asyan.org
добавить свой файл
1
Деякі маркетингові підходи до виведення інновацій на ринок
І.С. Грозний,

Тарасова Г.О.

Європейський університет,

Донецька філія



Сучасна ринкова економіка характеризується динамічністю і нестабільністю процесів, які відбуваються на ринку (постійними на ринку є тільки зміни). Суб’єкти господарювання, для того щоб вижити і розвиватися, змушені адаптуватися до цих змін. Засобом адаптації, який надає змогу динамічно приводити у відповідність внутрішні можливості розвитку і зовнішні, які генеруються ринковим середовищем, є інновації.

Інновації – нововведення в області техніки, технології, організації праці і управління, основані на використанні досягнень науки, а також використання цих нововведень у будь яких галузях і сферах діяльності.

Крім науково-інноваційних процесів до інноваційної діяльності відноситься також діяльність у циклі реалізації інновацій. Роботи, що належать до даного циклу, є переважно прибутковими (масове виробництво та його вдосконалення, а також освоєння новації у споживачів через широку рекламну діяльність, застосування різних каналів збуту тощо).

Формування ринку інновацій стає сьогодні найважливішим завданням не тільки технічного та економічного розвитку країни, а поряд із ринком інтелектуальної власності й засобом збереження унікального генофонду талановитих людей, припинення їх масового відтоку за кордон.

Широко відомі роботи з зазначених проблем українських вчених Ю.Бажала, В. Александрової, В. Ковальова та ін., а також зарубіжних дослідників – Г. Бірмана, Б. Санто, Е. Менсфілда та ін.

Проте ще залишаються достатньо відкритими питання підходів до управління інноваціями на ринку.

Постанова завдання:

  • теоретично обґрунтувати поняття „ринок інновацій”, який в економіці виконує функції, що відіграють вирішальну роль у прогресі наукомістких та високотехнологічних виробництв;

  • проаналізувати інноваційний і життєвий цикл інновації;

  • розглянути підходи управління інноваціями.

Життєвий цикл інновації, будь-якого товару, починається з моменту її виведення на ринок і закінчується виходом з ринку, тобто інноваційний цикл і життєвий цикл частково перетинаються [1]. Інноваційний і життєвий цикли інновації, а також їх етапи показані на рис. 1, в залежності від яких необхідно будувати механізм управління інноваційною діяльністю.

Перша фаза – це розробка та освоєння інновації, вихід на ринок. Вона включає стадії фундаментальних та прикладних досліджень, конструкторських та технологічних розробок, впровадження новації у виробництво. Ця фаза є виключно збитковою.

Друга фаза – це освоєння та нарощування виробництва, досягнення запланованого рівня рентабельності. Збільшуються масштаби виробництва, знижуються видатки та досягається найбільший ефект від впровадження. На даній фазі споживачі відкривають для себе новизну і оцінюють її як споживчу вартість. Максимум ефекту від новизни для споживачів наступає саме на цій фазі, оскільки для цього періоду характерні найшвидші темпи досягнення максимуму виробництва.

Третя фаза – фаза зрілості. Вона характеризується зменшенням темпів зростання виробництва, стабілізацією.

Основним напрямом роботи на даній стадії стає вдосконалення продукту, покращання його якісних характеристик, подальша модифікація. На цій стадії різко зростає конкуренція, оскільки відбуваються дифузія та тиражування нововведення. Для того, щоб втриматися на ринку, підприємству необхідно вдосконалювати свій продукт або за рахунок організаційних заходів продовжувати монопольне становище із своїм продуктом на ринку.

Четверта фаза – фаза занепаду, де відбувається моральне старіння продукту. Попит падає, нововведення стає неконкурентоспроможним і виштовхується іншими новаціями.

Передача знань по ланцюгу від однієї фази інноваційного процесу до іншої вимагає додаткової посередницької системи. Такою системою є ринок інновацій, який виникає на певному етапі історичного розвитку і має цікаву особливість: не може бути сформованим, поки промисловість байдужа до його товару. Саме тут виникає тісний зв'язок між горизонтальною структурою ринків, що складається з класичних видів ринків (ринку товарів та послуг; ринку капіталів; ринку грошей; ринку цінних паперів; ринку праці; ринку нерухомості) та вертикальною структурою, центральною ланкою якої є ринок інновацій (схема цього зв'язку запропонована на рис. 2) [2, c. 226]. Усі види ринків органічно взаємопов'язані – формування та функціонування кожного з них здійснюється посередництвом взаємодії з іншими: зміна, відсутність рівноваги на одному з ринків по "ланцюгу" передається іншим.


І якщо вказані ринки та їхня інфраструктура під час свого становлення та подальшого розвитку не будуть використовувати продуктів ринку інновацій, то в ринковій економіці вони приречені, оскільки будуть неадекватними вимогам НТП та умовам конкуренції [3, c. 24].

Використовуючи загальне поняття ринку з маркетингу, ми пропонуємо визначити ринок інновацій як сукупність виробників та споживачів інновацій на різних етапах їх існування. Інакше кажучи, це система економічних форм та механізмів, що пов'язані з інноваційним підприємництвом, з умовами та місцем реалізації нововведень, яка призначена забезпечити стійкий зв'язок між виробництвом та споживанням інноваційної продукції, формувати оптимальну структуру інноваційного процесу, умови для вибору альтернативного варіанта розміщення ресурсів.

