asyan.org
добавить свой файл
1
Реферат скачан с сайта allreferat.wow.ua


Валютные риски

ЗМІСТВСТУП 21 ПОНЯТТЯ І ВИДИ ВАЛЮТНИХ РИЗИКІВ 3 1.1 Поняття, проблеми, причини виникнення валютних ризиків. 3 1.2 Характеристика валютних ризиків 4 Операційний валютний ризик 5 Трансляційний валютний ризик 7 Економічний валютний ризик 8 Прихований ризик 92 СТРАТЕГІЇ менеджменту РИЗИКу 10 2.1 Хеджування валютного ризику. 10 2.2 Захисні обмовки 122 2.3 Стратегії управління валютним ризиком за допомогою строкових угод 15 2.3.1 Форвардні угоди 175 2.3.2 Валютні ф’ючерси 19 2.3.3 Роль валютних опціонів у хеджуванні ризику Ошибка! Закладка не определена. 2.4 Страхування ризику за допомогою угод "своп" 203 2.5 Інші види захисту від валютного ризику 24ВИСНОВОК 256ЛІТЕРАТУРА 28ВСТУП У світовій практиці з метою запобігання валютним ризикамвикористовується широкий спектр методів і засобів під назвою «хеджуваннявалютних ризиків». Найбільш поширеними і часто вживаними серед них євалютні ф'ючерси, валютні опціони, «свопи» та форвардні угоди. Ціінструменти валютного ринку з'явилися в 70—80-х рр. XX ст. і набулиширокого практичного використання. Причому, якщо спочатку їх запровадженняце були дво-, тристоронні угоди (підприємство, банк, біржа) на поставкуреальних валютних активів, то з часом система хеджування охопила весьвалютний ринок. І сьогодні у разі застосування тих чи тих методівхеджування безпосередня купівля (продаж) валюти не є обов'язковим, а самохеджування перетворилося в систему управління валютними ризиками, якаохоплює всі сегменти валютного ринку і є запорукою стабільності якнаціональних, так і міжнародних фінансових ринків. Якщо говорити про український ринок, то сьогодні вже можнастверджувати, що в 1997 р. на даному ринку було закладено підвалинидіяльності термінового ринку, на які спирається система управліннявалютними ризиками. Продовження процесу економічних перетворень, інтеграція України всвітову економічну систему, вихід на міжнародні фінансові ринки,вдосконалення валютного законодавства і нормативні бази сприяли тому, щорозвиток валютного ринку в останні роки характеризувався: — збільшенням обсягів операцій з іноземною валютою у всіх сегментах; — вдосконаленням його структури і спрямованості на вирішення конкретнихекономічних і фінансових проблем суб'єктів господарювання і держави вцілому; — розширенням переліку валют, за якими проводилися операції навалютному ринку; — відсутністю різких коливань валютних курсів; — вдосконаленням законодавчої та нормативної бази діяльності суб'єктіввалютного ринку; — впровадженням нових видів валютних операцій та форм розрахунків; — врегулюванням діяльності нерезидентів на українському ринку тощо. Вдосконалення валютного ринку, розвиток його міжбанківського сектора,зростання обсягів експортно-імпортних операцій, розширення на українськомуринку діяльності нерезидентів, збільшення обсягів іноземного інвестуваннядосить гостро поставили проблеми підвищення рівня ризику операцій зіноземною валютою. Таким чином тема валютні ризики є досить актуальною в умовахсьогодення. В даній роботі хочу висвітлити проблему валютних ризиківвзагалі, методи і засоби запобігання валютним ризикам, також висвітлитивітчизняний досвід і його перспективи.1 ПОНЯТТЯ І ВИДИ ВАЛЮТНИХ РИЗИКІВ1.1 Поняття, проблеми, причини виникнення валютних ризиків. Проблема валютного ризику в економічній теорії та практиці впершепостала наприкінці 70-х років XX століття після підписання країнами —членами Міжнародного валютного фонду Ямайської угоди (Кінгстон, Ямайка,1976 р.), відповідно до якої було офіційно визнано демонетизацію золота,скасовано його офіційну ціну і золотий паритет, введено міжнароднурозрахункову одиницю СДР (спеціальні права запозичення), яка мала статиосновою визначення валютних курсів національних валют, і введено режимвільного курсоутворення на базі «плаваючих» валютних курсів — флоатинг. Найбільшої гостроти проблема валютного ризику набула у 80-х рр. ізалишається актуальною на перспективу. Це пов'язано з різким зростаннямобсягів міжнародних торговельних і фінансових операцій, непрогнозованимиколиваннями валютних курсів, зростанням обсягів валютних спекуляцій, щоспричиняє різке збільшення залежності кінцевих фінансових результатівдіяльності підприємств і фінансово-кредитних установ від валютногоризику.[1] Головним чинником валютних ризиків є коротко- та довгостроковіколивання обмінних курсів, що залежать від попиту й пропозиції валюти нанаціональних і міжнародних валютних ринках. У довгостроковому періодівизначальну роль відіграє загальний економічний стан країни, рівеньвиробництва, збалансованість основних макроекономічних пропорцій, обсягизовнішньої торгівлі тощо, а в короткостроковому — збалансованість окремихринків і загальний стан ринкового й конкурентного середовища. Коливаннякількісних показників окремих чинників та їх певне співвідношеннявідіграють вирішальну роль у змінах валютних курсів, а тому можуть матисуттєвий вплив на характер виникнення і рівень валютного ризику. Серед довгострокових чинників коливань валютних курсів передусімнеобхідно виокремити такі: — загальна економічна ситуація в країні; — політична ситуація; — рівень відсоткових ставок; — рівень інфляції; — стан платіжного балансу; — система валютного регулювання та ін. Короткострокові зміни валютних курсів є наслідком постійних щоденнихколивань, зумовлених частою зміною попиту і пропозиції на ту чи ту валюту.Оскільки обсяги зовнішньоекономічних операцій, у тому числі й торговельних,постійно зростають, а світовий валютний ринок функціонує цілодобово, такітимчасові коливання є неминучими, що стає постійним джерелом валютногоризику. Крім того, підприємства та банки, що працюють на валютному ринку,можуть потерпати і від цілеспрямованих валютних спекуляцій, досвід яких маєвже й Україна. Тому визначення характеру і розмірів валютних ризиків ізапобігання їм стає однією з досить актуальних проблем здійснення експортно-імпортних операцій та міжнародних фінансових розрахунків. Під валютним ризиком розуміють можливість грошових утрат суб'єктіввалютного ринку через коливання валютних курсів. Під суто економічним кутомзору такий ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодокожної з валют за термінами і сумами. За час існування системи вільного курсоутворення сформовані певнізакономірності динаміки валютних курсів, що завдяки впливу на відсотковіставки, спрямованість експортно-імпортних потоків, конкурентоспроможністьтоварів на зовнішніх ринках, умови перетікання капіталів тощо призводять допевних економічних наслідків. З погляду практики виникнення валютного ризику пов'язано зі станомвалютної позиції, тобто співвідношенням між вимогами й зобов'язаннями щодоіноземної валюти. У разі закритої валютної позиції, тобто коли вимоги йзобов'язання збігаються, ризик зведено до мінімуму. Коли ж валютна позиціявідкрита, суми вимог і зобов'язань не збігаються, через що й виникаєвалютний ризик. У такому разі банкові доведеться в майбутньому купувативалюту за новим курсом і продавати за старим. Якщо за відкритої валютноїпозиції сума валютних зобов'язань банку перевищує суму вимог, то це будекоротка валютна позиція, якщо ж навпаки, — довга. Збитки виникають тоді,коли доводиться відповідно до раніше укладеної угоди продавати валюту закурсом, нижчим від поточного, а купувати (прийняти раніше куплену валюту)за курсом, вищим від нього.1.2 Характеристика валютних ризиків За характером і місцем виникнення валютні ризики поділяють на: — операційні; — трансляційні (бухгалтерські); — економічні.