asyan.org
добавить свой файл
1


Ірина Купка

Львівський державний аграрний університет

(науковий напрям: Нпуки про Землю)

ВИКОРИСТАННЯ АГРОЛАНДШАФТІВ НА ЗАСАДАХ ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ
Ключові слова: агроландшафт, деградація земель, збалансований розвиток землекористування.

Вступна частина. Екологічно необґрунтовані підходи до використання земельних ресурсів у сільськогосподарських цілях з метою одержання високих економічних показників призвели до зниження екологічної стійкості агроландшафтів, деградації сільськогосподарських земель, втрати родючості ґрунту, як одного з компонентів природного середовища і незамінимого ресурсу у сільському господарстві. Захист сільськогосподарських земель від деградаційних процесів, спричинених антропогенною діяльністю є надзвичайно актуальним питанням сьогодення і вимагає дещо нових поглядів на вирішення цієї проблеми в контексті збалансованого розвитку землекористування.

В основу збалансованого використання земель повинна бути покладена екологізація сільськогосподарського землекористування, як найважливіша складова соціально-економічного розвитку держави, і передбачати оптимальну організацію та функціонування сільського й лісового господарств, розміщення об’єктів промисловості, транспорту, рекреації тощо.

З метою проведення екологічних змін у сільськогосподарському землекористуванні науковці держави пропонують, перш за все, оптимізувати використання землі за допомогою досягнення екологічно збалансованого і економічно доцільного співвідношення між різними видами земельних і сільськогосподарських угідь.

При вирішенні питань збалансованого землекористування заслуговують на увагу нові теоретичні концепції та практичні підходи до оптимізації сільськогосподарського землекористування, що базується на системному зіставленні вимог рослин та їх адаптивних можливостей з фактичним станом агроландшафту й перспективами регулювання його властивостей. Базисом тут є концепція адаптивного землеробства з ландшафтно-екологічним підходом до організації використання сільськогосподарських земель. В основу цієї концепції покладено ландшафтно-екологічну диференціацію агроландшафтів та ґрунтозахисний комплекс заходів щодо використання орних земель. Основним завданням цієї концепції є досягнення найбільшої ефективності в охороні ґрунтової родючості при оптимальних витратах праці та матеріально-грошових засобів й забезпечувати при цьому найвищу продуктивність агроценозу.

Основна частина. Керуючись ідеями і принципами, які декларовані на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку (КНСР – 92), Україна оголосила про свій намір переходу до сталого розвитку, при якому задовольняються потреби теперішнього часу, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби”. Іншими словами, під сталим розвитком розуміється збалансоване розв’язання соціально-економічних завдань, проблеми збереження довкілля та природоресурсного потенціалу з метою задоволення життєвих потреб нинішнього і майбутнього поколінь.

В Україні ряд провідних інституцій сприяють розвитку наукових основ сталого розвитку. Так, у Раді по вивченню продуктивних сил розроблені Концепція сталого розвитку України; в Українській академії аграрних наук – Концепція збалансованого (сталого) розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 року.

Ми розглядаємо екологічно збалансований розвиток землекористування, як модель соціально-економічного розвитку суспільства, при якій забезпечується задоволення зростаючих продовольчих і матеріальних потреб населення та високоефективне використання природних ресурсів, а сукупне антропогенне навантаження на земельні ресурси і природне середовище в цілому не перевищує самовідновлювальний потенціал природних систем.

Головними вимогами законів природокористування є забезпечення функціональної цілісності й оптимального співвідношення компонентів у природних та природно-антропогенних системах, а також максимального збереження біогеоценотичного покриву, біологічного і ландшафтного різноманіття. У разі порушення цих вимог втрачається надійність природних екосистем – здатність екосистеми (ландшафту) існувати без різких змін структури і функцій, а також порівняно повно саморегулюватися і самовідновлюватися.

З огляду на щораз більше антропогенне навантаження на природні ландшафти особливого значення набуває формування екологічної мережі як єдиної структурованої системи територій регіонального і національного рівнів з природними або частково зміненими ландшафтами. З метою збільшення площі земель з природними угіддями та формування каркасу їх територіально єдиної системи в Україні прийнято Закон “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” від 21 вересня 2000 року. Програмою передбачено формування цілісної системи, яка б забезпечувала збереження біологічного і ландшафтного різноманіття, природних екосистем, видів і популяцій рослин і тварин та середовищ їхнього існування, а також природних шляхів їхнього поширення і міграції. Важливими складовими регіональної екомережі є ліси та землі водного фонду. У регіональній екомережі річки разом із прибережними захисними смугами відіграють роль екологічних коридорів.

