asyan.org
добавить свой файл
1
Вікторія Савчук, студентка 1 курсу, м. Луцьк
Що б я зробила для України
Нещодавно мені виповнилося 18. Тепер, згідно з законом, маю право брати участь у виборах. Що я можу зробити для України? Найелементарніше - проголосувати на наступних виборах за тих, хто мені імпонує більше, а не полінуватися, вирішивши, що мій голос все одно ні на що не вплине або ж - ще гірше - просто продати його.
Я можу розмовляти українською завжди і всюди. То мова моєї держави, моїх батьків, моя мова. Коли Олена Теліга почула глузування з української мови вона відповіла: «Ця «собача» мова - моя мова! Мова мого батька і матері!» Я теж не хочу, аби з моєї мови знущалися, аби її утискали.
Книги, картини, музика та інші творіння мистецтва - це те, що формує людину культурну, людину духовно багату. А що є країна без освічених людей? Слухаючи українську музику, читаючи українські книги, а нинішня українська література має надзвичайно велику кількість талановитих авторів, замиловуючись картинами українських художників, відвідуючи наш неперевершений український театр, ми не лишень отримуємо естетичну насолоду, не тільки щось беремо для себе, ми підтримуємо українських митців, а, отже, і Україну.
Кажуть, що з корабля, який тоне, першими втікають пацюки. Україна не тоне, а люди все одно кудись біжать - хто доглядати італійських бабусь, хто у сексрабство, хто збирати польські буряки, а хтось інтелект свій продавати. Я не хочу втікати з України.
Хочу бути з нею, бути її частиною, допомагати їй. «Можна все на світ обирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину». Батьківщина, як і мама з татом, нам дані Богом. Слід не кидати їх у скрутних становищах, егоїстично думати лише про власне «я», про свій шлунок (всі ж кричать переважно лише про пенсії, зарплати, гречку, цукор), а треба бути поруч.
Ми помічаємо трісочку у возі іншого, не бачимо колоди у своєму. Кого насамперед звинувачуємо в екологічних проблемах країни? Звичайно ж, владу! А сміття у лісі після себе залишаємо не ми, а папірці на вулиці не ми розкидаємо, машини у річках не ми миємо, вбиваємо тварин у лісі не ми. У Франції щороку проводять день вільний від транспорту, всі пересідають на велосипеди. Нам, певно, важко. Я можу шанобливо ставитися до природи. Я люблю природу.
Люди люблять нарікати. Люблять звинувачувати. Самі навіть не намагаються бодай щось змінити. Це через страх? Через те, що не вірять? Чи, може, ми дійсно, як говорить головний герой «Записок самашедшого» Ліни Костенко, нація, що спить? Можу, брати участь у формуванні нашої країни, займати активну громадську позицію. Я можу бути частиною України, а не просто входити у перелік 46 мільйонів. Зрештою, я можу щось змінити. Нехай це буде щось незначне, але це вже буде зміна.
Скільки Україна має дивовижного! А скільки з того всього втрачає? Я б хотіла зібрати кошти, аби відродити хоча б замок і костел неподалік водоспаду Джурин. Я можу збирати етнографічні матеріали, записувати фольклор у ще живих і вже забутих селах. Можу вивчати традиції нашого народу, а не вірити китайському фен-шую. Можу читати братику на ніч українські казки, розповідати про українські традиції своїм друзям. І я це намагаюся робити.
Я ще багато чого можу зробити для України і робитиму. Найголовніше те, що я її люблю. І найбільша мрія, аби усі ці «можу» перетворилися в дійсність.