asyan.org
добавить свой файл
1

Валентин Стецюк

Вступ до курсу досліджень передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі і Азії

До основ утворення числівників
в ностратичних мовах


У проведених дослідженнях до ностратичної макросім'ї мов ми відносимо індоєвропейські, угро-фінські, тюркські, семіто-хамітські (афразійські), картвельські і дравідійські. Проте не виключено, що до них належать і інші мови, в першу чергу північнокавказькі (абхазо-адигські і нахсько-дагестанські). При цьому зазначимо, що з так званих «алтайських» мов до ностратичних мов ми відносимо тільки тюркські. Крім усього іншого, проти генетичної спорідненості тюркських та інших алтайських говорить повна відсутність подібності між тюркськими і монгольськими числівниками, не кажучи вже про таку подобу з тунгусо-маньчжурський, корейським і японським (див. Табл. 1).

Таблиця 1. Кількісні числівники давньотюркської і монгольської мов.





один

два

три

чотири

п‘ять

шість

сім

вісім

дев’ять

десять

Тюрк.

bir

ikki

üč

tört

beš

alty

jetti

sekiz

toquz

on

Монг.

negen

xojor

gurvan

dorvan

tavun

zurgaan

doloon

najman

jisun

arvan


Про важливість подібності слів з числовими значеннями як аргументу на користь генетичної спорідненості мов говорить те, що в рамках окремих мовних сімей ностратичної макросім'ї подоба числівників дуже виразна, а серед тюркських мов особливо. Більш того, деякі риси подібності в корпусі числівників можна виявити також і між мовами різних сімей, що входять до складу ностратичних. Для зручності порівняння імена числівники до десяти окремих ностратичних мов зведені в таблицю 2, в яку для оцінки можливої приналежності до ностратичних поміщені також числівники інгушської і кабардинської мов.

Таблица 2. Кількісні числівники ностратичних мов.


Укр.

один

два

три

чотири

п‘ять

шість

сім

вісім

дев’ять

десять

І.-е.




*dvou

*treis

*quet-

wor

*penque

*seks

*septm

*octou

*newn

*deќm

Нім.

ein

zwei

drei

vier

fünf

sechs

sieben

acht

neun

zehn

Лат.

ūnus

dǔo

trēs

quat-tuor

quīnque

sěx

sěptem

ŏcto

nŏvem

děcěm

Вірм.

mēk

ērku

ērēk'

č'ors

hing

vēç

yot'

ut'

imê

tasě

Д.-інд.

éka

dva

trayas

catv-ara

pañca

shash

sapta

ashtau

nava

dasa

Д.-тюрк

bir

ikki

üč

tört

beš

alty

jetty

sekiz

toquz

on

Чув.

pěr

ikĕ

viç

tăvattă

pillĕk

ultă

çiče

sakkăr

tăxxăr

vun

Фін.

yksi


kaksi


kolme


neljä


viisi


kuusi


seitse-män

kah-deksan

yh-deksän

kymmenen

Вепс.

üks’

kaks’

koume

nel’l’

viž

kuz’

seič-eme

kahesa

ühesa

kümne

Комі

öti

kyk

kuim

väl

vit

kvajt

sizim

kök’ja-mys

ökmys


das


Удм.

kož,

ogez

kyk

kuin’

njil

vit’

kuat’

siz’im

t’amys

ukmys

das

Ерзя

vejke

kavto

kolmo

nile

vete

koto

sisem

kavkso

vejkse

kemen’

Марі

ik

kok

kum

nyl

vič

kud

šym

kandaš

indeš

lu

Угор.

egy

kettő

három

négy

öt

hat

hét

nyolc

kilenc

tiz

Ханти

əj, it

kät

kolem

n’ələ,

wet

kut

tapet

näileg

arjaŋ

jöŋ

Мансі

akv

kit

xurum

nila

at

xot

sat

n’ololov

ontolov

lov

Груз.

erti

ori

sami

ot’xi

xuti

ekivsi

švidi

rva

cxra

ati

Іврит

axat

šnaim

šaloš

arba

xameš

šeš

ševa’

