asyan.org
добавить свой файл
  1 ... 16 17 18 19 20 21

Коровіна Р.



ЖІНКА ЯК СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ ФЕНОМЕН
Найбільш розповсюдженою методологічною помилкою є проблема суто емпіричного висвітлення питання про жінку. Її визначають, виходячи із її фактичного положення у світі. Це означає, що із істоти, яка переживає різні рівні глибини, створюють соціологічну або біологічну категорію, розливаючи життя немов рідкий метал у завчасно підготовлені форми: дівчина, дружина, вдова, співробітниця, вільна жінка, кокетка… Емпіричний метод не дає відповіді, оскільки його застосування обмежено історичними даними, в кращому випадку він може виправляти відхилення, які встановилися на протязі тисячоліть історії.

Але швидка еволюція соціальних умов викликає глибокі зміни соціальної реальності. Побутова техніка вивільняє українську жінку і стави­ть перед суспільством важливе питання: яким чином і на яку діяльність направити свій вільний час і ті величезні резерви людського динамізму, які раптово вивільнилися. Рівноправність чоловіка і жінки все більше утверджується в якості відповідальності в різноманітних сферах і професійному плані: жінка є компаньйоном чоловіка у політичному, суспільному та економічному житті. Декларація прав людини виражає рішення ООН забезпечити для жінки такий самий суспільний та економічний рівень, як і для чоловіка.

Художня чуйність, космічний і глибоко містичний підхід до життя складають специфічні (жіночі) риси українського духу. На своїх вершинах література показує, що саме слов’янська, українська жінка являє собою людський тип у всій повноті. Жінка – берегиня моральних та релігійних цінностей.

Найбільш розповсюджене заперечення проти феміністичного руху базується на думці, що жінка не придатна до творчості. За рідким виключенням, всі генії – чоловіки. Якщо і є жінки-вчені або великі артисти, то майже зовсім немає жінок-композиторів чи філософів. Однак, щоб справедливо визначити вклад жінки в культуру, необхідно розглянути відповідні історичні умови.

Навіть після Другої Світової війни, в той час коли жінка змогла показати, що добре може замінити чоловіка в багатьох місцях і в різних ролях, могутній соціальний тиск пропонує їй єдине прийнятне рішенняшлюб. Після тієї ролі, яку жінка відіграла під час війни, чоловік більше не може спростовувати завойовані нею позиції. Потреба в рівноправ’ї робить жінку агресивною і змушує її змагатися. Жінка дублює чоловіка, але потенціал її суто жіночої емоційності вичерпується, і вона ризикує через це втратити свою природу.

Жінка могла б акумулювати інтелектуальні цінності, але ці цінності не приносили б їй радості. Жінка надзвичайно інтеллектуалізована, подібно до чоловіка, будівниця світу, виявилася позбавленою своєї сутності, бо жінка покликана вносити в культуру саме жіночність як особливий образ буття і незамінний спосіб існування.

Чоловіки створюють науку, мистецтво, філософію, як систему, але ці системи призводять до страшної об’єктивації істини. Але, на щастя, існує жінка, і її покликання – стати носієм цих цінностей, місцем, в якому вони втілюються і живуть. Захищати світ і людей як мати, і спасати його віддаючи цьому світові душу, свою душу – ось покликання жінки. Доля нового світу – в руках жінки-матері. Але покликання жінки стосується не суспільства, а людства, полем її діяльності являється не цивілізація, а культура.
Кайдановська О.
ОБРАЗ ЖНКИ – МАТЕРІ У МИСТЕЦТВІ ПЕРВИННОГО СВІТУ
Художня культура первинного світу постійно привертає увагу своєю загадковістю, різноманітністю форм, багатством тематики та витонченою майстерністю зображень. Серед сюжетів первинного мистецтва значне місце займає жіноча тема. Численні статуетки і зображення жінок свідчать про їх важливу суспільну роль у період матріархату.

Жіночі зображення у стильовому та віковому відношенні складають дві групи. Перша, за часом більш давня, містить виконані у реалістичному стилі жіночі статуетки (так звані “венери”) та рельєфи. Вони створені у періоди оріньяк, граветт, павлов та до ранньомадленських часів. Друга, більш пізня група знахідок належить до мадленського періоду і представлена переважно стилізованими гравійованими у профіль фігурами, як правило зображеними із легким нахилом вперед. Це у більшості пам’ятники мистецтва малих форм, зрідка гравюри на стінах печер [2].

