asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 2 3 4 5

Гасне світло.
Запалюється світло на лівій половині сцени.

Жінка стоїть, приклавши до вуха телефон. Потім, відключивши, хова\ає його в кишеню. Дістає з холодильника мисочки, судочки. Нарізає сир.

ЖІНКА: Прийшла я до подруги на день народження. Майже всі - парами. (Копіює інтонації привітної господарки.) «Всі зібралися, прошу до столу!». (Своїм голосом.) Я сіла з краю. І тут одна... вішалка для біжутерії... захихикала: ой, вам на розі не можна сидіти! Прикмета така - заміж не вийдете. Я посміхнулася на всі тридцять два з металокерамікою й кажу, що хочу трішки відпочити від попереднього чоловіка, тому спеціально сіла ближче до баличка. Адже вам жирного не можна? Вона від обурення ледве маслиною не подавилася. Звичайно! На ній блузка по швах тріщить...

(Дістає з банки маслини, кладе у вазочку.)

ЖІНКА: А поруч із мною пари... Він дістає з її сумочки хустку, сякається й кладе назад. Зрозуміло, що чоловік і дружина... Уп'явся на мене. На тарілку мені підкладає, у чарку підливає... Потім пачку простягає, кличе на балкон. Збрехала, що не палю. Сам пішов... А дружина в тарілці колупає й очі підняти не може. Тоді я їй горілки налила. Собі теж хлюпнула... Вона зі мною чокнулась, залпом випила, замружилася, начебто від горілки, а в самої от-от туш потече. Всі мене жаліли, а вона заздрила. Чоловік на неї увагу звертає не більше, ніж на швабру, але вона від нього не піде. Тому що в неї двоє дітей і зарплата секретарки. Поняття не має, як квартиру розділити, і кому вона потрібна в сорок три із двома пацанами? Із чоловіком погано, а без нього... Не вміє й боїться. І заздрить. Але ніколи в цьому не зізнається, навіть собі. А я вмію бути одна й не хочу сльози витирати. (Пауза.) Мінус. Мінус йому - великий і жирний! Де у нас графа «Не потрібний»?

(Ставить оцінку в зошиті. Бере миску, що дістала з холодильника. Перемішує її вміст, пробує.)

ЖІНКА: Ні, без часнику - не те. І потім, часник від вампірів - перша справа. Вампіри ж не тільки кровожерливі. Енергетичні небезпечніше. Сидиш, спілкуєшся, потім ледве до ліжка доходиш.

(Чистить часник, з жорстокістю давить його в ступці.)

ЖІНКА: Не буду я блюдо псувати!

(Перемішує салат, ставить його в холодильник.)

ЖІНКА: А може все-таки кулінарний тест улаштувати? Борщ пересолити. Подивимося, як наречений себе поведе. Скаже: «Закохалася господарка!». Банально. А якщо зрозуміє, що спеціально? Встане й піде... Виходить, нервовий і без почуття гумору. Такого нам не треба. А якщо буде мовчки їсти? Соляний бар'єр високий? Або покірністю бере? Чим ще бере? Борзими щенятами? Автопокришками? (Пауза.) Добре, не буду я пересолювати. Тебе, борщ, шкода!

(Вмикає електрочайник, насипає каву в чашку.)

ЖІНКА: Ось так, До. Оля приїжджає нечасто. Цілком можна... знайомство завести. Я ж не пластмасова... (Пауза.) Мені що - подобається бути одній? Говорять, самотність - це воля. Воля - коли вона не назавжди, коли з нею можна розлучитися... Бувають такі моменти, коли одній краще. Коли хочеться сховатися в раковину, як равлик... А потім проходить час - і визираєш. Дивишся, чи не йде хто... Багато проходить. А який з них - твій? Добре літакам: у них є позивний «свій - чужий». А в людей позивних немає. І як своє щастя від чужого відрізнити?

(Наливає окріп у чашку, розмішує каву, п'є.)

ЖІНКА: Спати одній лягати - тужливо. А просинатися? Просинатися веселіше. Я з ранку - не красуня. Люблю себе в порядок привести. Каву випити без свідків... А в нього по ранках завжди були запитання. А я: «можливо, напевно». Він сердився. Загалом, засинати приємно із чоловіком, а просинатися... Де б такого взяти, щоб уночі зникав?

(Допиває каву, споліскує чашку. Витирає стіл. Натикається на рекламну листівку, вертить її в руках.)

ЖІНКА: Напевно, інша не сиділа б ось тут, з борщем, а поїхала б на рекламний вечір. Ресторан, незнайомі люди, музика... Так і знайомляться... Може, і справді виграю поїздку до Парижу? Сиджу в кафе, на Єлисейських полях, і тут підходить він!.. Ален Делон.

Знову розглядає листівку. «Приклеює» її на холодильник магнітиком.

