asyan.org
добавить свой файл
  1 2 3 4 5

ЖІНКА: Рису ще поваритися треба...


(Повертається до столу, ріже щавель.)

ЖІНКА: Сама за німця вийшла, і мені хоче знайти. Напевне, голодного. Я надягну фартух, а він мені - обручку на палець. Слава борщу! (Жінка бере листочок щавлю, жує. Кривиться.) Кислятина! (Продовжує різати щавель.) Машка говорить, що у наших у ФРН є тост: «За Німеччину... без німців!». Правда, одна така вже є. Калінінградська область називається. Але туди щось не дуже їдуть. Напевне, Німеччина з німцями смачніше. (Пауза.) Я їй сказала - нікуди не поїду. Тоді вона вирішила мені щастя додому доставити? (Повертається до плити.) Ой!

(Вимикає конфорку. Розглядає вміст сковорідки.)

ЖІНКА: Ех, До... Я ж просила - скажи «ку-ку», нагадай...

(Викидає згорілу цибулю у відро для сміття.)

ЖІНКА: Взагалі, смажена цибуля – бо зна що! Але без неї прісно. Як без перцю. Зелена скінчилася. Звичайної додам.

(Чистить і ріже цибулину. Витирає сльози. Знову смажить цибулю.)

ЖІНКА: От цікаво - цей гість... містер Ікс... Йому скільки років? Теж мені подруга - «приведу сусіда»! Де він їй сусід? Тут чи там? Голодний мільйонер. Чи він у колишньому Машкиному будинку живе? А це хрущоба... Принц без ліфта.

(Кладе в каструлю смажену цибулю, потім - нарізаний щавель.)

ЖІНКА: Лаврушка. (Читає напису на пакетиках.) Хмелі-сунелі. Травички багато не буває. (Додає в борщ спеції, принюхується.) Арома-а-ат!.. До, відчуваєш?

(Снову нюхає повітря. Піднімає кришку відра для сміття.)

ЖІНКА: Так, не Шанель ...

(Виймає із цебра поліетиленовий пакет зі сміттям і виходить з кухні. Незабаром повертається з тим же пакетом у руках. Розглядає щось, що лежить у неї на долоні.)

ЖІНКА: Ключа зламала. Повернула в замку. Вушко тут, все інше - всередині. (Пауза.) Може, другим ключем вийде?

(З пакетом у руках виходить із кухні. Повертається. Пакет зі сміттям кладе назад у цебро.)

ЖІНКА: Заклинило. Я вийти не можу. З тієї сторони не відкриють - ключ не вставлять. (Нервово сміється.) Виходить, я в суботу не вихідна. І не вхідна... (Пауза.) Що ж робити? Може, йому подзвонити? Поки збереться, приїде... (Дивиться на годинник.) Четверта година. Спочатку трохи понукає. Але до шести - встигне. А якщо не встигне? Негарно вийде. Тут він. Тут гість. А тут я. Передача естафети? Я в ролі палички... Добре, спробуємо.

(Бере мобільний телефон, набирає номер. Слухає.)

ЖІНКА: Він зі мною говорити не хоче? (Пауза.) Чи не чує? Може, душ приймає. (Снову набирає номер. Безрезультатно.) Добре, спробую сама.

Відкриває кухонну шафку, дістає викрутку й виходить із кухні.

Гасне світло.

Запалюється світло на правій стороні сцени.

На кухню входить чоловік. Він квапиться до плити, на ходу натягаючи зігрівальний пояс поверх одягу. Помішує овочі на сковороді. Лунає дзвінок мобільного. Чоловік оглядається на телефон, але не бере його.)

ЧОЛОВІК: Немає його! Виїхав. А у мене зараз все згорить. (Пауза.) Він мій телефон не бере, і я його брати не буду.

(Дзвінок припиняється. Чоловік заправляє пояс під футболку.)

ЧОЛОВІК: Один раз ось так з дому вийшов. Пояс - поверх сорочки. Помітив тільки в машині. Прийшов би в офіс... Весь авторитет до біса. Не палю, весь такий спортивний... Правда, у басейн ходжу через спину. (Пауза.) Хоча... лікарші однаково подобаюся. Вона мені, до речі, басейн і прописала. (Пауза.) На останньому прийомі молоточком постукує - і раптом: ви нову комедію про холостяків бачили? Може, сходимо, на вихідні? Я спочатку розгубився, потім згадав, що до мами їду, з ремонтом допомогти. (Пауза.) Кіно? Мені й без кіно весело...(Наспівує.) «Если у вас нету тети, то вам ее не потерять..». До речі, сьогодні тираж. Треба телевізор ввімкнути. (Звертається до Джоконди.) Знову посміхаєтесь? Гадаєте, не виграю? Дружина так посміхалася, коли я картки заповнював.