Водночас з фігурками “венер” з першої групи іноді з’являються і сильно стилізовані зображення жіночого знака статі. Серед знахідок із стоянки Костенки (Україна), які представляють ряд досконалих жіночих статуеток, відомо також кілька дрібних скульптур, вирізаних із м’якого каменю, які явно символізують жіночі статтєві органи.

Особливо вирізняються три статуетки, знайдені в Костенках. Це справжні „Венери” давньокам’яного віку. Пропорції жіночої фігури передані в них правдиво і точно. Майстри епохи неоліту досконало зображували головні убори та зачіски. Волосся розташоване в строгому порядку, симетрично і красиво. Ці пам’ятки свідчать, що у жінок в епоху палеоліту зачіски були пишними і складними; у деяких падають хвилею, заховані в сітку. У інших вони зібрані концентричними колами, створюючи цим широку шапку, або розташовані хвилеподібними вертикальними колосами. Одяг здебільшого відсутній. І тільки в ряді випадків вони мають елементи чи окремі деталі одягу. У деяких сибірських статуетках можна побачити одяг типу хутряного, вивернутого шерстю, комбінезону, який щільно прилягає до тіла.

У більш давніх скульптурах, гравюрах та рельєфах добре вирізнено профіль і фас. Художник часто нехтував частинами обличчя, залишаючи його плоским, як на рельєфі із Лоссель (Франція), або схематизовано намітивши його риси як у “Вестоницької венери”. Іноді голові надано такий нахил, коли обличчя знаходиться немов би в тіні і не потребує подальшої обробки, наприклад “Віллендорфська венера”. Рідше зустрічаються фігурки з реалістичною та деталізованою проробкою обличчя – наприклад, голова жінки із стоянки Долні Вестонице (Моравія). Статуетки з чітко визначеними рисами обличчя зустрічаються також і на стоянках Південного Сибіру, але вони належать до більш пізніх етапів розвитку культури.

До другої групи характерні стилізовані жіночі фігурки з масивними, пишними стегнами. Руки і ноги максимально спрощені або зовсім відсутні. Груди часто зображено великими та звислими, що лежать на виступаючому вперед об’ємному животі.

Інші типові для мадленського періоду гравюри на камені представлено у печері Ла Рош Лаленд (Франція), де з використанням однієї техніки зображено цілу групу фігур. Для всіх них характерне існування поперек спрямованої борозенки у нижній частині живота, смисл якої важко зрозуміти. Ряд аналогічних насічок знайшов пізніше на кам’яних уламках німецький археолог Босинські на розкопах мадленської стоянки Генерсдорф у долині Рейну. У печері Пеш-Мерль є також прості схематичні контурні малюнки, виконані червоною фарбою, які схожі за сюжетом цим гравюрам.

На стінах печери Пеш-Мерль (Франція) знайдено малюнки пальцем по глині, що схематично зображують три жіночі фігурки у легкому нахилі вперед, з масивними сідницями і грудьми. Звертає увагу майстерна стилізація фігур, лаконічність та виразність зображення, яке стає вже певним символом.

Наприкінці пізньопалеолітичного періоду у глибині печер стали створюватись так звані “святилища” – заглиблення, які не були місцем проживання людини, а спеціально призначалися для нанесення на стіни різноманітних зображень. Жіночі фігурки зустрічаються в них порівняно зрідка, відомо кілька гравійованих зображень жіночого статевого знаку. Барельєфне зображення двох відпочиваючих жіночих фігур у печері Ла Мадлен вражає своїм “модернізмом”, але за технікою виконання воно не відрізняється від подібних рельєфів. У Англь-сюр-Англен (Франція) представлено лише нижні частини трьох жіночих тіл з чітко визначеними характерними ознаками.

