asyan.org
добавить свой файл
1 2 ... 4 5
Олександр МАРДАНЬ

Переклад Василя Неволова

БОРЩ У ЧОТИРИ РУКИ


Монолог на двох

Дійові особи :

ВІН - чоловік 47 років.

ВОНА - жінка 42 років.

Дія відбувається пізньої весни.
Телефони автора в Одесі: +38(048)718-06-03, 786-91-69, +38(050)316-34-30

E-mail:    forte@eurocom.od.ua

Монолог - коли чуєш тільки себе.

Автор

Сцена розділена на дві рівні частини.
Загоряється світло на лівій стороні.
Звичайна кухня - шафки, строкаті фіранки. У центрі кухні - стіл. У кутку холодильник, на який приліплені магнітики із записками. На стіні - годинник із зозулею. Годинник стоїть, одна гирька звисає до підлоги. Чутно, як ляснули вхідні двері. Лунає веселий жіночий голос: - Всім приві-і-і-т!

До кухні входить жінка, в руках у неї сумка з покупками й конверт.
ЖІНКА (собі під ніс): А нікого немає...

(Вона ставить на табуретку сумку, відкриває конверт, виймає з нього яскраву листівку, читає.)

ЖІНКА: «Супер-пропозиція.. Уїк-енд у Парижі. Ми чекаємо вас і вашого супутника в суботу на нашому вечорі». Сьогодні, о сьомій. Ну-ну, все кину й полечу замість супутника. (Продовжує читати.) «Зітріть захисний шар». (Дістає монетку, тре по листівці.) «На Вас чекає приз!». Надіслали лохушці заманушку... Безкоштовний готель, зате подвійна ціна на переліт... (Кидає листівку на стіл і розбирає сумку - виймає хліб, зелень. Надягає фартух.) Келих шампанського й багато локшини... на вуха. А з іншого боку: стільки бажаючих випити на шару... в одному місці.

(Миє руки. Помічає зупинений настінний годинник. Підходить до нього, тягне за гирьку, штовхає маятник. Годинник пішов.)

ЖІНКА: Ку-ку! Здаватися не хочеш? (Стукає пальцем по годиннику-будиночку.) А у нас будуть гості. Фройлян Марі. Колишня Машка.

(Підходить до телефону й натискає кнопку автовідповідача. Лунає голос молодої дівчини.)

ГОЛОС ДІВЧИНИ (говорить швидко): Мамуль, привіт! У мене все люкс. Залік здала. Через тиждень приїду. Спечи шарлотку, добре? Я те лю.

(Лунають короткі гудки.)

ЖІНКА: На суботу - яблука.

(Вона підходить до холодильника, бере папірець, щось пише на ньому і прикріплює магнітом до дверцят. Автовідповідач продовжує працювати, і після паузи лунає інший жіночий голос.)

ЖІНОЧИЙ ГОЛОС: Привіт. Сьогодні в шість. Буду з моїм сусідом. Симпатичний мужик. І без «не хочу» й «не буду»! Не захочеш - не будеш. Привіт борщеві.

(Жінка слухає автовідповідач. Потім підходить до телефона, знімає слухавку й набирає номер. Почекавши, кладе трубку.)

ЖІНКА: Ну, Машка! Напросилася на борщ, із сусідом вприкуску.

(Дістає з холодильника каструлю, ставить на плиту, вмикає конфорку. Вмикає електрочайник. Насипає в чашку розчинну каву.)

ЖІНКА: У Париж на уїк-енд... Чуєш, ку-ку? (Дивиться на годинник.) А давай тебе перейменуємо? Будеш До. Як Шанель. Типу Корольової.

(Миє під краном пучки зелені.)

ЖІНКА: Шанель... Шанель номер п'ять. Всі ми вийшли із цієї шанелі. (Кладе вимиту зелень на тарілку.) Коли гості з Європи, До, це зобов'язує. Навіть якщо це колишні наші. Хоча колишніх наших не буває. Добре - Машка сказала, чого хоче. «За борщем зеленим скучила». Напевно, там щавель не вродив. Добре, що заздалегідь попередила - вчора бульйон встигла зварити.

