asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 5 6




ВЕРЕМІЇВКА В ХХ СТОЛІТТІ

Вереміївка 1903 року


Невтомний дослідник Семенов-Тянь-Шанський у книзі “Опис Росії” в VII томі “Малоросія” дає таку характеристику Веремівці: “Наступна пристань Богун на 235-й верстві від Києва, верствах в 5 від берега лежить людне волосне містечко Вереміївка, засноване в 1775 р.”. Тут, звичайно, він припустив помилку (про яку вже говорилось вище). Адже Вереміївка згадується як містечко ще в 1648 році. “Тут, ─ продовжує він, ─ більше 12 тисяч жителів, 4 православні церкви, декілька лавок, щотижневий базар, три ярмарка і до 70 вітряних млинів. В селі дуже було розвинуте чумацтво”. Тут же він подає опис Золотоніського повіту. З цього опису видно, що повіт був дуже заселений: на 1 кв. верству припадало 58 чол., що населення з часу звільнення селян збільшилось на 63 %. Населення ─ майже всі українці. Землеволодіння у селян переважно подвірне, на общинному володінні все ж таки знаходиться 16 % усіх селян. 40 % селян знаходились у кріпацтві, вони одержали в наділ по 1,8 десятини на ревізьську душу, а колишні казенні селяни ─ по 3 десятини. Під ріллею ─ 60 % всіх земель. Волостей у повіті 20. Великих селищ із кількістю населення вище 2 тисяч ─35, із них одна Вереміївка ─ більше 12 тисяч, Жовнин ─ більше 5 тисяч, решта ─ від 2 до 5 тисяч. У повіті багато великих землеволодінь. Князі Баратинські володіли 20 тисячами десятин землі, Кантакузіни ─19 тисяч, Неплюєви ─ 16, Томари ─ 14, графи Заводовські і Лукашевичі ─ більше 6, Кочубей, Галаган, Требінські ─ від 3 до 5 тисяч.


Вереміївська буча


9 січня 1905 року відбулися активні виступи робітничого класу по всій країні проти уряду. Тільки в січні 1905 року страйкувало 440 тисяч робітників. Тобто більше, ніж за попередні десятиріччя. Після 9 січня події бурхливо наростали. В країні почалася револщія.

Цікавий з цього приводу і такий документ, як таємне “Донесення Золотоніського повітового справника начальнику Пол­тавського губернського жандармського управління від 9 липня 1905 року”, що проливає світло на причини і хід заворушення бідноти села Вереміївки.

Становище селян тоді було нестерпним. Утиски місцевих багатіїв, голод примушували бідняків масами йти на заробітки до південних губерній Росії. Ті ж, хто скуштував цих заробітків, повернувшись додому, по-іншому вже дивились на сільські порядки. Помітно зросла і політична грамотність в колі цих селян. Вони більше цікавились газетами, новинами в країні, губернії. Все наполегливішими стали і вимоги поліпшення матеріальних умов життя, особливо з поверненням багатьох вереміївців, які брали участь у селянських виступах на Херсонщині.

А заробітчан у Вереміївці було багато. Від двох до трьох тисяч щороку йшло із Вереміївки в різні кінці, а найбільше ─ в Херсонщину і Таврію. Це був своєрідний сільський революційний пролетаріат, на який і робили ставку соціал-демократи.

Революційний виступ селян

у 1905 році

Ранньої весни 1905 року із Золотоноші стали приїжджати у Вереміївку соціал-демократи.

Вереміївка тоді була великим містечком з дванадцятитисячним населенням, з величезними ярмарками, куди стікались з близьких і далеких сіл. Тут торгували всім, в тому числі й дешевою робочою силою, бо сюди сходились наймити, з’їжджались багатії.

Революційно налаштовані люди села збиралися таємно в запіщанських кучугурах, в проваллі під Москаленками, читали листівки і прокламації. Організатором цих сходин, цього вереміївського гуртка був Трохим Васильович Орлянський із кутка Столиця, якого називали “політиком”.

У Вереміївці діяло дві організації – революційна і чорносотенська, але справи чорносотенців були галасливіші, і вони затьмарили виступ селян.

ЛИСТИ ІЗ АМЕРИКИ


Річ піде про листи нашого односельця Переузника Миколу Пилиповича, який за “аграрні безпорядки” змуше­ний був покинути дім, своє село і Росію і втікати за кордон в Європу.

В деяких листах згадуэться прізвище Казидуб.
ЛИСТ № II.

Агафонову Антону. 21.12.1906 року


─ Шановний Антоне Андрійовичу! З Гамбургу, здається, я посилав вам листа, але не знаю, чи одержали його, чи ні. В Гамбурзі я сів на пароплав і поїхав до Америки. Їхав 13 діб морем. Всім пасажирам була прищеплена віспа. В мене віспа прийнялася і я добу прохворів, потім видужав. Багато захворюють від качки на морі, один жид навіть помер від цього і його викинули в море. Більше ніж сім разів лікар перевіряв, чи не хворий... Хворого в Америку нізащо не пустять.