Окремі наукові дослідження розглядали питання стеатопігії (особливості будови жіночого тіла), типовій для жіночих статуеток оріньякского періоду. Порівняльний аналіз знахідок дозволяє сьогодні вченим поділити всі статуетки за конституцією на два типи: гладкий тип, який зображує жінку розширених і закоротких пропорцій, за формою наближену до еліпсоїду, та тендітний тип, який зображує жінку витягнутих, струнких пропорцій, немов би вписану у циліндр або вирізану із прямої гілки дерева. Перший тип відомий із Ментона, Леспюг, Савіньяно (Франція), Віллендорфу (Австрія), Костенок (Україна). Другий тип притаманний фігуркам з Верхньої Ложери, Гагаріна (Україна) та сибірської стоянки Мальта. Скоріш за все, огрядність фігурок є результатом гіперболізації і, можливо, становить протиріччя анатомічній дійсності. Існує думка, що повнота у давні часи була нечастим явищем і являла собою символ добробуту [2].

Другий, стрункий тип зустрічається на багатьох сибірських та європейських стоянках, іноді поряд із масивними статуетками. Цей тип зустрічається у Гагарині та Авдєєві на Україні, у Брассемпуї і Абрі Пато у Західній Франції. Жінки зображувались, як правило, без одягу, тільки у “венери” з Леспюг ззаду виконано дещо схоже на частини одягу, які йдуть від пояса вниз, але далеко не закривають виступаючі сідниці. На двох статуетках з Костенко зображено щось подібне до пояска з узором, одна з них має стрічку чи пояс, який охоплює тулуб під грудами.

Цікавою є аналогія між “Віллендорфською венерою” і дрібною фігуркою з Гагаріна. Обидві мають той самий поворот голови, ті ж самі форми тіла, в них однаково складені руки на грудах і схожа зачіска. Тобто, вочевидь продемонстровано аналогічність стильових і естетичних уявлень одного культурного періоду та одного кола культурних традицій.

Особливістю багатьох жіночих зображень є високий ступінь стилізації, за формою вони нагадують західноєвропейські так звані клавіформні позначки (схожі на нотні знаки чи особливий музичний ключ). Це підтверджують численні фігурки мадленських печер Західної Європи, які мають відповідно модельований профіль [4]. Окремі фігурки з Бурети і Мальти (Сибір) прикрашені суцільним орнаментом, що передає одяг. Велику увагу приділено голівкам сибірських статуеток, у деяких випадках вони вкриті різноманітним орнаментом у вигляді хвилястих ліній, борозенок та вирізів у формі півмісяця, які утворюють хитромудрі узори, що повинні зобразити дещо на зразок капюшону. В цілому одяг нагадує хутровий “комбінезон” ескімосів.

Значний інтерес представляють великі жіночі фігурки з українських стоянок Авдєєво та Єлісєєвичи. Хоча на фігурці з Єлісєєвичів і добре виділено груди, все ж таки верхня частина модельована значно простіше, ніж нижня половина. Нижче пояса фігура, хоча й не втрачає пропорцій, але стає більш масивною (значно перевищена товщина ніг) та нагадує окремі західноєвропейські та трипільські вироби. Із Костенок, звідки походять численні реалістичні зображення жіночого образу, відомі також явні карикатури людських голівок, вирізаних з м’якого каменю, на зразок фантастичних європейських гравюр.

Важливими є знайдені антропоморфні фігури у павловському шарі стоянки Долні Вестонице. Окрім реалістичної голівки, тут було знайдено майже цілком збережену жіночу фігурку і кілька уламків інших жіночих скульптур, виконаних у одному стилі. У “Вестоницької венери” прямі плечі, руки до ліктя показані прижатими до тулуба, передпліччя відсутнє. Скульптор втілив у камені жінку доволі масивної будови тіла. Глибока вирізана лінія охоплює статуетку у верхній частині ніг. На спині є дві пари глибоких і широких карбованих ліній, що сходяться під кутом на хребті і представляють собою валики жиру. Риси обличчя не намічені, але на місці очей і носа навкіс розташовані смужки. На верхівці голови нанесені глибокі отвори, у яких, вочевидь, було закріплено якісь предмети, можливо пір’я чи рослини. Також у Долні Вестонице збереглася група вирізаних із бивня мамонта виробів, схожих за формою і розміром, які зображують жіночі груди. Ці стилізовані груди були знайдені разом, у правильному порядку за розміром: у центрі більші, по боках менші, всі вони утворювали намисто, яке досі не має аналогів на палеолітичних стоянках.