Операційний валютний ризик Цей ризик можна визначити як можливість недоотримання прибутку абопонесення збитків в результаті безпосереднього впливу змін обмінного курсуна очікувані потоки коштів. Експортер, який одержує іноземну валюту запроданий товар, програє від зниження курсу іноземної валюти відноснонаціональної, тоді як імпортер, що здійснює оплату в іноземній валюті,програє від підвищення курсу іноземної валюти відносно національної. Невизначеність вартості експорту в національній валюті, якщо рахунок-фактура на нього оформляється в іноземній валюті, може стримувати експорт,тому що виникають сумніви в тому, що експортовані товари в кінцевомурезультаті можна буде реалізувати з прибутком. Невизначеність вартостіімпорту в національній валюті, ціна на який встановлена в іноземній валюті,збільшує ризик втрат від імпорту, тому що в перерахунку на національнувалюту ціна може виявитися неконкурентною. Таким чином, невизначеністьобмінного курсу може перешкоджати міжнародній торгівлі. Може показатися, що невизначеність прибутковості експортних операцій,коли товари оцінюються в іноземній валюті, можна запобігти, якщо призначитиціну в базовій національній валюті компанії-експортера. Проте це лишеперенесе валютний ризик на імпортера, що згодом віддасть перевагу матисправу з постачальниками, готовими оформляти рахунки-фактури у валютікраїни-імпортера. Крім того, знецінення іноземної валюти, які підриваютьприбутки від експорту товарів у перерахунку на національну валюту,супроводжується підвищенням курсу національної валюти і призводить дозростання ціни експорту в іноземній валюті, що знижує йогоконкурентноздатність. Особливо руйнівний ефект буде в умовах попиту,чутливого до зміни ціни. Описана проблема добре знайома експортерамавтомашин, текстильних виробів і алкогольних напоїв. Прикладом нестабільності розміру обсягу продажу може служити ситуація,коли компанія бере участь у тендері (торгах) за контракт. Компанія повиннаусвідомлювати, що тендер у національній валюті може поставити її вневигідне конкурентне положення, а тендер в іноземній валюті можеспричинити за собою валютний ризик (у залежності від результату тендера).Успіх у тендері пов'язаний з валютним ризиком, а невдача - ні. Це створюєпевні проблеми, і надалі буде показано, що найбільш ефективний захист відподібних ризиків можуть забезпечити валютні опціони. Успіх у тендері має наслідком посилення ступеня схильності компаніївалютному ризику. Багато машинобудівних підрядних фірм працюють наБлижньому Сході по контрактних цінах у доларах США, тоді як їхні витратиоцінюються в іншій валюті. Ці фірми виявилися вразливими для ризику збитківвід падіння курсу долару і зіткнулися з необхідністю застрахувати себе навипадок, якщо тенденція до ослаблення долара збережеться протягом тривалогоперіоду. Тендер в іноземній валюті може розглядатися як джерело умовногоопераційного валютного ризику. Дуже часто ризик, пов'язаний за участю втендері, вважається різновидом економічного валютного ризику, особливо якщопід ним розуміється весь залишковий ризик, який важко однозначно визначитиабо як операційний, або як трансляційний. Цей вид ризику можна визначити як"умовний операційний валютний ризик". Імпортери, які одержують рахунки-фактури в іноземній валюті, такожстикаються з невизначеністю при оцінці вартості імпорту в національнійвалюті. Для них це стає особливо проблематичним у випадку чутливості збутудо цінових змін, тоді коли, приміром, їхніми конкурентами являютьсявнутрішні виробники, які не відчувають впливу змін обмінних курсів, абоімпортери, які одержують рахунки-фактури в іноземній валюті, курс якоїзмінюється в сприятливому напрямку. Що стосується товарів, виготовлених зановітніми технологіями, то звичайно в якості їхніх постачальниківвиступають або США, або Японія. Розходження в змінах курсу долара й ієнистосовно фунту стерлінгів впливають на відносну конкурентноздатність (ціну)американського і японського обладнання. Сама складна в теоретичному плані проблема виникає у зв'язку з датоювиникнення операційного валютного ризику. Один із варіантів - вважати їїдатою виписки рахунку-фактури. Але як тоді бути з замовленнями, на котрі щене оформлений рахунок-фактура? Якщо експортер одержав замовлення, накладнана яке буде виписана в іноземній валюті, то ризик існує з моментуреєстрації замовлення, якщо ціна в іноземній валюті визначається в моментодержання замовлення. [2] Завдання визначення операційного ризику може вимагати оцінки ситуації,коли ціна угоди встановлена в одній валюті, а оплата буде проводитися вінший. Можуть виникнути сумніви щодо валюти, схильної до ризику: це валютаціни або валюта платежу? Відповідь - це валюта ціни. Підвищення курсувалюти платежу стосовно базової валюти не супроводжується відповіднимзростанням курсу валюти ціни щодо базової валюти. Більш висока вартістьпокупки одиниці валюти платежу (наприклад, одного долара) будекомпенсуватися меншим числом одиниць (тобто доларів), які відповідаютьвартості товарів або послуг з угоди, вираженої у валюті ціни.Трансляційний валютний ризик Цей ризик відомий також як розрахунковий, або балансовий, ризик. Йогоджерелом є можливість невідповідності між активами і пасивами, вираженими увалютах різних країн. Наприклад, якщо британська компанія має дочірню філіюв США, то в неї є активи, вартість яких виражена в доларах США. Якщо вбританської компанії немає достатніх пасивів у доларах США, які компенсуютьвартість цих активів, то компанія схильна до ризику. Знецінення долара СШАщодо фунта стерлінгів призведе до зменшення балансової оцінки вартостіактивів дочірньої фірми, тому що балансовий звіт материнської компанії будевиражатися у фунтах стерлінгів. Аналогічно, компанія з чистими пасивами віноземній валюті буде схильна до ризику у випадку підвищення курсу цієївалюти. Наприклад, компанія взяла кредит у швейцарських франках, тому що уШвейцарії були низькі процентні ставки, а потім обміняла франки на фунтистерлінгів для фінансування проекту в Сполученому Королівстві. Балансовийзвіт покаже збільшення вартості пасивів у фунтах стерлінгів у випадку, якщокурс швейцарського франка стосовно фунта стерлінгів зросте. Важливо дати відповідь на питання, наскільки серйозну погрозупредставляє трансляційний ризик. Якщо компанія вважає, що він не маєособливого значення, то тоді немає необхідності хеджувати такий ризик. Напідтримку цієї точки зору можна сказати, що відбиток у балансовому звітізмін активів і пасивів при їхній оцінці в базовій валюті є всього лишебухгалтерською процедурою, яка не має суттєвого значення. Той факт, щовартість активів дочірньої компанії в США, виражена у фунтах стерлінгів,коливається разом із рухом обмінного курсу долара США до фунта стерлінгів,може ніяк не вплинути на основну діяльність або прибутковість (у доларахСША) дочірньої компанії. Тому витрати на хеджування трансляційного ризикуможуть вважатися безглуздими, тому що фактично не існує ризику втрат відколивань курсу. Ця точка зору виправдана, якщо зміни курсу розглядаються яквідхилення від відносно стабільного курсу. Проте якщо існує визначенатенденція зміни курсу, то сама ця тенденція може виявитися суттєвою, хочвідхилення від курсу в ту або іншу сторону можуть і не мати значення.