šmone

teša,

‘eser

Араб

wāhid

ithnān

thalā-thah

'arba-ah

xamsah

sittah

sab`ah

thamāniyyah

tis`ah

`ašarah

Таміл

onru

eran

ndu

moon-rru

naan-ku

i:ynthu

aarru

aezhu

āddu

onpathu

patthu

Телугу

okati

rendu

muudu

naa-lugu

aydu

aaru

eedu

enimidi

tommidi

padi

Тулу

onji

radd

mūji

nāl

ein

āji

ēl

enma

ormba

patt

Гонді

undi:

rend

mūnd

nā-lūng

siyāng

sārūng

ērūng

armur

anma

putth

Мала-ялі

onnu

rantu

mū-nnu

nālu

ancu

āru

ēlu

ettu

onpatu

pattu

Кабард

zy

t’u

ščy

pl’y

txu

xy

b’y

i

bgu

pščy

Інгуш

ča'

šij

kxo’

di’

pxi’

jalx

vorh

barh

ijs

itt


Уважний розгляд таблиці дає можливість виявити деякі закономірності, які можуть бути відправною точкою для знаходження логіки освіти числівників в ностратичних мовах:

1, Тюркському ikki «два» відповідають деякі слова фінно-угорських мов зі значенням «один» (эрзя vejke, марі ik, угор. egy, фін. yksi, вепс. üks). З індоєвропейських мов сюди ж відноситься д.-інд. éka «один» і множина слів іранских мов (фарсі, тадж., курд., мазендеран. jak., балуджи, гилянський jek і т.д.) С іншою огласовкою дещо далі стоять удм. ogez, іврит axat, ар. wāhid і телугу okati «один».

2. Деякі індоєвропейські і дравідійські мови мають подібні слова для числа 1: лат. ūnus (гр. οινοσ), нім. ein та ін. – тулу onji, таміл onru, малаялі onnu та ін.

3. Є деяка подібність в назвах парних числівників: і.-е. * quetwor «чотири» (лат. quattuor, ін-інд. catvara, слов. četyre та ін) – угор. kettő, ханти kät, мансі kit, ерзя kavto «два», комі kvajt, удм. kuat', ханти kut, ерзя kota та ін. «шість»; і.-е. *seks «шість» (лат. sex, нім. sechs, слов. šestĭ, літ. šeši та ін) – др.тюрк. sekiz «вісім», євр. šeš «шість»; іврит arba «шість» – груз. rva «вісім» – телугу aaru «шість». Проте найбільш виразним є подібність фінно-угорських і дравідійських слів для числа 4: фін. neljä, ерзя nile, мансі nila та ін – малаялі nālu, телугу naalugu, тулу nāl та ін.

4. Індоєвропейському *deќm «десять» (слов. desętĭ, д.-інд. dáśa, лат. decem та ін.) відповідають удм., комі das, угор. tiz «десять»

5. Нерідко сусідні числівники римуються: укр. сімь – вісім, дев’ять – десять, нім. zwei drei, вірм. yot- ut, тюрк. sekiztoquz, фін. kahdeksan yhdeksän, вепс. kahesa – ühesa, гонді sārūngērūng та ін.

6. Деякі факти свідчать про нерідкі випадки заміни старих найменувань чисел більш новими. Наприклад, чуваському pillĕk «п'ять» відповідають у інших тюркських мовах bileg, bilezik «зап'ясток, кисть руки», які спочатку могли мати також значення «п'ять». Проте в якийсь час у всіх тюркських мовах, крім чуваської, для позначення п'яти предметів поширилося нове слово beš, хоча воно походить від того самого кореня. Іншим прикладом може бути заміна в східнослов'янських мовах давньослов'янського četyredesętĭ на слово сорок, запозичене з булгарської.

Інші випадки схожості будуть розглянуті в процесі подальшого викладу. Почнемо наш аналіз з розгляду походження назви одиночного предмета. При цьому ми будемо мати на увазі, що мислення первісної людини йшло за своїми законами, відмінними від засвоєного нами формально-логічного мислення. Перш, ніж людина прийшла до абстрактного розуміння чисел, кількісні відносини між предметами зв'язувалися з самими предметами і для різних категорій предметів могли застосовуватися різні системи рахунку і в процесі обміну, наприклад, прирівнювання двох баранів одній корові затуманювали собою різницю між числами 1 і 2.