Гасне світло.
Запалюється світло на правій половині сцени.

Чоловік пританцьовує посеред кухні, взявши в руки телевізор.

ЧОЛОВІК: Ви-грав! Ви-иг-рав! Дорогий ти мій!

(Цілує екран. Ставить телевізор на столик.)

ЧОЛОВІК: Усі виграли! І дембель, і синок мій безглуздий, і ступінь кандидатський, і посада важка, і весілля перше. Воно ж єдине. П'ять із шести. Ех, чорт! З розлученням промастив. Хоча сорок першого числа розлучитися було практично неможливо. Але п'ять номерів - це, як не рахуй, а менше десяти тисяч гарних грошей не вийде.

(Наливає чарку. Підморгує Джоконді.)

ЧОЛОВІК: Ну що, Лізонько? За удачу! Може, ти мені її й принесла. Без тебе щось не складалося. Тобі повезло - тебе Леонардо намалював. А міг же іншу Мону зобразити. І мені повезло, що не забув картку заповнити. Адже я ті самі цифри закреслюю. Головне - тираж не пропустити. Уявляєш, якщо б забув? Це ж яка образа була б! Ну, на ці дати більше не виграю. Теорію імовірності не обдуриш. Нічого, інші життя підкаже.

(Випиває чарку.)

ЧОЛОВІК: Лізо, ти навіть не здогадуєшся, як мужикові потрібна перемога. І чим більша, тим краще. Ось зараз машину-бабусю підрихтую. Всю полагоджу, усе заміню. А може, навпаки? Нову купівлю. Ну, якщо не нову-нову, те новішу. І у квартирі ремонт зроблю. А то метри є, а комфорту мало. Пашці комп'ютер куплю. Найновіший, найнаворотливіший, щоб весь курс заздрив. А на роботі нікому не скажу, навіть Ігорю. А то він відразу позичати на нові вулики буде. Йому все бджіл не вистачає. А економці? Скажу, але пізніше, коли все потрачу. Ні, неправильно... у ресторан її запрошу. Любительку готувити. На чужих кухнях. Разом з лікаркою з лазарету. Нехай поспілкуються. Позмагаються в чесному двобої.

(Бере лотерейну картку, приклеює її магнітом до холодильника. Підходить до дзеркала, що висить на стіні.)

ЧОЛОВІК: Молодець! Пишаюся своєю завзятістю! У мене ось тут якось із Пашкою диспут відбувся на філософські теми. Чому, говорить син мій, гордість - це добре, а гординя - смертний гріх, причому перший у чорному списку? «Крошка-сын к отцу пришел, и спросила кроха»... Тому, відповідаю, що від гордині всі лиха на землі. Війни, перевороти, зради. До речі, не тільки християнство - усе релігії закликають до смиренності. Іслам у перекладі - «покірність», ідея буддизму - позбудьтеся від бажань, і ви позбудетеся від страждань. Пашка задумався: «А прогрес як же? Еволюція, зрештою? Виходить, що у амеби прокинулася гординя стати інфузорією-туфелькою, і все закрутилося?». А потім говорить: «Тобі не здається, що ті, хто всього домігся, говорять іншим - «а вам не треба». Тим більше, що на всіх не вистачить. За обмеження народжуваності борються ті, хто вже народився?» Ось тут я йому конкретні поради по народжуваності став давати, і філософську нитку ми загубили... Може, і добре, що загубили. Нехай бажає. Кому потрібне життя без бажань? Краще бажати й страждати, чим блаженствувати, як овоч, поки тебе в борщ не вкинули.

(Дзвонить мобільний. Чоловік бере трубку, відповідає.)

ЧОЛОВІК: Алло! Ні, дівчино, це не Ігор. (Пауза.) Не можу. Він виїхав. Буде тільки в понеділок. (Пауза.) Куди? Ні-і-і, дівчино, який ще ресторан? Ну, це ж він обіцяв, а не я. А що там треба робити? Ну якщо тільки побути... (Пауза.) Лотерея? Ще одна? Ні, це я про своє... Розіграш? Чудово. У Париж на уїк-энд? Це у Франції, так? Столиця? Ну треба ж! Як вам сказати... З ранку не збирався. Хоча валізу придбав вже давно. Є шанс?.. І Мону Лізу в Луврі побачити? Цілу, не з шматочків? (Сміється.) А ви там будете? Не будете? Тоді не поїду. Навіщо мені презентація, якщо там не буде дівчини із приємним голосом... (Пауза.) Так вони ж усі парами... Не всі? І фуршет із шампанським? Прекрасно. А борщ буде? Що ж це за фуршет - без борщу? Жартую-жартую, не переживайте. Раз Ігор обіцяв... Якщо жінка просить... Приїду. Мені тут недалеко. Встигну.