Тенденція до зниження вартості долара США щодо фунта стерлінгів удовгостроковій перспективі могла б мати суттєву значимість для материнськоїкомпанії. Навіть якби знецінення долара і не мало наслідків для діяльностідочірньої фірми, майбутні надходження прибутку у фунтах стерлінгів віддочірньої в материнську компанію зменшилися б, і було б правильнимвідобразити таке зменшення в балансовому звіті материнської компанії приоцінці активів дочірньої філії. Таке зменшення вартості активів дочірньоїкомпанії у фунтах стерлінгів вже мало б суттєве значення для материнськоїкомпанії, і в цьому випадку виникнуло би питання про необхідність певнихзаходів для хеджування валютного ризику. Ігнорування відхилень обмінного курсу в ту або іншу сторону відпостійного в цілому курсу в довгостроковій перспективі цілком виправданодля активів, наприклад, дочірніх компаній, оскільки подібні активи носятьдовгостроковий і навіть безстроковий характер. Для активівкороткострокового характеру виникає проблема з термінами їхнього погашення,тому що ці терміни можуть співпасти з періодом, коли буде особливонесприятливий рівень обмінного курсу. Подібному ризику схильні борговізобов'язання компаній, виражені в іноземній валюті. Боргові цінні папериможуть мати термін погашення без права його продовження. Навіть якщообмінний курс фунта стерлінгів до долара просто коливається в межахпостійного рівня (при розгляді його на тривалому відрізку часу), длябританського позичальника американських доларів ситуація виявиться дуженесприятливою, якщо термін погашення наступить у момент, коли курс доларастосовно фунта стерлінгів буде особливо високим. Активи і пасиви, які неможна розглядати як безстрокові, особливо якщо умови і терміни погашення неє гнучкими, створюють можливість валютного ризику, який є суттєвим длякомпанії. З цієї причини в даному випадку необхідно з усією серйозністюпоставитися до хеджування трансляційних валютних ризиків.Економічний валютний ризик Економічний ризик визначається як можливість несприятливого впливу змінобмінного курсу на економічне положення компанії, наприклад, можливістьзменшення обсягу товарообігу або зміни цін компанії на фактори виробництваі готової продукції в порівнянні з іншими цінами на внутрішньому ринку.Ризик може виникати внаслідок зміни гостроти конкурентної боротьби, як збоку виробників аналогічних товарів, так і з боку виробників іншоїпродукції, а також зміни схильності споживачів певній торговій марці. Впливможуть мати й інші джерела, наприклад, реакція уряду на зміну обмінногокурсу або стримування зростання заробітної плати в результаті інфляції,викликаної знеціненням валюти. [3] У найменшому ступені економічному ризику підлягають компанії, якіплатять витрати тільки в національній валюті, не мають альтернативнихджерел факторів виробництва, на які могли б вплинути зміни валютного курсу.Ці компанії реалізують продукцію тільки всередині країни і не зустрічаютьконкуренції з боку товарів, ціни на які можуть стати більш виграшними врезультаті сприятливої зміни курсу. Проте навіть такі компанії не цілкомзахищені, тому що зміни обмінного курсу можуть мати наслідки, яких не зможеуникнути жодна фірма. Наприклад, курс фунта стерлінгів, який знижуєтьсяможе призвести до підвищення процентних ставок, що, у свою чергу, знизитьзагальний рівень споживчих витрат на внутрішньому ринку і збільшитьвитрати, пов'язані з погашенням боргових зобов'язань. Коливання обмінних курсів можуть вплинути на ступінь конкуренції з бокуінших виробників, впливаючи на структуру їхніх витрат або на їхні продажніціни, виражені в національній валюті. Компанія, яка продає винятково навнутрішньому ринку, з витратами, оплачуваними тільки в національній валюті,постраждає від підвищення курсу внутрішньої валюти, оскільки конкурентніімпортні товари будуть більш дешевими, так само як і товари внутрішніхвиробників-конкурентів, витрати яких сплачуються частково в іноземнійвалюті. Зміни вартості валюти країни можуть мати додаткову значимість длякомпанії, яка розмістила свою філію в цій країні з метою забезпеченнядешевого джерела постачань або на свій внутрішній ринок, або на ринки іншихкраїн-споживачів. Наприклад, японський виробник автомашин, який побудувавзавод у Сполученому Королівстві для випуску машин за конкурентними цінами,не буде радіти підвищенню курсу фунта стерлінгів щодо інших європейськихвалют. Деякі сировинні товари за традицією оцінюються в певних валютах.Яскравим прикладом цього є ціни на нафту в доларах США. Компанії, якіодержують прибуток в інших валютах, можуть бути вразливі для ризикуможливих збитків від підвищення курсу долара стосовно валют, у яких вониодержують свої прибутки. Одним із прикладів таких фірм є авіакомпанії. Якщовони до того ж купують літаки в США і мають у результаті борговізобов'язання в доларах, то посилюється їхня схильність ризику втрат відпідвищення курсу долара щодо національних валют, у яких вони одержуютьприбутки.Моментом виникнення операційного валютного ризику варто вважати датуопублікування прейскуранта.Прихований ризик Існують операційні, трансляційні й економічні ризики, які на першийпогляд не очевидні. Наприклад, постачальник на внутрішньому ринку можевикористовувати імпортні ресурси, і компанія, яка користується послугамитакого постачальника, побічно схильна до операційного ризику, тому щопідвищення вартості витрат постачальника в результаті знеціненнянаціональної валюти змусило б цього постачальника підвищити ціни. Ще однимприкладом може бути ситуація з імпортером, якому виписується рахунок-фактура в національній валюті і який виявляє, що ціни змінюються йогозакордонним постачальником відповідно до змін обмінного курсу з метоюзабезпечення сталості цін у валюті країни постачальника. Приховані операційні і (або) трансляційні ризики можуть виникнути й утому випадку, якщо закордонна дочірня компанія схильна до ризику.Припустимо, що американська філія британської компанії експортує продукціюв Австралію. Для американської дочірньої компанії існує ризик втрат відзміни курсу австралійського долара, і вона може понести збитки в результатінесприятливих змін курсу австралійського долара стосовно долара США.Подібні збитки підірвуть прибутковість філії. Виникає непрямий операційнийризик, оскільки надходження прибули від дочірньої компанії скоротяться.Материнська компанія також зіткнеться з трансляційним ризиком, якщозменшення прибутку від філії буде відбито в оцінці вартості активів філії вбалансовому звіті материнської компанії.2 СТРАТЕГІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ РИЗИКУ2.1 Хеджування валютного ризику. Коливання обмінних курсів створюють ризик. Наприклад, припустимо, щобританський експортер продає товари імпортеру в США, і ціна угодивиражається в доларах США Британський експортер повинний буде одержати сумудоларів через якийсь час після того, як була узгоджена угода. Експортер,таким чином, виявляється схильним курсовому ризику. Падіння вартості доларащодо фунта стерлінгів зменшило б стерлінгову вартість надходжень. Цезнизило б прибутковість експорту або навіть зробило б його збитковим. Якщоекспортер хоче уникнути подібного ризику, він може застрахуватися відутрат. Здійснюючи хеджування за допомогою фінансового ф'ючерсу, віннамагається гарантувати собі обмінний курс, по якому він буде набуватифунтів стерлінгів. Йому необхідно знати заздалегідь, скільки грошей вінодержить у стерлінговому вираженні. Гарантований обмінний курс може бутименш сприятливим, ніж поточний курс, але принаймні експортер буде вільнийвід ризику, що курс може стати настільки несприятливим, що угода виявитьсязбитковою. Хеджер переносить свій ризик на іншого учасника валютних операцій. Якщовін купує