Як видно з таблиці, для позначення числа 1 в мовах розглянутих сімей вживаються слова, що походять від різних коренів, за винятком того, що д-інд éka можна уподібнити фінно-угорським словам, які мають в основі корінь * ek / ik. Після додаткових пошуків в інших індоєвропейських мовах були виявлені інші подібні числівники в декількох іранських мовах, зокрема в фарсі – jak, курдській – ēk, і гілянській – jek «один». Від цього ж кореня шляхом редуплікаціі (ik-ik), очевидно, утворилися слова фінно-угорських мов зі значенням «два» (комі, удм. кyk). Число два сприймалося спочатку як пара, свого роду одиниця парних предметів – двох очей, вух, рук. Виникнення граматичного двоїстого числа було б просто безглуздим, якби два парні предметів не протиставлялися безлічі предметів для яких існувала окрема категорія числа. Беручи до уваги можливу подібність у назвах сусідніх чисел і спочатку неусвідомлену кількісну різницю між числами 1 і 2, припустимо що тюрк. ikki «два» має те ж походження і пошукаємо вихідне слово із значенням, що можуть стати початком рахунку. Після нетривалих пошуків зупиняємося на індоєвропейському займеннику * «я». Почати рахунок від себе для людини цілком логічно, тому одне й те ж слово цілком могло вживатися і для позначення самого себе і числа 1. Аналіз символічних значень чисел у фольклорі призводить етнографів до висновку, що символіка «одного» взяла на себе і символіку центру, а число 1 отримало значення «божественного» або «царственого» числа та особистості, яку воно визначає1. Логічно припускати, що первісна людина дивився на світ з егоцентричної позиції, що і вело до ототожнення себе з одиницею, що символізує центр.

Припущення про первинну ідентичність числівника «один» і займенника «я» підкріплюється також тим, що інше слово праіндоєвропейської мови *sem із значенням «один» у слов'янських мовах відповідає займенник сам. Того ж походження займенника собі, себе. У деяких індоєвропейських мовах похідні від вказаного кореня зберегли значення «один», в інших же подібні слова взяли значення «той самий», «рівний», «подібний» (лат similis, анг same і т. д.) Очевидно, цей числівник є найдавнішим в мові людини, оскільки подібні слова із значенням «один» зустрічаються в багатьох мовах світу, зокрема, в дагестанських (анді, годобері, табасаран. – seb, sab) корейська hana, айну šine та ін.

Подальшим підтвердженням ідентичності числівника «один» і займенника «я» є те, що деякі слова індоєвропейських мов зі значенням «один» (лат. ūnus, гр. οινοσ, гот. ains, анг. one, д-ірл. oen) подібні на слова семітських мов зі значенням «я» (івр., ani, ар. ana). У рамках однієї мови подоба займенника першої особи однини і числівника «один» спостерігається в кабардинській: se «я» – zy «один», інгушській: so «я», sa «мій» – caI «один» (до того ж saI «людина»). Якщо займенники вживалися для лічби, то повинні бути приклади застосування для цієї мети й займенників другої особи. Принаймні, один такий приклад є – і.-є. *dvou «два» за звучанням схоже на і.-є. *tu «ти». Логічно було б припустити, що займенник третьої особи вживалося із значенням «три», однак такої відповідності не виявлено. Очевидно, це пояснюється тим, що первісний рахунок був тільки до двох, далі слідувала невизначеність «багато». Далеким відгомоном давніх уявлень людини про кількість була до недавнього часу практика навчання дітей рахунку в початкових школах. У першу чергу їх навчали розрізняти один предмет, два предмети і багато предметів. Таким чином, можна припускати, що у використанні займенника третьої особи для позначення трьох предметів за часів зародження рахунку не було необхідності. Тим не менш, його сліди в назвах чисел виявляються. Індоєвропейським та дравідійським словам зі значення «один» (лат. ūnus та ін. – тулу onji та ін. див. вище) відповідає індоєвропейське слово зі значення «він, той, цей» (укр. він, літ. añs, д. -інд. anyas, півн.-нім. enn хетт. anni). Цікаво, що схожі слова в семітських мовах відносяться до займенників першої особи, так само, як і угор. én «я». Очевидно, це пояснюється тим, що одне і теж слово для мовця означає «я», а для слухача – «він».

