asyan.org
добавить свой файл
1


Відтворення та реставрація визначних історичних споруд Києва.

На прикладах:

1- Михайлівський Золотоверхий монастир,

2- Церква Різдва Христового,

3- Дзвіниця Кирилівського монастиря,

4- Миколаївський собор Покровського монастиря,

5- Дзвіниця церкви Костянтина та Олени.
Київ, столиця України, є найдавнішим містом Київської Русі, місцем її хрещення у 988р. , в якому сконцентровані як найдавніші православні святині так і давні споруди, які за своєю історією та архітектурним стилем уособлюють ідею незалежності України. Саме ця категорія споруд і зазнала найбільших втрат за часів комуністичного режиму. Питання відтворення та реставрації таких споруд наводиться в цій доповіді.
Відтворення пам’яток, по варварські знищених в період боротьби комуністичного культу з традиційною ідеологією та її християнськими цінностями, розпочате у 1980-х роках і широко розгорнуте після проголошення незалежності завжди привертало увагу і викликало гострі дискусії.

Втрачено не просто більше половини архітектурного спадку Києва - зруйновані саме найбільші і найзнаменитіші споруди. Якщо скласти список таких споруд розташувавши їх за суто формальною ознакою - фізичними розмірами, вийде така картина: 1- Успенський собор зруйнований, 2- Софійський собор вцілів, 3,4,5, Михайлівський, Братський і Військово-Микільский зруйновані разом з дзвіницями.... .

Поставимо питання - наскільки копія споруди може замінити втрачений оригінал. Взагалі, роль копії в мистецтві і культурі величезна, хоча вкрай мало вивчена і досить низько оцінена. Саме завдяки копіям збереглося досить багато шедеврів мистецтва

З одного боку, досконалу копію не можуть відрізнити від оригіналу досвідчені експерти, тоді в чому різниця між копією й оригіналом, як твором мистецтва? Копія зберігає авторський задум, тільки виконана вона рукою іншого виконавця. З іншого боку, найдосконаліша копія твору втрачає цінність, у всякому разі грошову, як тільки виявляється, що це копія.
1. Михайлівський Золотоверхий монастир

Історія

Михайлівський собор заклав у 1108р. київський князь Святополк (в хрещенні Михайло), який в 1113р. був у ньому і похований. З початку XIII ст. в соборі зберігалася одна з найсвятіших реліквій православного світу - мощі великомучениці Варвари.

У 1710-х рр. були зведені кам`яна трапезна (збереглася), 3-ярусна дзвінниця та два бічні приділи собору. Добудова приділів була зроблена невдало, і в 1740-х рр. собор укріпили 14-ма контрфорсами, внаслідок чого остаточно сформувався його неповторний бароковий вигляд.

Під час ремонту 1888р. випадково виявилось, що під пізнішим тиньком збереглися давньоруські фрески та мозаїки. Для експозиції мозаїчної «Євхаристії», в центральній апсиді собору було розібрано верхні яруси унікального барокового іконостасу початку XVIIIст.

У 1922р. монастир було ліквідовано. На протязі 1934 -1936 рр. були зруйновані собор, дзвінниця, і частина муру з Економічною брамою, а трапезна церква була позбавлена бані з хрестом і перетворена на спортзал.

Це не лише ліквідувало видатну пам`ятку давньоруської архітектури і образотворчого мистецтва, а й вилучило з давнього центру міста унікальну містобудівну вісь, яка фіксувалася дзвіницями Софійського і Михайлівського монастирів.

Перед руйнуванням давньоруське ядро собору було досліджено, мозаїки та фрески зняті зі стін і розкидані по різних музеях. Знаменита вівтарна мозаїчна композиція «Євхаристія», експонується зараз в Софійському соборі, окремі мозаїчні і фрескові зображення, - в музеях Москви, Петербурга та Новгорода.

У 1992 р. з рішення міськради почалась підготовка до відтворення головних споруд монастиря.

Методичні основи відтворення

Оскільки матеріальна основа втрачених споруд, як джерело наукової інформації безповоротно втрачена, а естетичні потенції пам`ятки визначаються архітектурною формою, методологічна основа відбудови - цілісне відтворення архітектурної форми споруд на основі вийнятково достовірної інформації.

В даному випадку відновлення конструктивно-технічної структури та технологічних прийомів будівництва жодною мірою не може компенсувати втрати оригіналу, тому відновлення пам`яток у вигляді реставраційної копії, яка, точно відтворюючи форму оригіналу, дозволяє застосовувати сучасні конструкції та матеріали, найбільш доцільна.

Відтворення: Собор.

Бароковий образ собору сформувався до середини XVIII ст., тобто в той же час, коли зводились в камені і інші головні споруди, які визначили бароковий вигляд комплексу взагалі: дзвіниця, трапезна церква та мур з Економічною брамою. Собор відтворено на час, остаточного формування барокового вигляду всього комплексу монастиря - тобто на середину XVIIIст.

