asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 49 50


Вітауте Жилінскайте
ПОДОРОЖ У ТАНДАДРИКУ

Повість-казка

_____________________________________________________
Перекладено за виданням:

Vytaute Zilinskaite. Kellone i Fandadrika.

Anysaka — pasaka. Vaga. Vilnius. 1984.

Переклад з литовської Ольги Градаускенє

Художник Леонід Харлампієв

© Leidykla «Vaga», 1984.

© Видавництво «Веселка», 1986,

переклад українською мовою, ілюстрації.

OCR і редакція Dauphin, січень 2004.

_____________________________________________________
Пригодницька повість-казка литовської радянської письменниці, лауреата Державної республіканської премії Литовської РСР про казкову країну ляльок, про боротьбу добра і зла, про справжню дружбу і взаємовиручку.

_____________________________________________________
ЗМІСТ


ПОХМУРА ДОРОГА

ПІЗНЯ МАШИНА

ДИВНИЙ ПТАХ

ОДНОВУХИЙ

ДРУГ ПО НЕЩАСТЮ

НІЧНІ ГОСТІ

ПЛАЧ

ШОСТИЙ

ЗНАЙОМСТВО

ПОВЕРНЕННЯ

ТАЄМНИЦЯ ЛИШАЄТЬСЯ НЕРОЗГАДАНА

ЗНАХІДКА ПІД ЯЛИНКОЮ

ЗНОВУ РОЗПОВІДІ ПРО САМИХ СЕБЕ

ПРИГОТУВАННЯ ДО ПОДОРОЖІ

ХТО П’ЯТИЙ

ЛІТАЮЧА СУМКА

ПЛАНЕТА КВІТІВ

НА ПЕЛЮСТЦІ КВІТКИ

ПАСТКА

ПІД КВІТКАМИ

У ПОЛОНІ КВІТІВ

КАДРИЛЬ ДІЄ

КЛУБОК НИТОК

У ЗАРОСЛОМУ ДОМІ

ТРИВОГА У ВАЗІ

ЗНОВУ В ПІДЗЕМЕЛЛІ

ПОГОНЯ

У «СРІБНІЙ ШИШЦІ»

В РОЗВІДКУ

СІРНИК

НА СПАЛЕНІЙ ПЛАНЕТІ

ПАЯЦ

ЗАПИТАННЯ КИТИЧКИ

ЗАНЕПОКОЄННЯ В «СРІБНІЙ ШИШЦІ»

В КОРАБЕЛЬ

ІСКРИ

ЗНОВУ В ПУТЬ

СУТЬ

ХИТРОЩІ ЕЙНОРИ

ТВІНАСОВА ТАЄМНИЦЯ

ЗНАХІДКИ ЛЕГАРІЇ

В ЛІСІ ЛАМП

У ХАТИНЦІ СТОРОЖА

НА ДРЕЙФУЮЧОМУ АЙСБЕРГУ

У ПАЩІ РОБОТА

КИТИЧЦІ ЗНОВУ ПРИЙШЛО В ГОЛОВУ

ЕЙНОРА ОПРИТОМНІЛА

ЩЕ ОДИН ПОЄДИНОК

ПЕРЕВОРОТ

ЧОМУ СУМУВАВ ТВІНАС

ОРІЄНТИР

В КАБІНІ ПІЛОТА

ОФІЦІЙНЕ РІШЕННЯ

НА ПЛАНЕТІ СЛЮДИ

ОБЛОГА

ВЕЛИЧНА БУДІВЛЯ

ІЗ ПОПЕЛУ

КАДРИЛЬ ШУКАЄ ВИХОДУ

БУДОВА БЕЗ КІНЦЯ

ЩЕ ОДНЕ ЛИХО

ПОШУК СЛІДІВ

ЧИСТКА ПІДЖАКА

ОК

РОЗКРИТТЯ ТАЄМНИЦІ

БІЛЯ КАРУСЕЛІ

У СКЛАДАХ

НАЗАД ДО «СРІБНОЇ ШИШКИ»

В ОСТАННЮ ПОДОРОЖ

РОЗШУКИ

СПАЛАХ

СПОЧАТКУ

_____________________________________________________



ПОХМУРА ДОРОГА


Чи є дорога, похмуріша за ту, що веде до великого міського смітника? По ній раз у раз шмигають сірі або зелені сміттєвози, зрідка розтрушуючи черепки, картопляне лушпиння, скоринки хліба, пластмасові затички, різні залізячки і чого тільки не хочеш. А якщо здіймався дужчий вітер, то, дивись, із якої-небудь неприкритої машини, мов птахи, вилітали цукеркові обгортки, клаптики газет і навіть цілі аркуші із книжок з чудовими кольоровими малюнками...

Усі, напевно, пригадують казку про Йонукаса, який за собою посипав дорогу крихтами хліба, щоб не заблукати і прийти з лісу додому. Отож якби хто попав на смітник, то знайти дорогу назад було б завиграшки: так вона, та дорога, була рясно всипана різним дріб’язком.. На жаль, із смітника дороги назад немає: все-все, що сюди привозять, пожирає вогонь, і вогнище палає таке велике, що його заграву видно далеко-далеко навкруги, навіть можна подумати, що то горить ціле село...

Зараз уже пізно, дорога на смітник спустіла, всі сміттєвози відпочивають у гаражах, а водії надягають білі як сніг сорочки, пов’язують квітчасті краватки, готуючись зустріти Новий рік.

Так, цей вечір з усіх вечорів найнезвичайніший: коли ти прислухаєшся, то можеш почути, як уже десь тупотить, ковзаючись по крижаній дорозі, Новий рік, а коли напружиш очі, щоб краще бачити, то й побачиш на його червоній шапочці чотири білі цифри, наприклад, 1984. Тупіт і ковзання стають тим гучніші, чим дужче поспішають мами застеляти накрохмаленими скатертинами столи і ставити на них пироги та різні пресмачні страви; діти, шаленіючи від радості, бігають від ялинки до дверей, чекають і дочекатися не можуть, коли задзвонить дзвіночок, сповіщаючи, що нарешті прийшов Дід Мороз з казками, піснями і подарунками...

Незвичайна ця ніч, і як було б добре поблукати вулицями святкового міста, позаглядати у вітрини магазинів, прикрашені паперовими сніжинками і новорічними квітами, шапочками Діда Мороза і намистом фей; приємно було б дивитися на вікна будинків, за якими горять воскові свічки; цікаво було б побігати площами міста, де стоять високі ялинки, обвішані гірляндами різнокольорових лампочок, а під найнижчими гілками притулилася казкова хатка із щільно зачиненими віконницями, щоб яке лихе око не злякало чудес, які там діються... Але найкраще за все такої ночі сидіти за столом у теплій хаті, уминати ласощі й бавитися подарунками, що їх приніс Дід Мороз, та ще, непомітно для інших, зняти з ялинки найкращу цукерку... Та, на жаль, ми змушені повернутися на ту похмуру дорогу, не повернутися туди ми ніяк не можемо, бо з тієї дороги ми почали свою розповідь... А вона, та дорога, порожня-порожнісінька, залита бляклим місячним світлом, оточена таємничими тінями лісу — бо ж у цю ніч, новорічну ніч, усе зачароване, таємниче, навіть найпохмуріша дорога на міський смітник і та стала таємничою і зачарованою... Та цить! Хтось під’їжджає...




следующая страница >>