ф'ючерси, хтось інший повинний продати їх, тобто придбанняодночасно права і зобов'язання купити валюту у встановлений термін умайбутньому за ціною, узгодженою в даний момент, повинно відповідати правуі зобов'язанню іншої особи продати цю валюту у встановлений термін повідповідній ціні. У приведеному вище прикладі ризик втрат від падіннявартості долара переноситься на продавця стерлінгових ф'ючерсів. Якщо курсдолара дійсно впаде, то продавець виявить, що він взяв на себе зобов'язанняпродати валюту за ціною нижче, чим ціна спот на момент фактичної передачівалюти. Продавець стерлінгових ф'ючерсів повинний бути або хеджером, якийнамагається уникнути протилежного ризику, тобто ризику втрат від підвищеннякурсу долара стосовно фунта стерлінгів, або спекулянтом, готовим прийнятина себе ризик в очикуванні прибутку. Якби один із хеджерів не взяв на себе зобов'язань по ф'ючерсній угоді,то перший з них поніс би збитки, а інший мав би прибуток (якщо, звичайно,курс не залишився б без змін). Зафіксувавши поточний курс, обидві сторонигарантують відсутність як збитків, так і прибутку. Одна сторона уникаєнепередбачених збитків, а інша відмовляється від непередбаченого прибутку.Важливо, однак, що обидві сторони зменшили ризик втрат від можливої зміникурсу в несприятливому для них напрямку. (Якщо обмінний курс, по якомуукладається ф'ючерсна угода, відрізняється від поточного курсу, то купівля-продаж ф'ючерсів має на меті гарантувати визначені курсові прибутки абозбитки. Проте той факт, що курсова невизначеність була зменшена,залишається в силі, і захист від непередбачених змін обмінного курсу булазабезпечена.)[4] Існує можливість того, що в результаті хеджування сума, необхідна дляпокриття ризику при зміні курсу в одному напрямку, не буде в точностівідповідати сумі, необхідної для хеджування при зміні курсу в протилежномунапрямку. Наприклад, учасники угод, які прагнуть уникнути збитків відпідвищення курсу фунта стерлінгів щодо долара США, можуть не знайтидостатнього числа хеджерів, які бажають уникнути ризику втрат від падіннякурсу фунта. Саме в такій ситуації стають необхідні спекулянти, які"роблять ринок". Спекулянти купують і продають ф'ючерси в очікуванніодержання прибутку. Якщо ф'ючерсна ціна буде вище очікуваної ними, вонипочнуть продавати ф'ючерси, тому що будуть розраховувати на можливістьпізніше купити їх за більш низькою ціною. Ф'ючерсна ціна нижче очікуваноїзмусить спекулянтів купувати ф'ючерси з тим, щоб мати можливість продати їхпізніше по більш високій ціні.Подібна діяльність спекулянтів забезпечує хеджерам здійснення їхніх угод.Наприклад, припустимо, що хеджери хочуть продати більше стерлінговихф'ючерсів, чим купити. Це призведе до зниження ф'ючерсної ціни. Падінняф'ючерсної ціни спонукає спекулянтів купувати, контракти. Отже, спекулянтискуплять надлишок стерлінгових ф'ючерсів, які пропонуються, і тим самимдозволять експортерам і імпортерам здійснити потрібні їм операції похеджуванню. Така поведінка спекулянтів робить ф'ючерсний ринок ліквідним ізабезпечує реалізацію всіх намірів по купівлі-продажу ф'ючерснихконтрактів. Спекулянтів часто вважають непотрібними Приведений аналіз,проте, показує, що вони, навпаки, виконують дуже корисну функцію. Роблячиринок ф'ючерсів ліквідним, вони дозволяють експортерам і імпортерамхеджувати ризик.2.2 Захисні обмовки Золоті і валютні захисні обмовки застосовувалися після другої світовоївійни. Золота обмовка заснована на фіксації золотого змісту валюти платежуна дату укладання контракту і перерахунку суми платежу пропорційно змінізолотого змісту на дату виконання[5]. Розрізнялися пряма і непряма золотіобмовки. При прямій обмовці сума зобов'язання дорівнювалася до ваговоїкількості золота; при непрямій - сума зобов'язання, виражена у валюті,перераховувалася пропорційно зміні золотого змісту цієї валюти (- долара).Застосування цієї обмовки грунтувалося на тому, що в умовах повоєнноїБрентонвудської валютної системи існували офіційні золоті паритети-співвідношення валют за їх золотим змістом, що із 1934 по 1976 ріквстановлювалися на базі офіційної ціни золота, вираженої в доларах. Протечерез коливання ринкової ціни золота і частих девальвацій, які відбувалисяперіодично, провідних світових валют, золота обмовка поступово втратиласвої захисні властивості і перестала застосовуватися зовсім з часуприйняття Ямайської валютної системи, яка скасувала золоті паритети йофіційну ціну золота. Валютна обмовка - умова в міжнародному контракті, яка обмовлює переглядсуми платежу пропорційно зміненому курсі валюти обмовки з метою страхуваннявалютного або кредитного ризику експортера або кредитора. Найбільш поширенаформа валютної обмовки-розбіжність валюти ціни і валюти платежу. При цьомуекспортер або кредитор зацікавлений у тому, щоб в якості валюти цінивибиралася найбільш стійка валюта або валюта, підвищення курсу якоїпрогнозується, тому що при виробництві платежу підрахунок суми платежувідбувається пропорційно курсу валюти ціни. Для зниження ризику падіння курсу валюти ціни на практиці одержалипоширення багатовалютні обмовки. Багатовалютна обмовка -умова в міжнародному контракті, яка обмовлюєперегляд суми платежу пропорційно зміні курсу корзини валют, якізаздалегідь вибираються за згодою сторін. Багатовалютна обмовка маєпереваги перед одновалютною: по-перше, валютна корзина, як метод виміру середньозважаного курсувалют, знижує ризик різкої зміни суми платежу; по-друге, вона найбільшою мірою відповідає інтересам контрагентів угодиз погляду валютного ризику, тому що включає валюти різної стабільності. Водночас, недоліком багатовалютної обмовки можна вважати складністьформулювання обмовки в контракті в залежності від засобу розрахункукурсових втрат, неточність якої призводить до різноманітного трактуваннясторонами умов обмовки. Іншим недоліком багатовалютної обмовки є складністьвибору базисної корзини валют. Після відміни золото-девізного стандарту і режиму фіксованих паритетіві курсів і переході до Ямайської валютної системи і плаваючих валютнихкурсів міжнародні валютні одиниці прирівняні до визначеної валютноїкорзини. Існує декілька видів валютних корзин. Вони розрізняють складомвалют: 1. Симетрична корзина - у ній валюти наділені однаковими питомимивагами. 2. Асиметрична корзина - у ній валюти наділені різними питомими вагами. 3. Стандартна корзина - валюти зафіксовані на визначений періодзастосування валютної одиниці в якості валюти обмовки. 4. Регульована корзина - валюти змінюються в залежності від ринковихфакторів. Перевагою застосування СДР або ЕКЮ як бази багатовалютної обмовкиполягає в тому, що регулярні і загальновизнані їхні котировки виключаютьневизначеність при підрахунку сум платежу. Складовими елементами механізмувалютної обмовки є: - початок її дії, який залежить від встановленої в контракті границіколивань курсу - дата базисної вартості валютної корзини. Датою базисної вартостізвичайно є дата підписання контракту або попередня їй дата. Інодізастосовується змінна дата базисної вартості, яка створює додатковуневизначеність. - дата або період визначення умовної вартості валютної корзини намомент платежу: звичайно, робочий день безпосередньо перед днем платежу абодекілька днів перед ним. - обмеження дії валютної обмовки при зміні курсу валюти платежу протикурсу валюти обмовки шляхом встановлення нижньої і верхньої границі діїобмовки (звичайно у відсотках до суми платежу). Іншими формами багатовалютної обмовки є: 1. Використання в якості валюти платежу декількох валют з узгодженогонабору, наприклад: долар, марка, швейцарський франк і фунт стерлінгів. 