asyan.org
добавить свой файл
1
Залежно від структурних складників і різних підходів до врахування цих складників, які можуть бути і за територіальним устроєм, у розгляді проблеми державного боргу використовуються поняття: валовий державний борг, федеральний борг і державний борг. Валовий державний борг – сума всіх випущених і непогашених державних облігацій разом із нарахованими відсотками. Федеральний борг (наприклад США) охоплює борг, сформований за рахунок випуску боргових паперів Державним казначейством США та уповноваженими федеральними агентствами.

У розгляді державного боргу, залежно від сфер розміщення, виділяють внутрішній і зовнішній борг.

Внутрішній державний борг – це сукупність грошово-економічних відносин, пов’язаних із фінансуванням державних витрат фізичними та юридичними особами у національній валюті.

Зовнішній державний борг – це сукупність економічних відносин, в яких держава виступає на світовому ринку позикових капіталів у ролі позичальника. Валюта отримання кредитних ресурсів є визначальною в поділі на внутрішній і зовнішній борг в Україні, Росії та окремих постсоціалістичних країнах.

Такий підхід до поділу на внутрішній і зовнішній державні борги є дискусійним. У різних країнах до поділу боргу на внутрішній і зовнішній підходять по-різному. Так, наприклад, у США внутрішній державний борг розглядається як державний борг перед населенням. Аналогічний підхід застосовують у багатьох західних країнах і міжнародних фінансово-кредитних організаціях (наприклад МВФ).

Внутрішній державний борг визначається Законом України «Про державний внутрішній борг» як строкові зобов’язання уряду України у грошовій формі. До складу державного внутрішнього боргу України входять позики уряду України і позики, здійснені за його безумовної гарантії, для забезпечення фінансування загальнодержавних потреб. Державний внутрішній борг складається із заборгованості минулих років і заборгованості, яка знову виникає за борговими зобов’язаннями уряду.

До боргових зобов’язань уряду належать випущені ним цінні папери, інші зобов’язання в грошовій формі, гарантовані урядом, за одержані ним кредити. Визнання інших зобов’язань державним боргом встановлюється винятково законом. Державні боргові зобов’язання забезпечуються усім майном, яке перебуває у власності держави. Види і типи державних цінних паперів і порядок їх випуску й обігу регулюються законодавчими актами України, які затверджуються Верховною Радою України.

Облігація – найпоширеніший вид державних боргових паперів. Вона дає право її власнику по закінченні відповідного терміну повернути собі суму боргу і відсотки за ним. Метою емісії облігацій є залучення додаткових грошових коштів для фінансування певних програм. Державні облігації є джерелом покриття бюджетного дефіциту, здійснення розрахунків за державним боргом і джерелом поповнення обіговими коштами у період платіжної кризи.

Продаючи облігацію, держава зобов’язується повернути суму боргу у визначений термін з відсотками або виплачувати відсотки упродовж усього терміну користування запозиченими коштами, а після завершення терміну користування повернути і суму боргу. Держава встановлює номінальну вартість облігації, яка позначається на облігації, і визначає грошову суму, надану власником облігації державі у тимчасове користування. Ця сума виплачується власнику облігації під час погашення та на неї нараховуються відсотки. Але реальна прибутковість облігації може не збігатися з номінальною (облігації продаються за ринковою ціною, яка майже завжди відхиляється від номінальної). Таке відхилення є курсовою різницею і залежить від низки чинників: величини номінального відсотка за облігацією, насиченості ринку державними цінними паперами, стану господарської кон’юнктури, курсу національної валюти щодо інших валют, ступеня довіри населення до уряду країни тощо.

Найбільш ефективно й активно для фінансування бюджетного дефіциту використовується державна внутрішня позика у вигляді ОВДП. Переваги використання ОВДП пов’язані з такими причинами:

— розміщення цінних паперів дає змогу урядові фінансувати свої видатки без збільшення сукупної грошової маси;

— продаж цінних паперів є дешевшим шляхом, порівняно зі зростанням податкового тягаря чи грошової маси для фінансування державних видатків;

— ринок державних цінних паперів є складником національного фінансового ринку;

— випуск цінних паперів дає змогу урядові пристосувати структуру і час позик до своїх теперішніх і майбутніх потреб;

— активна торгівля державними цінними паперами зменшує різницю між ринковими ставками залучення і надавання у позику грошових ресурсів і зростає під час зниження витрат фінансових посередників;

— обіг державних цінних паперів сприяє зростанню ліквідності та гнучкості економіки в цілому;

— існування добре розвинених вторинних ринків дає змогу використовувати державні цінні папери під час проведення грошової політики НБУ;

— розвиток первинних і вторинних ринків державних цінних паперів дає змогу повною мірою контролювати високі темпи інфляції;

— обіг державних цінних паперів відповідає міжнародним стандартам, стабілізує національну економіку і приваблює іноземних інвесторів.

