asyan.org
добавить свой файл
1 2 3 4
ББК 26.891 М 15

Упорядкування В.Г. Долгополого

Друкуеться за виданням: Феодосий Макаревский: Матеріалы для историко-статистическаго описанія Екатеринославской спархіи: Церкви и приходы прошедшаго XVIII столѣтія. - Екатеринославъ, типография Я.М. Чаусскаго, 1880.

Видано згідно з орфографіею оригіналу.

Наукове видання МАКАРЕВСЬКИЙ Феодосій

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ІСТОРИКО-СТАТИСТИЧНОГО ОПИСУ КАТЕРИНОСЛАВСЬКОЇ ЄПАРХІІ

Церкви та приходи минулого XVIII століття

Старослов'янською та українською мовами

Упорядник В.Г.Долгополий

Відповідальна за випуск Г.Ф. Губанова Коректор В. М. Орищій

Свідоцтво ДК № 45 від 28.04.2000

Набір на комп'ютері та виготовлення плівок виконано у РВА "Днепр-ѴАL"

Підписано до друку 04.09.2000. Формат 60x90/16. Папір офсетний.

Гарнітура Тімез. Друк офсетний. Умовн. друков. арк. 81.0. Умовн. фарб.-відб. 81.0.

Обл.-видавн. арк.81.0. Тираж 4500 прим.

ВАТ "Дніпрокнига", 49070, м. Дніпропетровськ, пр. К. Маркса, 60

Віддруковано з готових фотоформ на ОП "Дніпропетровська книжкова друкарня", 49036, м. Дніпропетровськ, вул. Горького, 20

ISBN 966-769 1 -1 I -X © Долгополий В.Г..

упорядкування, 2000

® Швидько Г.К., вступна стаття, коментар, 2000

КАТЕРИНОСЛАВЩИНА ТА ЇЇ НАЙВИДАТНІШІ ДІЯЧІ ДУХОВНОГО ЗВАННЯ (ХѴШ-ХІХ ст.)

Рідний край... Сьогодні важко собі уявити, що зовсім недавно весь береговий простір Дніпра, окрім порожистого, колись мав роз-кішні плавні - низину, покриту високою травою, густим очеретом, деревами та чагарниками, порізану річками, струмками, затоками, заточинами і лиманами, з багатьма великими й малими озерами та солоними прогноями. А на берегах рік, озер, лиманів, на річкових островах і схилах балок та яруг шуміли дуби, клени, берести, осокори, тополі, верби. Важко уявити, що на неозорих степових просторах у великій кількості водилися дикі коні-тарпани, кози і кабани, древні тури, ведмеді, олені, лані, вовки, лисиці, зайці, по річках і плавнях -барсуки, горностаі, бобри і куниці, в річках, озерах і лиманах різного роду риба і раки1, про розмаїття птахів - що вже й говорити...

Водний басейн Дніпра (головні його притоки-Оріль, Самара, Мокра Сура, Базавлук, Інгулець), помірно-континентальний клімат і над-звичайно багаті природні ресурси визначили дуже ранне заселення краю (близько 100 тис. років тому), про що свідчать численні архе-ологічні пам'ятки. Окрашне ж розташування цього району, його зв'язок водними комунікаціями з Чорним і Азовським морями впли-нули на характер господарських занять безлічі племен, які протягом тисячоліть довго чи коротко проживали у нашому краї, та на історичні події в цій частині Подніпров'я.

Немае вже плавнів, немае рік, річечок і струмочків. Натомість е рукотворні моря - Каховське та Дніпродзержинське водосховища, що докорінно змінили ландшафт краю, затопивши найродючіші землі, сховавши під своши водами багато давніх, передовсім козацьких сіл, хуторів, містечок. Та й сьогодні інтенсивний індустріальний розви-ток краю, меліорація та шахтобудування викликають необхідність в археологічних дослідженнях зони робіт, наслідком чого е знесен-ня віковічних свідків історичних подій на степових просторах облас-ті - курганів, які створювали неповторний ландшафт нашого краю.

Ніхто і ніщо не в змозі зупинити технічний прогрес, який втру-чаеться в природу, впливае на зростання, появу чи зникнення насе-лених пунктів, на міграцію населення, зміну господарського життя тощо. Але можна всі ці зміни зберегти в історичній пам'яті народу, що фіксуеться різними засобами: в матеріальних і духовних пам'ятках як залишках епохи, в історичних, краезнавчих працях. До такоТ матеріалізованоі' пам'яті народу належать зібрані і збережені докумен-ти та краезнавчі дослідження церковних діячів Катеринославщини, яким був епископ Феодосій Макаревський.