2. 0пціон валюти платежу - на момент укладання контракту цінафіксується в декількох валютах, а при наступі платежу експортер має правовибору валюти платежу. Обмеженість застосування валютної обмовки взагалі (ібагатовалютної зокрема) полягає в тому, що вона страхує від валютного йінфляційного ризику лише в тому випадку, коли зріст товарних цінвідбивається на динаміки курсів валют. Прикладом може служити Росія, девалютні обмовки зараз практикуються повсюдно, у тому числі і при внутрішніхрозрахунках: незважаючи на те, що продавці товарів, як правило, обмовляютьїхню ціну в залежності від курсу долара, їхні втрати від внутрішньоїінфляції не компенсуються зростанням курсу. У світовій практика длястрахування експортерів і кредиторів від інфляційного ризикувикористовуються товарно-цінові обмовки. Товарно-цінова обмовка -умова, яка включається в міжнародний контракт зметою страхування від інфляційного ризику. До товарно-цінових обмовоквідносяться: 1. Обмовки про змінну ціну, яка підвищується в залежності відціноутворюючих факторів. 2. Індексна обмовка - умова, за якою суми платежу змінюютьсяпропорційно зміні цін за періоди з дати підписання до моменту виконаннязобов'язання. Індексні обмовки не одержали широкого поширення у світовійпрактика через труднощі з вибором і перерахунком індексів, які реальновідбивають зростання цін. 3. Комбінована валютно-товарна обмовка використовується для регулюваннясуми платежу з врахуванням зміни валютних курсів і товарних цін. У випадкуодносрямованої динаміки зміни валютних курсів і товарних цін підрахунок сумплатежу відбувається пропорційно фактору, який максимально змінився. Якщо жза період між підписанням і виконанням угоди динаміка валютних курсів ідинаміка товарних цін не збігалися, то сума платежу змінюється на різницюміж відхиленням цін і курсів. 4. Компенсаційна угода для страхування валютних ризиків прикредитуванні: сума кредиту ув'язується з ціною у визначеній валюті (можевикористовуватися корзина валют) товару, який поставляється в рахунокпогашення кредиту. До теперішнього часу валютні обмовки, як метод страхування валютнихризиків експортерів і кредиторів, в основному на практиці перестализастосовуватися. Замість них з початку 70-х років стали застосовуватисясучасні методи страхування: валютні опціони, форвардні валютні операції,валютні ф'ючерси, міжбанківські операції "своп".2.3 Стратегії управління валютним ризиком за допомогою строкових угод 2.3.1. Форвардні угоди Форвардні угоди (forward contract) є найбільш поширеним методомхеджування валютних ризиків, який дозволяє здійснити обмінну валютнуоперацію на даний момент часу з постачанням валюти в майбутньому. Ринокфорвардних валютних контрактів є невід'ємною складовою світового валютногоринку від початку 80-х pp. Основою форвардної угоди є договір купівлі-продажу іноземної валютипротягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за обміннимкурсом, обумовленим на дату укладення угоди. Форвардні контракти єтерміновими контрактами міжбанківського валютного ринку. Терміни форварднихугод стандартизовані та, як правило, не перевищують 12 місяців; найбільшпоширеними є угоди на 1, 2, 3, 6, 9 та 12 місяців. На практиці ці періодипозначаються: 1М, 2М, 3М і т. д. Оскільки форвардний ринок є міжбанківським, останнім часом банки, крімстандартних термінів, самостійно використовують так звані короткі дати —short dates (до одного місяця) та ламані дати — broken dates (понадмісяць), що не збігаються зі стандартними термінами. Одначе ринок таких датвважається менш ліквідним, ніж ринок зі стандартизованими термінами, а томуугоди мають разовий характер за домовленістю сторін. Основне призначення форвардних валютних угод — забезпечити надійнестрахування майбутніх платежів або надходжень за зовнішньоторговельнимиконтрактами. Останнім часом форвардні угоди широко використовуються і длянеторговельних операцій, пов'язаних із рухом капіталів: кредитуванняіноземних філій, вкладення інвестицій, придбання цінних паперів іноземнихемітентів, репатріація прибутків тощо. Форвардні угоди є твердими, тобто обов'язковими для виконання, іукладаються переважно з метою реальної купівлі або продажу валюти. Найбільшпоширеним є використання таких угод для страхування незабезпеченихвідкритих валютних позицій, але часто вони можуть бути використані зіспекулятивною метою. Умови форвардного контракту: — валютний курс фіксується на момент укладення форвардної угоди; — реальна передача валюти здійснюється через певний обумовленийстандартний відтинок часу; — під час підписання угоди ніякі попередні платежі не здійснюються; — обсяги контрактів не стандартизовані. Фінансовий зміст форвардноїоперації полягає в купівлі чи продажу однієї валюти в обмін на іншу,виходячи з інтересів покупця (продавця), з метою одержання прибутку чизапобігання збиткам. Приклад Імпортерові через 3 місяці для оплати контракту потрібно DM 200 000,які він може придбати вже тепер за американські долари за спот-курсом $ 1 =DM 1,5000. Відсоткові ставки за депозитами у німецьких банках становлять3,5%, а в банках США — 4,5%. Для придбання DM 200 000 за поточним курсом імпортерові потрібно $133333,3. Скориставшися тримісячним банківським депозитом у США, імпортерміг би додатково отримати $ 1500: Скориставшись таким же депозитом у Німеччині, імпортер отримав бидодатково DM 1750: Порівняймо:|Депозит розміщено в |Доходи за тримісячним депозитом за ||банку |поточним курсом ($ 1 - DM 1,500) || |У$ |у DM ||Німеччини |1167 |1750 ||США |1500 |2250 ||Додатковий прибуток від | | ||розміщення під вищу |+333 |+500 || | | ||відсоткову ставку | | | Тепер, з урахуванням додаткового прибутку від депозитної операції,через 3 місяці імпортерові для придбання DM 200 000 потрібна буде значноменша сума, ніж раніше — не $ 133 333,3, а $ 131 833,3. Але слід мати на увазі, що банк-власник суми в DM 200 000 також можескористатися депозитом і одержати прибуток у розмірі DM 1750. Отже,фінансові умови покупця і продавця валют врівноважуються, і якщо не братидо уваги інші чинники, то через три місяці поточний курс USD/ DEM маєстановити: Але це суто теоретичний підхід, який лише ілюструє механізм форвардногокурсоутворення. На практиці він дещо складніший. Особливості розрахунку форвардних курсів Специфікою форвардного ринку є те, що форвардні валютні курси, навідміну від інших видів угод, безпосередньо не фіксуються, арозраховуються. Маркет-мейкери та професійні дилери оперують показниками,вираженими у вигляді десятититисячної частини валютного курсу, щовідображають різницю між курсом «спот» і курсом «форвард». Ці показникиназивають форвардною маржею (спред, пункти, піпи) і на практиціздійснюються котирування не курсів, а відповідних різниць. Форвардний валютний курс розраховується на момент укладення угоди іскладається з поточного курсу (спот-курсу) і форвардної маржі, яка можевиступати у вигляді премії або знижки (дисконту). Якщо форвардний курсвалюти вищий від поточного, то для його визначення до спот-курсу додаєтьсяфорвардна премія. Якщо ж форвардний курс нижчий від поточного, вінвизначається відніманням від значення спот-курсу форвардної знижки(дисконту). На практиці з метою розрізнення премії або знижки їх часто записують,відповідно зі знаком «плюс» чи «мінус», але дилер завжди безпомилкововизначить премію або знижку, якщо знак і не буде вказано. Це пояснюєтьсятим, що курс покупця завжди нижчий за курс продавця. Тому, коли показникифорвардної маржі (спред) наведені в порядку збільшення [наприклад, 150—200або (-100)—(-20)], то мова йде про форвардну премію. У разі, якщо спреднаводиться в порядку зниження [наприклад, 220—100 або (-50)—(-180)], тодилер повинен враховувати цей спред як форвардну знижку (дисконт). Окрім того, слід мати на увазі, що курси «форвард» відрізняються відкурсів «спот» значно більшим абсолютним значенням показника маржі — різниціміж курсом продажу та курсом купівлі. Це пояснюється специфікою банківськоїоперації «форвард», яка одночасно є й формою страхування валютних ризиків.