asyan.org
добавить свой файл
1
Стаття присвячена Дню матері

вчитель української мови та літератури

Донецького навчально-виховного

комплексу «Гармонія»

Литвиненко Яна Іванівна
Дискурс материнства

у творчості українських письменників ХІХ – ХХ століття

Багато письменників різних часів зверталися до теми материнства: Тарас Шевченко, Панас Мирний, Леся Українка, Ольга Кобилянська, Володимир Винниченко, Микола Хвильовий, Василь Симоненко, Борис Олійник та інші.

Упродовж останніх років у літературознавстві з’являється термін «дискурс». Дискурс використовується в різних значеннях, що дає змогу вченим вести мову про «розмитість» його поняттєвих меж.

Словник літературознавчих термінів трактує дискурс як сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у взаємних зв’язках між собою [7; с.600].

У модерній прозі ХІХ – ХХ століття окреслюється нове тлумачення образу матері. Різні літературознавці трактують образ жінки по різному. Однією з головних функцій жінки в суспільстві вважається материнство. Як пише Ю. Крістева, «якщо говоримо про жінку і не можемо сказати, ким вона є, без ризику посягнути на її своєрідність, що чи не інакше буде і з матір’ю, оскільки материнство – це тільки функція «другої статі», якій чітко можна приписати існування» [4; с. 502].

У сучасній літературі застосовують психоаналітичний підхід, аналіз концепції материнства.

Опрацювавши наукові роботи українських дослідників:В. Агєєвої, Т. Гундорової, Н. Зборовської, С. Павличко, які займалися вивченням теми «Дискурс материнства у творчості українських письменників», маємо зробити певні висновки.

Не можна не згадати про творчість Тараса Григоровича Шевченка. Привертають увагу його знамениті «Катерина» та «Наймичка».

Тема поеми «Катерина» - сумна історія кохання дівчини з народу, обдурену «легковажним аристократом». Мати виганяє «грішну Катерину» з хати («іди ж, шукай у Москві свекрухи»), проклинаючи саме її народження, її незаконного сина й злу долю. Материнський інстинкт, любов, жалість – усе маловартісне перед судом патріархальної заповіді жіночої цноти. Чи кожна б матір так вчинила?!

Нам особливо імпонує образ Ганни із поеми «Наймичка». Її життя заради сина, повністю принесене в жертву, - це материнський подвиг. Лише перед самою смертю вона відкриває синові правду про те, що вона його рідна мати. «Прости мене. Я каралась весь вік в чужій хаті…. Прости мене, мій синочку! Я ……я – твоя мати» [8; с. 550].

Такий фінал змушує здригнутися серце, схиляючись у шанобі перед силою духу жінки, перед величчю найвищої любові – материнської.

Т. Гундорова, аналізуючи творчість О. Кобилянської, спостерігає, що авторка «розводить дві ролі матері – дітонародження та виховательки». Мати, яка народжує дитину, поступається місцем виховательки бабці, тітці, нерідній матері. З новели «Аристократка» ми бачимо, що аристократизм, волю онук переймає від бабусі. Матері є носіями і вихователями лише тоді, коли уособлюють християнське терпіння, а материнський дітонароджуючий інстинкт пригасає [2; с. 404].

Тему материнства розкривають письменники ХХ століття. Зворушливими й задушевними словами звертається до матері Василь Симоненко. Супроводжують поета все життя колискова матері, білі лебеді на стіні рідної хати, вишневий садок, тополі. Мати щиро зустрічає ліричного героя, даючи йому поради. Патріотичний мотив вірша звучить як материнський заповіт: «Можна все на світі вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!» [6; с. 300].

У циклі віршів Бориса Олійника «Сиве сонце моє» говориться про любов до матері, яка дала життя. Син успадковує від неї її важкий життєвий урок, який має «учити до віку».

На нашу думку, більш яскраво й переконливо жінки-письменниці розкривають образ матері. Досвід О. Кобилянської, Лесі Українки, Уляни Кравченко, Наталі Романович-Ткаченко та інших – це досвід переорієнтації прози від епічної масштабності до інтимності. Жінки-авторки, ми вважаємо, були чутливими до приватних інтимних мотивів та переживань.

У наш час сучасні письменники не відвертаються від орієнтирів ХІХ – ХХ століття, але їхня велика й мала проза здається ще більш цікавою та сильною. Наприклад, відома сучасна письменниця Євгенія Кононенко у своєму романі «Зрада» продовжила вивчення феміністичного дискурсу своїх попередниць, звернувшись до осмислення матері, яка має індивідуальність.

Таким чином, сучасна жінка-мати в художній літературі не відрізняється почуттями й вчинками від своїх попередниць. Суспільство змінило її соціальне становище, зробивши його набагато кращим, аніж це було за шевченківських часів. Дана їй Богом місія нести вогонь життя й безмежну материнську любов, що має рятувати світ від пекла, зберігається й досі. Ми не помилимося, якщо скажемо, що жінка – це святий грааль, у якому зібране все найкраще, найтепліше й найголовніше в цьому житті.
Література

  1. Агєєва В. Де сакралізація образу матерів в українському модернізмі // Гендер і культура: Зб. ст. – К., 2001. – С. 131-134

  2. Гундорова Т. Стать і культура в тендерній утопії Ольги Кобилянської. – К.; 2002

  3. Колісник Г. Архетип матері в інтерпретації Є.Кононенко за романом «Зрада». - К.; 2005. – С. 309

  4. Крістева Ю. Слово. Знак. Дискурс. Антології світової літературно-критичної думки ХХ століття. – Львів, 1996. – С. 497-509

  5. Олійник Б. Збірка віршів «Сиве сонце моє» - К.; 1994. – С. 220

  6. Симоненко В. У твоєму імені живу - К.; «Веселка», 1994. – С.300

  7. Словник літературознавчих термінів – К.; «Освіта», 1995. – С. 600

  8. Шевченко Т. «Кобзар». – К.; Комсомольська правда в Україні, 2007. – С. 550