(Чоловік відмикає телефон, наливає чарку.)

ЧОЛОВІК: Може, і справді - поїхати? А, Ліза? Ну, я звичайно обіцяв тебе збирати, але це можна й завтра зробити. А що? Фуршет, презентація, тури будуть розігрувати. Ну, зрозуміло, не виграю. Ясно, що піаряться й залежані путівки продають. А з іншого боку, це скільки ж там цікавих людей буде, яким у Париж хочеться! Адже і я все життя туди мріяв... А навіщо мені машину міняти? Нормально їздить, і квартира в мене затишна. Ні, комп'ютер Пашці куплю. А на решту грошей поїду до Парижу. Не виграю тур, так куплю... А раптом мені на фуршеті хтось сподобається? Запрошу на чашечку кави. І не на кухню, а в Париж. А, Лізо, відпустиш? На твої житлові умови поглянути. Посміхаєшся. Значить - відпустиш. Ну, за тебе, за доброту твою.

Випиває й виходить із кухні.

Гасне світло
Запалюється світло на лівій половині сцени.

Жінка підмітає кухню.

ЖІНКА: Не люблю дні народження. Закінчуються ще гірше, ніж починаються. Пізно, темно. «Всі дівчата парами, тільки я одна». Починаються розмови - хто проведе? Деякі мовчать, інші митикують, кому в який бік їхати. У результаті проводжають… поглядом, а я таксі замовляю. Водій похмурий, на руці наколка «Вася», називається Петьою. Лічильник не працює. (Пауза.) Ні, кавалер потрібний! Ставимо плюс.

(Робить оцінку в зошиті. Відходить до кватирки, закурює.)

ЖІНКА: Подруга на роботі говорить: ти нерішуча, вибрати не можеш, бери за приклад Скарлетт. Принесла мені «Віднесені вітром». Так... Скарлетт... Красуня в локонах. А характер - залізобетон. «Хлопче, до ноги, до ноги, кому сказала?! Пішли під вінець!» Три шлюби за десять років - і все з розрахунку, жодного чоловіка не любила, а якщо яка проблема - «Я подумаю про неї завтра».

А мені навіщо зараз щось вирішувати? Ну, прийде... Може, такий моторошний, що й думати ні про що. Мені ще не так погано, щоб разом з ким попало. А раптом навпаки - красунь-мачо? А якщо я йому не сподобаюся? Тоді - тост добрих жінок: «Нехай плачуть ті, кому ми не дісталися! Нехай здохнуть ті, хто нас не захотів». (Пауза.) А якщо я ніколи не закохаюся? Чим би це щастя не пахло. Інстинкт самозбереження? У молодості спочатку боляче, потім приємно. У зрілості - навпаки: спочатку приємно, а потім боляче. Часто - дуже. (Пауза.) Ну, може скатертина й не потрібна, але хоч якусь красу влаштувати треба? Свічки, наприклад. Інтим... Борщ при свічках. Хоча - нас троє... (Хоче розсунути кухонний стіл, але не може впоратися з механізмом. Стомившись, сідає на табуретку.) Але я ж його сама розкладала!

(Возиться з механізмом, пихкає. Нарешті, стіл розкладено. Сідає за стіл, бере зошит, де намалювала стовпчика «за» й «проти» знайомства.)

ЖІНКА: Ну? І який у цьому сенс? Все сама-сама - важко. Треба ставити плюс. А потім його просити щось зробити? Краще відразу ні на кого не розраховувати, а викликати майстра й заплатити. Геть, всі стовпи в рекламі - «Чоловік на годину». Навіщо на все життя? Отож - мінус. Разом: мінус-мінус-плюс-мінус. У результаті - нуль. Нічия... І я нічия...

(Жінка опирається на стіл ліктями.)

Хитається... Раніше не хитався. На мене в кафешках офіціанти як на ненормальну дивляться. Я за стіл сідаю - і відразу починаю шукати, що б таке під ніжку підсунути. Цікаво, у паризьких кафе столики хитаються?

(Жінка накриває стіл скатертиною, розставляє прилади, келихи. У центр стола ставить супницю. Виходить із кухні. Повертається з підсвічниками, ставить їх на стіл. Знімає з полки вазу для квітів, витирає.)

ЖІНКА: Він із квітами прийде чи без? Прагматики вважають - краще подарувати практичне. Цукерки, наприклад. А я більше квіти люблю... Останній раз він приніс сімнадцять троянд. У мене день народження сімнадцятого. Але було сумно. Я вже тоді розуміла, що ми от-от розлучимося. Пригадувалося гарне, і таке згадалося... Я тобі, До, і розповісти не можу. Не тому, що непристойно, а тому що слів таких немає. Загалом, було в нашому житті - прекрасне... Шкода, що сіро закінчилося. А троянди стояли гарні, але через кілька днів померли, як все вмирає. З того часу квіти не купувала... А ще мені сумно, коли показують змагання цих... льодорубів... ні, льодорізів. Які статуї з льоду вирізують. Палаци, лебеді, жар-птиці... Все виблискуюче, тендітне, але незабаром розстане. Як любов.

