asyan.org
добавить свой файл
1
ВЕЧІР-МЕМОРІАЛ, ПРИСВЯЧЕНИЙ РОКОВИНІ ВИВЕДЕННЯ ВІЙСЬК ІЗ АФГАНІСТАНУ

(Музика ).

Вед.: Двадцятій річниці виведення військ із Афганістану присвячується
1-ша дівчина

Изучают в школе дети где-то

Континенты света, климат стран,

И не знают, что на белом свете

Есть страна пустынь - Афганистан.
2-га дівчина

Воевали там ребята наши,

Позабыв про нежности и дом,

Про любовь и модный цвет рубашек,

Жизнь свою оставив на потом.
(На фоні мелодії : )

1 -ч - Разве погибнуть ты нам завещала, Родина?

2 -ч - Жизнь обещала, любовь обещала, Родина?

3 -ч - Разве для смерти рождаются дети, Родина?

4 -ч - Разве хотела ты нашей смерти. Родина?

Вед. 1 - Мудрість і Сходу, і Волги, і Неману, і Дніпра завжди одна - Той хто має вуха - той почує, той хто має очі - той побачить, той у кого не зачерствіло серце, той відчує біль.

Вед. 2 - Ось, що нам говорить історія, про інтернаціональну війну в Афганістані.

У внутрішні справи Афганістану грубо втрутився Радянський Союз. 27 грудня 1979 року рішенням політбюро ЦК КПРС,який очолював Л.І.Брежнєв війська СРСР ввійшли в Афганістан для підтримки прокомуністичного режиму НДПА. Спочатку вони розмістились гарнізонами у великих містах країни, а потім поступово втягнулись в бойові дії по всій території.

Присутність іноземних військ викликало стихійне протистояння народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки. Нове радянське керівництво, на чолі з М.С.Горбачовим визнало «помилковим» рішення своїх попередників, і з кінця 1986 року почався поетапний вивід військ. Однак воєнні дії не припинялись. Восени 1988 року по наказу Москви почалась операція «Тайфун». Радянська авіація нанесла нищівного удару по кишлакам вдовж траси Кабул-Саланг, по якій повинні були виводитись,радянські війська.

15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив афганську землю.

Туманы над рекою словно дым,

Кровавые закаты над горами

Я навсегда останусь молодым

И буду жить в коротком слове - память.

Я буду жить в ромашках придорожных,

В листве берез, в журчащем ручейке.

В молчанье обелисков осторожном,

В жемчужинах росинок на листве.

Вед. - Тут, в цьому обпаленому, кременистому краю, окропили своєю кров'ю непрохідні гірські стежки вчорашні школярі, солдатською мужністю і вірністю боргу, які прославили себе і свою. Батьківщину :

Всего лишь час до вылета нам дан,

Всего лишь час последний передышки...

Сказали нам : лети в Афганистан,

В Кабул летят вчерашние мальчишки...

Вед. - Хлопці, незважаючи на смерть йшли в бій, виконуючи, без зайвого слова, військовий, самий чоловічий обов’язок в цьому світі, і захищаючи цей світ...

Не кожен з них повертався в свій солдатський барак, і тоді молодий солдат повинен був прожити життя і за друга ... Як в сорок першому, так і у вісімдесятих ...- першим було важче за всіх, тим - першим...

Багато сторінок інтернаціонального подвигу юних солдатів.

К бессмертному подвигу.

Высшему из вдохновений,

Не как на вершину

Идут, от ступени к ступени,

К бессмертью взлетают,

Подобно пылающим птицам, -

Себя целиком отдавая,

А не по частицам.

(Пісня «Письмо к матери»)

Мати: - Сину було років дванадцять, коли він звідкись приніс яблуньку і посадив її під вікном. Деревце легко прийнялось і дуже скоро рясно зацвіло - цвіт залив всю яблуню. Йде мій хлопчик до школи, а пізніше і на роботу - неодмінно зайде на город. І вже йде щасливий, усміхнений - кишені наповнені свіжими яблуками з його дерева !

В останню весну сина яблунька особливо щедро зацвіла. Одного разу я подивилась у вікно і душа посміхнулась : «Ось напишу , як він зрадіє!». Написала, а відповіді все немає й немає... Спочатку я і всі ми занепокоїлись, але мовчали, приховували занепокоєність один від одного, щоб не накликати біду. Але раптом просто здивувались : здається, лише вчора яблунька стояла вся немов би молоком облита, вся в цвіті ... біла-біла, а потім в’янути стала, чомусь рано обсипався цвіт ... Чи не сталося , чогось недоброго, чи не відчула вона біду, не захворіла ? Про щось страшне, що могло б трапитись з , не дозволяла собі думати ... Я торкнулася до стовбура,а він хитається ...