Проте розвиток ринку ОВДП має свої хиби:

— нові випуски державних цінних паперів можуть переносити частку фінансового тягаря на майбутні покоління;

— розвиток ринку державних цінних паперів може зумовити небажаний розподіл фінансових ресурсів і мати негативний вплив (витіснення інших інвестицій);

— великі суми позик можуть спричинити зростання номінальних відсоткових ставок і зробити видатки бюджету сприятливішими до змін відсоткових ставок;

— використання цінних паперів послаблює бажання уряду контролювати свої видатки і може збільшити залежність уряду від своїх кредиторів.

Державний зовнішній борг складається із зобов’язань держави перед нерезидентами щодо повернення залучених коштів (основна сума боргу), отриманих на умовах строковості, зворотності та платності, відсоткових платежів за користування кредитними ресурсами, термін сплати яких настав, та суми боргу за гарантованими державою кредитами під час настання гарантованого випадку.

До зовнішнього державного боргу, звичайно, належать борги, платежі за якими проводяться в іноземній валюті або в товарах і послугах і які впливають на платіжний баланс.

На розміри зовнішнього державного боргу впливає залучення коштів за рахунок зовнішніх державних позик, кредитів міжнародних фінансово-кредитних організацій, урядів окремих держав та обсяги надання державних гарантій.

Зовнішні позики надають державі можливість інвестувати і споживати понад те, що виробляє її економіка. Ефективне використання зовнішніх запозичень для фінансування капітальних вкладень стимулює економічний прогрес. Зовнішні запозичення мають продуктивно використовуватися і спрямовуватися на розширення виробничих потужностей, що створить можливості для зростання обсягів експорту продукції, забезпечення майбутнього фінансування відсоткових та амортизаційних виплат за зовнішнім державним боргом.

Зовнішній державний борг залежить від таких чинників:

1) Видів кредиторів:

— уряди інших держав;

— міжнародні фінансово-кредитні організації.

2) Видів кредитів:

— комерційні;

— фінансові.

3) Форми надання:

а) у грошовій формі:

— у валюті країни-кредитора;

— у валюті країни-позичальника;

— у валюті третьої країни (за домовленістю сторін);

— у міжнародних розрахункових одиницях;

б) у товарній формі.

4) Умов кредитування:

— звичайні кредити на ринкових засадах;

— пільгові кредити.

5) Джерел рефондування:

— внутрішні;

— зовнішні;

— змішані.

6) Форми повернення коштів:

— товарними поставками;

— у грошовій формі.

7) Форми зобов’язань:

— облігаційна;

— підписання і ратифікації угод.

8) Способів погашення:

— із можливістю дострокового погашення;

— без можливості дострокового погашення;

— рівномірне погашення;

— разове погашення;

— ануїтетне погашення (борг і відсотки).

9) Ставок кредитування:

— плаваюча;

— фіксована;

— комбінована.

10) Механізму отримання:

— разове надходження;

— багаторазове надходження (наявність кількох траншів).

11) Умов отримання:

— ринкові умови;

— пільгові умови;

— наявність конкретних економічних, соціальних чи політичних умов;

— відсутність конкретних умов, дотримання яких передбачає можливість отримання наступних траншів.

12) Характеру фінансування:

— інвестиційні;

— поповнення золотовалютних резервів і підтримки платіжного балансу;

— фінансування бюджетного дефіциту;

— фінансування реструктуризації фінансового сектор;

— погашення раніше сформованого боргу.

13) Джерел погашення:

— за рахунок державних доходів (зокрема доходів центрального банку);

— за рахунок здійснення нових запозичень;

— за рахунок прибутку від кредитних проектів;

— за рахунок компенсаційного постачання;

— через взаємозаліки.

Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається такими чинниками:

— по-перше, скільки іноземного капіталу вона може поглинути;

— по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи за зовнішніми платежами;

— по-третє, обсяги необхідних фінансових коштів міжнародного ринку капіталів.

До зовнішнього державного боргу належать борги, платежі за якими проводяться в іноземній валюті, товарах і послугах та впливають на платіжний баланс.

Відповідно до бюджетної класифікації, до державного зовнішнього боргу України належать:

1) Заборгованість за позиками, одержаними від міжнародних організацій економічного розвитку.

2) Заборгованість за позиками, наданими іноземними державами, зокрема за позиками, наданими під гарантії уряду.

3) Заборгованість за позиками, наданими іноземними комерційними банками.

4) Зовнішня заборгованість, не віднесена до інших категорій.

5) Корегування, пов’язане з різницею у вартісній оцінці цінних паперів, що створюється між номінальною вартістю і ціною придбання.