Важливим моментом є експонування у відтвореній споруді автентичних решток давньоруського часу, відкритих розкопками 1992-97рр.

На головній та південній апсидах «зображено» давньоруські двоуступчаті пелястри з півкруглими тягями у вигляді “зондажа” виконаного з імітацією давнього мурування “opus mixtum”.

Дзвінниця.

Дзвінниця була побудована у 20-ті роки ХVІІІст. і дійшла до часу руйнування без значних змін.

Проектом передбачено відтворення дзвінниці у тому ж вигляді, в якому вона була зруйнована. Виконання реставраційної копії дзвінниці вимагає точного відтворення лише тих її елементів, які було видно ззовні - зовнішньої поверхні стін та арочного проїзду, який був головним парадним входом на територію монастиря. Тому, стіни дзвінниці виконаноно значно тоншими, виходячи з конструктивних розрахунків. У якості експерименту на дзвіниці встановлено звони, під’єднані до корельону.

Мури, Економічна брама.

Економічну браму було збудовано між 1760 та 1770рр. Вона дійшла до часу руйнування з невеликими змінами зовнішнього вигляду.

Проект відтворення економічної брами виконано на підставі обмірів розкопаних фундаментів споруди, проведених 1980 року та опрацювання зібраних фотоматерфалів.
2. Церква Різдва Христового

Історія

Будівництво за проектом відомого київського архітекторв Андрія Івановича Меленського розпочалося у травні 1808 р. і на початку 1811 р. були зведені стіни і майже готова дзвіниця, на якій повісили частину дзвонів.

Страшна пожежа 9 липня 1811 р. призупинила будівництво. До церкви Різдва перейшло вціліле майно Спасо-Преображенської церкви, яка згоріла зовсім, в тому числі і дерев'яний різьблений 5 ярусний іконостас XVIII ст., який був встановлений в храмі.

Пожежа Подолу 1811 р. і його перепланування за проектом петербурзького архітектора шотландця Уільяма Гесте докорінно змінило містобудівельну ситуацію довкола споруди. Головна вулиця Подолу, яка проходила з північного боку церкви була випрямлена і пройшла з південного боку церкви. Задній фасад споруди став головним.

6-7 травня 1861 р. в храмі була встановлена труна з тілом найвизначнішого поета України Т.Г. Шевченка під час її перевезення з Петербурга до Канева. Після цього храм називали в народі Шевченковою церквою. Під час панахиди крізь натовп пройшла жінка, одягнута у все чорне і поклавши на труну терновий вінок (символ мученицької смерті) розчинилася в натовпі.

У 1935 р. церкву було знесено. Ні досліджень, ні обмірів, ні фотофіксації перед знесенням проведено не було.

Цінні речі, оклади ікон, золото и срібні рами були конфісковані, дерев’яний іконостас спалили, ікони продали за кордон.

Після прокладки у 1970-ті роки відкритим способом метрополітену від фундаментів церкви не лишилось нічого. На її місці на глибині біля 1м знаходяться підземний перехід та технічне приміщення метрополітену.

Відтворення

Достатня кількість фотоматеріалів, та авторський проект архітектора А.І.Меленського дали можливість достатньо точно встановити розміри видимих на фотографіях частин споруди для повного відтворення її зовнішнього вигляду.

Основою церкви, що стоїть над конструкціями метрополітену, є монолітна залізобетонна плита у вигляді двопрогінного мосту, яка спирається на палі, забурені між підземними спорудами. Сама споруда збудована з цегли і лише головний її купол, з огляду на можливі вібрації метрополітену, виконано з з залізобетону.

Класицистичний інтер’єр церкви Різдва, відрізнявся наявністю більш раннього за саму церкву п’ятиярусного барокового іконостасу. Цю унікальну особливість збережено при відтворенні храму.

Іконостас і навіть живопис ікон точно відтворюється за фотографіями.

Пам’ятний знак про перебування труни з тілом Т.Г.Шевченка передбачено у вигляді зображення тернового вінка з відповідним написом, інкрустованого в кам’яну підлогу храму.
3. Дзвіниця Кирилівського монастиря

Історія.

Кирилівський монастир було засновано у 1140 р. князем чернігівської династії Всеволодом (Кирилом) Ольговичем. Мурований Кирилівський храм уперше згадується у літопису за 1169/1171 р.

Дзвіницю зведено упродовж середини XVIII ст. Авторство гіпотетично приписується видатному київському архітектору Івану Григоровичу-Барському.

