного роду особливості. Треба пізнати і збагнути людей, спосіб їхнього думання, сприймання і реагування на ті чи інші явища, знати чим вони живуть, як і що переживають, як ставляться до різних явищ. Насамперед, треба поціка­витись їхнім матеріальним станом, умовами побуту, життя, праці, можли­востями влаштувати і поліпшити їхнє життя, їхні умови, потреби і бажання».

З цим не рахувалася тоталітарно-окупаційна система в Україні, яку Степан Бандера викривав при всякій нагоді. Експозитура московсько-більшовицького імперіалізму була, на думку українського революціонера, інструментом для поне­во­лення і визиску з допомогою безогляд­ного терору.

Порівняно повно виклав свої суспіль­но-економічні погляди Степан Бандера у праці «До засад нашої визвольної політи­ки». «Основні правди наших ідей, – писав він у цій статті, – коріняться в українській духовності, сформульованій та утвер­дженій впродовж цілого історич­ного роз­витку... Наші правди є діамет­рально протилежними до духу й сути москов­ського большевизму». Це фунда­мен­таль­на засада, якої дехто й досі в Україні не може збагнути, зокрема, коли йдеться про невластиві українству господарські форми, наприклад, колгос­пи, що були насильно насаджені й через те пере­бувають у перманентній кризі.

Ідея волі, самобутності, гідності та пошанування людини, яка пронизує світогляд Степана Бандери, є водночас центральною в його економічній програ­мі. Ця ідея є великим джерелом еконо­мічного зростання, як засвідчує світовий і український досвід. На жаль, ця прита­манна українській господарській культурі ознака належно нині не викорис­тову­ється. «Наша ідея соціальної справед­ливости, – писав Степан Бандера, – протиставлена большевицькому фаль­ши­вому зловживанню соціальними гас­лами для обдурювання мас...»

Вважаючи свободу людини найви­щою цінністю, Степан Бандера не запе­ре­чував «позитивної, творчої ролі держа­ви, яка має обороняти, організувати і спри­яти вільному життю і розвиткові культур­ного поступу та господарського добро­буту народу й людини». У цих словах міститься конструктивна порада і для сучасного керівництва українською державою, яке повинно дбати про орга­нізованість господарського і культурного поступу, надаючи відповідний простір для «творчої ініціативи одиниці й вільної діяльності». Остання нині має назву підприємництва, яке є одним із потужних засобів розвитку економіки, подолання в ній кризових тенденцій і явищ.

Степан Бандера радив не всі форми українського економічного буття від­роджувати, а тільки ті, що зберегли свою вартість і актуальність для сучасних і майбутніх поколінь. «У нашій програмі, – твердив він, – прийняті найкращі досягнення знання і поступу в усіх ділянках інших народів, які відповідають нашим духовним і культурним елемен­там, станові і природнім умовам життя в Україні».

Це один з найважливіших принципів розбудови національної економіки, яка має адаптувати зарубіжний госпо­дар­ський досвід лише в міру його відпо­відальності національній економічній культурі. Це щораз більше усвідомлюють українські сучасні економісти, розгля­даючи можливості використання зарубіж­ного досвіду в Україні.

Оскільки свобода людини взагалі, а в господарській діяльності зокрема, зале­жить від права приватної власності, то Степан Бандера її всіляко відстоював і засуджував одержавлення засобів ви­роб­ництва, що є підставою гніту і поне­волення. «Удержавлення цілого життя, в першу чергу господарського, – писав він, – створює такий стан, що режим безпо­середньо володіє всіма засобами життя, а громадянин позбавлений їх і всякої можливости самостійної діяльности і прожитку, постійно живе «на ласці» і на голодовій пайці від держави, за наймен­шу спробу неслухняности його позбав­ляють змоги жити». Комуністична систе­ма – ця «система тоталітарного держав­ного капіталізму має обмеженим вну­тріш­­нє зужитковання всіх дібр до можли­вого найнижчого мінімуму».

Отже, експлуатуючи власний народ, комуністична держава там самим ство­рює засоби для поневолення інших народів. Зрозуміло, що така господар­ська система немає права на існування. Степан Бандера руйнував, так би мо­вити, самі основи комуністичного ре­жиму. Це ж стосується і гітлерівської Німеччини, яка прагнула «зробити з Україні терен колонізації, господарської експлуатації і джерел невільної робочої сили».

Програма українського націоналізму, наголошував Степан Бандера, має базуватися на світогляді, що є «витвором українського духу, природи і цілого українського народу», вона не приймає «жодної з філософських систем, створе­них чужинецькими мислителями...»

Це фундаментальне положення стосується і економіки, розбудова якої вимагає певних світоглядних засад. Найпридатнішими нині є ті, що увібрали в себе культуру і соціальну психологію українства. Тільки на їх основі можна очікувати успіхів в економічному будів­ництві.

Дотримуючись щойно накреслених при­нципів, Степан Бандера різко ви­ступав проти «партійних новаторів», які ширили всякі баламутства, намагаючись увійти в компроміс з марксизмом-ленінізмом і більшовизмом. «Зокрема вони, – казав Степан Бандера, – проти­ставляються категоричному відки­дуванню колективізації, шукають у ній позитивних сторінок для національного господарства поруч із приватним земле­володінням, а інші йдуть ще далі й обстоюють збереження колективізації всього сільського господарства». І далі: «Комуністичний, соціалістичний лад, силоміць накинений большевизмом, вони трактують як поступовий».