Подолання невизначеності «багато» відбувалося шляхом розбиття великої кількості предметів на пари і подальший рахунок вже йшов парами, чим і можна пояснити вказане вище подобу в назвах парних чисел, яку можна спостерігати навіть в рамках однієї мови: іврит šnaim «два» – šmone «вісім », угор. négy (в інших фіно-угорських neljä, nyl, nila і под.) – угор. nyolc «вісім», мансі nila «чотири» – n'ololov «вісім» Парний рахунок пояснює також подобу в назвах чисел «один» і «два», ще одним прикладом якого може бути така відповідність: лат. par «рівний», paria «пара» – чув. pěr «один» (в інших тюркських – bir). Не виключено, що це слово потрапило до давніх італіків від булгарів2.

Природно, що при парній лічбі особливо виразно усвідомлювалися перші дві пари, і тому число 4 отримало особливе значення. Воно стало останнім «малим» числом, за яким уже слідували числа великі, а всі числа від 1 до 4 придбали у свідомості людини особливу символіку, про що говорять, наприклад, усі жанри українського фольклору: загадки, прислів'я, повір'я і т.д3

Особливе значення числа 4 підтверджує те, що і.-е. *octou «вісім» має форму двоїстого числа, тобто в принципі означає дві четвірки. Крім того, можна відзначити разючу подібність фінно-угорських і дравідійських слів зі значенням «чотири», в той час як назви решти чисел абсолютно несхожі (див. Таблицю 2). Число 4 відповідає напрямкам природної просторової орієнтації людини (зліва-праворуч, спереду-ззаду) і, що особливо важливо, кількості пальців на одній руці без великого, тому двійкова система числення легко переходила в четверичну, але при цьому виникала плутанина в назвах кількості пар, оскільки невизначеність «багато» давала про себе знати ще довгий час. Плутанини сприяла також і міжплемінна торгівля, при якій назви чисел вже не пов'язувалися з займенниками невідомої мови для одного з контрагентів, а приймали конкретне значення числа, але в силу локальності торгових відносин існувала місцева рахункова номенклатура і стандартизація в назвах довгий час не відбувалася. У таких умовах не виключено, що схожі слова вживалися для різних чисел (тулу enma «вісім», гонда anma «дев'ять»), а для одного числа вживалися різні слова що підтверджують приклади навіть з більш пізніших часів («два» і «пара», «дванадцять» и «дюжина»).

Очевидно, що при парному рахуванні числівники 1 і 2 могли легко ставати синонімами, що ми і спостерігаємо в подібності тюркських та фінно-угорських числівників такого значення. У зв'язку з таким припущенням індоєвропейське *quetwor може означати «дві пари», походячи від складання двох синонімів *(i) ki та *dvou. Логічно також допускати, що при парному рахунку непарні числа спочатку не сприймалися й з'явилися пізніше. Недарма вони вважаються «поганими» числами (у слов'янських мовах слово лихий означає одночасно і «поганий», і «непарний»). Пояснюється це тим, що всяку непарність, «лишку» світова архаїка схильна ототожнювати з неупорядкованим, нестійко-динамічним, а тому небезпечним, «поганим» началом»4. Тому і подоба непарних чисел у ностратичних мовах виражена досить нечітко і може бути просто випадковою або бути результатом пізніших запозичень.

Однак, незважаючи на певну плутанину в назвах парних чисел менших десяти, десяток предметів вже визначався більш-менш чітко, чому сприяло і кількість пальців на обох руках. Мабуть, це сталося вже в той час, коли північні ностратичні племена переселилися в Східну Європу, оскільки в мовах їхніх нащадків нічого спільного з семіто-хамітськими, картвельськими та дравідійськими для назви десяти предметів не спостерігається. Правда, в івриті та арабській мовах слова teša / tis`ah «дев'ять» можна в якійсь мірі уподібнити цьому числівнику в деяких сучасних індоєвропейських мовах. Випадкове чи це збіг, або ж це явище має якесь пояснення, ще належить встановити. Форму das, близьку до числівників багатьох індоєвропейських мов, мають також слова для позначення числа 10 у деяких дравідійських мовами (курух, малті, пенго, куї, куві), але вони можуть бути пізніми запозиченнями з гінді, бенгалі або інших мов індійської групи, оскільки в найбільш поширених дравідійських мовах телугу, тамільській, тулу нічого схожого немає. Темп розвитку систем лічби був дуже повільним. Рахувати після десяти люди навчилися досить пізно і формування відповідних числівників йшло різними шляхами у народів, навіть тих, що розмовляли близько спорідненими мовами. Приміром, 12-тірічна система рахування у германців говорить про те, що лічба після десяти почалася вже після розпаду індоєвропейської спільноти (третє тис. до Р.Х). Перевагою 12-тірічної системи було в тому, що 12 ділиться на два, три і чотири, в той час як 10 тільки на два і п'ять5. Проте таку перевагу використовували далеко не всі народи.