(Чайник закипає й вимикається. Жінка наливає окріп у чашку, розмішує каву. Підходить до шафи, дістає вазочку із цукерками. Сідає, розгортає цукерку, їсть, запиває кавою.)

ЖІНКА: Ось зараз дві цукерки вріжу... Ні, можна три. Ні, дві! Вріжу - але не потовстію. Чого це я потовстію? Я ж не снідала! І не обідала... Майже.

(Бере з вазочки другу цукерку, розгортає, жує. П'є каву.)

ЖІНКА: Чорна кава, білий шоколад...

(Простягає руку до вазочки. Забирає руку. Відсуває вазочку подалі. П'є каву. Поглядає на цукерки. Бере одну. Нерішуче крутить у руках. Потім швидко розгортає, з'їдає й прибирає вазочку в шафу.)

ЖІНКА: Ось так! Рішуче!

(Заглядає в каструлю, де вариться бульйон. Дістає цибулину, чистить її.)

ЖІНКА: Мене завжди дратувало, як він піну знімав. Зачерпне - і по блюдцю ложкою: дзинь-дзинь! Ніби кухар зі стажем. Натякав, що я погано знімаю. Не подобається - скажи відверто! А сам… гумку жує. Не можна сказати, що чавкає, але звук... як залізо по склу.

(Витирає сльози.)

ЖІНКА: Цибуля клята.. Це я через цибулю, чесно! А ось раніше... Мама приходила й починала: а він один живе чи з кимось? А коли офіційно розлучитеся? Я в сльози, вона - теж... Потім як прийде - я відразу фартуха на шию й цибулю ріжу. (Пауза.) Ще він не любив перець горошком. Сидів над тарілкою й возив ложкою. Боявся, що розкусить. Ну, розкусиш, і що? (Зображуючи чоловічий голос): «У мене печія». (Своїм голосом.) І во-о-озить ложкою!.. Доки суп не охолоне... А мама говорить, що з перцем я була не права. Не треба було класти. (Пауза.) Дурість, звичайно. Не через перець же розійшлися... Охололо все, як суп. (Витирає руки.) О! Я сьогодні гостеві перевірку влаштую. Кину перцю... Ложку. Подивимося, буде він горошинки в тарілці ловити?

(Піднімає кришку каструлі.)

ЖІНКА: Закипів? Не пам'ятаю, коли варила зелений борщ. Я його не дуже, і він не любив.

(Підходить до полиці, на якій стоять книги. Знаходить серед книг зошит, перегортає, читає рецепт.)

ЖІНКА: Так, спочатку - квасоля.

(Бере пакет із крупою, відсипає пару жмень у миску, промиває, висипає в бульйон.)

ЖІНКА: Можна й з картоплею, а можна тільки з квасолею. Дві жменьки. Як мама вчила. А він вважав, що потрібно точно. Стаканчик купив мірний, з рисками. Йому ціна - три копійки! Забрав, коли роз'їжджалися. Говорить: тобі не треба, ти все руками міряєш... (Жінка миє зелену цибулю) Послухай, До, невже він завжди був таким?.. А коли зустрічалися, мені подобалося, що акуратний.

(Витирає руки, закурює, підходить до годинника.)

ЖІНКА: Хоча ти не в матеріалі. Нам тебе на весілля подарували. (Пауза.) Зозуля-бабуся...

(Погойдує гирьку на ланцюжку, гасить сигарету. Бере дошку, ріже зелений лук.)

ЖІНКА: Ні, фрау Маша не права. Стільки не бачилися, побалакати б... А з нею цей буде... Та не просто, а з намірами! Я Машці тисячу разів говорила: не-хо-чу! (Пауза.) У всіх така арифметика: один це погано. Два - добре. Два краще, ніж один. Але ми всі в себе одні. Чому два - краще? Я сто разів запитувала, ніхто не знає. Два - добре, а три - знову погано. Причому, всім трьом. Виходить, пара краще, ніж непара? (Читає з іронією.) «Як важливо навчитися розуміти, наскільки краще пара, чим непара, щоб при кожній новій зустрічі нам на одній сторінці книгу відкривати». Кому важливо, яку книгу? Життя, чи що? За їхньою логікою тільки нуль гірше, ніж один.