Історія поширення православ'я на Подніпров'і' мае глибоке коріння - від легендарного хрещення язичників Андріем Перво-званним і запорозьких козаків - людей глибоко віруючих, які свою віру і церкву боронили зброею. Запорозькі козаки турбувалися про свою церкву і вкладали значні кошти на будівництво нових та ремонт ветхих церков, на внутрішне вбрання церкви, взагалі, на придбання дорогого і красивого церковного начиння. Запорозькі церкви і зовні були ошатними та красивими. Ставлення козаків до церкви - це була не просто данина істинно віруючих людей. Для козака, який постійно знаходився в небезпеці, котрий у будь-який момент міг загинути в бою, перебування в церкві знімало стресовий стан воша, підтримувало в ньому бадьорість духу, готовнісгь померти за свою свободу і рідну землю. А монастир (в центрі Запорозьких вольностей - Самарський Пустельно-Миколаівський) взагалі був притулком для всіх поранених і хворих запорожців, «будинком престарілих» для одиноких козаків, які потребували опіки над собою. В столиці Запорозькоі' Січі посередині площі, оточеноі' 38 куренями, стояла церква, біля якоі' й відбувалися генеральні козацькі ради. А саму Запорозьку Січ називали християнською демократичною республікою. Военно-політична обстановка і господарська автономність Січі, її політична і морально-культурна об'єднавча роль у житті українського народу привели до особливого становища церкви на Запорожжі і особливих стосунків між православним духовенством і козацькою владою. Спроби уряду позбавити Запорозьку Січ церковної автономії не мали успіху.

Друга половина XVIII ст. була часом важливих военно-політичних, адміністративно-територіальних, станово-національних змін на південних землях Російської держави. Інтенсивні перетворення почалися з будівництвом згідно з указом цариці Єлизавети фортеці Св. Слизавети (нині-Кіровоград) та виникненням заселених пере-важно іноземними переселенцями двох адміністративно-тери-торіальних одиниць - Нової Сербії та Слов'яно-Сербії, які довгою і широкою смугою відокремили Запорозькі вольності від Гетьманщини. У 1764 р. вони були включені до новоутвореноії Новоросійської губернй, кордони якої довго не були стабільними. Одним з рубіжних в історії адміністративно-територіального поділу Новоросії та заселення краю був 1775 рік, коли обширність новоприеднаних до Росії внаслідок російсько-турецької війни 1768-1774 рр. земель та остаточне зруйнування царизмом Запорозькоі Січі (1775) мали своїм наслідком утворення ще одніеї губернії - Азовської.

Указом Катерини II від 9 вересня 1775 р. була утворена Сла-венська і Херсонська єпархія, яка охоплювала землі колишньої Запо-розької Січі (біля Микитиного Перевозу, перейменованого потім на Нікополь, передбачалося побудувати місто-фортецю Славенськ як центр однойменного повіту і провінціі"), землі, приеднані до Росії за Кючук-Кайнарджійським миром 1774 р., а також ті, на яких у 1764 р. була утворена Новоросійська губернія. Тобто, єпархія охоплювала дві величезні губернії -Новоросійську і Азовську.

Єпископську кафедру та духовну консисторію спочатку планували розташувати в місті-фортеці Славенську, тобто, в самому центрі колишньої Запорозької Січі. Оскільки ж місто-фортеця ще не було збудоване (його так і не збудували взагалі), то кафедру і консисторію розмістили в Хресто-Воздвиженському монастирі найближчого полкового міста Гетьманщини Полтави. Єпархія поділялася на 6 духовних правлінь: Кременчуцьке, Полтавське, Кобеляцьке, Єлизавет-градське, Новомиргородське, Славенське і Херсонське2.