(виходить 1 -й солдат)

Солдат 1. - Листи писати не любив і писав їх завжди поспіхом, повідомляючи завжди саме головне : живий - здоровий, не хвилюйтесь, служба протікає цікаво, але вільного часу немає. Де він і чим він займається, не писав і забороняв запитувати.

У того, хто прочитає його листи, може скластись враження, що у солдата не життя, а відпочинок на сонці в горах.

Із Афганістану ж не було жодного листа. Напередодні того рокового дня до них не прилетів вертоліт, а тут закінчились харчі. Врятувала алича, що росла в долині ще тоді пожартував, що це його яблунька без нього дикою

стала, проросла корінням під горою, із рідного містечка простягнула руку з плодами. Він жартував і коли почали підніматись з ущелини, переслідуючи відчайдушну банду Хасана.
Солдат 2 - Найманці першими зайняли зручну висоту, це бачили наші розвідники... Але випередити Хасана вже було неможливо. Командир відмовився вести солдат на явну смерть, сказав, що це самогубство.

Однак поступив повторний наказ ...

Йшов в першій групі з дванадцяти осіб. Хтось бачив, як наверху промайнуло тінь, потім пролунав оглушуючий постріл ... Бій тривав увесь день. Поранених змогли винести лише з настанням темряви ...Коли до важкопораненого підійшов земляк, він лежав з відкритим очима., Не стогнав,нічого не говорив ...

Тільки важким рухом пересохлих губ попросив пити...

Очі, ж повільно затухали ... І що навіки зникло в них ?

Сум і туга за домівкою за матір’ю? Чи запитання - чому він тут, на чужій землі, непривітній землі ? ...

На запитання відповісти зараз неможливо. Він помирав на холодному камінні - людина, яка з дитинства любила бути вдома. Мабуть, якось відчуваючи, що життя його коротке, не любив прощатись.
Ведуча: - Чекали солдат, не лише матері, а й наречені.

(Виходить дівчина)

Дівчина:

Венок из ромашек, белое платье,

Милый, любимый друг...

И необъятное счастье,

Добрая зависть подруг.

Вместе гуляли недолго-

Месяц и ночку одну.

И паренька молодого

С утра увезли на войну.

Она прожила эту осень,

Зима застала одну,

Время прошло и девчонка

Одна проводила весну.

Долго ждала, тосковала.

Ночами спать не могла.

Всё письма ожидала –

С войны письмеца ждала

Осень желтый саван одела,

Горе девчонке на плечи легло:

Треугольное извещение

Ей по почте военной пришло.

Язык канцелярский строгий :

«Погиб в бою у деревни Сычи...»

И век свой такой недолгий

Закончил. Кричи - не кричи.

Белое платье промокло,

Слёзы из глаз, словно дождь,,,

Смерть в белоснежном конверте...

Его ты уже не вернёшь.

Вед. Афганістан залишив незагоєні рани в серцях матерів, жінок, які за короткий час стали вдовами, дітей, які дізнаються про своїх батьків лише з розповідей мами.

(Пісня «Разговор с портретом»).

Вед. На нашому святі присутні свідки тієї війни.

Слово надається _______________________________________________

Вед. - Воїни афганці живуть по іншим моральним принципам. Повертаючись, вони тримаються один за одного, тому, що атмосфера суворого і благородного воєнного братства несумісна з нечесністю, суспільною глухотою, кар’єризмом, з якими їм приходиться обличчям до обличчя стикатись у мирному житті.

Бути людиною для людини - це саме головне.

Людину, яка пізнала, що таке Афганістан, немає чому навчати - вона кожному може дати урок мужності, вірності і справедливості.

Честь і слава тим, хто виконав свій інтернаціональний борг!

Вічна пам’ять тим, хто віддав своє життя за волелюбний афганський народ.

Облекает в торжественный траур

Обречённо судьба нас с тобой,

И свеча зажигается в храме

Не за здравие - за упокой.
Вшануємо загиблих в Афганістані воїнів хвилиною мовчання.
Вед. - Життя триває. І ми сьогодні говоримо про те, що трапилось в Афганістані, для того, щоб ніколи не рвались снаряди, не гинули наші батьки, брати, чоловіки, сини.

Может быть, что в мире неким лицам

Наша память будет не вдомёк...

Мы же не позабудем, если живы будем,

Тех афганских выжженных дорог ...

(Звучить музика «Вы рядом с нами»)