Гасне світло.
Запалюється світло на правій стороні сцени.

Інша кухня, схожа на першу. Стіл, строкаті фіранки, холодильник з магнітиками. На одній із шафок - старий телевізор. На стіні - дзеркало.

До кухні входить чоловік у спортивному костюмі. У руках - рулон, через плече - спортивна сумка. Чоловік ставить сумку на табуретку, розвертає рулон. Це плакат із зображенням Джоконди. Чоловік знаходить у шафці скотч і прикріплює плакат на стіну.

ЧОЛОВІК: Влаштовуйтеся, мадам. Це, звичайно, не Італія, де ви народилися. І не Париж, де прописані... (Дістає із сумки коробку, на якій зображена та ж Джоконда. Ставить її на видне місце.) Давно такий паззл шукав.

(Чоловік знімає куртку, залишається у футболці й спортивних штанях. Дістає із сумки плавки, викручує їх і розвішує на мотузці, натягнутій поперек кухні. Надягає жіночий фартух. Дивиться на годинник.)

ЧОЛОВІК: Тільки третя година. (Звертаючись до Джоконди.) Зварю борщ і займуся вами.

(Зав'язує тасьму за спиною, а потім, морщачись, із кряхтінням розпрямляє руки. Робить круги руками, потім кілька нахилів, потирає поперек. Дістає з холодильника овочі. Заглядає в каструльку, що стоїть на плиті. Включає під нею конфорку.)

ЧОЛОВІК: Так... Квасолю замочив на смерть. Нехай вариться. Ой, а томату вистачить? (Дістає з холодильника банку томату. Бере мірну склянку, акуратно відміряє томат.) Нормально.

(Забирає банку й склянку в холодильник. Чистить моркву.)

ЧОЛОВІК: Найнудніше в борщі - овочі чистити. А міг же не мучитися. Напрошувалася помічниця. У бухгалтерії працює. Така... (Описує руками в повітрі витончені форми.) Економка. Останнім часом натяки робить, видно довідалася, що розлучився. Вчора в супермаркеті з нею зштовхнувся, біля каси. У мій кошик зазирнула: «Борщ варити будете?» Дедуктивний метод! Буряк побачила. «Ні, - кажу, - вінегрет». А вона: «З огірками чи з оселедцем? Може, вам допомогти? Я готувати люблю». Кажу - спасибі, сам впораюся. (Пауза.) «Один буряк сказав капусті: «А ми тебе в наш борщ не пустим!»...

(Продовжує чистити моркву.)

ЧОЛОВІК: Смішного діда в басейні зустрів... Все життя прожив біля моря, а тепер уроки плавання бере. Так, не кинутий у воду - плавати не навчиться. І борщ варити теж... Поки життя не змусить.

(Дзвонить мобільний. Чоловік дістає його із сумки, дивиться на монітор.)

ЧОЛОВІК: Що за номер? (Відповідає на дзвінок.) Алло! Я слухаю! Ні, не Ігор, ви помилилися. (Відмикає телефон.) Буває. (Телефон дзвонить знову.) Алло! Ви який номер набираєте? (Пауза.) Дивно. Зі зв'язком щось. (Відмикає телефон. Кладе його на стіл.) Стривай! А якщо він знову? (Бере мобільний, давить на кнопки.) Точно!

(Мобільний дзвонить знову. Чоловік відповідає.)

ЧОЛОВІК: Алло! знову здрастуйте! Ні, не Ігор, а його начальник. У нас мобільники однакові, і він знову взяв мого. Що робити? Дзвонити на мій. Три п'ятірки - двадцять - нуль один. Оператор той же. Тільки майте на увазі - він на вихідні їде на дачу із бджолами спілкуватися... Травневий мед збирати. Ви колись бачили бджоляра в масці, що говорить по мобільному? (Пауза.) Бувайте.

