asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 9 10
1. Найцінніше, що має кожна держава і в цілому сучасний світ, усе людство – це людина, її знання, уміння, навички, вчинки. Людина – це багатство сучасного світу, її треба оберігати, охороняти, піклуватися, ставитися до неї обережно, гуманно.

Гуманізм – це сукупність поглядів, які виражають повагу гідності, права людини, турботу про благо людей, їх всебічний розвиток, про створення сприятливих для людини умов у суспільному житті.

Гуманізм – це відношення людини до іншої як до самої себе, до собі подібного.

Сучасне міжнародне гуманітарне право зароджувалося в середини 19 століття. 17 лютого 1863 року цією комісією був створений "Міжнародний Комітет допомоги пораненим", який перетворився в майбутньому на "Міжнародний комітет Червоного Хреста" /МКЧХ/.

Перша Женевська Конвенція, підписана в 1864 році, поклала початок міжнародному гуманітарному праву.

У 1899 році в Гаазі була підписана Конвенція, яка поширила принципи Женевської Конвенції 1864 року відносно війни на морі.

У 1949 році були прийняті 4 Женевських Конвенції, які мають силу до цього часу:

І. "Про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях".

ІІ. "Про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, які зазнали корабельну аварію в складі збройних сил на морі"

ІІІ. "Про поведінку з військовополоненими".

ІV. "Про захист цивільного населення під час війни".

Протоколів Женевських Конвенцій 1949 року. Вимоги цих Протоколів зобов'язані виконуватися:

а) під час міжнародних збройних конфліктів (Протокол №1);

б) під час не міжнародних збройних конфліктів (Протокол №2).

Основною вимогою Женевських Конвенцій є те, що під час воєн людина повинна дотримуватися певних норм гуманного відношення до ворогів. За основу в Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської особистості.

У Радянському Союзі вперше організація, подібна організаціям цивільного захисту населення, була створена 4 жовтня 1932 року під назвою Місцева протиповітряна оборона(МППО). Метою її створення був захист мирного населення від повітряного противника. МППО не задовольняє потреб часу і в 1961 році була реорганізована в Цивільну оборону Радянського Союзу. Тепер вона охоплювала всю територію держави і була комплексом загальнодержавних оборонних заходів, що спрямовувалися на захист населення і об’єктів від зброї масового знищення. Для підвищення статусу Цивільної оборони в 1971 році підпорядкували Міністру оборони
2.У лютому 1993 року (3.02.93 р.) Верховною Радою був ухвалений закон "Про цивільну оборону України". Правовий акт проголосив право громадян України на захист життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха та право вимагати від уряду України, а також від інших органів державної влади, адміністрацій підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності гарантій по забезпеченню цього права. 10 травня 1994 року Постановою Кабінету Міністрів затверджено Положення "Про цивільну оборону України", в якому деталізовані основні положення, викладені в законі "Про цивільну оборону України".

У 1996 році було створено Міністерство з надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Цивільна оборона стала складовою частиною Міністерства. Для уточнення завдань і удосконалення відповідальності окремих міністерств і відомств з цивільного захисту населення 29 березня 1999 року була прийнята нова редакція Закону „Про Цивільну оборону”. Цивільна оборона України - є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Єдина державна система запобігання і реагування на НС техногенного та природного характеру.

Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні – загальнодержавний, регіональний, місцевий та об’єктовий.

Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов’язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населення і територій від їх наслідків. Територіальні підсистеми ЄДС створюються в Автономній Республіки Крим, областях, мм. Києві та Севастополі для запобігання і реагування на НС в межах відповідних регіонів.

Кожен рівень державної системи має координуючі та постійні органи управління, систему щоденного керування, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, систему зв’язку та інформаційного забезпечення.
3. Завданнями Цивільної оборони України є:

попередження надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та ліквідація їх наслідків;

оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;

захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха та застосування засобів ураження;

організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;

підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Шляхи реалізації завдань цивільної оборони визначені положенням про цивільну оборону, яке затверджено постановою КМ №299 від 10 травня 1994 року.
4. Цивільна оборона в Україні будується за територіально-виробничим принципом. Територіальний принцип організації означає, що, незалежно від відомчої приналежності цивільна оборона об'єктів організаційно входить в структуру ЦО регіонів, міст, областей, районів, на території яких вони розташовані.

Виробничий принцип організації полягає в тому, що ЦО об'єктів організаційно входить також структури ЦО міністерств і відомств, керівники яких несуть повну відповідальність за стан цивільної оборони цих об'єктів.

Цивільна оборона на об'єкті (ЦО об'єкта) організується за типовою структурою з урахуванням особливостей виробництва.

Начальником ЦО об'єкта є керівник об'єкта (директор, ректор і так далі). Він несе повну відповідальність за організацію і стан ЦО, керує силами і засобами ЦО, а також проведенням рятувальних і інших невідкладних робіт.

Начальник ЦО об'єкта підпорядковується начальнику ЦО свого міністерства (відомства), а в оперативному відношенні - начальнику ЦО міста (району). Наказом начальника ЦО об'єкта призначаються заступники з евакуації, з інженерно-технічної частини, з матеріально-технічного постачання, заступник з оперативних питань.

На великих об'єктах можуть бути створені наступні служби:

1. Служба зв'язку, сповіщення і інформацій 2. Служба охорони громадського порядку 3. Протипожежна служба 4. Аварійно-технічна служба 5. Служба сховищ і укриттів 6. Медична служба 7. Служба радіаційного і хімічного захисту 8. Транспортна служба 9. Служба матеріально-технічного постачання

На об'єктах, які продовжують роботу у військовий час, можуть створюватися невоєнізовані формування загального призначення і забезпечення (НФЦО): зведені рятувальні загони (команди, групи); рятувальні загони (команди, групи); розвідувальні групи (ланки); пости радіаційно-хімічного спостереження; групи (ланки) зв'язку; протипожежні команди; команди (групи) охорони суспільного порядку; аварійно-технічні команди (ланки); групи (ланки) по обслуговуванню сховищ і укриттів; групи (ланки) по обеззараженню та інші формування в залежності від особливостей об'єкта.

