asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 2 3 4 5

Гасне світло.

Запалюється світло.

Чоловік входить на кухню. Він одягнений у костюм і сорочку, у руках - краватка.

ЧОЛОВІК: Ось так завжди. Плануєш одне, а виходить... різне. Як французи кажуть - ту нуво ту бо. Усе, що нове, те прекрасно. А то від розмов із самим собою недовго й до занять любов'ю з тим же співрозмовником. (Перед дзеркалом зав'язує краватку.) Коли ж я її востаннє зав'язував? Ще в минулому житті. (Зав'язавши її, дивиться в дзеркало. Потім бере в руки коробку з паззлом, дивиться на репродукцію Джоконди.) Ти від мене, красуню, не втечеш. У чому твоя загадка? Посмішка? Твоя загадка - у твоїх ногах: гарні чи ні? Упевнений - гарні. А інакше став би тебе Леонардо малювати?

(Дістає із шафки взуттєву щітку, чистить туфлі.)

ЧОЛОВІК: Цікаво, ця... яка зателефонувала... Ігореві просто знайома, чи як? У нього, до речі, цих «чи як» - майже як бджіл. Він говорить: знаєш, що таке вічність? Відстань між часом, як з жінкою переспав і посадив її на таксі. Цинік. Але що цікаво - жінкам подобається. Сорок п'ять років, одружений не був. Йому всі повторюють: женися, як же без дітей!.. А в нього улюблений анекдот: утік мужик з каторги, довго його ловили, нарешті, піймали. Слідчий запитує: «Чого втікав?» - «Женитися хотів». Слідчий задумався: «Дивне в тебе уявлення про свободу».Цілу теорію вигадав. Говорить: чоловік - тварина полігамна, його природа так задумала. А жінка - навпаки. Ось родина в левів - скільки їх там? Один глава, трохи самок, загальні діти... І в мусульман подібне, а це ж чверть світу. Головне - щоб чесно. Ніхто ж цій, у паранджі, не говорить, що вона буде єдиною? І Ігор не обіцяє, що під вінець поведе.

(Закінчує чистити туфлі.)

Але в мене так не виходить. Може, ще час не прийшов. Вік полігамний не наступив.

(Снову підходить до дзеркалу, дивиться. Розправляє плечі, погладжує свій торс.)

ЧОЛОВІК: Мамо дорога! (Знімає піджак, розстібає сорочку, добирається до зігрівального пояса, розтягує його й знімає через голову. Снову застібає сорочку, заправляє її в штани, надягає піджак, поправляє краватку.) Ось тепер я готовий до фуршету. (Підходить до плити, відкриває кришку каструлі.) Настоюйся. Я, може, не сам повернуся.

Закриває каструлю кришкою, виходить.

Гасне світло.

Запалюється світло на лівій половині сцени.

До кухні входить жінка. На ній гарне плаття, туфлі на каблуках. Вона оглядає накритий стіл. Прибирає один прилад у шафу. Бере зошит з рецептами, вириває чистий аркуш, сідає за стіл, пише й озвучує написане.

ЖІНКА: «Заходьте, не замкнено. Борщ на плиті, все інше в холодильнику. Не забудь сметану. Борщ із нею смачніший, як Німеччина з німцями. Руки об скатертину не витирати. Будете йти - двері прикрийте щільно. Гітлер капут». (Дивиться на годинник) Правильно, Коко? Записку у двері встромлю. Якщо щільно прикрити - не помітно, що не замкнено. І взагалі - хто помітить? Верхній поверх, сторонні сюди не піднімаються. А якщо піднімуться?.. (Пауза.) Я подумаю про це завтра! Усім привіт!

Складає листок навпіл. Підходить до холодильнику, відліплює магніт, що тримає рекламну листівку. Кладе її в сумочку й виходить із кухні.

З годинника з'являється механічна зозуля й кує шість разів.

Гасне світло.

Запалюється світло.

