asyan.org
добавить свой файл
1




УДК 664.1-663.43

Г.О. Сімахіна, д-р техн. наук
ВИВЧЕННЯ ЕФЕКТІВ БІОНАКОПИЧЕННЯ МІНЕРАЛЬНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ЗІ ШТУЧНИХ ЖИВИЛЬНИХ СЕРЕДОВИЩ
G. Simakhina, Doct. Tech. Sci.
STUDYING THE EFFECTS OF BIOLOGICAL ACCUMULATION

OF MINERAL ELEMENTS FROM ARTIFICIAL NUTRITIVE ENVIRONMENTS


Наведено результати вивчення ефекту поглинання мінеральних елементів зерновими культурами зі штучних живильних середовищ. Показано перспективи використання координаційних сполук мінеральних елементів з природними органічними лігандами для створення високомінералізованих харчових продуктів підвищеної біологічної активності.

Ключові слова: поглинання, живильне середовище, мікроелементи, пророщення зерна, ліганди, координаційна хімія.

This article presents the results of the studies of the effects of mineral substances absorption by grain cultures from artificial nutritive environments. We showed the perspectives of using the coordinative compounds of mineral elements and natural organic ligands in production of high-mineralized food products with increased biological activity.

Keywords: absorption, nutritive environment, microelements, grain sprouting, ligands, coordination chemistry.



_____________________

 Г.О. Сімахіна, 2005

Лікувальні властивості мінеральних елементів (МЕ) та їхніх сполук відомі з часів найдавніших цивілізацій Китаю, Індії, Месопотамії.

Сучасний рівень знань про хімічний склад людського тіла та значення хімічних елементів для життя і здоров'я людини тісно пов'язаний з іменами наших видатних співвітчизників: В.І. Вернадського, В.В. Ковальського, Г.О. Бабенка та інших відомих учених-біогеохіміків, біологів, лікарів – О.П. Виноградова, А.І. Венчикова, О.П. Авцина, А.В. Скального. Зусиллями цих учених стало відомо, що мінеральні елементи, які надходять з їжею, водою та повітрям, певною мірою засвоюються живим організмом і розподіляються по його тканинах. Вони активно функціонують, виконують роль будівельного матеріалу та регуляторів біохімічних процесів у всіх клітинах, взаємодіють один з одним та з іншими біокомпонентами, депонуються і врешті-решт виводяться з організму.

Згідно з ученням В.І. Вернадського, придатність природного геохімічного середовища для розвитку та еволюції життя визначається використанням рослинними та тваринними організмами мінеральних сполук з їхніми специфічними властивостями в процесах обміну речовин і входженням їх до складу біологічно активних речовин. Тому неоднорідність геохімічного середовища є однією з важливих причин мінливості обміну речовин і синтезу біологічно активних сполук в організмі [1].

Усі живі організми глибоко пов’язані з геохімічним середовищем. Рослинні матеріали, які є основним джерелом поживних речовин для людей і тварин, поглинають з нього всі доступні хімічні елементи, які дають розчинні сполуки або активно перетворюють нерозчинні сполуки на розчинну форму, а також неорганічні сполуки на органічні [2].

Тому метою цієї роботи є вивчення особливостей поглинання макро- та мікроелементів зі штучних живильних середовищ зерновими культурами для отримання сировинних матеріалів з підвищеним вмістом есенціальних мінеральних елементів як основи виробництва більшості харчових продуктів, які б дали змогу коригувати раціони населення України і запобігати виникненню та розвиткові аліментарних мікроелементозів.

Поглинання мінеральних елементів клітинними оболонками будь-яких зернових культур починається зі стану контактного обміну між компонентами живильного розчину та поверхнею зернини. При цьому на поверхні різодермісу утворюється плівка, що відіграє певну роль у забезпеченні зерна іонами.

Згідно з гіпотезою авторів роботи [3], клітинні стінки рослин пронизують усі тканини і мають пористу структуру з досить великими міжфібрилярними проміжками, заповненими рідиною. Це дає можливість говорити про єдину гідростатичну систему рослин, яка міститься в апопласті й забезпечує пасивний транспорт іонів та інших речовин.

За висловом авторів роботи [4], клітинна оболонка є своєрідним катіонообмінником і виконує функцію первинного концентрування речовин у процесі поглинання їх із живильних розчинів. Розвитком цих уявлень стало твердження [5], згідно з яким наявність у клітинній оболонці великої кількості негативно заряджених функціональних груп – карбоксильних, гідроксильних та фосфатних – сприяє зв'язуванню катіонів за рахунок сил електростатичного тяжіння і специфічного зв'язування за типом хелатування (утворення клешнеподібних сполук).

