asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 4

18

Покровская деревянная церковь, с такою же вблизи колокольнею, на место второй обветшалой деревянной Покровской же церкви; 1793 г. заложена, а 1796 г. освящена. Примечание: В селе Никитином, что ныне Никополь, первоначальная Покровская церковь, как старожилы утверждают, была плетневая, крыша на ней из камыша. Устроена при поселении запорожских козаков, а в котором году заложена й освящена неизвестно; которая по времени сгорела, на место коей построена вторая новая деревянная Покровская же, что из описи церковного же имущества, хранящегося при Никопольской церкви, с 1777 г. видеть можно, где значится, что между прочаю так: «в Никитином церковь деревянная новая из одною банею. Построена иждивением и старанием прихожан г. Никополя, при посредстве тамошних священнослужителей..»27. У селі Покровському, яке нале-жало поміщику М. Штігліцу, показана друга кам'яна Покровська церква, закладена у 1795 і освячена у 1798 р. «Первоначальная запорожская Покровская церковь которого года, месяца и числа заложена й освящена, во всем церковном архиве не оказалось, кроме того, что Святой Антиминс выдан в первую церковь 1754 г. и подписан преосвященным Тимофеем митрополитом Киевским и Галицким, который и ныне существует в настоящей церкви в посредственнои целости... >>".

Крім зібрання документів, архієпископу Гавриїлу належать краезнавчі дослідження з історії Південної України. Безпосередньо Катеринославщини торкаються його розвідки «Исгорическая записка о Самарском Пустынно-Николаевском монастыре» та «Историческая записка о заложении в Екатеринославе соборного храма й начале самого города». Перша з них присвячена історії колишнього запо-розького монастиря і опублікована у 1838 р. У цьому він не мав попередника і користувався головним чином документами, знайденими в архіві монастиря та місцевоі духовної консисторії. Дослідник намагається дотримуватися об'ективності і документальної точності, зауважуючи важливе значення військового монастиря в житті запорожців, та підкреслюючи, що до 1751 р. ніяких документів в монастирі не збереглося, бо вони згоріли у 1750 р. Гавриїл Розанов
19

проаналізував 21 універсал Коша Запорозького, якими надавалися чи підтверджувалися володіння монастиря - хутори, пасіки, озера, сінокоси, млини, слободи. Вотчина Самарського Пустельно-Мико-лашського монастиря нараховувала 845 підданих та 1632 десятини землі29. Досить повно преосвященний Гавриіл розглянув історію монастиря після зруйнування Січі і відкриття єпархії. Дослідження супроводжуеться «Додатками», до яких включено 20 документів -універсалів, ордерів та наказів кошових атаманів за 1751-1774 рр.

Архієпископ Гавриїл написав першу працю з ранньоі історії Кате-ринослава та Спасо-Преображенського кафедрального собору, будівництво якого здійснювалося під безпосереднім керівництвом автора дослідження30. Це дослідження характеризуеться високим ступенем вірогідності фактичного матеріалу. Якщо при написанні історії міста він користувався документами і свідченнями старожилів, то ісгорія кафедрального собору створювалася очевидцем і учасником її. Пізніше дослідження по історії Катеринослава і його головного собору стала частиною великої історичної праці Гавриїла Розанова «Очерк повествования о Новороссийском крае из оригинальных источников почерпнутый», яка публікувалася спочатку в «Записках Одесского общества истории и древностей», а повністю вийшла з друку вже в Твері у 1857 р.31.

У 1837 р. преосвященний Гавриїл Розанов був переведений на посаду єпископа щойно відкритої Херсонської єпархії з центром в Одесі. Там він продовжував займатися історіею ПівденноїУкраїни, що стимульовано було і відкриттям у 1838 р. Одеського Товариства історії і старожитностей, членом якого він був із початку його утворення. У 1848 р. Гавриїл Розанов був призначений Тверським і Кашинським архієпископом. Помер він у Твері у 1858 р. Але ім'я його назавжди пов'язане з нашим краем, історію якого він став досліджувати одним із перших. Тому його високо цінували наступні видатні дослідники історіі' Швдня України, такі як: А.О. Скаль-ковський, Д.І. Яворницький, В.О. Біднов та ін.

У 1837 р. єпархія територіально значно зменшилася, її стали очолювати єпископи, які іменувалися Катеринославськими і Таган-

20

розькими. Наступники славного Гавриїа Розанова не змогли продовжити його культурно-освітню справу, дослідження історії і культури нашого краю.