Створення регіональної екологічної мережі дасть змогу:

  • об’єднати у цілісну систему землі природно-заповідного фонду, інші природні та напівприродні території;

  • забезпечити збереження, відтворення і невиснажливе використання природних ресурсів, біологічного і ландшафтного різноманіття, уникнути втрат генофонду;

  • підвищити стійкість ландшафтів до антропогенних навантажень, відновити саморегулювальну і самовідновну здатність природних екосистем;

  • забезпечити позитивні зміни стану довкілля, сформувати еколо­гічно безпечне середовище життєдіяльності людей;

  • поліпшити гідрологічний режим рік, запобігти ерозії ґрунтів, поліпшити якість природних вод;

  • розширити придатні для рекреаційного використання території, забезпечити розвиток збалансованого туризму.

Враховуючи напрацювання вчених щодо збалансованого використання земель, у тому числі сільськогосподарських, нами пропонується:

  • проводити ландшафтно-екологічне зонування сільської території, що дозволить диференціювати землі за режимом їх використання;

  • на сільськогосподарських землях виділяти елементарні ландшафтно-екологічні територіальні одиниці (ЕЛЕТО), що в подальшому розглядаються як ділянки однотипного агроландшафтного використання;

  • землі інтенсивного використання впорядковувати відповідно до вимог ґрунтозахисної системи землеробства на засадах природоохоронної організації території та відтворення природно-ресурсного потенціалу;

  • із земельних масивів малопродуктивних та деградованих земель формувати екомережу у вигляді біоцентрично-мережевої структури агроландшафту.

Організаційною основою, важливим біологічним фактором системи землеробства залишаються сівозміни, оскільки вони є ключовою ланкою агроландшафтної організації території і весь комплекс заходів щодо охорони природи, захисту ґрунтів від ерозії, раціонального використання земель, відновлення родючості ґрунтів і підвищення урожайності сільськогосподарських культур може вирішуватись через вплив на екологічну систему “ґрунт - рослина”.

В умовах інтенсивного землеробства при повсякденному негативному балансі поживних речовин у ґрунті необхідно впроваджувати системи сівозмін з широким використанням багаторічних трав при оптимальній питомій вазі чистих і зайнятих парів, у тому числі й сидеральних, з використанням проміжних культур на корм і зелене добриво (гній, солома, торф та ін.), зі спеціальними прийомами обробітку ґрунту і організації території (контурна оранка, щілювання, боронування, кротування, смугове розміщення посівів, ґрунтозахисні лісові смуги тощо).

При відповідному адаптивному підборі сільськогосподарських культур і їх чергуванні сівозміна може забезпечувати збереження запасів гумусу в ґрунті, зниження інтенсивності ерозійних процесів, підвищення ефективності міне­ральних добрив тощо.

Оскільки для умов мозаїчного ґрунтового покриву і розвинутої водної ерозії ґрунтів майже не можливо запровадити традиційну (статичну) сівозміну, то на кафедрі землевпорядного проектування розроблена методика ведення дина­мічної сівозміни, в якій чергування сільськогосподарських культур відбу­ваються лише в часі (у межах сформованих елементарних ландшафтних територіальних одиниць). Система динамічних сівозмін є переважно з короткою ротацією. Ці сівозміни з успіхом запроваджуються у фермерських господарствах, крім того можуть запроваджуватись у господарствах гірської зони Карпат.

Запровадження динамічних сівозмін у селянських господарствах дозволить забезпечити використання всієї системи полів з урахуванням екологічних особливостей кожного поля; швидко реагувати на всі наукові досягнення у сфері вдосконалення технологій вирощування сільськогосподарських культур; знаходити найкращі агротехнічні можливості для вирощування культур; враховувати динамічність ситуації на ринку збуту сільськогосподарської продукції; оперативно реагувати на будь-які зміни в агрохімічній характеристиці ґрунтів окремих полів.

Запропоновану методику оптимізації сільськогосподарського використання земель в умовах розвинутої водної ерозії ґрунтів було апробовано при складанні проекту землевпорядкування сільськогосподарського товариства ім. Богдана Хмельницького, що знаходиться на території Гологірської сільської ради Золочівського району Львівської області, для якої було обрано рослинницький напрям спеціалізації.