До пам’яток Моравії належить і невеликий, але виконаний з великою майстерністю, торс жінки, вирізаний із гематиту. Він походить з ранньопавлівської стоянки Петржковице. Фігуру передано у грубих рисах, що нагадує роботи “кубістів” і взагалі має сучасний характер. Згідно теперішнім уявленням, фігура виключно витончена і досконала. Її порівняння з іншими статуетками свідчить про значну різноманітність техніки і манери виконання, про значний діапазон засобів стилізації (від реалістичного зображення до представлення об’єкта у геометричних формах) у межах одного культурного регіону.

Пам’ятки культури Трипілля також містять антропоморфні статуетки, які у більшості зображують жінку. У них слід вбачати втілення божества, яке вміщувало у первинних племен ідею родючості та суспільного добробуту. У цих фігурках виражено і культ предків, де особливе значення мають зображення матері-прародительниці [1].

На відміну від палеолітичних трипільські статуетки більш умовно і схематизовано передають пропорції і форми тіла. Ці фігурки були, можливо, пов’язані з культом богині землі, які були майже у кожній оселі. Типові жіночі статуетки являють собою образ оголеної жінки, часто в одному і тому ж положенні – на весь зріст, зі складеними руками. Тіло передано іноді з дуже виділеними деталями, які точно характеризують зрілу жінку-матір: з масивними стегнами, великим животом і підкресленою ознакою статі.

У ранньому Трипіллі зустрічаються жіночі фігурки, які сидять з відкинутим назад торсом. Зображення суцільно вкриті заглибленим спіральним та геометричним орнаментом. Голова – конічний виступ на довгій шиї, плоский торс має плечові виступи, живіт підкреслено видається, сильно розвинуті виступи над стегнами округлої форми, ноги конічно звужені і розділені глибокою смугою. Довга шия вкрита кількома рядами дрібних заглиблень, які передають прикраси. Плоский торс, так як і ноги, охоплено вирізаними лініями, які сходяться під кутом спереду і ззаду. Низ живота обрамлений трикутником, який пересічено косим хрестом. Сідниці часто прикрашені або смугами, що сходяться, або концентричними колами з колоподібними спіралями. Часто знак ромба з заглибленнями чи косим хрестом всередині нанесений і на грудях. Орнамент вкриває, як правило, всю фігуру. У вільних просторах між смугами розміщені дрібні заглибини, що імітують зерна. Іноді зустрічаються модельовані ступні ніг, визначені пальці.

Жіночі зображення періоду розквіту трипільської культури мають інший стильовий характер. Більшість статуеток виготовлено із рожевої глини та розписано на зразок кераміки. Зазвичай, це сильно схематизовані фігурки жінок, що стоять: плоска голова з двома отворами замість очей, ніс – щипок, замість плечей – виступи з наскрізними отворами, так само як і на стегнових виступах. Ноги конічно звужуються. Фігури вкриті орнаментом із кіл та спіралей. Смуги у кілька рядів позначають намисто. На спину спускається чорне розпущене волосся. Це, наприклад, фігурки із стоянки Вихватинці. Відомі також і жіночі статуетки з дитиною на руках чи з піднятими вгору руками – знахідки у Сушковці [3].

Створення антропоморфних ідолів у періоди мезоліту, неоліту, енеоліту має культове значення. У цей період закріплюються зв’язки мистецтва із первинною релігією – анімізмом, культом предків та іншими формами фантастичного пояснення явищ дійсності, які наклали свій відбиток на художню творчість.

Більш пізній період первинного мистецтва (бронзовий вік) надає значно менше скульптурних пам’яток. Однак, серед них є вироблені із великих каменів менгироподібні статуї, які вкрай схематично передають форми людини, у більшості жіночі. Вони зустрічаються у Франції та деяких інших країнах Західної Європи та у Криму.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бурдо Н.Б. Населення раннього етапу Трипільської культури межиріччя Дністра та Південного Бугу. – К., 1993.

  2. Елинек Ян Большой иллюстрированный атлас первобытного человека. – М.: Артия, 1982.

  3. История искусства народов СССР. Т.1. Искусство первобытного общества и древнейших государств на территории СССР (п/ред. А.Л. Монгайта и Н.В. Черкасовой. – М.: „Изобразительное искусство”, 1971.