Лише у 1871 р. Катеринославська єпископська кафедра дочекалася видатної для свого часу і сфери діяльності особистості, котра своїми історичними студіями перевершила взірець. Такою особистістю був єпископ Феодосій Макаревський. Загальна характеристика його цер-ковної діяльності була здійснена авторами некрологів у «Екатерино-славских епархиальных ведомостях>> та в «Записках Одесского общества истории и древностей»32. Від смерті епископа Феодосія пройшла чверть віку, але його внесок у культурний розвиток та дослідження історії краю з відстані часу стали ще помітнішими. Це відзначили в своіх доповідях на засіданні Катеринославськоії губернської Вченої архівної комісії відомі вчені і громадські діячі Василь Біднов та Антін Синявський33. Основну увагу вони приді-лили оцінці історичних праць Феодосія Макаревського, присвячених історії місцевого краю.

Через багато років головна праця Феодосія Макаревського «Ма-териалы для историко-статистического описання Екатеринославской епархии» була широко використана в «Історії міст і сіл Украінської РСР>>; хоча будь-якої згадки про автора в тексті не було, крім посилань. У краєзнавчих дослідженнях останнього десятиліття також досить часто можна зустріти посилання на вказану працю Феодосія Макаревського. В енциклопедіях ім'я його також не значиться. Тому, виходячи з малодоступності вказаних вище відомостей про єпископа Феодосія та великої вартості його праць для краєзнавчих досліджень Дніпропетровської, Донецької та Запорізької областей, подаемо тут короткий нарис його життя і діяльності.

Феодосій (в миру - Олександр Григорович) Макаревський наро-дився 3 (15) травня 1822 р. на Чернігівщині в сім'і' диякона. Цим вже був визначений його життевий шлях. Після закінчення духовної семінарії він вступив до Киівськоі духовної академії, яку й закінчив у 1849 р. за 1-м розрядом, що означало можливість через два роки стати магістром богословських наук. Випускник академії був направ-

21

лений на роботу у Смоленськ, де викладав загальну історію в духовних навчальних закладах, а у 1853 р. був призначений ректором В'яземського повітового та приходських духовних училищ. Він одру-жився, отримав сан священика і ще одну посаду - цензора проповідей по В'яземському повіту. Одночасно він був членом губернського Статистичного комітету, що передбачало знання суто світських питань, пов'язаних зі становищем різних категорій населення, розвитком економіки, медичним обслуговуванням, освітоютощо. Як член Статис-тичного комітету він брав активну участь у виданні «Памятной книжки Смоленской губернии» (1855).

Подружне життя Олександра Макаревського тривало недовго, він залишився вдівцем з двома дітьми - сином та дочкою. Тоді він і вирішив постригтися в монахи. 3 травня 1861 р. протоіерей Свято-трощького собору, інспектор Смоленської семінарії', професор бого-словських наук О. Макаревський прийняв постриг і ім'я Феодосія (на честь Феодосія Печерського, день пам'яті якого припадае на 3 травня). Весною наступного року ієромонах Феодосій був переве-дений на службу в Санкт-Петербург і отримав сан архимандрита. 28 серпня 1863 р. Феодосій був призначений ректором Воронезької духовної семінарії . Протягом кількох років у Воронежі він займав різні посади, в тім числі епископа Острогозького, редактора «Воро-нежских єпархиальных ведомостей».

23 червня 1871 р. Феодосій Макаревський став епископом Кате-ринославським і Таганрозьким. 6 серпня в Кафедральному соборі він вперше звернувся до віруючих і духовенства епархіі' з промовою, у якій обіцяв «полное усердие к своему делу»34, і відправив бого-служіння. Слова його промови були образними, наповненими гли-боким змістом: «Благотворно солнце для природы: оно живит и согревает землю, производит и поддерживает в ней и на ней жизнен-ные соки и всякого рода плоды. Высоко значение души для тела: душа сообщает телу жизнь и силу, она дает ему крепость и бодрость. Но что солнце для Вселенной, что душа для тела, то самое для общества верующих, для частной церкви епископ...»35-

