asyan.org
добавить свой файл
1
Готують фахівців друкарської галузі
Ринкові взаємини владно входять у наше життя, диктуючи умови, не зважати на які ми не можемо. Вони спричинилися до змін в освітянській галузі. І саме вони змушують нас задуматися над практикою підготовки кадрів загалом та над особливостями навчання видавців і поліграфістів зокрема. Хотілося б зупинити увагу ще й на підготовці видавничих працівників – редакторів, коректорів тощо. Фахи коректора і редактора існують давно, але спеціальне навчання налічує лише кількадесят років.

У колишньому СРСР їх готували факультети журналістики університетів, Московський та Український поліграфічні інститути. Вони ж розробили і програми підготовки. Причому як окремий фах редактори в цих вищих навчальних закладах вибруньковувались від журналістики, про що свідчать і первісні навчальні плани та програми.

Кілька поколінь працівників вищої школи шліфували особливості підготовки видавців. У цій підготовці були сильні і слабкі сторони.

Сильною стороною стала теоретична підготовка майбутнього видавця. Вона ґрунтувалася на широкому ознайомленні майбутнього редактора з трьома циклами дисциплін – із соціальним, філологічним та спеціальним.

Життя і практика переконали, що кожен із цих циклів має не тільки освітній, а й прикладний характер. Так, знання логіки, психології, соціології редактору потрібні у практичній роботі, знання рідної мови, стилістики, літератури формують основи фахових умінь, а спеціальні дисципліни озброюють майбутнього видавця фаховими знаннями та навичками. Відомими вченими було підготовлено низку підручників із історії книжкової справи, з теорії редакторської роботи, з методики опрацювання тексту тощо.

Але радянська вища школа не завжди приділяла належну увагу прищеплюванню навичок, вихованню фахової майстерності. Студент вчився, але не працював! Практика була у нього не постійною, а спорадичною, майже випадковою. Тому після закінчення навчання тривалий час займала адаптація молодого спеціаліста до умов виробництва. Нині ринкові умови змушують випускника працювати відразу на повну потужність і обов’язково на високому фаховому рівні включатися у виробничий процес. Не всім це під силу. Звідси потреба по-новому будувати навчання і по-новому планувати практику та взаємини ВНЗ із виробництвом.

Не можна сказати, що години практики для студентів-видавців визначалися саме специфікою їхньої майбутньої роботи. Швидше ці години ставилися в навчальний план за аналогією до годин практики студентів-журналістів. Проте писати студент-журналіст вчиться повсякчас, упродовж навчання, а практика йому потрібна не стільки для шліфування навичок, скільки для наочного ознайомлення зі структурою та особливостями роботи газети, радіо чи телебачення. Місячний термін задля цього достатній.

А студент, що готує себе до редакторської роботи, за умови місячної практики з відривом від навчання, опиняється у програшному становищі. Він може ознайомитися зі структурою та особливостями роботи видавництва чи видавничої установи, але часу для шліфування навичок редакторської роботи він не має. Ці навички, як і вміння писати, слід закріплювати упродовж усього строку навчання. Звідси потреба проводити практику і керувати нею не час від часу, а постійно і водночас із процесом навчання. Такий підхід до розуміння місця практики в ході підготовки редакторів диктує і свої вимоги до викладацького складу. Редакторів мають готувати не просто викладачі (доценти, професори), а викладачі-практики. Люди, які не лише працюють у вищій школі, а й є дійовими особами виробництва, знають таємниці видавничо-редакційного процесу.

Виходячи зі щойно сказаного, у Видавничо-поліграфічному інституті Національного технічного університету України „КПІ” за згодою навчальної частини проходження практики заплановане упродовж року. Курси діляться на групи по 3-4 особи, і кожен студент-практикант має щотижня відпрацьовувати 5-6 годин чи коректором, чи редактором, чи оператором ПЕОМ на виробництві. Працюючи на виробництві, студент виконує не тільки і не стільки навчальні, скільки виробничі завдання.

Переконаний, що такий підхід до практики виграшний не лише для видавничої спеціальності, але й для інженерних. Він дозволяє значно зменшити час адаптації молодого спеціаліста до свого майбутнього місця роботи. Розподіл випускників останніх двох років підтвердив слушність такого підходу до практики. Дотримуючись традиційного погляду, згідно з яким години практик вилучаються з графіка навчального процесу і виділяються окремо, доцільно планувати виконання виробничих завдань для практикантів у позаучбовий час. Не певен, що це найкраще рішення. Варто було б для роботи у видавництві передбачити у навчальному розкладі день практики.

Зважаючи на важливість виробничих моментів у навчальному процесі, на потребу в практиках, варто наголосити ще на одному – на власній технічній базі.

В ході підготовки журналістів наші колеги велику увагу приділяють реалізації творчих умінь своїх учнів. Для цього, наприклад, в Інституті журналістики Національного університету ім. Тараса Шевченка студенти мають свою газету, свої радіо- і телестудії. Робота в таких навчальних виробничих підрозділах дозволяє їм творчо зростати. Багато матеріалів, що було підготовлено та реалізовано у цих підрозділах, потім з’явилися і в періодиці, і в радіо- і телеефірі.