Подібні твердження Степан Бандера відкидав категорично, справедливо вважаючи матеріалістичний світогляд і колективістські господарські форми чужими українському народові. Що стосується гасел соціальної справед­ливості, якими маніпулювали комуністи, то вони мали агітаційне призначення, бо в країні насиченій тюрмами і де людина позбавлена права власності, соціальна справедливість – це міф хворобливої уяви.

Наведені міркування є особливо актуальні зараз, коли часто можна чути про необхідність відродження економіки, промисловості, села і т.д. Степан Банде­ра запитував: про яке відродження йде мова? Адже ні комуністичні господарські форми, ні докомуністичні, тобто ті, що існували за попередніх окупантів, немає рації відроджувати. Метою українського націоналізму, казав він, є «побудувати в українській Державі свій власний суспіль­ний лад, відповідно до потреб і бажань усього українського народу, що запев­нить українській нації найкращий роз­виток, усім громадянам України – все­бічну свободу, справедливість і добробут. Тут україн­ський націоналізм іде своїми власними шляхами, беручи за підставу і вирішальні критерії: український народ, українську родину, природні дані, життєві умови і потреби України.

«Не відродження старих форм, а розвиток нових у відповідності з умовами і потребами України – ось стратегічна мета державотворення, його засади.» Варто нині до цих реалістичних думок прислухатися кожному з нас. «Справжній самостійник, – писав Степан Бандера, – не може говорити про здобутки жовтневої революції, про деякі позитиви комунізму, про правильність соціалістичної програ­ми, не сміє відвертати уваги від боротьби з комунізмом у бік примар неіснуючого у нас приватного капіталізму.»

Степан Бандера чітко, ясно і настир­ливо застерігав деяких довірливих лю­дей, що надіялися на чужинецьку допо­могу. Вони, казав провідник ОУН, не розуміли, що головним рушієм усіх між­народних взаємин «є в першу чергу змагання кожного народу за свої власні інтереси, за здобуття забезпечення свого життєвого простору, землі, всяких дібр, потрібних для всебічного розвитку й добробуту...» Що стосується еконо­мічної програми українського націоналізму, то вона передбачає «забезпечити свобід­ний всебічний розвиток, зробити україн­ський народ господарем на власній землі...»

Читача творів Степана Бандери не може не дивувати глибокий аналіз і порів­няльна характеристика комуністичної і фашистської економічних систем, які за зовнішньою подібністю були однаковими по суті. Водночас дивує розуміння колоні­альної господарської політики Москви для майбутнього України. Вказуючи на послідовне, щораз сильніше, тотальне «пов'язування народного господарства України з московським» переслідує далеко­сяжну мету. «Вона (Росія – С.З.), – твердив Степан Бандера, – керується не економічними, а більше політичними раціями, щоб з часом відділення України від Росії було з економічного боку не­мож­ливим, чи дуже трудне, щоб господар­ство України завмирало автоматично, коли Москва спинить кровообіг у відпо­відних артеріях, чи коли б вони були перервані відділенням України від Москви».

Ці слова на восьмому році неза­лежності Української Держави звучать як пророцтво, а вони були сказані в 1950 році у статті «Українська національна революція, а не тільки протирежимний резонанс». Правда, багато хто навіть з фахових економістів до розуміння такого типу господарської політики Москви щодо України й досі не піднявся. Інші, добре це усвідомлюючи, цей факт замовчують, час від часу вигукуючи про «разрыв исторически сложившихся связей», які насаджувалися ціле­спря­мовано, насильно і репресивно.

Як вже говорилося, Степан Бандера не залишив трактатів на економічні теми, але там де він торкався економічних явищ, процесів і дій, то виступав великим аналітиком, філософом економіки. Для підтвердження сказаного можна навести багато фактів, що заслуговують окремого дослідження. Тут не можна не згадати його блискучої і своєчасної реакції на економічні реформи в СССР часів М.Хрущова, який, на думку Степана Бандери, йшов слідами Й.Сталіна у проведенні колоніальної економічної політики. Так, Хрущов заявив, «що еко­номіка країн соціалізму має розвиватися «спеціалізовано», тобто однобічно, не за принципом їх власних потреб і можли­востей, тільки залежно від московських імперіалістичних планів». Москва, згідно з твердженням Степана Бандери, стара­єть­ся «найбільше використати господар­ські спроможності васальних країн». І далі: «Москва омотує і приковує Україну й інші народи до московської імперії з до­помогою багатьох перехресних в'язань». З пут останніх, додамо від себе, Україна досі не може звільнитися, що перекон­ливо передбачив Степан Бандера, якому ніколи не зраджу­вало революційне відчуття і постійна турбота про інтереси (матеріальні й духовні) української нації.

Таким чином, економічний світогляд Степана Бандеру формувався і розви­вався у контексті традицій та надбань української економічної думки, спершись на фундамент якої, він був спрямований у майбутнє. Степан Бандера розглядав економіку, добробут народу як важливу підсистему державотворчого процесу. Його модель економічного розвитку України є реалістичною для сьогодення, її повинен знати широкий загал і вико­ристовувати в творенні економічного життя.
Степан Злупко, професор