Основними формуваннями загального призначення на промислових об'єктах є рятувальні та зведені рятувальні загони (команди, групи).
5. Силами цивільної оборони є її війська, спеціалізовані та невоєнізовані формування. Війська цивільної оборони підпорядковуються керівникові спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання цивільної оборони.

Війська цивільної оборони виконують завдання щодо попередження та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру

спеціалізовані формування, що підпорядковуються центральному органу виконавчої влади, до повноважень якого віднесено питання захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Невоєнізовані формування цивільної оборони створюються в областях, районах, містах Києві та Севастополі, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності і підпорядкування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. До невоєнізованих формувань цивільної оборони зараховуються працездатні громадяни України, за винятком жінок, які мають дітей віком до 8 років, жінок з середньою та вищою медичною освітою, які мають дітей віком до 3 років, та осіб, які мають мобілізаційні розпорядження.

Організаційно-штатними одиницями формувань є загони, команди, групи, ланки. Класифікація невоєнізованих формувань ЦО

За підпорядкуванням формування бувають об'єктові та територіальні.

Об'єктовий - це формування, які створюються з робітників і службовців об'єкта та виконують заходи ЦО щодо плану начальника ЦО об'єкта.

Територіальні - це формування, які створені з робітників і службовців об'єктів, але виконують заходи ЦО щодо плану начальника ЦО території (області, району, міста)

За призначенням формування ЦО поділяються на формування загального призначення і формування забезпечення. Формування загального призначення призначаються для самостійного проведення рятувальних та інших невідкладних робіт. Формування забезпечення ЦО призначені для виконання спеціальних заходів ЦО, що покладаються на служби, тобто виконують завдання служб
6. Надзвичайна ситуація (НС) – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

Відповідно до причин походження:

НС техногенного характеру – транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

НС природного характеру – небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

НС соціально – політичного характеру, пов’язані з протиправними діями терористичного і антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту, викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, захоплення заручників, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

НС воєнного характеру, пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.
7. Рівні надзвичайних ситуацій

Залежно від обсягів заподіяних наслідків, технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для їх ліквідації, надзвичайна ситуація класифікується як державного, регіонального, місцевого та об’єктового рівня. Для визначення рівня надзвичайної ситуації встановлюються таки критерії:

1) Територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

2) Кількість людей, які загинули, постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено внаслідок надзвичайної ситуації.

3) Розмір заподіяних (очікуваних) збитків.

Державного рівня: 1) на територію двох чи більше регіонів;2) загибелі понад 10 осіб; постраждало понад 300 осіб, порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий час(більш як на три доби);3) загинуло понад 5 осіб постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб, а збитки перевищили 25 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;4) збитки від якої перевищили 150 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;5) яка в інших випадках, передбачених законодавчими актами, визнається як надзвичайна ситуація державного рівня

Регіонального рівня – 1)яка поширилась на територію двох чи більше районів, для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих району, але не менш як один відсоток обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів 2) яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або внаслідок якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на тривалий час, а збитки перевищили 5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати; 3) збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

Місцевого рівня – 1) яка вийшла за межі території потенційно небезпечного об’єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об’єкта 2) загинуло 1 - 2 особи або внаслідок якої постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на тривалий час, а збитки перевищили 0.5 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;3) збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів заробітної плати

Об’єктового рівня визначається надзвичайна ситуація, яка не підпадає під названі вище визначення.
8. Стихійне лихо – це природне явище (подія), яке носить надзвичайний катастрофічний характер і призводить до порушення нормальних умов життя і діяльності людей, ураження людей, руйнування або пошкодження будівель, споруд, обладнання, техніки, транспортних засобів та інших матеріальних цінностей.

Землетруси – це підземні поштовхи і коливання земної поверхні, що виникають у результаті раптових зсувів і розривів у земній корі або верхньої частини мантії і передаються на великі відстані у вигляді пружних коливань. Основними характеристиками землетрусів е глибина розташування центру землетрусу Н, енергія Е, магнітуда М та інтенсивність прояву енергії землетрусу на поверхні землі І(або сила землетрусу). Центр землетрусу – це деякий об’єм у товщі Землі, у межах якого відбувається вивільнення енергії. Магнітуда М землетрусу – умовна величина, що характеризує загальну енергію пружних коливань, спричинених землетрусом. Інтенсивність(сила) прояву землетрусу на поверхні землі (характеризує ступінь руйнувань) залежить від глибини осередку, магнітуди, складу ґрунту.

Для захисту від землетрусів заздалегідь виявляють сейсмічно небезпечні зони в різних регіонах держави, тобто проводять сейсмічне районування. У районах, де визначена можливість землетрусів, не допускається будівництво або розміщення потенційно небезпечних підприємств – радіаційно, хімічно, вибухо, пожеженебезпечних. Здійснюється сейсмостійке чи антисейсмічне будівництво. Вимоги до об’єктів, що будуються в сейсмічних районах, встановлюються будівельними нормами і правилами. За прийнятою 12 – бальною шкалою небезпечною для будинків і споруд вважаються землетруси інтенсивністю 7 балів. Будівництво в районах із сейсмічністю понад 9 балів не економічно.



следующая страница >>