Видавничо-поліграфічний інститут НТУУ „КПІ” та Університет „Україна” мають свої видавничо-поліграфічні підрозділи, де вихованець не тільки засвоює теоретичні знання, а й зростає творчо. Він потрібен не стільки студентам редакторської спеціальності, скільки студентам – майбутнім інженерам. Студенти, які діятимуть у цьому підрозділі, мають самостійно виготовляти видання. Для підвищення якості підготовки таке навчальне видавництво і така навчальна друкарня матимуть виняткову вагу. Адже відомо, що свого часу студенти факультету журналістики КДУ організували і видавали газету студентських загонів під час освоєння цілинних земель у Казахстані. Переважна більшість із них працює у провідних наших газетах, на радіо та телебаченні, і не лише творчими працівниками, а й керівниками. Названий підрозділ важливий, насамперед, як майстерня шліфування організаційних здібностей майбутнього фахівця.

Час вніс зміни у блок дисциплін, які є обов’язковими для підготовки фахівців видавничої справи. Змінилася технологія і техніка видавничої справи. Частина виробничого циклу стала видавничою. Майбутньому редактору варто бути обізнаним у тонкощах таких процесів, як сканування, виготовлення фотоформ, кольороподіл. У курсах „Технології поліграфічного виробництва”, „Поліграфія”, що викладаються редакторам на першому – другому курсах, треба акцентувати увагу саме на цих процесах, оскільки зараз вони здійснюються у багатьох видавництвах, тобто ще на видавничому етапі підготовки видання. Та й взагалі приділяти належну увагу вивченню технології майбутніми редакторами ми зобов’язані, особливо враховуючи тенденції до інтеграції видавництв із друкарнями, створення видавничо-поліграфічних осередків під назвою „Друкарня” або „Видавництво”. Тому й цю дисципліну вивчати необхідно на п’ятому курсі, коли майбутній редактор вже усвідомлює специфіку своєї майбутньої роботи, уявляє собі своє місце в редакційно-видавничому процесі.

Редактор – майбутній потенційний керівник. На кафедрі „Видавнича справа та редагування” вже робляться певні кроки, щоб підготувати студентів до подібної діяльності. Доцільно ввести цікаві й корисні курси „Психологія керівництва колективом”, „Видавництво у ринкових умовах” та інші. На жаль, поки що бракує вітчизняних посібників з цієї тематики.

Зросла вага комп’ютерної техніки під час підготовки видань. Макетування, редагування, вичитка коректури і навіть авторська правка здійснюються саме на ПК.

Пакувальна індустрія як галузь – явище для України порівняно нове. Її формування співпало з початком ринкових реформ, які сприяли зародженню і динамічному розвитку вітчизняної пакувальної галузі в Україні. Нову індустрію визначили такі фактори: зміна структури споживання продукції; покращення інфраструктури реалізації; визнання важливості упаковки як засобу забезпечення якості і термінів зберігання продукції; створення споживчих переваг у процесі реалізації; захист продуктів від підробки за рахунок поліграфічного оформлення (використання спеціальних фарб та безколірних поліграфічних лаків, інтагліодрук тощо).

Інтенсивне використання одноразової упаковки як засобу пакування призвело до потреби вирішення ще однієї проблеми – екологічної. Упаковка, що надійшла разом із продукцією до споживача, з часом стає твердими відходами, які зосереджуються на звалищах, забруднюючи навколишнє середовище. Але ці відходи містять цінну сировину, придатну до вторинного використання – з неї можна одержати скло, папір, полімери, будівельні матеріали тощо. Практично всі країни світу ще на початку 70-х років минулого сторіччя перейшли на повторне використання упаковки, маючи при цьому значний економічний ефект.

Так, наприклад, алюміній, одержаний із банок із-під напоїв, у 20 і більше разів дешевше одержаного із надр.

У галузі переробки упаковки є широке поле діяльності не тільки для потужних переробних підприємств, а і для приватних підприємств. Це справа економічно вигідна, що і довела світова історія: в Америці з 60-х років контроль за вторинною переробкою твердих відходів, у тому числі й упаковки, здійснюють фінансові корпорації.

В Україні прийнято відповідні закони, а також постанови Кабінету Міністрів з цієї проблеми. Роль професійних кадрів у її реалізації є пріоритетною.

Враховуючи особливу соціальну та екологічну важливість вирішення проблеми утилізації та переробки використаної упаковки, перед ВНЗ України постає питання підготовки і перепідготовки спеціалістів даного профілю. Відкритий міжнародний університет розвитку людини „Україна” має значний досвід у підготовці та перепідготовці спеціалістів із поліграфічного оформлення та переробки використаної упаковки, підтримуючи найрізноманітніші зв’язки з вітчизняними та закордонними навчальними закладами, промисловими підприємствами та громадськими організаціями.
Степан Ярема,

завідуючий кафедрою поліграфічних технологій у пакованні

Університету „Україна”,

Газета «Університет «Україна» №3-4 2007