22

Вже перша його акція як церковного адміністратора викликала симпатію до нього священиків єпархії. Він відновив право вибору благочинних, втрачене за його попередника Алексія Новосьолова. 3 наступного року стали проводитися єпархіальні і окружні з'і'зди духовенства і благочинних, були створені цензурні комітети для перегляду проповідей і духовних видань, при благочиніях заведені бібліотеки, стали видаватися «Екатеринославские епархиальные ведомости». Тому абсолютао щирими були слова священика П. Дми-тревського, який, виголошуючи промову в день тезоіменитсгва Феодосія, від імені духовенства єпархії засвідчив «самые искренние чувства любви и преданности» епископу. Досить цікавими видаються і такі слова ціеі' промови: «Ваше преосвященство! Любите Екате-ринославскую епархию и изгладьте из памяти те мрачные о ней понятия, которые какие-то неизвестные лица разнесли по самым даже отдаленным местам нашей обширной русской земли и, быть может, навеяли и на Вашу светлую душу. Малороссы народ скромный, добрый, способный; мы, духовные - тоже малороссы, обладающие теми же качествами, способные безгранично любить, уважать и ценить добрых начальников, и бытьвсегда им признательными...»36.

Єпископ Феодосій Макаревський турбувався про розвиток духов-них учбових закладів своеТ епархй, в тому числі жіночих єпархіальних училищ. Коли ж у 1884 р. були височайше затверджені правила про церковно-приходські школи, при Катеринославській духовній семінарії створено єпархіальну Училищну Раду, якій підпорядко-вувалися 73 спостерігачі, призначені Феодосіем з метою знати стано-вище у всіх приходських школах єпархії. За даними, які наводить В. Біднов, у 1883 р. в епархіі' було 58 церковно-приходських шкіл, а вже через два роки - 108, крім того ще 37 шкіл грамотності37. За роботу по розвитку духовних учбових закладів у єпархії у 1877 р. епископ Феодосій з рук імператора отримав орден Св. Володимира 2-го ступеня38. Це була не перша його нагорода. У 3-й частині «РодовідноТ книги дворянства Катеринославськоі' губерніі'», яка зберігаеться в Дніпропетровському історичному музеї ім. Д. I. Яворницького, е запис про надання дворянства синові епископа

23

Миколі Олександровичу Макаревському. В формулярному запису є досить цікаві свідчення, які торкаються батька: «Николая Алек-сандровича Макаревского отец Александр Григорьевич Макаревский бывший Протоіерей, ныне Епископ Феодосій, по окончаніи курса наук в Кіевской Духовной Академіи посвящень в священники в 1853 году, в Протоіереи в 1855 году, пострижен в монашество в 1861 году, произведен в сан Епископа в 1867 году. Награжден орденами Св.Владимира 3-й степ. в 1869 году и Св.Анны 1-й степ. О законном рожденіи от него и жены его Татьяны Васильевны сына Николая в 1855 году удостоверяется метрическим свидетельством Смоленской Духовной Консистории за X» 3009.

Определеніем Екатеринославского Дворянского Депутатского Собрания 9-го ноября 1873 года состоявшимся сын бывшего Прото-іерея, ныне Епископа Феодосия Екатеринославского и Таганрогского Николай Александрович Макаревскій по Всемилостивейше пожало-ванным отцу его орденам Св.Владимира 3-й степ. и Св.Анны 1-й степ. внесен в Третью часть родословной книги Дворянства Екате-ринославской губернии.

Определеніе это утверждено указом Правительствующего Сената по Департаменту Герольдіи от 18 октября 1873 года за № 393.»39.

Одніею з яскравих сторінок діяльності епископа Феодосія Мака-ревського є його історико-краезнавчі праці. Його перша, світська, професія викладача історії хоч, може, не переважала, але складала важливу частину його життя. Талант Феодосія як дослідника-історика почав проявлятися ще в Смоленську та Воронежі, а повного розквіту набув у Катеринославі. Вій збирав речові історичні пам'ятки і від-правляв іх до Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії . Принагідно зауважимо, що це товариство виникло у 1872 р. на клопотання передовоі церковноі' громадськості, яка розуміла значення тих документів і речових пам'яток минулого, які віками зберігалися в церквах і монастирях. Завданням Товариства було не тільки збирати і зберігати пам'ятки церковноії (і не тільки) історії, але й вивчати церковну старовину. При Товаристві був ство-рений Церковно-Археологічний музей, який у 1923 р. влився до складу музею при Киево-Печерській лаврі40.