  4. Ліндсей Дж. Коротка історія культури. Т. 1. - К.: Мистецтво, 1995.


Бережна А.

ОБРАЗ ЖІНКИ В ІКОНОПИСІ

(НА ПРИКЛАДАХ УКРАЇНСЬКОГО ІКОННОГО ЗОБРАЖЕННЯ)
Вища естетична цінність закладена в пізнанні , його найрізноманітніших проявах і наслідках завжди тревожного процесу. Особливий неспокій приймає, коли йдеться про історичне тло буття народу, осягнення його здобутків як основи впевненності життя особи.

Виховання підростаючого покоління в наш час, час швидких, інколи не зовсім розумілих перемін, особливо актуальна проблема; і ми , вчителі загальноосвітніх закладів, маємо можливість впливати на формування світогляду особистості. Особливими цілями в цьому плані є уроки світової культури, образотвторчого мистецтва , художньої праці.

Насамперед, засвітлюються , духовно-культурні набутки, які сповна ще не збагненні, але вже сприйняті як ідеалвізовані цінності, що виражають суть християньського чи етнічного середовища: це наше, це-ми,це для нас. Стан довіри людини до духовно-мистецьких творінь стане найвагомішим психологічним компонентом етнічної самоідентифікації і водночас етнічної консолідації.

Про вийняткове значення у суспільному житті церкви, а в ній – іконного зображення суті християнської віри, з”являються у наш час серйозні заявки з позиції розкріпаченої думки. Ікона вбирала почуття і думки простого народу, відбиваючи його естетичні смаки й культурний рівень. В іконі стикається реальність та ідеальність, з перевагою таємного, не до кінця зрозумілого від глобальності й величі Бога, Творця всесвіту та по-людські й зрозумілого всім земним, образа Богоматері , що постає у духовній величі. Образ жінки , Святої жінки , що панує над світом ось уже дві тисячі літ, єднаючи людство, даючи прозріння і милосердно закликаючи до порозуміння, любові й справедливості,образ Матері-Покровительниці, що заповнює думку й притягує без вагання все людське єство, виступає у властивій їй простоті. Але ця простота, що викликає довіру, є чудодійною якістю, градіозною у своїй вселюдській величі.

Образ жінки оспівано й звеличено в різних видах мистецтва: література і поезія, музика, театр, живопис, графіка, скульптура, декоративно-ужиткове мистецтво.

В іконописі жінка постає в різних життєвих ситуаціях, що робить її близькою нам, зрозумілою з раннього дитинства:

  • Різдво Марії. Жінки з Дарами

поч. 16ст. с. Нова Вісь. Польша

Реальна історична подія. Свята Анна народила дитя. Марія маленька, така ж дівчина, яких ми звикли бачити в житті, притягує до себе дитячим зором, ніжністю обличчя, пальчиків, ми її любимо і трепетно сприймаємо, як Дитя.

  • Введеня Марії до Храму

розпис іконостасу Покровської церкви

у Великих Сорочинцях.1732 рік.

Людський загал. Преживання і радість батьків юної Марії. Зачудуваня свідків та безстращщя юної отроковиці перед Господом. Все велично , але в той же час зрозуміло , а тому й близько нам, нашому серцю.

  • Благовіщення.

ХVІ ст. с. Дальова. Польша

Марія Діва. Блага вість-має народити сина- Спасителя світу. Постає в якості покірної у всьому Господу Богу: їй страшно, але Вона ні на мить не сумнівається у тому, що повинно статися.

Ікона є нашим повірником і дороговказом, вона ввібрала найчистішу істину, надію часу, щоб діяти органзовано, налагоджуючи рівновагу душевного життя сходження Божественної благодаті й прояснення свідомості.

Марія, як жінка, постає в іконогрфічних подачах по мірі того, яким було її буття. Вона, чекає дитя; Вона стає Богоматір”ю; повнота її переживань постає перед нами:

  • Різдво Христове.

кінець 16ст. поч. 17ст.

Іконостас церкви святих П”ятниць.

Львів.

  • Поклін вохвів,

16ст. Львів.

Національний музей.