Згідно з сучасною теорією, основою клітинної стінки є целюлоза, до матриксу якої включено пектинові речовини, геміцелюлозу, білки, неорганічні катіони та інші сполуки.

Відомо, що різні види рослин характеризуються неоднаковим співвідношенням біохімічних компонентів клітинної оболонки і насамперед – пектинових речовин та геміцелюлози, які й визначають катіонообмінну здатність зерна та поглинання ним іонів із живильних середовищ.

Серед функціональних груп особливе місце у поглинанні клітинними оболонками катіонів макро- та мікроелементів відводиться вільним карбоксильним СОО-групам полісахаридів, частина з яких етерифікується у метильні ефіри. Помічено [6], що метильовані СОО-групи не здатні зв'язувати катіони і тому не можуть брати участь у поглинанні мінеральних елементів.

Вільні СОО-групи полісахаридів та глікопротеїнів, що входять до складу матриксу, забезпечують більшу кількість фіксованих негативних зарядів у клітинній стінці. Так, за даними С. Сомерса [7], поглинання катіонів прямо пропорційне кількості вільних СОО-груп клітинної оболонки.

Крім СОО-груп, у поглинанні іонів із живильних розчинів беруть участь інші негативно (фосфатні, гідроксильні) та позитивно (амінні) заряджені функціональні групи клітинних оболонок.

Ми використали методику І. Дейнті та Р. Хоуна [8] послідовного видалення функціональних груп і з'ясували, що лише після вилучення вільних СОО-груп клітинні оболонки і зернових, і зернобобових культур практично втрачають здатність поглинати іони зі штучних живильних середовищ.

Використання цієї методики у вивченні поглинання марганцю (есенціального мікроелементу) клітинними оболонками досліджуваних об'єктів дало змогу встановити, що, наприклад, у зерна пшениці видалення пектинових речовин зменшує ефект поглинання іонів марганцю на 55…58 %, а видалення геміцелюлози – на 15…17 %. У зерні кукурудзи відповідні показники становлять 78…82 і 43…48 %.

Видалення карбоксильних груп в обох зернових культурах ще більше зменшує ефект поглинання іонів марганцю: у пшениці – на 76,5, а в кукурудзи – на 63,0 % (табл.1).
Таблиця 1

Ефект поглинання іонів марганцю клітинними оболонками зерна

Варіант дослідження клітинних оболонок

Пшениця

Кукурудза

Концентрація іонів марганцю

5

500

5

500

мг·екв·г-1

ефект поглинання

мг·екв·г-1

ефект поглинання

мг·екв·г-1

ефект поглинання

мг·екв·г-1

ефект поглинання

Контроль

0,533

-

6,900

-

0,340

-

2,400

-

З видаленими пектиновими речовинами

0,224

42

3,79

55

0,071

21

-

-

З видаленими пектиновими речовинами і геміцелюлозою

0,133

25

-

-

0,065

19

0,48

20

З видаленими карбоксильними групами

0,125

23,5

1,104

16

0,126

37

0,53

22


У ряді зернових і бобових культур ми визначили загальний вміст клітковини, що дає можливість прогнозувати ефект поглинання клітинними оболонками цих культур певних мікроелементів у процесі їх біонакопиченння зі штучних живильних середовищ, %: пшениця – 2,8…3,6; ячмінь – 3,1…7,2; рис – 8,5…10,8; овес – 10,6…12,6; просо – 8,4…10,8; кукурудза – 1,7…3,9; гречка – 9,8…14,4; горох – 4,7…6,2.

Аналіз літературних і власних експериментальних даних свідчить про те, що з пророщеним зерном в організм людини надходить багато корисних речовин, насамперед вітамінів та мікроелементів. При цьому важливо зазначити, що в пророслому насінні всі вони містяться у збалансованих кількостях і поєднаннях.

У процесі проростання зерна утворюються особливі ферменти, які розщеплюють складні речовини на простіші. В результаті під час вживання проростків у їжу навантаження на травну систему організму людини зменшується майже на 90 %, оскільки разом з проростками людина отримує, по-перше, вже розщеплені, прості речовини, по-друге – додаткову ферментну систему.