У своєму первісному вигляді дзвіниця являла собою трьохярусну споруду, на першому ярусі якої була брама з в’їздом до монастиря, на другому ярусі - тепла церква, на третьому – звонарський ярус. Загальна висота дзвіниці з хрестом, відповідно до обміру, складала понад 56 м.

Про зовнішність дзвіниці до пожежі 1851 р. можна судити з обмірів першої половини ХІХ ст, а також доволі приблизного акварельного малюнку Ф. Солнцева та дрібномасштабних зображень у акварелях М. Сажина.

Дзвіниця, розташована на вершині однієї відігравала роль значної містобудівної домінвнти.

Відтворення

Проектом передбачено відтворення дзвіниці з брамою та церквою дзвіниці на її автентичних фундаментах, відкритих археологічними дослідженнями 2008 р., а також відтворення фрагментів муру, прилеглих до неї.

Лишилось досить багато фотографій дзвіниці кінця ХІХ- початку ХХ сторіччя. Існують також допожежні зображення, це обміри 1820-х та 1840-х років. Але на обмірах видно принципові грубі помилки у зображенні деяких деталей фасаду, тому спиратися на них ми не можемо. Цікавою є також акварель Ф.Солнцева 1843 р., на якій можно побачити кольорове вирішення фасадів дзвіниці та церкви.

Всі існуючи фото, на яких споруда знята зблизька мають перспективні викривлення, тому, для визначення позначок довелось спиратись на панорамні фото, де церкву та дзвіницю видно майже фронтально.

Були проведені теодолітні обміри Кирилівської церкви, визначені точні позначки основних елементів її фасаду, та на основі них вираховані позначки фасаду дзвіниці.
4. Миколаївський собор Покровського монастиря

Історія

В 1856 г. в 18 лет, принцесса Александра-Фредерика-Вильгельмина (Александре Петровна) вышла замуж за великого князя Николая Николаевича, брата императора Александра II.

После падения с кареты Александра Петровна повредила позвоночник. и в 1881 г. переехала в Киев, где был более подходящий климат. Александра Петровна задумала основать обширный монастырь с множеством благотворительных заведений, основным предназначением которога, было предоставление приюта бедным женщинам.

За 50 тысяч рублей Александра Петровна выкупила у города два участка. Академик архитектуры Владимир Николаевич Николаев запроектировал по ескизу сына Александры Петровны – великого князя Петра Николаевича Покровскую церковь и Николаевский собор (1896-1911) наибольший в Киеве православный храм.

В 1896г. Собор заложили в присутствии императора Николая II и его супруги Александры Федоровны. К 1900 году строение собора было готово вчерне.

Монастырь был закрыт в1925 г. Его купола, сиявшие над Киевом были разобраны, в качестве атеистической пропаганды.

В 1942 г. возобновился и с тех пор уже не закрывался. .

В 1981 г. случился грандиозный пожар, в результате которога сгорели остатки деревянных конструкций купола.

Реставрація

Проектом реставрації передбаччена, заміна дерев’яних конструкцій даху, барабанів та шатрів на металеві, зруйнованих раніше главок з позолотою та хрестами, заміну покрівлі з міді.
5- Дзвіниця церкви Костянтина та Олени.

Історія

Кам’яна споруда дзвіниці з церквою в ім’я Дмитрія митрополита Ростовського (Туптала) споруджена у 1756-1758 роках. Авторство споруди, приписується Івану Григоровичу-Барському. Дзвіниці, була розташована поряд з церквою Костянтина і Єлени.

У 1860-х роках за проектом єпархіального архітектора П.І. Спарро до східної частини дзвіниці було прибудовано одноповерхову з напівпідвалом трьохапсидну споруду, до якої перемістили церкву Дмитрія.

Добудована споруда, попри столітню різницю в часі будівництва, ззовні була витримана у бароковому стилі, майже буквально копіюючи елементи фасадів давнішої дзвіниці. Таким чином, на перший погляд споруда сприймається стилістично єдиною пам’яткою барокової доби.

У 1930-ті роки церкву Костянтина і Єлени знесли, звонарський ярус дзвіниці розібрали, перетворивши її в утилітарну споруду.

Останнім часом споруда використовувалась як спортзал школи №17, збудованої до війни на місці знесеної Костянтинівської церкви.

Завдання реставрації споруди складається з двох різних задач, які потебують різного методичного підходу до їх вирішення:

Реставрація

Відтворення втраченої пам’ятки барокової архітектури XVIII ст. звонарського ярусу дзвіниці. Історичні та іконографічні матеріали а також нижні частина стін, що збереглася під дахом, дають можливість відтворення звонарського ярусу з вичерпною точністю. Відкритим залишається лише питання форми главки, яка виконана у формах ампіру (що зафіксовано вже на кресленні 1841 р.) і не відповідає бароковій стилістиці споруди вцілому. Проектом передбачено відтворення главки у барокових формах.