Спільна індоєвропейська праформа для числівника «десять» реставрується як *deќm (лат. děcěm, герм. tehun, слов. desętĭ, лтш. desmit тощо) і тлумачиться як «дві п'ятірки» сполученням в одному слові німецького *handu «рука», що не має аналогів в інших індоєвропейських мовах, і пізнього новоутворення di-/de- «два» від гр. δισ. Дуже сумнівне тлумачення, при тому, що можна знайти більш прозору етимологію європейського слова. Воно походить з древнетюркської *dekim «багато», оскільки в пам'ятниках давньотюркської писемності зафіксовано слово tekim «багато, множина»6, якому є відповідність у сучасному турецькому takım «група, команда». Очевидно, в процесі міжплемінної торгівлі тюркське слово із загальним значенням прийняло у індоєвропейців значення більш конкретне. Таке цілком могло статися, що підтверджує і приклад з татарської мови, в якому tugyz означає водночас і «дев'ять» і «багато». Можна припускати, що раніше слова подібні dekim в тюркських мовах теж означали «десять» і лише згодом були замінені словами on, un, які можна зіставити з індоєвропейською назвою одиниці (лат. unus, анг. one та ін.), оскільки десяток предметів міг бути однією одиницею при рахуванні десятками.

Складніше з числом 10 у фінно-угорських мовах, в яких для його позначення вживаються різні слова. Проте найбільш поширену праформу можна відновити як *deksan, яка в такому вигляді присутня у фінських числівниках «вісім» і «дев'ять» (kahdeksan і yhdeksän). Ці числівники, так само, як і в інших фіно-угорських мовах утворюються за формою «десять без двох» (kah того ж походження, що і kaksi «два») і «десять без одного» (yh, як yksi «один») . В інших фінно-угорських мовах праформа *deksan спростилася (гірномарійскій – до dakšy, в марійській до – daše, у вепської до – esa, в ерзя і мокша – до ksa / kse). У мовах комі і удмуртській спрощена форма das так і означає «десять», і це не запозичення з іранських, в багатьох з яких цей числівник має ту ж форму. Числівники ж «вісім» і «дев'ять» в мовах комі і удмуртській містять формант mys, який теж повинен означати «десять», але його походження поки залишається туманним.

Ще один варіант числівника «десять» поширений в прибалтійсько-фінських і мордовських мовах: фін. kymmenen, ест. kümme, ерзя kemen' та ін. Очевидно, в його основі лежить назва долоні (фін. kämmen, ест. kämmal, вепс. kämen'), запозичене з східнослов'янських мов, в яких є слово «жменя» (слав. * gĭmĭnĭ від і.-е. *gem-«хапати, тиснути»). У мовах марійській, мансі і саамі «десять» позначається словами lu, lov, love, logi, в угорській – tíz. З'ясування походження цих слів вже виходить за рамки цього дослідження.

Індоєвропейське *deќm можна пов'язувати з фінським *deksan, але для цього треба знайти пояснення появі в останньому слові звуку s. Здогадки можуть бути різні, однак можна розглянути можливість походження зазначеної фінської праформи з тюркських мов, оскільки вона дивним чином дуже схожа на тюркські числівники «дев'яносто»: тур. doksan, тат. tuksan, каз. toqsan та ін Ми вже припустили, що тюркське toquz раніше означало «десять», а пізніше було замінено словами on, un, і надалі прийняло нове значення «дев'ять». Можна припускати, що toquz і on / un якийсь час були синонімами, а слова doksan і tuksan, означали «десять десятків», що при торгівлі десятками одиниць товару (наприклад, шкурок) могло сприйматися просто як «десять» і в такому розумінні були запозичені в західні фінські мови7.