Проростки – це не лікарська “стріла”, спрямована проти певного конкретного симптому. Це їжа, але їжа особлива, цілюща. Відмінність проростків від інших харчових продуктів у тому, що це жива їжа. Це єдиний випадок, коли ми використовуємо як їжу цілісний живий організм, який перебуває у фазі максимальної активності. Така їжа несе в собі величезний енергетичний потенціал, який дає людині заряд бадьорості.

Надзвичайні властивості пророщеного зерна зумовлено процесами, які відбуваються при цьому. У відомих усім пшеничних зернах зародок містить білки, жири й вітамін Е, ендосперм складається з крохмалю, а оболонка збудована з целюлози й містить вітаміни групи В.

Сухе зерно – організм, який перебуває в стані спокою. Обмін речовин і дихання уповільнені в ньому настільки, що видимих проявів життя немає. Однак зерно живе, і в такому вигляді воно може зберігатися до 50 років, не втрачаючи здатності до проростання.

Проростання насіння – дивовижний процес. За своєю величезною енергетичною напруженістю, за швидкістю й різноманітністю біохімічних реакцій, які проходять у цей час, процес проростання не має відповідників у живій природі. Порівняно з довгим життям майбутньої рослини, особливо багаторічної, проростання насіння – всього-на-всього миттєвість. Але саме її можна назвати спалахом життя.

Питанню про те, що відбувається в насінині під час проростання, присвячено десятки наукових праць. На надзвичайно високому рівні ведуться такі дослідження під керівництвом професора Н.В. Обручевої в Інституті фізіології рослин при РАН [9]. Спираючись на дані, отримані російськими вченими, процес проростання можна уявити таким чином.

Рушійною силою для проростання сухого зерна є вода. Під час контакту з водою (а зерно чудово пристосоване до так званого ефекту затоплення й не боїться навіть весняної поводі) воно починає активно вбирати вологу. На початку зерно набрякає за рахунок фізичних сил. Але щоб розпочати зростання, зародкові не досить такої кількості води, й він продовжує поглинати воду завдяки наявності осмотичних речовин, передусім іонів калію. А це вже властиво лише живому зерну. З цього моменту й дається старт процесові проростання, після чого в насінні починають відбуватися незвичайні перетворення.

Для повного набрякання пшеничне зерно потребує 8...10 год. Але вже через 2 год після контакту з водою дихання зародка посилюється в сотні разів. Клітини зародка видовжуються. Вони ще не діляться, але вже ростуть – це зростання розтягуванням. При цьому зачатковий корінець виштовхується назовні. Це й є та біла цятка, яку ми бачимо при проростанні. Зерно наклюнулося. За оптимальних умов це відбувається через 13...14 год. Швидкість проростання зародка дуже важлива.

Ембріональний етап індивідуального розвитку рослин проходить у насінні з моменту запліднення яйцеклітини до початку проростання зародку. Цей етап пов’язаний із посиленим поглинанням поживних речовин і утворенням життєво необхідних сполук. Посилена активність ферментних систем сприяє утилізації цих сполук, що підтверджено результатами наших досліджень. Водночас встановлено (і це узгоджується з результатами досліджень інших авторів), що в подальшому утворення біологічно активних речовин у насінні різко знижується, оскільки в період формування проростка, його дозрівання надходження поживних речовин різко зменшується, інтенсивність дихання та активність ферментних систем спадають. І ці істотні зміни у формуванні та пророщуванні насіння ми детально простежили на прикладі кількісного співвідношення окремих вітамінів у процесі пророщування зерна пшениці.

Із проаналізованих нами даних можна зробити висновок, що в зародках концентрується найбільша кількість вітамінів, особливо Е, В1 та В2. І під час підготовки сировинних матеріалів для створення харчових продуктів з підвищеним вмістом вітамінів важливо визначити той період проростання та формування зерна, в якому вміст вітамінів у ньому максимальний.

Біологічна роль металів, які ми використали у складі живильних середовищ, безпосередньо залежить від їхнього розміщення у періодичній системі елементів Менделєєва. Більш того, на нинішньому рівні розвитку науки відомо, що дію тих чи інших макро- або мікроелементів можна посилити утворенням комплексних сполук з біокомпонентами лікарських трав, сільськогосподарської сировини тощо. Це зумовлено тим, що в організмі людини хімічні елементи перебувають переважно у вигляді координаційних сполук, надмірне утворення або розкладання яких може призвести до порушення метало-лігандного гомеостазу, а в подальшому – до розвитку патологічних змін [10]. Численними дослідженнями встановлено [11, 12], що міцність координаційних зв'язків натрію і калію з лігандами надзвичайно низька; для магнію й кальцію вона досить висока, а більшість мікроелементів (Mo, Mn, Fe, Cu, Co, Zn) дають стійкі зв'язки з тими лігандами, які містяться у зернових культурах.