Що триваліший форвардний період, то вищим буде рівень валютного ризику, атому більшим буде і розмір форвардної маржі. Недоліки та нові форми форвардних угод Як ми могли переконатися, використання форвардних угод для хеджуваннястрахування валютних ризиків має багато переваг. Проте існують і недолікитакої схеми страхування. Головний із них полягає в тому, що угодиукладаються на міжбанківському ринку, а не на біржовому, як ф'ючерсніконтракти, а тому відповідальність за виконання таких угод повністю лягаєна учасників конкретної угоди. І якщо один з учасників угоди не зможевиконати її умов у повному обсязі, то інший зазнає значних збитків. З метою запобігання таким ситуаціям або їх уникнення використовуютьдодаткові методи страхування, які останнім часом набувають дедалі більшогопоширення. Це, зокрема: — продовження терміну форвардної угоди; — використання форвардних опціонів із відкритим терміном виконання; — використання форвардних опціонів із перехресними датами; — використання валютних контокорентів; — укладення непрямих форвардних угод; — забезпечення валютного покриття; — самостійне створення «форварду»; — використання форвардних контрактів із опціоном анулювання (FOX); — використання угод про форвардну відсоткову ставку та ін. Використання форвардних угод на українському валютному ринку Використання форвардних угод у чистому вигляді на українськомувалютному ринку поки що поширення не набуло, але фахівцями Національногобанку України вже напрацьовано пакет нормативних та інструктивнихматеріалів для впровадження термінових валютних операцій в практику.Зокрема, постановою Правління Національного банку України № 216 від07.07.1997 p. затверджено «Правила випуску та обігу валютних деривативів»,які регулюють механізм випуску та обігу форвардних валютних контрактів вУкраїні. Згідно з цими Правилами форвардний валютний контракт визначається якугода між двома банками, яка має на меті запобігання ризикам щодо змін умайбутньому курсів валют і відсоткових ставок за депозитами в іноземнійвалюті. Дві сторони угоди зобов'язані визначити певну відсоткову ставку такурс на певний період часу для узгодженої суми валюти, починаючи звизначеної контрактом майбутньої дати розрахунків (щонайменше один місяцьод дати укладення угоди). Метою укладення та здійснення форвардних контрактів є хеджування змінидепозитних ставок (без необхідності здійснення загальновживаного депозитуфорвард-форвард) або мінімізація ризиків за змінами курсів валют,визначуваних як різниця або між узгодженою сторонами відсотковою ставкою зафорвардним валютним контрактом та ставкою залучення кредитів першокласнимилондонськими банками (LIBOR) чи її аналогом на дату розрахунків за цимконтрактом, або між курсом валюти за форвардним валютним контрактом таринковим спот-курсом валюти на дату розрахунків за цим контрактом.Покупцями й продавцями форвардних валютних контрактів можуть бути банки-резиденти та банки-нерезиденти України, що визначаються чиннимзаконодавством України. Форвардні валютні контракти укладаються на первинному ринку застандартною формою, що відповідає чинному законодавству України. Первинним продажем форвардного валютного контракту вважається такаугода купівлі-продажу контракту, якій не передує інший форвардний контракт,однією із сторін якого виступав покупець (продавець) цього контракту, ійого предмет: сума іноземної валюти, дати поставки та здійснення платежу,що збігаються з цим форвардним контрактом. Зміни й доповнення до форвардного валютного контракту оформлюються уписьмовій формі та від моменту підписання є невід'ємною частиною цьогофорвардного контракту. Продаж або передача зобов'язань за форвардним валютним контрактом іншимособам здійснюється продавцем лише за згоди покупця форвардного валютногоконтракту будь-коли до закінчення строку дії (ліквідації) форвардногоконтракту. Зміни до форвардного валютного контракту вносяться покупцем чипродавцем контракту в разі погодження обох сторін контракту. Номінальна вартість контракту обліковується за позабалансовимирахунками, а переоцінка форвардного валютного контракту здійснюється накожну звітну дату з використанням форвардного курсу на період до дативиконання контракту. Результат переоцінки форвардного валютного контракту,придбаного з метою хеджування, визначається симетрично з результатомпереоцінки фінансового інструменту, котрий хеджується. 2.3.2 Валютні ф’ючерси Фінансові ф'ючерсні ринки виникли як реакція на потребу в адекватнихінструментах хеджування, яке повинне розглядатися як їхнє основнепризначення. Проте хеджери не є єдиними учасниками ринків фінансових,ф'ючерсів. Спекулянти та арбітражери також беруть участь в операціях на цихринках і, як буде показано надалі,відіграють дуже важливу роль для їхньогоефективного функціонування. Фінансовий ф'ючерсний контракт надає одночасно право і зобов'язаннякупити або продати актив у встановлений термін у майбутньому на умовах,узгоджених у даний час. Валютні ф"ючерси укладаються на обмін валют умайбутньому по курсу, визначеному на момент укладання угоди в контракті. Ці контракти можуть вільно купуватися і продаватися. Наприклад,компанія, яка купила контракт, що дає їй право і зобов'язання купити валютуна визначену суму у встановлений термін у майбутньому по обмінному курсі,зафіксованому в даний момент, може згодом закрити свою позицію законтрактом, продавши його. Необхідною умовою функціонування валютнихф'ючерсних ринків є їхня ліквідність, яка полегшує здійснення угод.Фінансові ф'ючерсні контракти відрізняє високий ступінь стандартизації.Достатнє число контрактів кожного виду створює передумови для ліквідностіринків. Контракти, якими торгують на Лондонській міжнародній біржіфінансових ф'ючерсів (LIFFE), мають всього 4 терміни виконання щороку, асаме, березень, червень, вересень і грудень. Сума контракту такожстандартна, наприклад, 25 000 ф. ст. для контрактів по фунтах стерлінгів.Стандартизація обмежує розмаїтість наявних контрактів, але збільшує обсягторгівлі кожним контрактом. Клієнту необхідно відкрити ф'ючерсний рахунок розрахунків у членаLIFFE. Вибір члена біржі для виконання брокерських функцій дуже важливий.Брокерські фірми значно відрізняються одна від одної за своїми фінансовимиумовами і обсягом наданих послуг. Клієнт розміщує наказ у зареєстрованогопредставника фірми - члена біржі. Після перевірки цією фірмою прийнятностінаказу клієнт одержує усне підтвердження прийняття наказу Згодом наказпідтверджується у письмовому виді, звичайно з оцінкою про час йогореєстрації Як тільки наказ був прийнятий і підтверджена його прийнятність,він передається в кабіну фірми-брокера в залі біржі. Деталі наказузаписуються на стандартному бланку наказу, на якому проставляеться час.Копія бланку наказу передається ділеру в біржовій ямі, де і здійснюєтьсяйого виконання. При виконанні наказу деталі угоди записуються на бланку,який потім відсилається назад в кабіну. Потім заповнюється біржовийрозрахунковий бланк, який відбиває всі подробиці угоди. Одночасно деталіугоди передаються члену біржі, який повідомляє про неї клієнту. 