Територія сільської ради характеризується складними умовами рельєфу (на схили крутизною більше 3° припадає 44,9 % території, з них найбільше земель з крутизною схилів 5-7° (25,2 %)) та строкатістю грунтового покриву (20 агровиробничих груп ґрунтів, що утворились на лесовидних суглинках).

Найбільшу питому вагу в структурі земельного фонду займають сільськогосподарські угіддя (51,4 %), 42,7 % земель займають ліси та інші лісовкриті площі, під водою знаходиться 0,5 % земельної площі, забудовані землі складають 1,6 % від загальної площі земель.

Розораність території – 26,8 %. Коефіцієнт екологічної стабільності на території сільської ради становить 0,44 і характеризує її як екологічно нестійку. Зростання цього коефіцієнта лише на 6 % дало б змогу визначати територію Гологірської сільської ради як середньо стабільну.

На території сільської ради 76,9 % площі обстежених грунтів еродовані, з них 38,0 % – слабозмиті землі, 35,5 % – середньозмиті. Динаміка еродованості ґрунтового покриву засвідчує, що за 5 років (1989-1994 рр.) площа змитих земель зросла на 30,1 % (992,7 га).

Проектом землевпорядкування сільськогосподарського товариства ім. Богдана Хмельницького передбачено вилучення із інтенсивного сільськогосподарського використання та переведення під постійне залуження (на консервацію) 47,9 га земель, розміщених на схилах більше 5° із сильнозмитими ґрунтами. Схили більше 8° (23,8 га) пропонується залісити, тим самим збагативши місцеві агроландшафти лісовими угіддями, які слугуватимуть у перспективі біоцентрами місцевої екологічної мережі. Запроектовано дві польові (248,1 га), дві ґрунтозахисні сівозміни (261,2 га) та одну сінокосозміну (30,2 га).

Впорядкування території сільськогосподарського підприємства на засадах ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією тери­торії. На схилах крутизною більше 2° поля та робочі ділянки проектувались з умовою основного обробітку вздовж горизонталей, на слабозмитих землях з схилами більше 3° розміщено буферні смуги (5,5 га). Запропоновано ряд агротехнічних заходів щодо зменшення руйнівної сили ерозійно небезпечних потоків води.

Еколого-економічне обгрунтування проектного рішення щодо формування інвестиційно-привабливого землекористування сільськогосподарського товариства свідчить про ефективність проведених заходів. По проекту валова продукція зросла на 36776,2 ц, вартість валової продукції – на 344,8 тис. грн., умовний чистий дохід складає 129,1 тис. грн., приріст урожаю в середньому збільшився на 5,7 ц/га, зменшення втрат ґрунту складає 9085 тонн, негативний баланс гумусу зменшився на 285,9 ц. Загальний обсяг повного еколого-економічного ефекту від запропонованих землевпорядних заходів становитиме 74,8 тис. грн. на всю оптимізовану площу.

Висновки. Отже, формування агроландшафтів на засадах екологічно збалансованого розвитку землекористування має ряд аспектів, які сприяють цьому процесу: оптимізація структури угідь та формування високопродуктивних екологічно збалансованих агроландшафтів з наступним співвідношенням: орні землі до 50 %, природні кормові угіддя до 30 %, лісовкриті площі до 20 %; комплекс заходів щодо запобігання та припинення ерозії ґрунту, в тому числі контурно-меліоративна організація території, впровадження заходів постійної меліоративної дії, полезахисне лісорозведення, мінімальний обробіток ґрунту; збереження гумусу в грунті за рахунок використання маси поживних і рослинних решток та сидератів, застосування сівозмін, адаптованих до умов господарства, внесення органічних добрив.

Запропоновані підходи до оптимізації агроландшафтів на засадах екологічно збалансованого розвитку землекористування та збереження природно-ресурсного потенціалу території повинні стати основою всієї системи землевпорядкування як на локальному (господарському) так і регіональному рівнях.

Бібліографічний список



Альбощий Ю.М., Кривов В.М., Осипчук С.О. Концептуальні підходи до сталого розвитку землекористування України // Землевпоряд. вісн. – 2002. – № 4. – С.16–22.



Андріїшин І.М., Сохнич А.Я. Методологічні основи оптимізації охоро­ни природи і землекористування. – Львів: Укр. технології, 1998. – 136 с.



Булигін С.Ю. Регламентація технологічного навантаження земельних ресурсів // Землевпорядкування. – 2003. – № 1. – С.38–43.