На сцені - столик у кафе, звучить пісня Эдіт Піаф «Падам-падам».

За столиком сидять Чоловік і Жінка в тому ж одязі, у якому вони йшли на презентацію. Перед ними кавові чашки. Чоловік тримає рахунок. Вони з жінкою, повернувшись в один бік, розглядають когось, потім дружно сміються.

ЧОЛОВІК: Смішний.

ЖІНКА: Коли серйозне обличчя робить

ЧОЛОВІК: А як він злякався, коли ти під столик полізла?!.. (Копіює Піаф.) «Падам-падам, мадам-мадам!»

ЖІНКА: Він, до речі, знову хитається. Дай мені рахунок, підкласти.

ЧОЛОВІК: Зачекай, я повинен перевірити.

Він вивчає рахунок. Лунає мелодія, жінка виймає із сумки мобільний, відповідає.

ЖІНКА: Привіт. Ні, не повернулася. Ще в Парижі. Ми продовжили поїздку на п'ять днів. Повернуся - перетелефоную. (Відмикає телефон.)

ЧОЛОВІК (відірвавшись від рахунку): Це хто?

ЖІНКА: Машка. Я тобі про неї розповідала.

ЧОЛОВІК: Чудово, коли в людини є друзі.

Простягає їй рахунок, показує рядок.

ЧОЛОВІК: Це що?

ЖІНКА: Равлики, напевно. Равлики-павлики.

ЧОЛОВІК: А це?

ЖІНКА: Цибульний суп.

ЧОЛОВІК: Було. Смачний, і без перцю!

ЖІНКА: І мені тепер без перцю подобається.

Чоловік виймає з гаманця потрібні купюри, перераховує, заглядаючи в рахунок. Потім кладе гроші під попільницю, а рахунок простягає жінці. Вона складає папірець у чотири рази й засовує її під ніжку столика.

ЖІНКА: Чекаємо здачу?

ЧОЛОВІК: Ні. Поділимося святом з офіціантом. Так що робимо? Ти хотіла рукавички купити?

ЖІНКА: Ну а як же з Парижа - і без рукавичок? Ще годинники настінні хочу подивитися.

ЧОЛОВІК: Тоді - у магазин.

ЖІНКА: Але ти ж хотів у Лувр? Говорив, на тебе там знайома чекає. Лізою звати.

ЧОЛОВІК: Весь день витратимо. Я ж альбоми купив.

ЖІНКА: Альбом - на потім. А тут - очі в очі. Залишимо покупки в готелі й поїдемо в Лувр.

Вони встають, чоловік бере пакети з покупками.

ЧОЛОВІК: Гарний ресторанчик.

ЖІНКА: Гарний. Тільки жаль, що у них немає борщу. Я скучила.

ЧОЛОВІК: Справжній борщ треба їсти вдома, під горілочку. А в Парижі...

ЖІНКА: ...пізньою весною, коли цвітуть каштани...

ЧОЛОВІК: З роками розумієш, що пізня краща за ранню.

ЖІНКА: Згодна. Отож, у Парижі треба їсти це тістечко…Ті-і…?

ЧОЛОВІК: Ті-ра-мі-су.

ЖІНКА: Вірно. До речі, ми його замовляємо четвертий день підряд, і скрізь його готують по-різному.

ЧОЛОВІК: Як борщ. У кожного він свій. Ти який любиш - червоний чи зелений?

ЖІНКА: Червоний.

ЧОЛОВІК: Чудово. Повернемося - приготуємо.

ЖІНКА: А хто буде овочі чистити? У мене манікюр.

ЧОЛОВІК: А навіщо ж рукавички з Парижа? Добре, жартую. Овочі буду чистити я. У чотири руки борщ смачнішим виходить.

(Ідуть.)

Грудень, 2009.

Одеса

Телефони перекладача в Києві: 38(044)562-73-29, +38(067)283-77-51

E-mail: nevolov@bigmir.net






<< предыдущая страница