asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 7 8


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ОБЛАСНИЙ ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ
Серія «На допомогу вчителю суспільствознавства»


ЗБІРНИК

НОРМАТИВНО – ПРАВОВИХ АКТІВ

ЩОДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ КУРСІВ

МОРАЛЬНО – ДУХОВНОГО СПРЯМУВАННЯ

У НАВЧАЛЬНО – ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС

Суми – 2007

Серія «На допомогу вчителю суспільствознавства»

започаткована у 2005р. з метою сприяння поліпшенню викладання суспільних дисциплін та висвітлення творчих надбань учителів області.

Редактор серії – О.В. Третьякова, методист історії та суспільних дисциплін Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти


ЗБІРНИК НОРМАТИВНО – ПРАВОВИХ АКТІВ ЩОДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ КУРСІВ МОРАЛЬНО – ДУХОВНОГО СПРЯМУВАННЯ У НАВЧАЛЬНО – ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС

Укладачі: Луценко С.М., Ніколаєнко С.П., Третьякова О.В.- Суми: ОІППО, 2007- 57 с. Посібник для вчителів, викладачів етики та курсів духовно – морального спрямування.

Рецензент:

Медведєв І.А. – кандидат державного управління , проректор Сумського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

Рекомендовано до друку вченою радою Сумського ОППО

протокол № 7 від 26 червня 2007р.

Матеріали, що публікуються, призначені для вчителів суспільних дисциплін, заступників директорів з виховної роботи, педагогів-організаторів, класних керівників, усіх, хто цікавиться та опікується проблемами морально – духовного спрямування. У збірнику наведені витяги з міжнародно-правових актів і законодавчих актів України, нормативних документів Міністерства освіти і науки України і, які стосуються запровадження предметів духовно-морального спрямування в систему освіти України.

Збірник укладено за матеріалами роботи обласної творчої групи з етики та морально – духовних курсів за підтримки Всеукраїнського православного педагогічного товариства.

Мета посібника – ознайомити педагогів з нормативною базою щодо запровадження курсів духовно - морального спрямування в систему освіти України.
Комп’ютерний набір та верстка Н.Є.Іваненко

ПЕРЕДМОВА
Право на отримання освіти, в тому числі і в духовно-моральній сфері, є невід'ємним правом кожної людини. Право на освіту, свободу совісті кожної людини гарантовані Загальною декларацією прав людини (1948 р.), Міжнародними пактами про права людини (1966 р.), Конституцією України (1996р.) та іншими нормативно - правовими актами.

Міжнародні, європейські та українські правові документи дають підстави для здійснення заходів щодо реалізації права громадян України виховувати своїх дітей в межах культурно-історичної та релігійної традиції за їхнім вільним вибором. Закон не обмежує цього права для жодного громадянина. Дії, які не суперечать чинному законодавству України та міжнародним правовим нормам, можуть вважатися дозволеними і можуть розраховувати на підтримку і сприяння з боку держави. В Україні об'єктивно існують всі підстави для введення в навчальний процес загальноосвітніх навчальних закладів предметів морально-духовного спрямування.

На виконання доручення президента України від 8 липня 2005р. № 1 -1/657 щодо подолання морально – духовної кризи суспільства, поліпшення морального виховання Міністерство освіти і науки України почало розробку нових факультативних курсів з етики віри та релігієзнавства.

Згідно законодавства України освіта в Україні є світською, вона забезпечує свободу совісті, гарантує вільне світоглядне самовизначення особистості, у тому числі можливість ознайомлення учнів з основами релігійних знань.

Головним завданням предметів духовно – морального спрямування є: ознайомлення учнів із загальнолюдськими цінностями та формування особистості учня на основі науково – філософської та християнської (мусульманської, іудейської тощо) духовності, моральної і культурної традиції; виховання свідомої, вільної та відповідальної особистості, здатної жити і творити в сучасному демократичному суспільстві; творення належних умов для глибшого самопізнання, розкриття та реалізації своїх творчих здібностей і таланту в позитивному річищі.

Організація вивчення предметів духовно – морального спрямування здійснюється з урахуванням побажань батьків, учнів, педагогів, накопиченого досвіду викладання відповідних курсів, наявності належної кадрової і методичної бази, місцевих умов.

Концептуальними засадами вивчення предметів духовно – морального спрямування у загальноосвітніх навчальних закладах передбачено вивчення курсів «Основи християнської етики», «Основи релігійної етики». В рамках вивчення цих предметів вибір одного з них здійснюється на підставі письмових заяв батьків або осіб, що їх замінюють, з урахуванням думки учнів.