Добряк Д.С., Осипчук С.О., Погурельський С.П. Проблеми екологізації землекористування // Землевпорядкування. – 2001. - № 2. – С. 31–36.



Добряк Д.С., Тихонов А.Г., Гребенюк Н.В. Теоретичні засади сталого розвитку землекористування у сільському господарстві. – К.: Урожай, 2004. – 136 с.



Казьмір П.Г., Дроздяк М.В. Еколого-економічні аспекти оптимізації просторової структури сільськогосподарських угідь // Планування та проектування використання земель: досвід і перспективи: Міжнар. зб. наук. праць. – Львів; Дубляни: ЛДАУ, 2000. – С. 145 – 151.



Казьмір П., Казьмір Л. Структурна оптимізація сільських територій // Проблеми розвитку земельних відносин на засадах нового Земельного кодексу України. – Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – К.: ІЗ УААН, 2002. – С.128-130.



Казьмір П.Г., Казьмір Л.П. Магістральний напрямок екологізації сільсько­господарського землекористування та завдання земле­впо­рядкування // Управління земельними ресурсами в контексті сталого розвитку. – Львів: Укр. технології, 2005. – С. 44 – 48.



Казьмір П.Г., Стойко Н.Є. Використання та впорядкування земель за умов водної ерозії // Зб. наук. праць Ін-ту землеробства УААН (спецвипуск). – К.: ЕКМО, 2005. – С. 52   56.



Канаш О.П. Принципи класифікації земель як основи раціонального використання земельних ресурсів // Вісн. аграр. науки. – 2002. – № 3. – С. 63–66.



Леонець В.О. Контурно-меліоративне землеробство в умовах реструк­туризації сільськогосподарських підприємств // Землевпоряд. вісн. – 1998. – № 4. – С. 13–15.



Методичні рекомендації зі складання проектів організації вико­ристання деградованих і малопродуктивних земель сільсько­гос­подарських угідь. – К.: Ін-т землеустрою УААН, 1999. – 64 с.



Методичні рекомендації оцінки екологічної стабільності агроландшафтів та сільськогосподарського землекористування. – К.: Ін-т землеустрою УААН, 2001. – 15 с.



Методичні рекомендації з оцінки ефективності інвестицій в сільськогосподарське землекористування / Під заг. ред. А.М. Третяка. – К.: Ін-т землеустрою УААН, 2001. – 90 с.



Новаковський Л.Я., Канаш О.П., Леонець В.О. Консервація деградованих і малопродуктивних орних земель України // Вісн. аграр. науки. – 2000. – № 11. – С. 54–59.



Нормативи ґрунтозахисних контурно-меліоративних систем земле­робства / За ред. О.Г. Тараріко, М.Г. Лобаса. – К.: УААН, 1998. – 158 с.



Осипчук С.О. Про охорону земель в Україні // Землевпоряд. вісн. – 2006. – № 2. – С. 28–36.



Пилипенко О.І., Юхновський В.Ю., Ведмідь М.М. Системи захисту ґрунтів від ерозії. – К.: Культурно-освітній, видавничо-поліграфічний центр «Златояр», 2004. – 435 с.



Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000 – 2015 роки: Закон України від 21.09.2000 р. // Урядовий кур’єр. – 2000. – № 36. – С. 3–9.



Про землеустрій: Закон України від 15.05.2003 р. // Регулювання земельних відносин в Україні і Львівській області: Законодавчі акти і нормативні документи. – Ч. 3. –  Львів: Укр. технології, 2003. – С. 159–186.



Про охорону земель: Закон України від 19.06.2003 р. // Регулювання земельних відносин в Україні і Львівській області. – Ч. 3. – 2003. – С. 226–251.



Сохнич А.Я., Тібілова Л.М. Екологізація землекористування // Землевпоряд. вісн. – 2005. – № 2. – С. 19-23.



Сохнич А.Я. Оптимізація землекористування в умовах реформування земельних відносин. – Львів: НВФ “Українські технології”, 2000. – 108 с.



Стойко Н.Є. Ор­га­ні­за­ція ви­ко­рис­тан­ня зе­мель в еро­зійно не­без­печ­них лан­дшаф­тах: Мо­ног­ра­фія. – Львів: НВФ "Укр. тех­но­ло­гії", 2005. – 144 с.



Третяк А.М., Другак В.М. Наукові основи економіки землекористування та землевпорядкування. – К.: ЦЗРУ, 2003. – 337 с.