Більш ніж половина засобів сучасної фармакотерапії є потенційними комплексоутворювальними сполуками – лігандами або металами. Комплекси “метал – діюча речовина ліків” можуть утворюватись в організмі внаслідок вживання ліків, а комплекси “метал – біологічно активна речовина” – за рахунок певних компонентів харчових продуктів (лігандів), що зв'язуються з металами, які входять до складу металоферментів [13]. В обох випадках утворені координаційні сполуки елементів мають у десятки разів більшу біологічну активність, ніж вихідні МЕ, і характеризуються вищою засвоюваністю, терапевтичною та фізіологічною ефективністю й безпекою [14, 15].

Мікро- та макроелементи і ліганди (глутамінова, аспарагінова, ліпоєва, аскорбінова кислоти тощо) можуть виступати як активатори або інгібітори різних ферментів, що зумовлює їхню істотну роль в ензимотерапії, лікуванні та профілактиці дисбактеріозів, очищенні організму від ендогенних та екзогенних токсикантів.

Успіхи координаційної хімії дали змогу за останнє десятиліття створити багато нових високоефективних засобів на основі сполук МЕ та органічних лігандів, зокрема й у сфері розроблення оздоровчих продуктів. В останньому випадку найдоцільніше як ліганди використовувати природні органічні сполуки – амінокислоти, пептиди, карбонові кислоти, нуклеопротеїди, фосфоліпіди та інші речовини, що містять електронно-донорні атоми. Добираючи метали й ліганди за принципом синергізму їхньої дії та біологічної ролі в живому організмі, можна створити сполуки з цілеспрямованою специфічною активністю та мінімальною токсичністю, що особливо важливо при отриманні сировини для продуктів оздоровчого призначення. Саме ці особливості координаційних сполук ми використали у проведенні досліджень з досягнення максимального ефекту накопичення мінеральних елементів у зерні.

Здатність іонів металів до утворення хелатів викликає великий інтерес і у біологів, і у фізіологів. Відомо, що живий організм являє собою злагоджено діючу складну систему. Її розлад внаслідок нестачі або надлишку металів чи біолігандів може бути спричинений різними етіологічними чинниками (вірусами, бактеріями, екологічним довкіллям, застосуванням ксенобіотичних лікарських засобів тощо). Це призводить до порушення обмінних процесів в організмі і, як наслідок, до різних захворювань.

Існує припущення [16], що розуміння ролі координаційних сполук у біосистемах може послужити ключем до створення нових ефективних лікарських засобів, нових видів біологічно активних добавок до їжі та інших функціональних інгредієнтів.

Здатність координаційних сполук до зменшення токсичної дії металів є надзвичайно важливою проблемою і для рослинництва. Сьогодні використання хімічних препаратів у вирощуванні сільськогосподарських культур посідає панівне місце. Це викликано об'єктивними причинами, оскільки без застосування отрутохімікатів втрати врожаю у світі зросли б більш ніж удвоє, а ціни на отриману продукцію – у 4...5 разів. Створення нових ефективних типів сполук для рослинництва вимагає величезних витрат. Водночас таке збільшення кількості отрутохімікатів прямо впливає на підвищення захворюваності населення, оскільки харчовими ланцюжками вони надходять у певних концентраціях до організму сільськогосподарських тварин та людини.

Сьогодні надзвичайно актуальним є пошук нових нетоксичних та високоефективних сполук, які можна успішно використовувати у вирощуванні сільськогосподарської сировини, а також для вирішення більш вузької, однак дуже важливої проблеми – отримання сировини з підвищеним вмістом есенціальних мікро- та макроелементів.

Тому значну частину досліджень ми провели з катіонами металів у формі металоорганічних комплексів. Наприклад, селен до живильного середовища додавали як у вигляді селеніту натрію, так і в сполуці селенометіонін. За результатами досліджень установлено залежність між видом сполуки, в якій селен перебуває у живильному середовищі, та ступенем його накопичення у зерні пшениці (табл. 2).
Таблиця 2

Ефект накопичення селену, введеного у різних формах,

у пророщеному зерні

Концентрація селену в живильному середовищі, мг/%

Концентрація селену у зерні, мг/кг сухої маси


Неорганічна форма селену

Органічна форма селену

5

2,6

3,8

50

4,2

6,4

100

8,5

14,8

150

9,4

87,0

500

87,6

290,0


Згідно з наведеними результатами введення до живильного середовища селенометіоніну дає змогу більш ніж утроє підвищити накопичення селену в зерні.

