asyan.org
добавить свой файл
1
Рожнова Вікторія Василівна,

професор кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ,

кандидат юридичних наук, доцент
ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА У СИСТЕМІ ПРИНЦИПІВ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ
На відміну від чинного КПК, Кримінальний процесуальний кодекс України містить окрему главу, присвячену засадам (принципам) кримінального провадження. Серед засад кримінального провадження у ч. 1 ст. 7 КПК передбачено верховенство права, зміст якого полягає в тому, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8).

Положення ч. 1 ст. 8 КПК фактично відображає відповідну конституційну норму про те, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (ст. 3 Конституції України).

Визнання та дія принципу верховенства права в Україні закріплені у ст. 8 Конституції України, відповідно до якої Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Однак, як відомо, не Конституція і не закони надають народу право, а своє право народ втілює через конституційні та інші законодавчі норми. Тобто верховенство права не у верховенстві Конституції над іншими законами в державі, міжнародного договору України над національним законодавством тощо (це є складовою змісту принципу законності), а у розумінні того, що права та свободи людини є основою, джерелом, а не результатом права держави.

Слід визнати, що складність і багатогранність категорії верховенства права значно ускладнює будь-яку спробу сформулювати універсальне визначення цього поняття, прийнятне для усіх галузей права, для усіх життєвих ситуацій. З цим погоджуються більшість західних правознавців, вітчизняних науковців (М.І. Козюбра, П.М. Рабінович та ін.), це підтверджується й юридичною практикою, насамперед, Європейського суду з прав людини, який неодноразово акцентував увагу на ситуативності змістовної інтерпретації поняття верховенства права, традиційно уникаючи, на думку П.М. Рабіновича, такого його дефінування, яке можна було б поширити на всі без винятку життєві обставини.

Усі дослідження верховенства права ґрунтуються на визнанні та беззастережному сприйнятті як найвищої цінності людини, її невідчужуваних прав і свобод, які лежать в основі «стримувань і противаг» державної влади. За твердженням М.І. Козюбри, невідчужувані права та свободи людини є тим обмежувальним бар’єром, який не може бути подоланий на власний розсуд ні законодавчою, ні виконавчою, ні судовою гілками влади.

Верховенство права, в основі якого невідчужувані права та свободи людини, обумовлює існування усіх інших правових принципів, у тому числі у сфері кримінального провадження, які знайшли своє відображення як у Конституції України, так і у новому КПК. Вочевидь, законодавець закріплюючи принцип верховенства права у системі засад кримінального провадження, переслідував дещо іншу мету, ніж просто дублювання відповідних конституційних положень у тексті КПК. Маємо надію, що цим законодавець намагався привернути увагу до того, що людина, як найвища соціальна цінність, непорушність її прав і свобод мають особливе значення у сфері кримінального провадження, де принцип законності, необхідність дотримання процесуальної форми є найважливішими гарантіями прав людини, а межі розсуду посадових осіб, наділених владними повноваженнями, чітко окреслені в кримінальному процесуальному законі.

Очевидно розробники нового КПК мали за мету зорієнтувати суб’єктів правозастосування у тому, що у кримінальному провадженні передбачена необхідність і можливість виходу за межі формальної законності (адже саме так тлумачиться співвідношення усталеного для вітчизняного правознавства принципу законності та верховенства права). В іншому разі верховенство права втрачає свій самостійний зміст і значення, а будь-яку державу, в якій неухильно додержуються приписів законів, зокрема далеких від утвердження та забезпечення прав і свобод людини, можна буде назвати правовою.

Однак між нормативним закріпленням навіть найбільш демократичних і гуманістичних ідей та їх реальним втіленням у життя подекуди виявляється тривалий і складний шлях, який правозастосовна практика не завжди взмозі подолати. У зв’язку з цим слід акцентувати увагу на таких основних аспектах.

Насамперед, верховенство права передбачає відповідність законів та інших нормативно-правових актів Конституції України як основному втіленню загальної ідеї щодо визнання людини, її прав і свобод найвищою соціальною цінністю. Новий КПК України з моменту його розроблення і до прийняття зазнав чимало критики, у тому числі щодо відповідності його положень Конституції України, забезпечення охорони та захисту прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження. Дискусію з цього приводу можна продовжувати, а після набрання чинності новим КПК України вона, вочевидь, лише загостриться. Однак варто нагадати, що прийняття закону, навіть найбільш досконалого з точки зору відповідності нормам Конституції та правилам законодавчої техніки, ще не означає встановлення правопорядку. Закон є лише його нормативною умовою, засобом досягнення в руках суб’єкта правозастосування.

Втілення у життя та реалізація принципу верховенства права у кожному кримінальному провадженні можливі тільки за умови незалежності, неупередженості та високої фахової підготовленості відповідних суб’єктів правозастосування. Адже саме посадова особа, наділена відповідними повноваженнями (слідчий, прокурор, слідчий суддя, суддя), встановлює право у конкретній життєвій ситуації, приймаючи те чи інше процесуальне рішення в межах своїх повноважень, тим самим стаючи уособленням соціальної справедливості не певному етапі кримінального провадження. Верховенство права на шляху від законодавчого закріплення до своєї практичної реалізації так і може залишитись декларацією, якщо рівень правосвідомості у суспільстві буде вкрай низьким, а у владі пануватимуть інші чинники, окрім правових.