(Відставляє сковороду вбік. Бере буряк, натирає його на тертушці. Робить різкий рух, сичить крізь зуби.)

ЧОЛОВІК: От, біс! (Розглядає почервоніння на пальці.) Термінова дезінфекція!

(Миє руки, дістає з холодильника почату пляшку горілки. Наливає горілку в чарку, хоче засунути в неї палець. В останній момент зупиняється, зливає із чарки трохи горілки собі на палець, дує на нього. Із чаркою в руках підходить до дзеркала, цокається з ним.)

ЧОЛОВІК: За моє здоров'я! Аперитив.

(Випиває й заїдає шматочком моркви.)

ЧОЛОВІК: Кажуть, ми п'ємо, щоб зробити інших цікавішими. А коли із дзеркалом цокаємося? Собою цікавимося? (Наливає другу чарку.) Добре... Шановна Мона Лізо! А давайте-но перейдемо на ти. Брудершафт не вийде. Так що - за тебе, красуню!

(Випиває. Натирає на тертушці буряк.)

ЧОЛОВІК: Багато хто його ріже. А я тру. Однаково тертушку після моркви мити. І руки від революційних кольорів. (Пауза.) Овоч-трансвестит. Буряк. Він же - буряк... Борщ, як шлях у житті, у кожного свій виходить. Однакових не буває. Вже занадто модель багатофакторна. Кожен продукт можна різати, а можна терти. Можна жарити, а можна тушкувати... Можна з м'ясом, можна - пісний... неодружений. (Пауза.) До речі, мама дзвонить через день: «Тобі треба женитися, треба знайти...».

(Миє тертушку. Закручує кран, але вода продовжує йти.)

ЧОЛОВІК: Знову прокладка. (Закриває кран після декількох невдалих спроб.) Десь була реклама «Чоловік на годину». Треба викликати. А цікаво - є «Дружина на годину»? Ґудзик пришити, посуд вимити... Але - на годину. Добре, коли жінка - як лабрадор: покликав - є, не покликав - немає.

(Перекладає смажену цибулю з морквою зі сковороди в каструлю, де вариться квасоля.)

ЧОЛОВІК: «Треба одружитися, треба шукати»… Кого шукати? Вони самі шукають. Одна вечерю пропонує, інша – кіно. А мені не хочеться. Безкоштовний секс, як і безкоштовний сир (звертається до Джоконди), знаєш, де? По очах бачу – знаєш…Не хочу. Цукерки-букети…Ніби, надії не давав, але — обнадіяв. Потім ніяково. А вона – голосом, що здригнешся : «Ми відповідаємо за тих, кого приручили». І розплачеться…Свинцеве відчуття провини…А ще разом працюємо…Краще я тобою буду любуватися. (Дивиться на Джоконду.) Я знаю, чому тобою всі захоплюються. Ніколи не плачеш. (Декламує.) «Я з дитинства не люблю черг, нічних дзвінків і сліз у жінок, із всіх відомих мені людей себе я не люблю набагато менше»…

(Висипає на сковороду тертий буряк, смажить. Потім бере себе за зап'ястя, мацає пульс.)

ЧОЛОВІК: Якось... не дуже.

(Виходить із кухні. Повертається. У руках - апарат для виміру тиску. Сідає, робить кілька глибоких вдихів. Надягає манжету, накачує грушею повітря, стежить за приладом.)

ЧОЛОВІК: Сто тридцять на дев'яносто п'ять. Підскочило. Вперше до лікарки прийшов, вона запитує: яке у вас зазвичай? А я звідки знаю? У космос не збирався. Тепер у курсі: сто двадцять на вісімдесят. Щось сьогодні серце стрибає. Зайву доріжку проплив. Вік... Пропорція тим часом між тим, що було, і тим, що буде.

(Знімає манжету. Повертається до плити, помішує буряк на сковороді.)

ЧОЛОВІК: І що буде? Як говорив один персонаж - «Я старий і хворий, мене дівчата не люблять». Про дівчат - правда. Я їм матеріально не цікавий. А тим, кому за тридцять... Для них я не старий. І не хворий. Якщо на мене лікар очима стріляє, виходить, не все втрачено. Машина є, бігає ще. Квартира двокімнатна, батьківська. Не довелося при розлученні метри ділити... А чому тоді один... на кухні стою? Розвівся... Вирвався... Воля! Можу пиво пити, а можу не пити. Можу тітку на ніч запросити, можу в неї залишитися. Усе можу! А щось не надихає. Вириваєшся на волю, а попадаєш у самітність. (Наспівує з кавказьким акцентом.) «Адын, адын, совсэм адын!».

(Помішує вміст сковороди. Дивиться на Джоконду.)