Істотною складовою цієї роботи є пошук та практичне використання способів переведення макро- та мікроелементів з неорганічної форми в органічну. Висока біодоступність та мінімальна токсичність органічних форм мінеральних елементів, що різко знижує ризик можливих передозувань і таким чином запобігає різноманітним мікроелементозам, дає підстави прогнозувати використання таких форм мікроелементів для широкого вжитку у виробництві біологічно активних добавок до їжі та спеціалізованих харчових продуктів профілактичного, лікувального та оздоровчого призначення.

Щоб оцінити ефективність запропонованого методу біотрансформації мінеральних елементів, треба ідентифікувати та визначити концентрацію органічних форм МЕ у складі пророщеного зерна. Отримані результати дають також змогу безпосередньо оцінити якість харчових джерел есенціальних мінеральних елементів.

У процесі пророщування зерна до живильного розчину додавали селеніт натрію або селенометіонін, а для збагачення зерна молібденом – його сполуки з амінокислотами або з неорганічними аніонами. Вміст абсорбованих, тобто незв'язаних із клітинними компонентами зерна селену та молібдену, визначали, ресуспендуючи подрібнене сухе пророщене зерно (2000 мг) у водному розчині хлористого натрію концентрацією 0,9 г/л і перемішуючи протягом 15 хв. Отриману суспензію центрифугували 5 хв при частоті 3000 об/хв. Осад промивали розчином хлористого натрію, а отримані фільтрати об'єднували для визначення концентрацій селену і молібдену.

Щоб визначити сумарний вміст селену і молібдену в аналізованих зразках, 200 мг сухої маси озолювали методом мокрого спалювання в суміші азотної й хлорної кислот [17]. А щоб кількісно оцінити вміст органічних форм селену і молібдену, з маси зерна пшениці виділяли білкову фракцію й фракцію ліпофільних сполук (ліпіди, пігменти). Для цього суху масу (200 мг) руйнували в гомогенізаторі зі скляними намистинами в метанолі протягом 15 хв [18]. Отриманий гомогенат центрифугували при 18 000 об/хв 10 хв. Осад містить денатурований білок, а супернатант – ліпіди й каротиноїди.

Метанольні екстракти випарювали на роторному випаровувачі. Отриману білкову і ліпофільну фракції також озолювали методом мокрого спалювання, у мінералізатах окремих фракцій визначали концентрації мікроелементів, використовуючи атомно-абсорбційний спектрофотометр. Концентрацію елементів у пробах розраховували за калібрувальною кривою в координатах “вміст елементу – ступінь поглинання”, побудованою з використанням стандартних розчинів солей селену та молібдену.

У таблиці 3 наведено дані, які свідчать про те, що сумарний вміст селену у білковій та ліпофільній фракціях, тобто фракціях, до яких включаються мінеральні елементи в органічній формі, становить понад 90 % його загального вмісту. При цьому вміст селену у складі білкової фракції майже у 25 разів переважає відповідний показник для фракції, що містить ліпіди і пігменти.

Якісно аналогічні показники отримано і для зерна пшениці, збагаченої молібденом, а саме: близько 70 % цього мікроелементу виявлено у білковій фракції, а вміст у ліпофільній фракції у 48 разів нижчий (табл. 3).

Таблиця 3
Вміст органічних форм мікроелементів

у пророщеному зерні та його фракціях (мкг у 100 г)

Фракція

Вміст селену

Вміст молібдену

мкг

% до маси

мкг

% до маси

Загальна маса зерна

1800±350

100

150±20

100

Білок

1640±280

93

100±35

67

Ліпіди

67±5

4

2,1±0,5

1,4

Позаклітинні сполуки

54±8

3

11±2

7,3


З таблиці видно також, що з уведеної до живильного середовища кількості селену він увесь перейшов у органічну форму, а для молібдену ця частка становить 75,7 %. Те, що молібден не повністю переходить в органічну форму і відповідно, не повністю утилізується живим організмом, належить до позитивних результатів експерименту. Річ у тім, що в практичних умовах більше слід боятися не дефіциту, а надлишку цього елементу як у складі рослинної сировини, так і в готових продуктах.