У старшій школі знання про взаємозв’язки людей і суспільства, про моральний зміст культури та релігій, релігійні моральні цінності, історію та основні засади світових релігій поглиблюються у вивченні курсів «Людина і суспільство», «Людина і світ», «Особа і суспільство», а також профільних предметів: релігієзнавства, філософії тощо. Отже, підхід до вивчення предметів духовно – морального спрямування, запропонований у концептуальних засадах, сприятиме загальному зростанню ролі моралі в житті суспільства та подоланню міжконфесійних протиріч.

Предмети морально – етичного спрямування не є навчанням релігії. Для вивчення основ християнського (мусульманського, іудейського тощо) віровчення існують недільні школи, духовні навчальні заклади. Принципова відмінність вивчення основ релігійної етики як навчальної дисципліни від релігійного виховання полягає в тому, що уроки релігійної етики передбачають отримання суми знань про релігії, їх різновиди та особливості, в той час як релігійне виховання передбачає здійснення обрядових правил. В цьому полягає головне розмежування між навчальним предметом релігійної етики і релігією як сферою самовизначення особистості в межах свободи совісті, гарантованої Конституцією України.

ЧАСТИНА І. МІЖНАРОДНІ НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ
Загальна декларація прав людини (витяги)

Прийнято Генеральною Асамблеєю ООН, 1948р.

Стаття 2

Кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища.

Крім того, не повинно проводитися ніякого розрізнення на основі політичного, правового або міжнародного статусу країни або території, до якої людина належить, незалежно від того, чи є ця територія незалежною, підопічною, несамоврядованою або як-небудь інакше обмеженою у своєму суверенітеті.

Стаття 7

Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність.

Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності.

Всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Усі люди мають право на рівний захист від якої б то не було дискримінації, що порушує цю Декларацію, і від якого б то не було підбурювання до такої дискримінації.

Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Стаття 18

Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.

Стаття 19

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Стаття 26

1.Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов'язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного.

2.Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру.

3. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей.

Стаття 29

1.Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й
можливий вільний і повний розвиток її особи.

2.При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві.

3.Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

КОНВЕНЦІЯ ПРО ПРАВА ДИТИНИ (витяги)

Конвенцію ратифікована Постановою ВР України N 789-ХІІ від 27.02.91

Дата підписання Україною: 21 лютого 1990 р.

Набуття чинності для України: 27 вересня 1991 р.

Преамбула

Держави-учасниці цієї Конвенції, вважаючи, що згідно з принципами, проголошеними в Статуті Організації Об'єднаних Націй, визнання властивої гідності, рівних і невід'ємних прав усіх членів суспільства є основою забезпечення свободи, справедливості і миру на землі..

  • беручи до уваги, що народи Об'єднаних Націй підтвердили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи та сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові і поліпшенню умов життя при більшій свободі,

  • знаючи, що Організація Об'єднаних Націй у Загальній декларації прав людини та в Міжнародних пактах про права людини проголосила і погодилась з тим, що кожна людина має володіти всіма зазначеними у них правами і свободами без якої б то не було різниці за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, релігія, політичні або інші переконання, національне або соціальне походження, майновий стан, народження або інші обставини,

  • нагадуючи, що Організація Об'єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу,

  • впевнені в тому, що сім'ї як основному осередку суспільства і природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей мають бути надані необхідні захист і сприяння, з тим щоб вона могла повністю покласти на себе зобов'язання в рамках суспільства,

  • витаючи, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння, вважаючи, що дитина має бути повністю підготовлена до самостійного життя в суспільстві та вихована в дусі ідеалів, проголошених у Статуті Організації Об'єднаних Націй, і особливо в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності і солідарності,

  • беручи до уваги, що необхідність у такому особливому захисті дитини була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року і Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (зокрема, в статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (зокрема, в статті 10), а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей,

  • беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини, "дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження",

  • посилаючись на положення Декларації про соціальні і правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо при передачі дітей на виховання та їх всиновленні, на національному і міжнародних рівнях, Мінімальних стандартних правил Організації Об'єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх ("Пекінські правила") та Декларації про захист жінок і дітей в надзвичайних обставинах і в період збройних конфліктів,

  • визнаючи, що в усіх країнах світу є діти, які живуть у виключно тяжких умовах, і що такі діти потребують особливої уваги,

  • враховуючи належним чином важливість традицій і культурних цінностей кожного народу для захисту і гармонійного розвитку дитини,

  • визнаючи важливість міжнародного співробітництва для поліпшення умов життя дітей в кожній країні, зокрема в країнах, що розвиваються, погодились про нижченаведене:

Стаття 1

Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

Стаття 2

1. Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

2. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів чи інших членів сім'ї.

Стаття З

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Стаття 4

Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва.

Стаття 5

Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов'язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім'ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити цс згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Стаття 6.

1. Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід'ємне право на життя.

2. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.



следующая страница >>