2.3.3 Роль валютних опціонів у хеджуванні ризику Валютний опціон є своєрідною формою термінової угоди двох сторін —продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право,а не зобов'язання, купити у продавця опціону або продати йому заздалегідьвизначену суму однієї валюти в обмін на іншу (або на національну грошовуодиницю) за обумовленим валютним курсом чи за курсом, визначеним на деньобміну. Такий фіксований курс називають ціною виконання. Власник опціону має право вибору реалізувати опціон або ж відмовитисявід нього залежно від того, наскільки сприятливими для нього будутьколивання валютного курсу. Продавець опціону зобов'язаний виконати валютну операпію за курсомобміну (ціною виконання), встановленим за оппіонною угодою, та забезпечитивласникові опціону виконання умов угоди до завершення встановленоготерміну. Якщо угоду здійснено, то вживають терміни «опціон здійснено» або«опціон виконано». Залежно від місця продажу опціони поділяють на біржові, що вільноперебувають в обігу, та позабіржові. Біржові опціони (traded option)продають і купують опціонні біржі, які є своєрідними фінансовимиінститутами, що стали невід'ємною складовою фінансового ринку економічнорозвинених країн. Найвідоміші з них — Лондонська фондова біржа. Європейськаопціонна біржа в Амстердамі (з 1978 p.), Філадельфійська, Чиказька,Монреальська та інші біржі. В табл. 6 наведено перелік цих бірж та валют,за якими укладаються опціонні угоди. Біржові опціони можуть знаходитися в обігу на вторинному ринку, вільнокупуватися і продаватися третіми особами до завершення термінувикористання. Ці опціони стандартизовані за певними видами валют, сумами йтермінами виконання. Стандартна специфікація валютного опціону містить такі реквізити: — найменування валюти опціону; — назву операції (купівля або продаж); — суму валюти; — курс обміну; — дату завершення дії опціонного періоду; — умови виконання опціону (певна дата чи опціонний період). Позабіржові опціони (over-the-counter option, ОТС option) можнарозглядати як суто банківський інструмент. Вони продаються і купуютьсяпокупцем і банком, як правило, за індивідуальною угодою на договірнихзасадах і за специфікацією, що відповідає вимогам покупця. Переважно наринку позабіржових опціонів банки працюють із великими корпораціями.Порівняльна характеристика біржових і|Біржові опціони |Позабіржові опціони ||Продаються через біржу |Продаються банками ||Вибір валют фіксований |Вільний вибір валюти ||Для кожної біржі | ||Значні обсяги торгівлі |Незначні обсяги торгівлі ||Сума одного онціону |Сума опціону не фіксується ||Фіксована | ||Стандартні терміни за |Терміни завершення визначають ||Вершення опціону |продавець і власник опціону за || |домовленістю ||Ціни виконання |Ціна виконання визначається за ||Фіксовані |Домовленістю ||Вартість нижча |Вартість вища ||Стандартні |Організуються для конкретного || |Клієнта ||Перепродаються |Не можуть бути перепродані ||Переважно купують |Перевагу віддають великі корпорації||Банки | | позабіржових опціонів, наведена в табл., дає змогу наочно побачити їхніспільні риси та відмінності. Зважаючи на переваги валютних опціонів перед іншими видами валютнихдеривативів, необхідно зазначити, що їх використання вигідне (доцільне) втаких випадках: — коли час і сума валютних надходжень чітко не визначені; — з метою захисту експортних та імпортних потоків товарів, чутливих дозміни цін; — у разі публікації прейскурантів на свої товари в іноземній валюті; — з метою підтримки комерційної пропозиції на укладення контракту,оціненого в іноземній валюті; — у разі необхідності забезпечення одночасного страхування відкомерційних і валютних ризиків. У світовій практиці залежно від характеру валютообмінної операціїрозрізняють опціон «кол» (call) і опціон «пут» (put). Опціон «кол» даєправо його власникові купити певну суму однієї валюти в обмін на іншу.Опціон «пут» дає власникові право продати певну суму однієї валюти в обмінна іншу. Наприклад, якщо підприємство, купивши «пут» за гривні, одержуєправо продати відповідну суму в американських доларах в обмін на гривню, тоце буде доларовий «пут». Опціони «кол» використовують переважно: — з метою хеджування короткої валютної позиції; — в разі, коли валютний курс має стійку тенденцію до підвищення; — для перепродажу з метою одержання прибутку. До використання опціонів «пут» переважно вдаються: — з метою хеджування довгої валютної позиції; — тоді, коли валютний курс має стійку тенденцію до зниження; — з метою хеджування очікуваних надходжень і продажу валюти. Якщо опціон виконано, то продавець опціону «кол» повинен продати валютувласникові опціону, а продавець опціону «пут» мусить купити валюту увласника опціону. Це є обов'язковою умовою виконання опціону (здійсненняопціонної угоди). Під юридичним кутом зору учасники опціонної угоди завжди рівноправні,але під економічним у вигіднішому становищі знаходиться покупець опціону,оскільки остаточне рішення про купівлю чи продаж валюти з настанням терміну(дати) здійснення опціону виносить саме він, сплачуючи за це опціоннупремію. Продавець опціону має право лише погодитися з рішенням покупця івиконати свої зобов'язання в одній із наведених нижче форм: 1) у разі продажу опціону «кол» продавець опціону повинен продатипокупцеві (власникові) опціону обумовлену суму валюти; 2) у разі продажу опціону «пут» продавець опціону зобов'язаний купити впокупця (власника опціону) обумовлену суму валюти; 3) прийняти пропозицію власника опціону про відмову від йогоздійснення.2.4 Страхування ризику за допомогою угод "своп". "Своп" - операція, яка сполучає наявну купівлю-продаж з одночаснимукладанням контругоди на певний строк. Існує декілька типів операцій"своп": валютні, процентні, боргові, з золотом і їхні різноманітнісполучення. Валютна операція "своп" являє собою покупку іноземної валюти наумовах "спот" в обмін на вітчизняну валюту з наступним викупом. Наприклад,німецький банк, маючи тимчасово зайві долари США, продає їх на маркиамериканському банку й одночасно купує долари на термін із постачаннямчерез 1 місяць. Операція "своп" може бути використана для хеджування. У цьомуприкладі з експортером із Німеччини банк експортера потерпів збитки відфорвадної покупки валюти у свого клієнта, тому що премія, сплаченапродавцем валюти виявилася менше збитків від підвищення курсу марки. Щобзастрахувати цю операцію, банк міг вдатися до угоди "своп": очікуючипідвищення курсу марки, продати долари другому банку за марки, і одночаснокупити долари з поставкою через місяць. У результаті цієї операції черезпадіння курсу долара стосовно марки, банк експортера одержав би прибуток,який покрив би його збитки від форвардної угоди зі своїм клієнтом. Освоївшиграмотне проведення подібних операцій, банк експортера міг би надаватисвоєму клієнту послуги по форвардній покупці його валюти за вигідним дляклієнта курсу і надалі ( у тому випадку, якщо це важливий для банкуклієнт). [6] Угоди "своп" зручні для банків, тому що не створюють непокритоївалютної позиції - обсяги вимог і зобов'язань банку в іноземній валютізбігаються. Цілями "своп" бувають:- придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків- здійснення політики диверсифікації валютних резервів- підтримка визначених залишків на поточних рахунках- задоволення потреб клієнта в іноземній валюті й ін. До угод "своп" особливо