У плині часу мальовниче, оптимістичне свято Різдва стало одни з найбільших свят року. Духовна таємничість святкової релігійної постаті тала темою багатьох творчих пошуків у мистецтві: жінка-Мати; жінка-Богоматір, продовжувачка людського роду і та яка народила Спасителя.

  • Стрітення. Жертвування у храмі

16-17ст. Львів

Іконостас церкви свяих П’ятниць.

  • Стрітення.

17ст. Люблін.

Замкова каплиця Св.Трійці.

Йдеться про переживання матері, яка без нарікань виконала цю повинність: жертва Дитям перед Престолом; гордість Матері; велич Марії, яка несе всі свої радості й переживання з вірою в Господа.

Поширеним різновидом ікони Богородиці є ікона Енеуса, або Замилування:

  • Володимірська Богородиця.

поч. 12ст. Москва.

Третяковська галерея.

  • Богородиця замилування.

кін. 15 поч. 16ст.

Львів. Галерея мистецтв.

  • Вишгородська Богоматір

кін. 15ст.

Вишгород.

Богородиця постає ніжною, люблячою матусею; мати з маленьким Ісусом, які, міцно притулившись одне до одного, доторкаються щоками, в дефких варіантах Замилування, дитина ніжно обіймає матір за шию, ласкаво грається з нею, доторкається її підборіддя тощо. Богородиця пестить дитя та горює про майбутні “страсті”: смерть сина на хресті, і одночасно молить його, Бога, за прощення людей.

Одним із найпопулярніших сюжетів іконного живопису є образ Богородиці Одигитрії, або Провідниці; покровительки, заступниці. Урочистий образ Небесної Цариці- Діви Марії з її сином- Сином Божим, Творцем усього сущного; вона молиться перед своїм сином, як заступниця за людей:

  • Смоленська Богоматір Одигитрія

1101р. Успенський собор.

  • Богородиця Одигитрія.

15ст. Львів. Нацю музей.

  • Богородиця Одигитрія.

15ст. Санок.

Історичний музей.

Хресна дорога стала одним з загальнолюдських символів страждань особистостей і цілих народів та суспільств. Евангієліст Лука: “Ішов за ним натовп людей, і жінки, що плакали за ним та голосили” . Серед них Богородиця сповнена скорботи й віри у поміч Господню:

  • Несіння Хреста.

16-17ст.Львів

Іконостас святих П’ятниць

  • Несіння Хреста.

сер. 16ст. Дрогобич.

Воздвиженська церква.

  • Страсті.

17ст. Лип”я. Санок.

Історичний музей.

Трагізм, смуток...велич Жінки, яка бачить знущання над сином:

  • Розпинання на Хресті

586 рік. Мініатюра з Євангелія

монаха Робум.

...жінки поруч Марії: “А при хресті Ісусовім стояли його мати, сестра його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалини...” вони простягають руки до Ісуса, мати зомліла...впала на руки жінок...земна, зрозуміла нам своїми переживаннями.

Вираз піднесеної одухотворенності та вищої людяності, поєднуючи гуманний вираз з рисами релігійного ідеалу постає в іконах похвалах Богородиці:

  • Похвала Богородиці

15ст. Львів.

Національний музей.

  • Покрова Богородиці

17ст.

Стара сіль. Львівська обл.

Горда,величава з сильною волею,

  • Богоматір зі Святими Дівами

20-30 роки 18ст.

Троїцька набрамна церква.

Києво-Печерська Лавра.

А водночас земна жінка з розвинутим почуттям гідності, її образ викликає піднесення і захоплення, зміцнює почуття і вселяє впевненість. Це стійка мцжність й усвідомлена інтелектуальна глибина, гордий і впевнений спротив. Вона, Богородиця, неземна, але в той же час близька і зрозуміла. До неї можемо звернути свої молитви, прохання до Бога, переживання за дітей, близьких; Вона Мати, Вона Зрозуміє.

Художньо-стильові засоби, сюжетність ікони пульсувала й продовжує пульсувати в контексті суспільного життя.

Тож знову і знову звертаємось до Ікони, яка ввібрала думки і почуття народу відбиваючи його прагнення й розуміння давно минулих часів та сьогодення.
Рахно К.



<< предыдущая страница   следующая страница >>