Приїхав в американську столицю місто Нью-Йорк, а звідси я машиною за дві години приїхав до Філадельфії. Тут машини страшно швидко ходять, не менше як 50 верств роблять за годину. Тепер знахожусь на квартирі в Івана Казидуба, скоро піду на фабрику на роботу. Платять тут три карбованці в сутки і більше, працювати доводиться 10 годин на день, а як де ─ то тільки 8.





ЛИСТ № ІV

Батькам від 20 грудня 1906 року

Шановні батьки!

Я, хвалити Бога, вже в Америці. Їхав через Австрію і Німеччину через одне німецьке місто. Морем їхав 13 днів.

Тепер я доїхав до місця, до Івана Казидуба, завтра іду на фабрику на роботу...

Їхав всього від дому до Америки 25 днів.

Пишіть, як осудили мене, як обстоїть моя судова справа.
ЛИСТ № V

Брату Петру від 7 січня 1907 року

...Я тепер в Америці... На квартирі знахожусь у Івана Казидуба. Разом з Івановим Андрієм гуляємо по місту, п’ємо пиво, ходимо до американських дівчат в гості, а вечером грає­мо на гармоні, в карти граємо, казимось, а потім ідемо спати.

Соціалісти-революціонери тут теж є, вони тут мають біб­ліотеки, куди можна йти і даром читати газети, російські, ук­раїнські прокламації і книжки. Тут ніщо не заборонено, ро­биться все відкрито. Я вже декілька разів був у соціалістів. В Америці видаються українські газети, наприклад, “Свобода” та інші.

Я чув, що у Вереміївці шукають Івана Порубльового, який нібито кудись зник, так це чи ні? А Василя Евку нібито за­арештовано. Напишіть мені все докладно. Як і що було з Васи­лем і Іваном. Пишіть також, чи бувають сходки, чи приїжджають агітатори (студенти). Соціалісти візьмуть верх, ось побачиш.

В Росію я повернуся лише тоді, коли там щось переміниться чи буде амністія, або що-небудь таке буде, хоч на це я не ду­же надіюсь, а то назавжди залишусь тут.

Волосне правління дореволюційне


І. Старшина ─ Орлянський Кирило Максимович, потім Шарий Михайло.

2. Волосний ─ писар Казидуб Гаврило Гаврилович.

3. Становий пристав ─ Нечерда.

4. Помічник пристава ─ Садовничий.

5. Слідчий (?) (брав могоричі).

6. Урядник ─ Бондар Данило Йосипович із Гарбузівки, жив проти Колінька Сергія. При гетьманцях був комендантом волості, бо був Омельницькому, командиру гетьманців, тестем.

  1. 5 охоронців.

  2. 6 зборень.

1. Погорільська ─ казенних селян.

2. Митлашівська ─ казенних селян.

3. Бутовська (Запіски) Власницька 1

4. Нечаївська (Нечаївка) Власницька 2.

5. Козача (зборня, там де аптека).

6. Міщанська.

  1. Писарями при зборнях були:

Панченко Яків ─

─ в 1 Власницькій, де жив Патловиський Вахній Степан Єлисейович, в 2 Власницькій, де жив Явдощенко. Котлярев­ський Дем’ян Григорович теж в якійсь зборні був.

10. Урядником був і Котляревський Данило Григорович, а Вахній Василь Єлисейович був у нього помічником.

У 1902 році побудовано нове приміщення волості, на Новім базарі, де до переселення була лікарня, той будинок, що над дорогою, ближче до центра.


Вахній Степан Єлисейович

(Перший начальник народної міліції І9І7-І9І8 р.р.)

Це дід Степана Єлисейовича Борба разом з батьком Федора Мигаля ─ Іваном Мигалем ─ знайшли під Катеринославом (Дніпропетровськом) пана Нечая і продали йому від імені пана Негоди вереміївських кріпаків.

Скориставшись знайомством з паном, дід узяв землю в оренду.

Спочатку 5-10-20, потім 40 десятин. Потім цією землею користувався син, а потім і онуку Степану Єлисейовичу дісталось.

Штабецький був прикажчиком у пана Нечая (Гліба Нечаєва), а Степан Єлисейович у нього писарем. Якось, перечитуючи земельні закони, він дізнався, що якщо орендар декіль­ка років користується однією і тією ж ділянкою, то ця ділянка переходить у власність орендаря. Степан Єлисейович подав позов у суд. І суд затвердив за ним право на орендовану землю.

Тоді пан Нечай продав свою землю пану Ситнику (з-під Козельщини), в тім числі і ті 40 десятин, що належали Вахнію.

Розпочалась тяганина. Борба послав орати цю землю свою дочку і невістку, давши їм відповідні настанови. Коли ж управитель Ситника Штабецький став проганяти їх, то вони з істиком і батогом почали його бити.

Борба подав у суд на управителя, буцімто він побив вагітну невістку, яка спеціально лягла у лікарню і говорила, що у неї болить у животі. Хоч він її зовсім не бив.

У суд Борба поставив свідків Зобенька Антона (генерала) і Казидуба Григорія, які були мисливцями і до звірів і до Борбиного могорича. І суд зробив свою справу, звинувативши упра­вителя в нескоєному злочині, а 40 десятин землі залишилось за Борбою. Ця земля була там, де жив Яків Борба в останній час. І зараз там є урочище ─ Борбин ліс.




следующая страница >>