активно прибігають центральні банки. Вонивикористовують їх для тимчасового підкріплення своїх валютних резервів уперіоди валютних криз і для проведення валютних інтервенцій. До операцій "своп"на фінансових ринках близькі за змістом так званіоперації "репо". Операції "репо" засновані на згоді учасників угоди прозворотній викуп цінних паперів. Угода передбачає, що одна сторона продаєіншій пакет цінних паперів певного розміру з зобов'язанням викупити його позаздалегідь обговореній ціні. Іншими словами одна сторона кредитує іншу підзаставу цінних паперів. Операції "репо" бувають декількох видів. "Репо зфіксованою датою" передбачає, що позичальник зобов'язується викупити цінніпапери до заздалегідь обговореної дати. Операції "відкриті репо"припускають, що викуп цінних паперів може бути здійснений у будь-який часабо в будь-який час після визначеної дати. За допомогою операцій "репо"власники крупних пакетів цінних паперів одержують можливість більшефективно розпоряджатися своїми активами, а банки й інші фінансовіінститути одержують ще один інструмент управління ліквідністю.2.5 Інші види захисту від валютного ризику Сучасні стратегії захисту від валютного та інших видів фінансовихризиків набули такої досконалості, що самі ці стратегії переросли своєпочаткове призначення – а саме, хеджування, захист – і дозволяють на основізгаданих стратегій отримувати прибуток при мінімізації ризику. Ці стратегіїє більш складними і потребуть високого професіоналізму при їх виконанні,оскільки найменше відхилення в прорахунках може обернутися значнимивтратами. До таких стратегій відноситься валютний арбітраж, тобтокупівля/продаж іноземної валюти з подальшою зворотною операцією з метоюотримання прибутку від різниці валютних курсів у часі (валютний арбітраж «учасі»), а також за рахунок відмінностей в курсі валюти на різних валютнихринках (валютний арбітраж «в просторі»). Валютний арбітраж можездійснюватися з двома (простий валютний арбітраж) і великим числом валют(складний валютний арбітраж). Валютний простий (двосторонній) арбітражпередбачає здійснення валютної операції з метою отримання прибутку зарахунок різниці, існуючою в даний момент в курсах однієї і тієї ж валюти навалютних ринках двох країн. Валютний складний (багатосторонній) арбітражпередбачає валютні операції з метою отримання прибутку за рахунок різниці вкурсах декількох валют на різних валютних ринках.За своїм змістом арбітраж поділяється на арбітраж “у часі” та арбітраж “упросторі”. Арбітраж «у часі» - це операції на одному і тому ж ринку,здійснювані в цілях отримання вигоди від різниці в котировках з різнимитермінами поставки (спред, стредл, стренгл). Ціни на біржові товари зпостачанням в різні терміни знаходяться на різних рівнях як під впливомвартісних чинників, так і під впливом співвідношення попиту/пропозиції ізміни оцінок перспектив розвитку кон’юнктури. Арбітраж «в просторі» -одночасна операція на один товар, валюту або цінний папір на різних ринках,заснована на різниці курсів або котировання. Більш досконалими, але в той же час і небезпечними формами арбітражує стратегії гри на спред, стредл та стренгл.1. Спред - одночасна купівля і продаж ф'ючерсних контрактів на один і тойже актив з різними термінами постачання або на два різних актив, алевзаємопов'язаних (корреляційних) або одночасна купівля і продаж опціоніводного типу, але по різних базисних цінах або з різним періодом до моментузакінчення опціону або по різних базисних цінах і з різним періодом.2. Стредл - поєднання одночасної купівлі однієї валюти з продажем іншої;при операціях по опціонах - подвійний опціон або операція, що даєдержателеві цінних паперів право їх купити або продати по певній ціні.Стредли бувають двох видів – довгі і короткі. Довгий стредл - одночаснакупівля опціонів «пут» і «колл» з однаковими цінами і термінами виконання зрозрахунку на нестійкість кон'юнктури. Короткий стредл - одночасний продажопціонів «пут» і «колл» з однаковими цінами і термінами виконання зрозрахунку на прибуток від премії при зменшенні нестійкості кон'юнктури.3. Стренгл - подвійний опціон з одночасною купівлею або продажем пут-опціону і колл-опціону з різними цінами реалізації (при цьому цінареалізації пут-опціону звичайно нижче за ціну реалізації колл-опціону). Вищездагані стратегії та методи далеко не вичерпують всі можливостіменеджменту валютного ризику в сучасній економічній системі, проте даютьзагальну уяву про принципи його здійснення на практиці. ВИСНОВОК: Створення валютного ринку України характеризувалося тим, що з самогопочатку він був переважно біржовим, але починаючи з кінця 1995 р. активнорозвивається міжбанківський ринок, який за обсягами валютних операційсьогодні є домінуючим сегментом валютного ринку. Попри значне зростання обсягів і частки міжбанківського ринку, біржовийринок залишається і, з огляду на світову практику, залишиться в майбутньомуголовним структурним (структуроутворюючим) елементом валютного ринку. Вдосконалення валютного ринку, розвиток його міжбанківського сектора,зростання обсягів експортно-імпортних операцій, розширення на ринкудіяльності нерезидентів, збільшення обсягів іноземного інвестування доситьгостро поставили проблеми підвищення рівня ризику операцій з іноземноювалютою. У світовій практиці з метою запобігання валютним ризикамвикористовується широкий спектр методів і засобів під назвою «хеджуваннявалютних ризиків». Найбільш поширеними і часто вживаними серед них євалютні ф'ючерси, валютні опціони, «свопи» та форвардні угоди. Ціінструменти валютного ринку з'явилися в 70—80-х рр. XX ст. і набулиширокого практичного використання. Причому, якщо спочатку їх запровадженняце були дво-, тристоронні угоди (підприємство, банк, біржа) на поставкуреальних валютних активів, то з часом система хеджування охопила весьвалютний ринок. І сьогодні у разі застосування тих чи інших методівхеджування безпосередня купівля (продаж) валюти не є обов'язковим, а самохеджування перетворилося в систему управління валютними ризиками, якаохоплює всі сегменти валютного ринку і є запорукою стабільності якнаціональних, так і міжнародних фінансових ринків. Якщо говорити про український ринок, то в Україні, к і в інших країнах,законодавство по різному передбачає управління валютним ризиком дляфінансових і нефінансових установ. Так, нефінансові (не банки, неінвестиційні фонди тощо) інституції не зобов’язані законодавствомдотримуватися певних принципів при менеджменті валютного ризику. Протефінансові установи підпадають під ряд вимог Національного Банку України імають обов’язково керуватися принципами, окресленими Нацбанком. Основнимипринципами є уникнення незбалансованої позиції по певних валютах тадиверсифікація банківськіх активів. Нацбанк розробив ряд показників (Н14,Н15 тощо), які мають індикувати про відкриту позицію фінансової установи покожній іноземній валюті. Щодо диверсифікації активів задля уникненняризику, то це є стандартною світовою практикою зменшення експозиції. Протеголовною проблемою, яка стоїть перед Україною, є те, що національна валютаУкраїни знаходиться в експозиції до всіх ключових валют світу. Ця ситуаціясклалася історично з моменту отримання Україною незалежності, колигіперінфляція породила потужні інфляційні очікування, які до сих порщкодять українській валюті. Українська фінансова система є нерозвиненою,весь її об’єм складає менше ніж активи середнього банку в США. Цепризводить до того, що ринок є дуже чутливим до руху капіталу і ризик можевиникнути миттєво при значному