Оскільки непарна кількість предметів довгий час людьми не сприймалося, «зайвий» предмет відносився до більшого або меншого числа. Однак, правомірно припустити, що число 3 з'явилося раніше, ніж інші непарних числа і відповідні слова могли походити від найближчого парного 4 (на відміну від двох, чотири предмети швидше могли сприйняти як три). Тому розглянемо, які форми мають числівники «три» і «чотири» в ностратичних мовах. Віддалене подібність мають індоєвропейська праформа *treis «три», тюркське tört «чотири» і семіто-хамітські *talat «три» (клас. ар. thalatah, сірійсько-ар. tlāte іврит šaloš та ін) Це дає підставу припускати їх спільне походження від слова із значенням «неправильний, поганий». Сліди його збереглися у багатьох тюркських мовах як ters "неправильний, хибний, складний, зворотний, протилежний». У індоєвропейських мовах ці сліди менш виразні, але все-таки проглядаються: лат. trīstus «поганий», д.-анг. dryslic «жахливий, що вселяє страх». Йдучи цим же шляхом, для числа 3 в фінно-угорських мовах (фін. kolme, ерзя kolmo та ін.) можна прийняти до розгляду фін. kummalinen, ест. kummaline «дивний». При метатезі приголосних подібні слова могли означати «три», але в інших фінно-угорських мовах схожих слів поки не знайдено. Якщо таке припущення про походження назви для числа 3 вірне, то тюркське числівник tört має бути вторинною назвою, виробленим від назви трьох, бо чотири спочатку аж ніяк не було «поганим» числом. Щоправда така заміна здається малоймовірною, виходячи з особливого значення числа 4. Проте такій заміні можна знайти пояснення. Для раннього етапу розвитку лічби це здається справедливим, але завдяки своїй «неправильності» число 3 здавалося людям незбагненним і з часом відповідно до трьох координат світобудови по вертикалі (верхній, середній і нижній світи) отримало містичне забарвлення. Оскільки число 4 відповідало координатами в горизонтальній площині, обидва числа в психології людини прийняли однаково велику значимість, що відобразилося, наприклад, і у формі культових споруд – на Україні здавна церкви «муруют з штирма кутами і трома верхами». Іншим прикладом може бути характерне чергування «три-чотири» в українській архаїчній поетиці: «кладе ж воли у три плуги, а молодчики та у чотири», «ішлі ляхи на три шляхи, а татари у чотири». У індоєвропейців взагалі і, зокрема, у кельтів усе, що було надприродним і священним, набувало форму тріади, трійці. Беручи до уваги можливість табуїстічних замін у релігійній сфері, зміна найменувань чисел стає цілком природною, тим більше, що відповідно до значенням тюркського ters, три могло означати «протилежний». Про те, що тюркське tört / dört «чотири» вторинне найменування, говорить і його відсутність в чуваській мові, де чотири позначається словом tăvattă. Предки чувашів, булгари, раніше за інших відділилися від тюркської спільноти і тому зберегли старе найменування, не відаючи про новоутворенні і зберігши, очевидно, первинну форму числівника «чотири». Можна припускати, що це досить складне слово було редуплікацією ностратичного числівника «два», похідне від якого зберігся в праіндоєвропейській – *dvou, тобто в пратюркскій чотири могло мати форму *dvadva, з якої розвинулося чув. tăvattă, а від нього і лат quattuor.

Про походження числівників зі значенням «п'ять» судити важко. З одного боку, він міг уподібнюватися найближчим парним числам, а з іншого – приймати назва кисті руки як відповідність п'яти пальцям При цьому п'ять предметів могло стати одиницею рахунку і, відповідно, назви «один» і «п'ять» могли стати схожими, як ми бачимо це при порівнянні комі öti «один» і угорського öt «п'ять», що має паралелі також в інших фіно-угорських мовами.

© Валентин Стецюк.


1 Новикова М.О. 1993. Українські замовляння. Коментар.278.

2 Давні італіки, в 2-му тис. до Р.Х. заселяли ареал по сусідству з поселеннями булгарів.

3 Новикова М.О. 1993. Українські замовляння. Коментар.276.

4 Там же.278.

5 Hirt Herman. 1940. Die Heimat der indogermanischen Völker und ihre Wanderungen. В кн. Anton Scherer. 1968. Die Urheimat der Indogemanen. Darmstadt.

6 Древнетюркский словарь. (Ред. Наделяев В.М. и др.). 1969. Ленинград. «Наука».


7 Ареали формування прибалтийсько-фінських і мордовської мови знаходились в західній частині території поселень фінно-угорських племен в межиріччі Волги та Дону.