(Оглядає накритий стіл. Знімає фартух. Ставить на підвіконня дзеркало, сідає перед ним. Знімає бігуді.)

ЖІНКА: Повернемося до гостя. Ну, який він, якщо у нашому віці один? Чому його ніхто не захомутав? Це ж я така нерішуча, і в розлученні всього рік, і нічого мені поки що не треба... А скільки навколо рішучих... Може, він хворий? І буду я про його печію слухати і каші варити? О! Дійсно - треба борщ переперчити. Якщо гастрит - відразу стане ясно. А якщо в нього зі шлунком усе в порядку? Перець нічого не дасть, тільки вечерю зіпсую. А потім буду його радикуліти мазями розтирати?.. Медицина нарахувала у чоловік сімдесят тисяч захворювань! Головне, щоб не всі відразу... Виразку визначимо, а гіпертонію прогавимо. А якщо здоровий, то чому один? Характер важкий? Мені тільки причіпок не вистачало. Або ревнощів... А раптом він взагалі аферист? Квартиру захапає. А що? Зараз це легко, головне гроші на юриста мати - і все, що хочеш, відсудити можна. Он по телику показували: любов, почуття... А через тиждень - ні грошей, ні цінностей. (Пауза.) Ні, дурниці. Афериста Маша до мене не приведе. У неї все «чотко»: аусвайс, фейс-контроль, відбитки пальців... Я знаю, що мені не подобається... Мені не подобаються чоловіки, яких друзі з жінками знайомлять. Я ж люблю рішучих. А той, якого водять і наречених йому демонструють... Мінус! (Ставить оцінку в зошиті.) Хоча, на вулиці я теж не знайомлюсь. Вони ж до усіх пристають, схиблені. Правда, один раз зустрівся... Ввічливий. Давно... На вулиці посковзнулась, упала. Сумку впустила, все розсипалося. Раптом машина поруч зупиняється, дорога, гарна... Водій виходить, руку подає, допомагає піднятися. Рука міцна, погляд впевнений. «Жіночко, у вас голова паморочиться? Вас підвезти?». Так захотілося сказати: паморочиться... Але подумала - чоловік, дочка... «Ні, - кажу, - спасибі, усе в порядку».

(Жінка дивиться на годинники. Бере мобільний, набирає номер.)

ЖІНКА (радісно): Алло! (Невпевненим голосом.) Вибачте, здається я помилилася? Мені потрібний... Так. (Пауза. Розгублено.) Не може? Через півгодини? (Пауза.) Ну, спасибі. (Відмикає телефон. Кладе його в кишеню. Із сарказмом.) Який приємний жіночий голос. Ну, зачекай. Перетелефонуєш - я попрошу гостя трубку зняти. Сподіваюся, що в нього з голосом усе в порядку. (Дивиться на зошит.) Плюс!

Робить оцінку в зошиті. Риється в шафі, дістає сокиру, виходить із кухні. Чутно удари.

Дзвонить телефон. Після декількох дзвінків вмикається автовідповідач.

Жінка повертається до кухні, кладе сокиру в куток.

ЖІНКА: Ну ось , нарешті…тітка вихідна. І вхідна... Коня наскаку зупинить, сокирою двері відімкне...

(Натискає на кнопку телефону, іде до раковини й миє руки. З автовідповідача лунає жіночий голос - той же, що на початку.)

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Здрасьтє... За хлібом вийшла? Слухай уважно. Гостеві пантофлі не підсовуй, у Європі взуття не знімають. У туалет - два рулони паперу. І ще... Приділи увагу білизні. Щоб була одного кольору. (Хихикає.) Може, я піду раніше. І не духайся багато. Дурний тон. Незабаром будемо.

(Пауза.)

ЖІНКА: Пустили Маньку в Європу. Через... шенген. (Бере зошит, у якій робила позначки.) Потрібний - не потрібний, плюс-мінус... Пара-непара... (Вириває сторінку, рве її.) Я знаю, де треба знайомитись. На презентації. Коктейль, коктейль... І мене хтось запросить на чашку кави... До Парижу, де столики не хилитаються. І всі в білизні. Одного кольору Спасибі, Машо. Я запам'ятаю. (Підходить до плити, піднімає кришку каструлі.) Плюнула б, але культура не дозволяє. (Закриває кришку.) Ось так, До. Я тепер - вихідна, і все можу. Може, я божеволію? Так…. З того розуму, що був, - я сходжу… Боже-волію. І сідаю на інший.

Виходить із кухні.



<< предыдущая страница   следующая страница >>