(Відмикає телефон, кладе його на стіл. Миє почищену моркву.)

ЧОЛОВІК: Артист! Вдруге такий номер вчудив І що мені робити? Телефон у кишеню забирати?.. Забуваю. Поговорю - і кладу на стіл. І він кладе. А потім плутає. (Пауза.) А може, я. П'ятниця, день важкий.

(Починає чистити буряк.)

ЧОЛОВІК: Учора мужик із сусіднього відділу забіг: хто знає, почім морква? А буряк? Шеф вимагає борщ обрахувати. Наш борщ - як на Заході гамбургер. Спосіб виміру інфляції. Подорожчав борщ - подорожчала життя. (Пауза.) А потім запитує: сам готуєш? Може, настав час пошукати... на кого фартуха надягнути? Рік уже пройшов. Я чемно промовчав. (Пауза.) Ніхто не приготує так, як сам. Мені, наприклад, перець не можна. Кислотність підвищена. Я й вино не п'ю. А вона завжди перець кидала - тому що так треба. Кому треба? І з цибулею та ж історія. Запитую: цибуля у котлетах є? Говорить: немає. А це - що? Я що - сліпий? Ні, говорить, ти не сліпий. Ти занудний.

(Дочистивши буряк, бере цибулину, чистить її. Морщиться, мружиться, чхає.)

ЧОЛОВІК: Так... Цибуля змусить і рибу плакати.

(Дістає із сумки окуляри для басейну, надягає їх і продовжує чистити. Дивиться на репродукцію Мони Лізи.)

ЧОЛОВІК: Вам завжди смішно. А чому - ніхто не знає.

(Почистивши цибулю, ріже її. Ставить на плиту сковорідку, смажить цибулю.)

ЧОЛОВІК: До речі, ця... з роботи... економка. Теж у басейн зібралася. «Хочу абонемент купити. Плавання підтягує. Там вода тепла?»...

(Намагається протерти скло окулярів. Знімає їх.)

ЧОЛОВІК: Допомагають. Поки не запотіють.

(Бере тертушку, натирає морквину.)

ЧОЛОВІК: У басейні зручно знайомитись. Як на пляжі. Потім ніяких сюрпризів... Сьогодні на сусідній доріжці русалка плавала! Ногами махала швидше, ніж хвостом. У ластах не наздоженеш, якщо захочеш. А мені й не хотілося...

(Залишає моркву, помішує лук на сковороді. Знову береться за тертушку.)

ЧОЛОВІК: Коли в руках тертушка, відволікатися небезпечно. А то борщ перестане бути пісним. Я ж не пелікан, щоб власним тілом харчуватися... Перший раз готував - тиждень з пластирем ходив. Потім змикитив: не треба натирати всю без залишку.

(Залишає на столі шматочок моркви. Заглядає в сковороду, де сматься цибуля. Додає моркву, помішує. Принюхується.)

ЧОЛОВІК: Всю квартиру засмердить. (Помішує овочі на сковороді. Потім тре поперек, дивиться на кватирку.) Так... Запах чи протяг.

Виходить із кухні.

Гасне світло.

Загоряється світло на лівій половині сцени.

Жінка переодяглася в чоловічу сорочку великого розміру із засуканими рукавами. На голові - бігуді, поверх яких зав'язана косинка. Жінка ріже цибулю.

ЖІНКА: Є пісенька про самотню жінку, що робить вигляд, що в неї все класно, тільки ножі тупі. У мене - гострі. До точильника ношу.

(Включає конфорку, ставить на неї сковороду, висипає цибулю. Смажить, помішуючи.)

ЖІНКА: Машку хвилює, що ножі мені точить чужий дідусь, а не чоловік середнього віку. Вона хоче, щоб я завела... точильника й забивальника цвяхів, що вміє вкручувати запобіжники. Вважає, що я себе замкнула. Говорить: «Поїхали до нас у Німеччину. Готує ти добре...». Ну і ким я буду? Хатньою робітницею? Вона говорить: «Так. Це найкоротший шлях до щастя».

(Зачерпує з каструлі бульйон, смакує.)



следующая страница >>