Для успішної реалізації інновацій необхідно враховувати багато факторів, найважливішими серед яких є:

  • орієнтація на ринок; відповідність інновації меті організації; ефективна система відбору та оцінки проектів;

  • ефективне управління проектами і контроль; наявність в організації джерела творчих ідей;

  • сприйнятливість організації до нововведень;

  • індивідуальна та колективна відповідальність за результати інноваційної діяльності.

Особливості протікання інноваційної діяльності (темпи, мета, направленість) визначаються, таким чином, умовами середовища.

На думку авторів етапи підготовки інновації до виходу на ринок можна об’єднати у загальний блок апробацій Розробка стратегії щодо просування інновації на ринок виконується на основі результатів ринкових досліджень, проведених за такими напрямками:

  • дослідження мотивів його поведінки на ринку;

  • вивчення споживачів;

  • аналіз власне ринку підприємства;

  • дослідження продукту;

  • вивчення конкурентів, визначення форм і рівня конкуренції;

  • аналіз форм і методів збуту продукції;

  • визначення найбільш ефективних способів просування товарів на ринок;

  • аналіз динаміки цін і т. д.

Метою досліджень є точне визначення інноватором свого місця на ринку, де він зможе повною мірою реалізувати свої порівняльні переваги і згладити відносні недоліки.

Ринок інновацій не обмежується пасивним просуванням інновації до споживача, він виконує також суттєві регулюючі, стимулюючі, сануючі та інформативні функції:

  • є середовищем реалізації науково-технічної та інноваційної політики;

  • управляє не тільки процесом, але й кінцевим результатом інноваційної діяльності;

  • через ціни, відсотки, пільги здійснює економічний вплив на виробників нововведень;

  • інформує підприємців про необхідність розвитку того чи іншого виду інновацій чи про зміну пропорцій у масштабах їх виробництва, забезпечує координацію потоків інноваційної інформації;

  • здійснює інвентаризацію наявних інноваційних продуктів посередництвом інформаційної інфраструктури;

  • виконує важливу функцію, формуючи вимоги до нововведень зі сторони бізнесу та надаючи перевагу тим, що приносять дохід;

  • прямо регулює виробництво інновацій через активний попит на інвестиційні товари, призначені для підприємницьких проектів;

  • стимулює нові форми організації виробництва.

Деякі підходи до управління інноваціями:

  • Системний підхід – будь-яка система розглядається як сукупність взаємозв’язаних компонентів, цілей, ресурсів, зв’язок з зовнішнім середовищем.

  • Маркетинговий підхід – передбачає орієнтацію керуючої підсистеми системи менеджменту при рішенні будь-яких задач на споживача.

  • Функціональний підхід – потреба розглядається як сукупність функцій, які потрібно виконувати для задоволення потреби.

  • Відтворювальний підхід – постійне відновлення виробництва об’єкту для задоволення потреб конкретного ринку.

  • Нормативний підхід – установа нормативів управління за усіма підсистемам менеджменту.

  • Комплексний підхід – урахування технічних, екологічних, економічних, організаційних, соціальних, психологічних та інших аспектів менеджменту і їх взаємозв’язки.

  • Інтеграційний підхід – посилення зв’язків між окремими підсистемами і компонентами інноваційного менеджменту, а також стадіями життєвого циклу об’єкту управління.

  • Динамічний підхід – об’єкт управління розглядається у діалектичному розвитку, проводиться ретроспективний аналіз поведінки схожих об’єктів і прогноз його розвитку.

  • Процесний підхід – розглядає функції менеджменту як взаємопов’язані.

  • Кількісний підхід – це перехід від якісних оцінок до кількісних за допомогою інженерних розрахунків, математичних та статистичних методів тощо.


Рисунок 2 – Місце ринку інновацій в системі ринків





  • Адміністративний підхід – регламентація функцій, прав, обов’язків, нормативів якості, елементів системи менеджменту у нормативних актах.

  • Поведінковий підхід – надання допомоги робітнику у межах своїх можливостей.

  • Ситуаційний підхід – здатність деяких методів управління визначається конкретною ситуацією.

Винаходи не можуть автоматично трансформуватися в інновації. Успішна інновація засновується на поєднанні технічної та ринкової компетенції, і саме перетворення винаходів у комерційний продукт є завданням ринку інновацій. Складовими успіху суб’єкта господарської діяльності, який розвивається інноваційним шляхом, є наявність ринкового, інноваційного і виробничо-збутового потенціалу.

Розгляд функціональної схеми інноваційного циклу в руслі концепції маркетингу дозволяє знизити ризик невідповідності інновації вимогам ринку.

Література


  1. Новий тлумачний словник української мови, т.3 / Укладачі: В. Яременко, О. Сліпушко. – Київ: Аконіт, 1998. – С. 909.

  2. Грозний І.С., Грозна О.С. Місце ринку інновацій у системі ринків // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. н.п. Випуск 184. Том І. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. – 228с.

  3. Геєць В. Інновативно-інноваційний шлях розвитку – модернізаційний проект розвитку української економіки і суспільства на початку ХХІ століття // Банківська справа. – 2003 . – №4. – С. 3-32.