ЧОЛОВІК: «Ви зіткані з поглядів, як простирадло зі льна, як ласкава хустка із шовку. Посмішка скромна загадково-сумна, ніби у захопленні немає користі». Красиво? Сам вигадав. Про тебе, загадкова. А коли на роботі відзначали день народження економки, я замість тосту ці вірші їй прочитав. Ти мене, Лізо, вибач за легковажність. Вона вирішила, що це про неї. Специфіка жіночого розуму: сприймати бажане за дійсне. Хоча... Розумна жінка - одні проблеми. Дурна - інші. А посередині... Середини немає. (Звертається до Джоконди.) Ось ти, однозначно - краща. Завжди мовчиш і посміхаєшся. А розумна чи не розумна... До речі, один учений висунув версію, що ти була... ну, як би це поделікатніше сказати, не зовсім нормальною. Він тебе виміряв. Одна рука більша за іншу, обличчя не симетричне... Ніби діагноз. Хоча, я гадаю, це від заздрощів. У більшості людей щось із чимось не збігається. І взагалі - здорових немає. Є не до кінця обстежені. (Пауза.) Здається, все. Буряк на третину зменшився - виходить, готовий. Можна відправляти до компанії. (Кладе вміст сковороди в каструлю. Дістає з холодильника капустину.) «Один буряк сказав капусті: «А ми тебе в наш борщ не пустим!». А хто його, буряка, запитуватиме?

(Лунає дзвінок мобільного.)

ЧОЛОВІК: Ігор комусь дуже потрібний. А може, і мені зараз хтось телефонує? Лікарка, наприклад. Чи економка... Я ось тут страждаю в сумнівах, чи правильно живу, а все вирішується без мене.

Гасне світло.

Запалюється світло на лівій половині сцени.

Жінка входить до кухні. У руках - сокирка для оброблення м'яса.

ЖІНКА: Броня міцна...

(Дістає з кишені фартуха мобільний, набирає номер. Слухає. Ховає телефон у кишеню.)

ЖІНКА: Наш абонент джакузі купив, чи що? Під душем так довго не стоять. А може все-таки трубку брати не хоче? За півгодини контрольний дзвінок - і буду шукати інший вихід. Або вхід.

(Помішавши ложкою борщ, накриває каструлю кришкою.)

ЖІНКА: Борщ - як коньяк, має настоятися. Любите вчорашній? Приходьте завтра.

(Відкриває холодильник, дістає яйця. Кладе їх у маленьку каструльку.)

ЖІНКА: Спеціально купила перепелині. (Наливає в каструльку воду.) У чотири рази менші, у два - дорожчі. Напевно, корисні. (Сміється.) Один раз ми з Машкою ледь пожежу не влаштували, у школі ще. Поставили яйця варити, а по телеку - кіно. З Ален Делоном. Назви не пам'ятаю. У результаті яйця спеклись. Я каструлю драїла, а Машка рушником, як пропелером, дим з кухні виганяла.

(Ставить каструльку на плиту, вмикає конфорку.)

ЖІНКА: Ален Делон! Перша любов. (Пауза.) Ні... Перша - у дитячому садку. Теж, брюнет. Цікаво... А чому, коли виросла, одні шатени були? (Пауза.) А тепер хто? Може, настав час переходити на сивих і лисих? До речі, голені в моді. Кажуть - еротично. На рівні підсвідомості, напевне... (Пауза.) Щоб раніше дівчинка закохалася в лисого?.. (Пауза.) Як говорила моя бабуся, «вчені довели», чому ми закохуємося. Вся справа в запахові. У кожного свій, як відбиток пальця. Ти навіть ще не усвідомила нічого, а мізки вже закохалися. У запах. Зовнішність - без різниці. (Пауза.) Прийде Геракл засушений - і я в нього закохаюся, тому що він з одеколоном угадав. Хоча, тут так борщем пахне...

(Дістає із шафи стопку тарілок. Витирає їх рушником. Чисті складає в іншу стопку.)

ЖІНКА: Багато способів стати щасливим... Чимось подушитися. Щось випити. Або понюхати. Чи покурити. Таблетку прийняти. Укол зробити... Один недолік: щастя проходить швидко, разом зі здоров'ям.

(Жінка витерла всі тарілки, але продовжує говорити й не помічає, як бере тарілки зі стопки чистих, протираючи їх по другому колу.)

ЖІНКА: А може, мені погодитися - до Німеччини?.. Куховаркою. Час їх, нарешті, навчити. Вони що роблять: коли борщ готовий, виймають капусту, буряк, картоплю - і в міксері розтирають, у кашу. А потім назад виливають. І ця бурда у них зветься борщ?! Або замість сметани солодкі вершки додають. Жах!

(Всі тарілки знову в одній стопці - двічі витерті. Жінка знову бере верхню. Дивиться на тарілку.)

ЖІНКА: Всі протерла? Чи ні?.. (Розглядає одну тарілку, іншу.) А говорив - неакуратна! Ну, думав... Деякі вміють так голосно думати! Не захочеш - а почуєш.