Першим владикою новоутвореної величезної за територіею і складної за поставленими завданнями єпархії був архіепископ Євгеній Булгаріс. Він і відкривае список видатних осіб вищого духовного

звання, які залишили слід не лише на ниві організації православної церкви в нашому краі', але й у сфері освітньо-культурній та краезнав-чій. Тому варто детальніше зупинитися на його біографії, «яко мужа высокого разума, благочестия и всеми добродетелями... отлично одаренного». Він народився у 1716 р. в Венеції і дістав при хрещенні ім'я Єлеохрея. 3 ранньї молодості добре вивчив грецьку, латинську та італійську мови, освоів філософію та богослов'я. У 1739 р. отримав перший монашеський сан ієродиякона та ім'я Євгенія. Навчався в Венеції у професора математики і філософії Падуанського університету Й.Синція. Незабаром був обраний учителем грецької мови, а у 1742 р. став ректором гімназії в м. Янін (до речі, саме з цього міста багато греків із другоі половини XVII ст. переселялося в м. Ніжин на Гетьманщині, де існувало потужне Ніжинське грецьке братство). У 1753 р. за велінням константинопольського патріарха він став начальником училищ в Афоні, а через 5 років - ректором патріарших училищ в Консгантинополі. 3 приходом нового патріарха у 1763 р. відправився в німецькі наукові центри Галле, Лейпціг, Магдебург підвищувати свої знання.

Очевидно, за рекомендаціею константинопольського патріарха Євгеній Булгарісу 1771 р. прибув до Росіі. Тут він мав аудіенцію з Катериною II, яка доручила вченому грекові переклад на новогрецьку мову ії «Наказу Комісії для складання нового Уложення». Чотири роки Євгеній Булгаріс, який привіз із собою велику (1500 томів) бібліотеку, був головним бібліотекарем при імператриці. Він був членом Санкт-Петербурзької АН, Вільного Економічного Товариства, Лондонської Академії старожитностей. Євгеній Булгаріс виявився найбілыш реальною кандидатурою на заняття єпископської кафедри Славенської і Херсонської єпархії , адже новоприєднані до Росії землі активно заселялися крім українського православного люду російськими старовірами, іноземними колоністами (німцями, греками, сербами, болгарами, волохами-молдаванами, італійцями тощо). Його терміново викликали до Москви. Протягом двох місяців він був хіротонований ієродияконом, ієромонахом, архієпископом3. Архієпископський сан Євгенія Булгаріса підкреслював значення і обшири нової єпархії.

Першим організаційним заходом архієпископа Євгенія були переговори з колишнім українським гетьманом К.Г. Розумовським про надання його кам'яного будинку в Полтаві для відкриття в ньому училища. Євгеній Булгаріс закликав дворян, купців і духовенство віддавати своїх дітей до училища, де викладалися грецька, латинська і російська мови (пізніше - німецька і французька), риторика, малювання. Це був початок історії духовної семінарії, яка з 1787 р. стала називатися Катеринославською. Архієпископ запрошував для викладання в училищі освіченіших священиків та іноземців. За його рекомендаціею ректором училища став вчений грек з Молдови ієромонах Никифор Феотокій, випускник Болонського і Падуанського університетів.

За даними духовних правлінь на час відкритгя єпархії і духовної консисторії в її відомстві нараховувалось 232 церкви, 2 монастирі (Полтавський Хресто-Воздвиженський і Сокольський), 11 часовень, 4 розкольницькі часовні. Всього духовних осіб в них було 1476 чол.4

У 1776-1777 рр. в адміністративно-територіальному поділі Ново-російської і Азовської губерній відбулися чергові зміни, основні з яких торкалися колишніх лівобережних запорозьких земель та Катерининської провінції, переданих до Азовської губернії5. Для Славенської і Херсонської епархії наслідком цих змін було утворення на території Азовської губернії 5 духовних правлінь: Катерининського, Самарського (з 1778 р.-Катеринославського), Бахмутського, Павловсь-кого, Ново-Ростовського. Раніше вони підпорядковувалися Білго-родській і Воронезькій єпархіям. Слідами перебування земель Слобідської України у відомстві Катеринославської і Херсонської єпархії є документи (відомості про кількість прихожан, сповіді, метричні книги, розпорядження про призначення священиків на посади, справи про шлюби та розлучення тощо), які нині зберігаються в Державному архіві Дніпропетровської області6. У відомстві ново-включених до епархії правлінь знаходилося 112 церков і Нехворо-щанський монастир (зауважимо, що Самарський Пустельно-Ми-колаївський монастир тоді підпорядковувався Киево-Межигірсь-кому монастирю на правах приписного). До цього періоду відноситься

і початок будівництва Катеринослава-І (Кільченського), де була швидко споруджена і восени 1778 р. освячена церква Восшествія Святого Духу (згодом перенесена в Катеринослав-ІІ)7.