Із двох досліджених у цій роботі мікроелементів молібден є необхідним компонентом для рослин, а його запаси в ґрунтах достатні для забезпечення їх життєдіяльності. Селен же не є необхідним елементом для рослин, хоча міститься в усіх їхніх частинах або у вигляді селеновмісних амінокислот, або в сполуках селеніт- та селенат-іонів. Тому селен накопичується важче, і те, що він повністю трансформується в органічну форму, гарантує оптимальне надходження його в організм людини.

Висновки. Однією з найважливіших умов отримання високомінералізованих рослинних матеріалів для виробництва оздоровчих продуктів є повне забезпечення рослин макро- та мікроелементним живленням, яке використовується рослинами для побудови свого організму та накопичення біокомпонентів.

Пророщене зерно пшениці з живильних розчинів, які містять селен і молібден, збагачується цими мікроелементами, біотрансформованими в органічну форму. Висока біодоступність і мінімальна токсичність отриманих органічних форм мінеральних елементів, що знижує до мінімуму ризик можливих передозувань, визначають доцільність і перспективність широкого використання пророщеного таким чином зерна у складі біологічно активних добавок до їжі та спеціальних продуктів профілактичного призначення.

Ідентифікація та кількісне визначення органічних форм мінеральних елементів у зразках пророщеного зерна є вірогідним показником оцінки якості отриманих рослинних матеріалів і продуктів на їхній основі.

Реалізація результатів роботи дасть змогу отримати нові харчові джерела есенціальних мінеральних елементів у високодоступній та легкозасвоюваній формах.

Виробництво таких продуктів та доведення їх до столу споживача дасть змогу розширити асортимент продовольчих товарів здорового харчування і сприяти формуванню вітчизняного ринку різноманітних композицій есенціальних нутрієнтів.
ЛІТЕРАТУРА



  1. Вернадский В.И. Живое вещество и биосфера. – М.: Наука, 1994. –386 с.

  2. Эмсли Дж. Элементы: Пер. с англ. – М.: Мир, 1993. – 251 с.

  3. Най П.Х., Тинкер П.Б. Движение растворов в системе почва-растение: Пер. с англ. / Под ред. О.Г. Усьярова. – М.: Колос, 1986. – 325 с.

  4. Рудакова Э.В., Каракис К.Л. Микроэлементы. Поступление, транспорт и физиологические функции в растениях. – К.: Наук. думка, 1987. – 365 с.

  5. Кабате-Пендиас А., Пендиас Х. Микроэлементы в почвах и растениях. – М.: Мир, 1989. – 456 с.

  6. Хьюз М. Неорганическая химия биологических процессов. – М.: Мир, 1993. – 475 с.

  7. Metal ions in biological systems / Ed. H.Sigel. – New York, Basel: Bekker, 1975 – 1983. – Vol. 14.

  8. Porra R.J., Thompson W.A., Kriedemann P.E. // Biochim. Biophys. Acta. – 1989. – Vol. 975. – P.384 – 394.

  9. Биологическая роль микроэлементов и их применение в сельском хозяйстве и медицине / Под ред. Я.В. Пейве. – М.: Наука, 1984. – 355 с.

  10. Бабенко Г.А., Решеткина Л.П. Применение микроэлементов в медицине. – К.: Здоров'я, 1971. – 217 с.

  11. Дятлова Н.М., Темкина В.Я., Попов К.И. Комплексоны и комплексонаты металлов. – М.: Химия, 1998. – 635 с.

  12. Крисс Е.Е., Волченкова И.И., Григорьева А.С. Координационные соединения металлов в медицине. – К.: Наук. думка, 1995. – 216 с.

  13. Яцимирский К.Б. Введение в бионеорганическую химию. – К.: Наук. думка, 1986. – 220 с.

  14. Георгиевский В.И., Анненков Б.Н., Самохин В.Т. Минеральное питание животных. – М.: Колос, 1979. – 471 с.

  15. New trends in bioorganic chemistry / Eds. R.J.P.Williams, J.R.R.F. da Silva. London etc.: Acad. Press, 1978. – 489 p.

  16. Modern nutrition in health and disease: 9th edition. / M.L. Shils, J.A. Olson, M. Shike and A.C. Ross, eds. – Philadelphia et al.: Lippincoff Williams and Wilkins, 1999. – 1951 p.

  17. Голубкина Н.А. Озоление сухой биомассы путем сжигания в смеси кислот // Ж. аналит. химии. – 1995. – Т.50. – С.492 – 497.

  18. Семененко В.Е., Касаткина Т.И. Способ разрушения сухой биомассы // Физиология растений. – 1992. – Вып.1. – С.169 – 171.

Надійшла до редколегії 21.03.05 р.