24

А ще преосвященний Феодосій Макаревський писав історичні твори. Першою надрукованою в Катеринославі працею була розвідка «Краткие сведения о местно-чтимой иконе Божьей Матери, нахо-дящейся в Самарском Пустынно-Николаевском монастыре, Екатери-нославской епархии» (1873). У ній мова йшла про перипетіїісторії ї1736) ікони, яка з часів ії перебування в алтарі Свято-Миколаївської Ново-Кодацькоі' козацької церкви вважалася чудо-творною. Після ліквідації Запорозької Січі вона за розпорядженням архієпископа Євгенія Булгаріса була забрана в архієрейський дім при Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі (1778), потім знаходилася в Новомиргороді і Катеринославі. У 1807 р. їі було передано до Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря. До справи про знаходження ціе ікони залучалися Київська духовна консисторія і Синод, за неї роками йшла боротьба спочатку новокай-дацьких жителів, а потім - Успенського кафедрального собору в Катеринославі, новомосковців і Самарського монастиря. Показовим є епіграф, котрий автор знайшов у літопису і використав як девіз своеї розвідки: <<Что слышали мы и узнали, что повествовали нам отцы наши, не скроем того мы от детей их, роду позднему возвестим».

У 1873 р. епископ Феодосій окремою книжечкою (121 с.) видав працю «Самарский, Екатеринославской епархии, Пустынно-Николаевский монастырь». I хоча названа праця не була оригі-нальною (бо про монастир вже писали архієпископ Гавриїл та дослідник історії Запорожжя А.Скальковський), проте цінність складають вміщені в ній додатки, головним чином, запорозького походження (1751-1764). Більш ранні документи ні Феодосій, ні його попередники не могли використати, оскільки вони згоріли в келіі, яка була спалена за наказом Коша Запорозького після смерті від чуми монаха Прокла, який жив у цій келії.

До 100-річчя епархії Феодосій Макаревський опублікував у «Екатеринославских епархиальных ведомостях» дві статті: «Краткие сведения о Екатеринославской епархии вообще и о епископах ея»41 та «Исторический обзор православной христианской церкви в пределах нынешней Екатеринославской епархии до времени фор-

25

мального открытия ея>>42. Ці статті вийшли також окремими бро-шурами. Друга (обширніша) праця охопила період від першого поширювача християнства у Північному Причорномор'1 Андрія Первозванного до 1775 р. Оскільки Феодосій при висвітленні раннього періоду користувався літописами та літературою, то деякі сюжети в нього мають легендарний характер. Стосовно пізнішого періоду використано також документи Запорозькоі Січі. На нашу думку, розвідка Феодосія мае велике значення з огляду на два аспекти. По-перше, це була піонерська праця про поширення христи-янства, а отже, про заселення краю від давніх часів до останньоТ чверті ХУШ ст. По-друге, вона поклала початок його роботі над капітальною двотомною розвідкою «Материалы для историко-сгатис-тического описания Екатеринославской епархии»43.

Єпископ Феодосій за своїм посадовим становищем мав можливість вивчати документи місцевої духовноі консисторії , архіепископського дому та Самарського монастиря. Часто він брав документи для ознайомлення додому. Результатом стала згадана праця про церкви і приходи в межах Катеринославськоі епархіі. Протягом трьох років (1879-1881) вона публікувалася в «ЕЕВ», а потім була видана окре-мими випусками ( вип.І -573 стор., вип. 2 -372 стор.) Перший випуск охоплював 4повіти: Катеринославський, Верхньодніпровський, Ново-московський, Павлоградський. У другому - описувалися церкви і приходи Бахмутського, Слов'яносербського, Ростовського, Олександ-рівського, Маріупольського повітів.

Крім документів у цій праці використано також перекази старо-жилів окремих населених пунктів та усні історії, які переповідали йому священики церков про їх фундаторів, час заснування, освячення, добудови та інші відомості до історії церкви та п прихожан. 336 населених пунктів описано в праці за одним формуляром. Автор вказуе на географічні координати населеного пункту, пояснюе його назву. Обсяг інформаціі залежав від наявності джерел, з яких особливо цінними були статистичні про кількість дворів і прихожан, власників тощо. Також вказувалися поселення, які не мали церкви, але жителі були прихожанами церкви сусіднього поселення.


<< предыдущая страница   следующая страница >>