Основною метою залучення зовнішніх позик уряд України визначив реструктуризацію боргів, зокрема внутрішніх. Міністерство фінансів України створило спеціальний фонд для викупу і дострокового погашення державних боргових зобов’язань через вторинний ринок, використовуючи кошти від розміщення єврооблігацій. Різниця у відсоткових ставках була б суттєвим виграшем для українського бюджету, але ці плани не були реалізовані повною мірою.

Сучасний стан використання залучених коштів характеризується низькою ефективністю використання більшої частини отриманих коштів. Це призводить до перекладання боргового тягаря на державний бюджет. Вихід з цієї ситуації може бути у формуванні такого механізму отримання і повернення коштів позичальниками, за яким повинна стояти система спільного страхування проектів групою провідних комерційних банків, без перекладання відповідальності на державу.

Залежно від ступеня охоплення державних боргових зобов’язань, державний борг поділяється на капітальний і поточний. Капітальний державний борг – це сукупність усіх раніше випущених і непогашених на цей момент боргових зобов’язань, зокрема відсотки, які належить сплатити. Поточний державний борг – це сума витрат поточного періоду (зазвичай фінансового року), спрямованих на погашення частини державного боргу, термін сплати якого настав, і на сплату щорічних відсотків для обслуговування капітального боргу, який переходить на майбутнє. Виділяють також поняття чистого боргу як суми зобов’язань без урахування відсотків за користування позиками.

Залежно від позиції уряду держави щодо накопичення державного боргу, борг може бути активний і пасивний. Активний державний борг виникає внаслідок дискретних заходів уряду із залучення додаткових ресурсів. Виникнення активної форми державного боргу пов’язано з формуванням активної форми бюджетного дефіциту. Активний дефіцит створюється внаслідок державного втручання у подолання кризи. Державне регулювання економіки в цьому разі може бути виражене в зниженні податкових ставок, запровадженні податкових пільг (для стимулювання інвестиційної активності), зростанні державних видатків для збільшення державного споживання. Залучені фінансові ресурси в цьому разі спрямовуються на створення сприятливих умов розвитку виробничих галузей, активізацію підприємницької діяльності, здійснення «інвестицій у майбутнє». Всі програми, що фінансуються за допомогою накопичення активного державного боргу, мають стимулювати економічне зростання в країні.

Пасивний державний борг створюється автоматично під час виникнення пасивного бюджетного дефіциту. Пасивний бюджетний дефіцит виникає тому, що в умовах економічної кризи, спаду виробництва зменшуються доходи населення, доходи суб’єктів господарювання, розміри товарообігу, а тому – і податкові надходження до бюджету. Досвід багатьох країн світу показує, що за умов пасивного дефіциту державного бюджету необхідно прагнути до досягнення дефіцитності бюджету в розмірі 5 відсотків. Мета встановлення такого розміру дефіциту бюджету полягає в тому, щоб під час обмеження зростання граничних суспільних витрат виробництва не зупинити економічне зростання в державі.

Таким чином, результатом зростання видатків, що фінансуються за допомогою позик, є зростання заборгованості державних органів влади. За фінансування капітальних видатків зростають інвестиції, а за фінансування поточного бюджетного дефіциту зростає схильність до споживання.

Залежно від одержувача кредитних ресурсів державний борг може формуватися прямий та умовний. Прямий державний борг відображає обсяги залучених кредитних ресурсів, які надійшли у розпорядження уряду країни. Умовний державний борг – це борг, сформований через залучення кредитних ресурсів у розпорядження господарюючих суб’єктів під гарантію уряду, коли виникають зобов’язання держави як гаранта повернення ресурсів кредиторові у разі неплатоспроможності позичальника.

Важливе значення для управління державним боргом має класифікація державного боргу за типом кредитора. Визначення власників боргових зобов’язань дає змогу, за умов передбачення їхньої поведінки, прогнозувати вплив операцій з управління державним боргом на економічну ситуацію в державі та статус країни-позичальника на світовому ринку. За активізації функціонування внутрішнього та світового ринків боргових зобов’язань поділ боргових зобов’язань за різними категоріями власників відображає і операції з борговими зобов’язаннями, і стан попиту та пропозиції на боргові інструменти. Визначення структури державного боргу за типом кредитора дає змогу прогнозувати боргову політику держави на внутрішньому та світовому ринках.

Державна заборгованість перед внутрішніми кредиторами формує внутрішній державний борг. Нині внутрішній борг перед юридичними та фізичними особами складається із заборгованості за внутрішніми державними позиками.