(Раптом принюхується. Знімає кришку з каструльки, у якій варяться яйця, хапає ганчірку й знімає каструльку із плити. Ставить у раковину й вмикає воду. Бере рушник і крутить над головою, як пропелер.)

ЖІНКА: Мені тільки пожежі не вистачає... У замкненій квартирі.

Гасне світло.
Запалюється світло на правій стороні сцени.

Чоловік стоїть біля плити, помішує вміст каструлі.

ЧОЛОВІК: Борщ - це добре. А друге? (Заглядає в холодильник.) Туманно. (Дістає пакет молока. Наливає в чашку, пробує.) Не скисло. Виходить, буде манка.

(Наливає молоко в каструльку, ставить на плиту. Знаходить у шафці пакет з манкою, відсипає крупу в чашку.)

ЧОЛОВІК: Коли я востаннє манку їв? По-моєму, коли дитині було п'ять років. Тоді все недоїдене було моє. Якось сказав дружині, що після такого сніданку хочу не на роботу йти, а із совочком у пісочницю... А вона розлютилася: мені що - десять блюд готувати? Тобі важко їсти те ж саме? «Чим чоловіка годуєте? Що самі їмо, те і йому даємо». Один раз промерзнув, чарку випив, закусив кашею... А вона, зараза, солодка!..

(Наливає чарку горілки. Заглядає в холодильник, дістає банку з огірками. Піднімає привітальним жестом чарку, дивиться на Джоконду.)

ЧОЛОВІК: Ну... Ти не проти?

(Випиває. Закушує огірочком. Повертається до плити. Висипає манну крупу в молоко й варить, помішуючи.)

ЧОЛОВІК: Взагалі то ми сварилися рідко. Образився – замовк. День проходить, другий…Ніби в мовчанку граємо. Але хтось першим обов'язково заговорить. (Пауза.) Жили ми непогано. Середньостатистична родина. Лев Миколайович писав: «Всі щасливі родини схожі одна на одну»… Як дауни. (Пауза.) Може, і ми були схожі на інших? Але їй проблем бракувало. Стала займатися чужими, подружніми. Весь вечір на телефоні, сповіді вислуховує, утішає. Буває, у нас розмова на підвищених тонах, а подруга подзвонить – і у дружини голос такий ласкавий. Може дратувати чуйна дружина? Може, тому що все на них ішло, а дому - за залишковим принципом. Я їй якось сказав: «Знаєш, де закінчується шлях турботи про ближнього?.. На хресті».

(Знімає із плити каструльку з кашею.)

ЧОЛОВІК: Цікаво, навіщо я її зараз зварив? Її відразу їсти треба, а у мене борщ не готовий. А потім - як манку гріти?

(Тре груди ліворуч. Снову сідає за стіл, міряє тиск.)

ЧОЛОВІК: Сто сорок п'ять на дев'яносто. І пульс вісімдесят. Ні, дистанцію треба скорочувати. Теж мені, амфібія...

(Дістає з полки поварену книгу, перегортає.)

ЧОЛОВІК: Гурьєвська каша. (Читає.) Вершків немає. Ізюм десь був... Горіхів і цукру побільше, і все запекти. (Ставить книгу на місце.) Виходить, буде не перше й друге, а перше й третє. Борщ і десерт. І тут середини немає.

(Чистить картоплю.)

ЧОЛОВІК: Спочатку всі розмови вдома — тільки про подружок, потім з ними стала весь вільний час проводити. Якось посварилися через них. Вона мені кинула: «А в тебе, крім грошей, друзі є?». – «А ти хіба не друг?». — «Я? Дружина. Це інше». Ось так…А потім: «Можна Ліда у нас поживе?». У цієї Ліди, до речі, історія…екзотична. Жили вони скромно, вона чоловіка підпилювала — дивися, як люди крутяться…Потім і у нього бізнес з'явився. Рідкісний. Зміїв розводить. Кобри, гадюки…Сичать і несуться, як кури. Яйця відкладають, з них змієнята вилуплюються. Не знаю, що зовсім маленькі їдять, а більші — мишей. Живих. Або заморожених, причому – живцем. У кімнатах змії плодяться, у морозилці миші зберігаються…Тих змійок, що підросли, хазяїн продає. Таким же ненормальним. Гроші більші. А дружина пішла. Що найцікавіше - вона змій не боїться. Вона до них приревнувала. Говорить: він у своїх гадин закохався. Краще б пив або навіть гуляв. Це нормальніше, ніж переживати, що улюблена кобра захандрила. Ось питається - де логіка? Іншу жінку вона пробачить, а зміюку - ні.

(Почистивши картоплю, миє її, ріже й кладе в каструлю, де вариться борщ.)



<< предыдущая страница   следующая страница >>