Зберігся перепис церков епархії в казенних і власницьких посе-леннях другої половини 70-х рр. XVIII ст. Зокрема, у Нових Кай-даках показані церкви Св. Миколая Чудотворця і Сошествія Св. Духу, в Старих Кайдаках - собор Св. архістратига Михаіла, в Нікополі - церква Покрови Пресв. Богородиці. Церкви зазначені в Кам'янському, Романковому, Пушкарівці, Домоткані, Лихівці, Бородаївці, Волоському, Дніпровій Кам'янці, Саксагані, Комісарівці, Мишуриному Розі. У Новомосковському повіті нараховувалося 25 церков, із них: у Новомосковську - 4, у Старо-Самарському ретран-шементі -1 (Покровська), у поміщицьких поселеннях (Орловщині, Афанасіївці, Очеретуватому, Андріївці, Троїцькому, Вільному та ін.) - 8. В Алексопольському повіті найбільше церков було в Старих Санжарах-8, Нових Санжарах-б, Кишенці-4, Царичанці-4, Китайгороді-4. У Павлограді тоді була лише одна церква (По-кровська), а в повіті - в казенних селах Васильківка, Григорівка, Павлівка, Михайлівка, Троїцьке, Петропавлівка, Миколаївка, Дмитрівка, Вербки, в однодвірчих селах Богданівка і Тернівка8.

У 1779 р. архіепископ Євгеній, зробивши багато для становлення єпархії, на його прохання був увільнений з посади з призначенням щорічної пенсії 2000 руб. Певний час він ще прожив у Полтаві, з 1781 по 1787 р. - у Херсоні, а потім до самої смерті (1807) - у Санкт-Петербурзі, де й похований в Олександро-Невській лаврі. Під час перебування в Херсоні, будівництвом якого тоді активно займався генерал-губернатор Г.О. Потьомкін, Євгеній Булгаріс продав йому свою знамениту бібліотеку, що разом з багатою бібліотекою князя призначалася для університету в Катеринославі. (У 1804 р. за роз-порядженням царя вона була передана нововідкритому Казансь-кому університету, а в Катеринославі залишилася лише невелика її частина, що належала Катеринославській гімназії)-

Наступником архієпископа Євгенія Булгаріса був також грек з острова Корфу Никифор Феотокій, котрий до заняття єпископської

кафедри був ректором духовної семінарії. Саме за його ректорства семінарія стала важливим освітнім центром єпархії.

У 1784 р. уряд знову провів крупну адміністративну реформу на півдні держави. Згідно з царським указом від 22 січня 1784 р. Катеринославська губернія поділялася на 15 повітів9. Губернському місту Катеринославу визначено було розташовуватися на високому правому березі Дніпра на місці козацької слободи Половиці між форштадтами Старий та Новий Кодаки. Оскільки Катеринослав тільки будувався, губернське правління знаходилося в місті Кре-менчук. Про населення губернії цього часу є свідчення, що «більшу частину жителів... складають малоросіяни, а після них великоросіяни, греки, серби, вірмени, грузини, волохи, молдавани, меноніти-колоністи, євреї, мала частина калмиків, які кочують у степах, що прилягають до Азовського моря зі східної його сторони. Число всіх взагалі жителів нараховує 419 442 чоловічої статі душ, включаючи і дво-рянство. Головна віра грецька і католицька, але з огляду на різного роду поселених тут людей терпимі й інші віросповідання»10. За офіційними даними (указ Синоду) у 1784 р. в Славенській і Херсон-ській єпархії нараховувалося 424 церкви та 1394 священики". Адміністративна реформа 1784 р., здійснена після приєднання до Росії Криму, та ряд змін у наступні роки мали своім наслідком також нову назву єпархії. 3 28 листопада 1786 р. вона дістала найменування Катеринославської і Херсонесо-Таврійської. єпархію з новою назвою очолив колишній Новгородський вікарій і Оло-нецький єпископ Амвросій Серебреніков, а його попередник на кафедрі Никифор Феотокій був переведений в Астрахань. 7 березня 1787 р. було відкрито Феодосійське і Маріупольське вікаріатство.

Архієпископ Амвросій Серебреніков також був одним з висо-коосвічених людей свого часу. Виходець з простих поселян, він закінчив В'ятську духовну семінарію, був ректором Новгородської семінарії, займався літературою (переклади творів Дж. Мільтона «Втрачений рай>> та «Повернений рай>>). За час свого єпископства в нашому краї зробив багато добрих справ. Його імя пов'язане, в першу чергу, із закладкою Преображенського собору в Катеринославі



следующая страница >>