Борг перед національними банківськими установами складається із заборгованості перед центральним банком України та іншими банківськими установами, яка виникає під час регулювання грошово-кредитної системи. Борг перед банківськими установами містить прямі позики та аванси, отримані державними органами від органів грошово-кредитного регулювання, державні цінні папери, придбані ними безпосередньо в уряду або внаслідок проведення операцій на відкритому ринку чи операцій з підтримки національної валюти. До цієї категорії не належать резерви національної валюти НБУ. До заборгованості перед НБУ входить заборгованість за позиками, одержаними для фінансування бюджетного дефіциту, а також заборгованість за компенсаційними виплатами населенню в установах Ощадного банку України і колишнього Укрдержстраху та інші зобов’язання. Борги перед іншими банками містять боргові зобов’язання органів державного управління, що перебувають у розпорядженні комерційних банків.

Борги перед іншими національними органами управління відображають розміри боргових зобов’язань, що перебувають у власності інших рівнів державного управління і використовуються ними для управління ліквідністю або в інтересах впровадження економічної політики держави. Розміри боргу перед органами управління різних рівнів вилучаються з консолідованих залишкових даних про розміри боргів державного управління.

Державна заборгованість перед бюджетною сферою має свої особливості. Відповідно до розподілу повноважень щодо фінансування державних витрат між різними сферами державного управління, частина витрат із фінансування бюджетної сфери (але це стосується й інших сфер управління фінансами) покривається за рахунок Державного бюджету України, а інші – за рахунок місцевих бюджетів.

Зовнішній державний борг відображає обсяги зобов’язань державного управління перед зовнішніми кредиторами (нерезидентами). Борги перед міжнародними організаціями розвитку пов’язані з надходженням зовнішніх ресурсів від світових кредитних інститутів, які підтримують розвиток національних економік. До таких міжнародних інститутів належать Світовий банк, МВФ тощо. Включення до таких міжнародних інститутів урядів окремих держав не вважається боргом перед іноземними державами.

Борги перед іноземними державами охоплюють заборгованість органів державного управління перед органами управління інших країн та їхніми агентами, враховуючи офіційні кредитні організації, фінансові ресурси яких повністю формуються за рахунок державних коштів.

Борги перед іноземними комерційними банками складаються з боргів органів управління перед банками-нерезидентами іноземних ринкових держав.

Значно впливають на розмір державного боргу, що визначається на конкретну дату, терміни, на які залучаються додаткові кошти. Відповідно до термінів користування боргові зобов’язання поділяються на:

— короткострокові (термін користування запозиченими коштами менше року);

— середньострокові (позичальник користується коштами від 1 до 5 років);

— довгострокові (залучені кошти можуть використовуватися більше 5 років).

Залежно від конкретного етапу економічного розвитку держави переваги можуть надаватися тим чи іншим строковим борговим зобов’язанням.

Інвестори зацікавлені в короткострокових боргових зобов’язаннях. Це дає їм змогу зменшувати ступінь ризику (соціально-політичного і фінансового), а також отримувати чималі доходи. Уряд за умов платіжної кризи та існування значного бюджетного дефіциту змушений залучати додаткові кошти у своє розпорядження під невиправдано високі відсотки.

Під час оцінки суми державного боргу в іноземній валюті та переоцінки вартості боргу за іноземними борговими зобов’язаннями, обслуговування яких базується на вартості іноземної валюти, за умов зміни обмінного курсу валют відбувається і переоцінка суми боргу і в іноземній, і в національній валютах. Перерахування суми боргу, вираженого в іноземній валюті, на національну валюту здійснюється з використанням ринкового курсу цієї іноземної валюти щодо національної валюти на конкретну дату.

Зміна розмірів державного боргу є підсумком здійснення операцій з управління державним боргом. До таких операцій треба віднести операції з емісії і розміщення нових боргових зобов’язань; операції з погашення раніше випущених боргових зобов’язань або внаслідок накопичення відсотків, зміни дохідності позик, анулювання боргів, відмови від сплати боргів тощо; виникнення або погашення заборгованості не в грошовій формі; внаслідок переоцінки суми заборгованості, яка виражена не в певній іноземній валюті чи прив’язана до неї та індексується.

Завдання і запитання для самостійної роботи


1. Визначте причини виникнення державного кредиту.

2. У чому полягає особливість «класичної» форми державного кредиту?

3. Сформулюйте функції державного кредиту.

4. Охарактеризуйте причиново-наслідкові зв’язки застосування державного кредиту.

5. Що спільного та яка різниця між державним боргом і державною заборгованістю?

6. У чому полягає «ефект витіснення»?

7. Визначте особливості капітального, поточного, активного та пасивного державного боргу.

8. Які чинники впливають на структуру та розміри внутрішнього державного боргу?

9. Які чинники визначають структуру та обсяги зовнішніх державних запозичень?

10. Умовний державний борг: причини виникнення та наслідки.

11. Запишіть у словник визначення таких термінів: державний борг, державна заборгованість, капітальний державний борг, поточний державний борг, внутрішній державний борг, зовнішній державний борг, активний державний борг, пасивний державний борг, гарантовані позики, прямий державний борг, умовний державний борг.